English German Polish Spanish

Свято Колодія в Україні

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

Untit4rwrwwrrwrwrwwrrwwrwrwr42242442led-1Я на тебе, Колодію,
Маю всю надію.
(Народна пісня)

Свята Сонячного кола — Коляда, Великдень, Купайло, Калита є цілою духовною системою українського народу. Вони присвячені кожній порі року й зумовлені колорухом Сонця і Землі. Одна пора року переходить в іншу і ці космічні переміни також мають свої пошанування. Якщо перші називаються святами, то другі — присвятками. Вони в системі свят на честь Сонця висвітлюються мірністю три. Ці дві мірності — чотири і три — в сумі дають семичинність як творящу світову сталість. Відзначення самого переходу пори року в наступну відбувається рівно стільки, як і творення світу, — сім днів.

За важливістю ці свята, очевидно, були менше поширеними, тому й більше призабулися. За двадцять років авторові доводилося записувати їх за приказуваннями, відновлювати дійства свят Колодія, Зеленого Вір’я — Трійцю, Зелену Неділю, Весілля Свічки, поки вони постали в цілості. Усі присвятки мовби відтворюють сім періодів Світобудови, сім галактоліть творення світу, сім тисячоліть володарювання Дажбога, сім виявів світу у світлі, кольорі, звучанні.

ВСЯ НАДІЯ НА КОЛОДІЯ

Колодій — свято переходу зими у весну. Він приїздить на золотій колісниці, на небі простеляється його золота путь. Колодій розкручує світлі космічні сили — Коло Діє, що символізує світ у русі, у розвитку життя, що цілком відповідає дійствам, образам і змісту свята на честь Сонця:

Ось така прадавня звістка про Стрітення Весни із Зимою. Згодом колодійське свято стали називати масницею (у росіян — масляна). Молодь святкує його жваво.

alt

Дівчата чіпляють колодку

Подаємо сценарій свята:

— З Колодієм будьте здорові, з провесною! Ми ж оце як зачули, що Колодій весну на золотій колісниці везе, так відразу й до вас. Треба ж нам її зустрічати. Прийшли до вас, паніматко, благословлятися.
Благослови, мати,
Весну закликати,
Весну закликати,
Зиму проводжати,
Весну у човночку,
Зимоньку в візочку.
Господиня бере хліб на вишитому рушнику, виходить наперед і врочисто промовляє:
— Хай вас Бог благословить і добрії люди! Благословляю вас веснянки співати, землю звеселяти!
— Дякуємо, паніматко, за добреє слово, — дівчата їй дружно на те. — Веснянок ми розучили гарних і багато.
— Ото й гаразд. Дай, Боже, вам співати, як учила мати!
А вже весна, а вже красна,
Із стріх вода капле.
Молодому козаченьку
Мандрівочка пахне…
Хлопці беруться ладнати вербовеє колесо, як знак сьогоднішнього свята — колесо від колісниці Колодія. Свято годиться справляти за споконвічним звичаєм. Вербовеє колесо — символ Колодія, його oбразне відтворення. Роблять його так: із довгої лозини згинають коло, а в середині наперехрест кладуть і прикріплюють тонкі вербові гілки. Прикрашають червоними стрічками. Виходить ніби сонце восьмипроменеве. Таке ж, як у вишивці, декоративних розписах, як зоря колядницька. Чіпляють його до тички на сучок чи на цвях, щоб воно могло крутитися — відтворювати рух сонця небом. Це вербове колесо ще подекуди називають віха.
Підняли хлопці над собою колесо коловертяще й урочистою ходою рушили до господи: вітають усіх зі святом Колодія. Вони всі сім днів його носять із собою. Дівчата співають веснянку “Вербовеє колесо”, бо ж вона є святковою піснею:
Вербовеє колесо, колесо,
Попід тини качалось, качалось
Попід тини качалось, качалось,
За Германа питалось,
питалось.

СТАВАЙТЕ, ДІВОЧКИ, ПІД ВІНОЧКИ!

Починається найголовніше для молоді святкове дійство — вибір пари. Старша з дівчат виповіщає:
— Колодія пошануємо і пару напаруємо!
— Колодій пару шукає, серце із серцем єднає. Ставайте, дівочки, під золоті віночки!
— Колесом, колесом, сонце вгору йде! — оголошує дівчина, підіймаючи віночок угору.
Старша дівчина бере вінок і виходить на середину хати:
— Увійди, увійди, меншая сестрице! Дарую тобі пучок стрічечок, пучок стрічечок ще й рутвяний віночок — дівування твоє.
Дівчина виходить і їй старша надіває вінок на голову, бажаючи:
— Красуйся, подруженько, у віночку, мов сонечко в небі. Щоб ти своєї неділі діждала та під вінець стала.
З другого краю старший парубок хлопців закликає:
— Увійди, увійди, менший братику! Дарую тобі пучок стрілочок, пучок стрілочок — молодецтво твоє!
— Оце тобі, друже, пучок стрілочок, щоб ти вцілив там, де вмірив. Щоб до наступного Колодія оженився, бо якщо — ні, то тягатимеш колодку, мов старий баран.
Взявши стріли, парубок бере дівчину під руку і сідають на лавку. Якщо це відбувається в теплу погоду надворі, то — на колодку. Отак триває дійство, доки всі не поєднаються в пари.
Одне з важливих ритуальних дійств свята — дівчата чіпляють колодку хлопцям. Цей символ виготовляють так. Із вербового прута відрізають паличку до двох сантиметрів. По краях і в середині наокруг вирізають кору, а на лицьовій стороні роблять два навскісні хрести, які, очевидно, мають означати кінець зими і початок весни, а також вибір пари між хлопцем і дівчиною. Цю колодочку пришивають до червоної стрічечки, складеної квіточкою-сонечком. Знизу до неї прикладають мережану хустинку. Кого дівчина вподобала, тому й чіпляє колодку навпроти серця. Цим вона висловлює хлопцеві своє душевне почуття.
Ой колодка, колодка,
Яка була солодка.
В тебе одна, в мене дві —
Солоденькі обидві.
Одну вчеплю колодку
Молодому Андрійку,
Нехай стрічку купує,
На Великдень віддає.
Кожна дівчина чіпляє колодку своєму хлопцеві. Парубок, зворушений дівочою приязню та увагою, цілує дівчину в щоку.
— Дякую тобі, серденько. Тепер я буду старатися, щоб усе до ладу було. Ось від мене викуп на весь гурт, — каже, ставлячи на стіл свою частку.
— Дівчата, від вас ще має бути викуп.
— Знаємо. На Великдень буде вам по писанці.
— Як зашлюбуєтеся, ото справжній викуп буде!
— Колодій, то найвищий сват. Відтепер він вас поєднав. Походите літом на колодки. На Купайла кохання своє ствердите. А там, як Бог дасть, то на осінь поберетеся, — каже господар хлопцям і дівчатам.
Весь вечір хлопці й дівчата парами сидять. За піснями й колодійська вечеря поспіває.
Я на тебе, Колодію,
Маю всю надію,
А без тебе, Колодію,
Нічого не вдію.
— Якби ви знали, що сьогодні на вечерю, — каже захоплено господиня, — то ви ще б зранку прибігли.
— Ми й так знаємо: на Колодія тільки вареники із сиром варять.
— Та ще й у маслі обкупані та сметаною задобрені.
— Ви про них так говорите, що в мене аж губи прицмакують.
— Прошу усіх до столу, — запрошує господар. — Хай Бог благословить нас до святкової вечері! Будьмо здорові з Колодієм, із цим днем, що сьогодні!
— Дай, Боже, до наступного Колодія вам усім переженитися! — бажає господиня.
— Щиро дякуємо. Що то Колодій — і на душі добре, і на губах масно.
— Ходіть здорові, мої любі! Та не забувайте від Колодія писанки писати й веснянки співати.
Дівчата, як із піснею прийшли, так із піснею і виходять:
Була я на колодці,
Моргала на хлопців:
— Гаю, молодці, гаю,
Гарні брівоньки маю.
Гарні брівоньки маю —
Я ж ними хлопців маню.

ХУСТИНКА НА РУКУ

Надворі повіває весною. Синички видзвонюють. Вибігають хлопчики й вигукують, підстрибуючи з ноги на ногу: “Шмаровіз, шмаровіз, кидай сани, бери віз!” Сусідка в хату на поріг. З Колодієм вітає. До свята вже й вареників із сиром та з вишнями наварено. Мають же приїхати гості. На свято не годиться без пісні й жінки заспівують оту, якою щороку зачинають Колодія:
…А я собі молодиця
В домі господиня,
Наварила вареничків
Із свіжого сиру
Наварила вареничків
Із свіжого сиру,
А хто прийде на колодку,
Тому буде мило.
Господиня одягається, промовляючи:
— Кумо, пов’яжіть-но мені хустку на ліву руку, а я вам і отак вийдемо на вулицю, аби всі бачили, що сьогодні в мене святкуємо Колодія.
Із хустками жінки виходять на вулицю людей на Колодія просити. Кого з чоловіків зустрінуть, тому хустку на ліву руку пов’яжуть.
— Із Колодієм будьте здорові! Оце, де б ви не ходили, а хустинку не скидайте. Беріть жінку, беріть пляшку, ну й там те, що Бог послав, і до куми Ніни приходьте на свято.
Чоловік пішов, а та, що в’язала, засумнівалася: а що як не прийде?
— Такого не може бути. Звичай не дозволяє. Ото вже як колодка пов’язана, мусить із дружиною на свято прийти. Тут йому й відчеплять. Ніхто ж бо не хоче цілий рік на собі колодку, як тягар, носити.
— О-о, диви, он Володька — старий парубок — іде.
— Цьому треба добру колодку до ноги прив’язати, щоб попотягав і знав, що треба женитися.
Жінки із жартами та веселощами чіпляють.
Жінки йдуть далі й ось уже чоловікові пов’язують хустинку, тільки на праву руку.
— Оце тобі, Сергію, за те, що дітей не можеш пристаратися.
— І одного вистачить. Нема статків, щоб ростити більше. І в роботі обоє.
— Одна дитина, як одна зернина: не посієш, не пожнеш, не змелеш.
— Так грошей нема, щоб купити.
— Якщо такі бідні, то зробіть самі і дитина своя буде.
— Оце бажаю вам: щоб як кутя, так і дитя! А як жнива, щоб і дитина нова.
Тут ще один із ближніх сусідів трапляється. І йому мережана хустинка.
— Беріть дружину, щось у складчину та й приходьте.
— Ви ж знаєте, що вона з вами, як собака з котом.
— На Колодія треба обов’язково помиритися. Якщо ж ні, то зло за рік геть душу зточить.
— Так, так. Хто не хоче злитись, треба помиритись.
Жінки повертаються до хати і починають готувати на стіл страви.


СЛАВА НАШОМУ КОЛОДІЮ!


Свято триває цілий тиждень — сім днів. Що в цьому втілено: семичинний процес світобудування чи життя людини від народження, зростання і до смерти? Скоріше і те, й друге. Адже всі свята Сонячного Кола вшановують і Сонце красне, і Людину світославну. Перший день — родини. Його ж так і відзначають.
Господиня починає охкати, за боки братися. Жінки кладуть її в ліжко і починають “приймати роди”. Одна підносить макогона, а друга — рушника полотняного. Усі тупають ногами.
— О, дивіться, — оголошує одна радо, — хлопчик знайшовся. Який же він гарний!
Жінка-повитуха підкидає вгору замотаного в рушник макогона і всі тричі радісно оповіщають:
— Колодій родився! Колодій родився! Колодій родився!
Колодійчику-чику
І голубчику-чику,
Ждали тебе цілий рік
Та не довгий в тебе вік.
— Слава Богу, що ми маємо такий день світлий.
— Слава й вам, кумо, за таку добру справу.
— Ой, як воно важко родити, що я вже нічого не хочу.
— Не журіться, кумо. Це минеться та й знов заманеться.
Жінки радіють новонародженому і під цю подію співають:
Ой турицю, турицю
Тай на нашу вулицю.
Кума дитя родила
Й нітрохи не журиться.
Ой турицю, турицю,
Кум до куми тулиться,
А кума регочеться,
Бо до кума хочеться.
Приходять чоловіки із жінками, вітають зі святом. Вертається і чоловік на цю годину.
— Поздоров, Боже, на день добрий. Що це в нас так людно сьогодні, як на весіллі?
— Славна година: Колодій родився і чоловік вернувся!
— Дякую вам, кумо, за Колодія. Помежи людей оцю хусточку носив та й до вас приніс. Може, пособите зняти, щоб мені було легше, а всім — веселіше.
— Ото добре, що прийшли та принесли, — каже господиня, відв’язуючи хустинку. — Хай вам із нами добре буде! Сідайте, будьте ласкаві.
— Ой і нав’язали ви, кумо! Погляньте, яка громада зібралася.
— Е-е, ні, — на те їм господиня, — то нас Колодій зібрав.
— Як славна громада, то й світла рада.
— Щоб нам було усім гарно й весело.
Тим часом котрась із жінок виходить у другу хату і перевдягається в козака. У білій свиті, смушковій шапці, блакитних шароварах, підперезана червоним поясом, під золотим вусом їде Колодій на коні-коцюбі.
— Ой, людоньки, вогненний кінь до нас їде! Жаром дихає, грива золота розвівається. А на ньому у вбранні золотому сам Колодій їде.
Усі гуртом тричі вигукують:
— Колодій їде! Колодій їде! Колодій їде!
Сам же Колодій про свій прихід звістує:
Не сам же я вийшов,
Дажбог мене вислав,
Із правої ручки
Ще й ключика видав:
Весну відмикати,
Зиму закривати.
Колодій під’їздить до столу і стає коло нього. За ним — чоловік із вербовим колесом.
— Пошануймо, люди добрі, — промовляє господар, — наше Сонце провесіннє, яке прибуло до нас в образі Колодія: обійдімо тричі кругом столу.
Під час цієї ритуальної дії — обходин — усі, поклавши праву руку на серце, дивляться на небо.
— Слава нашому Колодію! — виголошує господар.
— Слава! Слава! Слава! — усі гуртом за ним.
— Слава Сонцю провесінньому!
— Слава! Слава! Слава!
— Слава світлу незгасному!
— Слава! Слава! Слава!
Здійснивши це священне пошанування, чоловіки підходять до Колодія і беруть його під руки, запрошуючи сердечно:
— Ходім, Колодію, на нашу затію. Будем їсти, будем пити, світ Божий хвалити.
— Просимо не погордувати, хліба-солі скуштувати.
Вони садовлять Колодія на покуті, а жінки приспівують:
Я на тебе, Колодію,
Маю всю надію.
А без тебе, Колодію,
Нічого не вдію.
Починається святкова гостина. Господар вітає людей:
— Будьмо здорові з Колодієм!
— Дай, Боже, нам його добре відсвяткувати та в щасті й здоров’ї через рік знову зустріти.
Ой спасибі, Колодію,
Що зібрав до купки,
Гостювались, цілувались,
Аж злипались губки.
Жінки приспівують. Усі пританцьовують. Сміх, веселощі.
Я тобою, Колодію,
Куди їду, то радію:
Чи раненько, чи пізненько —
Топ-топ помаленько.
— Було нам сирно й масно. Хай же буде всім добре й щасно!
— Дякуємо за щире слово, за щедру гостину. Усе, що ми з’їли та розкришили, хай вам Бог верне сторицею.
— Дякуємо й вам, що прийшли, бо без гурту воно й свято не свято. Петре, я вам передаю цюю віху — вербовеє колесо, щоб усі знали, що завтра Колодія у вас будемо справляти.
— Дякую за честь. Сердечно прошу всіх до себе на празникування.

 

ТУЖІННЯ ЗА КОЛОДІЄМ

Колодій звершив свою справу — задав ритм і хід Весні. Дія його теплотворна і світлодайна. Тиждень він повладарював і відходить — помирає. Заходять жінки в смутку. Вони несуть загорнутого в сповитку Колодія. Плачуть-тужать, як за покійником.
— Ой відійшов від нас Колодій! Ой відійшов…
— Ой, який же він був хороший!
— Ой, як нам із тобою було добре! Як же нам розлучатися з тобою?!
— Що ж то за життя, як тебе нема?!
— Ой піднімися та встань, хоч на часинку, хоч на хвилинку.
— Та він не встає і не встане. Ой що з нами тепер настане?
— Отут його положили, соломою притрусили,— приказує одна і притрушує Колодія-макогона соломою.
— Хоч лежи, хоч не лежи, а на той рік прибіжи!
— Пішли, жіночки, та пом’янемо Колодія по добру та звичаю.
На поминки подаються ті ж страви, що й на кожен із семи днів цього свята, але ще додають і коливо — поминальну кутю-кашу на медовій ситі. Їдять її першою.
На вулицю виходять хлопці з дівчатами. Несуть своє вербовеє колесо. Воно обертається невпинно і пісня підсилює весняний рух:
Кроковеє колесо, колесо,
Вище тину стояло, стояло.
Вище тину стояло, стояло,
Много дива бачило, бачило…

Вадим МИЦИК,
етнограф, доктор філософії в галузі культурології,
директор Тальнівського музею історії хліборобства


Теги:     Колодій      сценарій      язичництво      календар      свята

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus


RSS канал Спадщина Предків Facebook Спадщина Предків Vkontakte Спадщина Предків Телеграм Спадщина Предків Twitter Спадщина Предків Instagram Спадщина Предків Flickr Спадщина Предків

Опитування

Який період історії для Вас є найцікавішим?
 

loading...