Важлива роль у розв'язанні проблеми походження українців належить антропології. Її дані дозволяють визначити нові етногенетичні витоки. Намітити компоненти, котрі ввійшли до його складу. З'ясувати особливості етнічного розвитку окремих регіонів.
У вивчення цих питань значний внесок зробили А. Богданов, В. Бунак, Г. Дебец, Т. Трофимова, Т. Алєксєєва та інші вчені. Загалом для давньоруського населення України - потомків літописних племен: полян, сіверян, древлян, волинян, тиверців, уличів - характерна доліхомезокранія. Тобто, мається на увазі видовжена або середня за довжиною черепна кришка. Лице русича здебільшого помірне за шириною. Воно добре профільоване в горизонтальній площині. Ніс досить широкий, із високим переніссям. Форма виступу середня, а то й різка. Як відомо, усе це притаманне представникам європеоїдної раси.
Мапа літописних слов'ян картографа Леонардо Ходзько (Leonard Borejko Chodźko, 1861 р.). Завантажити у повному розмірі>>
Серед них можна виділити кілька типів. Вони визначаються варіаціями двох провідних краніологічних ознак. Перший - співвідношення між шириною і довжиною черепа. Другий - діаметр вилиць.
На це вперше вказав В. Бунак. Його підхід розвинула Т. Трофимова. Вона вирізнила в середньовічній людності України три європеоїдні типи. А саме - мезо-доліхокефальний широколиций. Він властивий древлянам. Доліхокефальний вузьколиций - притаманність сіверян та переяславський полян. А мезо-доліхокефальний вузьколиций поширився серед чернігівських полян. Кожному з них дослідниця Трофимова знайшла на суміжних або віддаленіших територіях. Перший тип також зустрічається у полоцьких кривичів, дреговичів, радимичів, окремих груп словен Приільменя, чуді з північно-західних земель Східної Європи, середньовічної Іжори, деяких етнічних груп Прибалтики, Прусії, Нідерландів, Скандинавії тієї доби. Другий зустрічається й серед вятичів, кривичів, населення Болгарського царства, міських жителів Золотої Орди. І, нарешті, третій тип не має прямих аналогій серед груп однієї й тієї самої доби. У той же час він був властивим носіям черняхівської культури.
Вятичі. Реконструкція по черепам з кургану у с. Волково, Московська губ. Розкопки: А.В. Арціховського, 1940 р. Автор: Т.С. Балуєва.
Дреговичі. Реконструкція по черепу чоловіка з кургану у с. Язиль і Урегва, Бобруйський уїзд, Мінська губ. Білорусь. Розкопки: Н.А. Янчука, 80-ті роки XIX ст. Автор: Т.С. Балуєва.
Радимичі. Реконструкція по черепу жінки з кургану у.р. Снова, Мінська губ., Білорусь. Розкопки: П.М. Єременко, 1893-1894 рр. Автор: Т.С. Балуєва.
Цю схему переглянула і істотно доповнила Т. Алєксєєва. Вона написала узагальнюючу монографію з антропології східних слов'ян. У праці враховані всі матеріали, відомі на початок 70-х років. Алєксєєва виділила чотири типи давніх русів. І хоча в науковий обіг увіходять нові і нові матеріали, ця праця досі залишається головним джерелом інформації щодо риси населення Давньої Русі.
А що показує аналіз усіх останніх даних?
На Київщині, Чернігівщині, Переяславщині переважали риси мезо-доліхокранного типу. Він також характерезується середньою шириною вилиць, вираженим горизонтальним профілюванням обличчя та помірним виступанням носа. Чернігівська і переяславська групи трохи відрізняються від київської нижчим головним покажчиком, тяжіючи до нащадків сіверян. З іншого боку, окремі серії з некрополів Правобережжя (Княжа гора, Сагунівка та ін.) схожі з черепами нащадків древлян - поєднанням мезокефалії та відносно широкого обличчя. Щоправда відрізняються від них дещо нижчим обличчям та помірним виступанням носа.
Отже, можна зробити висновок про певну неоднорідність антропологічного складу русів із правобережних регіонів Середнього подніпров'я. Звичайно, в рамках одного типу. Це особливо помітно на Росі. Для об'єднаної краніологічної серії із Замкової гори Юр'єва, могильників біля Яблунівки, Стеблева, Миколаївки та Хутора Половецького властива різноманітність важливих ознак. Йдеться про поздовжній та виличний діаметр, назомолярний кут, черепний і верхньолицевий покажчики. Ймовірно, позначився вплив кочівницького (монголоїдного) компоненту. Про це буде сказано далі.
Племена Давньої Русі. Грушевський М. Ілюстрована історія України. 1921.
Порівняльний аналіз краніологічних характеристик із некрополів Києва, Витачева, Переяслава, Чернігова та Любеча свідчить: тут мільке і сільське населення морфологічно близьке. Певні відмінності є, та лише за двома ознаками. Міські жителі більш круглоголові та широколиці. Крім того, вони трохи вищі за зростом.
Привертає увагу така особливість. Черепи з курганного некрополя XI-XII ст. в Переяславі схожі із синхронними серіями Чернігова та Любеча. Вони відрізняються від останніх тільки вищим лицем. Це свідчить про вплив морфологічних особливостей сільскої людності Переяславщини.
У краю літописних сіверів пізніше був поширений доліхокранний середньолиций тип. Він знаходить певні аналогії серед нащадків радимичів, дреговичів, смоленських та тверських кривичів. За більшістю краніологічних ознак схожий також з варіантами, що поширені серед потомства полянської племінної спілки. Однак, цей тип вирізняється трохи довшою формою черепної коробки та вужчим обличчям. Останнє не стосується жителів Путивля. І за черепним покажчиком, і за шириною вони відчутно тяжіють до мешканців правобережних міст. Особливо Києва і Юр'єва. Схожі результати отримані і в процесі вивчення невеликої краніологічної серії з літописних Лубен, де також фіксується наявність правобережного антропологічного компоненту. На відміну від інших міських серій Русі, черепи путивльського та лубенського некрополів істотно відрізняються від синхронних серій сільської округи цих давньоруських центрів.
Кривичі. Реконструкція по черепу жінки із Шустинського могильника, Московська губ. (Розкопки Н.А. Бадера, 1933 р.)
Реконструкція по черепу жінки з церкви Петра і Павла, м. Смоленськ. (Розкопки Н.Н. Вороніна, 1962-66 рр.)
Реконструкція по черепу чоловіка з кургану у с. Вороново, Московська обл. (Розкопки А.В. Арциховського, 1928 р.)
Реконструкція по черепу чоловіка із кургану у с. Жуково, Ярославська губ. (Розкопки Н.А. Ушакова, 1878 р.)
Автор: Т.С. Балуєва.
Сіверяни. Реконструкція по черепу чоловіка та обох жінок з Мойсеєвого городища, Курська обл. Розкопки: А.Е. Аліхової, 1955 р. Автор: Т.С. Балуєва.
У верхів'ях Здвижу, Тетерева, Ужа, Убороті дослідники Г. Дебец, Т. Трофимова та Т. Алєксєєва виділяють мезокефальний, високоголовний та широколиций типи. На цих теренах до часів утворення Київської Русі локалізувалися літописні древляни.
Древляни. Реконструкція Зінаїди Васіної.
Схожі антропологічні варіанти поширені і на захід від окресленої території — у верхів’ях Стиру та Горині. Тут вони пов’язані з підкурганними похованнями на горизонті. До них близькі похоронені в ямах під курганними насипами, які частіше зустрічаються в межиріччі Стиру та Горині. Це вже ареал волинян. Але останній антропологічний тип більш довгоголовий. Він, крім того, відзначається середньою висотою мозкової коробки та трохи вужчим обличчям.
Середнє Подністров'я (сучасні Буковина і Молдова) пов'язується з літописними тиверцями. Які ж їхні визначальні риси?
Передусім - мезокранія. Середні розміри лицевого відділу. Дуже широкі і невисокі орбіти. Значне горизонтальне профілювання обличчя. Високе перенісся, середній виступ носа. Найбличі аналогії такому поєднанню ознак можна знайти в древлян. А специфічні риси має краніологічна серія з могильника біля с. Василева (Буковина). Для неї характерна тенденція до високолицьості, високоорбітності та вузьконосості.
Чим же пояснюються відмінності фізичного типу окремих груп давніх русичів?
Перше. Ще визначний чеський учений Л. Нідерле, який досконало володів методикою антропологічних досліджень, дійшов важливого висновку. Морфологічні риси праслов'ян формувалися на тій значній території, де в добу неоліту - бронзни та раннього заліза були поширені широколиці європеоїдні варіанти. На півночі вона обмежена верхньою та середньою течіями Західної Двіни. На півдні - лівими притоками Дунаю в його середній течії. На заході - верхньою та середньою течіями Вісли. На сході - середньою та нижньою течіями Дніпра. Окреслений регіон знаходиться на стику ареалів двох рас - північних і південних європеоїдів. Перша доліхокранна, зі світлою пігментацією. Друга ж - мезокранна й темнопігментована.
Тут здавна мешкали носії різних морфологічних комплексів. Жоден із них не може вважатися праслов'янським.
Виходить?.. Так, слов'яни навіть на світанку своєї етнічної історії не були фізично однорідними. Хоч, безперечно, мали певні спільні риси.
Друге. Переселяючись на нові землі, слов'яни асимілювали місцевий люд. У результаті вони зазнали деяких антропологічних змін. На думку Т.Алєксєєвої, саме цим пояснюється зменшення діаметру вилиць у багатьох східнослов'янських групах, які контактували з фіномовним, і ймовірно, іраномовним населенням. А в більш пізню добу на морфології давніх русичів певним чином позначилися також їхні взаємини з тюркомовними кочівниками.
Загалом, внаслідок контактів із неслов'янськими групами поглибилися відмінності між північною і південною гілками східних слов'ян.
Розглянемо витоки різних типів середньовічного населення України.
Аналіз свідчить: у найвиразнішій формі відносна широколицість як визначальна риса слов'ян простежується серед західних русичів. Це нащадки древлян, волинян, тиверців та уличів. За цією та багатьма іншими ознаками (зокрема великими розмірами черепа) колишні волиняни, і меншою мірою, древляни схожі із західними кривичами. І з балтськими племенами. Наприклад, латгалами.
Тиверці. Реконструкція по черепу жінки і чоловіка з могильника Василів, Чернівеської області. Розкопки Б.А. Тимошука, 1959 р. Автор: Т.С. Балуєва.
Тиверці на мапі Леонарда Ходзька. Див. вище ↑
А специфічні риси василевських черепів? Вони, ймовірно, мають інше походження.
Аналізуючи верхньолицевий, орбітний, носовий покажчики в цій серії, М. Великанова зауважує: вони "ухиляються в західнослов'янському напрямку і лежать по-суті поза східнослов'янськими межами коливань цих ознак".
Із цим можна погодитись. Але з одним суттєвим застереженням. Отримані дані не слід розглядати як доказ прийшлого характеру. василівської популяції - хоч міграції різноетнічних груп у межах Давньої Русі не були чимось надзвичайним. Мова йде про напрями давніх антропологічних зв'язків населення Карпатського регіону та суміжних із ним територій. Воно й у наші дні за своєю морфологією має широкі аналогії серед західних слов'ян - словаків, південних поляків, окремих груп чехів тощо.
На іншій основі склався антропологічний тип русичів Середньої Наддніпрянщини. Тут напередодні утворення Київської Русі існував полянський племінний союз. Як і всім іншим групам східних слов'ян, йому були властиві специфічні пропорції лицевого скелету. Йдеться про відносно низьке лице з низькими орбітами й досить широким носом. Цим він відрізнявся від своїх попередників - більш високолицих, високоорбітних і вузьконосих носіїв черняхівської культури.
Проте, згадані відмінності виражені в Середній Наддніпрянщині менш чітко, ніж у більшості регіонів України. Більше того, за родом важливих краніологічних ознак (надто виличним діаметром) існує певна подібність між черняхівським і давньоруським населенням історичного центру України. Це на думку М. Великанової "дозволяє припустити певну роль черняхівського елементу у формуванні антропологічного типу полян". Ще категоричніше висловилася Т. Алєксєєва: "поляни, по-суті, є безпосередніми нащадками черняхівців".
Поляни. Реконструкція по черепу жінки з Десятинної церкви, м. Київ (розкопки Т.В. Кибальчича, 1878 р.).
Реконструкція по черепу чоловіка з с. Броварки, Полтавська губ (розкопки В.Хвойка, 1903).
Реконструкція по черепу з мог. на Верхній Юрковиці, м. Київ (розкопки Т.В. Кибальчича, 1878 р.).
Реконструкція по черепу чоловіка із Переяслав-Заліський, Полтавська губ. (розкопки Д.Я. Самоквасова, 1877 р.)
Автор: Т.С. Балуєва.
Поляни на мапі Каспара Вопеліуса, 1555 рік. Завантажити мапу в повному розмірі>>
Полянка у святковому вбранні. Реконструкція Зініїди Васіної.
Однак, то перебільшення. Фізичні риси русичів склалися тут у процесі взаємодії двох основних морфологічних компонентів. Мається на увазі як грацильний черняхіський, так і масивніший. Носіями останнього були якісь інші групи. Ймовірно - племена празької культури. Їхній тип залишається невідомий через тип поховального обряду - кремації (кродування).
Що стосується черняхівського компоненту, то він істотно вплинув і на формування особливостей лівобережних русичів. Це нащадки літописних сіверян і південних полян (лубненська, ліплявська та інші групи).
Показовою у цьому відношенні є краніологічна серія з некропоя XI - XII ст. біля Камінного, на правому березі середньої течії Псла. За більшістю ознак, вона виявляє велику схожість із черепами черняхівських могильників Середньої Наддніпрянщини. Водночас, як і давньоруські аналоги Правобережжя, серія масивніша, ніж черняхівські. Значить, присутній відносно масивний компонент, властивий усім східним слов'янам. Камінські черепи виразно тяжіють до краніологічної серії з Верхнього Салтова. А там переважає аланський компонент.
З наведених фактів випливає, що русичі Лівобережжя сформувалися в результаті складних генетичних процесів. За участю принаймні трьох компонентів - власне слов'янського та іранських, тобто черняхівського та салтівського.
Зазначимо, що досі на Лівобережній Україні відчувається давньоіранський (південноєвропейський) вплив. Тут темніші шевелюра й очі, а в чоловіків густіші борода та волосся на грудній частині тіла.
На думку Т. Алєксєєвої можна провести чітку лінію генетичної спадкоємності між давньою і сучасною людністю Середнього Подніпров'я. А саме: лісостепове населення доби бронзи - племена скитського часу - носії черняхівської культури - давні русичі - сучасні українці.
На такі ж висновки наводять і підсумки тривалих досліджень на українському Правобережжі. Тут протягом останніх тисячоліть переважав один і той же тип - середньоєвропейський.
КРАНІОЛОГІЧНІ ТИПИ ДАВНЬОРУСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ (ЗА Т.АЛЄКСЄЄВОЮ)
В антропологічній літературі порушується ще одне надто важливе питання. Йдеться про кочівницький компонент у рисах русів-русинів Київщини, Чернігівщини та Переяславщини. Інтерес до цієї проблематики зумовлений двома факторами. По-перше - численними літописними свідченнями про слов'янсько-тюркські взаємини в цих регіонах. По-друге - знахідками кочівницьких поховань у некрополях давніх русів.
Ще в кінці XIX ст. Д. Самоквасов отримав на території колишнього Канівського повіту Київщини невелику краніологічну серію. В її будові виразно простежуються монголоїдні риси. Це брахікранія, низька висота склепіння, великі розміри обличчя, слабко профільованого в горизонтальній площині, низький кут виступання носа тощо. За ними серія близька до черепів із Зливківського могильника VII - XII ст. Він залишений тюркомовними болгарами - носіями салтівської культури.
Черепи з монголоїдними рисами обличчя подибуємо і в інших місцевостях Середньої Наддніпрянщини, особливо на Росі. Так, сліди монголоїдної домішки виявлені на 4 з 8 жіночих черепах Миколаїівського грунтового могильника. Це сплощеність обличчя в горизонтальній площині, слабке виступання носових кісток тощо.
Ще ліпше їх помітно на 4 чоловічих та 3 жіночих черепах із могильника біля Хутора Половецького. А всього звідти походить близько 26 черепів.
Послаблення європеоїдних рис простежується в інших серіях регіону. Ймовірно, це наслідок регулярних контактів між русами і сусідніми кочівниками.
Зауважимо, що вплив кочівницького, тобто тюркського, компоненту спостерігається й у середовищі сучасних мешканців Полтавщини, Черкащини та південних районів Київщини. Помітні збільшення діаметру вилиць, тенденція до сплощення обличчя та поперечної спинки носа. Русь літописи фіксують на цих теренах поселення племен, які мали певну монголоїдну домішку.
І все-таки не варто перебільшувати роль монголоїдного фактора у формуванні антропології давніх русичів і сучасної людності України. Як слушно зауважив антрополог В. Дяченко, згадані риси можна вловити лише при зіставленні з тими групами, що за будовою обличчя вважаються еталоном європеоїдної раси.
У Середньому Подніпров'ї також виявлено поховання варягів, котрі перебували на службі у київських князів. Постає питання: а як нормани, тобто германці, вплинули на формування тілобудови русичів? Звернімося до краніологічних даних. У будові черепа та лицевого скелету середньовічних германців і східних слов'ян є певні відмінності. Вони стосуються пропорцій. Тобто, співвідношення висоти мозкової коробки до півсуми поздовжнього і поперечного діаметрів; висоти обличчя до висоти черепа; висоти орбіт до висоти черепа, а також ширини носа до ширини обличчя.
Мапа етнічних груп Європи в епоху Середньовіччя за Т.Алєксєєвою: 1 - поляни чернігівські; 2 - поляни чернігівські (міське населення); 3 - поляни переяславські; 4 - поляни київські; 5 - сіверяни; 6 - радимичі; 7 - дреговичі; 8 - вятичі; 9 - вятичі (міське населення); 10 - кривичі смоленські; 11 - кривичі тверські; 12 - кривичі ярославські; 13 - кривичі костромські; 14 - кривичі володимиро-рязанські; 15 - кривичі полоцькі; 16 - словени; 17 - древляни; 18 - тиверці і уличі; 19 - поляни; 20 - вісляни; 21 - мазовшани; 22 - сілезняни; 23 - чехи; 24 - морави (микульчицький варіант); 25 - морави (старомістський варіант); 26 - словаки; 27 - словаки; 28 - словаки; 29 - богемці; 30 - ободрити; 31 - поморяни; 32 - лужичани; 33 - словенці; 34 - хорвати; 35 - болгари; 36 - північно-західні франко-бельгійські могильники; 37 - могильники Південної Німеччини і Швейцарії; 38 - могильники Середньої і Північно-Західної Німеччини; 39 - могильники Майн-Рейн-Дунайського трикутника; 40 - галло-римські могильники; 41 - могильники Данії; 42 - могильники Швейцарії; 43 - могильники Норвегії; 44 - могильники Ісландії; 45 - вікінги Британії; 46 - англо-сакси Британії; 47 - могильники Ірландії; 48 - латгали; 49 - земгали; 50 - сели; 51 - ліви; 52 - ести; 53 - фіни; 54 - фіни (північно-західні); 55 - фіни (північно-західні); 56 - фіни (Східно-Європейська рівнина).
Особливої уваги заслуговують матеріали Шестовицького могильника. З нього походить невелика краніологічна серія. Вона характерезується мезо-доліхококранією, дуже вузьким, середньої висоти, обличчям, середнім виступанням носа. Г. Зінкевич вважає, що черепи належать слов'янам. Найімовірніше - якійсь групі сіверів. Можна було б погодитись з висновком дослідниці, але. Якби...
Якби не відносна низькоголовість та низькоорібтність серії. А це ж саме германські ознаки.
Торкаючись цього питання Т. Алєксєєва зауважує: "Тут явно спостерігається змішування норманських і слов'янських рис". Щоправда власної думки щодо їхньої "питомої ваги" в цій серії вона не висловлює. А за більшістю ознак, включаючи специфічні пропорції лиця, серія все-таки дуже близьа до сіверських.
Отже, вирішальна роль у формуванні шестовицької групи належить місцевому компоненту. Особливо цікавими й дещо несподіваними стали підсумки вивчення сумарної серії з давньоруських некрополів Києва. З'ясувалося: такою мірою, як міське населення Києва того часу, від германців не відрізняється жодна слов'янська група! Виявляється в антропологічному вигляді населенні міста не виявлено жодних слідів норманів.
А як же бути з відмінностями фізичних типів міського й сільського населення, про які йшлося раніше? Їх не можна пояснити змішуванням різних етнічних компонентів у міських центрах Русі. Занадто близька спрямованість цих відмінностей. Що характерне для міських жителів? Масивніша будова кістяка, округліша форма черепа (це наслідок брахікефалізації) та ширші вилиці. На думку Алєксєєвої, брахікефалізація міського населення була викликана змінами в соціальному середовищі. Вже тоді давалося взнаки поглиблення урбанізації. Розширення обличчя характерезується "частковим вираженням загального процесу укрупнення кістяка в умовах міста, знову ж таки у зв'язку зі змінами в рівні соціального життя".
Нагадаємо, що проблема типології слов'ян була порушена ще в другій половині XIX ст. Частина російських вчених висловлювала припущення про відсутність спадковості між середньовічним і сучасним населенням України. Є. Чепурковський писав: "Малорос - найновіший насельник, що змінив після татарського іга дотатарський люд".
Як бачимо, ці та подібні твердження різко розходяться з фактичними даними.
Раніше вже йшлося про те, що давньоруське населення України загалом відносилося до двох великих антропологічних угрупувань. Вони включали відносно масивні (нащадки древлян, волинян, тиверців та уличів) та грацильні (потомство волинського племінного союзу та сіверів) типи.
За будовою лицевого скелета українці схожі з представниками обох із них. З першими їх зближують розміри обличчя, з другими - конфігурація носової області. Що ж до властивої нам округлої форми голови, то вона є наслідком брахікефалізації. Цей процес мав місце на території Західної, Центральної та Східної Європи, починаючи з другої чверті ІІ тис. нової ери.
Загалом, українці за своїми фізичними рисами - прямі спадкоємці русичів Дніпровсько-Дністровського межиріччя. Хоч і більш однорідні, ніж середньовічні нащадки літописних слов'ян. Це наслідок змішування населення різних регіонів України. Вони відбувалися в добу пізнього Середньовіччя, надто в часи національно-визвольного руху XVII ст.
Автор: Сергій Сегеда, український антрополог та етнолог, доктор історичних наук, професор.
Джерело: журнал "Індоєвропа", 1996 рік.
Використана література:
- Bunak V. The Craniological Types of East Slavic Kurgans // Antropol.— Prague, 1932.— T. 10.
- Трофимова Т. А. Кривичи, вятичи и славянские племена Поднепровья по данным антропологии // СЭ.— 1946.— № 1.
- Алексеева Т. И. Этногенез восточных славян по данным антропологии.— М., 1973.
- Орлов Р. С., Моця А. П., Покас П. М. Исследования летописного Юрьева на Роси и его окрестностей // Земли Южной Руси в IX—XIV вв.— К., 1985.— С. 60.
- Алексєєва Т. І. Антропологічний склад населення давньоруських міст // Матеріали з антропології України.— К., 1969.— Вип. 4.— С. 74.
- Сегеда С. П., Покас П. М. Антропологический состав древнерусского городского неселения Левобережного Поднепровья // Труды V Международного конгресса археологов-славистов. Киев, 18—25 сентября 1985 г.— К., 1988.— Т. 2.— С. 150.
- Алексеева Т. И., Алексеев В. П. Антропология о происхождении славян // Природа.— 1989.— № 3.— С. 66.
- Великанова М. С. Палеоантропология Прутско-Днестровского междуречья.—M., 1975.— С. 110.
- Дяченко В. Д. Антропологічний склад українського народу.— К., 1965.—С. 127.
- Алексеева Т. И. Антропологический состав восточнославянских народов и проблема их происхождения // Этногенез финно-угорских народов по данным антропологии.— М., 1974.— С. 74.
- Зиневич Г. П. Очерки палеоантропологии Украины.— К., 1967.— С. 142.
- Сегеда С. П. Пращури, пракорені і... зуби // Наука і суспільство.— 1992.—№ 1.— С. 41.
- Зіневич Г. П. До антропології Шестовицького могильника // Матеріали з антропології України.— К., 1961.— Вип. 2.— С. 47.
- Алексеева Т.И., Бадер Н.О. Homo sungirensis. Верхнепалеолитический человек: экологические и эволюционные аспекты исследования.
© Оцифровано, підготовлено і опубліковано порталом SPADOK.ORG.UA
