♦ Українські Карпати » 
Відведення градових хмар та інших гідроатмосферних катаклізмів для етносів, що населяли територію Карпат, залишалося в кінці ХІХ – на поч. ХХ ст. своєрідним професійним заняттям. Тому, мольфарство - культурне явище Карпат, яке побутує не тільки в українській Гуцульщині, але й її румунській частині теж. Власне, про це явище у наших карпатських сусідів ми поговоримо у даній статті.
Соломонари і культ Зальмоксиса
Соломонари (solomonari) - так звали градівників та хмарників - людей, котрі відвертали бурю та град від полів та осель, на території румунізованої Гуцульщини. Градівники є членами сільської громади, що володіли езотеричними знаннями та отримували платню за відвернення граду чи інших атмосферних явищ від односельців.
Чимало європейських фольклористів виводять їх від дакійських жерців, які вшановували Бога грому Zamolxis'а, а стрілами своїми з магічних луків розганяли грозові хмари. Також існує чимало паралелей з рахманами, про яких в Карпато-Балканській місцевості здавна знають як мешканців міфічної (райської) обителі, блаженних старців, котрі жили колись відлюдниками в гірських скеляхстих урвищах та знаходили собі притулок в дебрях лісу. Мегалітичні святилища в Карпатах - свідки культу дакійських жерців. Саме тому, деякі румунські дослідники трактують назву своїх історичних земель як Дакійська Гіперборея (Dacian Hiperborea).
Наскельний "Сфінкс" в румунських горах - дакійське антропоморфне кам'яне святилище. Місце ритуального вшанування бога блискавки Zamolxis'a (зверніть увагу на корінь "mol", який присутній й у слові "molfa", "molfar". Замольксіс - замолити, замовляти. Так його звали жерці, які замовляли погоду, примівники)
Дакійський бог Замольскіс (Zamolxsis)
Художня інтерпретація на тему Замольксіса і вищезгаданого румунського місця сили
Градівник - це професія
Однак, назва "соломонари" відносно молода. Близько XVII століття, під впливом християнства, з'явилась легенда, буцімто магічні знання були залишені румунським відунам біблійним царем Соломоном. Та в ранніх віках румунські чарівники звали себе по-іншому - гриндинарями (тобто, градівниками) - цей термін більше всього розповсюджений на Буковині та Трансильванії.
Селяни села Корчівці запам'ятати уривчасті дані про існування гриндинарів в минулому, а також жителі сіл Йорданешти, Сучевени, Дерменешти. Старожили з Корчівців пам'ятають навіть чоловіка на ім'я - Іван Ткачук, який народився в 1901 році. За свідченням старожилів Іван Ткачук отримав свою силу після того, як косив траву в горах та врятував жабу зі щелеп змії. Пізніше він почав відвертати град в селі цією палицею. В селі Йорданешти пам'ятають як один чоловік розібраний до гола, помахами рук та спеціальними замовляннями відігнав град від села. Традиція наймати людей на відвертання граду зберігалась як в румунських, так і українських селах аж до 1950-х років. Гроші, щоб йому заплатити збиралися з усіх куточків села.Також платили харчами - давали відро кукурудзи або картоплі. Що цікаво, громада села могла також наложити штраф на градівника, якщо він виявився шарлатаном або був ледачим, й не зміг вплинути на погодні умови та відвернути лихо.
Отож бачимо, що мольфар - це не щось міфічне й зле, а корисна, а головне дуже відповідальна професія, яка допомогала відвернути стихійні лиха від села та зберегти урожай.
Градівники описувалися як високорослі, руді, волохаті люди у довгих білих одежах, з магічними артефактами (мольфами) на поясі. Священне знання у них передавалося від учителя до учня, з покоління у покоління. Не передати знання для мольфара - страшна мука. Як зазначав сам гуцульський мольфар Михайло Михайлович Нечай про Гоя із Шешор:
"Він нікому не передав своїх знань: не було в нього учнів, жив він самотньо. І помирав тяжко, — як кожен мольфар, що не передасть своїх знань. Настільки тяжко, що інші мольфари з усієї Гуцульщини (хоч і мало їх зосталося), відчувши, приїхали до Шешор, і три дні молилися над умираючим, щоб полегшити його страждання..."
Соломонар - носій езотеричних знань
Подейкують, старі соломонари ходили по селах і відшукували дітей, народжених з особливими ознаками та забирали їх, виховуючи в лісах і печерах протягом семи-дев’яти років, навчали мольфарському ремеслу. З приходом християнства, кількість так-званих соломонарів, звісно, різко зменшилась, вони піддались гонінням збоку церкви, а зміст їх магічного ремесла був остаочно перекручений. В народі навіть з'явилися історії про героїв, які перемагають мольфарів. Вважається, що для того, аби врятуватися від гніву градівника, люди мають попросити допомоги у «каменяра» - соломонара, який повернувся до людей, але ще пам'ятає магію. Іноді соломонари з'являються в супроводі мороя (рум. moroi, пох. від мор - повальна смерть, епідемія) - різновид упирів в румунській міфології, мара. У деяких творах морой - це примара мертвої людини, що покинула могилу. Також вважається, що соломонари можуть викликати і осідлати балаура - в румунській міфології істота, схожа на дракона. Балаур може досягати величезних розмірів, він схожий на змія з крилами, ногами і безліччю голів. Вважається, що слово "балаур" походить від праіндоєвропейського кореня * bel-(сильний) або * bhel-(наростати).© Портал SPADOK.ORG.UA
- Antoniy MOYSEY, Antonina ANISTRATENKO
- MAGIC PRACTICE OF THE AVERTING HYDROATMOSPHERIC DISASTERS OF ROMANIANS IN BUKOVINA
- Oisteanu A. Istoricul unui termen folcloric: Solomonarul // Rev. de etnografie şi folclor. — 1990. — Т. 35, № 5/6. — С. 319-332.
- Gorovei, A. (1931), Descântecele românilor, Impremeria Natională, București
- Herseni, Traian (1979) „Le dragon dace”, Ethnologica (1): 13-22
- Agrigoroaiei, Eugen (1981), Țara neuitatelor constelații: Folclor arhaic românesc, Editura Junimea, Iași
