СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Народні звичаї та обряди КАПИЩА ДАВНІХ СЛОВ'ЯН

КАПИЩА ДАВНІХ СЛОВ'ЯН

e-mail Друк
Рейтинг 4.3 з 5. Голосів: 3

Un45325235522552522552titled4tttttttttt444-478Існує кілька назв (слов'янських та українських) для позначення давніх святинь: храм, мольбище, капище, контина та інші... Храми — церковнослов'янська форма слова хороми, що означає довгу споруду у формі дуги (півкола), збудовану навколо круглого майданчика, на якому знаходиться капище. В таких храмах стояли довгі столи з лавами, де могли одночасно сісти до ритуальної трапези 200—300 чоловік (наприклад, в Благовіщенському храмі біля Вжища). У Ржавинському святилищі (Чернівецька обл.), яке мало площу 600 кв. м, хороми вміщали не менше 300 чоловік.

Західно-слов'янське слово "контина", можливо, походить від копт (продовольство, їжа, харчі). Адже на таких богослужіннях всі присутні після принесення жертв богам влаштовували спільне застілля на честь богів, або від кант (лат.), що означає урочистий спів на честь богів.

Капище — це первісно сама статуя (ідол) божества. Старослов'янське капь означає «видиво», «привид», «образ». Пізніше ця назва поширилася і на майданчик, де стояла статуя. Капища, як правило, знаходилися на горах чи земляних насипах. Адже в християнських грамотах та літописах знаходимо накази: «капища идольская раскопати», «раскопа нечистых капища» тощо. Значить, руйнували насипані земляні вали та горби.

Місце перед статуями, де приносилися жертви, називається требище (жертовник). Біля нього перебували волхви, богомольці, учасники ритуалу, хор. Значення цього слова залишилося в українському треба (необхідно, потрібно, так годиться).

alt

Ідол — слово грецького походження, що первісно означало «зображення», «образ», «подобу», тобто статую Бога. З християнізацією народу його значення набуло негативного відтінку, а з часом і переносного значення як об'єкт безрозсудливого сліпого поклоніння. Синонімом цього слова є кумир. Кумир, як вважають дослідники, означало «велетень» і було пов'язане з етнонімом кіммерійці. Це здається цілком переконливим, бо кумири існували вже в той час, коли народ України звався кіммерійцями, а його національні божества могли називатися йм'ям самого народу. Таких статуй було безліч, адже в кожному поселенні, в кожному священному гаю стояли кумири богів та народних героїв і мудреців.

Бовван також означає «ідол», «кумир». Проте зміст його досі не зовсім ясний. Цікаво порівняти його зі словом «бовваніти» — виднітися вдалині, а також його варіантами бованіти, буваніти, що, можливо, за давніх часів похідне від бути, бувати. У деяких тюркських мовах однозвучні слова означають «герой», «борець», «силач». Християнізація помстилася і на цьому слові, перетворивши його на образливе «болван» (рос), що стало означати «дурень», «йолоп», «ледащо».

Моління давніх слов'ян відбувалося найчастіше у священних гаях, біля цілющих джерел і обожнюваних дерев. У священних гаях заборонялося рубати дерева, рвати квіти, ловити пташок, адже ці ліси й гаї вважалися житлом богів. Біля кожного храму, як правило, росли священні дерева, переважно дуб, береза, липа, верба, вишня, а також били природні джерела, струмки. Вважалося, що боги живуть у кронах дерев та в цілющих водах джерел. Зображення священних дерев було досить частим в літописах аж до XI ст., поки не було заборонене церковниками.

alt

Типова сакральна будова Природньої Віри (храм, капище, ґонтина)

Цікавий опис слов'янського храму зробив 1159 р. Герборд, який розповів про життя Оттона, єпископа Бамбергенського, відомого своїми жорстокими розправами з язичницькими святинями та служителями давніх культів. Він зруйнував чотири храми традиційної віри, порубав статуї богів, наказав зрубати священного дуба. Проте народ почав благати його, запевнивши, що не буде ніхто молитися біля дуба, а лише відпочивати в тіні його крони. І священний дуб був врятований.

Саксон Граматик в «Історії данів» подав опис святилища венедів на острові Ругії (1168). Храм був присвячений Світовиду. Він був збудований як фортеця, захищена зі сходу, півночі й півдня природними стрімкими кручами, вимитими морем, а із заходу — оборонним валом. Біля храму з-під землі било священне джерело. Сам храм, збудований з дерева, стояв посередині міста, мав чотирикутну форму під однією банею (куполом), пофарбованою в яскравий малиновий колір. Стіни храму були прикрашені надзвичайно майстерною різьбою, що передавала образи богів, символічні знаки, обереги, орнаменти. Статуя Світовида (Святовида), що стояла всередині святині, була обгороджена чотирма стовпами з поперечними жердинами вгорі, з яких звисали чудові килими, утворюючи завісу. Статую відкривали під час богослужіння. Сам кумир мав чотири голови, звернені в чотири сторони світу. Кожна з голів мала портретну схожість із типовими представниками цього слов'янського племені, особливо в зачісках та способі підстригання вусів. У правій руці Світовид тримав великий ріг, вирізьблений з коштовного металу, для щорічних ворожінь про врожай. Поруч зі статуєю зберігалися символи божества — меч, кінська упряж та сідло. При святині утримувався білий священний кінь, який належав Світовадові. На ньому ніхто не смів їздити — кінь використовувався для священнодійств-ворожінь. У венедів Світовид вважався божеством Білого Коня (світанку). Храм також мав своїх охоронців — 300 хоробрих лицарів з кіньми та зі зброєю. На думку багатьох дослідників храм з острова Ругії був типовим для всіх слов'ян, отже й для українських племен.

alt

Опис подібного храму зробив також германський хроніст Тітмар (975—1018 pp.), який брав участь у руйнуванні святинь слов'янського племені лютичів. Святилище знаходилось в місті Радегості, мешканці якого, як зазначав автор, були завжди гостинними, «раді гостям», за що їм і «віддячили» такі непрохані гості. Храм був дерев'яний, щедро прикрашений різьбленням. Кожне з вирізьблених зображень богів було підписане — мало вирізьблене на дереві ім'я. Один з богів — Сварожич.

Адам Бременський в «Історії», написаній перед 1076 р. подав перелік західно-слов'янських племен. Серед них — могутнє плем'я ретаріїв, столицею яких було місто Ретра. Найголовнішим божеством у них був Радегост (як і в лютичів), статуя якого була виготовлена із справжнього золота та інших коштовностей. У цій же праці згадується і наш Київ («Хіве в Русі»), який «є суперником скипетру Костянтинополя».

Опис одного храму прибалтійських слов'ян подав Ал Масуді: «Святиня була побудована з червоного коралу та зеленого смарагду. Посередині святині був великий купол (баня). У святині стояв образ бога. Руки, ноги і голова його були створені з дорогоцінного каміння чотирьох родів: із зеленого хризоліту, червоного яхонту, жовтого сердоліку та білого кришталю. А голова його була з червоного золота. Біля образу бога стояв образ білявої дівчини, що приносить йому жертву — квіти. Ця святиня була присвячена якомусь мудрецеві, що був у них за давнього часу» («Золоті луги»), Ал Масуді також писав і про те, що храм мав отвори в покрівлі та надбудовах, зроблені для спостереження за сходом сонця, а також про чудовий милозвучний спів, який вразив чужоземних мандрівників.

Найдавніші храми, як бачимо, будувалися з дерева, яке давало широкі можливості майстрам-різьбярам для втілення найскладніших орнаментів, знаків, написів тощо. Дерево — споконвічний символ рослинної сили — мало ще й сакральне значення для побудови святилищ. Статуя Світовида в Арконі була виготовлена з кількох порід священного дерева.

alt

Вдома слов'яни мали своїх домашніх ідолів, дерев'яні скульптурки яких ставили на спеціальних кутових поличках — божницях, які успадкували й християни для своїх ікон.

З часом дерев'яна церковна архітектура була витіснена міцнішим матеріалом — каменем, проте первісна форма храмів залишилася типовою слов'янською. Але чотирикутна в плані церква увінчувалася вже не одним, а кількома куполами (банями). Проте довгий час поруч із кам'яним церковним будівництвом співіснували дерев'яні церкви (особливо на Західній Україні).

Цінним пам'ятником традиційної руської віри є Бушівське святилище, відкрите в Ямпільському районі на Вінниччині в 1884 р. Його цінність посилюється тим, що тут відкриті й розшифровані написи, вирізьблені на вапнякових брилах. Це імена богів Перуна, Хорса, князів Олега та Ігоря, а також ім'я жерця. Ці написи були прочитані в 1961 р. відомим українським вченим Валентином Даниленком. Вважають, що вони зроблені абеткою, близькою до глаголиці, але дуже індивідуалізованим почерком. Бушівський храм був збудований з каменю, вкритий дубовим гонтом. Він мав два яруси — наземна й підземна частини сполучалися печерами. Тут знайдені керамічні ритуальні чаші. Єдиною неушкодженою деталлю храму є кам'яна брила з зображенням сцени жертвоприношення: зліва священне дерево, на якому сидить півень (символ сонячного світанку), під деревом стоїть на колінах жрець, піднявши вгору ритуальну чашу; справа — постать священного оленя. Вірогідно, в жертву богам приноситься оленяче молоко. Саме на цьому рельєфі зберігся повний напис: «Аз есмь Миробог, жрец Ольгов». Рельєф виготовлений дуже майстерно в майже реалістичній манері, хоча, відшліфований часом, трохи втратив чіткість. Цей портрет волхва — рідкісне зображення служителя традиційного українського культу.

alt

Визначною пам'яткою традиційної культової скульптури є також ідол Світовида, знайдений у 1848 р. в річці Збруч біля села Личківці на Тернопільщині. Нині сама статуя зберігається в Краківському археологічному музеї, а її копії — в Києві та Москві. Кумир, названий Збруцьким ідолом, має багату символіку цілого давньоруського пантеону. Відшліфований впродовж кількох століть водою, він вже втратив чіткість деяких знаків, а тому різними істориками тлумачиться не однаково. На думку дослідників ідол має зображення п'яти богів: Мокоші, Лади, Перуна, Дажбога й Велеса. Чотиригранна й триярусна статуя поділена на 12 сфер. Верхній ярус (небесний) — це чотири обличчя богів під однією шапкою. Мокоша тримає в руках ритуальний ріг. Лада — обручку, під Перуном — зображення коня та зброї (меча чи шаблі), Дажбог - має солярний знак у вигляді кола з шістьма спицями (колесо). Другий ярус — світ людей: тут бачимо своєрідний хоровод, який можна помітити, тільки обійшовши навколо всієї статуї (по одному чоловіку з розведеними в різні боки руками на кожній з чотирьох граней). Це ритуал, присвячений богам, який здійснюють земні істоти. Нижній ярус — триликий Велес (на трьох гранях статуї), що стоїть на колінах, тримаючи інші світи. Остання дванадцята сфера порожня — тут немає жодних зображень (спина Велеса?). Всі три обличчя Велеса зображені з вусами.

alt

 

Теги:     Капище      контина      капь      требище      святилище      жертовник      вівтар      ідол      кумир      статуя      істукан      бовван      кіммерійці      моління      волхви      мольфари      відуни      жерці      Саксон Граматик      божества      Світовид      Сварог      Руян      Аркона      Радегаст      божниці      Бушівське святилище      Валентин Даниленко
AddThis Social Bookmark Button

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: