Четвер
28 бер., 2024
     

Ukrainian English

Гуцульський говір

Рейтинг 4.0 з 5. Голосів: 8

Гуцульська говірка

bronislav-kobylyanskyiГуцульський говір досить добре описано в діялектології. Його досить глибоко дослідив український мовознавець Броніслав Кобилянськмй, він вивчав цей говір на протязі багатьох років і видав дві праці "Гуцульський говір і його відношення до говору Покуття" та "Діялект і літературна мова". 

Пишучи в цій останній праці про її джерела, Броніслав Кобилянський подав цікаві інформації про те, як він збирав матеріяли із живих уст гуцулів. Це були його:

  1. власні спостереження і записи (з 1905-1906 p.p.) окремих слів, зворотів та закликів від гуцулів — мандрівних торгівців сільсько-господарськими та домашньо-побутовими виробами в покутських селах і містечках;
  2. записи розмов, казок і пісень у Східніх Карпатах під час Першої світової війни (1915 p.): на північних схилах — у місцевостях Ланчин, Делятин, Яремча, Ворохта, на південних — в околицях Ясіня і Рахова;
  3. матеріяли, зібрані під час діялектологічних екскурсій та відряджень (1922-1924 p.p.) в селах Коломийщини, Косівщини, Печеніжинщини, Яблунівщини, в Криворівні, Жабйому та їх присілках, а також у суміжних буковинських та покутських селах." 

Він написав також, що "значну частину говіркового матеріялу записано тоді з побутових розмов із зустрічними людьми, лісорубами, робітниками на ремонті доріг, пастухами в полонинах (Говерла, Шпиці, Кізли, над озером Шибеним, Бупкутом), а також молільних звертань 'прошаків" на дорогах та під церквами, з ділово-торгових переговорів з продавцями ягід, грибів тощо, із розмов з майстрами мистецьких виробів домашнього промислу; частина оригінального лексичного й фразеологічного матеріялу була записана на косівських ярмарках боргових прицінювань і суперечок між продавцями та покупцями, що з'їздилися сюди з близьких і далеких гуцульських сіл та "осередків".

dialekt-i-literaturna-movaНа підставі зібраного матеріялу Б. Кобилянський написав дисертаційну працю німецькою мовою (1924-1926 р.р.), що в українському перекладі надруковано 1928 р. в "Українському діялектологічному збірнику", І (Київ, 1928 p.). Згадана вище його праця "Діялект і літературна мова" — це книжка на 275 сторінок, а її зміст автор визначив у підзаголовку як "східньо-карпатський і покутський діялекти, їх походження і відношення до української літературної мови".

Підсумковий опис особливостей гуцульського говору подавсучасний український діялектолог Ф. Жилко у своїх "Нарисах з діялектології української мови", виданої вперше 1955 p. у Києві, вдруге (в переробленому вигляді) 1966 р. (видавництво "Радянська школа"). У Ф. Жилка гуцульський говір визначенок "східньокарпатські говірки", із зазначенням у дужках "гуцульські" (стор. 225). Згідно з його інформацією, поданою напідставі вже й найновіших дослідів (зокрема він покликаєтьсяка "Діялектологічний атлас українських народних говорів Закарпатської области" Й. Дзендзелівського, виданого в Ужгороді 1958 і 1960 роками, "поширені гуцульські говірки в населенихпунктах на східніх узбіччях Карпат, на Закарпатті — на схід від р. Шопурки". Далі він зазначає: "На північному заході межа між гуцульськими й бойківськими говірками проходить приблизно у сточищі р.Лімниці. Між гуцульськими й покутськими говірками межа дуже невиразна. Часто ці говірки взаємовклинюються. Межа між ними починається від Надвірної (Івано-Франківської области), іде на Коломию і на Черемош між Іспасом та Баниловом (на схід від Вижниці Чернівецької области), а потім на Берегомет і, перетинаючи кордон Румунії, і Сучавську область. Південну межу визначають долиною річок Сучави — Бродина, долиною Молдовиці — Рус де Боул Молдави — Брязу — Золотої Бистриці і далі вздовж р. Черемошу."

З ycix українських говорів та говірок гуцульський говір своїми звуковими і граматичними та лексичними особливостями найсвоєрідніший, але він, без сумніву, належить до української мови. а якщо, наприклад, поляки за приналежности цієї території до Польщі намагалися зробити на цій підставі — на підставі говорових відмінностей зробити з гуцулів окремий народець, то це були ворожі заходи, скеровані на зменшення національного потенціялу українського народу.

guculy-narod

Описуючи звукові особливості гуцульського говору, я не вживатиму тут складних мовознавчих позначень і через те не відзначатиму незначних говіркових відмінностей деяких звуків.

Відповідно до українського літературного звука "а" (правописного "я") в гуцульській вимові після м'яких приголосних під наголосом звучить "е" ("дек" — дяк, "памнєть" — пам'ять, в східиьоукраїнській народній вимові "памнять", "порєдок" — порядок), а без наголосу — "і" (правописне "ї"): "їкей" — який, "їчьмінь" — ячмінь. Відповідно до літературного "е" в гуцульській вимові ЗВУЧИТЬ різні відтінки, близькі до звука се¬реднього між "є" та "а" ("клан" — клен, "пан" — пен). Відповідно до літературного "п" в гуцульській вимові є такий же звук, але лише із деяких говірках і тільки відповідно до давнього "о" в нових закритих складах ("бик" — бік), а пе¬реважно в таких складах звучить лябіялізоване "и" ("вюс" -віз), крім того, в деяких говірках чується днозвук ("пліит" -пліт, ліса). У говірках Сучави є ще звук "ы" ("выв — віл).

У частині покутських говірок звук "р" вимовляється пом'якшено: "косарь", "морьква".

Чи не найбільша особливість гуцульських говірок — вимова м'яких "т" і "д" як "к" та "ґ". Ця особливість є в багатьох південно-західніх говорах української мови, ба, зрідка трапляється і в південно-східніх говорах нашої мови (я сам у дитинстві, як і всі в нашому селі на Січеславщині вимовляли, та й тепер, нгпевно, вимовляють: "кісто" — тісто, "кісно" — тісно, "це не ґля тебе" — це не для тебе), але в гуцульському говорі ця особливість найбільше поширена: "ґівка" — дівка, "кіло" — тіло, "кєшко" — тяжко тощо.

Звук "ц" звичайно твердий наприкінці слів ("хлопец"), перед закінченням -"а" ("пшеница"), у наростках "-цк-" ("гівоцкей"). Проте в цьому останньому наростку можливі й випадкиз м'якістю "ц" ("громацькей"). Так само звуки "с" й "з" наприкінці слова вимовляються твердо ("цес", "дес").

Шелесні "ж", "ш", а також африката "ч" в різних позиціях вимовляються м'яко ("жьовчь", "душе", "чєс"). Дзвінкі приголосні перед глухими знеголоснюються: "кєшко"  - тяжко.

Згадані звукові особливості позначилися й на особливостях відмінкових закінчень "ніхтє" (ніхтя), "ніхтєм" (ніхтям), "ніхтєх" (ніхтях). Після основ на м'який приголосний закінчення -"ам", -"ах" у дав. й місц. відмінках у зв'язку із звуковими особливостями звучать як -"им", -"их" ("коньми", "на коньих').
 
Відповідно до літературного закінчення в іменниках жіи. р. однини -''ею", ~"ою" в гуцульських говірках, як і в покутських, маємо -"ев" ("кашєв"), -"ов" ("жінков"). Відповідно до літературного закінчення в дав. в. множини -"ам" у гуцульському говорі вимовляється "гітєм" (дітям), в місц. в. множини замість -"ах (-ях)", "на ґітєх" (на дітях).

Відповідно до приростка "най" у найвищому ступні порівняння прикметників гуцули вживають приростка "май" (Жилко називає його "часткою" і пише окремо): "май більшєй" (найбільший).

Дієслівні форми 1-ої особи однини і 3-ої особи множини теперішнього часу, як і простого майбутнього часу не мають звука "л" перед закінченням: "робйу" (роблю), "кулйу" (куплю), "робйе" (роблять). У 3-ій особі теперішнього часу II діє¬відміни немає закінчення "-т": "вони носе" (носять), "ходе" (ходять). У 3-ій особі однини І дієвідміни дієслова мають 'стягнене" закінчення: "вона знат" ("знає", а "знат" "стягнено" із "знаєт").Умовний спосіб дієслів утворюється за допомогою частки "бих" ("бех") відповідно до літературного би:й"ніз бех" (нісби). Але в "носеле бе сме"  (носили б) звука "х" в частці немає.

Є деякі особливості у наголошуванні слів, зокрема помітна тенденція наголошувати пешпий склад слова: "телє" (теля), "комар" (комар).

Чимало із згаданих вище явищ виходять за межі властивих гуцульських говірок, а це їх в'яже з покутськими, бойківськими говірками, ба й ширше.

Гуцульська родина з Рахова - старе фото
Гуцульська родина з РаховаГуцульська родина з Рахова

У гуцульському говорі чимало своєрідних слів, які, проте, часто виходять і за межі цього говору. В дотеперішньому українському мовознавстві був поширений хибний погляд, що всі ці слова є занозиками або з румунської, або з угорської, або навіть із тюрських мов. Звичайно, окремі запозичення можуть бути, але цё можна казати лише про пізні запозики, як от румунське "ботей" (отара), може, "дойма" (пісня), угорське "надраги" (штани), а не про всі ті, що збігаються із румунськими та угорськими, такими, як от "грунь", "кулеша", "ватра", "ґазда" тощо.

Масовому згпозиченню суперечить той факт, що гуцули в Карпатах живуть з непам'ятних часів, і, як усякі горяни, жили ввесь час ізольовано, тим часом як румуни — це пізніші римські колоністи, а угорці прийшли до Паннонії аж у IX сторіччі, тим то можна скорше думати про те, що ці народи позасвоювали багато слів ще в давнину від місцевої людности, зокрема від циків, які жили в Трансільванії, а "цихи як це я доказав спочатку в статті "Походження назов "гуцул", "бойко", "лемко" та споріднених із ними слів",  а пізніше підтвердив це і в статті про походження назви "гуцул", надрукованій у цьому збірнику, — це синонім назви "гуцули".

Тим то самого факту, шо якесь там гуцульське слово є у румунській чи угорській мовах, не досить для того, щоб уважати гуцульське слово за позикою з румунсько-молдавської чи з угорської мов, — потрібні ще глибші історичні та етимологічні дослідження цих слів.

От довго дослідники уважали, що слово "гуцул" запозичене з румунської мови, що в ній воно означає "розбійник", а я це спростував у друкованій у цьому збірнику статті. Для деяких слів потрібна звичайна поінформованість, щоб було ясно, що вони не могли бути запозикою з румунської чи угорської мови. Наприклад, як може бути запозикою з цих мов слово "гачі" (штани), коли воно є у мові донських козаків?

Або ще: як можна вважати слово "грунь" (верхів'я гори) запозикою з румунської мови (по-румунському "gruin"), як є назви річок на Наддніпрянщині — "Грунь", права притока Псла, "Грунь-Ташань", ліва притока Псла, Трунь-Черкес", ліва притока Грунь-Ташані... Але це останнє слово - "грунь", що виступає в семантично відмінних значеннях — верхів'я гори і назва річки-течії, потребує вже наукової етимологізації. Щодо семантичної "суперечности" — гора і річка, то це вже у світлі моїх етимологій легко з'ясовується: як гора "спадає" вниз, так вода в річці також "спадає" (тече) вниз. Крім того, гора й річка — це опуклість і заглибина, а між ними є зв'язок. Тут можна згадати, що в італійській мові слово "alto" значить "високий" (тобто "гора"), а на Україні є назва річки "Альта" - права притока р. Трубежа у сточищі Дніпра. А як утворилося слово "грунь", це можна з'ясувати за допомогою даних із адигейських мов. В сучасних адигейських мовах є слово "гъуэ" (чит. "гэ". бо "гъу" позначає один звук "г"), що значить "нора", а нора як заглибина — це, з одного боку те, в чому може текти вода (в західноукраїнських говорах це й значить "джерело"), а з другого за семантичною антонімічністю (протилежністю) з цієї семантики можна винести й значення "горба", "гори". Ба більше: з оцього "гъуэ" постало й слов'янське слово "гора", тільки до нього додалося ще слово "ур", що в адигейських мовах значить "довбня", дерев'яний молоток. З фонетичного боку з "э" та "уы" ("уы" з двозвука "у") утворився звук "о" внаслідок випаду "ы" та асиміляції півголоспого "у" з попереднім редукованим "э". У слові "грунь" до "гъуэ" приєднався складник "р" (а не "ур", як у слові "гора"), що в сучасних адигейських мовах є лише закінченням називного відмінка означених іменників, через те редукований звук "э", як ненаголошений, випав. Але в слові "грунь" є ще складник -"унь", і його теж треба пояснити. Він утворився із дієприкметника "инэ", твореного від дієслова "инэн", що тепер в адигейських мовах значить "застряти", а звідси походить семантика: гора, верхів'я гори — "те, що стирчить", річка — заглибина, що має дно, внутрішня обсяжність, в якій тече, зібрана з дощу та джерел вода. Звук "и" на початку "инэ" — це двозвук "", а його варіантом може бути двозвук "у" (фонетично "уы"), як це маємо в адигейському слові "унэ", що значить "дім", і з цього "у" міг виникнути звук "у" в слові "грунь".    

Я не маю змоги етимологізувати у цій статті багато слів, бо це складна справа і забирає багато місця, але я ще раз можу запитати: якщо "ґазда" є в гуцульському говорі, в румунській мові та й в угорській, то чому саме найдавніші насельники цього району мали б запозичати це слово від пізніших прихідьків? А якщо румуни — асимільовані траки, то тоді це слово могло б бути спільною спадщиною в румунів і в гуцулів від давніших спільних предків, бо траки - це західна частина давніших кімерів, предків адигейців, як я це думаю.

Або ще: що слова "кулеша", "куліш" і "гуляш" етимологічно споріднені, це, либонь, усякому ясно, алеж слово "куліш" відоме на всій етнографічній українській території, воно є навіть у білоруській та в південноросійській мовах, — то чому "кулеша" в гуцульськім говорі мала б бути запозикою з румунської чи угорської мов, дарма що в угорській мові просо називається "kles"?    

Автор: В. Чапленко
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber