П'ятниця
29 бер., 2024
     

Ukrainian English
♦ Етнографія ♦ Українські Карпати » ♦ Гуцульщина

Гуцульська убиря

Рейтинг 3.7 з 5. Голосів: 3

Гуцульська убиря

Опинка май инакшя вид запаски, бо удолині має широку «пиенівку» на три пальці, може бути черлена або писана, а ззаду “чорногузка” на тридцікь сантиметрів. Уна може бути така завелика, ек змірєли чєлідину перед роботов, а запаска є уся у бартках писана, нимає здолини писнівки і ззаду нима “чорногузки”. Запаску унизу гаклювали або плели шнур і їго пришивали до запаски, і ззаду у неї нима “чорногузки”.

Джергу ткали з вовни, брали вовну білу, сиву, чорну або хто собі їкий колір любив, у то собі фарбував. Ткали килими на стіну. Шоби виткати килим, траба принести нитки, єкі сама собі прєла веретеном, траба, аби клубків було зо п’єть-шїскь кілограм, залежно, єкий за довгий буде килим. Ткаля сама собі фарбувала білі клубки, бо чорні ни давалися на фарбу. Для основи траба було шпульку дисетого номера зо тридцікь штук.

Гуцульський стрій

На дорижку траба було саме мало шіскь клубків таких за великих, єк головка капусти, з того виходила файна дорижка.

На ліжник траба 4,5 кг тканя, прєли його грубим, єк палец, ви гак брали основу й робили ліжник, а єк хотіли кольоровий, то брали фарбу й фарбували тканє на ліжники. Плели блюзки, свидри, рукавички, капці, жилетки.

Аби зробити гачі, траба було зигріти вовну, попарити горечов водов зо три години, витак закрити верітков і покласти у цебер. То має постоєти кілька годин, а витак вовну проціджуєш і береш до кирниці, або до корита, і там жмачіш, миєш, полочіш, доки вовна ни стане чіста. Коли стала чіста, вовну вішєют на жертку на вулиці, аби стрєхала файно, а витак берут до хати і кладут на піч, най уно собі схне. Коли уна добре висхне і угрієтси – малу вовну розправ’єли “скубали” руками, а витак чістрили на гребени або на дергівці, але ліпше на гребени. Збирали волос з вовни, котра була довга та була на основу, її клали окремо, а котра май меншя, то була на ткає, Клали у берівки, витак на то деривєний кружочок, і придавлювали каменем, шоби вона улїгласи, аби було лекше прєсти.

Брали кужівку, намотували ту вовну, завєзували так єк поєс, називавси «петик».

Май давно були у хаті лавиці, де була дирка до кужівки, або крісло мало дирку до кужівки Траба, шоби кужівка туго стоєла, аби ни теліпаласи за руками єк покєгнеш вовну. Наперед прідеш основу у клубки, а витак малу вовну на ткане. Ткане має бути таке за грубе, єк заряд вид ручки. Нитка на основу ще тонше єк игила. А витак, коли силєли, траба йти до сновалки. У старовіцких хатах у кутику знадвіря верьх призьби були чопи шіскь штук з одної сторони і шіскь штук з другої сторони. На цих чопах сновали основу, коли заснували то несли до ткалі. Ткаля, котра вміла ткати джерги, могла ткати одежу «матріял» на гачі та онучі. Онучі мали по пив митра, їх обмотували навкруг ноги і убирали у постоли, онучі обмотували волоками, котрі робили теж з вовни чорної або білої.

Єкшо була чорна “одежя”, то з неї робили сардаки. Гачі бирше були сиві, рідко коли білі, а єк хотіли то гачі фарбували у черлений колір.

Молода коли йшла до шлюбу, убирала манту білого кольору, а молодий – сіру ґуґлю.

Увосени різали вівці, барани і робили з овечих шкір спинзарі. Єрчєта різали на рукави. Шкірки вироб’єли кушнірі, котрі шили кожухи. Великого барана, або вивцу брали на плечі і на “грідушки” – (груди), а з малого єгнєти, котре має чотири п’єгь неділь має бути кучєрєве, брали смушок на обводку збоку на кишеню, на “прошивку”, комір і на груди, так виходив спинзар з рукавами. А без рукавів виходив кожушок. Кушнір самий вишивав чічки на кожусі. Сардаки були такі за довгі, єк куртки, 3 малої єгнєти ґазди шили зимові шєпки. “Пилци” – робилися з телєчої шкіри. Телі мало мати 2-3 місєці. Єго різали і ту шкіру солили, посипали муков і несли до кушніря а вин собі то виробє’в.

Гуцульська одежа

Оберок шили з сірої одежі, вин був май гоноровий перед сардака. Бо казали, шо хто убравси в оберок то май гоноровий парубок. Чєлідь носила сиві обереки і черлені фустки. Хто ни був пустий, тримав маржинку і сам собі робив уберю. Так собі жили у давнину.

Автор: Віталій Дмитрюк,
сми. Путила, БУКОВИНА
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber