Щекавиця (також Скавика, Олегівка, Олегова Могила) — гора у Києві над Подолом; підвищення правого берега Дніпра між горами Замкова та Юрковиця. Знаходиться на іншій стороні від Житнього ринку, який був відомий ще з часів Київської Русі.
Щекавиця згадується у "Повісті минулих літ":
«…то було три брати: одному ім’я Кий, а другому — Щек, а третьому — Хорив, і сестра їх — Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив — на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом».
Перед татаро-монгольською навалою Щекавиця являла собою заселену околицю стародавнього Києва. Пізніше її облюбували хлібороби: на пласкій вершині вирощували хліб, внизу - виноградники.
До XV століття Щекавиця і прилеглі до неї пагорби служили форпорстом. Тут у різний час знаходився дитинець київських князів, оскільки гора є ключем до старовинного Подолу, і її захоплення гарантувало доступ до цієї частини міста. Заселеність Щекавиці перервалось після монгольської навали.
1658 року тут гетьман Іван Виговський оборонявся від військ московського боярина Василя Шереметьєва. Протягом 1663-1678 років гору намагалися захопити різні завойовники, зокрема монголи, але фортеця вистояла і залишалася українською. У часи Російської імперії на горі розмістили кладовище - там ховали людей, які померли від чуми. У 50-х роках ХХ ст. було виявлено захоронення з більше ніж тисячею черепів. Кажуть, братські могили, засипані вапном, і зараз знаходяться в її схилах. Багато киян полягло від епідемії. Згодом там було споруджено Церкву Всіх Святих (1782) та кам'яну дзвіницю (1809). У тому місці продовжували ховати людей різних віросповідань (мусульмани, юдеї, християни) аж до середини XX століття. На цвинтарі поховані знатні мешканці Києва: Балабух, Лакерд, Барських, Митюк, Войтенко, Романівський. Знайшли там спокій живописець Буряковський, архітектор Меленський, композитор Ведель та інші.
Археологами в районі гори Щекавиця були виявлені пам'ятки VIII-IX століть - 1 могильник і 111 поховальних комплексів, а також рештки поселення княжої доби. Розкопки були проведені у 1992, 1995-96 рр. експедицією Інституту археології (кер. І.І. Мовчан). За однією з версій, саме тут був похований київський князь Олег Віщий: "погребли його на горі, що зветься Щекавицею. Єсть же могила його й до сьогодні. Називається та могила Олеговою".
До гори веде вулиця, яка з 1869 року зветься Олегівською. Ще в XIX столітті дослідник української старовини Михайло Максимович писав, що у 1856 році старожили показували йому могилу-курган. Старі кияни знали це місце до початку XX століття.
Олег біля кісток коня на Щекавиці. Мініатюра з Радзивіллівського літопису
Якийсь час під горою почали зводити винниці для переробки винограду. А сама гора стала місцем прогулянок і вистав. Тут, на Щекавиці, у 1705 р. спудеї Києво-Могилянської академії розіграли відому трагікомедію авторства ректора академії Феофана Прокоповича «Володимир».
Починаючи з 2000-х років Щекавиця пережила сучасну приватну забудову, незважаючи на те, що гора мала і має статус історичної пам'ятки - на археологічній карті Києва позначена під № 95 з категорією охорони національного значення. Документи, що засвідчують цей статус:
- Рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 27.01.1970 р. № 159;
- Рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 17.11.1987 р. № 1112, дод. 6, п. 6;
- Наказ міністерства культури і мистецтв України від 15.06.1999 р. № 393 — Державний реєстр національного культурного надбання, охоронний номер № 1957.
Громадськість таки відстояла гору й суди скасували незаконне будівництво, однак частину оглядової вершини було зрізано. У 2020 році створено ландшафтний заказник «Гора Щекавиця». Охоронну зону території встановлено між вулицями Олегівською, Лук’янівською, Нижньоюрківською, Кирилівською та Нижнім Валом. На цьому місці, зокрема, розташована пам’ятка археології національного значення «Культурний шар городища IX-ХІІІ століття (розвинуте середньовіччя, Київська Русь).
Існує кілька версій походження назви гори. Окрім легенди про Щека, є деякі гіпотези. Одні історики виводять пояснення зі слов’янського слова «щека» – крутобокий, крутий берег річки. Інші – від слова «щекот», «щек» – соловій. Ще інші трактують через варіант назви Скавика від грецького «скафос» – яр, провалля.
© Портал SPADOK.ORG.UA
