Четвер
28 бер., 2024
     

Ukrainian English
♦ Етнографія ♦ Українські Карпати » ♦ Гуцульщина

Різбярство на Гуцульщині

Рейтинг 3.4 з 5. Голосів: 5

Гуцульське різбярство

Гуцульщина — етнографічна частина України, розташована в південно-східній частині Карпат (верхів'я річок Тиси, Сучави, Че­ремоша, Прута, Бистриці та ін. ) й охоплює гірські території При­карпаття, Буковини й Закарпаття.Наявність великих лісових масивів у краю сприяла розвитку різних видів обробки деревини, зокрема й художньої. Корені цьо­го виду декоративно-вжиткового мистецтва сягають у далеке ми­нуле: початком плоского різьблення на дереві можна вважати перші зарубки на корі дерева, різьблені знаки — помітки власності (ділянки землі, дороги в лісі і т. д. ).

З давніх-давен різьблене оздоблення побутових предметів було пов'язане із символікою язичницького культу. Магічні знаки, за уявленнями наших далеких предків, повинні були оберігати їх від усякого лиха й нещастя. Вирізаючи на поверхні дерев'яної посудини певний знак, вони вірили, що це захистить уміщене в ній від псування, а знак, зображений над вікном чи входом, відгородить від біди житло. Після того, як християнська релігія відтіснила язичество, основним "оберегом" став хрестик (крижик), з яким, попри все, співіснували і язичні символи. Різноманітно поєднуючись, найпростіші різьблені елементи складали геометричний орнамент. Будь-який орнамент — стійкий елемент етно-національної культури, що зберігає свої особливості протягом тривалого часу.

У художній обробці дереви­ни Гуцульщини найпов­ніше збереглись і дійшли до наших днів кращі традиції народного мистецтва минуло­го. Так, майже не змінились окремі давні мотиви плоского різьблення на дереві, які були поширені по всій Україні.

Традиція оздоблювати різь­бою дерев'яні побутові пред­мети сягає Київської Русі. Су­часні центри художньої оброб­ки деревини знаходяться на Прикарпатті, Буковині, Закар­патті, Полтавщині, Чернігівщи­ні, Київщині тощо. Хоча ці цен­три розташовані достатньо да­леко одні від інших, їх декора­тивно-вжиткове мистецтво має чимало спільного в характері різьбленого орнаменту (вико­ристання геометричного узо­ру), в технічних прийомах оз­доблення поверхні виробу (в більшості вона полірована, ла­кована чи тонована), в асорти­менті виробів столярної і токар­ної роботи (шкатулки, тарілки, скриньки, бочечки та ін. ).

Але в кожному центрі мис­тецької обробки деревини на­явні свої історично зумовлені особливості. Так, геометрична різьба Гуцульщини відрізняєть­ся від плоскорельєфної різьби Полтавщини як характером ор­наменту, так і технічними при­йомами її виконання. У полтав­ців, які відчули деякий вплив професійних художників, пере­важають рослинні мотиви з ви­користанням силуетних зобра­жень птахів, тварин (причому форми їх округлі й м'які), гуцу­льський же узор складається з геометричних елементів, які характеризуються чіткістю, пря­молінійністю форм. Водночас для оздоблення меблів та не­великих побутових предметів на Полтавщині використову­вали і клиноподібну тригранно- виїмчасту геометричну різьбу (дещо подібна до гуцульської). Отже, загальне і часткове ха­рактерні для кожного центру різьблення на дереві.

На духовний світ і естетичні уявлення гуцулів величезний вплив мала природа Карпат, з якою ніби злилося життя в цьо­му краї. Багата фантазія горян виявилася в яскравому своє­рідному мистецтві, зокрема в різьбленні на дереві. Гуцули здавна були скотарями. Чаба­ни вирізали на палицях заруб­ки, вели облік овець і свій ка­лендар, вони оздоблювали не­складним різьбленим узором ціпки, з якими ходили в горах, сопілки, посуд для масла та сиру тощо. Різьбу виконували звичайним ножем, вона скла­далася з контурних ліній-борозенок з різноманітним штриху­ванням.

Різьблені та інкрустовані ви­роби прикрашали й інтер'єр гуцульського житла, узгоджую­чись із предметами інших ви­дів вжиткового мистецтва. Різьблені мисники (полички на посуд) заставляли барвистими керамічними виробами, різьб­лений стіл застеляли вишива­ною скатертиною. Національні елементи народного мистецт­ва і тепер бачимо в оформлен­ні житла та громадських примі­щень. Вдало узгоджуючись із сучасною обстановкою та ін­тер'єром, вони надають йому художньої виразності (фото 1).

Протягом тривалого часу на Гуцульщині від батька до сина, від діда до внука передавались різні види техніки плоского різь­блення, елементи орнаментів, принципи побудови орнамен­тальних композицій, способи виготовлення інструментів для їх виконання.

Багатий і різноманітний комплекс різної складності елементів різьблення на дере­ві та інкрустації. З них народні умільці складають орнамента­льні мотиви, стрункі компози­ції. Вони відбирають і мистець­ки сполучають ці елементи в єдине ціле. В гуцульському різь­бленні та інкрустації пошире­ний і замкнений орнамент (в квадраті, колі, трикутнику та ін. ), і неперервний (в смузі-бордюрі). В орнамент замкнених площин вміщують різні розетки та інші складні фігури.

Майже немає орнаменталь­них мотивів, які втрачають своє значення і забуті різьблярами. Зрідка з'являються нові, узгоджуючись із традиційними. Нові елементи входять в орна­менти органічно. Зберігаючи традиції гуцульського різьб­лення та інкрустації, народні митці розвивають їх відповідно до вимог часу. В орнамент вводиться різноманітна ембле­матика, тематичні і портретні зображення. Так, Ф. Шкрібляк часто зображав на декоратив­них тарілках сцени з народно­го життя. Різьбляр М. Тимків уперше створив на тарілці пор­трет Т. Шевченка, а майстер В. Данилюк — тризуб.

Важливим принципом деко­ративно-вжиткового мистецтва є органічне поєднання есте­тичного та корисного. Хоч тра­пляються випадки, коли той чи інший дерев'яний виріб, що мав у свій час певне практичне призначення, в подальшому поступово втрачає його, стає предметом цілком декоратив­ним. У гуцульському різьбленні на дереві та інкрустації це — декоративні тарелі, обкладин­ки альбомів та книг з портрет­ними зображеннями видатних осіб, сюжетними картинами.

Дерев'яна тарілка колись служила тільки посудом. Тоді її оздоблювали нескладним ор­наментом. З часом вона втра­тила практичну функцію, на зміну дерев'яній тарілці при­йшли керамічні, порцелянові та металеві. Однак це привело не до зникнення дерев'яної таріл­ки, а до посилення її чисто де­коративної функції. Тарілка змінила зовнішність (стала міл­кою), і оздоблюють тепер не лише її краї, але й дно, яке часто служить декоративним центром. На ньому вміщують і орнамент, і сюжетні зображен­ня або портрети.

У декоративно-вжитковому мистецтві дуже важливу роль відіграє матеріал, з якого виго­товляють той чи той виріб. Від його особливостей і технології обробки залежить і характер відповідного зображення. У процесі художньої обробки враховуються такі властивості деревини, як щільність, пруж­ність, опірність впливу вологи та ін. Деревина, призначена для різьблення, повинна бути без дефектів (сучки, червото­чина, косоволокнистість, зави­лькуватість, гнилизна та ін. ). Велике значення має характер зрізу дошки. Народні умільці використовують не радіальний, а лише тангентальний розріз дошки, оскільки тоді різьба краща.

Ростові волокна або шари разом із серцевинним промін­ням створюють певний ма­люнок — текстуру дерева. Кож­ній його породі властива певна текстура з різноманітним ма­люнком, від дрібного, ледь по­мітного, до великого, виразно­го, від простого до складного. Залежно від розпилу дерева (радіального, напіврадіального, напівторцевого та ін. ) вихо­дять різноманітні текстури в межах однієї породи. В одних порід (горіх) вона яскраво ви­ражена, в інших майже непо­мітна (липа). Особливо легко обробляються липа, вільха, осика — м'які породи з одно­рідною деревиною.

Для різьблення та інкруста­ції гуцульські митці широко ви­користовують дику грушу віком 40-50 років, якій властива ба­гата градація кольору — від світло-золотистого до темно- коричневого. На ній вирізають дрібний малюнок з чіткою де­талізацією, досягаючи тонкої "гри" світла і тіні. Окрім груші, в гуцульській різьбі бачимо та­кож деревину явора, сливи, го­ріха, яблуні, тиса, кедра, віль­хи, липи та ін. Різьблені виро­би фарбують дуже рідко. Ос­кільки структура і колір дере­вини різних порід різні, то од­накові орнаментальні мотиви, виконані на різних породах, набувають неповторної своє­рідності.

Гуцульська різьба — плоска. Основний її прийом — негли­бокі вирізи. Залежно від харак­теру вирізів-заглибин виділя­ють чотири види різьби.

  1. Контурна різьба, або гра­вірування, — на деревину на­носять неглибокі й неширокі борозенки. Нею послуговують­ся для зображення давніх мо­тивів — "ільчасте письмо" (пе­рехресне штрихування), "кочела" (коло), "драбинки" та ін. У минулому народні умільці, щоб досягнути контрастного зобра­ження, втирали у вирізані ка­навки сажу.
  2. Тригранно-виїмчаста різь­ба — на поверхні деревини ви­різають тригранні заглибини- пірамідки. По-різному нахилені до світла грані трикутників створюють "гру" світлотіні, пластично оформляючи поверх­ню дошки. Цим способом ви­конують орнаментальні моти­ви: "зубці", "віконці" (чотири­гранні заглибини), "копаниці" (тригранні ямки).
  3. Нігтевидна різьба склада­ється з вирізів у формі нігтя, що утворюють орнаментальні мотиви "парканець", "сльозки", "плаїки" та ін.
  4. Різьба плоского рельєфу на "вибраному" точкованому тлі, що включає стилізовані зображення рослин, тварин, лю­дей, а окрім того, зображення гербів, емблем, зірок та ін.

Перелічені види плоскої різьби в декоративному офор­мленні виробів за звичай поєд­нуються. Характер такого по­єднання залежить від творчих можливостей митця. Для різь­би використовують різні інст­рументи — різці, стамески, долота (їх налічується близько 50).

Дуже виразний матовий різьблений орнамент на блис­кучому (полірованому чи лако­ваному) фоні. Шліфувати і по­лірувати вироби можна і після виконання різьби, але тоді є небезпека викришити різьбу й залити вирізи лаком чи по­літурою. Тому усталився такий порядок виготовлення різьбле­них виробів: після столярної обробки виріб шліфують відпо­відним папером і на його по­верхню столярним циркулем чи металевим розміточним пе­ром з допомогою лінійки нано­сять орнаментальне зображен­ня, що відповідає формі пред­мета; калькою чи копіюваль­ним папером не користуються, бо малюнок під час різьби стирається, олівцем прово­дять лише до­поміжні лінії під час крес­лення ма­люнка; їх не вирізають і під час другого шліфуван­ня витира­ють; зали­шаються лі­нії, проведені циркулем, по яких і виріза­ють орнамент; після нанесення малюнка поверхню ще раз протирають дрібним шліфува­льним папером, потім ватним тампоном, просякнутим політу­рою і обгорненим м'якою ган­чіркою, легкими круговими ру­хами полірують виріб.

Художня обробка деревини на Гуцульщині не обмежується лише різьбою. Тут по­ширена також інкруста­ція різнокольоровою деревиною (природних відтінків і фарбованою), перламутром, кольоровою жерстю, декоративним - дротом, барвистим бісером, рогом. Такий орнамент відзна­чається багатством ритмів, форм, кольорових вирішень. Залежно від матеріалу, з якого складається інкрустація, роз­різняють такі її види.

  • 1. Інкрустація деревом. Ви­користовують різні породи, що мають різноманітний колір, червоний — груша, коричневий
  • —  слива, білий — явір, жовтий
  • — акація, темний — горіх. Якщо немає деревини потрібного ко­льору, її фарбують природними чи хімічними фарбами.
  • 2. Інкрустація металом — - одним чи в поєднанні з іншими. Звичайно — використовують кольорові мета­ли: мідь, ла­тунь, алю­міній, срібло та ін. (у ви­гляді тон­ких листків чи дроту). Вставки вміщують ребром, і вони утво­рюють не силует, а контур. 3. Інкруста­ція перламут­ром, пластмасою, рогом (кісткою) в по­єднанні з іншими видами інкрустації чи різьбою.
  • 4.Інкрустація бісером. Різ­нокольорові бісеринки утво­рюють контурний одноколір­ний чи багатоколірний малю­нок. Інкрустацію бісером вико­нують по полірованій поверхні, завершуючи декоративне офор­млення виробів.

Художня виразність інкрус­тації досягається гармонійніс­тю кольорових сполучень, а та­кож контрастом кольорів мате­ріалів, з яких її створюють: де­ревини (природних відтінків і фарбованої), металу, перламут­ру, бісеру, рогу. Як правило, інкрустація в гуцульському на­родному мистецтві поєднуєть­ся з різьбою. В одних випадках переважає різьба, в інших — інкрустація.

Сучасний орнамент різьб­лення на дереві відзначається неповторною своєрідністю. За­лежно від змісту, характеру, складності виконання в ньому розрізняють чотири групи мо­тивів.

  • 1. Найдавніші й найпростіші за формою мотиви, що скла­даються з лінійних елементів: "драбинки", "шнурочок", "іль­часте письмо", "кривульки", "зубці", "сме­річки" і чимало інших. їх використовують для оз­доблення країв виробу, зами­каючи декоративну поверхню чи розділяючи її на невеликі орнаментальні частини. Лише "ільчасте письмо" використо­вують для покриття фону чи окремих мотивів (наприклад, "січених зубців"), щоб підкрес­лити і виділити їх серед інших.
  • 2.Складніші мотиви — "квадрати", "прямокутники", "ромби", "головкате", "копа­ниці", "огірочки" та багато ін­ших. іх використовують для оз­доблення кайми виробів чи ви­ділення великих орнаменталь­них частин. "Квадрати" і "пря­мокутники" великих розмірів часто розташовують у центрі виробу.
  • 3. Мотиви орнаменту, що складаються з півкола й еліп­са: "жолобки", "парканець", "пшеничка", "сльозки", "га­дючка" і чимало інших. їх зви­чайно використовують для оз­доблення нахилених і таких, що звужуються, декоративних площин та для зв'язку частин орнаменту в єдине ціле.
  • 4.Мотиви, основу яких складає коло в поєднанні з квадратами і прямокутниками. Це "качела", "сонічко", "зір­ки", "ружі", "гачки", "сонішник" та багато інших. За фор­мою вони складніші, їх вмі­щують у центрі декоративної поверхні виробів круглої форми (Будзан А. Ф. Різьба по дереву в західних областях України. К., 1960).

Такі мотиви різьбленого ор­наменту як "драбинка", "іль­часте письмо", "кривулька", "зубчики", "копаниці", "сонічко", "ружі" та інші за формою нагадують аналогічні давньо-слов'янські. Всі інші мотиви складніших форм виникли шляхом вдосконалення й зба­гачення традиційних мотивів, а деякі — як творчі пошуки на­родних умільців. Це "ягідки", "косиці", "деревце", "кучері" та ін.

Гуцульський різьблений ор­намент — дрібний та плоский, вдало сполучаючи різноманітні мотиви, — відзначається чіткіс­тю, графічністю малюнка гео­метричних форм, точністю ви­конання. Народні умільці мис­тецьки, винахідливо розташо­вують на поверхні виробу мо­тиви орнаменту і створюють різноманітні декоративні вирі­шення.

Орнаментальне зображення на виробах органічно поєднує­ться з їх матеріалом і формою, причому величина орнаменту завжди повинна відповідати формі та розміру виробу. Не­великий виріб не оздоблюють великим орнаментом і навпа­ки. Разом із тим орнамент по­винен відповідати матеріалу і способу його обробки: те, що добре в різьбленні, може бути непридатним для інкрустації.

Композиція орнаменту за­лежить від творчої фантазії, ініціативи та уміння митця, його художнього чуття. Плоска різьба допускає велику різно­манітність композиційних при­йомів художнього оформлення поверхні виробів. Невелика її глибина не порушує художньої цілісності виробів, які мають різний характер, це рамки, шкатулки, декоративні тарелі і т. д. Усі вони відрізняються за формою, призначенням, а це зумовлює і певні особливості декоративної композиції. Так, для орнаменту шкатулки ха­рактерне традиційне розчлену­вання кришки на прямокутні частини, центральна з яких, найбільша, відводиться під основний мотив.

На декоративних тарелях орнамент звичайно розташо­ваний концентрично, причому в центрі (на дні тарілки) вмі­щується основний мотив. У давнину по краях її часто ро­били написи.

Композиційною основою орнаментальних мотивів є ритм і симетрія. При цьому си­метрія частіше проявляється в основних мотивах, а ритм у смугах узору, що складаються з повторення чи чергування елементів ("зубці", "кривуль­ка", "парканець" та ін. ). Такі смуги мають в оформленні виробу другорядне значення. Симетричність основних моти­вів підкреслює форму виробу, сприяє цілісності її сприй­мання. Проте треба зазначити, що в гуцульському різьбленні точність симетрії нерідко по­рушується. Для митця важливо зберегти рівновагу елементів, які можуть відрізнятися за формою. Та це не знижує ху­дожньої виразності орнаменту.

Сполучення матеріалів різ­ного кольору в інкрустації по­силює ритмічність та емоці­ональність усього орнаменту, надаючи йому мажорного чи мінорного забарвлення. Зав­дання кольору — надати об­разу емоційний тон, викликаю­чи в глядача той чи той на­стрій. Яскраві, теплі кольори викликають настрій радості, холодні, а також темні, сірі — смуток, нудьгу.

Сприймання кольору зале­жить від співвідношення кольо­ру тла й орнаменту. Якщо тло світле, майстер підбирає тем­ніший орнамент, і навпаки, для темного тла підбирає світ­ліший узор. Натуральний колір деревини різних порід створює м'який колорит, який вдало доповнює блиск перламутру й кольорового металу. Вміле ви­користання кольорового бісеру також оживляє декоративну поверхню виробу. "Гра" світла і тіні створює своєрідний коло­ристичний ефект, близький колориту вишивок.

Важливу роль у гуцульсь­кому мистецтві різьблення на дереві та інкрустації відіграє також лінія. У контурному різь­бленні лінія служить основним засобом зображення. Народ­ний майстер вдається до уза­гальнення, створюючи лінійно- силуетні зображення в межах можливостей матеріалу і спо­собів його обробки. В сучас­ному гуцульському різьбленні з допомогою контурного зоб­раження автори створюють сюжетні картини на тонованій дерев'яній поверхні (темно-коричневому чи чорному фоні).

Лінійно-кольорові мотиви інкрустації є невід'ємною час­тиною конкретного предмета і сприймаються не ізольовано, а як частина того виробу, з яким зв'язані.

Сучасне різьблення на де­реві та інкрустація пройшли тривалий і складний шлях творчих пошуків — новий зміст повинен вписуватись у тра­диційну форму декоративного вирішення виробів. Відбулися деякі зміни в композиції деко­ративного оформлення таких виробів. Сюжетне зображення чи портрет тепер завжди в центрі поверхні, узгоджуючись з декоративною каймою. До цієї побудови композиції на­родні митці прийшли після тривалих пошуків. Виявилось, що найбільш вдало з різьбою орнаментальної кайми поєд­нується зображення, виконане в техніці плоского рельєфу. З інкрустованим тематичним ма­люнком чи портретом добре поєднується інкрустований бордюр. Інколи декоративна кайма включає декоративні вислови, які мистецьки виріза­ються в формі орнаменту, органічно узгоджуючись із ним. У традиційний різьблений та інкрустований орнамент вводять також національну емблематику: тризуб, герби міст, хрестики, зірки тощо. Таким чином створюються нові композиційні побудови, в яких портрет, сюжетне зображення, національна емблематика по­єднуються з різноманітними традиційними мотивами. Був­ши глибоко традиційним, мис­тецтво гуцульського різь­блення та інкрустації від­гукується по-своєму на все нове. Це робить мистецтво гуцулів живим, визначає його місце в сучасній художній культурі.

Автор: Дмитро Скільський,
доцент Тернопільського педуніверситету
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber