Четвер
28 бер., 2024
     

Ukrainian English
♦ Етнографія ♦ Українські Карпати » ♦ Гуцульщина

Озеро Несамовите - там, де народжується град

Рейтинг 4.0 з 5. Голосів: 4

Озеол Несамовите

Озеро Несамовите розташоване у великому карі (льодовиковий цирк, впадина) на північно-східних схилахгори Туркул, на висоті 1750 метрів. Злегка зігнута ванна повторює обрис крутого південно-східного схилу. Довжина озера 88 метрів, ширина — 45, площа 3 тис. кв. метрів. Південний берег кам’янистий: на нього осипаються продукти розпаду скельного схилу. Морена (шар породи, яку зібрав на своєму шляху льодовик) вздовж протилежного берега вкрита субальпійськими травами, тут ростуть гірська сосна, жереп і ялівець. Від цього берега Несамовите в останні роки інтенсивно заростає осокою — люди часто залишають на березі або кидають у воду сміття, що сприяє росту водяних рослин.

З південного боку дно вкрите великими пласкими валунами, а з північного перекривається сірим ілистим ґрунтом. Глибина озера по всій площі коливається в межах 1-1,5 м. Поверхневого стоку Несамовите не має, однак нижче моренного валу витікає декілька струмків. Живиться озеро дощами й талим снігом.  Для гуцулів воно стало сакральним місцем, «де народжується град». Підтвердження тому — стара легенда:

Жителі навколишніх сіл кажуть, що душі всіх людей, які на себе накладають руки (повісяться, втопляться) або заберуть у когось життя, потрапляють у Несамовите. Коли кинути в озеро камінь, тобто потривожити душі грішників, то з’являється з нього білий вершник на білому коні і починає навколо гарцювати. Де кінь ногою ударить — там відлупуються від скель великі шматки льоду. Тоді вискакують з водяної безодні душі грішників, напаковують той лід у великі міхи і розлітаються темними хмарами від Чорногори на всі боки. Де розв’язують торби — там гатить з неба град. А ще кажуть, що коли хтось помирає гріховною смертю, то його душа каменем летить у озеро. І тоді теж всі його мешканці громом і градом з озера вітають поповнення…

Несамовите

Тільки жителі Бистреця, Дземброні, Зеленого та інших причорногірських сіл знають, яку шкоду їхнім невеличким присадибам приносить влітку град, що його народжує Чорногора. І тому ніхто з них в так звані громові свята не візьметься ні до якої, навіть домашньої, роботи. Та з гордістю вихваляються, що у тих, хто істинно вірить у бога, святкує у всі великі й малі свята і шанобливо ставиться до громовиць, — шкоди стихія не наробила ніякої. І не дай Боже комусь хизуватися перед тутешніми жителями, що пробував кидати камінь у Несамовите. За то гуцули по голівці не погладять.

А з озером так є: дуже часто в обідню спеку, коли на небі ані хмарки, через якихось 20-30 хвилин погода збіситься і така гроза з вітром насунеться, що не знаєш, чи ще доведеться побачити білий світ чи ні. Гуцули кажуть на це — шарга. То і вітер ураганний з холодним дощем та мокрим снігом, і град, і грім, і блискавка. Не позаздриш туристу, який потрапить у таке на Чорногірських верхах…

Звідки ж така цікава назва у озера? А було то вже давненько:

Повертався з Мадярщини з торгів додому якийсь гуцул з Жаб’я. Застала його ніч в горах біля озера. Прив’язав він свого коня до смереки. А сам розклав вогнище, взяв кітлик і пішов до озера набрати чистої води. Лише зачерпнув раз і чує, що якийсь гуркіт зчинився. Глянув: а на протилежному березі панок їде у гарній бричці, запряженій двома породистими скакунами. Під’їхав до нього і питає:

- Що ви тут шукаєте так пізно?

- Хочу повечеряти і ніч тут перебути, бо важко в темряві горами додому добиратися.

- Та що ви будете тут під корчем мерзнути? Я недалеко тут живу, то й вас добре прийму.

Сіли вони в карету й поїхали прямо в озеро. Вода в ньому розступилася і показався великий красивий палац. Всі вікна залиті яскравим світлом, а з хоромів радісні співи та музика долинають. Запросив пан гуцула за стіл. А він вгинається від різних заморських наїдків та напитків. Як лиш вдарило за північ, вогні погасли, а весела публіка вляглася спати. Але на подвір’ї замку хтось не вгавав і щось робив. Гуцул виглянув у вікно і побачив купу людей, яка заготовляла з водяної поверхні озера лід.

- Що то ви собі за таке заняття знайшли серед літа? - дивується гуцул.

- Це душі померлих грішників заготовляють град, - розтлумачує панок. - Коли вони ще жили, то я їм підслуговував, а тепер до кінця світу вони мені служитимуть.

nesamovyte-1

Зрозумів гуцул, що і він може вскочити в халепу. Перехрестився. Завирувало від того озеро, вдарило льодяними хвилями об береги і викинуло геть на скалу гостя. Коли він опам’ятався від страху, скочив на свого вороного і чимдуж полетів від небезпечного місця. А озеро, з того часу, всі називають Несамовитим - за глибинні несамовиті таємниці, що криються у його глибинах.

Автор: Ксенія Русса
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber