Галли (лат. Galli, дав.-гр. Γαλάται, Galátai) - група кельтських племен індоєвропейського походження, представники латенської археологічної культури та гальської мови, заселяли майже всю Європу: землі Франції, Бельгії, Люксембургу, Нідерландів, Іспанії, Італії, Португалії, Англії, Шотландії, Ірландії, Швейцарії, Південної Німеччини, Австрії, Чехії, Словаччини, України у V ст. до н.е. Їх присутність закарбувалась у численним топонімах, які дійшли до нашого часу: муніципалітет Сенігаллія в Італії, портове місто Галац (Galati) в Румунії, край Галісія в Іспанії, район Галтахт в Ірландії, країни Галатія-Галлія (стародавні назви Малої Азії, Північної Іспанії, Франції), Галілея на півночі Палестини, ПортуГалія (від головного міста-фортеці — «порт галлів»), гора Галіш-Ловачка - центр кельської металургії на Закарпатті та інші.
Мапа "Кельтська Європа". Збільшити+
Походження етноніма «галли» є дискусійним. Є декілька версій. Більшість істориків схиляються до думки, що етнонім «галли» пов'язаний із давньоірландським gal — «лютий, відважний». Інші стверджують, що назва передалася на кельтські племена від назви півня - gallus, тобто відбулося лінгвістичне співпадіння (омонімія - слова, які звучать однако). Римляни назвали їх так через, що вони були норовливі як півні, а їх вогненно-руді зачіски нагадували півнячі гребінці. Однак, деякі джерела стверджують, що півень був одним із тотемів кельтів. Досі півень є символом Національної збірної по футболу Франції. Іноді перед початком матчу з футболу уболівальники випускають на поле півня на фарт.
Вперше назва "галли" згадується у писемних джерелах приблизно у III ст. до н.е. Ієронім Кардійським, де він вжив слово "galata", позначаючи кельтів, які вторглись в Македонію, Грецію і Малу Азію. Так само вони названі і в епітафії на могилі молодого афінянина Кідія, котрий загинув у боротьбі з галатами у Дельфі в 279 р. до н.е. Застосовує його й інший хроніст Полібій у своїй «Загальній історії». З цього моменту у грецьких джерелах починається вживання обох термінів - keltoi і galata. Діодор Сицилійський називав кельтів keltoi, а племена, які жили за Рейном - galata. Він вважав, що латинські назви gаlli і gаlataе стосуються того ж народу (з латині сеltaе), і що назва keltoi є більш правильною. Цезар і Павсаній вважали, що "keltoi" - це самоназва кельтів. А. Юбер вважав, що keltoi, galatai і galli є різними формами одного і того ж слова, записаного з помилкою і різною транскрипцією. Нарешті, ряд істориків вважає, що етнонім кельти позначає сукупність етносів, в той час як інші етноніми: галли, белги, валони та інші являють собою позначення окремих народів, що входили у кетльський союз. У книзі «Про війну галльську» (De Bello Gallico) Гай Юлій Цезар пише:
«Gallia est omnis divisa in partes tres quarum unam incolunt Belgae, aliam Aquitani, tertiam qui ipsorum lingua Celtae, nostra Galli appellantur», тобто «Галлію всі розділяють на три частини, одну з яких населяють бельги, іншу — аквітани, третю — кельти, так буде їх мовою, а нашою — галли».
Населення галлів було багатокласовим. Воно складалаося з князів, друїдів, ремісників і селян. Особливу роль відігравали друїди (галл. druidae), які являли собою духовну аристократію, еліту кельтів. Вони були вищим класом, позбавленим податків і воєнних зобов'язаностей. Не рідко вони здійснювали й судову владу. Друїди були водночас централізованою ланкою, яка об'єднювала численні племена, часто впертих і неспокійних кельтів. Як повідомляє Цезар у своїх "Записках про гальську війну" (лат. Commentarii de Bello Gallico):
"У всій Галлії існують взагалі лише два класи людей, які користуються впливом та пошаною – це друїди та вершники. Друїди беруть діяльну участь у справах богошанування, спостерігають за правильністю громадських жертвопринесень, тлумачать усі питання, що стосуються релігії; до них же приходить чимало молоді на навчання наук, і вони користуються у галлів великою пошаною. А саме – вони ставлять вироки майже у всіх спірних справах, громадських та приватних; чи скоєно злочин чи вбивство, чи йде позов про спадщину чи про межі – вирішують ті ж друїди; вони ж призначають нагороди та покарання; і якщо хто – чи це буде приватна людина чи цілий народ – не підкориться їх суду, то вони відлучають винного від релігійних справ. Це у них найтяжче покарання. Хто таким чином відлучений, той вважається безбожником і злочинцем, усі його цураються, уникають зустрічей та розмов з ним, щоб не нажити лиха, як від заразного; як би він того не домагався, для нього не провадиться суд; немає в нього і права на будь-яку посаду. На чолі усіх друїдів стоїть один, котрий має серед них найбільший авторитет. По його смерті успадковує найдостойніший, а якщо таких кілька, то друїди вирішують справу голосуванням, інколи ж суперечка про першість вирішується навіть у бою. У певний час року друїди збираються на засідання в освячене місце в країні карнутів, яка вважається центром усієї Галлії. Сюди з'їжаються звідусіль і і підпорядковуються їх ухвалам та вирокам. Їхня наука, як думають, виникла в Британії і звідти перенесена до Галії; і досі, щоб ґрунтовніше з нею познайомитися, вирушають туди для її вивчення.
...Друїди звичайно не беруть участі у війні і не платять податків нарівні з іншими [вони взагалі вільні від військової служби та від усіх інших повинностей]. Внаслідок таких переваг багато кельтів самі вступають до них у науку, частково їх посилають батьки та родичі. Там, кажуть, вони вчать безліч віршів, і тому деякі залишаються в школі друїдів до двадцяти років. Вони вважають навіть гріхом записувати ці вірші, тим часом як майже у всіх інших випадках, саме в громадських та приватних записах, вони користуються грецькою абеткою. Мені здається, такий порядок у них заведено з двох причин: друїди не бажають, щоб їхнє вчення робилося загальнодоступним і щоб їх вихованці, надто покладаючись на запис, звертали менше уваги на зміцнення пам'яті; та й справді з багатьма людьми буває, що вони, знаходячи собі опору в записі, з меншою старанністю вчать напам'ять і запам'ятовують прочитане. Найбільше намагаються друїди зміцнити віру в безсмертя душі: душа, на їх думку, переходить після смерті з одного тіла до іншого; вони думають, що ця віра усуває страх смерті і тим пробуджує хоробрість. Крім того, вони багато говорять своїм молодим учням про світила та їх рух, про межі світу та розміри землі, про природу та про могутність і владу безсмертних богів".
Як бачимо, друїдизм був потужною освітньою школою та духовною системою, яка охоплювала безліч наук і дисциплін, побудована на глибинній філософії та формувала у кельтів світогляд непереможного і освіченого воїна. За соціальним впливом та статусом, їх можна порівняти з давньоіндійськими брахманами та слов'янськими волхвами.
Історія запам'ятала імена двох галльських ватажків - Бренна і Верцингеторикса. Бренн був вождем галльського племені сеннонів, яке проживало на півночі Франції, біля сучасного Ліону. Розпочав похід свого племені на Італію, де галли зійшлися в бою з етрусками й завдали їм поразки. У 390 р. військо галльських сенонів на чолі з Бренном пішли на Рим, де зупинились на Капітолії - галли взяли в облогу усе місто, і лише на Капітолійському пагорбі римляни змогли укріпитися.
Тоді Бренн взяв в облогу й сам пагорб, яка тривала 7 місяців. Врешті-решт римляни пішли на перемовини й запропонували сплатити викуп за те, щоб галли покинули місто. Бренн зажадав від римлян золота вагою 327 кг. Римляни були змушені погодитися. Лівій пише, що галли принесли терези та гирі, а римляни винесли золото. Однак під час важення римляни помітили, що гирі фальшиві (важчі ніж треба), і указали на це Бреннові. У відповідь Бренн кинув на чашу з гирями свій меч, зробивши підсумок ще більш несправедливим, і вигукнув «Горе переможеним!» («Vae victis!»), маючи на увазі, що умови капітуляції визначає переможець по праву сильнішого. Цей вираз став крилатим та увійшов в історію.
Інший галльський вождь Верцигеторикс (Vercingetorix) був ватажком племені арвернів і увійшов в історію як талановитий полководець, політичний діяч. На противагу Цезарю, який намагався встановити панування Риму в Галлії та зробити її своєю провінцією за допомогою випробуваної політики «розділяй і пануй», Верцингеторикс зумів об'єднати та зорганізувати галльські племена і застосував тактику нападу на римські війська з наступним відходом у природні укріплення. Крім того, повстання стало одним з перших зареєстрованих прикладів використання стратегії «спаленої землі», коли повсталі спалювали міські поселення, щоб позбавити римські легіони провіанту. Верцингеторикс намагався відрізати Цезаря від його північних військ і це йому частково вдалося. Був взятий римлянами у полон, де провів п'ять років в ув'язненні, а після участі в тріумфальній процесії у 46 до н. е. був задушений (за іншими джерелами, обезголовлений).
Загалом, Галлія понесла у війні з Римською Імперією величезні втрати. За деякими підрахунками, чисельність кельтів нараховувала близько ~ 6-8 мільйонів. Майже 1 мільйон з них полягло у протистоянні з Цезарем. Програна галлами битва при Теламоні 225 р. до н. е. символізувала початок поступового занепаду галльської влади. Була заборонена діяльність друїдів та проведення будь-яких релігійних церемоній. На жаль, кельти будучи потужною нацією, не змогли побудувати і зберегти свою державу й Галлія поступово перетворилась на провінцію Римської Імперії, а галли культурно асимілюівлися, сформувавши гібридну галло-римську культуру.
Кельтський браслет.
Список використаної літератури:
- ТОП-10 книг з кельської міфології.
- Ґай Юлій Цезар. Записки про Ґалльську війну (Commentarii de Bello Gallico). Видавництво Астролябія.
- Тіт Лівій. Історія Риму. Том I. Видавництво «Наука» М., 1989.
- Діодор Сицилійський. Твори.
© Портал SPADOK.ORG.UA
