Ріка Оскіл - найбільша притока Сіверського Донця, друга за величиною річка Харківщини. Оскіл з’являється з півночі біля села Тополі, і долає по області 180 кілометрів (загальна довжина 436 км) до свого впадання в якості правого рукава в Сіверський Донець. Його значний водний ресурс, що наповнюється атмосферними опадами та підземними джерелами, забезпечує русло завширшки 30-40 метрів при глибині від двох до десяти метрів і площу басейну в 14 680 м² (в Харківській – 5511 м²). При цьому широко використовувана для поливу та водопостачання його вода в зимовий період покривається шаром льоду, що досягає півметрової товщини.
Береги річки (ухил 0,29 м/км), основне русло якої пролягає з півночі на південний захід, мають практично на всьому своєму протязі степовий порослий очеретом, лозою, вербою ландшафт, причому лівий – рівнинний, а правий – покритий мальовничими крейдяними оголеннями з численними невеликими затоками. Місцями зустрічаються соснові бори та листяні садження прорізані долинами приток, балками та ярами.
Природна чистота та багатсто Осколу завжди приваблювали людей у всі часи. Специфічні умови Приоскілля з його відносно м’яким кліматом, щедрими пасовищними угіддями, родючим і легким в обробітку супіщаним грунтом річкової долини Оскола робили його надзвичайно привабливим для спільнот скотарів та землеробів. На берегах досі знаходять римські, візантійські, арабські монети. Остап Вишня у своїй повісті "Сом" писав:
Ви були коли-небудь на річці на Осколі, що тече Харківщиною нашою аж у річку Північний Донець? Не були? Побувайте!
...За славним містом Енськом Оскіл тече повз радгосп, і радгоспівський садок, як то кажуть, купається в річці. Заплава річки Осколу, де він у цьому місці розбивається на кілька нешироких рукавів, заросла густими очеретами, кугою, верболозом і густою, зеленою соковитою травою. Як увійдеш, картуза не видко! Шумить заплава в травні та в червні...
Поміж очеретами та верболозом сила-силенна невеличких озеречок, вкритих густою зеленою ряскою, лататтям з жовтогарячими квітками-горнятами на довжелезних зелених батогах!
А скільки там водяних лілей!
Озеречка ті з'єднуються одне з одним вузенькими єриками, такими вузькими, що ледь-ледь можна ними пропхнутися на невеличких човниках-довбанках з одного озеречка до іншого.
Дівчатка, було, як сядуть на човника та як поїдуть по тих озеречках та по заводях, — цілий човник водяних лілей понаривають і їдуть додому всі в білих вінках, і човник їхній уже не човник, а ніби величезна довгаста біла квітка річкою пливе...
Дівчатка їдуть та й співають і «Човника», і «Тихо, тихо», різних чудових пісень дівчатка співають «Тихесенький вечір на землю спадає», в садку заливаються солов'ї, до Осколу з пасовиська спускається колгоспна череда, а з річки лунає грайливе «Човник гойдається серед води» або зворушливо-ніжне «Тихо, тихо Дунай воду несе, а ще тихше дівка косу чеше»...
Чарівна річка Оскіл...
А скільки там диких качок!
Як, бува, пощастить вам у тих місцях побувати навесні чи влітку, сідайте ви на човна-довбанку і пливіть єриком тихо-тихо, щоб весельце ваше ані плеснуло, ані булькнуло...
І вдивляйтеся в очерет. Ви обов'язково побачите, як поміж густим очеретом мелькає голівка чирятка-мами, а навколо неї манісінькі чиряточка, мов мишенята, шмигають...
А далі — он пробирається качка-крижень з криженятами...
А болотяних курочок! Як на путній колгоспній птахофермі курчаток-леггорнят. Тільки дикі курочки не білі, як леггорни, а рудувато-чорнувато-крапчастенькі, на довгеньких ноженятах. І ноженятами тими вони бігають по зеленому лататті, як по паркету. Зелене латаття під ними навіть не вгинається, — такі вони легесенькі — болотяні курочки.
До плеса чи до озеречка ви підпливайте ще тихше—щоб ані звуку, ані шурхоту! На озерце не випливайте, а зупиніться біля нього і дивіться. Обов'язково побачите або білолобу лиску з лисенятами, або виводки чирят, крижнів, широконосок...
Гуляють качата, у теплій воді купаючись...
Раптом тривожний мамин голос, тихе — ках! — і каченяток нема! їх як злизало. Вони або пірнули, або до куги, до очерету, до латаття попритулялися, поприкипали. І не дишуть! Небезпека минула, мамине заспокійливе — ках! —і знову весела гра — купання серед озеречка.
Чарівні місця на річці на Осколі...
Тихо, тихо Оскіл воду несе...
Назву Оскіл пов’язують зі скіфо-сарматськими племенами аланами - “ріка аланів”. Археологами виявлені численні історичні пам'ятки вздовж Осколу:
- Мезолітична стоянка VIII-VII тис. до н.е. біля Нового Пришибу
- Стоянки кам’яного віку IV – III тис. до н.е. в урочищах Будрило, Гнілуши та Турильські ключі
- Кургани епохи бронзи II тис. до н.е. біля с. Олександрії та на околицях Куп’янська
- Могильники зрубної культури II – I тис. до н.е. біля сіл Сенькове, Богуславка, Гороховатка, Пристін.
Київська Русь в IX – XIII століттях принесла на береги водної артерії Слобожанщини свої поселення з укріпленими палісадами, які були покликані захищати південно-східні рубежі держави, але були зметені лавиною руйнівного Західного походу монголів 1237-1342 років. Сліди їх розташування і зараз виявляють знахідки біля села Оскіл. На три довгих століття береги річки перетворилися на безлюдне Дике поле, тишу якого лише зрідка переривали крики хижих птахів та тупотіння коней знову споряджених на бій військ за право володіння цією нічийною землею.
Після зруйнування Запорозької Січі, тут знайшли свій сховок чимало свободолюбивих козаків. Оточена безліччю козацьких слобод (поселень), річка Оскіл стала колискою свободи. Поступово починається торгово-економічний рух. Тут виробляють дьоготь, відмінне борошно, тонку тканину, дьоготь, солодке вино, свічки, глиняний посуд, одяг, а також продають сіль і мед. З’являються цілі селища пасічників-медоварів, кушнірів і гончарів. Проводяться по шість ярмарків на рік.
Тваринний світ тогочасного Приоскілля відрізнявся багатством і різноманіттям. Численними були ведмеді, зубри, лосі, дикі кабани та коні-тарпани, антилопи-сайгаки, козулі, вовки, лисиці, бобри, зайці, видри, горностаї, з птахів – тетерева, дикі гуси та качки, лебеді, журавлі, ястреби, орли, куріпки, перепілки й т.п. Ще в XVI ст. у наших степах паслась така кількість зубрів, що на них активно полювали заради м’яса. Зуброва солонина поставлялася навіть у Литву.
В Осколі та його притоках було безліч риби. Навіть у XVI ст. сучасники з подивом писали, що одним закидом неводу добувалося більше двох тисяч великих рибин. Установлено вилов на Осколі осетра, вирезуба, щуки, плітки, краснопірки, ляща, синця, карася, сазана, сома, окуня, лина, вугря, до того ж, розмірами тогочасна риба значно переважала сучасну.
У 1954 році на річці почали споруджувати греблю, а в 1966 році з'явилася гідроелектростанція та Оскільське водосховище. Під час її будівництва безліч сіл на берегах річки було затоплено.
Населені пункти на річці Оскіл. Дані Вікіпедії.
