Карпати як джерело духовності горян

Прекрасна природа Гуцульщини, прекрасний і нарід її. Гуцул — се дитина. Він наївний, він первісний, він ще не християнин. Він близький до природи і вірить в могучі, тайні її сили. Його окружають гори, а не фабричні труби, він далеко від залізничих доріг, автомобілів, аероплянів, він живе ще в камінній добі, хоч і уживає заліза. І тому світ для нього є тайною. Всьо одушевлене кругом Гуцула, всьо має тайний змисл, всьо жиє своїм особливим життєм... (Гнат Хоткевич "Гуцули і Гуцульщина")

Гуцул - се невідродний, вірний син своїх гір. Серцем і духом пов’язаний тісно з гірською природою. Карпати й гуцул у них — це щось одне, нерозлучне. Всім серцем любить гори, а до їх краси долучує себе, свою барвисту ношу, свої звичаї, обряди й вірування. Гори для нього не лише джерело краси, але й життєвої мудрости, природа гірська — для нього книга, з якої черпає усе, що йому потрібне в житті.

"Ми знаємо красоти Швайцарії з її триста-по-триста разів зображеними куточками; знаємо красу фінляндських озер, норвежських фйордів, кавкаських вривів, — але краси гуцульських гір ми не знаємо. Не знаємо тих мчущихся глибокими долинами потоків, тих оспіваних Гуцулом полонин, красавиці-ріки Черемоша, таємничого хребта Чорногори; не знаємо вечерів тихих, з далекими звуками трембіти, росистого ранку ласкавих привітів, шепоту віковічних дівочих лісів. Хто ходив гуцульськими ґрунями, любуючись розложеною по обох сторонах долин панорамою, ловлячи залом долекої ріки, блискаючої на сонці, і жадно пив повною груддю чистий як сльоза воздух; хто бродив глибокими гуцульськими долинами, перескакуючи з каменя на камінь, запускаючись в таку глушу, де нога людська ніколи не вступила; хто стрічав ранок на далекій полонині, коли будяться стада, вистрілом стрічає пастух схід сонця, а воно, радуючись і торжествуючи, — брискає тисячами брилянтових голубих лучів на окаменівші хмари гірських громад в низу, — той ніколи не забуде сеї краси" (Гнат Хоткевич, "Гуцули і Гуцульщина").

Недаремно гори називають “престолами природи”, “церквою природи” за їхню здатність підносити людський дух до трансцендентальної реальності. З природних ландшафтів, лише гірські мають надзвичайну здатність викликати у людини палітру найвищих і найглибших за силою переживання почуттів: радість, захоплення, страх, благоговіння, трепет, святість. Потужна тектонічна енергія горотворення, трансформована в енергію рельєфу і втілена в окремих вершинах чи гірському масиві, різноманітність і значна динаміка усіх природних процесів, що відбуваються в горах, несуть високий енергетичний заряд для людської психіки, який при короткому спілкуванні з горами дає відповідні емоції, а при постійному контакті формує певні риси темпераменту і характеру: імпульсивність, пристрасність, сміливість, витривалість, наполегливість, мужність. Ці риси горян можна розглядати і як адаптацію до гірського середовища, адже завдяки їм в ньому можна вижити. Гори додають життєвої енергії, але вони потребують і більших її затрат.

Як писав відомий мандрівник і езотерик Микола Реріх:

«На висотах умови думки інші. Навіть сотня метрів має значення. Навіть підвал відрізняється від верхнього поверху. Має значення все. Чим вище, тим характер мислення стає більш витонченим. Не можна уявити собі, що на висоті трьохсот кілометрів мислення залишиться колишнім. Як це не дивно, але космічне мислення стане набагато доступнішим, коли людина фактично відірветься від Землі. Можна відірватися і в думках, але не усяка свідомість здатна до польотів думки.Заважає навантаження земне». («ГраніАгні-Йоги», 1962, том III, 285)

Якщо рівнинні території людина швидко змінює своєю життєдіяльністю, то в горах завжди залишається щось від первозданності. “Верховина, це дійсно окремий, між небом і землею поставлений світ..., який відрізняється від світу долинного, де немає... тої гармонії, того супокою, тої ніжності, тої шляхетної мірності і добірності в зіллі, цвітах і красках, як тут, – цього на долах немає”, – писав сто років тому буковинський письменник Пігуляк. І з того часу контраст між антропогенізованими ландшафтами рівнин з їхніми топофобними краєвидами став ще помітнішим на тлі топофільних гірських природних комплексів.

Саме під впливом величавих гірських ландшафтів в горян розвивалося відчуття святості (“Ми ближче до Бога” – так горяни оцінюють специфіку свого оточення), формувались сакральні цінності і поглиблювалось релігійне життя. І перші витоки цивілізації виникали саме там, де був присутній гірський ландшафт. Значний вплив на формування волелюбності горян мали також архаїчні перекази, які передавалися поколіннями. Особливо, давні легенди про генетичну спорідненість горян з велетами, оповіді про те, що колись горяни жили орлиним життям – високо і вільно. 

Проведене нами опитування жителів рівнинних сіл Передкарпаття (Івано-Франківська та Львівська області) і найвищих за гіпсометричним рівнем адміністративних районів Карпат (Верховинського, Рахівського, Путильського, Яремчанської міськради і гірської частини Косівського району) засвідчило, що: 61% горян стверджують, що природа їхньої місцевості значно вплинула на їхній духовний світ (у долинян відповідний показник дорівнює 43%). Є відмінність між горянами і долинянами і в характері емоцій, які викликає в них рідне природне довкілля. Горяни переважно милуються красою свого оточення (55%), а ще в третини опитаних верховинців навколишня природа викликає захоплення своєю загадковістю. Природні особливості ландшафтів для горян є найбільш важливими ідентифікаційними ознаками їхнього краю. Так, для гуцулів гори, полонини, повітря та інші природні ознаки разом складають 40% відмінних рис малої батьківщини, а вже після природних ознак слідують соціально-культурні: традиції і звичаї (24%), мова (8%), особливості людей (6%), музика (4%).

"Не змірити гір звичайним мірипом... Не зrпибити іх душі... Карпатсь­кі rори - гуцульська Верховина, rуцупьський світ гір-верхів, пісів і попо­нин,  це світ чарів, світ минупих віків, світ завороженоі давнини,  світ відмежований, окремішний, нічим неподібний до інших світів... Це світ сам дпя себе - світ, у якому переховуються дороrоцінні скарби минулих віків - віків сипи й спави, свободи й вопі та геройських чинів, віків буйности й піднебесних зривів і петів. У цьому гірському, rуцульсьхому світі захована неписана історія народу, тут нерукотворна книга йоrо "битія" і  життя...  Захована й бережена  духами давнини в скелях і  проваплях, у темних пущах пісових, у довбу­шових коморах чорноrірських, у nапацах короля-rуцула під Сокіпьським. Вона в серцях і душах rуцупів, у іх переказах, у розповідях і віруваннях, у співанках і звичаях...", - писав Михайло Ломацький, автор книжки "Верховино, світику наш".

Карпати для гуцула – не тільки тло його існування. Вони замінюють собою і сферу видовищ, і навіть спілкування. Тому у розміщенні свого житла горяни, які живуть у найвищій частині Українських Карпат, враховували і мальовничість краєвиду, який відкривається з оселі. З давніх гуцульських “осадків”, які ще збереглись високо в горах, відкриваються надзвичайно красиві багатоперспективні панорами гірських ландшафтів. Краєвиди з гуцульських осель відзначаються не лише красою, але й динамізмом. Часті зміни погодних умов, сезонні перетворення природи, а також полонинське господарювання, за яким подекуди можна спостерігати з порогу домівки, дають верховинцеві відчуття руху життя, є джерелом різноманітних вражень, надихають до творчості. Тому горяни, позбавлені близького сусідства, віддалені від прискореного темпу цивілізації, не нарікають на нудьгу, не впадають у депресію. На запитання: “Чи доводилось Вам відчувати нудьгу, самотність, пов’язані з особливостями життя в горах?”, – 69 % респондентів дали негативну відповідь.

Цікаві роздуми з приводу взаємовідношення людини і природи у гірській місцевості висловлені у статті  “Йой, а де я буду?” X. Стебельської. Повір’я про те, що душа для гуцулів – це дух і що зі смертю людини душа не зникає, а довго затримується над ліжком померлого, перевтілюється на квітку чи дерево, дослідниця пояснює тим, що “життя гуцула проходить серед природи, а у природі все кудись і у щось переселяється”. Можна не погодитись з автором вищеназваної статті, що горяни “люди настрою та емоцій, що переважають розум”, але справедливим є твердження про те, що в натурі горян більше індивідуального, ніж соборного, вони полюбляють розмовляти з власною душею. На думку X.Стебельської, прагнення горян до відокремленого сімейного та господарського життя, обмежене коло друзів і душевних симпатій пов'язане, у першу чергу, зі складними природними умовами, які і обумовили рідке населення місцевості.

Гуцули дуже побожно ставляться до сил Природи і сприймають її як живу, чарівну і загадкову істоту. У ній взаємопов'язані реальне та ірреальне, звичайні видимі і надзвичайні, таємні речі, і вся ця система живе та розвивається. Народ вірив,що худобина «умудрена природою,вона все відчуває,а що не скаржиться,то не означає,що її можна кривдити».Тому Михайло Коцюбинський на сторінках повісті писав,що життя, худоб`яче та людське, «злилось докупи,як два джерельця у горах в один потік».

Кожна бадилина чи деревце наділене для верховинця своїм духом і однаково важливі для нього. Кожна справа на полонині супроводжується ворожіннями та ритуальними діями. Навіть звичайне виготовлення сиру відбувається як таїнство. І пісня, і праця гуцулів - все дихає первісною давниною. Нявки, чугайстер, щезник, арідник і мольфари, скелі, ліси, провалля... Міфологія - це саме життя гуцула, це його свiтосприйняття. І таке світосприйняття - це безкінечний духовний розвиток, котрий дозволяє пізнати глибинні таємниці життя. 

Через календарні свята та обряди, які нерозривно пов'язані з природними порами роки, з її явищами, можна простежити доволі яскраву персоніфікацію: сонця, місяця, зірок, дощу, грому тощо. Це помітно в колядках і щедрівках, ритуальних діях в час Різдва, Великодня, Івана Купала та інших свят. В уявленні гуцула живі і мертві утворюють спільну велику родину на чолі якої стоїть батько, господар. Це простежується на основі передвеликоднього гуцульського обряду “гріти діда”, коли діти ходили від хати до хати і бажали померлим царство небесне, а родинам достаток і процвітання.

Одним із унікальних явищ обрядів Карпат є ритуалізовані забави, ігри біля мерця. Головна їхня функція – перетворення смерті у нове народження, тобто знищення смерті. Як твердив О.Афанасьєв, «слов’янин-язичник вірив, що померлі продовжують жити, але іншим життям, потойбічним. Померлий ставав приналежністю смерті (Марени)» [1, с. 81]. Такий підхід до життя свідчить про віталістичний дух міфологічних вірувань, непереможну жагу життя, притаманні гуцулам.

Порушення будь-якої ланки в архаїчних ритуалах сприймалося як лихе знамення, як розрив ланцюгу зв’язку з Предками і вищими силами.

Таким чином, тонко відчуваючи красу і настрій довколишньої Природи, горяни викристалізували таку культуру вищих цінностей, котра і через віки залишається унікальною та животворящою, вічно чистою, вічно актуальную, котра дивує і дарує натхнення цілому світові, котра лікує, котра впливає на нашу духовність, пробуджуючи Бога у наших душах і серцям, поновлюючи зв'язок з космічним, предківським. І все це завдячуючи Карпатам, чия трансцендентність породила справжнього хранителя духовності, справжнього провідника в езотеричний світ - горянина.

- Культурно-історичний, просвітницький портал "Спадщина Предків"

Використані джерела:

1. Атаманюк В. Психоповедінкові інваріанти гуцулів /В. Атаманюк, М. Грабчук // Гупульщина: перспективи її соціально-економічного і духовного розвитку в незалежній Україні: Матеріали наук. конф. Першого світового конгресу гуцулів в Івано-Франківську 17-18 серпня 1993 р. - Івано-Франківськ, 1994. - С 47-49.
2. Гурова О.М. Основні тенденції духовного розвитку особистості в історії педагогіки /Проблеми сучасної педагогічної освіти. Вип. 8. Ч. 1. -Ялта, 2005. -С 132-137.
3. Гупульщина: Історико-етнографічне дослідження. - К.: Наук, думка, 1987.-470 с.
4. Іванюк Г. Елементи гуцульської культури в педагогічному процесі /Гупульщина: перспективи її соціально-економічного і духовного розвитку в незалежній Україні: Матеріали наук. конф. Першого світового конгресу гуцулів в Івано-Франківську 17-18 серпня 1993 р. - Івано-Франківськ, 1994. -С 131-133.
5. Козак С. Світ гуцулів очима Станіслава Вінценза / Криворівня: Матеріали міжнар. наук. конф. - Івано-Франківськ: Плай, 2003. - С. 91-98.
6. Кучинська I.О. Шляхи виховання духовних цінностей особистості у творчій спадщині Івана Огієнка // Вісник Житомирського держав, університету їм. І. Франка. - 2002. - № 9. - С 123-125.
7. Мітіна В.І. Культурологічна самореалізація особистості в суспільстві /Збірник Миколаївської філії Націон. університету “Києво-Могилянська акад.”. Політичні науки. - 2001. - Вип. 1. Т. XII. - С. 49-50.
8. Мукомел С.А. Духовність особистості: історико-семантичний аналіз / 36. наук, праць. Педагогічні науки. - Херсон, 2009. - Вип. LIV- С. 49-54.
9. Хмелевская Э.В. Проблема многомерности человека: философский анализ // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. -2008.-Вип. 35.-С 69-82.
10. Шевченко О.М. Вплив мистецтва на культурний розвиток особистості: погляди діячів української культури // Витоки педагогічної майстерності. 36. наук, праць. - 2009. -Вип. 6. - С 124-127.
11. Ятченко В. Обряд як фактор людської екзистенції та консолідації соціальних груп // Українознавство. - 2006. - № 2. - С. 240-245.