СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

РІЗДВО НА БОЙКІВЩИНІ

e-mail Друк
Рейтинг 0.0 з 5. Голосів: 0

Unti2424242442tled-1Відзначення Святого вечора є фактично найважливішою датою у всьому різдвяно-новорічному циклі свят бойків. Саме в цей день здійснюється найбільше обрядодій, найкраще збережена форма їх виконання і глибинна суть. Частина н аселення Бойківщини ще дотримується архаїчних обрядодій приготування обрядового хліба “керечуна” (“василяника”); виготовлення і ритуального встановлення “діда” (“дідуха”) – традиційного вівсяного снопа, що раніше мав відношення до культу родючості і культу предків, а тепер для все більшої кількості людей символізує солому, на якій народився Ісус Христос, або й самого маленького Ісусика в яслах; розтрушування соломи по підлозі; запалення свічок на могилах родичів; обв'язування фруктових дерев солом'яними перевеслами та лякання їх сокирою; імітування дітьми звуків домашніх тварин для того, щоб вони велися у господарстві; зв'язування ложок після вечері для того, щоб наступний рік худоба під час випасу “трималася купки”, або, щоб уся сім'я була разом тощо.

Майже вийшли з ужитку давні звичаї обв'язування ніжок столу ланцюгом (щоб вороги мовчали або, щоб сім'я увесь рік була разом); стелення на порозі вивернутого догори вовною кожуха та викладання під ноги сокири; встановлення під стіл повного відра води (щоб корова давала багато молока); усного запрошення до столу морозу, пташок, різних природних сил, душ предків та ін. Відносно добре збережені святвечірні дівочі ворожіння про шлюб, які виконуються також на Андрія, оскільки дівчата у всі часи хотіли знати, з ким вони будуть у парі; менше ворожать про долю (за підкинутою догори кутею, димом свічки тощо). Форма виконання деяких обрядодій редукована у зв'язку зі змінами в інтер'єрі хат – напр., щоб не забруднити стелю, кутю можуть підкидати невисоко (втрачена мотивація ворожити за кількістю зернин, що прилипли до стелі), солому не розтрушують по всій підлозі, а ставлять у ящичку чи мішечку під стіл тощо.

Гостювання

Вранці на Різдво ті, що залишилися у хаті, очікують на прихід полазника. Архаїчного звичаю заводити у ролі полазника до хати барана, коня чи вола вже ніде не дотримуються. Роль полазників виконують переважно маленькі хлопці, бажано порядні, з хороших сімей. Досі вірять, що той, хто першим зайде на Різдво до хати, принесе господарям долю чи недолю на увесь наступний рік; поганою прикметою, як і раніше, вважається, якщо першою приходить жінка. На думку М. Глушка, первісно слово “полазник” означало у далекому минулому для праукраїнців робочу худобу, оскільки “лаз” – це викорчувана ділянка лісу, яку обробляли “наїздом”, тобто за допомогою тяглової сили – вола. Це однозначно засвідчує той факт, що полазник-віл передує полазникові-барану, і тим паче полазникові-людині.

Звичай гостювання, відомий повсюди в Україні, є чи не найважливішою різдвяною традицією. Основна функція різдвяної гостини – людська комунікація, оскільки у будні дні селяни багато працюють, часу на розмови з односельцями майже немає. У бойків існують певні правила етикету за святковим столом, яких дотримуються і досі. “Протягом віків у бойків виробились неписані правила поведінки в гостях. Поганим тоном вважалося багато, лакомо їсти, тому будучи в гостях, треба було останнім починати і першим закінчувати їсти... Внаслідок цього правила побутує звичай весь час припрошувати гостей до їжі, тому гості, з'ївши одну ложку чи другу страви, чекали, щоб їх просили.”

Колядування

Аналіз сучасного бойківського зимового обрядового фольклору дозволив нам виділити наступні види колядок залежно від часу їх створення та сюжетної основи: величальні, релігійні, апокрифічні (поєднання перших і других) та повстанські.

Давні величальні колядки, у яких віддається шана та звучать побажання добробуту господарю та його родині, виконуються на Бойківщині все менше. Серед них найкраще збережені колядки для дівчини. В основному тут співають (в родинному колі, у колядницьких обходах хат) релігійні (християнські) колядки, де прославляються не людина, а Бог. Саме цей, найпізніший за часом виникнення вид колядок, що постали не у народному середовищі, а написані, за словами І. Франка, “простими братчиками і послушниками монастирськими, світськими, духовними та дяками”, вважається сучасними бойками власне “колядками”, а давні твори зимового обрядового фольклору називають “хатніми колядами”, “щедрівками” або й просто “піснями”. Серед релігійних колядок на Бойківщині найбільше виконуються такі загальновідомі на Україні пісні, як “Бог предвічний”, “Нова радість стала”, “Во Вифлеємі нині новина”, “Небо і земля нині торжествують”, “Темненькая нічка” та інші.

У наш час ще побутують апокрифічні колядки, у яких біблійні події подані не в точних формах євангельського оповідання, а видозмінені за вимогою народно-поетичного світогляду або під впливом апокрифів. Ці твори є надзвичайно цікавими для етнолога та фольклориста, оскільки поєднують у собі елементи дохристиянського та християнського світогляду.

Повстанські колядки постали найпізніше і є відображенням історичних подій другої половини ХХ століття – боротьби ОУН-УПА за незалежність України. Основні мотиви цих пісень – прагнення волі для гнобленої Росією України. Нам вдалося записати на Бойківщині дві повстанські колядки, одна з яких, “Сумний Святий вечір”, є надзвичайно поширеною ще і в наші дні, вона часто виконується під час різдвяних гостин.

Традиційно мають колядувати чоловіки, проте у зв'язку зі знелюдненням сіл та через інші причини у багатьох селах зараз існують мішані чоловічо-жіночі ватаги колядників. Вколядовані гроші сьогодні повністю віддаються на церкву, тому цю форму колядницького обходу ми позначили умовною назвою “коляда на церкву”; серед самих бойків такі групи називаються “коляда”, “велика коляда” (на противагу “малій коляді” – вертепу), “церковні”, “хорова”. В деяких селах ще збережена традиція співати господарю та його родині давні величальні колядки. Переважно ці твори виконуються ватагою церковних колядників у хаті, після того, як надворі була проспівана християнська колядка. За нашими польовими матеріалами, лише у кількох селах Болехівської міськради Івано-Франківської області та сусіднього Стрийського району Львівської області досі існує так звана “коляда до дівчат” – різдвяний обхід молодими парубками тих осель, у яких живуть “відданиці” (дівчата на виданні) і виконання їм спеціальних “дівоцьких” коляд, основна ідея яких – побажання скорого щасливого шлюбу. Колядують на Бойківщині також і діти, які, на відміну від дорослих колядників, не збираються у великі ватаги, а ходять по кілька чоловік, зароблені гроші залишають собі.

alt

3D-візуалізація бойківського міста Сколе

Загалом, колядницький обряд уже майже втратив свою давню ціль – силою слова принести у родину добробут, врожайність полів і садів та плідність худоби і набув християнського звучання – прославити народження Месії.

Рядження

Визначено, що основним видом різдвяного обрядового рядження є вертеп. В наш час на Бойківщині побутує виключно живий вертеп, який є більш пізньою формою у порівнянні з ляльковим вертепом.

Український ляльковий вертеп виник, за концепцією І. Франка, під впливом польської шопки і є комбінацією двох абсолютно різнорідних, не пов'язаних аж до XVIІ ст. елементів: народної світської лялькової драми з її сміховою культурою та церковної різдвяної містерії, в якій мова йде про народження Ісуса, прихід трьох царів та Ірода. Ці дві лінії – світська і народна – яскраво простежуються і в сучасному живому вертепі.

Персонажний склад живого вертепу значно менший, ніж лялькового – останній міг нараховувати більше тридцяти ляльок. Обов'язковими учасниками живого вертепу є: “пастушки” (двоє чи троє), “царі” (троє), “ангел” (або два “ангели”), “цар Ірод” та його “воїн”, “жид” (“Мошко”) і “жидівка” (“Сура”), “циган” з “циганкою” або “циганчам”, “смерть”, “чорт”, іноді “козак” (“запорожець”), “стрілець”, “дід” і “баба” та ін.

Сюжет вертепу розгортається навколо біблійної історії народження Ісуса Христа у Вифлеємі. В процесі фольклоризації вертеп, як і християнські колядки, набув багатьох українських рис: “пастушки” вбрані в український народний одяг, замість традиційних трьох “царів зі Сходу” поклонитися Ісусові приходять князі Роман, Данило, Володимир Мономах чи ін., “козак з-за Дніпра” та “стрілець” (виразники ідеї національної єдності України) просять у маленького Ісусика щастя і долі для України тощо.

alt

На наше переконання, народна лінія у вертепі, представлена грою “нечистих” ролей, є значно цікавішою за релігійну. Сценічна гра “чистих” персонажів, передовсім це стосується “пастирів” і “царів”, не відзначається високою акторською майстерністю. Їхні обличчя під час виконання своїх ролей часто байдужі, очі подекуди опущені додолу, слова вони промовляють швидко, іноді навіть нерозбірливо, ковтають закінчення. Персонажі, які знаходяться на сцені, проте у цей момент не виступають, можуть відверто нудитися, позіхати, переступати з ноги на ногу, перемовлятися між собою.

Натомість “нечисті” маски поводяться значно активніше і мобільніше, говорять виразно, втягують глядачів у гру. Саме цим ролям властива ритуальна антиповедінка, тобто поведінка навпаки, заміна тих чи інших регламентованих норм на їхню протилежність. “Жиди”, “цигани”, “смерть” і “чорт”, за словами інформаторів, “вертеп'ят”, “роблять збитки”, тобто бешкетують: чіпляються до гостей у хаті та до перехожих і машин дорогою, лоскочуть дівчат, лякають дітей, можуть щось вкрасти у хаті, в основному їстивне, щось перекинути і розбити, вивести зі стайні худобу і чимось годувати. Менше зафіксовано випадків знесення воріт, хвірток та малих архітектурних форм, еротичних елементів у поведінці “Сури” та “циганки”. Ритуальний аспект антиповедінки – через показ негативних сторін людської натури довести необхідність дотримання загальноприйнятих норм моралі у будні – в наші дні поступово зникає. Бешкети ряджених все більше сприймаються як розвага, гра. Окрім того, у постановках вертепів на сцені (сільських клубів, шкіл, на районних конкурсах вертепів) бешкети у зв'язку з їх невідповідністю до норм християнської моралі фактично відсутні взагалі.

Межисвята

Старий Новий рік на Бойківщині називається “межисвята” (між “Першими” – Різдвяними – і “Другими” – Водохресними святами). Вже в самій цій назві відчувається, що це свято – незначне. Це локальна специфіка Бойківщини, оскільки в центральних регіонах України, на Буковині і Гуцульщині свято Василя дуже пишно відзначається як в традиційний період, так і в наш час. Зокрема, на Бойківщині не побутують народні ігри “Маланка” і “Коза”. Щедрують на Бойківщині не напередодні Нового року, а перед Водохрещам. Проте тут досі виконується обрядодія “в'язати Василя”, що означає привітання чоловіків на ім'я Василь, також ще побутує звичай новорічного посівання.

Водохрещенські обряди - перший (6 січня) та другий (18 січня) Святі вечори мають на Бойківщині інші назви – Дідів вечір і Бабин вечір (Бабинець). Приходимо до висновку, що ці вечори первісно мали поминальний характер, а також в них втілена ідея рівноваги між чоловічим і жіночим началами (що відчутно і в обхідних обрядах: колядувати мають традиційно чоловіки, а щедрувати – жінки). Вечеря на другий Святий вечір скромніша, ніж на перший, головною стравою вже є не кутя, а посвячена вранці цього дня святвечірня вода. Важливою обрядодією Бабиного вечора залишається ставлення господинею хрестиків (оберегів) над усіма дверима та вікнами в хаті і стайні, а також окроплення освяченою водою хати, господарських споруд і городу що мають оберігати обійстя від лихої сили (переважно це робить господар). Звичай передйорданського жіночого щедрування на Бойківщині вже майже занепав, що пов'язано, на нашу думку, з несприйняттям язичницьких щедрівок церквою.

alt

ГРОМОВА НАТАЛІЯ,
https://bojky.wordpress.com/

Джерела:

1. Сучасні різдвяні віншувальні традиції села Тисів Болехівського району Івано-Франківської області. // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. – Випуск. 18. – К., 2005. – С. 87-93.

2. Сучасні дівочі святвечірні ворожіння про шлюб на Бойківщині. // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. – Випуск 20. – К., 2005. – С. 100-106.

3. Святий вечір в сучасному бойківському селі (на матеріалі села Орявчик Сколівського району Львівської області). // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. – Випуск 21. – К., 2006. – С. 89-96.

4. Сучасні магічні обрядодії на Бойківщині, приурочені до Різдвяного циклу свят. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Серія Історія. – Випуск 82-84. – К., 2006. – С. 19-20.

5. Різдвяні свята бойків у працях вчених-етнографів ХІХ – на початку ХХ століть. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Серія Історія. – Випуск 87-88. – К., 2006. – С. 71-74.

Теги:     Бойківщина      бойки      Різдво      коляда      дідух      Сколе      звіздарі      вертеп      рядження      жид      береза      ірод      межисвята      бабин вечір      бабинець      щедрівки      колядки      традиція      гори      горяни      відданиці      йордан      ворожіння      величальні пісні      містерії      ліс      бойківчанки      газдині      полазник      хата      різдвяний      рожество      керечун      василяник      зима      сніп      борода      дух      предки      пращури      зоря
AddThis Social Bookmark Button

Залишити відгук:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: