П'ятниця
29 бер., 2024
     

Ukrainian English

Скіфо-сарматські музичні інструменти

Рейтинг 4.5 з 5. Голосів: 6

Музика скіфів і сарматів

Музична культура скіфів та сарматів, які майже тисячоліття панували на теренах сучасної України, дотепер є малодослідженою темою музичної культури давнього світу. Ще на початку ХХ ст. видатний історик музики і один із засновників музичної археології М. Фіндейзен закликав звернути увагу на невідомий науці період музичної історії, він писав:

“...історія не повинна ігнорувати найближчих попередників населення, що вивчаємо (слов’ян – О.О), яке безпосередньо мало з ними чимало точок дотику і яке успадкувало багато з їх минулого побуту..., якщо ми познайомимося принаймі у загальних рисах з музичними пам’ятками скіфо- сарматськими, скіфо-елінськими та елінськими... ми впевнимось, що далеке минуле попередників слов’ян на Русі не пройшло без сліду для життя їх нащадків” [Фіндейзен, 1928, с. 6].

Дослідження останніх років підтверджують, що багато культурних і музично-інструментальних явищ, які збереглись у традиціях багатьох народів Східної Європи, Кавказу, Середньої Азії і Західного Сибіру беруть початок зі скіфо-сарматських джерел. Про досить високий рівень музично-інструментальної культури скіфів і сарматів свідчать давньогрецькі і латинські писемні джерела та археологічні знахідки з різних регіонів Євразії. Юлій Полідевк (ІІ ст. н. е.) зазначає, що “скіфами винайдений п’ятиструнний інструмент, який зв’язувався шкіряними пасками, а звук на ньому видобувався за допомогою плектра, зробленого з козячого копитця”. Цей же автор подає цікаві відомості і про духові інструменти, зокрема, про матеріал, з якого їх виготовляли. Він пише: “...скіфи дують у кістки орлів та коршаків на зразок флейт” [Латышев, 1948, с. 265]. Ці відомості були підтверджені знахідкою справжнього інструмента під час археологічних розкопок на території Неаполя Скіфського в Криму.

Кістяна флейта

Знайдений фрагмент кістяної флейти має довжину 10 см і діаметр у найширшому місці 2 см, а у вузькому – 1,4 см. Трубка розділена смужками на декілька частин. У найвужчій частині, по лінії зламу, знаходиться просвердлений отвір. Аналогія цьому інструменту відома з поховання початку І тис. до н. е. поблизу Мінгечаура в Азербайджані.

Кістяна флейта

Ще один дуже цікавий різновид духового інструменту, схожого на грецький подвійний авлос зображено на перстні з гемою (ІІ ст. до н. е.), який також був знайдений у похованні поблизу Неаполя Скіфського.

Скіфський перстень

На відміну від грецьких подвійних авлосів, цей інструмент виглядає досить масивним. Кінці трубок у нижній частині інструменту мають значні розширення і завершуються масивними ободками навколо.

Кінцем V серединою ІV ст. до н. е. датується ваза афінського майстра Андокіда на якій зображений скіфський лучник з трубою – сальпінгою. Ці інструменти виготовлялись із міді або заліза і мали кістяний мундштук.

Скіф на флейті

Древні автори, зокрема, філософ Посідоній зазначає, що цей інструмент відзначався сильним, різким і пронизливим звучанням. Його використовували у військовому побуті, а також під час жертвопринесень. Аналогічні інструменти побутували також у єгиптян, греків, римлян та кельтів. Латинський письменник Мартіан Капелла (V ст. н. е.) приводить цікаві відомості про те, як амазонки – жінки-воїни, від яких, згідно скіфської легенди, бере початок сарматський рід, “вдосконалювались у військовій справі під звуки свирілі” [Латышев, 1948, с. 282]. Сучасні свирілі (сопілки) бувають як одно- так і двохствольні, тобто складаються з однієї або двох не з’єднаних між собою дудок. Їх виготовляють із дерева або очерету. Збереглись відомості про ударні і шумові інструменти, які використовувались в обрядовій діяльності. Так “батько історії” Геродот (V ст. до н. е.) пише, що скіфський цар Анахарсіс “справляв свято з усіма обрядами на честь богині, тримаючи в руках тимпан” [Геродот, 1993, с. 197]. Зображення шамана-жерця з тимпаном виявлено на стінному розписі в склепі Неаполя Скіфського (IIIII ст. н. е.).

Скіфський жрець з бубном

Сюжет цого розпису відтворює обрядово-ритуальну дію, пов’язану з солярним культом. Досить часто у скіфських похованнях виявляють різноманітні за формою дзвіночки і навершя-бубонці з прорізами та металевими кульками всередині.

Скіфські навершя-бубонці

Зверху вони прикрашені фігурками птахів, грифонів, оленів та людей. Ці навершя насаджувались на довгу дерев’яну палицю. Вчені дійшли висновку, що ці предмети були музичними інструментами скіфських шаманів–жерців [Bakay, 1971, s. 1-12]. Дуже цікаве і унікальне за формою навершя знайдено в похованні в урочищі Лиса Гора неподалік від Дніпропетровська.

Скіфські бубонці

Припускають, що це поховання належало шаману – жерцю. Форма та семантика прикрас цього шумового музичного інструмента становить певний інтерес. На центральному стовбурі зверху розташована фігура оголеного чоловіка і хижого птаха, у якого в дзьобі і на кінчиках розпростертих крил закріплені ланцюжки з дзвіночками та підвісками. Такі ж птахи знаходяться на чотирьох гілках, що відходять в різні боки від основи стовбура. Центральна фігура – бог-творець, бог неба та плодючих сил природи Папай. Над його головою знаходиться його праобраз – орел, що став його символом. В індоєвропейській міфології центром сакралізованого чотирикутного світу виступає світове дерево, з яким пов’язаний широкий комплекс шаманістичних уявлень про божество, яке заповнює собою цілий всесвіт. На наверші чотирикутний світ Папая символізують птахи на чотирьох гілках. Чотирикутною уявляли собі свою країну і північнопричорноморські скіфи [Геродот, 1993, с. 203-204]. Цей інструмент, утративши первинний зміст і функціональне призначення, зберігся до наших днів. Це – сучасний бунчук.

Струнні інструменти відігравали важливу роль у системі міфо-релігійних та ідеологічних уявлень скіфів і сарматів. Оскільки вони були природженими воїнами (своїх царів вони також вибирали тільки з касти воїнів), то не дивно, що лук для них був і головною зброєю, і своєрідним медитативним музичним інструментом – монохордом. Під час ритуального сп’яніння, викликаного особливим священним напоєм хаомою, вони защипували (грали, як на струні) тятиву лука [Латышев, 1947, с. 279]. Про те, що у скіфів існували винайдені ними струнні музичні інструменти, нам відомо з цитованої праці Юлія Полідевка “Ономастікон”. Можливо, зображення такого інструмента збереглося на золотій пластині-діадемі, знайденій в одному з курганів поблизу с. Сахнівки Черкаської області (IV ст. до н. е.), а також на фресці склепу № 9 у Неаполі Скіфському (I ст. н. е.).

Золота пластина із Сахівки

Фреска Неаполь Скіфський

Струнний інструмент, що зображений на золотій пластині-діадемі, дещо подібний на грецьку ліру чи кіфару (рис. 10), проте має ряд характерних типологічних відмінностей, які вказують на його східну, іранську генезу. Два аналогічні за типом інструменти зображені на ритонах (II ст. до н. е.) з усипальниці середньоазійських скіфських царів у Старій Нісі (поблизу Ашгабата) і на сасанідській золотій вазі (знайдена біля с. Мала Перещепина Полтавської обл.). Страбон у своїй “Географії” [Страбон, 1964, Х,17] згадує якусь “азіатську кіфару”. Визначення “азіатська” говорить про давнє побутування в країнах Сходу особливого різновиду цього популярного в античній Греції інструмента.

Грецька кіфара

Скіфські музиканти

Скіфський музикант

Проаналізуємо деякі особливості сахнівського інструмента. Надто видовжений корпус, що складає три чверті всієї довжини, переходить у два коротких стояки, на які зверху насаджена поперечка, краї якої оформлені у вигляді баранячих рогів. У нижній частині інструмента чітко вирізняється кулеподібний виступ. На ньому закріплювались нижні кінці струн. Такий спосіб кріплення струн є досить архаїчний і дотепер має численні аналогії в народному інструментарії Середньої Азії, Казахстану, Сибіру та інших регіонів Євразії. Порівняльний синхронний та діахронний аналіз типологічно близьких інструментів, а також свідчення Юлія Полідевка про те, що скіфи не запозичили, а винайшли п’ятиструнник, дає можливість припустити, що в середовищі ранніх кочівників існував свій, особливий етнічний варіант хордофона ліроподібного типу. Можливо також, що персонаж зі струнним інструментом, уміщений у багатофігурній композиції сахнівської діадеми, є жерцем культу предків і легендарних перших скіфських царів [Олійник, 2003, с. 40-54]. Відоме ще одне зображення скіфа з ліроподібним інструментом, яке виявлене на фресці склепу в Неаполі Скіфському (I ст. н. е.). Цей розпис належить до пам’яток пізньоскіфського періоду. На фресці видно тільки верхню частину інструмента. Він зображений досить схематично, проте чітко простежується ідентична з сахнівським спільна конструктивна традиція та оздоба його верхньої частини у вигляді баранячих рогів. Для скіфів зображення барана та, особливо, баранячих рогів мали глибоке символічне значення. У загальноіранській релігійній уяві баран був солярним символом, що означав сонячне божество, а також був одним із втілень божества Фарн. За Авестою, священною книгою давніх іранців, це – сакральне благо, сяйво, що сходить на царів, жерців та героїв і символізує велич царської влади і могутність. Із Фарном пов’язані легендарні скіфські золоті дари, що впали з неба. Це сокира, чаша, плуг та ярмо, які символізували три касти скіфського суспільства – воїнів, жерців та землеробів- скотарів. Тільки Колаксаю (з іранської “Сонце- цар”) – молодшому із трьох синів прапредка скіфів Таргітая – вдалося заволодіти цими магічними дарами, завдяки яким він став першим царем Скіфії, і від якого пішов царський рід. Доведено, що сюжет сахнівської копозиції пов’язаний з міфологічним першим царем Колаксаєм і відтворює ритуальний обряд на його честь [Раевский, 1977, с. 110- 118]. З батьком Колаксая і прапредком усіх скіфів Таргітаєм пов’язаний сюжет розпису склепу в Неаполі Скіфському.

Центральною постаттю усієї композиції є музикант із ліроподібним інструментом (рис. 9). Це – жрець, який здійснює священний обряд на честь предків біля жертовного місця [Попова, 1984, с. 140-141]. Беручи до уваги той факт, що композиції сахнівської пластини і фрески у своїй основі містять певний, текст, (персонажі, атрибутика взаєморозташування у загальній композиції), можна зробити висновок, про те що ліроподібний інструмент був традиційною і невід’ємною частиною ритуалів, пов’язаних із культом царів і божественних предків. Підтвердженням цього висновку служить зображення ліроподібного інструмента на монетах скіфського царя Акроси (II ст. до н. е.) [Анохін, 1989, с. 50-51]. Треба зазначити, що монети споконвіку були не тільки грошовими знаками, але й засобом пропаганди певних ідей. Система символів, уміщених на монетах, відображала певні ідеологічні концепції свого середовища. Як відомо, музичні інструменти в різні історичні періоди у різних народів відображали матеріальну й духовну культуру одночасно. Легенди, міфи, а також історичні джерела свідчать про те, що музичні інструменти у давнину були носіями не так естетичних, як сакральних функцій. Пропорції, форма, види та тематика прикрас інструмента відображали символіку та семантику культових обрядів і релігійно-міфологічних уявлень. Треба зазначити, що шедеври скіфського і сарматського мистецтва, виконані у так званому зооморфному стилі, були по суті полісемантичними символами – носіями світоглядних ідей, символами суспільної ієрархії.

У зооморфних прикрасах арфи (рис. 13), яку знайшли в сарматському похованні IІІ ст. н.е. поблизу давньогрецького міста Ольвії, також є закладений глибокий ідеологічний зміст, своєрідний закодований текст. Частиною цього тексту є знаки-тамги, що нанесені на інструмент (рис. 14). Система та взаємозв’язок образів-символів та знаків-тамг на арфі, з одного боку – глибоко сакральні, а з іншого – відображають соціальну структуру окремої родоплемінної організації. Кожна тамга була знаком належності до певного роду, племені. Згодом тамги ставали особистими знаками боспорських царів сарматського походження. Проаналізуємо структуру і сакральну символіку арфи.

Арфа із сарматського поховання

Скіфська арфа

Її корпус та опора для струноутримувача були вирізані з одного шматка деревини. Струноутримувач – вертикальна, кругла палка, розширена до опори. На її верхньому кінці знаходиться фігурка орла. На протилежному кінці корпуса (вертикально до торця) вирізана фігурка ведмедя. З боків та внизу корпуса, на верхній деці й фігурці ведмедя у певній послідовності нанесені різноманітні знаки-тамги. Іраномовність сарматів, їх генетична спорідненість зі скіфами та давніми іранцями дозволяють нам для реконструкції сакральної символіки і семантики цього хордофона залучити як тексти Авести, так і джерела, що висвітлюють уявлення скіфів і їх середньоазійських родичів – саків. В іранській, а глибше – в індоіранській традиції орел відігравав особливу роль. За Авестою, орел живе на верхівці космічного дерева. Він є втіленням бога-творця, символом сонця та верхнього світу. У скіфській міфології творцем світу та людей, а також уособленням неба був бог Папай (у перекладі з іранської “батько”, ”захисник”). Бог-творець у багатьох народів асоціюється зі світовим і шаманським деревом, а також із деревом життя. Різноманітними варіантами цього дерева були тотемні стовпи, навершя і взагалі будь-які сакралізовані предмети з вертикальною орієнтацією. З образом світового, космічного дерева пов’язаний вертикальний струноутримувач арфи. Світове дерево (струноутримувач), на якому сидить орел, є центром сакралізованого чотирикутного світу – Землі (це – квадратна опора струноутримувача). В Авесті записано, що Йіма (аналог скіфського Папая – О. О.) – першопредок, володар світу, побудував для людей та тварин квадратну Вару (огорожу). Ця Вара, як стіною, була захищена піснею: пісня була аналогом кордонів світу. Звідси походить титул східноіранських правителів – “каві”, первісне значення якого було “той, що заспівує під час жертвоприношень, охоронець кордонів”. Тут напрямки кутів квадрату відповідають сторонам світу – північ, південь, схід, захід. Історичним переосмисленням ідеальної організації простору була також чотирикутна Скіфія в описі Геродота. Ідея чотирикутного світу втілена у вищезгаданому наверші з Лисої Гори (рис. 7). Звернімо увагу на те, що від зовнішньої форми опори (рис. 13), круглої чи трикутної, ніяким чином не залежить сила закріплення і міцність струноутримувача. Функцію стабілізатора виконує внутрішній отвір. Отже, фігура орла, струноутримувач і квадратна опора пов’язані з міфологемою світового космічного дерева. Середню зону космосу і світ людей втілює фігурка ведмедя. Він, як сакрально-магічний образ, був навіяний пережитками давніх тотемічних уявлень. Можливо, ведмідь був колись тотемом окремо взятих родів і племен, прабатьком чи покровителем, а, можливо, міфологічним героєм, образ якого міг бути тісно пов’язаний із твариною. Дуже цікава в цьому відношенні є етимологія деяких відомих скіфо-сарматських імен. У написах з Ольвії згадується ім’я Арсахос (Арсухос), яке утворене від скіфського “Arsuk” – “ведмідь”. Воно співпадає з ім’ям Аршак (Арсак), що походить з давньоперського “Arsaka” – “ведмідь”. Цікаво що засновник скіфо-сакської царської династії в Парфії (Середня Азія) також носив ім’я Аршак. Досить часте відтворення ведмедя у сарматському мистецтві, а також лінгвістичні матеріали підтверджують тезу про сакрально-магічну природу цього образу у сарматів. Імена Арсак, Арсук, Аршак могли бути утворені від епоніма роду, прапредком і покровителем якого вважався ведмідь.

Тамги на сарматській арфі

У міфологічних уявленнях багатьох народів предки були посередниками між світом людей та богів. У скіфській міфології предком, першою людиною й уособленням середньої зони космосу був Таргітай. Він був сином бога Папая та богині землі і води Апі. На арфі водяну стихію символізує дерев’яна дека. Вона складається з вирізаних зигзагом та з’єднаних між собою двох тонких дерев’яних пластин. Зигзаг – це найпростіший символ води, відомий багатьом народам ще із часів неоліту. Треба звернути увагу на з’єднання двоскладової деки. Вона прибита до поперечної планки-розпірки. З’єднання частин “в зуб”, а не в простіший спосіб – “у стик” – не мають ніякого конструктивного значення і не впливають на акустичні якості. Тут форма визначена змістом. У самій формі арфи вгадується обрис водоплаваючого птаха – качки, гуски або лебедя. Водоплаваючий птах був символом і атрибутом прабатька Таргітая, символом влади над смертним світом. Скіфи і сармати уявляли світ як триєдність неба, землі і води. Водоплаваючий птах – єдиний представник земної фауни, що володіє здатністю переміщуватись у всіх трьох стихіях – у повітрі, по суші та воді. Він же уявлявся як посередник у спілкуванні людей з богами. Сакральним “голосом” інструмента-птаха, за допомогою якого відбувалось спілкування жерця або шамана з богами, були струни. Етнографічні джерела багатьох народів підтверджують використання хордофонів у шаманських камланнях. На особливу увагу заслуговують знаки-тамги, нанесені на корпус інструмента і на фігурку ведмедя (загалом 26 тамг). Сукупність і система розміщення дозволяє припустити, що крім прямого їх призначення (знаку власності та належності роду чи сім’ї), вони несуть інформацію дещо іншого характеру. Оскільки кожен знак був специфічною піктограмою, у сарматському суспільстві їх застосовували для “записів” та передачі певної інформації. У цьому відношенні арфа є своєрідним інформаційним “довідником” про роди, що кочували поблизу Ольвії. Схеми накреслення тамг і різноманітні комбінації елементів, з яких вони складаються (волюти, кола, трикутники), дозволяють поділити всі знаки на п’ять груп (рис. 14). Спільна для різних знаків нижня частина означала належність родів до певного племені. Виходячи із цієї концепції, чотири групи належать до різних племен, не говорячи про п’яту групу, куди увійшли поодинокі знаки. Це і є та інформація, яка за допомогою тамг була “записана” на арфі і без особливих труднощів “читалась” сучасниками. Виходить, що арфа належала великому об’єднанню племен та родів. З історичних джерел відомо, що тогочасна політична ситуація сприяла утворенню великих військових союзів кочових племен. Статус учасників таких об’єднань або союзів був нерівноправним. Наймогутнішому, панівному племені підкорялись або були від нього залежні інші партнери. Власне у цей період спільність інтересів не тільки племінних, але й родових колективів уже була побудована не на основі кровної спорідненості (звідси таке розмаїття тамг), а політичними міркуваннями. Це були нові соціальні організми, що зберегли старі форми родової структури, яка підкріплювалась і освячувалась реальною або уявною традицією походження від одного предка. Для суспільства, що залишило знаки на арфі, таким реальним або уявним предком був ведмідь (рис. 15). Тому тамги, нанесені на ведмедя, символізували дуже високий соціальний статус їх власників, що вели свій рід від спільного предка–тотема або епоніма (наприклад, царська династія Аршакідів, “ведмедів”). Система розташування тамг – ліва лапа – спина – права лапа – дає ще одну досить цікаву інформацію. Вона змушує згадати про тріадний структурний поділ, що був характерним для військової організації кочівників: ліве крило війська – центр – праве крило. За цією схемою будувались відношення сюзеренства всередині великих союзів та конфедерацій, в яких центр був органом військово-політичної влади родової знаті й вождів. На думку дослідників, у склепі поблизу Ольвії були поховані представники найвищої верстви соціального прошарку сарматського суспільства. Є також усі підстави припустити, що один з похованих, якому належала арфа, був жрецем або шаманом. Семантична інтерпретація та аналіз комплексу символів і знаків дозволяють вважати ольвійську арфу ритуальним інструментом, який мав особливе сакральне та ідеологічне значення в культово-магічних обрядах та ритуалах сарматських племен I-II ст. н. е.

Існує думка, що причорноморські скіфи і сармати були причетні до розповсюдження ще одного різновиду щипкового грифного танбуроподібного інструмента, який греки називали пандура [Вызго-Иванова, 1992, с. 52-53]. Цей інструмент зображений на грецкій скульптурі IV ст. до н. е. “Муза з пандурою”. Жінка тримає в руках чужий для грецького середовища музичний інструмент. Це – унікальний приклад сприйняття греками іншоетнічної традиції. Археологічні матеріали підтверджують побутування аналогічного інструмента у середовищі кочівників [Садоков, 1971, с. 97-100; Вызго, 1980, с. 34-36].

Отже, проблема реконструкції музично-інструментальної культури ранніх кочівників є вкрай актуальною і її поглиблене вивчення відкриває нові аспекти досліджень генези, міграцій і подальшого розвитку окремих типів сучасного музичного інструментарію народів Європи і Азії. Більшість із досягнень скіфо-сарматського періоду було сприйняте як кочівниками більш пізніх епох, так і осілими племенами, що мали з ними довготривалі культурні взаємозв’язки.

Автор: Ольга Олійник
Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. Вип. 10. 2006. С. 283-290.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Анохин В.А. 1989 Монети античных городов Северо- Западного Причерноморья. – К. – 139 с. Bakay K. 1971
  2. Scythian Rattles in the Carpathian Basin and their Eastern Connections. – Budapest. – 1-12. Вызго Т.С. 1980
  3. Музыкальные инструменты Средней Азии. – Москва: Музыка. – 190 с. Вызго-Иванова И.М. 1992
  4. К проблеме генезиса и исторических взаимодействий музыкальных культур народов Евразии // Исторические взаимосвязи музыкальных культур. – С.-Петербург: Изд-во гос. Консерватории. – С. 52-53
  5. Геродот 1993 Історії в дев’яти книгах / Переклад А.О. Білецького. – Київ: Наукова думка. – 577 с.
  6. Латышев В.В. 1947 Известия древних писателей, греческих и латинских, о Скифии и Кавказе // ВДИ. – № 3. – С. 279 1948
  7. Известия древних писателей, греческих и латинских, о Скифии и Кавказе // ВДИ. –
  8. Олійник О. Скіфо-сарматські музичні... 290 № 2. – С. 265
  9. Олійник О.Г. 2003 Зображення скіфського музиканта на сахнівській пластині //Археологія. – № 4. – С. 40-54.
  10. Попова Е.А. 1984 О декоративном оформление склепа № 9 восточного участка некрополя позднескифской столицы // ВДИ. – № 1. – С. 140-141
  11. Раевский Д.С. 1977 Очерки идеологии скифо-сакских племен. – Москва: Наука. – 215 с.
  12. Садоков Р.Л. 1971 Тысяча осколков золотого саза. – Москва: Советский композитор. – 178 с.
  13. Страбон 1964 География в 17 книгах / Под общ. ред. С.Л. Утеченко. – Москва. – Х. – 17.
  14. Финдейзен Н.Ф. 1928 Очерки по истории музыки в России с древнейших времён до конца XVIII века. Москва – Ленинград: Государственное изд-во. – Т. 1. – Вып. 1. – 112 с.

© Портал SPADOK.ORG.UA


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber