Четвер
28 бер., 2024
     

Ukrainian English

Орест Зибачинський Орлан - Воля до Свободи (1988)

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

Орест Зибачинський Орлан

Орест Зибачинський – український еміґраційний мислитель. (псевдо «Орлан», 15 вересня 1912, Чернівці — 15 вересня 1993, Сідней) — учасник Національно-Визвольних змагань. Ми подаємо тут дещо адаптований для читача фраґмент його останньої книги “Воля до свободи” (Сідней-Париж, 1988).

Признання духа

Признання – усвідомлення світопадіння первісної людини, що єднається з індивідуальними аспектами природи. Індивідуальний розум індивіда був здатний своїми первинними інстинктами ввійти в контакт з природою, її усвідомити.

Пошанівне відношення індивіда до світодіяння призводило до засвоєння його підсвідомістю цього признання та до поставання міту як його відображення. Стародавні міти людства – це своєрідна осмоза космічної історії крізь первинну свідомість індивіда в його поставанні.

Що таке міт?

Міт – це алеґорична побудова не через пізнання схопленої істини, що базується на внутрішній візії світодіяння. Форми його вияву є примітивні, а засоби вираження – відповідні. Зовнішній аспект міту – це пам’ять про надзвичайну подію або надзвичайну людину, якій припала надзвичайна доля, що в надзвичайний спосіб торкається світу й людства.

Як постав світ? З вогню? З води? З яйця? Внаслідок вбивства прабога? Як плід кохання богів? Через магію слова? Як жертва Тіямат, Пєян, Ку, Озіріса, Мардука, Діоніса, Пуруші, Мітри, Дажбога?

Міт пов’язує світ і людину значимістю, що зрозуміла на всіх ступенях інтеліґенції. Мітологія, це символічне відображення світодіяння шляхом безпосереднього просвітлення примітивного індивіда. Коли людина вперше стала чоло-в-чоло сама з собою, вона опинилася в стані виснажливого перенапруження та загрозливої дезорієнтації. Міт став її перемогою, подвигом внутрішнього освітлення й психічного визволення.

У мітології людина порвала з спадщиною звіринності в собі й шляхом вражаючих космічних візій засвітила негасимі вогні своєї людської гідності та божественних обріїв. Еони зовнішнього поставання світу і внутрішнього розвитку людини пов’язалися в одне ціле. Один з кращих мітологів виразив це так: “Темрява опівночі й світанок на-зорі зустрічаються у міті, й полудень застає людину сформованою”.

Міт – це примітивне знання про поставання космосу, богів і людей. Це не так з’ясування їх поокремішнього становлення як радше їх таке чи інакше пов’язання, розуміння їх взаємозв’язаності. Міт знаменує світодіяння, ідентифікує богів, функціоналізує людину, впорядковує спільноту. У міті, що є іскрою духа, стрічаються знання підсвідомости й постуляти душі. Проте мітологія це не космоґонія, ні історія, ні психологія, а дещо більше. Це перше цілісне відображення трансцендентних джерел та їх іманентних процесів як живої чинної єдності, яку жоден з складових елементів індивіда не був би в стані зрозуміти. Тож не дивно, що міт, як празнання духа, став творчою динамікою, яка не тільки спромоглася на експресію, але теж еонами впорядкувала життя індивіда.

Людина, твердять мітологи, засвітила від себе до космосу прожектор міту, який висвітлив космос, богів і людей як цілість, що життєтворча, одуховлена і світодіяльна. На початку був хаос, але потім постав міт і в його дзеркалі боги, світ і людина стали зрозумілі, творчі, вагомі.

Отже виміри міту є всеохопні. Це пам’ять еонів безродильна підсвідомість і біопсихічне осягання, мовна образотворчість і стихійне розуміння, патос життя й воля тріюмфу, катаклізми й новонародження, ритуали жертвенного заклання й спасенного воскресання. Людська стихія стала небуденним потенціалом космосу.

Мітичне знання є передрелігійне, а його свідомість стоїть на межах світів, внутрішнього і зовнішнього, єднаючи їх в єдність. Тому мітична інтеґрація і виявилась такою всевладною.

  • Старожитні єгиптяни вважали піраміду Хеопса центром світу;
  • імператор Китаю був “Сином Неба”;
  • мікадо Японії – “Сином Сонця”;
  • боги Геллади богували з Олімпу;
  • русичі – се “онуки Дажбога”;
  • Ґанґес – “свята ріка”;
  • Рим – “Вічне Місто”;
  • Київ – “Матір Городів”;
  • Париж – “місто Світла”.

Міт спричинився до еволюційної побудови людини, що незнищенна. Мітична свідомість підчиняє мітові все, що існує. У такій своїй пов’язаності вона незламна. Однак, розлука з мітом внутрі, підриває цю людину назовні. Коли міт гасне, його людина теж гасне.

Поставання індивіда та його спільнот це плодоносність мітотворчого лона історії. Індивід почався з міту. А далі релігія упритомнює в ньому душу, філософія зміцнює його конституцію, наука робить можливим світодіяння.

Знання душі

Релігія пов’язує індивіда з душею, іманентне з трансцендентним, людину з Богом, річку з океаном, у який вливається. Це змагання до рівноваги первинного з вершинним, ідеалу з появністю, істини людини з Істиною Абсолюту.

Таким чином релігія стає віссю, що пов’язує внутрішнє в єдність знання, що стосовне, гармонійне й оперативне. Це знання про існування світів, у яких індивід є нічим, уявністю, безрухом. Релігія усвідомлюється, як необхідність вдосконалення людини, що встановлює її вартість у всіх світах. Релігійне зосередження викликає в особі дію душі, об’єднуючи приземну дію зовнішнього й безконечний лет внутрішнього, внаслідок чого індивід гармонізується душею.

Тож безрелігійний індивід це ренеґат досконалення, що розминається з цілеспрямованістю світодіяння. Природа релігії це життєтворча афірмація ідеальної людини, яка процесує феноменальну людину по лініях найбільшої мети, найглибшої вартости, найвищого ідеалу.

Кожна справжня релігія це експльозія трансцендентного в іманентному, вічного в довгочасному, досконалого в постаючому, що як правило має універсальний характер. Релігія постійно супроводжує людство.

Заратустра вважав, що світ побудований в пасивних та активних елементів добра й зла, що їх урівноважує Світлоновець. Він проповідував “добрі думки, добрі слова, добрі діла”.

Бог це для Пітаґора Абсолютна Істина, сповита Світлом, яку він намагався вдягнути в досконалу математичну формулу. Всі речі постали в Тетраді, засобом якої є число, що маніфестується як форма.

Веданта знає Трімурті, Трійцю в Єдності. Це Брама, Вішну й Шіва, творчість-зберігання-знищення, що є єдністю у невимовному Брамі. Дійсність починається як Атман, Дух. Світ це Майя, Ілюзія. Людина це індивідуальна душа, атман індивіда, що може об’єднатися зі сповненою дійсністю, Брам, шляхом абсорбції в Атмані, Світовому Духові з допомогою медитації.

Лаотце відкрив Досконалий Шлях, тао. “Тао створив одно, Одно створило Два, Два створило Три, а Три створили всі речі”. Тао це всемогутній принцип, що існує сам по собі, розвинув Сам Себе, створив небо, всесвіт та життя й залишився в єдності з ними.

Будда проповідував визволення в трансцендентності Нірвани.

(...) На таких основах поставали народи, культури, держави. Синів людських творили Сини Божі.

Міт і релігія поєднуються в містерії. Основна ідея давніх містерій це свідомість того, що все, що існує та живе, існує й живе в бутті-житті іншого вищого єства. Така всепов’язаність починається в несвідомості й закінчується у всесвідомості. Релігійна містерія відкриває світ душі, що необхідний для досконалення всіх ступенів буття-життя. Душа це носитель законів світодіяння, що витікають з празакону, яким є Богодіяння.

Герметичні містерії знають Божество як зумовленість космосу, пекло – як зрівноваження неба, гармонію – як єднання протилежностей, нижче – як умову вищого, темряву – як умову світла, глибінь – як умову мілкоти, єдине – як умову множинного. Перемогти аспекти минулого, теперішнього й майбутнього часу, вростаючи у всесутність вічного “тепер”, – ось завдання людини. Знання добра і зла це компас її мореплавства в космосі. Людина раз-народжена живе відчуттями, двічі народжена – живе душею, треба тричі народитися, щоб жити духом.

- Культурно-історичний, просвітницький портал "Спадщина Предків"


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber