П'ятниця
29 бер., 2024
     

Ukrainian English

Шелухін Сергій (1864-1938). Підбірка книг.

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

sergiy-sheluhin-pidbirka-knyg

Сергій Павлович Шелухін (літературний псевдонім С. Павленко; 6 жовтня 1864 — 25 грудня 1938) — український вчений, юрист, правознавець, історик, дипломат, громадський і політичний діяч, інтелектуал-державник, україноцентрист, член п'яти наукових товариств. Увійшов в історію українського державотворення як член Центральної Ради, генеральний суддя УНР, міністр судових справ в уряді В. Голубовича, Голова української делегації на мирних переговорах з РРФСР у червні 1918, член української делегації на мирних переговорах у Парижі в 1919 р., виконувач обов'язків міністра в уряді В.Чехівського тощо. Радянська імперіалістична влада усіляко замовчувала праці та значення праць С.Шелухіна, про нього навіть згадки ніде не було у монографіях, довідниках чи підручниках.


Біографічні відомості

С.П. Шелухін походив із стародавнього козацького роду, одна з гілок якого бере свій початок з XVIII ст. від полковника Панькевича – соратника Богдана Хмельницького. Він народився в селі Деньги (Денеги) Золотоніського повіту Полтавської губернії (нині – Черкаська область) в маєтку його батьків – дворян Павла Яковича і Євдокії Григорівни. З раннього дитинства Сергій виховувався в дусі українського патріотизму. Першим його вчителем був І.Ф. Бойко – племінник Т.Г. Шевченка. До вступу в Лубенську гімназію його готувала тітка – освічена й національно свідома українка. Лубенську гімназію очолював на той час відомий український громадський діяч та письменник М.Т. Симонов (Номис) український етнограф, фольклорист, письменник і педагог. Сергій уже в гімназії виявляв неабиякі здібності – у восьмому класі склав підручник з тригонометрії, схвалений відомим математиком А. Вінклером, про що було зроблено запис в атестаті зрілості, який він отримав у 1883 році.

sheluhin-portretУ 1883 р. Сергій вступив до Університету св. Володимира в Києві, де спочатку навчався на фізико-математичному факультеті. У 1885 р. перейшов на юридичний факультет. Під час навчання виявив інтерес до вивчення історії права. Вагомий вплив на становлення світогляду С.П. Шелухіна мали лекції В.Б. Антоновича та М.Ф. Владимирського-Буданова. У студентські роки, захищаючи ідеали незалежної соборної України, він зблизився з Д.В. Антоновичем, І.Ю. Черкаським, М. Кривенком, М.І. Міхновським, В.М. Шеметом, разом з якими входив до складу Української громади. У цей період його погляди еволюціонували від народницької концепції до державницької.

У 1888 р., після завершення навчання, Сергій Павлович протягом двох років працював на різних посадах у Єлисаветградському окружному суді. При цьому доволі активно продовжував займатися дослідницькою та публіцистичною роботою, опублікував низку статей у «Єлисаветградському віснику». Зокрема, його статтю «Наказуемое мошенничество», присвячену юридичній кваліфікації афер з фальшивими грішми, передрукувало кілька часописів. Після цих публікацій було видано відповідний закон, і афер сприпинились.

У 1892 р. С.П. Шелухін перейшов на посаду дільничого судового слідчого у Кам’янець-Подільському окружному суді. Від 1893 р. працював слідчим з особливо важливих справ та почесним мировим суддею Кам’янець-Подільської округи, в 1897–1902 рр. – товаришем прокурора Кишенівського окружного суду. У цей час С.П. Шелухін написав понад 20 праць, прогресивні ідеї яких викликали великий резонанс. Багато його статей та нарисів у 1892–1902 рр. було надруковано у часописі «Бессарабець» та в «Літературно-Науковому віснику». Серед них – «Внебрачные дети по Бессарабским Законам», де доводилась штучність та казуїстичність чинних норм закону щодо позашлюбних дітей. Також Сергій Павлович опублікував матеріал, в якому доводив, що однодвори та міщани, які проживають у сільській місцевості, підлягають волосним судам, а не земським начальникам, з чим Сенат повністю погодився. Його нарис про незаконність позасудових арештів мав наслідком скасування цієї практики.

У 1902–1917 рр. Сергій Павлович служив членом Одеського окружного суду. В Одесі він продовжив дослідницьку та наукову роботу. Сергій Павлович був також одним із засновників та активним діячем Одеського товариства «Просвіта», основним завданням якого були розвиток і пропаганда української мови. Вперше в історії Російської імперії перед двотисячною аудиторією С.П. Шелухін прочитав лекцію українською мовою про міжнародно-правовий зміст і наслідки для України Переяславської угоди. У виступі на першому українському мітингу в Одесі у 1905 р. він доводив право української нації «на свою державність на своїй одвічній землі». У цей період погляди С.П. Шелухін еволюціонують від федералістичної концепції до самостійницької концепції українського державотворення.

С.П. Шелухін був автором першого українського меморандуму (січень 1905 р.), у якому відстоювалися права української мови й наголошував, що з наукового погляду нашу мову потрібно називати не малоросійською, а українською. Посилаючись на юридичні аргументи меморандуму, Імператорська Санкт-Петербурзька академія наук змушена була визнати, що українське населення має повне право вживати рідну українську мову та використовувати її у видавничій справі. Зазначений документ відіграв значну роль у вирішенні питання про правовий статус української мови.

історія України

У 1921 р. С.П. Шелухін переїжджає до Відня. 4 січня (за іншими даними – 12 лютого) 1921 р. у Відні було створено Всеукраїнську національну раду (далі – ВНР), яку він очолив. Заступниками Шелухіна було обрано генерала Олександра Грекова та відомого галицького діяча Романа Перфецького, секретарем – Миколу Залізняка. За задумом організаторів рада мала складатися з представників Наддніпрянщини, Галичини та Кубані. ВНР ухвалила постанови, у яких вважала ідеалом українського народу з’єднання всіх українських земель в одну суверенну соборну державу, розуміючи «соборність як спілку держав на певних державно-правничих умовах».

Після переїзду до Праги С.П. Шелухін став професором карного права в Українському Вільному Університеті (далі – УВУ), де викладав, зокрема, історію права. У 1926–1928 рр. та 1935–1938 рр. обирався проректором УВУ, а з 1928 р. по 1935 р. – деканом факультету права і суспільних наук. Упродовж 1924–1925 рр. він також викладав право в Українському високому педагогічному інституті імені М. Драгоманова. Був членом Українського Історично-Філологічного Товариства; головою Українського Комітету у Чехо-Словаччині (Прага) та Українського Правничого Товариства в Чехії.

25 грудня 1938 р. у Празі перестало битися серце правознавця й історика, громадського й політичного діяча, одного з перших Генеральних суддів та Генеральних прокурорів України, палкого поборника Української державності. Поховано С. Шелухіна у Празі.

У жовтні 2017 року ім’ям Сергія Шелухіна було названо одну з вулиць у Голосіївському районі Києва.

Науково-творча спадщина визначного вченого-історика та державника, обсягова та різноаспектна за змістом, повинна стати об’єктом дослідження науковців.

Шелухін С. Значення рідної мови для народности й творчости (1911)

sheluhin-znachennya-movy

Скачати книгу

Шелухін С. Назва Україна з картами (1921)

історія України

Скачати книгу

Шелухін С. Україна — назва нашої землі з найдавніших часів (1936)

Шелухін - Назва Україна

Скачати книгу

Шелухін С. Звідкіля походить Русь (1929)

sheluhin-zvidky-pohodyt-rus

Скачати книгу


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber