Субота
11 лип., 2020
завантаження...

Що писали про Галичину і гуцулів єврейські письменники XIX-XX століття?

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

Гуцули і євреї

Розбираємо поліетнічність Гуцульщини. Цей невеличкий допис був почерпнутий з веб-сайту “Вандрівник”. Його написала, використовуючи першоджерела, спеціалістка з історії Лада Москалець, PhD, викладачка Українського католицького університету. Нас зацікавило у першу чергу те, що писали про Гуцульщину єврейські письменники та якими були взаємини між євреями і гуцулами у тогочасному світлі.

Стороннім спостерігачам в XIX столітті Галичина видавалася екзотичним краєм, та радше в поганому сенсі цього слова. Туди їздили переважно у справах. У світі, яким він став після Першої світової війни, Галичина раптом починає приваблювати мандрівників. Тепер туди їдуть усі, кому кортить написати щось про “традиційний” і “магічний” край. Окрім відомих Альфреда Дьобліна чи Йозефа Рота, існують менш знані, але вельми цікаві, тексти їдишистських письменників.

Йоель Мастбойм був єврейським інтелектуалом пролетарського походження з Варшави. Він любив співати, смачно поїсти і був душею компанії. В 1927 році Йоель їде в Галичину, звідки пише репортажі до газети “Дер Момент”. З них згодом складається ціла книжка “Галичина”.
 
Мастбойм приїжджає до Галичини, щоб розповідати про цадиків-чудотворців, музик-клезмерів і організований єврейський рух. Та він бачить дещо більш різноманітне. Наприклад, – єврейських селян, яких буває важко відрізнити від українських:
Залізнична лінія Лемберг-Снятин перетинає маленький сільський штетл. Там повно карпатських гуцулів і є ринок, заповнений такими високими гнідими кіньми і такою різнокольоровою масою селян – думається, наче не зустрінеш там жодного єврея.

Але коли заходиш в це розмаїття високих, різнобарвних осіб, то чуєш тут і там їдиш. Починаєш шукати обличчя – це ті ж гуцули, лише дехто з них говорить їдишем, вдягає малий таліт, промовляє благословення, омиває руки перед їжею, часом сміється та підспівує на їдиші.

Ось стоїть переді мною селянин, гуцул років шістдесяти. Високий, як дерево, сильний і веселий не менше за інших. Розмовляє їдишем з дивакуватим акцентом – простим і грубим, міцним, як сталь. Залишалося два місяці до сліхес* і капорес**, тому єврейський гуцул приніс свої дванадцять кошиків з курками.

Він періодично витягує з кошика півня чи курку, повертає їм голови і каже: “Бач, нова кура – корова ціла, салахті ке дварейха!”*** Крутить її кілька разів навколо голови. Поряд стають старі єврейки, торгуються. Єврейкам він продає дешевше і підсміюється.
* – покаянні молитви, які читають в синагозі на Йом-Кіпур.
** – ритуал до дня Йом-Кіпур, при якому курку крутять над головою, позбуваючись гріхів.
*** – формула, яка вживається перед Йом-Кіпуром, букв. “я пробачив твої слова”.
 
Базари Галичини
 
Не купивши нічого, журналіст напрошується до єврейського селянина в гості, наплівши, що там купить і курку і ще всякого.
У п’ятницю підвода привезла нас до невеличкого села – загалом там мешкають двадцять родин. Сімнадцять гуцульських і три єврейські. Ті три також можна прийняти за гуцульські, бо в них, як і в решти, висять на стінах шоломи і шаблі з старих австрійських часів і портрети цісаря з кольорового цигаркового паперу.

Єврей, до якого я приїхав, називається Песах Бабе. Так його тут кличуть, бо в нього п’ять баб, дочок – одна вища, красивіша, веселіша за іншу.

Всі дівчата вже заручені, та наречені не вдома – троє у війську, двоє поїхали на кінський ярмарок. Час від часу, коли дочки стоять над полями і пригадують собі своїх суджених, то співають разом з християнськими посестрами: “Віють вітри на тихім полі” й тужать за своїми хлопцями.

Я поселився в п’ятницю надвечір. Проста широкоплеча єврейка Добе якраз кидала в цинкову миску брусок мила, щоб вимити 10-12 душ, брудних на кінець тижня. Через півгодини 10-12 тіл були чисті, як нова копійка, посідали з босими ногами, вислухали гуцульське “Леха доді”*  і пішли до столу, де стояли три лампадки, що їх запалюють лише у гуцулів з нагоди Шабату.

Гуцул помолився, сів за стіл, схрестивши ноги, як селянин, попросив нас усіх їсти і за трапезою взявся за розмову зі мною. Він розказав мені, як мав тата – тут, за десятою горою. І як його тато служив у третьому полку віденських уланів, в його цісарської величності. І що він двічі служив у тому самому полку ландштурму.

* – “Леха доді” – пісня, яку співають з нагоди початку Шабату.

Євреї серед гуцулів в Карпатах

Після короткої розмови, в якій з’ясовується, що єврейському "гуцулу" мало цікаве життя в нерідних йому Палестинах, Песах Бабе починає хвалитися тим, що йому справді важливе:

Він підняв руки і показав на один бік гори. Там в нього є кукурудза, але зараз не вродила. Далі на інший клаптик – там був овес, який того року всох. Потім на ще один куточок, там льон, що якраз дав урожай. Песах Бабе втішився дрібкою льону і надувся від гордості, а його дочки також. Я сидів, дивився на шабатні лампадки з бляшаними ложками на столі, на шоломи третього полку, на всю цю постать Песаха Бабе і думав: “Як мало знають про тебе люди!..”
Цитати за виданням (переклад з їдишу): Мастбойм Йоель. Галичина. Варшава: Видавництво Якубсон М. Гольдберг, 1929.
 
 

Не забудьте поділитись статею у соцмережах та підписатись:


Теги:     ретроспектива      галичина      гуцульщина

завантаження...
blog comments powered by Disqus

Опитування

Якого Ви віросповідання?
 

Підписатися на email-розсилку:


завантаження...