ДНК-генеалогія трипільців

Науковці кафедри генетики Гарвардської медичної школи Iain Mathieson, Songül Alpaslan Roodenberg і інші  в рефераті до «Геномної історії Південно-Східної Європи» стверджують про анатолійське походження традиції  землеробства у всій Європі, окрім Греції (там інші гаплотипи). Предки перших селянських і західноєвропейських фермерів пройшли через південно-східну Європу з обмеженою сумішшю з місцевими мисливцями-збирачами. 

З таблиць стародавніх гаплотипів не важко здогадатись, що мова йде про представників Y-хромосомної гаплогрупи І, яка  пізніше переважала на Півночі та Заході Європи до приходу  туди R1b (так звана кельтська гаплогрупа).

 У 2017 році Iain Mathieson оприлюднив таблиці з гаплотипами Стародавньої Європи. І що ми в них бачимо? А те, що на території України в період поширення Трипільської цивілізації жили в основному неолітичні мисливці, чоловіки, які належали до гаплогрупи І2. Про материнські лінії поговоримо пізніше. Їх, на щастя, детально описав Олексій Нікітін. Але ж у печері Вертеба знайшли тільки представників G2a та G2a2b2a. Ну і що? Кукутень-Трипілля – це не тільки печера на Поділлі. Представники G2a2b2a  5000 років до н.е. вже цілковито хазяйнували в Центральній та Південно-Східній Європі (див.гаплотипи Болгарії, Сербії, Македонії, Хорватії, Австрії). То чому ж парадокс землеробської цивілізації проявився не у них, а на території Румунії та України, де панували зовсім інші гаплогрупи? А чи не тому, що шляхом шлюбів з місцевими мисливцями вони знайшли тих людей і ті землі, з якими можна було реалізувати свої традиції. Крім представників гаплогрупи І2 на території України вже жили індивідууми, які були носіями умовно названої арійської R1a, та кельтської R1b. Виглядає так, що їх було мало. Варто зауважити, що знайдена в селі Василівка-на-Дніпрі Дніпропетровської області R1a – найдавніша у Європі і належить до періоду мезоліту 8825-8561 роки до н.е. 

Ось для прикладу я виписала деякі з гаплотипів  характерних для мезоліту і неоліту України.

• I2a2a1b1 – 5500-4800 BCE – Dereivka
• I2a2a1b1 – 5500-4800 до н.е. – Volniensky, Vilnianka
• I2a2a – 5500-4800 до н.е. – Volniensky, Vilnianka
• I2 – 5500-4800 до н.е. – Volniensky, Vilnianka
• IJ – 5500-4800 до н.е. – Volniensky, Vilnianka
• I – 5500-4800 до н.е. – Volniensky, Vilnianka

• R1a – 8825-8561 до н.е. – Vasil’evka
• R1a1a1 – 5000-3500 до н.е. – Alexandria
• R1a – 5500-4800 до н.е. – Dereivka
• R – 5500-4800 до н.е. – Dereivka

• R1b1a – 7446-7058 до н.е. – Vasil‘evka

Мапа стародавніх гаплотипів на теренах України>>

Я звісно можу робити припущення про присутність тих чи інших гаплогруп в генофонді Трипільців. Але науковцям треба тільки факти. Справді, в печері Вертеба не знайшли ні I2, ні R1a, ні R1b, а лише G2a і їх субклади. На жаль, висновків авторитетів по їх Y-хромосомному ДНК я не знайшла, але обов’язково щось накопаю. А от по аналізу материнських гаплотипів А.Г.Нікітін провів кропітку роботу, яку висвітлив у праці «Генетичні корені трипільців: що ми дізналися після восьми років досліджень». Вибрані цитати:

«Трипільці, так само, як і їх балканські предки, несли в собі материнські генетичні лінії, характерні для всієї землеробської  неолітичної ойкумени, яка започаткована ще на території  Малої Азії, прабатьківщині європейського сільського господарства. Проте, домінантною лінією в останках трипільського населення, з вивчених на даний момент зразків, є та, яка існувала в районі від Карпатських гір до Північного Причорномор’я ще до приходу туди хліборобів. Таким чином, на сьогодні можна зробити висновок, що генетична палітра трипільського населення Поділля складалася з землеробських елементів і автохтонних генів, які відносяться до місцевих генетичних ліній донеолітичного походження. Картина цих міграцій така. До настання неоліту Європа була заселена майже виключно носіями однієї мітохондріальної різновидності – гаплогрупи U і її відгалужень. На початку неоліту в Європі з’являються представники інших гаплогруп, таких, як J, T, I, N1a і Н. Остання сьогодні  є найбільш поширеною гаплогрупою в Європі. Ці нові гаплогрупи з’являються в Європі спочатку на Балканах, в північному Середземномор’ї і на Іберійському півострові, звідки, з плином часу, проникають на територію Центральної і Північної Європи. Дана експансія супроводжується поступовим зникненням представників гаплогрупи U в тих місцях, куди проникають нові види мтДНК, і до кінця неоліту гаплогрупа U практично зникає з генетичної карти Європи.  … Варіації гаплогруп J і N1a, які переважають в європейському неоліті, є провідними і у сучасного населення Малої Азії.  Той факт, що до кінця неоліту група U практично зникла з території Європи, говорить про те, що землевласники  фізично витісняли носіїв привласнювального господарства. Тепер ми можемоз упевненістю сказати і те, куди самебули витіснені ці європейські мисливціі рибалки. Однак, це тема для окремоїстатті.

Сьогодні палеогенетикою достеменновстановлено, що неолітичніхлібороби з Анатолії принесли в Європуспецифічний «набір» мітохондріальнихліній (J-T2-HV / V-N1a), який практичноне відрізняється ні за складом, ні за пропорціямиокремих гаплогруп в різнихнеолітичних  популяціях Європи  чотири енеолітичнихзразки з Вертеби, отриманихнами в процесі досліджень, відносятьсядо характерних для неолітичної експансії  анатолійських хліборобів гаплогруп,HV / V, J і T2. Варіант гаплогрупи Т2, виявленийв Вертебі, збігається з генетичнимиознаками сучасних популяційІталії та Греції (Pala et al. 2012).

З іншогобоку, за нашими останніми даними,44,4% зразків з Вертеби відносяться до гаплогрупиН, що в процентному співвідношенніперевищує вміст цієї групи в неолітичнихостанках з Центральної Європиі наближає Вертебу до доісторичних популяцій  європейського південного заходу, які існувалище до появи там сільськогогосподарства (Brandtetal. 2013).

Слід зазначити, що високий процентний вміст гаплогрупи Н в доісторичнихпопуляціях на території України спостерігаєтьсяне тільки в Карпатських передгір’ях,але і в регіоні Північного Причорномор’я. Так, у представників неолітичної Дніпро-донецької культурно-історичної спільноти. (ДДКІО) зміст групи Н становило 42,9% (Nikitinetal. 2012 і неопубліковані матеріали). Складно судити, чи пов’язано ця подібність частот гаплогрупи Н з загальними популяційними процесами,але ясно те, що населення території від Дніпровських порогів до Східних Карпат в період неоліту та енеоліту відрізнялося за процентним співвідношенням ліній мтДНК від своїх сусідів-хліборобів в Центральній Європі і на Балканах. Гаплогруппа Н починає поширюватисяпо Європі тільки з початку неоліту, і її частотизначно варіюють в різних неолітичнихземлеробських культурах. Проте, походження цієї групи складноприв’язати до Малої Азії. найбільш прийнятнав західних наукових колах гіпотезапов’язує походження основних підрозділівгрупи Н з дольодовикового періодуу Франко-Кантабрійськом регіоні, звідкивони поширилися по Європі в період  голоцену, збігаючись з неолітичним просуваннямвиробничого господарства (Palaetal.2012). Ця гіпотеза не позбавлена ​​сенсу, але вимагаєзадатися питанням про те, чому саменосії цієї гаплогрупи були підхопленінеолітичною землеробською хвилею,і чому саме з Франко-Кантабрії. Не викликає сумніву й те, що деякі носії цієї групи пережили льодовиковий період в так званих льодовикових притулках, з більш м’яким кліматом, дозволяв перенести суворі умови глобального зледеніння. За загальноприйнятим уявленням, такими зонами були північно-західна частина Піренейського півострова і Кримський півострів, а також, на наше переконання, і Карпатський регіон (Nikitinetal. 2009). Останнє пояснює одну з найвищих в Європі частоту гаплогрупи Н у сучасних жителів гірських районів Карпат і високий процентний зміст цієї групи у трипільського населення Поділля. Характерно і те, що сублінії гаплогрупи Н з Вертеби не належать до таких її відгалуженням, як Н1 і Н3, експансію яких в період голоцену можназ вірогідністю зв’язати з Франко-Кантабрійскім регіоном. На цьому наголошується можливість експансії окремих відгалужень групи Н з території сучасної України в післяльодовиковий період (Nikitin etal. 2009 року; Palaetal. 2012). Що стосується значного переважання гаплогрупи Н над U в контексті «виживання» місцевого населеня під напором хліборобів, то це можна пояснити вихідною чисельною перевагою носіїв групи Н над носіями групи U, особливо в місцях, близьких до зон льодовикових притулків (Карпати, Крим і Південно-Західна Європа). Таким чином, після восьми років досліджень генетичних коренів трипільців на підставі вивчення останків з печери Вертеба, сьогодні можна зробити наступні висновки. У трипільського населення, що проживало на території Поділля, безсумнівно, присутній характерний для малоазіатських хліборобів генетичний елемент, але домінантна материнська генетична група відноситься до місцевого, до неолітичного варіанту.»

Ось ще інформація по материнських лініях з Eupedia – Кукутень-Трипілля – Румунія, Молдова, Західна Україна): R0, H (x3), H5 *, H5b *, H1b1 *, HV, HV0, HV6-24, J2, T2a1b1, T2b, U8b1a2b, U8b1b.

Отже, якщо представники гаплогрупи U і H жили в Україні ще до появи землеробства, то J, T і HV – це специфічний набір мітохондріальних ліній, який принесли неолітичні хлібороби з Близького Сходу в Європу і трипільцям в тому числі.

Повернемось до чоловічого спадку у вигляді Y-хромосомної гаплогрупи G2a2b2a, про яку я обіцяла накопати інформацію. Так от, гаплотип G2a2b2a виник у вигляді мутації P303 в одного з мужчин десь в Північній Анатолії приблизно 6500 років до н.е. В цей же період він з`являється на Балканах (Mathieson, 2017). Всі чоловіки в Україні носіїї гаплогрупи G походять від спільного предка, в якого сталась ця мутація.

Прийнято вважати що їхній прапрадід жив десь між Кавказом і Левантом і в період новокам’яної доби почимчикував через Малу Азію, тепер Туреччина, у Європу. І прихопив з собою вівці та кози. Кажуть, що він разом з традицією вівчарства приніс навички хліборобства. Його брати розійшлись, один в північно-східну Африку, другий з Південну Азію, третій на Аравійський півострів. А наш дід пішов в гори пасти вівці. І називалась його гаплогрупа G2a, яка представлена в більшості регіонів Європи на захід від Росії та Чорного моря в межах до 10%.

Усі виявлені зразки гаплогрупи G у чоловіків-українців відносяться до гаплогрупи L30 (G2a2b), — підгалузі G-P287(похідна від мутації P330), а також 13,1% грузинів. Схоже була зворотна міграція на Кавказ, можливо, після занепаду Трипільської цивілізації.

У Європі G2a перевищує 10 % тільки серед гагаузів України й Молдови, у Північній Греції (Фессалія), на Криті, у Південній й Центральній Італії (особливо у Аппенінських горах), на Сардинії, у Кантабрії у Північній Іспанії, у Північній Португалії, та в усіх гірських та відносно ізольованих європейських краях. Частота у майже 10% G2a виявлена на Кіпрі, Егейських остовах, Сицилії, Швейцарії, Оверні у південно-центральній Франції та у Астурії на півночі Іспанії. Інформація з української Вікіпедії.

Загалом гаплогрупа G протягом історії 330 разів мутувала, Тобто, сьогодні ми б мали побачити безліч нащадків від різних гілок одного дерева. Але доля до них було нещадна. Посуха, війни, хвороби. Хто його знає? В кожному регіоні свої причини. Сьогодні ми бачимо, що гаплогрупа G2 найчастіше зустрічається у Грузії, а в Європі від 2 до 10%. За доби неоліту 80% G2 населяли Іберійський півострів. Їх врятував той факт, що індоєвропейські загарбники (R1а і R1b) не переходили Піренеї до 1800 року до н.е. Вони надавали перевагу рівнинам. А місцеве населення загнали в гори.

Генетичні дослідження показали домінування гаплогрупи G2a серед неолітичних хліборобів та гірських чабанів, що поширилися у Європу з Малої Азії між 9000 й 6000 роками тому (приблизно 50%). Правда в Україні переважали представники європейських мисливців I2. Але схоже, що чабанів вони не ображали, а спільно сформували Кукутень-Трипільську людність.

Ось і міфам кінець. Від часів трипільців майже не змінився материнський генофонд. А от чоловіки, як завжди бавляться у війни. Не знаю в який спосіб кочовики витіснили кремезних європейських мисливців і їхніх друзів чабанів-хліборобів? Але сьогодні залишилось представників I2 від 20% до 30%, а G2 від 4% до 10%. Можливо, чума скосила їхні ряди. Про це в науковому світі вже існує теорія. Але про це буде наступна стаття.

Автор: Галина Водяк, проект Etnogenez
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"