Українські козаки, запорожці

Козаки – без перебільшення, найпопулярніші персонажі української історії. Про них написано тисячі книг, складено сотні пісень, знято десятки фільмів. Проте, ми впевнені, що в історії козацтва є чимало такого, про що ви навіть не здогадувалися. У День українського козацтва EtCetera розповість про невідому Запорізьку Січ.

На Запорозькій Січі суднобудівництво здавна розвинулось і досягло високого рівня й досконалості. Козацькі майстри-корабельники славилися і за межами України. Їх часто запрошували й до Москви, щоб вони навчали корабельної справи.

Українське козацтво було воєнно-економічним формуванням, що являло собою слов’янську моноетнічність (у складі запорізьких козаків домінував саме слов’янський етнос – поляки, малороси, великороси і у рідкісному випадку були присутні представники інших етносів). Питання щодо витоків українського козацтва представляє інтерес, передусім своєю маловивченністю. Дослідники простежували зв’язок слов’ян з русами, русів із скандинавами, слов’ян з булгарами, проте, фактично, не було звернуто уваги на зв’язок українських козаків із слов’янами. Зокрема, на існування у побуті та житті українських козаків архаїчних рис ранніх слов’ян. На сьогодні не існує докладного дослідження зв’язків українських козаків із слов’янським етносом.

Продовжуючи шукати аналогії між індійськими раджпутами та українськими козаками, вкажу на подібність й інших звичаїв та обрядів. Раджпути, котрі вважають себе нащадками ведичних кшатріїв, носять шаровари і широкі пояси, довгі вуса, які, як запорожці, закручують за вуха, і оселедець на голові, котрий і називається подібно — "чут" (порівняйте з нашим "чуб") . 

На сьогодні існує безліч теорій з історії виникнення козацтва. Офіційні загальноприйняті версії вже не витримують жодної критики. Адже в основному вони не мають будь-якого документального підтвердження і ґрунтуються лише на загальноприйнятій історичної теорії. В основному всі версії появи козаків зводяться до того, що козаки з’явилися на території півдня сучасної України та нижньої течії річки Дон. Але давайте подивимося на карту 1570 року з атласу Абрахама Ортеліуса, складену в Лондоні. 

Козацькі літописні джерела XVII — початку XVIII століття — то винятково цікава та високою мірою важлива частина національної історичної спадщини українського народу. Чи ведемо ми мову про непересічні літературні достоїнства творів Самовидця, Григорія Грабянки та Самійла Величка, чи розглядаємо ці визначні пам’ятки історико-філософської думки з точки зору науковця, що вивчає на основі наявних документальних матеріалів минуле рідної землі — в кожному разі неможливо не визнати особливу цінність та непроминальну пізнавальну й естетичну вартість доробку цих трьох видатних «Геродотів» козацької доби. Але можна, очевидно, стверджувати, що й з-поміж названих літописців козацької України особливе місце в історії відведено Самійлові Величку.

Османські літописи – величезна й таємна сторінка історії України. І якщо читач гадає, ніби в нашій історії вже все відомо, усе прочитано, то це анітрохи не так. Структура козацького війська та Запорізької Січі з їхніми кошовими, писарями, бунчужними та обозними один в один відповідала тюркським степовим утворенням і тому ж Кримському ханству.

Дехто вважає, що козаки — творці української нації. Тому українець і козак — майже одне й те саме. Козацтво є «стержнем» ідентифікації українців, відрізняє їх від сусідніх народів. Згідно з цим поглядом, козацтво справило позитивний, власне прогресивний вплив на розвиток українського народу, його господарського, соціального, політичного, культурного й релігійного життя. Словом, воно є своєрідним ідеалом для українця і водночас його «візитною карткою» в світі.

Незважаючи на постійний тиск з боку різних зовнішніх сил (польсько-шляхетський уряд, Османська Порта, Кримське ханство, російське самодержавство) Запорожська Січ завжди існувала за своїми правилами і законами, дотримувалася власних (вироблених століттями) форм організації осілого і походного життя. Багато з цих оригінальних звичаїв і традицій стали символами української ідентичності й тому заслуговують на особливу увагу.

Досі не вдалося на всі сто відсотків визначити, де народився майбутній гетьман. Батьком великої людини був чигиринський сотник Михайло Хмельницький. Говорячи про те, яким був великий чоловік, можна однозначно сказати – освіченим. Із Київської братської школи він вступив на навчання до єзуїтів у Ярославлі-Галицькому. Вчився він старанно: досконало оволодів польською та латиною. Згодом вивчив французьку та турецьку мови.

Взаємини українців і татар із глобального протистояння перетворюються на ритуал противників-рицарів – вони "гостюють" чи "навідують" один одного, а захопивши полон, ведуть чесний торг. І це, за словами Івана Сірка, не має бути "приводом для великої війни".

Запорозькі козаки прийшли до берегів Азовського моря у XVI ст. їх вабила до себе риба — один з головних продуктів харчування та важливий предмет торгівлі. В усті Кальміусу та інших річок і балок Приазов'я, на морських косах існували запорозькі тоні, де ловили рибу неводами. Спочатку тут виникли сезонні притулки запорозьких рибалок, зокрема па правому березі устя Кальміусу, про що свідчить назва західного рукава дельти — Домаха².

Як відомо на терені Запорізької Січі, існувала Козацька Січова школа. Вона складалася з двох відділів: в одному вчилися ті юнаки, що готувались на паламарів та дияконів - у цьому відділі було завжди 30 учнів. Крім того був відділ молодиків, де вчилися сироти, хрещеники козацької старшини, та інші діти, їх було коло 50. Тут учили цих дітей грамоти, співу та військовому ремеслу. С. Сірополко, досліджуючи систему виховання у Січовій школі підкреслює, що: "молодиків у школі і поза школою вчили: Богу добре молитися, на коні реп'яхом сидіти, шаблею рубати й відбиватися, з рушниці гострозоро стріляти й списом добре колоти".

Прізвище Оліфера Голуба з темряви минулого вперше виринає у світлі пожежі – палаючої пристані турецького Стамбула, штурмом взятої козацькими чайками, якими командував майбутній гетьман. 1615 роком, коли це сталося, датована перша письмова згадка про цього славного лицаря. Скільки років йому було на той час – достеменно не відомо, проте не менш шестидесяти. Та запал ще мав молодечий, розум ясний, а руку з шаблею – міцну, за що пізніше й гетьманом стане, причому не один раз…