Понеділок
18 жовт., 2021
     

Адам Фішер і Ян Фальковський - визначні дослідники народної культури українців Карпат

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

Адам Фішер та Ян Фальковський - визначні дослідники субетносів Карпат

В кінці ХІХ - поч. ХХ ст. Львів був одним з провідних етнологічних центрів Центральної та Східної Європи. З 1895 року тут діяло Етнологічне товариство у Львові й Етнографічна комісія Наукового товариства імені Шевченка у Львові. З 1910-1913 рр. у Львівському університеті існували спеціалізовані народознавчі кафедри (1910-1912 рр. - кафедра етнології проф. Станіслава Цішевського; 1913-1941 рр. - кафедра антропології та етнології (антропології) проф. Яна Чекановського). Саме це наукове середовище дало можливість польському вченому Адаму Фішеру, а також його учню Яну Фальковському розгорнути у 1924 році потужну етнологічну діяльність по вивченню матеріальної й духовної спадщини Українських Карпат та Прикарпаття.

Університет Яна Казимира у Львові

Кафедра етнології, яку вони очолювали, була націлена в основному на дослідження матеріальної та духовної культури українців Карпат і Прикарпаття. Весь матеріал писався на базі польових експедицій, порівняльних та власних досліджень, а тому є дуже цінним і фактичним. Пласти назбиранного і напрацьованого дійсно вражають. 

Ян Фальковський мов губка старанно вбирав усе те, що казав, робив і писав А. Фішер. Останній зазначав так: “Як асистент, доктор Фальковський зарекомендував себе дуже сумлінним і старанним працівником, який увесь свій час присвячував себе для добра Етнологічного інституту, ніколи не зважаючи на кількість годин, визначених контрактом”.

Незважаючи на недостатню повноту висвітлення даних про Я.Фальковського, він увійшов в історію як геніальний дослідник, який заклав підвалини української львівської школи етнологів і загалом зробив неоціненний внесок в розвиток української етнографії як науки. Він чи не першим підняв і структурував величезний пласт сирих польових даних і спостережень про народну культуру й територіальну приналежність бойків, лемків та гуцулів. Донині ці праці не втрачають своєї актуальності і мають величезне значення в реконструкції явищ народної культури субетносів українців.

jan-falkowskiНародився Ян Фальковський 15 липня 1901 року у Львові. Його батьки, Альфред Людомир Ян Канти Фальковський і Софія Фальковська з родини Заржицьких, проживали на вулиці Длуґоша, 26 (нині вулиця Кирила і Мефодія). При хрещенні майбутній етнолог отримав ім’я Ян Канти Еміль Альфред.

В першій половині 1930-х років проживав у Львові у будинку № 40 на вулиці Потоцького (нині вулиця Степана Бандери), а згодом переїхав до будинку № 9 на вулиці Ґрюнвальдській (не змінювала назви), де мешкав до кінця 1930-х років

Після здобуття середньої освіти, у 1912 році Ян вступив до польської Четвертої гімназії у Львові, згодом навчався у Львівській приватній гімназії ім. Красінського. З лютого 1918 р. Я. Фальковський навчався у Львівській приватній гімназії імені Я. Нємца. Два навчальних роки (1923/24 та 1924/25) Я. Фальковський був студентом юридичного факультету Університету Яна Казимира у Львові. Водночас він записався слухачем на гуманітарний факультет, на якому стаціонарно навчався з 1 жовтня 1925 р. до 30 червня 1930 р. Власне з цього гуманітарного факультету все і розпочалось. Сам Фальковський ще тоді не розумів, що це захоплення стане основною місією його життя, а знайомство з легендарним А.Фішером ще більше укріпить та покращить таланти студента.  

Так, лекції та практичні заняття, які проводив Адам Фішер (1889-1943) були воістину унікальними на той час. Вчений торкався таких малодосліджених тем як народна демонологія і слов'янська міфологія. А також досліджував давньослов'янську етнографію (палеоетнографія), що є складним завданням, адже потребує комплексної роботи ще й в царині первісної історії, археології, мовознавства та інших суміжних наук.

З-під пера А.Фішера вийшли такі етнографічні праці як: 

  • Культ Велеса у слов’ян (Kult Welesa u Słowian, Praha, 1927) - досліджуючи культ бога худоби і достатку Велеса у слов’ян, А. Фішер приділяє велику увагу збереженим в українців звичаям вшанування зелені — «клечання» і «маєння» нею осель на Зелені свята, розглядає мотиви з відгомоном давніх вірувань, пов’язаних з цим божеством в українських народних обрядах і фольклорних сюжетах.
  • Внесок до дискусії про статую т. зв. Свентовида (Uzupełnenie dyskusji nad posągiem t. zw. Światowida, 1929) - праця присвячена Збручанському ідолу – кам’яній статуї приблизно ІХ ст., знайденій у р. Збруч у 1848 р. (неподалік від с. Личківці, нині Гусятинського р-ну Тернопільської обл.). Більшість дослідників співвідносять її з головним богом західнослов’янської міфології Свентовидом (Свентовитом, Світовидом). 
  • Слов’янські божества врожаю (Słowiańskie bóstwa urodzaju, 1928) - опублікована окремою восьмисторінковою працею, написана в контексті дослідження жниварської обрядовості, яка надзвичайно цікавила А. Фішера.
  • Чарівниці в долині Новотарській (Czarownice w dolinie nowotarskiej, 1927) - розвідка про відьом у демонологічній системі слов’ян (на прикладі народних вірувань поляків, а саме – татранських горян). Дослідник докладно описав різноманітні аспекти, пов’язані з відьмами, у т. ч. їхні головні заняття - відбирання молока у корів, період найбільшої активності (у досліджуваних місцевостях – від переддня свята Люції (13 грудня) до Святого вечора, тобто 24 грудня), способи захисту від відьом тощо.
  • Домовик (Фрагмент з дослідження слов’янської демонології) (Domowy (Fragment ze studiów nad demonologią slowiańską)) - вчений присвятив працю вивченню світоглядних уявлень слов'ян, пов'язаних з домашніми духами, зокрема, їхньому тісному зв’язку з календарними, весільними та господарськими обрядами. у цій статті А. Фішер проаналізував такий атрибут різдвяної обрядовості, як сніп («дідух»), інші випадки виготовлення снопів чи антропоморфних ляльок зі соломи з назвами «дід», «баба», «старий» тощо. Учений зробив висновки, що сніп (або з перших зіжатих колосків, або з останніх) чи солом’яна лялька у різдвяно-новорічній, жниварській, весільній чи будівельній обрядовості пов’язані з вірою у домашніх духів
  • Диявол у віруваннях польського народу (Djabeł w wierzeniach ludu polskiego, 1928) - є грунтовним дослідженням А. Фішера, яке знаходиться на межі тематики, пов’язаної з демонологією та християнськими віруваннями. учений стверджував, що в усій демонологічній системі поляків найпоширенішим персонажем є саме диявол, який виступає у різних іпостасях та під різними назвами. Проаналізувавши їх, А. Фішер дійшов до висновку, що на вірування поляків про диявола вплинули давньослов’янські уявлення про злих духів та духів, пов’язаних з природою чи домашнім вогнищем, церковне розуміння біблійного сатани, зокрема в епоху Середньовіччя, пізньосередньовічне сприйняття диявола.
  • Дерева у віруваннях польського народу (Drzewa w wierzeniach i obrzędach ludu polskiego, 1938) та "Рослини у віруваннях та звичаях поляків" (Rośliny w wierzeniach i zwyczajach ludu polskiego, 1930) - вчений використав також дані з української народної традиції і фольклору.
  • Свято померлих (Święto umarłych, 1928) - вчений заторкнув низку питань поминальної обрядовості (також зі залученням українського матеріалу).
  • Етнографія давніх пруссів (Etnografia dawnych Prusów, 1937) - фундаментальна праця про духовну і матеріальну культуру прусісв - племені балтів, що що у IX—XVIII ст. населяли територію нинішнього Вармінсько-Мазурського воєводства Польщі та Калінінградської області Росії. Вони дали ім'я історичній області Пруссії. Говорили нині зниклою прусською мовою.
  • Етнографія полабських слов'ян (Etnografja słowiańska. Z. 1, Połabianie, 1932) - фундаментальна праця про духовну і матеріальну культуру так-званих полабських (західних) слов'ян, котрі населяли частину сучасної Німеччини, залишивши після себе безліч слов'янських топонімів, таких як: Бранібор, Ютрибог, Білгород, Старгород, Ратибор та інші. 
  • Русини: нарис до етнографії Русі (Rusini : zarys etnografji Rusi) - одна із найпотужніших та найоб'ємніших праць Адама Фішера. До неї він підійшов з величезним багажем знань у сфері етнології, археології, антропології, фольклористики, лінгвістики, етнографії. Учений виділив на українських землях такі етнографічні групи, як «карпатські русини», «поліщуки», «підляшани», «справжні русини». Далі, характеризуючи кожну з цих груп, він дещо відхилявся від цього поділу. Так, серед «карпатських русинів» виокремлював насамперед лемків (стверджуючи, що до них близькі «чехословацькі», тобто закарпатські лемаки), бойків (серед яких особливо виділяв тухольців — населення декількох сіл у Сколівському повіті) й гуцулів (з наголосом на буковинських гуцулах); наголошував, що українське населення повіту Ясло називало себе «замішанцями», а ціла група лемків серед замішанців відома під назвою «руснаки». Далі вчений зупинився на характеристиці покутців і буковинців. Щодо «справжніх русинів», то на північ від українських горян по Дністер А. Фішер локалізував підгорян, на нижньому Сяні в Перемиському та Ярославському повітах — долинян (долів), у Жовківському, Равському та Яворівському повітах — батюків, у Бібрському, Львівському, Рогатинському, Перемишлянському повітах і на частині Поділля по Серет — ополян. Далі дослідник писав, що мешканці Поділля відомі як подоляни, а Волині — як волиняни.

Загалом повний доробок Фішера складає десь 150 і більше праць. Безсумнівно, молодий студент Я. Фальковський був вражений характером та глибиною цих досліджень. Знання різних мов, обізнаність із широкою фаховою літературою, перебування в різних країнах Європи, участь у міжнародних конгресах, знайомство з народознавчими колекціями багатьох музеїв дали А. Фішеру пребагату базу для етнографічних зіставлень. Дослідник збирав інформацію з різних джерел, включаючи джерела сподвижників української національної етнології: Вадима Гнатюка, Івана Франка, Івана Вагилевича, Павла Чубинського, Зенона Кузелі та інших Світочів. Важко сказати, чи таки став би дослідником Фальковський, якби не цей всюдисущий геніальний Фішер. Помер він 22 грудня 1943 року у Львові, похований у гробівці Козаків та Ніжаловських, на 75 полі Личаківського цвинтаря.

adam-fisher-grobowiec

У 1933-му році як стипендіат польського Фонду національної культури, Ян Фальковський відправився на стажування в серце тоогочасної етнології - Австрію та Німеччину. Тут Я. Фальковський мав можливість відвідати лекції та семінари провідних професорів-народознавців. В Австрії він стажувався у професора Інституту етнографії Віденського університету Вільгельма Копперса (3–10 квітня 1933 р.), директора Віденського музею етнографії професора Фріца Рьока (5 квітня – 26 червня 1933 р.). Упродовж 26 червня – 5 вересня 1933 р. Я. Фальковський відвідував заняття професора Вільгельма Шмідта. Упродовж 13 вересня 1933 р. – 19 лютого 1934 р. (з перервами), він стажувався у директора Берлінського етнографічного музею Отто Кюммеля й водночас – у завідувача відділу народів Азії цього музею професора Ф. Лессінґа. У Берліні Я. Фальковський мав нагоду ознайомитися з методикою укладання “Етнографічного атласу німців” (“Atlas der deutschen Volkskunde”), що, вочевидь, допомогло вченому під час опрацювання польових етнографічних матеріалів з багатьох населених пунктів Східних Карпат. Окрім німецьких народознавчих осередків Берліна, Я. Фальковський стажувався також у Гамбурзькому етнографічному музеї (13 грудня 1933 р. – 18 лютого 1934 р.) та у музеях Ляйпціґа (21 лютого – 4 березня 1934 р.).

Повернувшись з такою базою та багажем досвіду, Ян Фальковський почав публікуватися у часописі “Lud” (organ Polskiego Towarzystwa Ludoznawczego i Komitetu Nauk Etnologicznych Polskiej Akademii Nauk) – провідного тогочасного етнологічного журналу Польщі, незмінним редактором якого був той самий А.Фішер. Усі публікації Яна Фальковського видавалася у серії “Prace etnograficzne”.

lud-etnologia-lwow

Довідка: «LUD» – польськомовний етнологічний часопис, заснований 1895 року у Львові професором слов’янської філології Львівського університету, славістом Антонієм Каліною (гол. ред. до 1906). Тривалий час його редагував видатний польский етнограф і фольк­лорист Адам Фішер. Серед дописувачів – С. Удзеля, Ф. Крчек, Я. Чекановський, Л. Козловський, А. Кринський, М. Третер, С. Василевський. Спочатку виходив щоквартально, нині – щорічно у Познані. Виділяють 3 серії вид.: 1895–1918 (№ 1–20), 1922–46 (№ 21–36) та від 1947. Першу і другу укладали у Львові. Продовжуючи традиції Антропологічної комісії у місті Краків, часопис друкував розмаїтий фольклорно-етнографічний матеріал польського, білоруського, українського народів, надісланий переважно збирачами-аматорами. На сторінках журналу публікувались не лише розвідки про культуру, а й рецензії на етнографічні та фольклористичні видання, хроніки наукового життя, огляди періодичних та бібліографічних видань, матеріали, що стосувалися світоглядних уявлень і вірувань, звичаєво-обрядових реалій із календарного і сімейно-побутової сфер, традиційних знань, а також різних типів одягу, взуття, прикрас, особливостей народного будівництва тощо. Із часописом співпрацювали І. Франко, В. Гна­тюк, Ї. Полівка, Р. Кайндль. Окрім українців і поляків, авторами статей були науковці і громадські діячі з Франції, Чехії, Ав­стрії та ін.

Праця “Сільськогосподарські знаряддя орного типу. Палеоетнологічне дослідження” стали першою докторською роботою Яна Фальковського. Схвальну рецензію на цю працю написав Адам Фішер, який зазначав, що автор дійшов до таких висновків:

  • перші європейські орні знаряддя за конструкцією можна поділити на два типи: орний тип з простим греділем і полозовий тип з вигнутим греділем;
  • найдавнішим у Європі сільськогосподарським орним знаряддям є рало з простим греділем;
  • полозове рало з вигнутим греділем розвинулося з рала орного типу на теренах стародавніх Вавилону та Ассирії;
  • полозові рала розповсюдилися на теренах Європи в античні часи завдяки грекам, а також (у більш вдосконаленому вигляді) під час римського панування;
  • серед рал орного типу на території Європи можна виділити три групи, які відрізняються кріпленнями ральника та греділя, а також ручками;
  • на східноєвропейських теренах існують сільськогосподарські знаряддя орного типу з простим греділем – сохи, які поділяються на двополицеві з великим рогачем і парним воловим запрягом та лопаткові з голоблями й однокінним запрягом;
  • ймовірно, що соха не є автохтонним східноєвропейським орним знаряддям, а походить з Азії, до того ж, скоріш за все, двополицева соха виникла завдяки поширенню лопаткової сохи на території, де використовували рало орного типу з воловим запрягом.

falkowski-typy-rylcowego

Однак сучасні дослідники спростовують певні твердження Я. Фальковського, зокрема, щодо походження сохи, вважаючи, що вона виникла саме на теренах Східної Європи, й першим її різновидом була соха з парним воловим запрягом, а не із запрягом однієї тяглової тварини – коня. Проте в історичному контексті ця праця стала одним з перших наукових досліджень Я. Фальковського в рамках такої субдисципліни етнології, як історія народної культури (тогочасна назва – “палеоетнологія”), головною метою якої є пошук історичних джерел етнографічних явищ. Згодом, у своїй статті “Причинки до менш відомих сільськогосподарських знарядь” Я. Фальковський основну увагу звернув на інвентар для боронування у різних народів Європи, Азії, Африки та Америки.

На початку 1930-х років Я. Фальковський почав досліджувати народну культуру українців. Його першою вагомою працею з цієї ділянки знань стала дев’ятисторінкова розвідка “Нарис народної культури Тернопільського воєводства” (Zarys kultury ludowej wojewódstwa Tarnopolskiego), опублікована 1931 р. як розділ монографії, присвяченої загальній характеристиці Тернопільського воєводства – однієї з адміністративних одиниць Другої Речі Посполитої. Для написання цієї праці Я. Фальковський використав опубліковані джерела та літературу, зокрема, праці Я. Чекановського, А. Фішера, Володимира Гнатюка, Казімежа Мошинського, Хв. Вовка, а також низку рукописних матеріалів з фондів Музею імені Дзєдушицьких у Львові та Архіву Етнологічного інституту Львівського університету. Цінність праці полягає в тому, що це є одне з перших узагальнених досліджень з етнографії населення цих теренів. Учений зазначив, що різні землі Тернопільського воєводства належать до різних етнографічних територій: “На території Тернопільського воєводства є три етнічні групи. На заході, від Перемишлянського повіту аж до Серету мешкають ополяни, на півночі – волиняни, а на сході – подоляни”. Далі Я. Фальковський зробив антропологічну характеристику населення Тернопільського воєводства, описав головні ділянки його народної культури: матеріальну (галузі господарства, будівництво, народний одяг), так звану соціальну (родинні, календарні й господарські звичаї та обряди, зокрема, хрестини, будівельну обрядовість тощо, а також звичаєве право) та духовну (народні вірування, демонологію, народні оповідання). Певним недоліком названої праці можна вважати те, що її автор не розмежував локальні явища традиційної культури ополян, волинян і подолян, а подав лише її узагальнений опис.

У 1934 році, за сприяння Етнологічного інституту Університету Яна Казимира у Львові, Фальковський розпочав польові етнографічні дослідження пограничного проживання етнографічних груп українців Карпат. Так, упродовж місяця (від 9 липня до 9 серпня) разом з етнографом-початківцем доктором філософії Василем Пашницьким він провів експедицію на теренах бойківсько-лемківського пограниччя. під час якої збирав матеріали про матеріальну культуру, а В. Пашницький – про родинну та календарну обрядовість, громадський побут, фольклор. Під час цієї експедиції дослідники обстежили близько 75 населених пунктів. У жовтні 1934 р. Я. Фальковський обстежив село Волосате тодішнього Ліського повіту в західній частині Бойківщини, дослідивши такі елементи народної культури його населення, як мисливство та рибальство, сільське господарство (з особливою увагою на специфіці орних знарядь), народне харчування, одяг, будівництво, транспорт і оглядово – поховальну обрядовість. Результатом цих експедицій стала монографія “На лемківсько-бойківському пограниччі. Етнографічний нарис”, написана Я. Фальковським у співавторстві з В. Пашницьким.

NA-POGRANICZU-LEMKOWSKO-BOJKOWSKIEM-FALKOWSKI

Монографія “На лемківсько-бойківському пограниччі...” складається з декількох частин. У першій з них подано загальні відомості про лемківсько-бойківське пограниччя за матеріалами тодішньої наукової літератури, зокрема, праць Івана Верхратського, Володимира Гнатюка, Антіна Княжинського про край, населення, його локальні назви. Далі охарактеризовано різницю між бойками та лемками, зокрема на основі аналізу специфіки їхніх діялектів, народного одягу та будівництва. Зважаючи на те, що Я. Фальковський був поляком, матеріали, присвячені мові українських горян Східних Карпат опрацював В. Пашницький з допомогою магістра кафедри руської філології Львівського університету Йосифа Шемлея. У другій частині праці під назвою “Матеріальна культура” йдеться про господарські заняття (збиральництво, мисливство, рибальство, сільське господарство), народне харчування, одяг, будівництво, транспорт і шляхи сполучення. У третій частині монографії охарактеризовано родинну та календарну обрядовість, господарські та громадські звичаї, зокрема, звичаєве право, а в четвертій частині висвітлено народну демонологію та вірування, народну медицину та народні знання, фольклор, традиційні танці, народне мистецтво. Ця праця й нині є одним з основних джерел для характеристики народної культури населення зазначених теренів, займає вагоме місце в історіографії дослідження Українських Карпат.

Сучасний етнолог, професор Роман Кирчів (1930-2018) зауважує, що після публікації праці Я. Фальковського та В. Пашницького про бойківсько-лемківське пограниччя, розпочалася плідна та конструктивна наукова дискусія між Я. Фальковським і провідним тогочасним дослідником традиційної культури лемків Романом Райнфусом. На думку вченого, для науково обґрунтованого визначення межі між певними етнографічними групами, які проживають поряд, необхідне не лише дослідження пограничної смуги між ними, а й скрупульозне обстеження та вивчення етнографічних масивів (у цьому випадку – бойківського та лемківського) загалом. Будучи експертом з народної культури лемків, Р. Райнфус вказав на те, що низку її явищ, поширених на території центральної і західної Лемківщини, Я. Фальковський і В. Пашницький вважали характерними лише для лемківсько-бойківського пограниччя. Він також спростував деякі неточності щодо особливостей лемківського народного будівництва, одягу тощо, наявні у праці “На лемківсько-бойківському пограниччі. Етнографічний нарис”, і що найголовніше, на основі власних польових обстежень і відомостей з праць інших дослідників, зокрема, діалектологів, провів розмежування між бойками та лемками дещо західніше від визначеної Я. Фальковським і В. Пашницьким границі.

rainfuss

rajnfus-photo

album reinfuss-4

album reinfuss-2

0 0 productGfx 11212

TNWk9kuTURBXy9iOTE3OWI4NC0wMjQ2LTQ4MTEtYjQ1ZS1jMDhiZmUyOTg0NzEuanBlZ5GVAs0DBwDDw4GhMAE

lemky11

fe342ad370058c10fff84c1da554fb22

800px-Lemkowie-reinfus-mapa

kordony-bojkivshchyny-za-reinfussom

У дослідженні народної культури Бойківщини та її пограниччя Я. Фальковському допомагали його тісні наукові зв’язки зі самбірським товариством “Бойківщина” та однойменним музеєм при ньому, характеристиці етнографічного відділу якого вчений присвятив декілька статей. Співпрацюючи в 1934–1937 роках з музеєм “Бойківщина” у Самборі, Я. Фальковський провів польові дослідження в околицях цього міста. На матеріалах товариства “Бойківщина” він написав розвідку “Інклюз-чортик. Про спосіб отримання чортика з яйця”, у якій торкнувся питання народної демонології бойків. Учений був дописувачем друкованого органу товариства “Літопис Бойківщини”, популяризував це видання на сторінках часопису “Lud”. Я. Фальковський позитивно оцінив праці членів товариства “Бойківщина” Михайла Скорика (“Про назву Бойки”), Володимира Кобільника (“З археології Бойківщини”), Володимира Гуркевича (“Бойки за 100 літ у числах”), А. Княжинського (“Межі Бойківщини”). Проте працю останнього, в якій автор намагався встановити етнічні терени Бойківщини на основі бойківського діалекту, Я. Фальковський піддав критиці, оскільки, на його думку, визначені А. Княжинським межі були занадто широкими. Можливо, що саме рецензована в 1932 р. праця А. Княжинського й підштовхнула згодом Я. Фальковського до ґрунтовного дослідження етнографічних меж Бойківщини.

bojkowszchyna

У липні-серпні 1936 року кафедра етнології Львівського університету організувала експедицію в східне пограниччя Гуцульщини. До складу експедиції, крім керівника Яна Фальковського, входили студенти кафедри етнології та асистенти Етнологічного інституту Львівського університету, його інших структурних підрозділів народознавчого спрямування (кафедр антропології та давньої історії), а також випускники: Леон Попель, Роман Гарасимчук, Катерина Матейко, Генрик Мушинський, Вільгельм Табор, Францішек Вокр та інші. Вони обстежили близько 20 населених пунктів, зокрема ряд сіл нинішнього Снятинського району Івано-Франківської області України.
Метою експедиції було дослідження народної культури населення краю (Кожен її учасник мав певну тему для збору матеріалу), а також ознайомлення студентів з методикою проведення польових етнографічних досліджень. У 1937 р., з метою збору етнографічних експонатів для етнографічного музею Товариства приятелів Гуцульщини у Жабйому (нині – смт Верховина Івано-Франківської обл.), Я. Фальковський здійснив експедиційні виїзди до Косова.

На основі матеріалів, отриманих під час цих експедицій, Я. Фальковський написав статтю “Зі східного гуцульського пограниччя”.  У своїй праці вчений вважав, що етнографічними межами є, насамперед, явища матеріальної культури, зокрема, одяг, будівництво та господарські заняття. 

Продовженням наукових студій Я. Фальковського над етнографічними межами українців Східних Карпат стала стаття “З бойківсько-гуцульського пограниччя”, у якій він подав свої “зауваги до етнічного розміщення східної границі бойків”, засновані здебільшого на матеріалах власних польових етнографічних досліджень 1935–1936 років. Учений писав, що найбільше труднощів у нього викликало визначення меж закарпатської частини Бойківщини, зважаючи на відсутність достовірних відомостей з цих теренів, які на той час перебували у складі Чехо-Словаччини. У цій статті Я. Фальковський також зазначив, що твердження Івана Вагилевича про те, що село Ясень (нині Рожнятівського р-ну Івано-Франківської обл.) є бойківським, потребує корекції, а Володимир Шухевич, на його думку, невірно зарахував до Гуцульщини такі села, як Верхній, Середній і Нижній Березови, Лючки, Лючу (нині села Косівського р-ну Івано-Франківської обл.) та низку інших.

Найбільшим своїм досягненням у дослідженні Гуцульщини Я. Фальковський вважав монографію “Західне пограниччя Гуцульщини. Долинами Пруту, Бистриці Надвірнянської, Бистриці Солотвинської та Лімниці”, адже саме її він представив як габілітаційну, хоча спершу декларував як таку працю “Вогньові пристрої (вогнища та печі)” (“Urządzenia ogniowe (ogniska i piece)”).

Монографія “Західне пограниччя Гуцульщини...” має відмінну структуру від монографії “На лемківсько-бойківському пограниччі...”. Зазначимо, що питанню архітектоніки наукових праць, присвячених комплексному висвітленню традиційної культури населення певної місцевості, Я. Фальковський присвятив цілу статтю методологічного характеру – “Про внутрішній уклад етнографічних праць”. У ній він висловив критичне ставлення до поширеного тоді серед польських етнографів висвітлення народної культури за стислою схемою: матеріальна культура, соціальна культура (включала в себе переважно родинну та календарну обрядовість і громадський побут), духовна культура (фольклор, вірування, народні знання тощо). Я. Фальковський вважав цю схему прийнятною лише для синтетичних праць. Натомість для досліджень, присвячених невеликим територіям, він пропонував інший, більш деталізований поділ, який би відображав усю специфіку народної культури населення досліджуваних теренів. Текст праці “Західне пограниччя Гуцульщини...” розбитий на сім структурних підрозділів. У першому з них учений подав загальну характеристику гуцульськобойківського пограниччя. Далі вчений здійснив виклад матеріалу за географічним принципом (окремі частини “Долина Прута”, “Долина Бистриці Надвірнянської”, “Долина Бистриці Солотвинської”, “Долина Лімниці” та “Підгірські місцевості”). У кожній з них спершу охарактеризовано головні населені пункти, а далі – ділянки народної культури їхнього населення. Проте структура характеристики народної культури в різних частинах є різною. Так, у частині “Долина Прута” Я. Фальковський висвітлив питання, пов’язані зі сільським господарством, збиральництвом, народним харчуванням, одягом, будівництвом, деревообробними промислами і народним мистецтвом, шляхами сполучення і транспортом, опришківством, звичаєвим правом, родинним та громадським життям, народними музичними інструментами, танцями, прислів’ями та загадками, оповіданнями, народною медициною (саме в такому порядку). У частині “Долина Бистриці Надвірнянської” учений охарактеризував рибальство та мисливство, сільське господарство, деревообробний промисел, народний одяг, будівництво, транспорт і шляхи сполучення, родильну, весільну та поховальну обрядовість, громадський побут, звичаєве право, народну метрологію та метеорологію, народну медицину та інше. Натомість у таких частинах, як “Долина Бистриці Солотвинської” та “Долина Лімниці” структура ділянок народної культури, описаних Я. Фальковським, є доволі скромною. Так, якщо у першій з названих частин охарактеризовано лише сільське господарство, народний одяг, будівництво, календарну та родинну обрядовість і народні вірування, то у наступній частині (населені пункти Рожнятівського р-ну Івано-Франківської обл.) – лише деревообробний промисел, сільське господарство, народне будівництво, одяг і похорон. У частині “Підгірські місцевості” подано лише інформацію про народне будівництво та одяг, а також деякі записи з Маняви.

f0a8646301e9e93204ddf78613051747

Після успішної габілітації (набуття вищого наукового ступеня) у 1938 році Яна Фальковського затвердили доцентом кафедри етнології Львівського університету. У 1939-му він він провів свою першу лекцію на тему "Етнографія карпатських горян" (присвячену таким етнографічним групам українців, як бойки, лемки та гуцули). Лекція тривала понад годину. Шкода, не збереглося ніяких коспектів. Доповідь ґрунтувалася на працях Авґуста Бєльовського, І. Вагилевича, Вінцентія Поля, Ізидора Коперніцького, Оскара Кольберґа, Володимира Шухевича, Раймунда Фрідріха Кайндля, В. Кобільника, Р. Райнфуса, Р. Гарасимчука, В. Табора та інших. Фальковський зазначав, що горяни досліджуваних ним територій Карпат поділяються на три основні групи: гуцулів, бойків і лемків, вказуючи, що деякі автори виділяли на цих теренах ще й “полонинців”, “верховинців”, “тухольців” і “мантів” (до чого Я. Фальковський ставився критично). На думку вченого, правомірним є лише поділ бойків на західних і східних.

bojky-reinfus

bojky-zelena

У своїй доповіді Я. Фальковський зробив наголос на загальну характеристику етнографічних меж Гуцульщини, Бойківщини та Лемківщини (зазначимо, що опубліковані матеріали доповіді містять мапу, яка, за Я. Фальковським, відображала розселення гуцулів, бойків і лемків). Наголосимо, що Гуцульщині та Бойківщині, які вчений докладно дослідив упродовж 1930-х років, у своїй доповіді він приділив найбільше уваги. Натомість при характеристиці Лемківщини, яка є схематичною, він спирався на праці Р. Райнфуса “Лемки, етнографічний опис” (“Łemkowie, opis etnograficzny”) та “Народне будівництво на західній Лемківщині” (“Budownictwo ludowe na zachodniej Łemkowszcyźnie”). Після характеристики етнічних меж Гуцульщини, Бойківщини та Лемківщини, Я. Фальковський зробив стислий порівняльний огляд народної культури карпатських горян, зокрема, основних господарських занять, будівництва та одягу, тобто тих галузей матеріальної культури, які вчений вважав найголовнішими для їхнього розмежування.

reinfuss-roman

reinfussa-karta-subetnosu-lemky

У квітні 1939 року Ян Фальковський виїхав на наукове стажування до Румунії. Тут він мав перебувати до кінця червня 1939 року. Очевидно, він поїхав туди саме для дослідження теренів проживання гуцулів, нестачу матеріалів про які усвідомлював. 

1 вересня 1939 року почалась Друга світова війна. Свідчення про Фальковського раптово обриваються. В метриках він зазначається зниклим безвісті. Пошукові роботи, які велись Польським Червоним Хрестом у 1961 році не принесли результатів. Швидше за все, Ян приймав участь у бойових діях й загинув. Інші кажуть, що він загадково зник під-час експедиції в пошуку карпатських мольфарів

- За матеріалом Романа Тарновського - "Ян Фальковський. Життєвий шлях та науково-педагогічна діяльність".

- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"

Використані джерела:

  1. Роман Тарнавський. Кафедра етнології Львівського університету. Класичний період (1910-1947).
  2. Роман Тарнавський. Релігійна тематика у працях Адама Фішера.
  3. Роман Тарнавський. Проблема історико-етнографічного районування української етнічної території у працях Адама Фішера.
  4. Роман Тарнавський. Народознавство у Львівському університеті наприкінці XIX - в першій пол. XX ст.
  5. Л. Зашкільняк, А.Сержена. Історія та історики у Львівському університеті: традиції та сучасність.
  6. Роман Кирчів. Українська тема в народознавчій парадигмі Адама Фішера.
  7. Валентина Головатюк. Український фольклор у дослідженнях народознавчого товариства у Львові.
  8. Alfred Toczek. Lwowskie środowisko historyczne.

Не забудьте поділитись статею у соцмережах та вподобати нашу сторінку:



blog comments powered by Disqus