«Я пройшов села та 12 колгоспів. Всюди стояв крик. «Немає хліба. Ми помираємо»… Я подорожував чорноземним краєм, тому що колись він був житницею Росії, а ще тому, що журналістам забороняли їхати сюди і на власні очі бачити, що відбувається….», – це слова з пресконференції британського журналіста Ґарета Джонса у Берліні в березні 1933-го року. Вона стала одним з перших гучних свідчень про голод в СРСР, який в українській історії стане відомим як Голодомор.
Через майже 80 років після берлінської пресконференції Ґарета Джонса, його внучатий племінник, дослідник-біограф Найджел Коулі, у Вашингтоні представляв книги присвячені життю Джонса. Він вважає, що правда про голод в СРСР коштувала життя його родичу, який у 1935-му році за таємничих обставин загинув у Монголії.
«До 2001-го року ми не здогадувались про важливість «радянських» статей Ґарета. Ми знали, що він писав про голод в СРСР, але не знали наскільки це було важливо. Ми навіть не розглядали можливість зв’язку щоденників про голод в СРСР з його смертю, бо вважали її пов’язаною з японцями. Втім після публікації щоденників онлайн мені написали представники української громади і запитали, чи це і є той самий легендарний Ґарет Джонс, який викрив Голодомор? Це було цілковитою несподіванкою і ми почали придивлятись до роботи Ґарета в СРСР», – розповів Коулі виступаючи перед аудиторією в Національному пресклубі столиці Америки.
Представлені ним історичні розслідування «Більш ніж зерно правди: біографія Ґарета Джонса» та «Ґарет Джонс: Людина, яка знала забагато», «Ґарет Джонс: Інцидент у Маньчжурії» – результат багаторічних досліджень роботи британського журналіста, який у першій половині 30-их років ХХ-го сторіччя знаходився в самому епіцентрі передвоєнної політичної круговерті.
Дослідження Коулі відтворюють образ Ґарета – перспективного міжнародника, який, закінчивши університет Уельсу та Кембрідж у 1930-му, став радником з міжнародних питань колишнього прем’єр-міністра Британії Ллойда-Джорджа.
Протягом наступник трьох років молодий міжнародник, який вільно володів російською, німецькою та французькою, тричі побував у СРСР і отримав репутацію провідного експерта з питань Радянського Союзу. За кожним візитом слідували статті про хід сталінської п’ятирічки, які публікували провідні світові видання.
Він знав дуже багато. Він мав доступ до документів британського уряду про Першу світову війну, зустрічався із очільниками Британського банку, був особисто знайомий із провідними експертами щодо Радянського Союзу. А під час візиту до СРСР особисто зустрічався із комісаром із закордонних справ Литвиновим», – розповідає Найджел Коулі.
Слідом за першою подорожжю до Донецька (тодішнього Сталіно), у 1931-му році Джонс відправляється у подорож по СРСР разом із харчовим магнатом Джеком Гайнцом (кетчуп Heinz). Результатом поїздки стала книга «Російський досвід 1931-го року. Щоденник». Книга, яку для Гайнца написав Джонс вперше використала слово «голод» в описі колективізації в СРСР.
Вже незабаром Джонс редагує мемуари Ллойд-Джорджа. Його кар’єра стрімко неслась вперед. Вибори в Німеччині у січні 1933-го, на яких до влади приходить Гітлер, Джонс висвітлює із передової. Про вагу, якої на той час вже набув 27-річний журналіст свідчить те, що він стає першим закордонним кореспондентом, якого удостоїли «честі» летіти до Франкфурта у літаку фюрера.
З Німеччини, у січні 1933-го Джонс відправляється у подорож Росією та Україною. В Україні Ґарет пересувається приватно, спілкується з селянами, робить нотатки про побачене на почуте. У 90-их роках, ці щоденники, які до того часу зберігалися на горищі садиби Джонсів, стануть одним із важливих свідчень Голодомору.
А у 1933-му підсумком подорожі Україною стала пресконференція у Берліні, яка мала ефект вибуху в тогочасному інформаційному просторі. Високий авторитет і кредит довіри, який мав Джонс завдяки роботі на Ллойда Джонса надав надзвичайною ваги його свідченням. Того ж дня їх передрукували провідні тогочасні видання та журналісти, лауреати Пулітцерівської премії Нікербокер та Едгар Моурер.
СРСР не забарилась з відповіддю. Кореспондент «Нью-Йорк Таймс», Волтер Дюранті, відомий своїми компліментарними статтям щодо радянського режиму негайно звинуватив Джонса у наклепі. Авторитетний голос Дюранті, який був лауреатом престижної премії імені Пулітцера, став лише одним із багатьох у хорі звинувачень на адресу Ґарета.
Логічним завершенням звинувачень журналіста з боку симпатиків СРСР став особистий лист комісара закордонних справ країни рад, Максима Литвинова, в якому той поінформував журналіста про заборону в’їзду до СРСР.
Відвертість Ґарета Джонса щодо СРСР не минула безслідно. Перспективний журналіст став вигнанцем у колі колег та британського істеблішменту, включно з колишнім роботодавцем Ллойдом-Джорджем.
Втім, у 1934-му році його гірка слава привернула увагу американського медіамагната Рендольфа Герста, який запускав у США антирадянську кампанію і конче потребував авторитетних свідчень. У грудні, виступаючи в американському Інституті світових справ, Джонс звинуватив СРСР у примусовому переселенні 5 мільйонів «кулаків», яке назвав «однією з найбрутальніших подій в історії Європи». А в 1935-му він, на замовлення Герста пише ряд уїдливих статей про СРСР, в яких не лише повторює свої попередні свідчення про жахи голоду в СРСР, але і закидає комуністам організацію вбивства Кірова, яке звільнило Сталіну шлях до абсолютно влади в СРСР.
Найджел Коулі вважає, що СРСР міг докласти зусиль для того, щоб звести нанівець свідчення Ґарета.
У 1935-му у видавництві Герста – скандал. Він публікує статті про голод в Україні Томаса Уокера. Пізніше було доведено, що той фізично не міг бути свідком подій, про які писав.
Як зазначає Найджел Коулі на сторінках присвячеого Джонсу сайту garethjones.org, Уокер виявився колишнім в’язнем, засудженим за афери. Його викриття дискредитувало всі опубліковані Герстом статті Ґарета про життя в СРСР.
Після смерті Джонса, один з його колись затятих опонентів журналіст Юджин Ліонс у «покаянній» книзі «Наказна Утопія» із розпачем згадував, як преса накинулась на журналіста, який казав правду про СРСР:
«Цькування Джонса було настільки ж неприємним, яке і будь-яка брудна робота, яку ми роками виконували, викривляючи факти на користь диктаторських режимів. І тим не менш ми цькували його, одностайно вдаючись до майже однакових формул та прийомчиків. Бідний Ґарет напевне був надзвичайно здивований, коли ретельно зібрані ним факти було поховано під лавиною заперечень із наших вуст».
Через майже 80 років після цих слів, нащадок та біограф Ґарета Джонса, Найджел Коулі без запинки каже, які ще вибачення були б доречними.
«Я би хотів, щоб у Дюранті посмертно відібрали Пулітцера», – каже Коулі.
Дивним чином дискредитація матеріалів Джонса, опублікованих у виданнях Херста, припала на час його подорожі до Азії, де його було за загадкових обставин вбито.
«Я завжди боявся, що він піде на завеликий ризик…», – писав у серпні 1935-го його колишній роботодавець екс-голова Британського уряду Ллойд-Джордж.
Сухі факти свідчать, що в 1935-му році в ході далекосхідної подорожі Ґарета та його супроводжуючих було викрадено на території Внутрішньої Монголії, куди він відправився на запрошення німецького журналіста Герберта Мюллера. Останнього та всіх членів експедиції окрім Ґарета було звільнено, самого ж Джонса бандити у серпні застрелили за нез’ясованих обставин напередодні його 30-го дня народження.
Натомість, на сторінках сайту garethjones.org Найджел Коулі, вказує, що аж до загибелі Ґарет Джонс перебував під пильною увагою агентів СРСР. Так Герберт Мюллер, який успішно пережив викрадення – на думку британської розвідки – був агентом Комуністичного інтернаціоналу в Китаї.
СРСР «вів» Джонса від самого початку його подорожі Сходом і аж до смерті, – заявляє Найджел Коулі. Згідно з інформацією, оприлюдненою дослідником на сайті garethjones.org, журналіст Гюнтер Стейн у помешканні якого у Токіо на початку своєї експедиції жив Джонс, міг бути радянським шпигуном пов’язаним із відомим радянським розвідником Ріхардом Зорге.
Втім радянський слід – не єдиний можливий у смерті Джонса.
«Коли моя мати почала шукати інформацію про Ґарета Джонса в архівах, вона знайшла 500 сторінок документів про його вбивство. Жодна з них не стосувалась його роботи в СРСР. Всі вони говорили виключно про те, щоб затулити рота його колишньому роботодавцю Ллойду-Джорджу і не допустити погіршення стосунків з Японією через невиваженні запитання поважного політика», - каже Коулі.
Пошук істини щодо життя та смерті Ґарета Джонса – став справою життя його нащадків.
Маргарет Коулі пішла з життя у 2011-му році. 22-го листопада 2008-го року у Вестмінстері, посол України у Британії вручив їй посмертну нагороду призначену Ґарету – Орден Свободи. Розслідування продовжує її син, внучатий племінник Джонса, Найджел Коулі.
Український режисер Сергій Буковський у 2009-му році зняв документальний фільм «Живі». Одна з його сюжетний ліній – спогади із щоденників Ґарета Джонса.
28 листопада 2019 в Україні відбулася прем'єра кінострічки "Ціна правди" (пол. Obywatel Jones, англ. Mr. Jones) польської режисерки Аґнєшки Голланд, знятої на реальній історії життя і розслідувань британського журналіста Ґарета Джонса.. Зйомки проходили в Україні, Польщі (Нижня Сілезія) та Великій Британії (Шотландія). Зйомки розпочалися в березні 2018 року в Києві. Сцени, дія яких відбувається в Москві, будуть зняті в Харкові. Більшість акторів стрічки — британські, але у ній також присутні декілька українських та польських акторів. Після показу стрічки на Берлінале 2019, більшість західних кінокритиків схвально відгукнулися про стрічку, хоча були й такі, які назвали фільм провалом.
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"
