П'ятниця
29 бер., 2024
     

Ukrainian English

Свято Колодія в Україні

Рейтинг 4.0 з 5. Голосів: 4

Свято Колодія

 

Вся надія на Колодія

Колодій — свято переходу зими у весну. Він приїздить на золотій колісниці, на небі простеляється його золота путь. Колодій розкручує світлі космічні сили — Коло Діє, що символізує світ у русі, у розвитку життя, що цілком відповідає дійствам, образам і змісту свята на честь Сонця:

Ось така прадавня звістка про Стрітення Весни із Зимою. Згодом колодійське свято стали називати масницею (у росіян — масляна). Молодь святкує його жваво.

Подаємо сценарій свята:

— З Колодієм будьте здорові, з провесною! Ми ж оце як зачули, що Колодій весну на золотій колісниці везе, так відразу й до вас. Треба ж нам її зустрічати. Прийшли до вас, паніматко, благословлятися.
Благослови, мати,
Весну закликати,
Весну закликати,
Зиму проводжати,
Весну у човночку,
Зимоньку в візочку.
Господиня бере хліб на вишитому рушнику, виходить наперед і врочисто промовляє:
— Хай вас Бог благословить і добрії люди! Благословляю вас веснянки співати, землю звеселяти!
— Дякуємо, паніматко, за добреє слово, — дівчата їй дружно на те. — Веснянок ми розучили гарних і багато.
— Ото й гаразд. Дай, Боже, вам співати, як учила мати!
А вже весна, а вже красна,
Із стріх вода капле.
Молодому козаченьку
Мандрівочка пахне…
Хлопці беруться ладнати вербовеє колесо, як знак сьогоднішнього свята — колесо від колісниці Колодія. Свято годиться справляти за споконвічним звичаєм. Вербовеє колесо — символ Колодія, його oбразне відтворення. Роблять його так: із довгої лозини згинають коло, а в середині наперехрест кладуть і прикріплюють тонкі вербові гілки. Прикрашають червоними стрічками. Виходить ніби сонце восьмипроменеве. Таке ж, як у вишивці, декоративних розписах, як зоря колядницька. Чіпляють його до тички на сучок чи на цвях, щоб воно могло крутитися — відтворювати рух сонця небом. Це вербове колесо ще подекуди називають віха.
Підняли хлопці над собою колесо коловертяще й урочистою ходою рушили до господи: вітають усіх зі святом Колодія. Вони всі сім днів його носять із собою. Дівчата співають веснянку “Вербовеє колесо”, бо ж вона є святковою піснею:
Вербовеє колесо, колесо,
Попід тини качалось, качалось
Попід тини качалось, качалось,
За Германа питалось,
питалось.

Ставайте, дівочки, під віночки!

Починається найголовніше для молоді святкове дійство — вибір пари. Старша з дівчат виповіщає:
— Колодія пошануємо і пару напаруємо!
— Колодій пару шукає, серце із серцем єднає. Ставайте, дівочки, під золоті віночки!
— Колесом, колесом, сонце вгору йде! — оголошує дівчина, підіймаючи віночок угору.
Старша дівчина бере вінок і виходить на середину хати:
— Увійди, увійди, меншая сестрице! Дарую тобі пучок стрічечок, пучок стрічечок ще й рутвяний віночок — дівування твоє.
Дівчина виходить і їй старша надіває вінок на голову, бажаючи:
— Красуйся, подруженько, у віночку, мов сонечко в небі. Щоб ти своєї неділі діждала та під вінець стала.
З другого краю старший парубок хлопців закликає:
— Увійди, увійди, менший братику! Дарую тобі пучок стрілочок, пучок стрілочок — молодецтво твоє!
— Оце тобі, друже, пучок стрілочок, щоб ти вцілив там, де вмірив. Щоб до наступного Колодія оженився, бо якщо — ні, то тягатимеш колодку, мов старий баран.
Взявши стріли, парубок бере дівчину під руку і сідають на лавку. Якщо це відбувається в теплу погоду надворі, то — на колодку. Отак триває дійство, доки всі не поєднаються в пари.
Одне з важливих ритуальних дійств свята — дівчата чіпляють колодку хлопцям. Цей символ виготовляють так. Із вербового прута відрізають паличку до двох сантиметрів. По краях і в середині наокруг вирізають кору, а на лицьовій стороні роблять два навскісні хрести, які, очевидно, мають означати кінець зими і початок весни, а також вибір пари між хлопцем і дівчиною. Цю колодочку пришивають до червоної стрічечки, складеної квіточкою-сонечком. Знизу до неї прикладають мережану хустинку. Кого дівчина вподобала, тому й чіпляє колодку навпроти серця. Цим вона висловлює хлопцеві своє душевне почуття.
Ой колодка, колодка,
Яка була солодка.
В тебе одна, в мене дві —
Солоденькі обидві.
Одну вчеплю колодку
Молодому Андрійку,
Нехай стрічку купує,
На Великдень віддає.
Кожна дівчина чіпляє колодку своєму хлопцеві. Парубок, зворушений дівочою приязню та увагою, цілує дівчину в щоку.
— Дякую тобі, серденько. Тепер я буду старатися, щоб усе до ладу було. Ось від мене викуп на весь гурт, — каже, ставлячи на стіл свою частку.
— Дівчата, від вас ще має бути викуп.
— Знаємо. На Великдень буде вам по писанці.
— Як зашлюбуєтеся, ото справжній викуп буде!
— Колодій, то найвищий сват. Відтепер він вас поєднав. Походите літом на колодки. На Купайла кохання своє ствердите. А там, як Бог дасть, то на осінь поберетеся, — каже господар хлопцям і дівчатам.
Весь вечір хлопці й дівчата парами сидять. За піснями й колодійська вечеря поспіває.
Я на тебе, Колодію,
Маю всю надію,
А без тебе, Колодію,
Нічого не вдію.
— Якби ви знали, що сьогодні на вечерю, — каже захоплено господиня, — то ви ще б зранку прибігли.
— Ми й так знаємо: на Колодія тільки вареники із сиром варять.
— Та ще й у маслі обкупані та сметаною задобрені.
— Ви про них так говорите, що в мене аж губи прицмакують.
— Прошу усіх до столу, — запрошує господар. — Хай Бог благословить нас до святкової вечері! Будьмо здорові з Колодієм, із цим днем, що сьогодні!
— Дай, Боже, до наступного Колодія вам усім переженитися! — бажає господиня.
— Щиро дякуємо. Що то Колодій — і на душі добре, і на губах масно.
— Ходіть здорові, мої любі! Та не забувайте від Колодія писанки писати й веснянки співати.
Дівчата, як із піснею прийшли, так із піснею і виходять:
Була я на колодці,
Моргала на хлопців:
— Гаю, молодці, гаю,
Гарні брівоньки маю.
Гарні брівоньки маю —
Я ж ними хлопців маню.

Хустинка на руку

Надворі повіває весною. Синички видзвонюють. Вибігають хлопчики й вигукують, підстрибуючи з ноги на ногу: “Шмаровіз, шмаровіз, кидай сани, бери віз!” Сусідка в хату на поріг. З Колодієм вітає. До свята вже й вареників із сиром та з вишнями наварено. Мають же приїхати гості. На свято не годиться без пісні й жінки заспівують оту, якою щороку зачинають Колодія:
…А я собі молодиця
В домі господиня,
Наварила вареничків
Із свіжого сиру
Наварила вареничків
Із свіжого сиру,
А хто прийде на колодку,
Тому буде мило.
Господиня одягається, промовляючи:
— Кумо, пов’яжіть-но мені хустку на ліву руку, а я вам і отак вийдемо на вулицю, аби всі бачили, що сьогодні в мене святкуємо Колодія.
Із хустками жінки виходять на вулицю людей на Колодія просити. Кого з чоловіків зустрінуть, тому хустку на ліву руку пов’яжуть.
— Із Колодієм будьте здорові! Оце, де б ви не ходили, а хустинку не скидайте. Беріть жінку, беріть пляшку, ну й там те, що Бог послав, і до куми Ніни приходьте на свято.
Чоловік пішов, а та, що в’язала, засумнівалася: а що як не прийде?
— Такого не може бути. Звичай не дозволяє. Ото вже як колодка пов’язана, мусить із дружиною на свято прийти. Тут йому й відчеплять. Ніхто ж бо не хоче цілий рік на собі колодку, як тягар, носити.
— О-о, диви, он Володька — старий парубок — іде.
— Цьому треба добру колодку до ноги прив’язати, щоб попотягав і знав, що треба женитися.
Жінки із жартами та веселощами чіпляють.
Жінки йдуть далі й ось уже чоловікові пов’язують хустинку, тільки на праву руку.
— Оце тобі, Сергію, за те, що дітей не можеш пристаратися.
— І одного вистачить. Нема статків, щоб ростити більше. І в роботі обоє.
— Одна дитина, як одна зернина: не посієш, не пожнеш, не змелеш.
— Так грошей нема, щоб купити.
— Якщо такі бідні, то зробіть самі і дитина своя буде.
— Оце бажаю вам: щоб як кутя, так і дитя! А як жнива, щоб і дитина нова.
Тут ще один із ближніх сусідів трапляється. І йому мережана хустинка.
— Беріть дружину, щось у складчину та й приходьте.
— Ви ж знаєте, що вона з вами, як собака з котом.
— На Колодія треба обов’язково помиритися. Якщо ж ні, то зло за рік геть душу зточить.
— Так, так. Хто не хоче злитись, треба помиритись.
Жінки повертаються до хати і починають готувати на стіл страви.

Слава нашому Колодію!

Свято триває цілий тиждень — сім днів. Що в цьому втілено: семичинний процес світобудування чи життя людини від народження, зростання і до смерти? Скоріше і те, й друге. Адже всі свята Сонячного Кола вшановують і Сонце красне, і Людину світославну. Перший день — родини. Його ж так і відзначають.
Господиня починає охкати, за боки братися. Жінки кладуть її в ліжко і починають “приймати роди”. Одна підносить макогона, а друга — рушника полотняного. Усі тупають ногами.
— О, дивіться, — оголошує одна радо, — хлопчик знайшовся. Який же він гарний!
Жінка-повитуха підкидає вгору замотаного в рушник макогона і всі тричі радісно оповіщають:
— Колодій родився! Колодій родився! Колодій родився!
Колодійчику-чику
І голубчику-чику,
Ждали тебе цілий рік
Та не довгий в тебе вік.
— Слава Богу, що ми маємо такий день світлий.
— Слава й вам, кумо, за таку добру справу.
— Ой, як воно важко родити, що я вже нічого не хочу.
— Не журіться, кумо. Це минеться та й знов заманеться.
Жінки радіють новонародженому і під цю подію співають:
Ой турицю, турицю
Тай на нашу вулицю.
Кума дитя родила
Й нітрохи не журиться.
Ой турицю, турицю,
Кум до куми тулиться,
А кума регочеться,
Бо до кума хочеться.
Приходять чоловіки із жінками, вітають зі святом. Вертається і чоловік на цю годину.
— Поздоров, Боже, на день добрий. Що це в нас так людно сьогодні, як на весіллі?
— Славна година: Колодій родився і чоловік вернувся!
— Дякую вам, кумо, за Колодія. Помежи людей оцю хусточку носив та й до вас приніс. Може, пособите зняти, щоб мені було легше, а всім — веселіше.
— Ото добре, що прийшли та принесли, — каже господиня, відв’язуючи хустинку. — Хай вам із нами добре буде! Сідайте, будьте ласкаві.
— Ой і нав’язали ви, кумо! Погляньте, яка громада зібралася.
— Е-е, ні, — на те їм господиня, — то нас Колодій зібрав.
— Як славна громада, то й світла рада.
— Щоб нам було усім гарно й весело.
Тим часом котрась із жінок виходить у другу хату і перевдягається в козака. У білій свиті, смушковій шапці, блакитних шароварах, підперезана червоним поясом, під золотим вусом їде Колодій на коні-коцюбі.
— Ой, людоньки, вогненний кінь до нас їде! Жаром дихає, грива золота розвівається. А на ньому у вбранні золотому сам Колодій їде.
Усі гуртом тричі вигукують:
— Колодій їде! Колодій їде! Колодій їде!
Сам же Колодій про свій прихід звістує:
Не сам же я вийшов,
Дажбог мене вислав,
Із правої ручки
Ще й ключика видав:
Весну відмикати,
Зиму закривати.
Колодій під’їздить до столу і стає коло нього. За ним — чоловік із вербовим колесом.
— Пошануймо, люди добрі, — промовляє господар, — наше Сонце провесіннє, яке прибуло до нас в образі Колодія: обійдімо тричі кругом столу.
Під час цієї ритуальної дії — обходин — усі, поклавши праву руку на серце, дивляться на небо.
— Слава нашому Колодію! — виголошує господар.
— Слава! Слава! Слава! — усі гуртом за ним.
— Слава Сонцю провесінньому!
— Слава! Слава! Слава!
— Слава світлу незгасному!
— Слава! Слава! Слава!
Здійснивши це священне пошанування, чоловіки підходять до Колодія і беруть його під руки, запрошуючи сердечно:
— Ходім, Колодію, на нашу затію. Будем їсти, будем пити, світ Божий хвалити.
— Просимо не погордувати, хліба-солі скуштувати.
Вони садовлять Колодія на покуті, а жінки приспівують:
Я на тебе, Колодію,
Маю всю надію.
А без тебе, Колодію,
Нічого не вдію.
Починається святкова гостина. Господар вітає людей:
— Будьмо здорові з Колодієм!
— Дай, Боже, нам його добре відсвяткувати та в щасті й здоров’ї через рік знову зустріти.
Ой спасибі, Колодію,
Що зібрав до купки,
Гостювались, цілувались,
Аж злипались губки.
Жінки приспівують. Усі пританцьовують. Сміх, веселощі.
Я тобою, Колодію,
Куди їду, то радію:
Чи раненько, чи пізненько —
Топ-топ помаленько.
— Було нам сирно й масно. Хай же буде всім добре й щасно!
— Дякуємо за щире слово, за щедру гостину. Усе, що ми з’їли та розкришили, хай вам Бог верне сторицею.
— Дякуємо й вам, що прийшли, бо без гурту воно й свято не свято. Петре, я вам передаю цюю віху — вербовеє колесо, щоб усі знали, що завтра Колодія у вас будемо справляти.
— Дякую за честь. Сердечно прошу всіх до себе на празникування.

Тужіння за Колодієм

Колодій звершив свою справу — задав ритм і хід Весні. Дія його теплотворна і світлодайна. Тиждень він повладарював і відходить — помирає. Заходять жінки в смутку. Вони несуть загорнутого в сповитку Колодія. Плачуть-тужать, як за покійником.
— Ой відійшов від нас Колодій! Ой відійшов…
— Ой, який же він був хороший!
— Ой, як нам із тобою було добре! Як же нам розлучатися з тобою?!
— Що ж то за життя, як тебе нема?!
— Ой піднімися та встань, хоч на часинку, хоч на хвилинку.
— Та він не встає і не встане. Ой що з нами тепер настане?
— Отут його положили, соломою притрусили,— приказує одна і притрушує Колодія-макогона соломою.
— Хоч лежи, хоч не лежи, а на той рік прибіжи!
— Пішли, жіночки, та пом’янемо Колодія по добру та звичаю.
На поминки подаються ті ж страви, що й на кожен із семи днів цього свята, але ще додають і коливо — поминальну кутю-кашу на медовій ситі. Їдять її першою.
На вулицю виходять хлопці з дівчатами. Несуть своє вербовеє колесо. Воно обертається невпинно і пісня підсилює весняний рух:
Кроковеє колесо, колесо,
Вище тину стояло, стояло.
Вище тину стояло, стояло,
Много дива бачило, бачило…

Автор: Вадим Мицик,
етнограф, доктор філософії в галузі культурології,
директор Тальнівського музею історії хліборобства

- Культурно-історичний, просвітницький портал "Спадщина Предків"


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber