Юрій Липа. Ліки під ногами (1943)

У книжцi лiкаря-фiтотерапевта i письменника Юрія Липи (1900–1944) простежено українськi традицiї лiкування травами, вмiщено ботанiчнi описи рослин, пропонованих для домашньої аптечки, вказано їх фармакологiчну дiю, способи застосування в домашнiх i амбулаторних умовах. Подано також стислi характеристики 114 найважливiших рослин iз зазначенням показань i призначень. 

Юрій Липа

ЛІКИ ПІД НОГАМИ

Частина І - ЛІКИ ПІД НОГАМИ

Не вистачало харчiв, обмаль було амунiцiї, але з тим ще так-сяк давали раду українськi бiйцi. Найгiрше було з лiками. Не було чим лiкувати хворих i ранених. Не було чим гальмувати кровотечi, обнижувати гарячку, гоїти запаленi кишки i рани.

Вiйськовi й цивiльнi шпиталi були переповненi, але перемученi лiкарi, сестри й фельдшери не могли хворим багато помогти. Хiба що вдалося трохи забрати медикаментiв вiд ворога або контрабандою щось прийшло з Заходу. Але цього було мало, незначна кiлькiсть лiкiв не заважувала багато серед загальної бiди.

Люди вмирали i недалеко вiд фронту, i в самому Кам'янцi вiд нестачi найпотрiбнiшого – хiни, салiцилу, танiну.

А на це не було ради.

Батько мiй, тодi лiкар Вiйськового мiнiстерства, приходив сумний i мовчазний. Дуже часто доводилося тiльки безрадно дивитися, як гинуть вiд пошестей i хвороб найкращi люди. Україна була тодi блокована з усiх бокiв – i з заходу, i з сходу,-треба було б самим шукати виходу. Та не вдалося, i багато жертв упало через недостачу лiкiв.

– Чи можна було б лиховi запобiгти? – не раз питав я себе, дивлячись на те, що дiялося серед моїх товаришiв, студентiв i вiйськових. Може, є щось таке, що б замiнило хiну з далекої Ост-Індiї, або заморськi тинктури, або фабричнi витвори Заходу? Нехай би замiнило хоч частково, але все ж i це багато б значило.

Пiсля кам'янецької доби немало минуло часу, але все ж пам'ять моя не могла викреслити тих тяжких хвилин, коли лiкарi нiчим не могли помогти хворим.

По Кам'янцi пiшов я на медицину.

В тому захiдно-польському унiверситетi, де я був, викладали науку на звичайний копил: дбали про вишкiл з метою докладного пiзнавання хвороби; що ж до лiкування, то воно вважалося дiлом легким. Про всi можливостi хвороби вже заздалегiдь подбала хiмiчна фабрика, i лiкар, записуючи готовi мiшанки (специфiки) чи легкi до приготування, був властиво тiльки посередником мiж фабрикою i пацiєнтом. Це звалося навчанням лiкування.

Саме тодi жив я в одного залiзничника, i вiн, коли слабував на свою кишкову хворобу, купував якесь зiлля, парив, як чай, i так лiкувався. Я дивився на те згори, з пiдсмiхом.

Вийшовши з унiверситету, я вже в перших роках практики спостерiг iз сумом, що хвороби не так слухаються фабричних добрих лiкiв, як менi здавалося в унiверситетi. В шпиталi, де я працював, i в славних лiкарiв, що їх рецепти я оглядав, були свої правильнi ступенювання в даваннi лiкiв. Коли така серiя лiкiв не помагала, тодi лiкар умивав руки i старався, щоб хворий якось зник з його очей.

Особливо дивна пригода трапилася менi з одним приятелем. Вiн захворiв на кишки, i то на таку хворобу, що швидко сох i став боязкий; йому здавалося, що вiн – близький до смертi. Ми ходили по всяких лiкарських знаменитостях. Перед тим я говорив йому, що приблизно лiкар йому скаже i що запише з лiкiв. Так i ставалося. Через те вгадування приятель менi дуже довiрився. З другого боку, хвороба не вгасала,-не помагали анi танiни, анi перпарини. Хворий почав просити, щоб я його вирятував.

Отодi згадав я про зiлля, що пив мiй господар, залiзничник. На базарi пiзнав я цю рослину i принiс її хворому. Той почав пити зiлля i скоро видужав.

Почав я шукати того, хто добре розумiється на лiкарських рослинах. Доля помогла менi. Якраз коло мене жив старий фармацевт, що об'їздив i Туркестан, i Надволжя, i Україну, i свою Польщу. Був вiн оцiнником при великiй гуртовiй коморi рослинних лiкарських сирiвцiв. Цей фармацевт написав також чимало про цiлющi зела (трави). Зустрiчалися ми часто.

Одного разу розповiв вiн про те, що йому трапилося. Це було в 1920 роцi, коли вiн iще з двома товаришами втiкав через бiлоруськi лiси. Там один з них зранився в ногу, а що глибоко та ще й кров не швидко стиналася – була халепа з кровотечею. Не було нiчого пiд рукою. Тодi фармацевт-зелознавець нарвав калиточника в лiсi, витиснув сiк через полотно, дав напитися раненому, i кровотеча спинилася.

– Ви мали лiки – пiд ногами! –

Ми всi топчемо лiки ногами, – сказав зелознавець, – а шкода, що часто навiть про це не знаємо. Не знають цього, на жаль, i хворi, i лiкарi.

ПОГЛЯД НА ЛІКУВАННЯ РОСЛИНАМИ

Тодi, власне, почав я робити спроби, котрi зела можна було б давати хворим замiсть фабричних лiкiв або заморських рослин.

Як лiкар для бездомних у великому мiстi мав я район на якихось 8–12 тисяч бездом- них, що жили в мiських бараках. На них, головним чином, i робив я спроби, купуючи зела через свого фармацевта-зелознавця.

Уже пiсля 10–15 тисяч спроб можна було знайти з «кiльканадцять незлих зелолiкувальних метод. Спецiально добрi були рослиннi лiки при хронiчних хворобах.

Дуже добре впливали зела на вилiкування артритизму. Не раз бачив я, перебуваючи в українських горах, покорченого артритизмом гуцула на тлi розкiшних кущiв лабазника (Spirea ulmaria, лабазник, вiд цiєї рослини, що має в собi рослинний салiцил, пiшла назва аспiрину), що, може, вилiкував би його. Дiйсно мав «лiки пiд ногами»!

Однак не тiльки для немiчних хронiчно хворих були добрi цiлющi зела. Свого часу їх потребувало й вiйсько. Власне, пригадав я свої роздумування з Кам'янця в 1919 р., читаючи вiдповiдну лiкарську лiтературу. Спецiально французькi лiкарi з минулого столiття багато працювали над тим, щоб рiдними рослинами заступити заморськi сирiвцi. Їхня лiтература про протигарячковi рослиннi лiки – найбiльша з усiх народiв Європи.

Взагалi ж, коли подавав я спис лiкарських зелознавчих праць при своїм пiдручнику («Фiтотерапiя», 1933), то на 200 з чимось таких праць 90 % були написанi французами.

Спонукає їх до тiєї працi й любов до рiдного краю, i бажання не платити багато грошей за чужоземнi рослини, що й дорогi, i нераз фальшованi. Вплинув, мабуть, i досвiд блокади французької Європи Англiєю за часiв Наполеона.

Ми, українцi, маємо також свої традицiї в лiкуваннi. Висловив їх найповнiше в своїй докторськiй працi з 1888 р. (писанiй по-нiмецьки) лiкар Василь Демич, що студiював у Юрiєвi (Дорпатi), а походив з Чернiгова.

Основною думкою Демича є те, що «народна медицина заслуговує на бiльшу увагу лiкарiв», бо «має в собi багато корисних лiкiв, особливо гiрких, пахучих i палючих, нераз навiть отрутних рослин».

Демич думає, що «медицина, пересаджена ще в 16-м ст. з Захiдної Європи на росiйський грунт, не могла й не може мати жодного нацiонального грунту – вона служить тiльки великостi й багатству Росiї i мало дбає про простий нарiд».

Цiй бюрократичнiй медицинi Василь Демич протиставить т. зв. народну медицину, яка є далеко старша; її початок лежить, правдоподiбно, в пiтьмi передiсторичного життя.

Це лiкування виросло з мiсцевої флори, фауни i релiгiї, «коротко кажучи, – пише Демич,- це результат матерiального i духовного життя русинiв i воно носить у собi характер народу».

Ця медицина має добрi прикмети – «народнi лiки – дуже дешевi i всiм доступнi: уживання їх – дуже зрозумiле, i бiльшiсть беззастережно вiрить у їх вплив. Тут не знайдемо ми жодних аптек iз їх колосальними цiнами, жодних зачумлених шпиталiв i т. д. Таке народне лiкування дає цiнний матерiал i для наукової медицини, бо воно постало впродовж багатьох столiть завдяки розумовi багатьох мiльйонiв людей. Воно лише спочиває тепер пiд грубою корою забобонiв маси. Я розрiзняю,- каже Демич,- в народнiй медицинi позитивнi i негативнi (шкiдливi, нерозумнi – сторони, причому останнi не раз переважають… Лiкарi мусять зближуватися, розумiти, не бути «бюрократами». В цей спосiб удасться, може, лiкарям ближче пiдiйти до народу i одночасно здобути його довiр'я».

У своїй працi подає Демич опис лише 57 зел, але зате багато пригадує прiзвищ своїх попередникiв, головно з українських земель, як Горницький, Вержбицький, Чоловський або й С. Парпура, знаний i Т. Шевченковi. Всi вони видавали свої пiдручники зелолiкування в другiй i третiй четвертинi минулого столiття.

Тим часом лiкування рослинами почалося за кiлька тисячолiть перед ними.

ДАВНЄ РОСЛИННЕ ЛІКУВАННЯ

Вiдкривання лiкувальних рослин iшло одночасно з шуканням їх харчових прикмет. Чималу, мабуть, роль тут вiдiграв i природний iнстинкт знаходження потрiбних у хворобi трав. Цей iнстинкт i досi мають звiрята, навiть домашнi, як кiт i пес.

Винаходи лiкувальної вартостi рослин зроблено переважно в часах ще передiсторичних. Потiм традицiї лiкування передавалися з поколiння в поколiння. За облiком учених усiх лiкарських i лiкарсько-харчових рослин на свiтi є понад 13–14 тисяч. З того на нашi землi припадає лише кiлькасот.

В стародавнi часи в Європi найбiльшим осередком зелолiкування був острiв Крит i зв'язана з ним егейська культура, що цвiла в 13-м ст. перед Христом. Старогрецька культура виросла з цiєї егейської культури, i тому першi грецькi пiдручники лiкування, як, напр., Гiппократа, Дiоскорида, мають уже стару вироблену традицiю. Римляни перейняли лiкування вiд грекiв, а в їхнiх пiдручниках на 700 лiкiв 600 були самi рослини.

Багато спричинилися до розширення рослинного лiкування араби, що з'явилися в Європi мiж 7-м i 13-м столiттям, якраз коли так багато значили нашi чорноморськi народи та схiдно-середземноморськi. Араби, купцi й мандрiвцi, їздили скрiзь, були не тiльки в нашiй Київськiй державi, але й по Туркестанi аж до Китаю, по Іранi аж до Індiї, по цiлiй Пiвнiчнiй Америцi i по цiлому, тодi ще дикому, Заходi Європи разом iз Скандинавiєю. Арабськi лiкарi були славнi iз свого ми- стецтва; в їхнiх пiдручниках було до пiвтори тисячi лiкiв, з того 9/10 рослини.

Вiд грекiв i арабiв європейська медицина не посунулася далеко. Кожний край тiльки доповнював собi своїми мiсцевими лiками те, чого не було в греко-арабськiй лiкарськiй традицiї. Так повставали рiзнi зiльники, т. зв. гербарiї, яких не бракувало i в козацькiй та гетьманськiй Українi.

Головною пiдставою лiкування була думка, що в рослинах є т. зв. «життєва сила» i ця сила витворює лiкувальнi складники рослини, кориснi для живого людського тiла. Тому дослiджування лiкiв пiшло в бiк видiлення з лiкувальних рослин тих вартiсних складникiв. Це вдалося вперше тiльки на початку минулого столiття. Тодi почали все частiше давати екстракти не з усiєї рослини, а її складники алкалоїди, глiкозиди i т. iн.

Та ось прийшов час, коли хiмiки почали пробувати, чи не вдасться штучно витворити деякi рослиннi складники. Так, шукаючи за витворенням штучного хiнiну (його досi так i не вдалося витворити штучно!), Кнорр у 1883 р. вперше дав новий лiк – антипiрин, лiк, подiбний до аспiрину.

Тодi починається розквiт витворювання штучних (синтетичних) лiкiв. Вiн цiлком вiдповiдає розквiтовi великого капiталу в Європi. Тому, коли ми хочемо собi повно вiдтворити картину перемоги буржуазно-капiталiстичного класу, то з погляду лiкування характеризує цей час-засилля фармацевтичних фабрик.

Винахiд антипiрину принiс винахiдниковi й фабрицi колосальнi зиски. Пiсля того новi штучнi лiки, т. зв. «специфiки», росли як гриби пiсля дощу. Уже в 1907 р. з'являється 700 нових специфiкiв, а щодалi, то бiльше. В роках перед 1939 р. патентовано по кiлька тисяч нових специфiкiв рiчно.

То було гульбище наживи, часто нiчим не зв'язане з головним завданням лiкування – помогти людинi в стражданнi, в хворобi, в бiдi. Цi всi патентованi специфiки були доступнi тiльки невеликiй частинi людей – найзаможнiшим. Бiднота i середнi класи мали з того тiльки найменш складнi, недорогi хiмiкалiї. Такий був наслiдок – вiдкинення лiкувальних рослин.

Нiмеччина стала осередком виробництва хiмiкалiй на цiлий свiт. Фабрики її закидували лiкарiв пробками i проспектами. Те саме було i в торговельно залежних вiд Нiмеччини країнах, як Польща, Чехiя, Балкани. Однак, дивна рiч,- саме там, у Нiмеччинi, лiкування специфiками показало себе невистачальним. Нiде нема стiльки знахарiв-зелознавцiв, як у Нiмеччинi. Побiч лiкарiв вони мали величезний успiх, самi розводили для своєї практики цiлi плантацiї лiкарських рослин. В iнших країнах, залитих нiмецькими специфiками, було те саме. Так, напр., у Варшавi було перед 1939 р. 2,5–3 тисячi лiкарiв i не менш як двi тисячi тайних i явних «чудо- дiйцiв», що лiкували переважно рослинами. Цiкаво також, що з усiх мешканцiв Варшави найбiльший прибутковий податок платив такий зелознавець, як Войновський, отже, i заробiток вiн мав вiдповiдно найбiльший з усiх мешканцiв Варшави.

Французи не прийняли так легко нових хiмiчних лiкiв, i французькi лiкарi не вiдки- нули старої рослинно-лiкувальної традицiї, як то зробили нiмецькi, польськi i росiйськi лiкарi. Тому у Францiї (поза великими мiстами) не розвинулося рослинне знахарювання. Там не треба було ворожбитiв для того, щоб лiкувати рослинами. Лiкування рослинами там – у руках лiкарiв, як i давнiше. Те саме осталося i в Англiї. Великою змiною в лiкуваннi повiяло вiд 1913 року. Тодi саме було вiдкрито, що це таке вiтамiни, i доведено, що без них повстає немало хвороб. Отже, ще раз доведено, що в рослинах, головнiм мiсцi перебування вiтамiнiв i провiтамiнiв, таки є джерело життєвої сили. Тiєї сили фабричнi специфiки не можуть заступити. Одночасно вiдкрито й iншi можливостi лiкування, зв'язанi з звiринним свiтом та людськими соками.

Деякий поворот до рослинного лiкування став можливий.

Багато помогла в цьому i т. зв. Велика вiйна 1914–1918 рр.

Тодi побачили люди разом iз своїми урядами, що в довгiй вiйнi треба напружити всi людськi сили. А того напруження не буде без вiдповiдного споживання рослин, i лiкарських, i харчосмакових. Наступив наглий поворот до рослин, такий знаний в iсторiї пiд час голоду й воєн.

Росiя першою в 1915 р. пiд проводом князя Ольденбурзького засновує велетенську органiзацiю збору, переробки й плекання лiкарських рослин. Майже одночасно постають подiбнi органiзацiї в Нiмеччинi (Пруссiї), а далi в Італiї, Британiї, Францiї. Всi цi органiзацiї постали, щоб приспiшити розвiй рослинного промислу. Тому поки що прагнуть вони до устiйнення рослинного сирiвцю (стандартування). Установлено, як має виглядати та чи ця «лiксировина», який має бути смак, запах, який процент домiшок, який процент дiяльного складника та як має бути пакована. По вiйнi це устiйнено.

Але далеко було ще до нових пiдстав рослинного лiкування.

НОВІ ПІДСТАВИ РОСЛИННОГО ЛІКУВАННЯ

Старi часи передали нам тiльки певнi традицiї в лiкуваннi. Цi традицiї бралися на вiру, i лише тепер приходить час для вияснення: як дiє та чи iнша рослина i чому вона так дiє?

Такi дослiди тривають довго. Так, дослiди над рослиною «наперсник червоний» (Digitalis purpurea) розпочалися в 90-х роках минулого столiття; iснують спецiальнi науковi iнститути для його дослiдження, а ще й досi наука не сказала останнього слова щодо цiєї рослини. Досi ж вийшло кiлька десяткiв праць про неї.

А мало є рослин в Європi, так добре дослiджених, як наперсник. У нас, в самiй Українi, треба було б дослiдити хоч зо 100 лiкарських рослин, коли не всi 250 головних рослин, уживаних у народнiм лiкуваннi. Тим часом у цiлiй Європi в останнiх двадцяти роках вийшло не бiльше як кiлькасот окремих праць, переважно невеликих i неповних. З того найбiльше французьких i нiмецьких, а найменше совєтських.

Зате Японiя за цi самi роки сама одна дала понад 3000 наукових рослинознавчих праць про лiкарськi рослини свого краю.

Чому так важко дослiджувати рослини? Тому, iцо їх будова дуже складна: кожна рослина – це живий органiзм, що, як i людина, має свої нерви, судини, дихальця i серце. Жива рослина є iнша, iнша є сила засушеної, неживої рослини. Тому й сiк рослини, як i кров звiрини, iнакший живий, а iнакший засушений або сферментований.

Головне завдання сучасного лiкування рослинами – це дати хворому якнайменш змiнену живу рослину чи то її сiк. Сучасний хiмiк не старається розкладати рослину на її складники, а, навпаки, зберегти її будову. Адже рослина, сама будує iз мало зложених пiдстав, як вода i вуглекислота – дуже складнi молекулярнi будiвлi, наладованi енергiєю. Отже, витворює з енергiї слабкого напруження енергiю значно вищого напруження. А ця енергiя ближча до енергiї людського тiла, як хiмiчнi специфiки-синтези.

Пам'ятаймо також, що рослини витворюють вiтамiни, що без них людина не може анi жити, анi рости й розвиватися.

Вiтамiни зросту «А» є в листках зел i в городинi та фруктах, якi забарвленi червоно або помаранчово, от як помiдори, дерен (кизил), шипшина, глiд, хурма, червоний перець.

Вiтамiни проти нервових хвороб i протиневралгiчнi – «В», «В1» та фiтиниє в рослинних зернах та насiннi, особливо в висiвках.

Проти скорбутовi (протицинговi) вiтамiни «С» є майже в усiх свiжих фруктах та городинi. Один iз важних пунктiв вивозу Угорщини є вивiз овочiв шипшини, з якої найлегше видобути цей вiтамiн.

Пригадаймо також i про вiтамiн «Е», такий важливий при безплiдностi або й скиданнi плоду в жiнки. Цей вiтамiн є переважно в насiннi, що кiльчиться.

Як бачимо, рослини близькi своїм життям до самого процесу життя в людинi.

Тому й людське тiло легше сприймає рослиннi соки, бо вони ближчi до його природи, як чистi хiмiчнi сполуки. Коли танiн або салiцил є в рослинi, вони не дають побiчних ущербкiв, як то буває з фабричним салiцилом чи танiном.

Отже, з того виникає, що головна прикмета сучасного лiкування рослинами полягає в тому, щоб стосувати всi складники рослини, i по можливостi в станi, наближеному до свiжої рослини. На це iснує спецiальна технiка стабiлiзацiї (парою алкоголю пiд тисненням у спецiальному автоклавi).

А втiм, докладнiша стабiлiзацiя рослин, приготовлювання сокiв i вiдповiдних мiшанин - це ще має перед собою велику будучину.

Новiтнє рослинне лiкування народилося не вiдразу. Роздумування над вартiстю лiкiв- специфiкiв привели спочатку видатнiших хiмiкiв-фармацевтiв до смутного вислiду.

Власне, такий хiмiк, велетень фармацiї, проф. Чiрх (Tschirsh) у своїй промовi на з'їздi в 1909 р. так висловився про будучину рослинних лiкiв:

«Тепер можемо бути певнi, що колись медицина вернеться ще охочiш, нiж нинi, до рослинних сирiвцiв. Власне тодi, коли грунтовно попсує шлунок на специфiках хiмiчного синтезу та випробує всi органи звiрячого тiла. Тодi вернеться медицина до найдавнiших лiкiв людства, до рослин, що їх уживання спирається на досвiд тисячолiть. Інша рiч, що не буде на них дивитися так наївно, як за давнього Вавилону, за часiв Галена або ще навiть у 15 ст.».

Про причини вiдродження рослинного лiкування говорить i друге свiтило фармацiї, француз, проф. Пiк у 1923 р. Головна рiч, каже вiн, що фармацевтична технiка тепер може стабiлiзувати рослину, а не так, як досi, лише її якийсь первень. Крiм того, з'явилося й бiльше обсерваторiв i дослiдникiв, якi не вiдносяться з погордою до рослин.

Як бачимо, серед самих хiмiкiв-фарма- цевтiв отверезiння й зацiкавлення прийшло з цiлком логiчних, наукових роздумувань. Серед лiкарiв це приходило з бiльшими труднощами.

Для лiкарiв узагалi вже вiд часiв вiйни 1914–1918 рр. настала доба перебудови цiлого їхнього свiтогляду. Може, найсильнiша iдеологiчно група європейських лiкарiв ви- сунула т. зв. бiологiчний свiтогляд.

Досi, як твердять вони, були завжди два напрями в медицинi i звiдти поставали розбiжностi i т. зв. кризи в медицинi.

Один напрям був чисто матерiалiстичний, вiн iшов тiльки вiд реального факту до реального факту i в своїх твердженнях спирався тiльки, властиво, на поодинокi факти.

Другий напрям, iдеалiстичний, шукав Юрiй Липа завжди за доцiльнiстю цiлого лiкування, i творив т. зв. iдеологiчнi пiдстави (як, напр., «клiтинна» чи «гуморальна» теорiї i т. д.).

Бiологiчний свiтогляд приймає, однак, i другий напрям, стараючись їх сполучити в одну гармонiйну цiлiсть. Хвороба, кажуть лiкарi-бiологи, то тiльки ущербкове, недовершене життя (vita laesa\ що ж є суттю життя, ми не знаємо, отже, покиньмо суперечки про те, яку iдеологiю дати медицинi. Помагаймо!

Помагати треба, звiдки б та помiч не прийшла. Жодного лiку, який хоч раз помiг хворому, лiкар не смiє вiдкинути без попереднього чесного дослiду. Так само пiдставною думкою цього свiтогляду є думка ще батька медицини Гiппократа, що лiкування – це тiльки доповнення до способу життя. Обов'язок лiкаря-так покермувати життям пацiєнта, щоб воно стало бiльш довершеним i вiдiйшло вiд недовершеного життя -хвороби.

Велику вагу прикладає цей свiтогляд до засадничого здоров'я родини, роду i цiлого великого Роду, породи людини. А звiдти через цi ступенi – й цiлого людства.

Цей свiтогляд надається якраз для молодих народiв, якi мусять боротися бiологiчно за своє мiсце пiд сонцем. Для сили нашого Роду i його здоров'я потрiбнi всi засоби.

Спецiально рослинне лiчництво близьке українцям. З усiх народiв пiвденного сходу Європи українцi мають найглибшi традицiї рослинного лiкування.

УКРАЇНСЬКІ ТРАДИЦІЇ

Харчосмаковi рослини i цiлющi рослини плекано вiд найдавнiших часiв разом. А втiм, багато рослин є одночасно i лiкарськi, i харчосмаковi, як м'ята, квасоля, часник.

Деякi стали тепер тiльки лiкарськими, як зiлля «борщ», хоч колись воно було лиш пiдставою борщу-страви. Тому коли маємо якiсь вiдомостi про городнi рослини на наших землях, то можемо бути певнi, що вони були одночасно i харчосмаковi, i лiкувальнi рослини.

Першi згадки про плекання рослин в Українi знаходимо ще в Геродота, тобто двi тисячi п'ятсот лiт тому. Городнi рослини, як цибулю тощо, вирощували орачi-алазони на Правобережжi. Це плекання сягало ще далi, аж до часiв колонiзацiї наших земель передньоазiйською, месопотамською расою перед 4–5 тисячами лiт.

У великокнязiвську добу знаходимо згадки про лаврiвськi городи та городникiв, що садили квасолю, цибулю, часник та цiлющi зела.

Городництво Великого Києва було дуже розвинене, бо знаходимо згадки про те, як в 11-м столiттi переношено годiвлю деяких рослин з двору великого князя на двори польських королiв та нiмецьких князiв.

З гетьманських традицiй треба згадати одну з перших державних українських аптек, заложену в Лубнах, правдоподiбно за гетьмана Івана Мазепи. Лубни осталися й досi зв'язанi з традицiєю вирощування лiкарських рослин. Ще перед вiйною 1914–1918 рр. збереглися там гуртовi комори, куди селяни колись привозили сушене зiлля iз своїх плантацiй. Пiд Лубнами збереглися й деякi старi назви мiсцевостей, як «Ботанiчна Левада» i т. iн.

Пiд совєтською владою не загасли цi стародавнi традицiї Лубен. Коли Москва, бажаючи здобути якнайбiльше закордонної валюти, почала експортувати мiж iншим i «лiксировину», то це їй не дуже вдалося розвинути. З погляду безстороннiх чужоземних глядачiв-фахiвцiв з «усiх совєтських здобуткiв у цiй дiлянцi заслуговують на увагу тiльки здобутки Лубенської дослiдної станцiї лiкарських рослин в Українi, особливо в селекцiї перцевої м'яти i лаванди ».

На деяку увагу заслуговують працi, подiбнi до праць Лубенської станцiї, що їх перепроваджували фахiвцi на Харкiвщинi та на берегах Чорного моря, головним чином в Одесi.

Та все це працi, якi пiдготовляють (селекцiонують i устiйнюють) рослинну сировину. До опанування й стосування в лiкуваннi рослинами як цiлiстю треба важкої працi цiлих поколiнь вiдданих дослiдникiв.

Тут мусимо вiддiлити працю вчених-дослiдникiв вiд працi звичайних збирачiв, головно т. зв. народного лiкування та його популяризування.

Збирання народних лiкувальних традицiй почалося в нас уже вiддавна, рiзнi писанi зiльники й гербарiї були в нас дуже популярнi ще за козацьких часiв (знайдено слiди цього i в «Щоденнику Марковича»). Початком нової традицiї треба вважати працi перших українських лiкарiв-унiверсалiв з кiнця 18-го ст., як, напр., деякi працi знаного лiкаря Кавунника-Елланського.

Вiд того часу маємо багато праць. Дослiдники, як добрi робiтники, зносили з цiлої української землi цеголки, скарби, народнi рослиннi лiки. На цих цеглинках можна буде збудувати велику будiвлю українського лiкування.

Дослiджено українське народне лiкування за окремими землями. Вистачить назвати для Полтавщини Августиновича (1853, Київ), П. Гавсевича (1912–13, Лубни), Н. Монтеверде (1916, Петроград), І. Павловського (1915, Полтава); для Київщини-Т. Вержбицького (1867, Київ), там теж вийшла капiтальна праця, двотомний вислiд систематизацiї лiкаря й природника п. з. «Зiльник i народнi лiки» В. Горецького i Вiлька (1885, Київ); на чорноморських берегах обробляли матерiали до рослинного лiкування – В. Гомилевський (1916, Сiмферополь), Тесля (1916, Сухумi), В. Корнєв i Г. Купрiянов (1917, Ялта) та В. Любименко й В.Маркович. Дослiджено, зокрема, й Карпати («Гуцульщина» В. Шухевича) й Харкiвщину, Чернiгiвщину, Донщину.

Врештi, українська лiкарська рослиннiсть багато була зачеплена в вiдповiдних дiлянках праць ВУАН, особливо в перших роках її дiяльностi. Туди треба вiднести й працi, що обiймали цiлу лiкарську рослиннiсть т. зв. УРСР.

Першi працi збирачiв, особливо лiкарiв, виходили латинською мовою, як С. Парпури з 1830 р.; деякi, як чернiгiвця В. Демича (1888, Дорпат) та лiвобережця Гнiдича (1778, Лейпцiг), були писанi нiмецькою мовою. Бiльшiсть зi зрозумiлих причин видавано росiйською мовою. Серiю видань українською мовою розпочинає книжка Д. Максименка «Лiкарськi й пахучi рослини», що вийшла в Полтавi в 1918 р., за часiв Української держави.

Вiд того часу з'являються, головно в Галичинi, поважнi популярнi працi, що з них на перше мiсце треба поставити книжку Теодора Панича («Лiчничi рослини», Львiв, 1924).

Жнива збирачiв i популяризаторiв народного рослинного лiкування значнi, як мало в котрого європейського народу. Тяжче стоїть справа з науковим оволодiнням цього матерiалу. Адже треба кожну народну вказiвку сконтролювати, кожний традицiйний звичай зглибити. Нiчого не вiльно висмiяти чи нерозумно вiдкинути, не вжившись у людей i їх оточення.

Обережнiсть i пошана в оцiнцi своєї народної лiкувальної культури були завжди прикметою великих нацiй свiту. Вони на цьому нiчого не втрачають, а тiльки здобувають.

Вiзьмiмо такий приклад. Бiднiша люднiсть великих мiст давно лiкувала т. зв. курячу слiпоту, яка постає на тлi сильної анемiї, споживанням печiнки, i то, оскiльки можливо, напiвсирої. Про цей «смiшний лiк» писав у минулiм столiттi росiйський лiкарський часопис «Врач» iз пiдсмiхом,- от, мовляв, темнi, нерозумнi люди з передмiсть Петербурга чи Києва лiкують очi чудацьким способом. Тим часом два американськi лiкарi почали дослiджувати вплив сирої й напiвсирої печiнки на анемiю (недокрiв'я) i вiдкрили, що вона добра в лiкуваннi. Обидва лiкарi за це дiстали в 1926 роцi всесвiтню нагороду Нобеля, бо їхнiй винахiд-спостереження корисний для всього свiту.

Цiкавi сучаснi дослiди над «сауною» – фiнською парнею. Цих парень є в самiй Фiнляндiї пiвмiльйона, i кожен, хоч найбiднiший, фiн має в себе вдома свою «сауну». Пару там здобувають просто: поливають водою розпечене на вогнi камiння, уламки гранiту. Отже, теперiшнi спостереження (Muck, 1940) вiдкрили, що з такого розпеченого гранiту виходить еманацiя радiю (гранiт з усього камiння має в собi найбiльшу кiлькiсть урану й тору). Тому тi парнi так добре впливають на фiнiв. У сучаснiй Нiмеччинi мiнiстр здоров'я спецiально заохочував до будови таких «саун» скрiзь для оздоровлення населення. Вiзьмiм i простiший приклад корисностi дослiдiв народного лiкування. В 1914–1916 pp. царська Росiя втратила багато лiкiв, якi приходили з закордону. Особливо дошкульно бракувало «Hydrastis», зiлля, що приходило з Канади i гальмувало кровотечi. По спецiальних дослiдах порадив учений Кравков, щоб узяти замiсть заморського гiдрастiсу свiй звичайнiсiнький «водяний перець» (дрясен гiрчак), уживаний всякими бабами- шептухами i ворожбитами. Що ж, мiсцеве зiлля заступило заморське та осталося в списi європейських наукових лiкiв. Можна сказати, що зробило кар'єру i «вийшло в люди », не так, як багато iнших рiдних рослин.

Українськi дослiдники-лiкарi були не раз бiльше знанi серед чужинцiв, як у нас. Такий доктор Денисенко жив у Парижi i дослiджував вплив зелемозню (Chelidonium) на лiкування раку. Про його працi знає бiльше Нiмеччина (там виробляють з цього зiлля лiки для впорскування) або Францiя чи Росiя, як Україна.

Однак принаймнi добре, що про його працю впродовж останнiх тридцяти лiт ще не забули, зате забуто працю лiкаря Протопопова з Донщини про одне пiвденноукраїнське насерцеве зiлля (1900, Петербург). Тiльки випадково зустрiвся я з цим зiллям, дослiджуючи «цiлющу травичку», що її за дуже дорогу цiну продавав один варшавський ворожбит. Той ворожбит використав працю Протопопова.

В останнiх часах треба було б створити спецiальний дослiдний iнститут лiкарських рослин. Тодi в справi лiкування буде довершено те, що має бути довершено в усiх дiлянках української культури,- зосередження й мобiлiзацiю культурних цiнностей краю й народу.

Частина ІІ. ДОМАШНЄ ЛІКУВАННЯ. ОСОБЛИВОСТІ ДОМАШНЬОГО ЛІКУВАННЯ

Домашнє лiкування iснуватиме так довго, як довго буде людство i хворiтиме людина. Навiть у найбiльш культурних пацiєнтiв по повороттi вiд лiкаря з'являється думка: правда, що курацiя лiкаря зовсiм добра, але чи не придалося б зробити до тiєї курацiї деяку поправку, доповнення або змiну? Власне, на цьому бажаннi доповнити звичайний спосiб лiкування так, щоб вiн бiльше пасував до особи хворого, i полягає домашнє лiкування там, де є добрi лiкарi.

Що ж казати про роль домашнього лiкування там, де нема лiкарiв або їх обмаль? Там воно стає дуже важним проявом людського життя. До знавцiв такого лiкування звертаються пiд натиском бiди нераз i дуже освiченi люди, а навiть, признаймо це, i самi тяжкохворi лiкарi.

Лiкувачi в такому лiкуваннi мають нераз кориснiшу позицiю, як самi лiкарi. Передовсiм можуть давати дуже неприємнi лiки i вживати досить ризикованих заходiв. Так, напр., знаю про те, як, зав'язавши очi молодiй особi, що слiпла, та погрозивши смертю, ворожбит вистрiлив над її вухом. Струс повернув зiр хворому, який слiпнув, мабуть, на iстеричному тлi.

– Зважмо, як лiкувачi вмiють користуватися в домашньому лiкуваннi i дуже несмачними лiками, яких не наважиться дати лiкар.

Не один раз лiкарi опускають руки перед високою кислотнiстю шлунку. Безкiнечна печiя докучає також i самому хворому. Тодi вiн звертається за помiччю до ворожбита i там дiстає такий припис: «Вiзьми свiжу, необiдрану рожеву картоплю, протри на терцi кiлька картоплин, витисни через чисту ганчiрку сiк i пий 2–3 рази денно чверть – пiвсклянки по їжi. Печiя зникне напевне, навiть у найзатвердiлiших випадках». Оскiльки, додаймо, хворий витримає нужденно прикрий смак лiку.

Деякi дивнi лiки домашнього лiкування - то тiльки замаскованi першоряднi лiки офiцiальної медицини, як от, напр., було з вживанням пiвсирої печiнки пiд час недокрiв'я.

Розгляньмо, наприклад, найновiшi лiкувальнi дослiди в хворобi заникання м'язiв на тлi нервової дистрофiї. Найновiший винахiд у цiй повiльнiй i тяжкiй хворобi - це давання дорогого специфiку «глiкоколу». Тим часом вiддавна в нас у чорноморських мiстах пору чуванопри всiх заниках м'язiв давати якнайбiльше «холодцiв» з телячих нiжок i риби. Тепер виясняється, що, власне, желатин заступає «глiкокол» у цiй хворобi.

Прикладiв таких лiкiв можна давати бага то, i треба сказати, що не раз цi лiки в моїй практицi я мусив визнати за доцiльнi. Скажiмо, при затруєннi чимось з'їдженим, поки я прийшов iз змiром полоскання шлунку й апоморфiном, хворий уже встиг сам викликати рвоти (блювоти), уживши 1–2 столовi ложки звичайної солi або 1–2 чайнi ложки муштарди (не гiрчицi!) i випивши до того б-8 склянок води.

Не треба забувати, що бувають i гiршi наслiдки з домашнiм лiкуванням, напр., коли родина дасть хворому на груди банки i приспiшить кровотечу з легень, бо дасть тi банки при твореннi каверн у туберкульозного хворого.

Тому коли рiч iде про домашнє лiкування, то його, з одного боку, треба прийняти до української культури, а з другого боку, до деякої мiри знормалiзувати так, щоб воно не чинило шкоди здоров'ю населення.

В першiй мiрi до того покликанi лiкарi, зичливi для цiєї помiчної галузi лiкування, а одночасно такi, що пам'ятають про добро загалу.

Найлiпше було б, щоб кожний з таких лiкувачiв пройшов вiдповiдну, хоч би й недовгу, школу, скажiмо, кiлькатижневi курси: «курси швидкого рятiвництва», «курси збирання й сушiння рослин» або «курси зелознавства» чи «курси масажу й природолiкування». Коли не курси, то принаймнi одноразовий лiкарський контроль здiбностей даної особи був би доцiльний.

Власне, трохи мiнiмальних вiдомостей з рослинознавства подаємо нижче. Вiдомостi цi-тiльки доповнення i певне систематизування того, що лiкувач може собi придбати, пiзнаючи природу зблизька та студiюючи вiдповiдну лiтературу. Пiд рукою сучасний український лiкувач може мати: 1 – «Цiлющi рослини» проф., д-ра Івана Раковського, Кракiв, 1942; 2 – «Хвороби нирок i лiкування зелами» д-ра Е. Васютинського, Львiв, 1938; 3 – «Лiчничi рослини», пiдручник для збира- чiв Теодора Панича, Львiв, 1924.

ЗБИРАННЯ І СУШІННЯ РОСЛИН

Сушiння й збирання рослин – це не проста рiч. Звичайно це називають зелярським промислом. А тим часом якраз тут треба ма ти багато бiльше, як звичайну промислову технiку. Повинно бути те, що звемо «робота з душею»: треба любити природу й рослини, треба вiдчувати рослину як живу iстоту. Рослини мають у собi прикмети, що наближують їх до нашого людського життя. Голод, хвороби, дивнi змiни панують i в них так, як у людей.

Так, як i люди, вони пiдлягають впливам сонця й мiсяця. Хто знає, може й мали давнi зелярi пiдставу твердити, що цвiт i всю рослину (надземну) треба завжди збирати перед повнею мiсяця (якихось 3–6 днiв) або остаточно в день повнi? Бо нiби мiсяць уповнi викликає приплив сокiв у надземних частинах рослин. Навпаки, пiдземнi частини рослин мають бути бiльш соковитi при убуваннi мiсяця. В кожному разi, найновiшi дослiди над зростом грибiв довели, що гриби ростуть швидше, як мiсяць є вповнi.

Треба не тiльки вiдчувати i знати рослини, що їх збираємо, – треба мати добру знайомiсть i вiдчуття грунту, околицi, де їх збираємо. Українськi грунти ще замало обслiдуванi i ховають у собi багато несподiванок. Залiзистi, сiрчанi, навiть радоновi джерела можна зустрiти скрiзь – вiд Майкопа по Буркут i вiд Горинi по Хопер.

Найбiльшою помилкою було б зоднорiднювати збирачiв лiкарських рослин i робити з цього фах. Там повиннi бути передовсiм люди, закоханi в свою мiсцевiсть, люди, що з любов'ю збирають рослини, найвартiснiшi в тiй околицi. Цi люди можуть бути з найрiзнорiднiших фахiв, але головним їхнiм окресленням може бути одно: щоб вони любили, розумiли i вмiли збирати лiкарськi рослини своєї околицi.

Так само дуже небезпечно було б поставити справу збирання i приготовлювання рослин у площину грошового думання (Gelddenkеп). Навiть частинно так поставлена справа обезцiнить i загирить цiлий задум. Збирати рослини для помочi людям – це акт творчий i нацiонально, i вселюдськи. Хто знає, чи не найбiльше до того надавалися б передовсiм українськi чисто християнськi органiзацiї,- може, рiд братства при окремих церквах, може, чернечi ордени. Адже були вже колись староруськi й козацькi монастирi провiдниками в цiй дiлянцi? Захiдноукраїнськi Василiяни, Київська Лавра зберегли зелярськi традицiї аж до часу большевицької неволi.

Не урядовцi, не обiжники i т. п. папери розвинуть рослинне збирання й лiкування, а живi духом люди, що працюватимуть для своїх хворих братiв. Тiльки самодiяльнiсть може бути змiстом цiєї благородної дiлянки української культури.

По цих вступних увагах про загальний стан i про саму iдею рослинного лiкування перейдiм до важнiших вказiвок щодо сушiння й збирання рослин.

Почнiм вiд кiлькох спецiальних уваг.

Збирання отруйних рослин, таких, як наперсник, як горицвiт, як дивдерев, як пiзноцвiт та iншi, вимагає спецiальної обережностi. Треба збирати такi рослини завжди окремо, так само сушити й переховувати окремо вiд iнших лiкарських рослин. Пiд час їх збирання не вiльно торкатися руками очей чи уст. Усунути дiтей вiд близькостi до цих рослин. По отруйних рослинах завжди мити руки.

Нiколи не мiшати рослин, хоч би й з однаковим лiкувальним призначенням. Не вiльно мiшати навiть частин тiєї самої рослини, напр. листя й корiння лiкарської мальви. На кожнiм пакунку з зiбраною рослиною мусить бути виразний напис (найлiпше на привiшенiй етикетцi), який визначає цю рослину.

В своїй дiлянцi збирання, в своїй околицi треба шанувати стан лiкарських рослин. Не витереблювати безглуздим поспiхом, «не голити свого кутка», як кажуть збирачi. Натуральне джерело здоров'я не смiє всохнути, його повинно вистачити на дальшi роки. Однорiчнi рослини в кiлькох примiрниках зоставляти на розсiв i не зривати. Коли вирвалися непотрiбно корiння чи цибулька рослини – закопати назад у грунтi. Збираючи з дерева, ощаджувати його, не обламувати, не ранити. Шанувати рослини.

Коли збирати лiкувальнi рослини? Найкраще зранку по росi, старим звичаєм, поки ще сонце не припiкає. Пополуднi рослини не такi сильнi, як твердить народна мудрiсть, та й треба встигнути їх сушити.

Як збирати рослини? Найкраще стинати їх гострим серпом або гострим ножем, залишаючи корiнь. Коли рослина дволiтня, то вона дасть жнива ще й на другий рiк. Збирати треба дорослi, добре розвиненi рослини, не рахуючи занадто малих i знидiлих.

Там, де були штучнi погної, краще не збирати рослин. Так само не збирати рослин занадто запилюжених: вони хоч би як митi, завжди даватимуть каламуть у напарi.

Коли б треба було збирати ароматичнi, пахучi рослини, як полин, крокiс, м'яту, то завжди варто вибирати рослини на сухiшому кам'янистому грунтi i добре насвiтлюванi сонцем. Цi ж самi рослини на занадто врожайнiй i погноєнiй землi мають у собi менше дiючих речовин. Загалом дикi рослини багатшi складниками, як сiянi.

Сiчень – лютий

Омела бiла Сосна, живиця Ісландський мох Вовчинець звич., кора Береза, бруньки

Березень

Бруньки: Берези Сосни Тополi

Корiння: Бузини чорної Придорожника (Петрiв батiг); Свiчурника гiркого Шувару

Кора: Вовчинця звич.

Квiтень

Бруньки: Берези Сосни Тополi

Корiння: Бузини чорної Придорожника (Петрiв батiг); Свiчурника гiркого Шувару

Кора: Верби; Вовчинця звич Крушини звич.

Цвiти: Конвалiї; Первенця лiкарського Фiалки пахучої

Зело: Горицвiту; Кульбаби

Листя: Берези Конвалї

Травень

Кора: Верби Дуба; Крушини звич.

Цвiти: Бузини чорної; Конвалiї маєвої; Первенця лiк. Мачку польового Трибарвної фiалки

Зело: Горицвiту Калиточника Кульбаби Трибарвної фiалки

Листя: Бабки ланцетної Берези Кропиви

Червень

Кора: Дуба Крушини звич.

Цвiти: Арнiи Бузини чорної Деревiю кривавника Нагiдок Липи (кiнець мiсяця) Мачку польового Рум'янцю щирого Трибарвної фiалки

Зело: Дрясена гiрчака Дрясена подорожника Жарки сердушника Іванка прозiрника Калиточника Кильникiв Росички круглолистої Чабрика материнки Шанти

Листя: Бабки ланцетної Бiбника трилисника Горiха вол. Кропиви Малини Мальви лiк. М'яти Чорниць

Липень

Цвiти: Арнiки Бузини чорної Деревiя кривавника Дiвини (коров'яка) Липи Мальви лiкарської Мальви рожевої (шток-роза) Мачку польового Нагiдок Рум'янцю щирого Солом'янки пiскової Трибарвної фiалки

Зело: Дрясена гiрчака Дрясена подорожника Жарки сердушника Іванка прозiрника Калиточника Кильникiв Майорану Полину Росички круглолистої Трибарвної фiалки Чабрика материнки Шанти

Листя: Бабки ланцетної Бiбника трилисника Горiха вол. Дурману Кропиви Мальви лiкарської М’яти Ройника

Овочi, ягоди: Малини Чорниць

Насiння: Кмину

Іншi: Споринь

Серпень

Цвiти: Деревiя кривавника Дiвини (коров'яка) Мальви лiкарської Мальви рожевої Мачку польового Нагiдок Солом'янки пiскової Трибарвної фiалки

Зело: Дрясена подорожника Жарки сердушника Іванка прозiрника Калиточника Кильникiв Полину Трибарвної фiалки Чабрика материнки Шанти

Листя: Бабки ланцетної Кропиви М'яти Наперсника червоного Ройника

Овочi, ягоди: Малини Чорницi 

Насiння: Ганижу (Ганус) Гiрчицi Дурману Кмину Кропу Петрушки

Іншi: П'ядич пелешник Споринь Хмiль шишки цвiту

Вересень

Цвiти: Деревiю кривавника Нагiдок

Листя: Наперсника червоного

Овочi, ягоди: Бузини чорної Крушини тернистої Ялiвцю

Насiння: Ганижу Дурману Кропу Петрушки

Корiння: Арнiки Гав'язу живокосту Гребiнника Дягелю Любистку Одоляну лiкарського Папоротi глисника Свiчурника гiркого Шувару

Іншi: П'ядич полешник Хмiль шишки цвiту

Жовтень

Овочi, ягоди: Крушини тернистої - Ялiвцю

Насiння: Кропу Петрушки

Корiння: Арнiки Гав'язу живокосту Гребiнника Дягелю Любистку Одоляну лiкарського Папоротi глисника Свiчурника гiркого Шувару

Листопад

Корiння: Арнiки Гав'язу живокосту Гребiнника Дягелю Любистку Одоляну лiкарського Папоротi глисника Свiчурника гiркого Шувару

Іншi: Омела бiла - Ялiвець ягоди

Грудень

Омела бiла Ісландський мох

Цiле зело, цiлу рослину з листям i квiтами, збирають рiдко. Бо коли рослина викинула всi квiти i зближається до овочування, тодi всi її соки йдуть на користь плодiв, листя втрачає запах, а бадилля занадто твердiє.

Ще рiдше збирають цiлу траву з корiнням. Взагалi треба уникати занадто твердих i грубих стеблин. До сушiння треба стеблинки порозтинати i цiлу рослину очистити.

Насiння лiкарських рослин найбiльше має в собi дiючих речовин. Беремо їх звичайно тодi, як зовсiм дозрiли, поза маком, що з нього беруть недозрiлi макiвки. Так само й дуже дрiбне насiння, як крiп, кмин, беремо на коротко перед дозрiванням, щоб не висипалося.

Корiння найбiльше має в собi життєвих сил або восени, як зiв'яне рослина, або ще краще напровеснi, як рослина ще не пустила листя. Викопане корiння треба швидко вимити; не вiльно його зоставляти мокнути. Потрiсканого або поламаного корiння не миють, а очищують щiткою. Не треба поспiшати з краянням корiння. Пахуче корiння, як, напр., пiвника (коситня), втрачає наполовину свiй запах вiд краяння. Сушити корiння найкраще, нанизавши на нитках.

Кору збираємо тiльки на весну, саме як дерева й кущi починають пускати соки, i то з галуззя 2- i 3-рiчного. Несмолисту кору можна збирати i восени, як опадає листя.

Квiти, переважно найбiльш вартiснi серед лiкувальних рослин, дуже нелегко збирати, бо вони легко мнуться, швидко змiнюється їх колiр i запах. Є три способи збирання квiтiв: а) збирають тiльки верхiвки рослини iз переважно ще не зовсiм розвиненими квiтами; б) збирають цiлу квiтку, оскiльки можливо, з якнайкоротшими хвостиками (або й без шипулок); в) збирають тiльки кольоровi пелюстки квiтiв. Квiти легко загнивають, їх треба того ж дня сушити, розстеливши на полотнi чи паперi. Переховувати їх треба в холодна- вiм i сухiм мiсцi, далеко вiд сонячного промiння, – найкраще в бляшанках. Збираємо квiти на початку квiтнення. Листя збирати треба тодi, як воно саме розвинулося, найкраще перед квiтненням рослини.

Листя є тодi висушене, коли серединний нерв i прожилки стають крихкi чи ламливi. Листя зривати, не вириваючи рослини з землi, слабше й ущерблене листя залишати.

Бруньки (тополi, берези) треба збирати тодi, коли вони ще клеїстi й запашнi та не випустили листкiв. їх можна сушити на вiдкритiм повiтрi. Сосновi бруньки брати не довшi вiд 3–4 см завдовжки.

Коли вже рослини зiбранi, приходить час їхнього сушiння.

Необхiдним складником сушiння є сортування рослин.

Окремо тримаймо всi отруйнi рослини i вiдставмо їх далеко набiк.

Вступом до сортування є очищення зiбраних рослин вiд занечищень усякого роду, вiд недоламкiв хоч би й тiєї самої рослини, вiд недорослих i погано стятих рослин.

Пiзнiш уложити перед собою купку кращого й гiршого рослинного сирiвцю (або ж створивши не двi, а три-чотири сорти) i вiдповiдно до того сортувати зiбраний матерiал та давати до сушiння...

При сортуваннi завжди на перше мiсце треба поставити не так воднистi, соковитi примiрники, як бiльш пахучi, бiльш гострi в смаку, жилястi, сухавi рослинки. Не зашкодить вiдразу пам'ятати, з якого долу чи верху зiбрана рослина.

Як сушити лiкувальнi рослини?

Засади чисто технiчнi для лiкарсько-рослинного промислу мусимо залишити великим торговельним пiдприємствам. Тут важне те, що може зробити одиниця простими домашнiми засобами.

Сушiння справляє найбiльше клопотiв збирачевi рослин. Сушити треба в тiнi, бо на сонцi багато рослин втрачає свiй колiр i обезцiнюється. Взагалi небагато рослин (переважно насiння, корiння) сушиться в сушарках-печах при температурi 50–80° Ц. Великий клопiт є з цвiтом, що дуже легко пересушується або загниває. Перевертати цвiт не можна, а щоб легше сушився, треба його розстеляти на полотнi дуже тонким шаром. Цвiт, зложений на купу, впродовж кiлькох годин «перегрiвається», запах гниття переходить у зiпрiлi пелюстки, а тодi увесь збiр треба викинути.

Найкраще сушити десь на просторiм, сухiм горищi, де б не занадто нагрiвало сонце, а вiтер вiльно його провiвав. Неможна нiколи сушити рослини на камiннi чи цементi або глинi – мусить бути дерев'яна пiдлога або дошки чи завiшене полотно, врештi папiр.

Цвiт треба переховувати в скляних, бляшаних або сухих глиняних посудинах, щiльно закритих. Іншi частини рослин можна мати в мiшках, кулях, скринях, але завжди якнайдалi вiд вогкостi. Всi сушенi рослини повиннi мати свiй своєрiдний запах, смак i колiр.

Збираючи зела, не завжди можна їх буде пiзнiш сушити з того приводу, що деякi з них по висушеннi значно втрачають свої лiкувальнi властивостi. Це, напр., звичайна кропива, зiлля кульбаби, дягеля, лопух, петрушка, зiлля колендру i т. iн.

З них, ще свiжих, добре приготовляти квашеники або тривалi салатки на зиму. Майже всi вони придадуться в боротьбi iз скорбутом (цингою) або зимовим недоживлюванням.

Друга дiлянка, яка зв'язана з сушiнням,- це ферментацiйна заготiвля рослин. Справа в тiм, щоб приспiшити працю ферментiв у рослинi (листi) i швидко устабiлiзувати її. Ця досить складна процедура тотожна з ттази денно.

Мiцний напар приготовляємо так само – тiльки рослини даємо бiльше – 1 – 2 стол. ложки. Напарювати треба в закритiй посудинi, i найлiпше глинянiй, а не металевiй.

Вiдвар робимо в тих самих пропорцiях, тiльки окропу даємо наполовину бiльше i варимо, доки цей лишок води википить – 10–20 хвилин. Вiдвару п'ється звичайно менше, як напару – 1/2 склянки 2–3 рази денно.

Часами робимо настiй. Заливаємо гарячою водою покраянi корiння чи кору i залишаємо в щiльно закритiй посудинi на кiлька годин (скажiм, на нiч). Перед подаванням трохи пiдiгрiваємо.

Напари звичайно записуємо там, де переважає листя й цвiт. Вiдвари даємо рiдше - там переважає кора й корiння.

У випадках наглих, як, напр., при кровотечах, даємо лiки частiше i бiльше - кожнi 1–2 години.

Дуже добре мати завжди перед очима список усiх лiкарських рослин власної аптечки.

Найкраще подiлити собi цi рослини в списку на окремi групи: напр. а) для шлунково- кишкового чищення й ферментацiї, б) проти артритизму й ревматизму, в) проти гарячки й малярiї, г) проти кровотеч, д) проти хворiб печiнки, е) проти нервовостi, є) сечогiннi, ж) потогiннi, з) глистогiннi, и) протискорбутичнi, i) для вiдкашлювання, к) проти замкнення стiльця.

Нижче подаємо групу важнiших лiку- вальних рослин, що могли б стати пiдставою кожної домашньої аптечки.

(Тополя. – Липа. – Свiчурник жовтий. – Бузина чорна. – Сосна. – Шувар звичайний. – Ялiвець. – Дягель. – Калиточник звичай- ний. – Дрясен гiркий. – Чорниця. – Крушина звичайна й терниста. – Гав’яз живокiст. – Придорожник Петрiв батiг. – Рум'янець щи- рий. – Фiалка трибарвна. – Полин. – Кропи- ва велика. – М'ята перцева. – Омела бiла. – Верба. – Іванок прозiрник. – Солом'янка пi- скова. – Споринь. – Горицвiт весняний. – Мачок польовий. – Вовчинець звичайний. – Папороть глисник). (Див. також рослини, що згадуються в роздiлi «Заглянь i в город»).

ТОПОЛЯ (Populus nigra) Чужинцi, їдучи в Україну з Московщини, не раз пiдкреслювали, що межi України вбачають вони там, де над бiленими хатками з'являються першi тополi.

Тополя – улюблене дерево Т. Шевченка; вона оспiвана в Манжури як символ України - це чи не найкраще дерево нашого краю.

Чорна тополя, крислата тополя-осокір, сокорина, ясокір - то все назви для одного дерева, що різниться від інших тополь (білої, пахучої, пірамідальної, трепети) своїм трикутним листям без волосків і блискучою зеленістю з обох боків листка. Це - дерево до 30 метрів заввишки, росте на вогких місцях, по берегах рік і на узліссі. Коріння її глибоко входить у землю, стовбур сірувато-брудна вий - хто в Україні не знає тополі?

В бруньках (пуп'янках) цвітових є важні лікувальні речовини - галлюсова кислота, популін, кризин, тектокризин і олії. Ще важніший головний складник у корі тополі-осокора - глікозид саліцил. Цей дуже гіркий лік в 50-60 % заступає хіну. В часах воєн і бло­кад цього спостереження не вільно не пам'ятати.

Свого часу в Росії і Центральній Європі саліцину вживано часто, особливо при малярії і подібних фебрах. Там, власне, і є рослинна саліцилова кислота, не та, що нам дають фабрики, видобувши її з карболової кислоти при переробці кам'яного вугілля.

Запаси сушеної кори чорної тополі, поряд з вербовою корою та корінням свічурника лихоманника (Gentiana), мусять бути в кожної особи, що лікує, ба!-на мою думку, то й у кожній добрій амбулаторії чи шпиталі.

Це - ті ліки під ногами, які при сучасній (а треба бути певним, і надовго в будучині) будуть заміняти нам далеку заморську росли­ну цінхону з її продуктом - хініном. Коли ж через ту чи іншу причину підупаде фабрикація салїцилу з кам'яного вугілля, то заступлять її ці три середники з додатками, може, ще 1-2 рослин.

Збирати бруньки (цвітові пуп'янки) треба в березні - квітні, поки вони ще клейкі й не розпустилися. Запізно зібрані, вони розпускаються під час сушіння й тоді нічого не варті. Сушити їх треба 1-2 місяці, але без спеціальної субтильності, класти шарами до 5 см завширшки на добре провітрюванім горищі; для прискорення можна сушити і в грубі (по випеченні хліба), ледве теплій. Ощаджуючи дерево, збираймо бруньки тільки на долішніх гіляках, оминаючи корот­кі віти. Збирати тільки великі бруньки.

Бруньки з їх ароматичним запахом ідуть на приготування тополевої масті, яка дає значну полегкість при гемороїдальних болях, а також при болючих ранах і вередах.

Дуже міцний настій (залити гарячою водою і зоставити 1/2 - 1 добу) бруньок і свіжого молодого листя заспокоює при гістерії й надмірному статевому побудженні. П'ється кожні 2-3 години по столовій ложці.

Горілку на свіжих бруньках дають до пиття при скорбуті

Тополя дає дуже добре дерев'яне вугілля. Це вугілля, потовчене якнайдрібніше, добре давати столовими ложками (в якійсь каші) при здутті живота і отруєнні.

Але найважливіше, що може дати тополя, є в її корі - там найбільше саліцилу. Кору збираємо навесні, поки ще легко відстає.

Тому, що смак кори дуже гіркий,- добре подробивши, варто змішати її з лагіднішими смаково рослинами. Можемо додати березового листя або листя з зеленого букшпану (Вuxussempervirens), або рум'янцю, чи липового цвіту, але завжди не більш як 30-40 % цілої ваги мішанки. Перед тим відварити впродовж 15-20 хвилин кору, а тоді ще раз запарити з цими рослинами і давати пити: півсклянки 3-4 рази денно. Французи пода­ють кору в порошку і в оплатках, як хіну.

ЛИПА (Тіliaeuropea)

Липа-дерево-самолікувальне і в збиранні лікарських рослин помічне, каже народний звичай. За тим звичаєм треба всі цілющі зе­ла викопувати лопатою, виготовленою з ли­пового дерева. З липового чи ні, але щоб не поранити цілющих корінців, ліпше їх дійсно викопувати дерев'яною лопатою.

Липа широколиста і дрібнолиста - дерево розложисте і довговічне (живе до 200-300 літ), дає головним чином цвіт. Широколиста цвіте звичайно в половині червня, дрібнолиста - на початку липня. Цвіт збирати треба або в кетяжку (з прицвітником), або сам цвіт (тільки квіття). Найліпше тоді, коли в кетяжку більшість квітів, крім однієї-двох, уже розквітли. Найшвидший збір при стинанні коротких віт (20-25 см) разом із цвітом до кошиків (ощаджувати дерева) і якнайшвид­ше пообривати кетяжки. Сушити в купках кілька годин на сонці, а пізніше в тіні. Сушіння триває тиждень, обходитися з цвітом треба делікатно. Висушений цвіт має жовтий колір - червонавий маловартий, бо надто пізній. Цвіт срібної липи, збираний пізніше, має зовсім інший вигляд (як десятипелюстковий) і слабший за лікувальною дією.

Переховувати цвіт липи треба в щільно закритих дерев'яних скриньках.

Липовий цвіт, як головний складник, має ще мало досліджений ароматичний олійок, багато слизу, цукор, танін.

Напар з цвіту (парити, як чай!) має прикмети легкоснотворні й заспокійливі завдяки олійкові, і тому не раз його дають при мігрені й нервовості по кілька склянок денно. Так само на заспокоєння дають і купелі з цвіту, напар з 1/2 кг на купіль для дорослого.

Як потогінне дається цвіт липи найліпше в мішанці - з ягодами малини (чи барбарису), зіллям таволги та корняками перійки. Можна дати й із самого цвіту)з двох столових ложок на дві склянки окропу, випити на гаряче на ніч.

Молоде листя липове, висушене, а пізніше напарене впливає сечогінно і, осолодже­не, добре надається для дітей.

Кору липи, збирану весною, добре давати в відварах (варити з 15-20 хвилин) для обмивання ран і вередів, що гнояться. Врешті, вугілля з липи, подаване при печії чи здутті в животі, швидко заспокоює. Даємо в неве­ликій кількості по половині чайної ложечки 3-4 рази денно по їжі.

СВІЧУРНИК ЖОВТИЙ ГІРКИЙ (Gentianalutea)

«Відай, пане, ви, сходячи з гір, перестудилися,- сказав мені колись господар-гуцул у заїзді в Кутах під Карпатами. - Напийтеся зо дві чарки джинджури: він вижене з вас лихоманку. Тільки уважайте, не скривіться, бо це в нас, у Гуцулії, найгіркіше, що маємо до пиття».

Гірський свічурник-лихоманник - це дійсно одна з найгіркіших многолітніх рослин України, як і всі взагалі свічурники-генціани. Головною рослиною з них є свічурник жовтий, або ж товстуха, горечавка, джинджура, соколій перелет, гіркіт.

Найліпші умови для жовтого свічурника - гірські - між 800 до 2500 метрів висоти. Добрий є сибірський жовтий свічурник, в Україні його садили або збирали переважно на вапнянім грунті. Має корінь до 60 см завдовжки і до 4-6 см завгрубшки. Викопувати корінь найкраще не раніш як у п'ятилітньої рослини, а найкраще, як має 20-25 літ, тоді він завгрубшки в людський кулак, а навіть плече. Корінь ззовні бурий, всередині - жовтий і запашний.

Стебло виростає до 1 /2 метра заввишки, гладке, всередині порожнє. Листя має по 5-7 ребер, кошичкувате, попарно обіймає стеблину. Гарний, величенький, золото-жовтий цвіт розцвітає в липні, серпні і виступає китицями понад кожну пару листків від половини стебла вгору. Насіння дрібне, лежить в одногніздій коробочці.

Викопувати коріння жовтого свічурника нелегко. Найкраще збирати тоді, як опаде листя восени, але якраз у той час гори вкриваються снігом. Так само й напровесні. Тому збирають його нераз і влітку.

Можна збирати коріння й не тільки жовтого свічурника, що є найкраще, але й інше: по цілій Україні росте гіркавий свічурник (Gentianaamarella), знаний під назвою «тирлич-трава», свічурник-лихоманник (GentianaGruciata), що цвіте синьо і є менший. Придатний також і багряний свічурник (Gentianapurpurea), що цвіте багряним цвітом.

Коріння викопується разом з бічними відногами, і ці відноги найбільш надаються до лікувальних цілей. Добре сушений корінь більш ламливий, гірше сушений можна краяти, як віск. До сушіння коріння очищається від дрібних корінців і крається на шматки по 2 см завдовжки. Сушити на сонці або в тіні.

Корінь свічурника має в собі лікозиди, енціїн, енціомарин і енціопікрин, якраз цей останній діє вбивчо на малярійних паразитів. Інші складники впливають на організм по­дібно, як хіна,- отже зміцнюють у меншій кількості шлунок (по 1 граму 3-4 рази денно), в більшій кількості діють протигарячково (по 3 грами 5-6 раз денно). Добре проти гарячки давати й міцний спиртовий витяг з коріння по малому келишку 2-4 рази денно.

Про свічурник у сполуці з іншими рослинами сказано в розділі про гарячку.

БУЗИНА ЧОРНА (Sambucus nigra)

Бузину хвалив ще Гіппократ (377 р. перед Хр.) за сечогонні прикмети відвару її коріння і вживав проти пухлин (водянки). Рослина ця хіба одна з найбільш заслужених у лікуванні людей.

Цей кущ 3-5 метрів заввишки, приятель хати, узлісь і річних берегів, знаний кожному. Любить усі грунти і легко дається розмножувати чи то черенками, чи кореневими паростками.

Чорна бузина цвіте від травня до липня великими кетягами-кружками білого цвіту. Ягоди бузини соковиті, чорно-фіолетові.

В бузині все придатне для лікування, а го­ловним чином - коріння, обидві кори, стрижень, цвіт, ягоди. Кора, а особливо коріння має дуже багато сечогінних поташевих сполук.

Чорну бузину треба відрізняти від подібної до неї рослини (не куща!) трав'янистої хобзи (Sambucusebulus) з гострішим запахом. Листя хобзи пожоване - забарвлює слину на червоно. Ягоди її, подібні до бузинових, тільки з червоним соком,- отруйні. В хобзі ціниться її дуже сечогінне коріння.

Збирати цвіт треба погожої днини (ніколи мокрий!) та добре розцвілий. Сушити треба дуже швидко, найліпше розвішувати на шнурках у тіні й на провіві. Колір сухого цвіту повинен бути біло-жовтавий. Зчорнілий цвіт не вартий нічого.

Ягоди збирати в вересні: їх можна сушити або пресувати до соку. Цей сік легко розвільнює (послаблює). Сушені ягоди в разі потреби відкислюємо й відцукровуємо тим, що ви­варюємо в воді, 4-5 разів зміняючи воду. Тоді даємо ложечками по їжі - при хронічних тяжких запаленнях шлунку чи дванадцятки, напр. при вередах. Дітям роблять повид­ла, кисіль чи мармелад із ягід і дають взим­ку для вітамінізації.

Коріння збирати найкраще навесні, висушити і держати в шматочках.

Кору збирати з молодих галузок напровесні. Спочатку вишкрябати ножем сріблясту зовнішню кору, а тоді стягати другу зеленкаву, ликувату кору.

Врешті дуже добрим лікувальним матеріалом є й білий стрижень бузинових віт, що виглядає як білява вата. Беремо його з моло­дих стовбурів, де стрижень є хоч 2 см зав­ширшки, і краємо на куски по 10 см завдовжки. Стрижень сушити легко, в напарі діє він сечогінно.

Зелені листочки бузини навесні можна давати до напару для весняної протиартритичної курації. Запарювати небагато і пити склянку щодня зрана впродовж місяця.

Та найчастіше вживаний сушений цвіт бузини. При початках простуди треба лягти до ліжка й випити 3-4 склянки чаю з бузинового квіту, а поти не раз поможуть проти хвороби.

Коріння бузини поряд з корінням вовчака належить до найсильніших сечогінних рослин в Україні. Відвар з 3-4 чайних ложечок краяного коріння на 2-3 склянки води дава­ти випити впродовж дня хворим на хронічні ниркові запалення чи на водянку (пухлину). Курацію треба провадити впродовж 6-10 днів. Дехто робить з коріння настій тривалий і дає пити столовими ложками, французи радять настій на білім вині. Найліпше діє свіжий сік із м'ясовини коріння,- вистачає 2-3 чайні ложечки на день.

Кору відварюють, найліпше в сироватці з молока, і дають пити по 1/4 - 1/2 склянки 2-3 рази денно.

Цвіт бузини можна сполучати з липовим цвітом, кору - з тополевою чи вербовою ко­рою.

СОСНА (РinusSivestris)

Про живицю сосни оповідають не раз цікаві речі. Один священик, в якого починалася грудна хвороба (туберкульоз), вилікувався з неї по трьох місяцях тим, що щодня ходив по лісі і їв свіжу живицю з сосон.

Маймо надію, що він при тому не попсував шлунку. В кожному разі, соснова живиця не є спеціальним ліком проти туберкульозу (та досі світ і не знає таких ліків) - вона може тільки помогти в відкашлюванні флегми при грудних хворобах. Треба брати її по 1/2 чайної ложечки з гарячим молоком три рази денно. Це й буде т. зв. терпентинова курація на 3-4 до 5-6 тижнів. При тім уважати на нирки й шлунок.

Це вічнозелене дерево заввишки 20-30 метрів знає кожен в українській землі. Сосна, як і смерека, ялиця та модрина, має велике значення в народному господарстві, у постачанні деревного оцту, дьогтю, терпентину (скипидару). До домашньої аптеки надається тільки живиця та бруньки (пуп'янки).

Збираємо бруньки виключно на бічних галуззях, ніколи на верхівці дерева. Збирати треба в березні-квітні, коли бруньки цілі, обліплені живицею і невеликі (1-2 до 3 см завдовжки). Не зривати руками, а стинати ножем.

До сушіння розстелювати тонким шаром, висушені щільно закривати, бо ефірні олійки (25 %) легко випаровуються: вони мають у собі також багато живиці (до 23 %).

Напарювати, як звичайно, легко підварити, додати цукру і давати при простуді горла й дихалець кожні 2 год. столову ложку. 1/2-1/4 кг бруньок на ванну-при сильнім ревматизмі дає по 5-6-ти купелях значну полегкість. У Німеччині вживають тепер при кашлі 10 % витягу з бруньок - у впорсках (ін'єкція).

ШУВАР ЗВИЧАЙНИЙ (АсоrusCalamus)

Ця рослина має ще одну назву: аїр, лепеха, татарак, татарське зілля. Прийшла вона дійсно десь з Азії, може, за часів Хмельницького чи Сагайдачного.

Рослина ця ще недавно була вихвалювана лікарями під небеса, а за останні 50-60 літ минула її слава, однак не зовсім слушно. Правда, не будемо тепер давати солодкі конфітюри (варення) з шувару проти апоплексії, не будемо зміцнювати пам'яті оливою з шувару.

Однак деякі рецепти, знані ще нашим запорожцям, може, придадуться, напр. компрес, зволожений міцною горілкою і присипаний порошком із сушеного коріння шувару на поверхневі шкірні рани й вереди. Так само донедавна ще (в минулім столітті) над Доном і Дніпром лікували заблукану холеру. Хворому давали що дві години раз столову ложку відвару з шувару, раз келишок солодкої горілки з полину, одночасно натирали ноги й руки настоєм з гірчиці проти м'язових корчів. Замість води давали пити тільки гарячий 'ро' (горілку з цукром). Будь-що-будь, така курація не відстрашувала хворих.

Але покиньмо історію лікування цією рослиною і перейдім до сучасності.

Шувар росте громадками над берегами українських вод. Кожний знає його ясно-зелене мечувате листя, що ним умаюють хату й церкву на Зелені свята. До лікування береться шуваровий корняк, не раз завдовжки 20-30 см, званий «аїрним коренем» в продажу. Цей «аїрний корінь» треба по висушенні (можна підігрівати) очистити від верхнього наросту і покраяти на рівні сантиметрові шматочки. Сухий корняк повинен мати жовто-білий колір, губчасту будову, смак гіркаво-запашний. Викопувати корінь напровесні або пізньої осені.

Шуварове коріння - приятель людського шлунку; при дуже закоренілій малярії- квартані (коли й хіна не помагає) варто давати його в порошку 3-4 до 6 грамів денно.

Напар шуварового коріння - дві столові ложки на 1,5-2 склянки окропу на день - даємо при катарах шлунку, при анемії й ослабленні кишок. Горілка на шуварі (1-2 келишки) завжди добра при шлунково-кишко­вих епідеміях. При скрофулах у дітей даємо їм конфітюри з шувару. Варити, як конфітюри з дині.

ЯЛІВЕЦЬ (Juniperuscommunis)

Ялівець-улюблена хвойна рослина скандинавських і британських берегів. З нього там роблять багато ліків, про нього оповідають багато легенд. З ягід ялівцю роблять смачні напої. В ягодах, дозрілих і прибитих морозом, є до 36 % цукру. Міцне і тривке шотландське пиво, власне, й постає з ферментації цих ягід.

Росте скрізь у гірських місцевостях, у сухих прорубаних лісах. Любить пісок. Цвіте в квітні і травні дрібними базьками. Ягоди спочатку зелені, дозрівають на другий рік восени. Тоді вони темно-сині, соковиті.

З ягід робимо лагідний сечогінний сироп для дітей, перекладаючи їх цукром, як зви­чайно ягоди; пити чайну ложечку 3-4 рази в день при слабих нирках. При запаленні пухиря даємо легкий напар з листя сушеного або свіжого. Міцні напари подразнюють нир­ки.

При епідеміях окурюємо запаленими гілляками ялівцю житла.

Від нього відрізняємо теж кущ, козацький ялівець (Juniperussabina), що має далеко дрібніші і м'які листочки, які заходять на се­бе, як у туї або кипариса. Крім того, увесь кущ має сильний, дуже неприємний запах. Ця рослина отруйна, росте вона головним чином на півдні України.

ДЯГЕЛЬ (Archangelica officialis)

Дягель - улюблена рослина шведів. Для них весна починається тоді, як можуть закуштувати своєї укоханої салатки із свіжо-порослого дягелю. Має він у собі дуже при­ємний і освіжаючий запах. Треба признати, що й до горілок нема кращої заправи, як на­сіння або коріння дягелю.

Дягель звичайний або лікарський відрізняємо від лісового дягелю, який є далеко менший і дрібніший і має більше, але менш запашне коріння. Дягель звичайний треба плекати в городі; поза городом зустрічається він тільки як здичавілий. Це висока (до 200 см) трилітня рослина з дудчастим стеблом, дрібним білим цвітом, зібраним парасолькувато. Листя, подвійно пірнато-дільне, обій­має тісно стебло. Найбільш потрібне коріння (збиране на другу весну чи осінь) та насіння. Листя й тонше стебло можна збирати додат­ково. Коріння крається дрібно і сушиться в холодку. Зберігати щільно закритим.

Дягель додаємо передовсім смаково до більшості рослинних мішанок. Напар із ко­ріння, питий по кожній їжі, помагає травлен­ню, зміцнює, а також заспокоює, бо в корінні є валеріанова кислота.

КАЛИТОЧНИК ЗВИЧАЙНИЙ (грицики звичайни) (СapsеІiа bursa-pastoris)

Ця скромненька однолітня рослина - в кровотечах приятель людини, не менший, як «водяний перець».

Калиточник любить не так береги потічків, як поля й смітники, і тим кращий у ліку­ванні, чим він сухіший і мізерніший на ви­гляд. Пізнати рослину легко. На своїм стеблі (10-60 см) має він на тонких ніжках рясно причеплені маленькі капшучки. Це надає рослині дуже своєрідного характеру. Недар­ма по-російськи зветься вона «чабанський капшук», а по-латині «капшук пастора». Калиточник - однолітня рослина, має листки при підставі, як розетка, трикутни, - листки при стеблі вузькі й стрілчасті. Цвіт білий і дрібний, укладений щитком, що видовжу­ється при квітненні. В стручках - «калит­ках» багато червонуватих зернят, що мають у собі олійкуватий сік. Цей сік - найважніший у рослині. При сушінні трава забагато втрачає лікувальних речовин.

Сік, або екстракт, даємо по 40-50 крапель (пів чайної ложечки) кілька разів денно. Го­ловна ділянка вживання - неправильні жі­ночі кровотечі. Є певні дані, що, власне, цю рослину, крім дрясену-гірчака, застосовува­ли при лікуванні гемофілії останнього ца­ренка.

ДРЯСЕН ГІРЧАК (Polygonum hydropiper)

Це було на Бойківщин; влітку. Саме там під час своїх блуканин натрапив я на неща­сливу жінку, що в неї місячна кровотеча продовжилася і вже тривала більш як два тижні. Це дуже її змучило. Недалеко від то­го дому, де лежала хвора, бігло багато потіч­ків, а над тими потічками росло низькаве зілля. Селяни звали його «водяним перцем»- воно цвіло рожево, і на його вузьких простих листочках по самій середині були темні, не раз серцевидні, плямки. Смак воно мало пе­кучий і неприємний.

Зараз можна було взятись до діла - оберемок «водяного перцю», перемелений і витиснений, дав 3/4 склянки свіжого соку. До того додалося якогось сиропу, і щопівгодини хвора пила цього добрий ковток. На вечір кровотеча минула.

Стебло дрясену переважно лежаче, зав­довжки 20-30 см. Листочки ланцетуваті. Ко­лоски цвіту пониклі, не рясні. Цвіте він у липні - серпні. Висушений (найліпше в холодку) багато втрачає лікувальної сили.

Сік з надземної частини або й відвар із ви­сушеної дуже добре стримує кровотечі з грудей, пухиря, гемороїдів. Сік даємо чайни­ми ложечками аж до покращання.

ЧОРНИЦЯ (Vассiпiит туrtillus)

Ягоди чорниці щораз більше починають цікавити сучасних дослідників. Останні до­сліди довели, що відвар з тих ягід забиває без остатку бактерії черевного тифу.

Чорниця (афина, борівка) росте кущика­ми до 30-40 см заввишки, головно в північній і середній Україні. Збираємо листя в червні і сушимо в тіні. Ягід треба зібрати якнайбільше - вони придадуться завжди в лікуванні. Сушимо ягоди в штучному теплі, доглядаю­чи, щоб не припалити.

При всіх чищеннях, як ферментаційних, так і заразних, завжди вказаний (показа­ний) міцний відвар із сухих ягід чорниці (дві столові ложки на 1,25 склянки; пити 1-2 ра­зи денно).

Чорниця затримує кишкові кровотечі; при кровоточивих гемороїдах добре давати левативу (клізму) 1-2 рази на добу.

КРУШИНА ЗВИЧАЙНА Й ТЕРНИСТА (Rhamnus frangula et Rb. cathartica)

Для осіб до 40-45 літ рослина мало потрібна, але коли прийде ця пора, коли кишки лі­нивіші, а людина фізично менш рухлива, то­ді варто собі пригадати цю рослину. Це приятель, що забезпечує людину від за­труєння лінивим травленням. З одного боку, вона нешкідлива, і сучасники дозволяють давати її навіть жінкам під час вагітності. З другого боку, коли людина не зноровила собі кишок всякими заморськими чудами (сенною і т. ін.), тоді можна крушиною опанувати кожне лінивство кишок і погане віддавання стільця. Треба тільки вміти комбінувати ко­ру крушини звичайної з іншими рослинами, не забуваючи й про ягоди тернистої крушини.

Кущ звичайної крушини сягає до З ме­трів. Кора сіро-бура, під сподом жовто-чер­вонава; листя чергове, черешкове; зелено- білий цвіт; плід - кістянка дво-трисім'янна, спочатку зелена, далі червона, вкінці чорна.

Збираємо тільки кору навесні, коли вона добре відстає. Краяти на квадратики і суши­ти в сушарні.

Свіжозібрана кора викликає воніти (блювоту), треба перечекати, щоб ферментація в ній закінчилася,- загалом не менш як два ро­ки. Для прискорення ферментації тепер су­шать її при 100°С. Тоді вона є лагідним ліком для прочищення. Можна давати кору в по­рошку (півграма 3 рази денно) або в звичай­нім напарі.

Крушина терниста - це кущ або й невели­ке деревце з на-протилежними гілляками, що росте в зарослях і хащах. Листя череш­кове, насупротивне. Гілки покриті сірою або червоно-бурою корою і кінчаються звичай­ними колючками. Цвіт дрібний, зеленкува­тий. Ягоди блискучо-чорні, з зеленим м'яси­вом і чотирма кісточками. Ягоди дозрівають у вересні і жовтні.

Із свіжого соку ягід приготовляють сироп, витискаючи їх, а пізніше додаючи цукру до соку. Так само й сушать ягоди, а тоді дають у звичайних напарах чи відварах, завжди в мішанці ще з двома-трьома рослинами. Кру­шина терниста діє енергійніше від звичайної.

Даючи одну й другу крушину, треба пам'ятати про поправлення їх досить непри­ємного смаку іншими рослинами, напр. дяге­лем, рум'янцем.

ГАВ'ЯЗ ЖИВОКІСТ (Symphytum officinale)

Як Бог допоможе, то й ця корисна лікар­ська рослина, впроваджена так широко ук­раїнцем до лікування в Польщі, ввійде не менш широко і до української лікувальної практики.

Має вона кільканадцять відмін, з них най­краща пишна відміна, т. зв. кавказька, Лепехіна. Живокіст використовують як корм для поросят («матадор», «щорстек»), він дає свинкам швидкий ріст і певну відпорність проти епідемій. Коли будемо давати дітям (від року до трьох-п'яти літ - сік із свіжого живокосту, то діти швидше прибувають у вазі і добре держаться серед навали хвороб, які їх звичайно ждуть в оточенні. Пізніше сік з живокосту придається і в дорослім віці.

Ця рослина, що виглядає як будяк, росте на вогких грунтах. Ціле стебло і листя по­криті волосками, листя зісподу покрите сіткою нервів, держиться стебла півобнято. Цвіт темно-пурпуровий або фіолетовий, правильний, зібраний в однобокі кетяги, об­вислий. Цвіте від травня до вересня.

Коріння викопуємо восени, розрізуємо вздовж і сушимо.

В народній медицині вживають відвар з коріння при кашлі і для розвільнення. Ліпше робити настій з коріння-тоді слиз, який має важку речовину, що гоїть (алантоїн), вихо­дить у більшій кількості.

Живокосту ліпше не сполучувати з жод­ним лікарським зіллям, особливо терпким і в'яжучим. Тільки осолодження медом поси­лює лікувальні властивості такого настою.

Свіжий сік живокосту має в собі другий важний складник - алкалоїди, що зміцню­ють дитячий організм.

Як відвар з коріння, так і свіжий сік бага­то можуть помогти в початках туберкульозу легенів, а також лагодять туберкульоз ки­шок.

ПРИДОРОЖНИК ПЕТРІВ БАТІГ ( цикорiй дикий) (Cichorium intybus)

Ця рослина давно вже стукається до наших городів, а тим часом розташувалася вздовж доріг та польових стежок. Прикореневе листя її - це одна з найсмачніших са­лат, можна їх також уживати як жовчогін­ний лік при побільшенні печінки або лінивім стільці. У Франції плекають у городах її салаткову відміну (Епйта).

Ця багатолітня рослина має соковите, в бі­лий сік, коріння, стебло просте, шершаво- волосисте, листя ланцетувате з сильним нервом посередині, цвіт синій, голубий, зі­браний кошичками. Цвіте в червні, липні. Збирають на висушення коріння весною і збирають коріння до салаток впродовж літа.

В корінні є відживчий складник - інсулін та інші речовини - сильно жовчогінні. Добре додавати його до інших жовчогінних рослин та сполучувати це з великою кількістю кру­шинової кори.

РУМ'ЯНЕЦЬ ЩИРИЙ (ромашка лікарська) (Matricaria chamomilla)

Коли в якійсь родині не знають ані однієї лікарської рослини, то все ж, коли прийде нагода до левативи або до лікування животика в дитини, завжди знайдеться хтось, хто порадить напар з рум'янцю.

Цю однолітню рослину зустрінемо і в городах, і на ріллі.

Кожен знає її цвіт - стіжкувата (конусоподібна) жовто-зелена головка, облямова­на вінцем білих обвислих пелюсток. Головка всередині порожня і дуже пахуча.

Цвіт збираємо в червні і липні, найліпше без бильця. Сушити треба в тіні на провіві, а зберігати як ароматичну рослину, отож щільно упаковану.

Дуже міцний напар рум'янцю добре впливає на біль голови і не один раз може засту­пити порошок проти мігрені.

Найчастіше вживаємо рум'янець при здутті і ферментації кишок, а також як складник багатьох рослинних мішанок.

ФІАЛКА ТРИБАРВНА (Viola trikolor)

В російській мові ці фіолетово-жовто-білі квітки звуться «оченятами Анюти». Але го­ловне їх застосування є не в очних хворобах, а в хронічних недугах переміни матерії.

«Братчики», «польові братки», «Іван та Марія»)це все назви одно- і дволітньої рослини, знаної кожному. Рослина часто з дуже коротким, порожнім усередині стеблом (5 до 30 см завдовжки) і тонким, галузистим ко­рінням. Цвіте майже ціле літо. Збирати тре­ба цілу надземну частину фіалки. Сушити пов'язаною в пучки.

Свіжа рослина має в собі багато саліцилових сполук. Міцний напар або й сік свіжої рослини (пити 1-2 келишки денно) дуже добре впливає при шкірних хворобах на ар­тритичному тлі і взагалі при артритизмі.

Скрофульозним дітям можна зробити із свіжого соку запас сиропу на зиму: він лагі­дний і помічний.

ПОЛИН (Artemisia absintbium)

Полин має в собі силу нашого сонця і степу. Його прегарні срібні пірамідки надають степам характеру «полинних степів».

Полин знає кожний українець. Цвіте ця рослина від липня до вересня дрібним жовтим цвітом, зібраним у кошички, в мітелках. Власне, ці мітелки, верхівки полину найліпші до лікувальних цілей. При збиранні уникати занадто грубого стебла. Сушити в холодку.

Полин містить з найсильніших гіркот - абсинтин і ефірну олію, яка має глистогінну і протимікробну властивості.

Легкий настій із столової ложки на 1,5-2 склянки окропу добре впливає на травлення та усуває хронічне недомагання слизівки шлунку. Пити треба небагато - 1-2 чайні ло­жечки 2-3 рази денно впродовж 2-3 тижнів. Надмірно довге вживання полину може ви­кликати болі в низу живота, ослаблення за­гальне, хворобу нирок і нервів.

Доразово можна взяти полину й більше, і то спеціально на вигін глистів, найліпше пучку спорошкованого зілля полину (2-3 грами) разом з медом чи цукром вжити, а потім випити напар з крушини - на прочищен­ня.

КРОПИВА ВЕЛИКА (Кропива дводомна) (Urtica dioica)

Про кропиву, поряд з «березовою ка­шею», згадують українські старі повістярі, зокрема Василь Наріжний, як про педагогіч­ний засіб, а не про лік. Коли ж на селі люди лікують свій задавнений ревматизм (гостець), систематично б'ючи себе жалкою кро­пивою,- то це вже незлий лік.

Цієї багаторічної, до 120 см заввишки, рослини трудно не впізнати - вона нагадує про себе жаленням.

Велика кількість крем'янки (силіцію) в свіжому соку кропиви - це скарб для хворих на туберкульоз, а також для тих, що мають нахил до укритих чи явних кровотеч у нирках чи в жилах відходової кишки. Добре впливає сік із кропиви і при надмірних місячних кровотечах у жінок. Даємо того соку по чайній ложечці 4-6 разів денно по їжі. Крім того, радимо їсти молоді вершки кро­пиви, варені, як борщ.

Сушена кропива (листя й цвіт без стебла) добра в напарах як сечогінний лік і кровоспинний, найліпше в мішанках з іншими від­повідними рослинами.

Рідко вживають сушеного коріння кропиви у звичайнім відварі проти статевої бай­дужності. Надто сильний відвар подразнює нирки.

М'ЯТА ПЕРЦЕВА ( Mentha piperita)

М'ята перцева хоч належить до наших го­родів, але ще не прийнята до столу при їжі. Тим часом в Англії сік з м'яти, приправи з м'яти є при кожному обіді, може, тому, зрештою, що помагає вона травити м'ясо. Маймо надію, що колись і в нас буде хоч кожний другий день на обід м'ясо в українця. Тоді й м'ята разом з іншими пахучими приправами, як майоран, колядра, займе своє визначне місце.

Великі плантації перцевої та зеленої м'яти в Україні та на її межах (Лубни, Єпіфань, Богородськ) належать до визначніших в Європі.

В лісі і в полі зустрінемо кілька відмін м'яти (польова, водяна, блошниця, лісова, круглолиста, кучерява) - всі вони ростуть дико і надаються до лікувальних цілей в більшій чи меншій мірі. Однак найбільше лі­кувальних складників має перцева м'ята, що в нас знаходиться тільки по городах або зрідка в здичавілому стані.

Багатолітня ця рослина виростає інколи понад метр заввишки. її стебло чотиригранне, просте, однолітнє. Листки 5-6 см зав­довжки, супротивні, черешкові, подовжені згори темно-зелені, гладкі, зісподу ясніші, з рідкими волосками, мають дрібні жовтуваті олійні залози. Цвіт темно-багряний або ро­жевий виступає базькуватими кетяжками з пазушків листя. М'ята цвіте в червні, липні. Збирати треба листя без черешків два рази в літі - на початку червня (менший збір) і в кінці серпня (більший збір). Сушити треба в холодку.

Взагалі смак перцевої м'яти тільки спочатку пекучий, а пізніше стає лагідніший і холодний. Тому часто цей рід м'яти й нази­вають «холодною м'ятою».

М'ята - це приятель шкіри і слизівки, а тим самим і всіх чуттєвих нервів.

Внутрішньо даємо легкий напар з м'яти при нахилі до ферментації в шлунку: міцний напар заспокоює й корчеві болі в животі. Даємо цей напар і проти надмірних вонітів (блювот).

Зовнішньо компреси із свіжої м'яти впливають проти болів, а також лагодять свербіння шкіри. Спеціально добре впливають великі холоднаві клізми з м'ятного напару - вони заспокоюють і свербіння, і загальне зденервування. Купелі з відвару м'яти добрі для нервових дітей.

ОМЕЛА БІЛА (Viscum album)

Про омелу є багато легенд, особливо під­креслюють у західних легендах те, що ко­лись вона вирятувала від незнаної грізної епідемії цілу Скитію. Найохочіше вживають її, однак, у лікувальній практиці Франції і взагалі Заходу, менш популярна вона в кра­їнах над Дніпром, Дністром і Доном.

Ця вічнозелена рослина паразитує на наших тополях, березах, яблунях, рідше на дубах. Виглядає як великі кулі, складені з маленьких стеблин і гіллячок ясно-зеленого кольору. Характеристичні листки сидять супротивно, подовгасті, тупі, товсті, як шкі­ра, голі. Дрібний цвіт з'являється в березні, квітні. Ягоди-білі прозористі кульки. Збирати треба молоді гіллячки пізньої осені або взимку. Сушіння не спеціально субтильне.

Омелу застосовують переважно для оздоровлення дрібного унервлення людини, го­ловним чином б'ючок (артерій). Тому даємо легкі напари з листя омели при початках старечого склерозу, разом із часниковою курацією, або в дуже нервових людей, що ма­ють нахил до м'язових корчів.

ВЕРБА БІЛА (Salix alba)

Головна її зростова сила в корі. Паріст із шматком ще зеленої кори закоріниться швидко скрізь, де є вогко. Верба в народі-це символ найбільшої живучості і легкого закорінення. Хто з'їздив Західну Україну, той признає, що вона найбільш характеризує цей край і взагалі північні й західні землі. Адже ж Даниїл Прочанин, поїхавши за часів середньовіччя до Єрусалима, в пальмах вба­чав рідне Чернігівське «вербіє».

Хто збирає кору верби, той повинен відразу ж подумати про її застосування -в га­рячці і ревматизмі.

Біла верба - це кущ або й дерево до 30 ме­трів заввишки, що росте на берегах вод і при дорогах. Існують її відміни, з них найважніша «верба золота» з жовтими або червоними галузками. Для лікувальних потреб треба збирати кору з молодих одно або дворічних галузок верби і сушити на сонці чи в штуч­нім теплі.

Кора верби в легких напарах застосовується при ревматичних хворобах суглобів і болях м'язів. Найліпше пити її в мішанці, і то впродовж багатьох тижнів. Відвари з кори давати треба в гарячкових станах і пропас­ниці, зв'язаних з підвищеною нервовістю. Головний складник світової слави ліку для нервів «Пасифлорини» - це кора білої верби.

ІВАНОК ПРОЗІРНИК (Hypericum perforatum)

Це одна з найважливіших лікарських ро­слин, що росте в Україні. Перед нею в ліку­ванні велика будучність. Пелюстки корони прозірника, розтерті між пальцями, дають яскраво-червону живицю, звідти й назва йо­го «молодецька кров», «заяча кров», «Божа крівця». Знані й інші назви, як «звіробій», «дірявець» і т. д. Нарід застосовує сік прозір­ника як фарбу.

Ця рослина, від 20 до 60 см заввишки, про­ста, з галузками, засіяними дрібними оваль­ними листочками, що мають багато дрібних прозорих пухирців. Тому ці листочки при світлі здаються діркуваті. Звідти ще одна назва - «дірявець», по-французьки - «тисячократ пронизана».

Квітки гарні, злото-жовті, зібрані в кетя­ги. Цей цвіт (верхівки) вживаний у лікуванні. Збирають його в червні, липні, серпні, най­ліпше відтинаючи верхівки на 15-20 см. Не збирати занадто розцвілих, сушити, заві­сивши на шнурках.

Міцний напар (як дуже міцний чай-есенція) пити столову ложку по кожній їжі - ду­же помагає передовсім у нервових хворобах кишок і шлунку. Особливо добре впливає в хронічних хворобах грубої кишки. Крім того, зміцнює загально ввесь організм. Всі дослі­ди, як французькі, так і німецькі, з 1941-42 рр. йдуть головно над свіжим соком, який має дуже цікаві прикмети (флюоресценція).

СОЛОМ'ЯНКА ПІСКОВА (Gnaphalium arenarium)

Ніжна, срібна й волохата солом'янка зветься по-французьки «котяча лапка». Італійський дослідник перед самою війною (другою всесвітньою, що ми тепер переживаємо) ствердив, що вже легкий напар з цві­ту цієї рослини лагодить і лікує запалення печінки.

Багатолітня ця рослина, 10-30 см заввишки, росте переважно на пісках. її стебло просте, обложене дрібними ланцетуватими біловолосими листками. її цвіт єднається вгорі в кружкуватий кетяжок, квітки цитри­ново-жовті, нераз рожевуваті. Цвіте в липні, серпні. Збирати не вповні розвинені. Роже­вуваті квітки вартісніші в лікуванні. Сушити можна й на сонці.

Хто має неправильну функцію печінки, як часте побільшення, болі або й жовтячку, може вилікуватися (оскільки нема жовчево го каміння або й важніших змін), п'ючи напар із піскової соломинки 2-3 склянки ден­но, як чай. Напар має дуже приємний запах, хоч можливий трохи гіркуватий смак.

СПОРИНЬ (головня) (Claviceps purpurea)

(В аптечці держати окремо!)

Батько німецької медицини, Парацельс із Гогенгайма, твердив, що немає рослини, ко­тра, уміло вжита, не помогла б людині у від­повідній хворобі.

Здавалося б, що й паразит на збіжжі,- чорний грибок споринь - ні до чого не нада­ється. Тим часом цей дармоїд має велетенське значення в лікуванні. Збирають його з ко­лосків жита сухого дня перед самими жни­вами. Це ріжки - чорно-фіолетові, всередині сірі. їх сушіння може бути і в штучнім теплі. Пересушені розсипаються й тоді нічого не варті. Зберігати треба в щільно закритій по­судині, хоч і тоді по півроці втрачають силу. Найліпше дати ріжки до аптеки, а звідти попросити споришевої тинктури (1:10). Такої тинктури даємо по 15 крапель 3-А до 5-6 ра­зів денно в разі раптової кровотечі з легень або жіночих органів. Винятково, коли нема тинктури, можна дати клізму (левативу з напару ріжків спориню ( 1/4 чайної ложечки на 2 склянки-тільки раз!). Ріжки спориню дуже отруйні!

Їх невеличка домішка в борошні й хлібі дає хронічне затруєння, що виявляється омертвінням пальців, корчами.

Дуже важно вміти відкрити присутність спориню в муці. Коли полити засмічену ріж­ками муку - каліюм кавстікум,- постає гидкий оселедцевий запах.

ГОРИЦВІТ ВЕСНЯНИЙ (Adonis vernalis)

(В аптечці держати окремо!)

Горицвіт, він же й «жовтоцвіт», має ще й братів: червоний - літній і темно-червоний - осінній. Всі вони отруйні в кожній своїй частині, і всі вони помагають в недугах б'ючок (артерій) і серця.

Горицвіт росте на сухих грунтах, особли­во любить вапнисті. Ця багатолітня рослина, 25-30 см заввишки, має переважно просте стебло і листя, безпосередньо зв'язане з стеблом. Листки кінчаються, як делікатні воло­ски кропу. Квіти великі, гарні, жовті, вгорі стебла укладені в вінець пелюстків (12-20), що положені спірально в п'ятилистковій і розділеній чаші. Цвіте горицвіт у квітні, травні, навіть у кінці березня. Збирати треба цілу наземну частину рослини без зчорнілих спідніх листків. Сушити обережно, пов'язане в пучки, букетики на шнурках у холодку. На осінь можна викопувати й коріння, але тіль­ки в старших примірників.

Всі частини горицвіту дуже отруйні, тому даваймо тільки дуже легкі напари зілля (пів чайної ложечки на дві склянки окропу), столова ложка 4 рази денно. Горицвіт даємо там, де треба зміцнити працю серця, при високих гарячках, затруєннях. Добре впливає він і при опухах ніг та простуді. Можна спо­лучувати його в мішанках із сечогінними й потогінними рослинами.

МАЧОК ПОЛЬОВИЙ (Papaver rhoeas)

(В аптечці держати окремо!)

Росте ця скромна однолітня квітка, як бур'ян, на полях у збіжжі, на пасовиськах. Цвіт її був в аптеках від давніх часів. Стебло мачка від підстави обросло густими твердуватими волосками. Листки - чергові, розтя­ті, зубчатокраї. Цвіте червоно від травня. Збирати треба пелюстки цвіту і дуже делі­катно їх сушити. Зберігати треба в щільно закритих слоїках і в теплім місці.

В дуже пересушенім цвіті, що вже не має жодного запаху, зістається тільки слиз. Цей складник є причиною, чому даємо легкий на­пар з мачку в мішанці наполовину з цвітом мальви при легких простудах, особливо у ді­тей.

Друга прикмета цвіту мачка - це його легке наркотичне впливання. Напар з ложки цвіту мачка та ложки липового цвіту на склянку окропу - даємо, осолоджений, на ніч проти безсоння та на заспокоєння нервів. Даємо, однак, не надто часто.

При попареннях даємо міцний відвар цвіту разом з відваром насіння льону в компре­сах і примасті (припарці).

ВОВЧИНЕЦЬ ЗВИЧАЙНИЙ (Daphne mezereum)

(В аптечці держати окремо!)

Кожна дитина, що докладно й сама досліджує наші ліси, може затруїтися прегарни­ми соковитими червоними чи жовтими яго­дами вовчинцю (інакше - вовчі ягоди, вовче лико). Тоді починає жалітися, що пече її в роті, що слина йде без кінця, а в шлунку чує спазми. Часами доходить і до кривавої сечі.

Тоді треба взяти на прочищення хоч би й крушини, на горло давати холодну воду або лід до ковтання, а потім якнайбільше слизистих відварів чи з листя або коріння мальви (алтею), чи з ісландського моху, чи дуже добре розварені вівсяні пластівці й несолод­кі киселі.

Кущі, заввишки 3/4-1 метр, ростуть у лі­сах і на зрубах. Галуззя, як прути з сірою ко­рою, що має на собі бурі крапки.

Цвіте рожево в березні, квітні ще до розквіту листя. Листки ланцетні, чергові, зібра­ні на кінці галузок. Ягоди червоні або жовті.

Кору збирати найкраще в січні або люто­му - пасмами і сушити, вивернувши навиво­ріт. Ягоди збирати дозрілі, сушити їх на штучнім теплі. Вся рослина дуже отруйна, кожна її частина має пекучий смак.

Збирати її треба тільки для зовнішнього лікування: з кори роблять горілчаний настій (1:10) до натирання в ревматичних болях. Так само й ягоди, що їх відварюють в олії (1:20) і дають до втирання. Надто сильний відвар чи настій спричиняє пухирі.

ПАПОРОТЬ ГЛИСНИК (Aspidium filix-mas)

(В аптечці держати окремо!)

В народі є багато легенд про цвіт папороті, та вона, одначе, не цвіте, лишень витворює на спіднім боці або по краях листків т. зв. «розродні».

Один з лікувачів, священик, так висловився про папороть: «Яке ложе найкраще для людей, що хворіють на корчі, болі в су­глобах, на ревматизм, ревматичний біль зу­бів чи голови? - Мішок, повний сушеної папороті. Папороть дає людині спокій. Таке ложе обминають здалека блощиці і блохи». Досить цікаві спроби лікування ішіасу й рев­матизму обкладанням хворих місць торбин­ками з сушеним і краяним корінням папоро­ті. Взагалі папороть має, як мало яка ліку­вальна рослина, багато оповістей про свої чудесні прикмети.

Росте чоловіча папороть громадками по лісах і над потоками по цілій Україні. Подвійно пірчасте блискуче листя не раз 100-150 см заввишки і до 70 см завширшки. Молоде листя звинене гарно, як слимачок.

Зелене листя завжди сполучене в підста­ві і не має зубців по краях, тоді як жіноча папороть (Filix femina),що з нею не треба змішувати, має листки внизу відокремлені, має зубки по краях і т. зв. било в перерізі дає дві лінії, а не підківку, як чоловіча папороть.

Головне лікувальне значення в папороті має коріння. Його треба викопувати для сушіння восени, коли для свіжого соку - то весною. З корняка беремо тільки свіжу горішню частину, долішню обтинаємо й зали­шаємо.

Корняк, очистивши від усіх зчорнілих частин, треба сушити не покраяний, у темному місці, бо вартісна його частина, що має зеле­ний колір, швидко висихає на світлі.

Екстракт з чоловічої папороті зветься філіцин, і там головний глистогінний складник - то фільмарон. Фільмарон діє добре, коли сполучений із папоротевими оліями, які швидко висихають і зникають. Тому виганяння стрічкових глистів сушеним порош­ком папороті не завжди певне. Найліпше ро­бити настій із свіжого коріння папороті на спирті або ефірі (1:8). Брати того 20-30 кра­пель 8-10 разів впродовж 4-5 годин. Пізні­ше взяти на прочищення (але не рицину!), бо папороть - це отрута, що, згубивши глистя, далі береться й до людини (темніє в очах, важке дихання; часом корчі).

ЗАГЛЯНЬ І В ГОРОД...

Городи українські такі ж різноманітні, як і звичаї всіх десяти українських племен. Ко­ли згадую свій городець над Чорним морем, то перше, що бачу з квітів,- то цінії й канупер; з дерев - шовковиці (морви), туї та жер­делі, в кутку - невеличкий трояндничок, по­лечко кукурудзи (пшінки), а над балкою - виноградник, що спускається ген аж до зарослів дерези.

Так однак у своїх головних прикметах український город має свої прикметні рослини. Рожа (мальва) і нагідки під вікнами житла; цибуля, часник і квасоля на грядках; соняш­ники й гарбузи-ближче паркану,- це все те, що кожний українець знає від дитинства.

Багато з городніх рослин починало свою «життєву кар'єру» як лікувальні рослини, багато залишається ними й надалі.

Візьмім, напр., часник, що прибув до нас із Середньої Азії. Недарма в багатьох народ­них обрядах його держать «проти нечистої сили». Дійсно, нечисть утікає від нього. Коли загніздяться в людини в кишки глисти, тоді відвар з часнику їх виганяє. Найліпше 1-1,5 голівки молодого часнику відварити в двох склянках молока і давати пити щодня впро­довж тижня. При дрібних глистах-вівсяниках - дають також і клізми (левативи) з цього відвару. Останніми часами дають горілчаний настій з часника (1:5) краплями (15-30 кр. 3 рази денно) проти склерозу. Часник полег­шує відкашлювання. До довшого перехову ліпше часник трохи підкурити, провудити.

Подібно до часнику, але значно слабше діє й цибуля. Її вживаємо частіше як зовнішній лік, напр. при обкладанні свіжою цибулею болючих від ревматизму суглобів. Ці компреси даємо на кілька годин, як довго шкіра стерпить.

Квасоля, її лушпиння й плід уживані й досі в аптеках. В ній є рослинний саліцил.

Люди вживають квасолю при всіх хворобах, де беруть участь нирки. Пояснюють це тим, що, мовляв, зерно квасолі має форму нирки і напар з квасолі повинен помагати у всіх ниркових хворобах. Дійсно, це дуже се­чогінна рослина, добра проти артритизму. Найчастіше вживаємо її в мішанці з лабаз­ником (Spiraea filip_ndula) та фіалкою три­барвною. Даємо в легких і сильних напарах протягом 5-6 тижнів.

Моркви є дві відміни: а) коротка (каротель) із товстим корінням, тупим на кінці, б) справжня морква, з корінням, як веретено. Обидві добрі в лікуванні. Останніми роками по цілій середній Європі дають пити сік, витиснений з моркви, головно дітям для вітамі­нізації. Не давати забагато, щоб діти від того не пожовкли. В році 1942-му з'явилася праця, що рекомендує добре відварену тер­ту моркву при всіх тих дієтах, де прописува­ний був рис, отже, при дитячих бігунках (проносах), розвільненнях і т. ін.

Гарбуз, або ж тиква (Cucurbita pepo, maxima), тільки останніми часами звернув на себе увагу лікарського світу. Всі записи (про­писи) народних ліків вказували досі, що гар­бузове насіння досить легко виганяє глисти, і то навіть стрьожкові глисти. Тепер це під­тверджено науково, і в Німеччині існують уже специфіки з гарбузового насіння. Гарбуз печений і варений одночасно є й ліком, коли його подавати 1,5-3 кг щодня впродовж кількох тижнів. Він поліпшує стілець і відводнює ціле тіло. Тому, скажім, у нирково хворих зменшуються опухи (набряки).

Червоний перець і петрушка ще не так давно були часто вживані офіціально медициною. Потім слава проминула.

Досліди над вітамінами і жіночими яєчни­ками привертають червоний перець на дав­нє місце шанованої лікарської рослини. Пе­рець (стручки) сушимо, а при невистачальній скупій місячці - даємо по їжі в дуже лег­кім напарі або в спиртовім настої (1:10), щоб не попсувати шлунку. Добре при цьому да­вати й звичайний напар з цвіту нагідок. На­стою червоного перцю можна вживати для натирання при простудженні м'язів та рев­матичних болях у суглобах.

Городня петрушка дає дуже важну у медицині олію. Свіжий сік, витиснений із корін­ня петрушки, добре давати при сильних га­рячках, коли є небезпека простуди нирок. Даємо 1/2 склянки 2 рази денно. Крім насін­ня й сушене зілля та корінь петрушки даємо в напарах при опухах (набряках) ніг на нир­ковім тлі. Петрушкову воду, настояну на сві­жім листі, даємо проти веснянок.

Соняшник - така типова, майже націо­нальна рослина - примандрувала до нас із Північної Америки. Це - великий приятель людини. Його насіння відживлює. З листя й кори або й коріння соняшнику приготовляє­мо настій на горілці (1:8), даємо пити 1 чайну ложечку 3-4 рази денно в разі виснажливих довгих гарячок, особливо т. зв. волинської, і малярії. З листя цвіту роблять міцний настій на горілці (1:3) або й олії і вживають для на­тирання ревматичних суглобів.

Чорна редька прийшла може разом з нашими предками, з Малої Азії. Натертий ко­рінь редьковий і свіжий сік помагають, хоч слабше, як хрін, при скорбуті. Сік цей також дуже жовчогінний. Добре давати його 5-6 столових ложок денно впродовж 2-3 тижнів при запаленні жовчного міхура.

Згадаймо ще й кріп та ганус (ганиж), обидва записувані й досі лікарями.

Ганус - це одна з найстаріших лікувальних рослин світу. Вживають його насіння для напару так, як чай. Такий чай (1-2 склянки денно) треба пити ковтками по кож­ній їжі, коли хтось хворий на здуття (гази) шлунку й кишок. Терте сім'я ганусу, перемі­шане наполовину з цукром, дають по кілька ложок денно жінкам, що мають замало кор­му (молока).

Насіння кропу так само вітрогінне, як і на­сіння ганусу, а крім того дуже сечогінне, осо­бливо в мішанці до напару. За чисто городні­ми рослинами треба згадати й про городні кущі.

Чорні порічки (смородина) недарма ма­ють такий сильний, своєрідний запах. Їх су­шені листя й ягоди в напарі добре впливають при сильних розвільненнях, а крім того, впливають як потогінний лік.

Коли нема ягід малини, то й висушена ма­лина придасться взимку до запарювання, як потогінний лік при простуді.

Хміль улюблена праслов'янська рослина, може помогти при двох недугах. Беремо його шишки (неперецвілий цвіт) і обережно висушуємо. Напар з них даємо при запаленні міхура і частім віддаванні сечі. Одночасно вар­то давати якнайбільше (півсклянки) відвару насіння з льону.

Крім того, напар з шишок добре впливає на нервове неврівноваження. Золото-жовте борошенце (люпулін), що висипається з шишок хмелю, варто зібрати висушити й пере­сіяти через густе сито. Пізніше давати по 1/4 чайної ложечки 2-3 рази денно при надмір­ній нервовості. Напар з хмелю можна сполу­чати з напаром з одоляну (валеріаною).

Не забуваймо й про садові дерева.

Так, напр., з лікарського погляду хвости­ки від звичайних вишень мають свою вар­тість. Їх треба сушити, а при подразненні мі­хура в дітей напарювати й давати щогодини столову ложку.

Так само впливає й напар з висушених шкірок від яблук. Самі яблука, як і сік з них,- це лагідні ліки проти замкнення стільця.

Волоські горіхи, такі часті в садах південної України,- потрібна рослина в лікуванні. Листя горіха збираємо в червні і швидко сушимо на сонці. Так само й плодову кору горі­ха. Легкий напар з листя і цієї кори даємо пити підліткам проти рахіту й скрофульозу. Із дозрілих горіхів можна витиснути дуже смачну горіхову олію. 4-6 столових ложок денно впродовж кількох днів виганяють стьожкових глистів з кишок людини.

Не бракує корисних рослин і серед городніх квітів.

Згадаймо собі звичайну троянду (розочку), що є по всіх південних городах України. Пелюстки її, добре просушені і переховані в щільно закритій посудині, завжди придадуться в міцних напарах проти розвільнення у дітей і немовлят.

Рожева мальва (шток-роза), що прийшла до нас з Китаю, прикрашувала хіба й найбіднішу українську хатину. До лікування вжи­ваємо чорно-червоних пелюстків її цвіту, збираних звичайно в липні, серпні. Сушити делікатно. Напар з пелюстків добрий для полоскання перестудженого горла.

Багатолітній любисток, згадуваний в українських чарах, добре впливає на ослабле­не травлення і діє сечогінно. Для лікування беремо коріння любистку. Збираємо їх на весну від дво-трилітньої рослини, сушимо і переховуємо щільно закритими. Даємо ко­ріння, нераз із насінням вкупі,- в легкім від­варі - столовими ложками 3-4 рази денно по їжі.

Не тільки сам город цікавий для збирача лікарських рослин, але й обрамування городу. Там серед трави, стежок, серед різних бур'янів є великий вибір важних рослин. Ми вже згадували про не одне таке «хабаззя», як, напр., кропива велика або калиточник.

Пригадую одного з найбільших знавців лікарських рослин і спеціаліста від рослинних хвороб - проф. Мушинського, як завжди трохи похиленого добродія, який завжди стає під парканами. «Пане докторе,- повто­рював він,- під тинами, під парканами, а то й на смітниках ростуть не раз найцікавіші лі­карські рослини!»

Серед таких «підпарканових рослин» дві привертають увагу сучасних дослідників. Перша - це очиток гострий, розхідник (Sedum acre) дуже низьке м'ясисте зілля, яке в пальцях аж прискає соком. Цей сік дуже гострого смаку, уживаний в народній медицині на компреси проти вередів і боляків.

Друга рослина в міцних напарах дає дуже добрі наслідки в лікуванні початків туберкульозу, а також як сечогінне, в лікуванні ар­тритизму. Це - дрясен подорожник, моріг, гу­сяча трава (Polygonum aviculare). Ця трава має дуже багато крем'янки (силіцій). Немає нікого в Україні, хто б її не топтав, це є той моріг, що ми знаємо, що нам скрізь стелеть­ся по Україні, найбільш розповсюджене зіл­ля - один із незчисленних ліків під ногами.

ЛІКУВАЛЬНІ ВКАЗІВКИ

Гарячка. - Скорбут (цинга).- Болі серця.- Болі шлунку.- Болі печінки.- Болі голови.- Жіночі болі.- Біль зубів,- Гемороїди,- Запа­лення повік.

Затруєння їжею,- Глисти.- Епідемії шлунково-кишкові.- Туберкульоз і рак.- Відмороження.- Короста, - Жилякуватий веред.- Свербіння шкіри. - Гоїння ран. - Недокрів'я (анемія).

Лікування - річ така відповідальна, що там придадуться і найменші вказівки. З другого боку - при домашньому лікуванні дуже нелегко й самому лікувачеві, бо він не має під рукою ані ліків, ані можливості їх приготу­вати.

Власне, тоді не раз придаються дрібні вказівки, як принаймні тим часом запобігти лихові і зменшити болі та заспокоїти хворо­го.

Понижче подані вказівки - це почасти вже давно випробувані домашні способи, а почасти взяті з найновішої літератури про досліди в ділянці лікувальних рослин.

ГАРЯЧКА

Гарячка, лихоманка, пропасниця, цей бич краю під час голоду, блокади і воєн,- стара знайома в Україні. Коли б ми слідкували за переломними хвилями в історії нашого краю, то знайшли б тоді завжди присутність голоду, гарячки й людського помору. З най­глибшим криком серця згадує автор «Історії русів», як це наступило по упадку гетьмана Мазепи. В останніх часах приходять ці ж три гості, мовби бажаючи пригадати, що тільки в згуртуванні коло віри в Бога і в себе врятується нарід.

Здається, і в цих літах, як у 1919-22 рр. не вистачить ліків проти пропасниці в Україні. Тому треба напружити всі сили для знайдення ліків у себе. При обговорюванні лікувальної вартості тополі вже було дещо сказано. Безумовно, найважніші протилихоманні рослини - це тополя і верба (кора), жовтий свічурник-генціана й гребінник (коріння) та листя бібника-трилисника (трифолії), що до певної міри заступає генціану.

Коли б перейти до безпосередніх рецеп­тів, то подамо їх кілька. Мають вони за собою вірну службу і в народній медицині, і в офіційній, переважно французькій, практиці:

1. коріння гребінника звичайного і кора бі­лої верби по 30 г, варити в 1/2 літрі води, доки випарує на 1/5, тоді додати евент хлористого амону 1-2 грами на 2 столові ложки сиропу. Випити впродовж доби в 2-х порціях;
2. спорошкована кора білої верби по 2-3 грами 4-6 р. денно. Давати в цукрі, меді, в коржиках;
3. коріння жовтого свічурника (генціани) - 3 част.; кора дубова і римський рум'янець- цвіт по 1 част, (подавати як а) у відварі або б) в порошку (т. зв. «французька хіна»);
4. кора дубова (або коріння дрясену бі сторти), коріння жовтого свічурника по 2 част., вершки полину 1 част.- тільки як відвар;
5. кора білої верби і коріння гребінника звич. по половині - для відварів;
6. ликоп європейський (вовконіг) -до 6-8 грамів сушеної рослини.

Гіркість повищих середників велика, і чим гіркіший лік, тим більше свідчить про його доброякісність. Подавати ліки треба мінімально 2-3 дні, додаючи ще ліку на серце.

Врешті згадаймо ще наші старі ліки проти малярії. Тут на першім місці треба постави­ти коріння соняшнику (відвар 1/2 склянки 2 рази денно або горілка, настояна на його цві­ті й корі (1:8). П'ють її чайну ложечку 3 рази денно, а діти беруть по 20 крапель 3 рази денно. Пити принаймні 3-5 тижнів. Крім со­няшнику вживають також напару із листя подорожника (бабки ланцетної) та відвару з верхівок полину (не довше, як 5-6 днів пі­дряд, 2-3 стол. ложки денно).

СКОРБУТ (ЦИНГА)

Цей понурий віщун голоду, а властиво сам частинний голод, знаний однаково як селам, так і містам у часі війни. Знають його вояки й воєнні в'язні не гірше, як моряки на кораб­лях далекої плавби.

Суттю цією недуги є брак вітамінів і взагалі недоживлення. Людина відчуває розбитість, не раз гарячкує, ясна її зубів розпухлі й кривавлять, підшкірні легкі кровотечі-так виглядає повний скорбут. Частіше зустріне­мо частинний скорбут, що виявляє себе тіль­ки одно-двома прикметами з вищеназваних.

Лікувати скорбут найкраще цитроновим соком, свіжими помідорами, невареним молоком, городиною і м'ясом. Без цитрин скорбут зникає дуже поволі.

Скорбут в Україні з'являвся часто, особливо в 18-м і поч. 19-го ст. Тоді ж вироблено добрі ліки проти нього. З наших рослин у першій мірі згадаймо свіжий хрін і зближе­ний до нього свіжий ложечник (СосЬіеагіа оїїіс), віддавна знані на півдні, де одно й дру­ге розводили господарі при хатах.

Хріну, натертого з цукром або сметаною, треба вживати по їжі до 2-3 стол. ложок денно. Можна брати його і в напарі, найкраще наполовину із зіллям звичайної нашої настурції.

З ложечника береться свіжий сік або (що є далеко слабше) сушене листя і насіння. Сік ложечника, наполовину з водою, дають для полоскання рота, а також для компресів при підшкірних кровотечах, що бувають переважно на ногах хворих скорбутом. Крім того, дають замість салату трохи свіжої трави та соку свіжодушеного - 3 -4 рази денно по сто­ловій ложці. Насіння ложечника товчуть, мі­шають наполовину з медом і дають 3 рази денно до пів чайної ложечки.

З інших рецептів згадаймо добре пиво проти скорбуту. Свіже листя ложечника і соснові бруньки по 30 г, свіжокраяний корінь хріну - 60 г, пива (може бути й солодове) - дві літри. Наставити на кілька днів у темнім і холоднім місці. Потім пити по 1/4 склянки 3 рази денно.

Французи, які мають добру пам'ять про епідемію скорбуту в себе під час великих воєн, радять іще такі рослини:

• сік із жерухи лучної (Cardamine pratense)  - 2 до 6 стол. ложок денно;
• сік свіжий з жерявки більшої, красолі (Tropaeolum maius) 2-4 стол. ложки з моло­ком денно;
• сік свіжий із порошію (Sisimbrium);
• настій на пиві чи вині з чорної гірчиці (насіння).

БОЛІ СЕРЦЯ

Болі серця від зденервування найліпше лікувати спокоєм, холодним компресом на серце, кількома ковтками холодної води.

Коли нервовість і биття серця не зникає, тоді треба давати т. зв. «холодний одоляновий чай».

Одолян (валеріана), висока рослина (до 150 см заввишки), з дудчатим стеблом, з непаристодільним листям, цвіте кетяжковим яснорожевим, пахучим цвітом у червні, липні і серпні над нашими річками й потічками. По відцвітанні викопуємо його буре або жовте довге коріння і сушимо в холодку, покра­явши на дрібні шматочки. Держати щільно закритим.

«Чай » робимо в той спосіб, що заливаємо склянкою холодної води 1-2 чайні ложечки дрібно посіченого коріння. За 10-15 хвилин - жовто-опалевий чай готовий. Випити склянку ковтками впродовж дня.

Лікування болю серця на тлі хвороб належить уже до лікаря. Остаточно, завжди при перемученні, треба дати хворому легкий на­пар з зілля горицвіту. Напарити столову ложку двома склянками окропу і пити його столову ложку три рази денно. Можна туди додати й перцевої м'яти.

БОЛІ ШЛУНКУ

Болі шлунку можуть бути раптові від недоброякісної страви. Тоді найкраще помогти собі-викинути з'їджене. Щоб полегшити собі завдання, можна випити перед тим 1/2-1 склянку теплої, добре посоленої води. Після блювання (вонітів) давати для заспокоєння шлунку легкого напару з перцевої м'яти впродовж дня і товчене вугілля тополеве або липове столовими ложками. Їсти тільки ду­же лагідні страви і небагато.

Болі шлунку на тлі нервовім заспокоїмо легким напаром з цвіту мачка польового і цвіту липи. Часті болі шлунку з денервуванням найліпше вилікує напар з зілля й цвіту прозірника (звіробою).

Нераз шлунок має укриті вереди (вираз­ки) і починає спеціально поболювати з годинку-півтори по кожнім їдженні. Найліпше тут поможуть різні добрі впорски (ларостідін тощо), але коли вони відсутні та й узагалі лі­каря нема близько, то треба зайнятися хво­рим. Поза дуже лагідним їдженням майже без солі й цукру даємо йому густий відвар з насіння льону по склянці рано натщесерце і на ніч. Крім того, стараємося лагодити слизівку шлунку, даючи напар-настій 5-6-го- динний із коріння гав'язу живокосту. Крім того, можна давати, як трохи полегшає, сту­денець з ісландського моху (легківцю). Пе­ред тим сушену слань цього моху на коротко відварити, злити гірку воду і вже відварити на студенець (холодець), який давати столовими ложками.

БОЛІ ПЕЧІНКИ

Болі печінки нагадують людині, що вона щось недобре або забагато з'їла, або що забагато журиться, клопочеться, або що раптом схудла. Буває й клопіт із жовчним камінням.

Щоб мати завжди добре прополіскувану печінку, ліпше заздалегідь щодня випивати собі рано замість чаю склянку легкого напа­ру з солом'янки піскової.

При побільшенні печінки і сильних болях треба давати мішанку з 1 частини кори крушини, 2 частини коріння придорожника Пе­трів батіг і 1 частини м'яти перцевої. Даємо в напарі - столова ложка на склянку - 3-4 склянки денно впродовж 3-4 днів. Пізніше давати таку саму кількість напару з солом'янки піскової. Як мине напад болів, у спокійнішому часі дати пити для заспокоєння мішанку з двох частин дрясену подорожника (споришу), з одної частини кори крушинки і трьох частин солом'янки. Пити по склянці легкого напару рано і ввечері - впродовж багатьох тижнів.

Коли є певність або підозріння на жовчне каміння, до цього додаємо ще 1-2 келишки соку чорної редьки або хоч соку звичайних червоних редьковець (редисок).

БОЛІ ГОЛОВИ

Казав один старий лікар, що є три причи­ни болю голови - недобре травлення, осла­блення нервів і в жінок - непорядки жіночих органів. Крім того, казав, є четверта причи­на, а яка - не знати.

При частих сильних болях голови треба пам'ятати про впорядкування шлунку і заспокоєння нервів передовсім. Крім того, да­ємо напар з двох частин коріння одоляну (валеріани) та однієї частини зілля польової конюшини (клеверу) з дрібкою м'яти перцевої. Даємо 2-3 склянки напару денно.

При дуже упертих болях голови спробуй­мо дати дуже міцного напару з цвіту рум'ян­цю (ромашки), одну-дві склянки денно. Ча­сом при цьому напарі буває і блювання (воніти), але біль голови зменшується або й про­падає.

ЖІНОЧІ БОЛІ

Причину жіночих болів повинен встано­вити лікар-спеціаліст. При болях під час місячки (менструації) даємо відвар з одної ча­стини зілля дрясену гірчака або калиточника, з двох частин вербової кори і з одної ча­стини зілля Іванка прозірника (звіробою). Відвар із столової ложки на склянку - дава­ти 3/4 склянки 2-3 рази денно.

При жіночих болях у старшому віці та при малій місячці дуже добре впливає напар з трьох частин цвіту нагідок і по одній части­ні цвіту бузини та липи. Пити склянку рано і ввечері впродовж кількох тижнів.

БІЛЬ ЗУБІВ

При болю зубів найважніше знати, чи гниття відбувається у закритому чи відкри­тому місці зуба. При закритому гнитті помо­же тільки дантист; при відкритому - даємо одну-дві краплі гвоздичної чи м'ятної олії або вдихаємо трохи диму із сушених листків дивдерева (дурману) чи сушеної німиці (бле­коти) чорної (Нуоsсуатus niger). Обидві рос­лини - отрута!

На закрите гниття в зубі можна до певної міри вплинути, даючи таку мішанку: одна частина вербової кори, дві частини кори крушини і дві частини бедринцю-таволги коротко відварити 2 ложки на 2 склянки і да­вати пити, якнайтепліше, впродовж дня.

ГЕМОРОЇДИ

Болі й кривавлення з відходової кишки треба так трактувати, як і ранки в устах, тобто нічого не їсти такого, що подразнює, пече, ферментує.

На початку треба одноразово очистити кишки, даючи відвару з кори і ягід крушини. Потім даємо таку мішанку: дві частини калиточника або дрясену гірчака, одна частина ягід чорниці, одна частина висушеної плодової кори гіркокаштана та трохи м'яти перцевої. Давати в короткім відварі столової лож­ки на склянку 2-3 рази денно, доки кривавлення пройде.

Коли кривавлення дуже зменшиться або й мине, тоді час на морквяну курацію. Щод­ня натщесерце рано і на ніч з'їдати склянку тертої моркви. Так само даємо й холодні компреси на стільцевий отвір із соку моркви. Коли хтось не може їсти сирої моркви, нехай вживає варену, але подвійну порцію.

ЗАПАЛЕННЯ ПОВІК

При запаленні повік утишує біль звичай­не посмарування їх якимось чистим товщем (жиром), навіть свіжим маслом, 1-2 рази денно. Крім того, прикладаємо теплі компре­си з легкого напару сушених пелюсток синьої волошки або з зілля очанки (Euphrasia officinalis).

ЗАТРУЄННЯ ЇЖЕЮ

Якщо людина з'їсть щось шкідливе для неї, треба якнайшвидше звільнити шлунок від тієї їжі. Щоб викликати рвоти (воніти, блювоти), треба давати столовими ложками відвар фіалкового коріння аж до покраща­ня. Відвар робиться з 20 грамів коріння пахучої фіалки на півтори склянки води. Виварити до половини.

Потім після рвот дати якнайбільше тополевого вугілля і 2-3 чайних ложечки напару горицвіту, щоб зміцнити серце.

ГЛИСТИ

Глисти бувають не тільки в дітей, але і в дорослих. Це - паразит, який об'їдає і виголоджує свого господаря. Глистів є три роди - дуже дрібні (вівсяники, оксиури), облі гли­сти (як дощові черви) і плескаті, стьожкові глисти. Проти вівсяників даємо впродовж тижня: ввечері варену картоплю і 3-4 зубки часнику, рано натщесерце варені вершки, впродовж дня якнайбільше насіння з гарбу­за (2-3 жмені). Щодня клізма (леватива) з часнику або смарування нафтою в відході.

На облі глисти - в їжі багато сирої цибулі, огірків, редиски, сирого шпинату, крім того, рано і ввечері склянку тертої сирої моркви з часником або відваром рум'янцю чи полину.

На стьожкові глисти дуже впливає споживання оселедців (небагато рідини при тому!), відвар з полину, гарбузове насіння і папороть глисник.

ЕПІДЕМІЇ ШЛУНКОВО-КИШКОВІ

При епідеміях наші лікарі за козацьких часів склали простий рецепт проти епідемій. В перекладі з латини вона звучить так: «Втікай звідси швидко, зайди далеко, а головне, не вертайся завчасу».

Коли француз, лікар Кларк, у 1760 р. досліджував епідемії в Україні, то в своєму зві­ті звернув велику увагу «на те, що українці так само, як і росіяни, сім місяців на рік дер­жать піст». Спеціально побоювався Кларк дизентерії (кривавої різачки), а щоб не зара­зитися, жував корінь дягелю або інший, по­дібний ароматичний корінь, не ковтаючи ні­коли при тому слини. Полтавці по селах ще й досі, за прикладом батька медицини Гіппо­крата, їдять часник, щоб запобігти епіде­міям, а особливо холері.

Так чи інакше, але й досі лікарські підручники рекомендують, при епідеміях брати для запобігання т. зв. антихолеричну тинктуру, що її рецепт:

Tinct. Gallar., Tinct. Ratanhiae aa 10.0, Tinct. Valerian., Spir. Menth, pip. aa 5.0. S. При кожній їжі 30 крапель. Цю не зов­сім краєву мішанку можемо замінити по­рошком із коріння лісового перстача (Tormentilla) - 4 частини та м'ятного листя в по­рошку - 1 частина. Брати на кінець ножа при кожній їжі.

При сильніших розвільненнях-чищеннях вживати якнайбільше відвару з льняного насіння (до 3-4 склянок денно), з чорниць (до 1 /2-3 скл. денно), при ферментації - топо­леве вугілля.

ТУБЕРКУЛЬОЗ І РАК

Проти туберкульозу не маємо в сучасній медицині жодного певного ліку. Найліпше старатися запобігати витворенню її в тілі.

Одною з найцікавіших спроб лікування у Франції в 1937- 1939 роках було насичуван­ня тіла хворого соком часнику, миррою та вапном (у впорсках). Ці спроби вдалися, але тільки на звірятах (худобі). Останні досліди йдуть у тому напрямі, щоб довести, що туберкульоз - це передовсім хвороба переміни матерії, наближена до артритизму. Тому найважнішими ліками все ж залишається дуже чисте повітря, відповідне відживлення й спокій. Подавання на початку туберкульо­зу легенів рослин, що мають у собі багато вапна (Gаlеopsis – жабрiй), або крем'янки (хвощ польовий, скрип), може дуже помогти хворому.

Щодо раку, то хіба жодної хвороби так не лікують потаємно рослинами, як цю. Під час своєї практики зустрічався я з кількома во­рожбитськими ліками. З них один заслуго­вує на увагу, бо трохи поменшує болі, - це відвар з губки (на березі), що його дають пи­ти столовими ложками. Так само тільки обезболює зелемозень (чистотіл), дослідна рослина д-ра Денисенка. Масті з цієї свіжої рослини вживав я до поверхневих раків.

Дірявець (Іванок прозірник, звіробій), зілля з дуже вартісною живицею, один час дістав славу антиракового специфіку. Останні праці з 1938 р. стверджують антираковий вплив екстрактів омели, але поки що тільки в звірят.

Паризькі досліди над впливами колхіци­ну (в масті та впорсках) з 1939 р. теж проводилися тільки над звірятами. Колхіцин - це складник осіннього пізноцвіту. Не забуваймо також, що в 5-6 % раку існує т. зв. самостій­не самовилічення.

ВІДМОРОЖЕННЯ

Старий, ще козацький лік проти відмороження зберігся на Січеславщині. Там висушені ще влітку шкірки дозрілих огірків- жовтяків намочують і обкладають відморожені місця. Шкірки зміняти треба досить часто.

Найліпшим із домашніх ліків проти відмороження - це цвіт дірявця (Іванка прозірника), відварений в олії. Варити 20-30 хвилин, відставити і переховувати в темнім місці. Також лагодитиме відмороження ком­прес із товченого зеленого листя омели, яка зустрічається і взимку.

КОРОСТА

На коросту найліпше давати вже готові масті з сірки й дьогтю. Коли таких нема під рукою, то на деякий час стримують розвій хвороби компреси або смарування з відвару тютюнового листя-чайна ложечка на 3/4-1 склянку води.

ЖИЛЯКУВАТИЙ ВЕРЕД

На шкірі ніг, найчастіше повище кісток, не раз твориться веред, коли обіг крові гіршає з приводу жиляків на ногах. Той веред дуже поволі гоїться, багато є мастей на його гоїння, і то переважно дорогих.

Вдома, очистивши рану дірявцевою олі­єю, можна спробувати вигоїти листям капу­сти. Вирізавши грубші прожилки, перетира­ємо лист на м'якуш. Той м'якуш кілька годин мокне в воді, а пізніше ним обкладаємо веред 1-2 рази денно.

СВЕРБІННЯ ШКІРИ

Свіжа перцева м'ята, потовчена в компре­сах, при свербінні охолоджує і заспокоює.

Так само впливає не тільки на свербіння, а й на екземи присипка із спорошкованого сухого польового хвощу і цвіту рум'янцю (ромашки).

ГОЇННЯ РАН

До гоїння найбільш задавнених ран нада­ється найліпше дірявцева олія, тран, пра­вдива олива.

Як найновіший винахід з'явилися тепер масті із свіжої телячої коси (панкреас). Цю масть може доразово приготувати й зичливий аптекар або ж можна й самим висушити косу і давати в присипці (пів на пів із спорошкованою дубовою корою).

Там, де рана не гоїться, не гранулює, можна вжити й правдивий (натуральний) мед або навіть масть із 5 % білого цукру. Останнім часом це рекомендують і лікарі. Не утискувати рани!

НЕДОКРІВ'Я (АНЕМІЯ)

При недокрів'ї не тільки треба подбати про поживнішу, тривкішу їду, але й про те, щоб тіло могло добре сприймати й висисати ту їжу своїм шлунком і кишками.

Тому в першій мірі треба збільшити силу шлункових соків. Для цього подаємо три рази денно перед їжею келишок чи чайну ложечку дуже міцного відвару дягелю, свічурника (тирличу жовтого), придорожника Петрів батіг (цикорію) або навіть із коріння шувару (аїру), верхівок полину чи ягід ялівцю.

При самій їжі помаленьку, але все збільшуємо різні запашні додатки: петрушка, сельдерей (селера), кріп, кмин, ганус, майоран, м'ята, а пізніш і трохи хріну, трохи червоного перцю, не забувати і про часник та про цибулю.

Одночасно треба давати в щораз більшій кількості (почати від 1/2 склянки, дійти до 3 склянок) дедалі міцніший напар з жалкої кропиви. В їжі побільшувати кількість тривких страв, де не повинно бракувати яєць і м'яса або хоч сиру й сушеної садовини, як яблук, груш, айви.

По трьох-чотирьох тижнях треба призвичаювати недокрівного (коли він уже травить добре) і до сирих речей з городу. В першій мі­рі йдуть зелений салат, салат з придорожника Петрів батіг, терта морква. Пізніше по­чинаємо давати тертий сирий часник і цибу­лю або сік із них. Далі даємо терту редьку і тертий корінь петрушки або й сік із них. Вкінці визначаємо один або два дні в тижні виключно сирівкові - тоді можна їсти тільки салати з вареної картоплі з олією, свіже городиння та квашенини з капусти, огірків, яблук, винограду, хліб і фрукти.

Коли вже недокрів'я мине (на шостім-восьмім тижні), зоставити тільки раз денно склянку легкого напару з Іванка прозірника або з деревію кривавника (тисячника). Пити на ніч або зранку натщесерце.

Взагалі під час цілої курації старатися давати якнайбільше ароматичних, запашних лікувальних рослин.

Частина ІІІ. АМБУЛАТОРНЕ ЛІКУВАН­НЯ. ВЧЕНИЙ І РОСЛИННЕ ЛІ­КУВАННЯ

Один із значних українських лікарів і патріотів, І. М. Луценко з Одеси, так висловив­ся в своїх доповідях в 1912- 1914 рр.:

«Щоб дійти до таємниць природи, щоб зглибити таке чудо, як людина й її тіло, тре­ба не гордості, а покори. Чи то не диво, що головні винаходи, що творять нам життя, як печення хліба, ткання полотна, цілющі зела, винайшли люди, яких ми навіть імення не знаємо? Досі було так, але горе нам, коли далі підійдемо до книги природи не з покірним серцем, а з гордістю!

Це - гордість пхає сучасних учених літа­ти в хмарах, а не бачити того, що мають під ногами. Це - вчені вчать нас погорджувати тепер власним краєм і його скарбами. З півночі й заходу приїжджають до нас такі, що вчать сміятися і кпити з того нашого, чого са­мі не розуміють і, як чужинці, ніколи не зро­зуміють.

Але гордість носить сама в собі кару, бо завдяки такому своєму відношенню вчені часто не спостерігають важних речей. З другого боку, як часто пиха їхня і вічні супереч­ки між собою віддаляють їх від життя - і во­ни в яловості зостаються на боці ».

Сам Луценко, знаний своєю кипучою діяльністю, впав на чолі свого відділу в 1919 р. під Старокостянтиновом, але думка його зостається живою.

«Гордість університетська»)це зло ще іс­нує, і про нього варто згадати. Можливо, що тепер воно вже не таке сильне, як було перед останніми двома десятиліттями. Велика бу­ря зі сходу викорчувала багато понять, а між ними й зарозумілість науковців. Спеціалісти тепер більше, як коли-небудь, працюють під гаслом: «Люди - для людей ».

Нині відкриваються великі можливості для українців, для всіх універсантів, а в першій черзі для українських лікарів. Те, що по­хиле, треба піднести. Те, що здорове, треба оборонити, і то в першій мірі фізичне здоров'я.

Тут під тягарем відповідальності лікар мусить звернутися до всіх засобів рятування здоров'я. Коли йому цих засобів не дала університетська аудиторія, то доведеться нав­читися ще чогось понад дотеперішню університетську програму. З інших зрозумілих причин лікар повинен взяти на увагу, що під час блокади Європи не може для всіх, а спе­ціально цивілів, вистачити ліків.

Треба всякому універсантові, лікареві на деякий час поступитися гордістю вченого і взятися до рослинних ліків.

Нехай ніколи з очей сучасного українського лікаря не зникає така одна дуже важна прикмета рослинних ліків: їх ціна. Дорогими ліками лікар може так само зубожити ряд своїх співгромадян, як адвокат не завжди потрібним, довгим процесуванням. Народна мудрість уже встигла збагатитися при­слів'ям щодо судових сутяг - не дай Боже, щоб вона збагатилася на такі ж приказки з приводу пускання грошей на дорогі ліки.

Свого часу рослинне лікування дістало в згірдному тоні сказане прізвисько - medicina pauperum (медицина вбогих). Нехай те­пер рослинне лікування прийме в нас, укра­їнців, цю назву як почесну.

Пропагування в якійсь околиці рослинного лікування та сполученого з ним збирання й сушіння рослин - це передовсім поміч убогим у цій околиці, поміч така важна, що її не заступлять жодні інші, бо це поміч у хворобі й болях від сил власної землі.

Не тільки бажання помогти своїм людям, але й прагнення пізнати ліпше обличчя сво­го краю в цілості це говорить за освоєння рослинних ліків.

Коли збирачеві лікарських рослин треба опанувати характер тільки своєї околиці, ученому, природникові й лікареві цього ще замало. Рослини в околиці він повинен знати так само добре, як і хворих, як і молодь, як і її економічні та здоровні умови. Та крім того він повинен мати свій лікарський світогляд, поширений на цілу Україну.

В ділянці пізнавання наших лікувальних рослин повинен завжди мати на увазі традицію й підстави української рослинності.

Дослідник легко розрізнить три головні традиції лікування рослинами на європейськім терені: середземноморську, північно-балтійську та уральсько-фінську. Українсь­ка традиція цілком належить до середзем­номорської так само, як Чорне море власти­во, і геологічно, і культурно є затокою Серед­земномор'я. Лишень в околицях Чернігівщи­ни та Білорусії зустрічається вона з уральсько-фінською. Видно це з традицій народних рецептів і порівняння з найдавні­шими приписами греко-римської і французької медицини.

Окремішність рослинності ще, може, ма­ло схоплена вченими, зате більше художниками-малярами. П. Холодний, напр., твер­див, що по переїзді меж з чужини до Украї­ни мусить брати інші відтінки для змальову­вання рослинності. Ціла українська земля спочиває на одному гранітовому масиві («ук­раїнсько-чорноморська плита») - звідти своєрідна одність рослинності, що росте в подібних умовах земного промінювання і відживлювання.

СПІВПРАЦЯ З ОКОЛИЦЕЮ

На цім місці будемо говорити, головно, про сільських і містечкових лікарів-практиків.

Лікар, працюючи впродовж принаймні кількох літ у тій самій околиці, може дуже багато зробити не тільки тим, що помагає людині з цієї околиці. Люди не живуть зави­слі в повітрі, їх оточення в великій мірі тво­рить їх самих. Клімат, відживлення, заробітки - це все те, що обумовлює собою й здоро­вий стан мешканців околиці.

Лікар-практик мусить знати і те, яку їжу їсть і яку воду п'є його пацієнт, як і те, що можна знайти лікувальне в місцевості, де той пацієнт перебуває.

Адже відкриття лікувальних джерел, як і джерел заробітку, дуже часто було ділом лікаря тієї околиці.

Лікар враз з агрономом можуть вказати на не одну лікарську рослину, що могла б бу­ти плантована (саджена чи сіяна) в даній околиці. Справа плантування рослини на більший обшир - річ не під силу для оди­ниць. Інша річ, коли там знайдеться якась місцева громада, кооператив, відділ садівни­чої школи. Тоді в зв'язку з гуртівними фір­мами, знаючи попит та маючи замовлення, можна розпочинати важку справу плантування лікарських рослин.

На одну річ кожен лікар, оскільки має змогу, повинен звернути увагу. В часи воєн, блокад і однонапрямної праці фабрик завжди буде бракувати перев'язувального матеріалу: лігніну, вати тощо. Тоді треба звернути увагу на рослину, що може той матері­ал до деякої міри заступити. Це т.зв. білий або торфовий мох (Sphagnum cuspidatum, род. Sphagnaceae), багатолітня делікатна рослина, що росте переважно над озерами і в мочарах. Цей мох збирають, полощуть у во­ді, пресують спеціальним гідравлічним пре­сом і, просушивши, крають на платівки. Ці платівки втягають, як губка, вогкість і взага­лі надаються для доповнення бандажів (бин­тів).

Придивляння до т. зв. народної медицини і до найрізніших лікувачів може в ста випадках не дати для українського загалу користі, але в сто першім дасть і свіжу думку, і цікаве спостереження. Візьмім хоч би історію т. зв. «болгарської курації». Перед війною 1914-1918 рр. у Болгарії вславився якийсь селянин, що давав цілющі зела хворим при ускладненнях хвороби Гайне-Медіна і мав успіхи.

Суть цієї курації спочатку була незнана, взагалі виглядала вона навіть на струсову, небезпечну процедуру, і перше, чим зареагували тодішні лікарі,- це осудом цієї курації. Та болгарин-лікувач прислужився ви­щим кругам Італії, і справа змінюється. Під патронатом королеви Італії постає дослід­ний інститут і шпиталь «болгарської курації ». Поки що погляньмо, які постали з цього наслідки. Ще не ввійшла ця курація до ме­дичних підручників, але вже є поважні пра­ці, що, писані компетентними науковцями-лікарями, подають цю «болгарську курацію» як один із здобутків сучасної медицини.

Знайомість з лікувальними рослинами запровадить природника чи лікаря до ще одної ділянки - українських рослинних фарб. Спеціально тепер треба над цим задуматися - плекання таких рослин може збагатити не одну околицю. Як би не розвивалися фабрики)до художніх виробів, килимів, вибійчаних матерій,- рослинна фарба завжди буде пот­рібна.

Колись (як є припущення) боротьба між Києвом і мазурськими князівствами була за таку найціннішу рослинну фарбу - червень (пурпур) і зв'язані з нею Червенські городи.

Вже деякі знані лікареві лікарські рослини одночасно дають і фарбу, як, напр., Іванок прозірник - темно-жовту, цибуля)жовту, омела-зелену, дубова кора -брунатну і т. д. Лікар не одно може знайти й нове, як, напр., досліджуючи сині й шафірові фарби (досі знані з зілля - синетка дволиста - Scilla bifolia - і з синильника - Isatis tinctoria).

Вартість фарбівних рослин дуже зал­ежить від грунту околиці, і треба сподівати­ся, що деякі околиці в Україні будуть нем­ожливі до заміни.

Знаючи вартість лікарських рослин і рослин взагалі, лікар тільки піднесе свою вартість як медика і громадянина.

Не менш важною для лікаря-практика при лікуванні рослинами є співпраця із своєю аптекою.

СПІВПРАЦЯ З АПТЕКОЮ

Важкі для хімічного промислу часи довгої війни дуже відбиваються на праці аптеки.

Розмірене, догідне, добре облічене приготовлювання ліків стає все тяжчим. Вкінці фармацевтові-аптекареві не залишається нічого, як випродувати залишки специфіків.

Дуже багато тут значитиме лікар. Коли він знайде ще нову дорогу до приготовлювання ліків, він побудить тим самим і зв'яза­ного з ним фармацевта до дуже цікавої і різ­норідної праці з ділянки фармакогнозії. Та й аптека буде більш заповнена, як досі.

Пересадний «модернізм» і потяг до «найпоступовіших» хімічних ліків відіграють не раз свою роль в аптеці. Таким фармацевтам треба пригадати, що наймодерніші препара­ти, власне, стоять на дуже старих традиціях. Найновіші «форапіни», «віперіни», «апікосани» проти ревматизму - то тільки мураши­не, бджоляне трійло або навіть гадюче трійло. Ці речі були вживані, напевне, ще за Понтійської культури, тільки в іншій формі. Не­хай трохи придивляться і до всяких «гірудін» (екстракт із п'явок) чи, напр., до найно­вішого ліку проти псування зубів - витягу з щелепів молодих звірят («вадуріль») або всяких «рутанолів» - мазей з трану, чи жи­виці на рани. Це все речі давно знані, тільки їх достосовують в інших, більш масових формах до широкої потреби.

Власне, лікар повинен помагати аптекареві зорієнтуватися в сучасності і разом з ним (не ждучи на готові ліки з далеких цен­трів) обговорити, що дасться зробити на міс­ці.

Аптека досі була звичайним «передатковим пунктом» від гуртового складу до «клі­єнта» і часто завмирала, коли гуртовий склад нічого не присилав. Тим часом той «клієнт» - то жива людина, що терпить, хво­ріє і жде швидкої допомоги.

Аптекар у своєму районі - то людина, що її шанують і, як треба, підуть їй на виручку. Візьмімо приклад. Маючи від одного з клієнтів свіжу кров забитої свині чи коня, від дру­гого трохи цукру чи меду і зібравши кілька ароматичних зел, зможе він завжди приго­тувати ліки для оздоровленця чи недокрів­ного. Таких прикладів можна подати сотні й тисячі.

Так само і в справі лікування лікарськими рослинами. Туї праця аптекаря має кілька ділянок. Назвім найголовніші з них:

а) Свіжі соки. Так само, як і в домашнім лі­куванні, аптека може зробити всі відживчі соки, як сік з моркви (вітаміни, провітаміни, цукор), сік чорної редьки чи артишоків (жовчогінний), сік з кавуна (сечогінний), сік із петрушки чи шпарагів (сечогінний) тощо. Крім того, може він давати приготовані влітку важніші соки рослин, від березового соку (протиартритичний) і соку з хріну (про­ти скорбутовий), аж до 40-50 живих рослин, що знаходяться в нашім оточенні;

б) рослинні тинктури й сиропи вимагають більше додатків, але й їх приготовлювання дасться тепер довершити;

в)  масті і плястри (пластирі) з головним рослинним складником найліпше приготовлювати за старими рецептами фармако­гнозії і на простих оліях;

г) безпосереднього подавання рослин треба уникати, бо взагалі більшість хворих не вміє ані добре напарити, ані добре відварити рослини. Коли ж уже доводиться давати, то рослинний сирівець (мішанку чи окрему рослину) треба обробити в такий спосіб:

Достатньо зволожити рослинний сирівець водою ( 1/3- 1/2 ваги сирівцю), доки напучнявіє, а тоді добре перетерти в ступі (найліп­ше не металевій), потім спресувати на папе­рі й висушити. Такі рослини дуже добре на­парюються, бо розчавлення їх у ступі від­криває клітини для діяння гарячої води. Спеціально важне це при насінні, корі, стеблинах, а менш важне при цвіті.

Коли є під боком велика сучасна аптека, можна з нею умовитися, щоб вона пропуска­ла так намочений і напучнявілий сирівець через т. зв. трициліндрову машину для ма­стей або машину для дроблення сирівців (найліпше два рази і за другим разом - міц­ніше). Пилюгу, яка може при цьому повста­ти, відсіяти.

А втім, і основний сирівець, і пилюга (коли є можливість при більшій аптеці чи фабриці) дуже добре надаються до штампування го­тових таблет, по 2-5 грамів вагою, до одно­разового запарювання.

Готові таблети, овинені в целофан, захо­вані від світла й вогкості, з відповідною до­кладною датою і місцем зроблення,- це була б найдовершеніша форма записування пе­ресічного рослинного сирівцю.

Нижче подано характеристики понад сто важніших лікарських рослин у формі як­найбільш лаконічній, що надається для ліка- ря-практика. Далі, для орієнтації, ці ж рос­лини розміщено по групах відповідно до їх лікувальних прикмет. Вкінці додано неве­личкий латинсько-український словничок українських лікарських рослин. Ці відомо­сті, доповнені ще деякими засадами з фар­макогнозії та ботаніки, дозволяють лікареві чи природникові успішніше лікувати росли­нами.

З праць, які трактують на цю тему та призначені для лікарів і природників, можна дістати багато німецьких підручників, з них згадаємо дві: великі два томи G. Madaus, Lehrbuch d. biolog. Heilmittel 1938 (надто до- рога, цiна до 500 нiм. марок) i Doz. Dr. Willy Peyer. Pflanzl. Heilmittel. 1937  (недорога і надзвичайно багата на відомості й солідна книжечка); з французької літератури все вартісне, що виходить з-під пера «патріарха фітотерапії», проф. Henri Leclerc'a. З моєї «Фітотерапії», модерного рецептаря-підручника для лікарів, на жаль, ані першого (1933), ані другого (1938) видання вже не можна дістати.

114 ВАЖНІШИХ РОСЛИН

Скорочення: Зб= збір; Пр = призначення; Вк = вказання (показання); Зап = спосіб записування(пропис)

1. Achillea millefolium (Compositae) Дере­вій кривавник

Зб.: рослина в цвіті.

Пр.: на переміну матерії, стягає слизівку проти корчів.

Вк.: «весняні курації», гемороїди кровоточиві.

Зап.: свіже зілля, як салат, сік, напар, тинктура 1. Компреси із свіжого листя гоять жилякуватий веред.

2. Acorus calamus Araceae) Шувар звичайний

Зб.: свіжий корняк.

Пр.: побудження травлення, загальне зміцнення.

Вк.: диспепсія, атонія, катари шлунку, метеоризм, скрофульоз.

Зап.: відвар, свіжий сік, тинктура.

3. Adonis vemalis (Ranunculaceae) Горицвіт весняний

Зб.: свіжа, ціла надземна частина. Пр.: сечогінна, звужує судини, сповільнює пульс, заспокоює.

Вк.: перікардітіс, ендокардітіс, при кураціях відтовщення.

Зап.: зимний настій, напар, тинктура. (Ку­муляція лишень по 4-6 тижнях!).

4. Aesculus hippocastanum (Hippocastanaceae) Гіркокаштан звичайний

Зб.: кора і свіжий овоч (плід).

Пр.: заспокоює перестальтику, стягає, складник кори - аргірин - добрий при жиляках, гемороїдах.

Вк.: хронічний катар кишок, гемороїдальні болі.

Зап.: спорошкована кора або плід, тинктура, екстракт у супозиторіях.

5.Agrimonia eupatoria (Rosaceae)

Гладушник правдивий

Зб.: ціле зілля з цвітом.

Пр.: побуджує апетит, секрецію слизівки, стягає.

Вк.: при катарі слизівки, хворобах печінки.

Зап.: напар, тинктура, компреси із свіжо­го листя до жилякуватих вередів.

6. Alchemilla vulgaris (Rosaceae) Наворотень звичайний

Зб.: ціле зілля.

Пр.: заспокоює перистальтику, впливає на менорагію.

Вк.: катар грубої кишки, надто часті й сильні місячки.

Зап.: напар, зовнішньо до полоскання й на рани.

7. Allium сера (Ілiiасеае) Цибуля звичайна

Зб.: цибульки і листя в найбільшому розвої.

Пр.: побуджує травлення, чистить слиз, сечогінна.

Вк.: замкнення стільця, хвороби кишок, кашель і хрипота, глисти, ретенція хлорків.

Зап.: найліпше терта сира цибуля або її сік з медом - 20- 25 грамів денно.

8. Allium sativum (Liliaceae) Часник звичайний

Зб.: цибульки.

Пр.: знижує тиск крові, побуджує травлення, має вітаміни

А, Б і Ц, сильні сірчані сполуки, сечогінний, гальмує розвільнення.

Вк.: надтиснення, гостра бігунка, астма, проти глистів, затруєння нікотином.

Зап.: зубки сирого часнику, сік, відвар, сироп, тинктура.

9. Althaea officinalis (Malvaceae) Мальва лікарська

Зб.: головним чином коріння, але й листя та цвіт.

Пр.: заспокоює болі, запалення, лагодить, в корінні до 25 % цукру і багато слизу.

Вк.: запалення шиї й горлянки, катар дихалець (бронхів),початок запалення легенів.

Зап.: напар, настій з коріння, свіже листя зовнішньо на вереди, чиряки.

10. Apium graveolens (Umbelliferae) Селе­ра звичайна

Зб.: свіже зілля й овочі.

Пр.: першорядна сечогінна, багата на віта­міни, має глюкокінін.

Вк.: ревматизм і артритизм, діабет, побуджує місячку, побуджує чоловічі статеві си­ли.

Зап.: сік свіжої рослини, напар з рослини й овочів.

11. Archangelica officinalis (Umbelliferae) Дягель аптекарський

Зб.: коріння.

Пр.: побуджує секрецію слизівки травно­го й віддихового трактів.

Вк.: брак апетиту, катар шлунку, лінивство кишок, катар дихалець, анемія.

Зап.: холодний настій, корінь у порошку по 0,2-0,5 нараз кілька разів денно, салат із свіжих пагінців.

12. Arctium lappa (Compositae) Лопух більший

Зб.: сушене й свіже коріння.

Пр.: пото- й сечогінне, розвільнює, очи­щає, як сарсапарілля.

Вк.: прищі й гноїння на венеричному й скрофулічному тлі, фурункули, хронічні вереди, артритизм.

Зап.: найліпше сік із свіжого коріння, бо сушене має слабшу дію, компреси 

13. Arctostaphylos uva-ursi (Ericaceae) Мучниця лікарська (брусничник)

Зб.: листя.

Пр.: сечогінна, антисептична, стягає.

Вк.: запалення сечового тракту, навіть гнійне, опухи, мочення в ліжку, гонорея (разом з лупуліном).

Зап.: відвар, напар, спорошковане листя по 0,5 г З-4 рази денно. Не давати при вагітності

14. Aristolochia clematitis (Aristolochiaceae) Филинник звичайний

Зб.: коріння й листя.

Пр.: приспішує гоєння ран, посилює від порність організму.

Вк.: лікування ран, особливо жилякуватого вереду гомілки.

Зап.: кількагодинний холодний настій; до компресів -; відвар коріння й листя.

15. Arnica montana (Compositae) Арніка гірська

Зб.: коріння, цвіт, ціла рослина.

Пр.: зовнішньо - проти запалення і ресорбційне, внутрішньо)зміцнює роботу кро­воносних судин.

Вк.: побиття всякого роду з синцями, внутрішньо - загальне виснаження по хворобі, навіть проти астми й коклюшу.

Зап.: напар із цвіту, відвар коріння, тинктура, внутрішньо не більш як 1-2 г денно.

16. Artemisia absinthium (Compositae) По­лин звичайний

Зб.: свіжа й сушена рослина.

Пр.: побуджує апетит, зміцнює шлунок, поліпшує травлення, ефірна олія нищить глисти.

Вк.: брак апетиту, замкнення стільця в нервовців і недокрівців. Зап.: напар, спорошковане зілля 0,1-0,2 кілька разів денно, тинктура. Не давати при вагітності і слабих нирках

17. Asparagus officinalis Шпараги (спаржа лікарська)

Зб.: коріння й прорості.

Пр.: дуже сечогінне.

Вк.: каміння нирок і міхура, опухи (набряки), ревматизм, недомагання серцевого м'язу.

Зап.: свіжі прорості, сік, відвар. Не давати при хворобах м'якушу, нирок і артритизмі.

18. Avena sativa (Gramineae) Овес ПО­СІВНИЙ

Зб.: ціла рослина в цвіті.

Пр.: заспокоює і зміцнює.

Вк.: вичерпання фізичне й нервове, на відвикнення від тютюну, алкоголю.

Зап.: тинктура, купелі при ревматизмі, пораженнях, люмбаго.

19. Bellis perennis (Compositae) Морон тривалий

Зб.: цвіт і пагінці.

Пр.: заспокоює нерви й корчі, побуджує переміну матерії.

Вк.: часті й болючі місячки, болі нирок і міхура.

Зап.: напровесні - прорості, як салат. Сік, напар.

20. Berberis vulgaris (Berberidaceae) Кислич звичайний

Зб.: свіжа кора, коріння, овочі. Пр.: жовчогінне, протигарячкове. Вк.: жовтячка, жовчне й ниркове каміння, туберкульоз грубих кишок.

Зап.: відвар коріння, напар з кори, тинктура, сироп з овочів.

21. Вetula alba (Betulaceae) Береза біла Зб.: листя, сік.

Пр.: сечогінна, особливо при артритичнім типі, можливо, розпускає ниркове каміння.

Вк.: запалення міхура, артритизм, старіння.

Зап.: напар з сухого листя, свіжий сік по 1/2 склянки 3-4 рази денно.

22. Calendula officinalis (Compositae) Кро­кіс лікарський (нагідки)

Зб.: цвіт.

Пр.: зовнішньо - гоїть і лагодить, внутрішньо-побуджує місячку, потогінне.

Вк.: рани, гнійні вереди, відмороження, фістули, внутрішньо - неправильні, малі місячки.

Зап.: напар, тинктура, масть, настій на оливі, гліцерині.

23. Cannabis sativa (Moraceae) Конопля звичайна

Зб.: рослина в цвіті, насіння.

Пр.: легкосечогінне, лагодить корчі, зни­жує процент цукру в крові.

Вк.: хвороби нирок і міхура, помічна при діабеті.

Зап.: «конопляне молочко» - відвар з насіння, напар з рослини

24. Capsella bursa – pastoris (Cruciferae) Калиточник звичайний (грицики)

Зб.: рослина в цвіті,

Пр.: тамує кров, регулює обіг крові, протиартритичне.

Вк.: кровотечі всіх родів -з носа, міхура, грудей, шлунку, нирок, гемороїдів.

Зап.: свіжа рослина, сік або напар з висушеної рослини, яка значно слабша від сві­жої. Діє, як гідрастіс, тільки менш брутально і не псує шлунку.

25. Carum carvi (Umbelliferae) Кмин польовий

Зб.: свіжі плоди.

Пр.: побуджує травлення, виганяє вітри, побуджує творення молока.

Вк.: ослаблений шлунок дітей, метеоризм, замало молока в матерів.

Зап.: товчені свіжі овочі, напар, олія.

26. Chelidonium majus (Papaveraceae) Зелемозень звичайний (чистотіл)

Зб.: рослина в цвіті.

Пр.: на гладкі м'язи діє, як папаверин, знижує тиск крові, жовчо- і сечогінна.

Вк.: хвороби печінки, болі ракові шлунку.

Зап.: тинктура, свіжий сік тільки назовні (отруйний!) до усунення бородавок, мозолів, впорски (болісні!).

27. Cichorium intybus (Compositae) Придорожник Петрів батіг

Зб.: рослина й коріння. Пр.: жовчогінне, побуджує слизівку трав­ного тракту, має відживчий складник, інулін.

Вк.: катар шлунку, жовтячка, застій печінки.

Зап.: листя як салат, свіжий сік, відвар коріння

28. Claviceps purpurea Tulasne (Pyrenomycetes) Споринь

Зб.: цілий грибок (ріжки).

Пр.: впливає на всю гладку м'язівку уразу (матиці), особливо під час вагітності, стискує судини, підносить тиск крові.

Вк.: по пологах при атонічних кровотечах.

Зап.: порошок (0.3-1.0), відвар (2-4: 100), напар (2-8: 100), екстракт.

29. Сnicus benedictus (Compositae) Хрестовий корінь

Зб.: листя, коріння.

Пр.: зміцнює загально, жовчогінне, протигарячкове, діє подібно, як Quassia amara.

Вк.: катари кишок і шлунку, жовтячка, малярія.

Зап.: відвар, тинктура.

30. Colchicum autumnale (Liliaceae) Пізно-цвіт осінній

Зб.: насіння й цибульки.

Пр.: отрута капілярів, жовчогінне, легко викликає кровотечу з нирок, брак сечі.

Вк.: артритизм, суглобові болі.

Зап.: тинктура, а крім того, втирання в ма­стях і оліях.

31. Convallaria majalis (Liliaceae) Конвалія майова

Зб.: рослина в цвіті.

Пр.: діє, як строфантин; сильносечогінне, підносить тиск крові, ритмізує, кумуляція.

Вк.: аритмія, водянка, ослаблення й нервовість серцевого м'яза. Зап.: тинктура і вти­рання в околицю серця.

32. Crataegus oxyacantha (Rosaceae) Глід звичайний

Зб.: цвіт, овочі, листя.

Пр.: заспокоює нерви серця й судин, протикорчеве,зрівнова-жує працю симпатичного нерва і сонячного сплетіння.

Вк.: ослаблення серця, надтиск, ангіна пекторіс, до певної міри трохи заступає на­персник і ефедру.

Зап.: тинктура, напар.

33. Cucurbita pepo (Cucurbit ceas) Гарбуз. Диня

Зб.: насіння. М'ясиво плода.

Пр.: насіння усуває стьожкові глисти, м'ясиво сечогінне.

Вк.: проти теній, добрий для дітей і вагітних, плодовий м'якуш проти опухів.

Зап.: ядра насіння, як молочко або паста,- по 5-6 годинах - на прочищення. М'ясиво в великій кількості (до 3 кг денно) в різних формах.

34. Cynara scolymus (Compositae) Арти­шок

Зб.: листя

Пр.: сильножовчогінне і сечогінне.

Вк.: запалення печінки, хвороба нирок з малою кількістю сечі.

Зап.: відвар, пігулки з екстракту.

35. Daucus carota (Umbelliferae) Морква звичайна

Зб.: коріння.

Пр.: має вітаміни А, Б і Ц, протиглисна, лагодить подразнену слизівку травного тракту.

Вк.: брак вітамінів, дрібні глисти, запален­ня грубої кишки, гемороїди.

Зап.: сира, терта або свіжий сок; варена, дієтична, компреси з свіжої на гемороїди.

36. Digitalis purpurea (Scrophulariaceae) Наперсник червоний

Зб.: листя.

Пр.: поліпшення серцевої дії в систолі й діастолі, побільшення поємності пульсу і сповільнення аж до серцевого блоку.

Вк.: недомагання серця, брак компенсації.

Зап.: напар, тинктура, порошок, екстракт. Найліпше з цілої рослини (з усіх глюкозидів, а не окремих глюкозидів).

37. Drosera rotundifolia (Droseraceae) Росичка круглолиста

Зб.: рослина в цвіті.

Пр.: заспокоює корчі, зменшує число пароксизмів в коклюш і на відкашлювання.

Вк.: спазматичний кашель, коклюш, астма.

Зап.: напар, тинктура, сироп.

38. Ephedra vulgaris (Gnetaceae) Ставчак звичайний

Зб.: вся рослина (у нас зустрічається рід­ко і тільки на південному сході України, як «калмицький чай»),

Пр.: спеціально протиастматична, слабший, але триваліший вплив від адреналіну.

Вк.: астма дихалець, підтиск крові, алергії.

Зап.: настій, тинктура, екстракт.

39. Equisetum arvense (Equisetaceae) Хвощ ПОЛЬОВИЙ

Зб.: ціла рослина.

Пр.: має багато крем'янки, сечогінна, кровоспинна.

Вк.: хвороби нирок і міхура, опухи, початок туберкульозу легень.

Зап.: відвар, сік із свіжої рослини, порошок (1-2 грами 3-4 рази денно) в компресах проти запалення повік, на рани.

40. Erythraea centaurium (Gentianaceae) Жарка середушник

Зб.: ціла рослина.

Пр.: гірка і стягає, зміцнює шлунок і кишки. Вк.: ослаблення шлунку й кишок по хво­робах, диспепсія, підвищена кислотність, гемороїди. Зап.: напар, порошок, тинктура.

41. Euphrasia officinalis (Scrophulariaceae) Очанка звичайна

Зб.: рослина в цвіті.

Пр.: добре впливає на очі й повіки.

Вк.: катари повік, надмірна праця очей, сухий катар носа й горлянки.

Зап.: зовнішньо на компреси - відвар, вну­трішньо - напар.

42. Foeniculum vulgare Miller (Umbelliferae)  Копрій лікарський. - Кріп

Зб.: коріння, плоди, рослина.

Пр.: корінь добресечогінний, плоди (насіння) побуджують секрецію слизівки шлунку, грубої кишки і нирок.

Вк.: недуги кишок і шлунку, головно в дітей, катар дихалець, астма, коклюш; ліпша від ганусу.

Зап.: товчені плоди в напарі й відварі, напар коріння, вода, тинктура.

43. Fumaria officinalis (Papaveraceae) Димниця звичайна

Зб.: рослина в цвіті.

Пр.: потогінна, впливає на секрецію шлунку, нирок і шкіри.

Вк.: хвороба печінки, хронічне замкнення

стільця, екземи й скрофулічні висипки.

Зап.: настій, напар, сік. Давати не довше, як 2-3 тижні, бо приходить шкідлива кумуляція.

44. Galega officinalis (Leguminosae) Козлятник звичайний

Зб.: рослина в цвіті.

Пр.: сечо- й потогінна, побуджує секрецію молока, знижує процент цукру в крові.

Вк.: цукрова хвороба, однак поряд з цим треба давати інсулін.

Зап.: напар, екстракт.

45. Gentiana lutea (Gentianaceae) Свічурник жовтий

Зб.: коріння.

Пр.: складник генціопікрину забиває заразки малярії, побуджує секрецію травного тракту, особливо шлунку, протигарячкова, жовчогінна.

Вк.: диспепсія, недокрів'я, ослаблення загальне організму й травлення, малярійна га­рячка.

Зап.: відвар, напар, настій, порошок, тинк­тура, екстракт.

46. Geum urbanum (Rosaceae) Гребінник звичайний

Зб.: рослина в цвіті й коріння.

Гір.: ароматизує, стягає (40 % таніну), протиболева, протигарячкова.

Вк.: катар шлунку й кишок з гарячкою, дизентерія, тиф черевний.

Зап.: відвар, напар; разом з корою білої верби заступає хіну в 30 %-20 %.

47. Glechoma hederacea (Labiatae) Котячка-розхідниця

Зб.: рослина в цвіті.

Пр.: впливає на секрецію слизівки, віддихового тракту й сечового міхура.

Вк.: катар дихалець хронічний, астма. Зап.: сік, напар.

48. Gnaphalium arenarium (Compositae) Солом'янка піскова

Зб.: цвіт.

Пр.: жовчогінне, зміцнює травний тракт.

Вк.: запалення жовчних шляхів.

Зап.: напар із цвіту, тинктура.

49. Hedera Helix (Araliaceae) Прочитан звичайний

Зб.: листя.

Пр.: має розпускати каміння, сечо- й жовчогінна.

Вк.: скрофульоз, рахіт, ревматизм.

Заст.: настій, напар, тинктура; зовнішньо - сік на мозолі.

50. Hemiaria glabra (Caryophyllaceae) Кильник звичайний

Зб.: рослина в цвіті.

Пр.: сильносечогінна, проти корчів.

Вк.: катар сечового міхура, гонорея, опу­хи.

Зап.: настій, напар, відвар; в більшій кіль­кості шкодить (сапоніни!).

51. Humulus lupulus (Moraceae) Хміль звичайний

Зб.: шишки цвіту, лупулін.

Пр.: насонна й заспокійлива, сечогінна, гірка на зміцнення.

Вк.: надмірне статеве побудження, полюції, онанія, нічне мочення, безсонниця, корчі шлунку, атонічна диспепсія.

Зап.: напар, порошок, тинктура.

52. Hypericum perforatum (Hyperiecaceae) Іванок прозірник (звіробій)

Зб.: цвіт і ціла рослина.

Пр.: побуджує секрецію, проти за пален­ня, впливає на нерви вегетативні кишкового тракту.

Вк.: нервова диспепсія, нервове запален­ня грубої кишки, дисменорея, рани й вереди.

Зап.: напар, сік, олія.

53. Iris versicolor (Iridaceae) Коситень

Зб.: коріння.

Пр.: заспокійлива, проти корчів, впливає на панкреас.

Вк.: мігрень, помічна при діабеті, ішіас.

Зап.: спорошковане коріння.

54. Juglans regia (Juglandaceae) Горіх волоський

Зб.: листя, плодова кора, овочі, (плоди).

Пр.: зміцнює шлунок, протиглисна, проти недокрів'я, складник юглон добре впливає на шкірні хвороби.

Вк.: скрофульоз, хронічні екземи, особли­во в дітей, фурункульоз, недокрів'я, стьож­кові глисти.

Зап.: напар і відвар з листя, олія проти стьожкових глистів, купелі на зміцнення з листя.

55. Juniperus communis (Cupressaceae) Ялівець звичайний

Зб.: ягоди.

Пр.: побуджує секрецію шлунку, нирок та віддихового тракту, ягоди мають до 36 % цукру.

Вк.: хвороби дихалець, міхура, катар шлунку

Зап.: сік з ягід, напар, сироп - небагато, бо подразнює нирки.  

56. Lamium album (Labiatae) Медунка бі­ла (кропива глуха)

Зб.: цвіт, ціла рослина.

Пр.: впливає на місячку і обіг крові в жіно­чих статевих органах.

Вк.: зменшування місячки.

Зап.: сік, напар, тинктура.

• 57. Levisticum officinale Koch (Umbelltferae) Любисток звичайний

Зб.: коріння.

Пр.: сечо- жовчо- вітрогінна, протикорчева,

Вк.: погане травлення, хвороба нирок.

Зап.: напар.

58. Linum usitatissimum (Linaceae) Льон ПОСІВНИЙ

Зб.: насіння.

Пр.: побуджує рух грубої кишки, лаго­дить корчі, дуже легко розвільнює, проти запалень.

Вк.: катар кишок, навіть при вередах кишок, каміння нирок і жовчні, попарення.

Зап.: напар, олія, товчене насіння в відварі з молоком.

59. Lycopodium clavatum (Lycopodiaceae) П'ядич-пелешник (плаун булавовидний)

Зб.: зародники.

Пр.: протикорчева, сечогінна.

Вк.: корчі сечового міхура, артритизм.

Зап.: напар.

60. Malva silvestris (Malvaceae) Слиз лісовий (калачики лісові)

Зб.: цвіт, листя.

Пр.: полегшує стілець, легко розвільнює.

Вк.: катар горла, запальні процеси в шлунку.

Зап.: напар, осолоджений медом, для дітей.

61. Marrubium vulgare (Labiatае) Шанта звичайна (шандра)

Зб.: ціла рослина.

Пр.: розріджує флегму, побуджує апетит.

Вк.: хронічні нежиті горла й дихалець, астма.

Зап.: відвар, тинктура, настій.

62. Matricaria chamomilla (Compositae)

Рум'янець щирий (ромашка лікарська)

Зб.: цвіт.

Пр.: заспокійлива, протиболева, протикорчева, регулює місячку.

Вк.: при мігрені (дуже міцний напар), невралгія нервів лиця (порошок до З-4 грамів), здуття кишок, шлунку, болі й корчі дітей, коли починають прорізатися зуби.

63. Melissa officinalis (Labiaае)

Ройник звичайний

Зб.: листя.

Пр.: легкопотогінне, побуджує травлення, заспокоює нерви.

Вк.: нервовість шлунку, диспепсія, ангіна пекторіс, істерія, зовнішньо - втирання олії проти ревматизму.

Зап.: напар, олія.

64. Mentha piperita (Labiatae) М'ята перцева

Зб.: листя.

Пр.: головний складник - ментол. Анестезує нерви дотикові і частинно болеві; проти-ерментаційна, жовчогінна.

Вк.: атонія й болі травного тракту, блювання, здуття, хвороби печінки й жовчного міхура.

Зап.: напар, олія.

65. Menyanthes trifoliata ( Gentianaceae) Бібник трилисник

Зб.: листя.

Пр.: побуджує секрецію шлунку, кишок, печінки, можливо, лікує воло.

Вк.: погане травлення, хвороба печінки, артритизм.

Зап.: напар, відвар, порошок, тинктура.

66. Nasturtium officinale R. Brown (Cruciferae)  Настурція звичайна

Зб.: ціла рослина, але свіжа.

Пр.: сік знижує процент цукру в крові.

Вк.: скорбут, діабет, скрофульоз. 

Зап.: свіжий сік має в собі фосфор, йод, залізо - ( 1/4- 1/2 скл. денно), салат.

67. Neriurn oleander (Apocynaceae) Олеандр

Зб.: листя.

Пр.: збільшує поємність удару серця, нормалізує ритм.

Вк.: стеноз мітральний серця, старече безсилля, - не вільно при ангіні пекторіс.

Зап.: напар, тинктура, не дає кумуляції.

68. Nymphaea alba (Nymphaeaceae) Умич білий (латаття)

Зб.: цвіт, корняк.

Пр.: цвіт заспокоює статеву надвразливість, корняк - проти безсонниці.

Вк.: статева неврастенія, безсонниця.

Зап.: напар, сироп, екстракт з коріння, тинктура.

69. Ocimum basilicum (Labiatае) Васильок пахучий

Зб.: цвіт, ціла рослина.

Пр.: зміцнює шлунок, поліпшує травлення.

Вк.: хронічне запалення шлунку, здуття й корчі шлунку.

Зап.: напар.

70. Oenanthe aquatica Lmk. Р hellandrium Lmk. (Umbelliferae) Омежник водяний

Зб.: насіння.

Пр.: на відкашлювання, заспокійливе, легкосечогінне.

Вк.: задавнені нежиті дихалець, навіть гнійні; коклюш, запалення легенів.

Зап.: напар, тинктура.

71. Ononis spinosa (Leguminosae), Вовчак колючий

Зб.: коріння, ціла рослина.

Пр.: сечогінна, гірка й побуджує секрецію слизівки травного тракту.

Вк.: запалення міхура, опухи.

Зап.: відвар коріння або цілої рослини.

72. Petroselinum sativum Hoffmann (Umbelliferae) Петрушка звичайна

Зб.: коріння, овочі.

Пр.: головний складник - апіол, заспоко­ює й обезболює місячки, взагалі ж викликає рівномірну працю гладких м'язів кишок і міхура.

Вк.: болісна місячка, брак місячки.

Зап.: напар, сік, сироп, екстракт. Не давати при запаленні нирок.

73. Phaseolus vulgaris (Leguminosae) Квасоля звичайна

Зб.: лушпиння, овочі.

Пр.: добресечогінне, знижує процент цу­кру в крові.

Вк.: ревматизм суглобів, артритизм.

Зап.: відвар.

74. Picea excelsa Link. (Pinaceae) Смерека стрімка

Зб.: бруньки, живиця.

Пр.: ароматичний складник - терпентин розріджує флегму легень.

Вк.: хронічні запалення дихалець, навіть гнійні. Зап.: міцний напар, сироп,- відвар до купелів.

75. Pimpinella anisum (Umbelliferae) Бедринець ганус, ганиж

Зб.: овочі.

Пр.: головний складник - анетол, спочат­ку побуджує кишки, потім ошоломлює, побуджує молочні залози й місячкування.

Вк.: корчевий стан кишок на тлі нервовім, метеоризм, брак молока в матерів.

Зап.: відвар, порошок, тинктура, не заве­ликі дози!

76. Pimpinella magna (Umbelliferae) Бедринець великий

Зб.: коріння.

Пр.: побуджує секрецію слизівок дихал­ець і шлунку та кишок.

Вк.: катаральна астма дихалець, катар шлунку.

Зап.: напар, тинктура.

77. Pinus silvestris (Pinaceae) Сосна звичайна

Зб.: бруньки, живиця.

Пр.: бруньки мають коло 20 % живиці і коло 25 % олії, де головний складник - терпен­тин.

Вк.: хронічний нежить дихалець, скрофульоз, фурункульоз.

Зап.: напар, тинктура, впорски терпентину, купелі з бруньок. 

78. Plantago lanceolata (Plantaginaceae) Бабка ланцетна

Зб.: листя.

Пр.: зміцнює апетит, гальмує кровотечі, розріджує флегму, протикорчева, легко розвільнює.

Вк.: хронічний нежить дихалець, астма, коклюш, брак стільця.

Зап.: сік, відвар, са латка.

79. Polygala amara (Polygalaceae) Корешник гіркий

Зб.: ціла рослина, коріння.

Пр.: має сапоніни, подібне до сенеги, роз­ріджує флегму, побуджує секрецію.

Вк.: хронічні хвороби дихалець, ліниве травлення, астма.

Зап.: відвар, екстракт.

80. Polygonum aviculare (Polygonaceae) Дрясен подорожник (спориш звичайний)

Зб.: ціла рослина, коріння.

Пр.: сечо-жовчогінна; корінь заступає ра­танію, багато крем'янки.

Вк.: гострі хвороби кишок.

Зап.: напар, відвар.

81. Polygonum bistorta (Polygonaceae) Дрясен рачинець (гірчак зміїний)

Зб.: коріння.

Пр.: головний складник - танін (до 20 %), затискає судини, стягає.

Вк.: внутрішньо - початки туберкульозу кишок, зовнішньо - гемороїди, жіночі випливи.

Зап.: відвар, екстракт, порошок.

82. Polygonum hydropiper (Polygonaceae) Дрясен гірчак (перцевий)

Зб.: ціла рослина.

Пр.: збільшує липкість крові, протибольове.

Вк.: кровотечі при фібромах, ендометритах, дисменорея.

Зап.: екстракт, свіжий сік, порошок; висушена - дуже втрачає в лікувальній силі.

83. Potentilla anserina (Rosaceae) Перстач гусятник

Зб.: ціла рослина.

Пр.: стягає, проти кровотеч.

Вк.: розвільнення, дизентерія, корчі шлунку й кишок.

Зап.: відвар.

84. Primula officinalis Hill (Primulaceae) Первенець лікарський

Зб.: коріння, цвіт.

Пр.: складники сапонінові розріджують флегму, легко розвільнює.

Вк.: пневмонія, запалення дихалець, зовнішньо-потовчення.

Зап.: відвар, тинктура, екстракт. Є випадки кропивниці по вживанні відвару!

85. Prunus spinosa (Rosaceae)  Тернина

Зб.: цвіт, листя, ягоди.

Пр.: лагодить, легко розвільнює, сечогінна.

Вк.: болісні розвільнення на початку, болі сечового міхура.

Зап.: напар, настій.

86. Pulmonaria officinalis (Borraginaceae) Щемелина звичайна (медунка лікарська)

Зб.: ціла рослина.

Пр.: розріджує флегму, мінералізує організм.

Вк.: хвороби легень і дихалець.

Зап.: відвар.

87. Quercus robur (Fagaceae) Дуб черешковий

Зб.: жолуді, кора молодих галузок, наро­сти на листках.

Пр.: головні складники - таніни - подразнюють слизівку травного тракту.

Вк.: в гарячках-як складень «французь­кої хіни» (кора дубова, корінь свічурника, рум'янець), жіночі випливи.

Зап.: настій і відвар - зовнішньо, порошок ко­ри - внутрішньо, нарости на листках - склад­ник в південних солодощах на отовщення.

88. Raphanus sativus (Cruciferae) Редька городня (чорна)

Зб.: коріння.

Пр.: побуджує секрецію слизівки кишок і дихалець, а спеціально -жовчі.

Вк.: нежитєва жовтячка, холангіт, холецистит.

Зап.: сік, терта редька, сироп. Може дуже подразнити нирки!

89. Rhamnus frangula (Rhamnaceae)  Кру­шина звичайна

Зб.: кора (1-2 роки мусить полежати).

Пр.: складник - антрахінон, як і в рабарбарі,- прочисний і жовчогінний.

Вк.: замкнення стільця, застій жовчі.

Зап.: порошок, напар, відвар, настій, екстракт

90. Rosa сапiпа (Rosaceae) Рожа польова. Шипшина

Зб.: овочі.

Пр.: кора овочів (плодів) багата на вітамін Ц, що зберігається порівняно тривало, легко розвільнює, сечогінна.

Вк.: хвороби нирок і міхура, легке запа­лення шлунку.

Зап.: напар, як чай, мармелад.

91. Rosmarinus officinalis (Labiatае) Розмарин лікарський

Зб.: цвіт, листя.

Пр.: ароматична, заспокійлива, протиздуттєва.

Вк.: погане травлення, аменорея.

Зап.: напари для купелів, олія, напар.

92. Rumex acetosa (Polygonaceae) Щавій путятник (щавель кислий)

Зб.: листя.

Пр.: сечо- і жовчогінна, багата на вітаміни.

Вк.: ліниве травлення, хвороби шкіри.

Зап.: напар, салат. Побільшує нахил до творення каміння, погіршує артритизм.

93. Salix alba (Salicaceae) Верба біла

Зб.: кора, бруньки.

Пр.: в корі -складник саліцилін, що зміцнює й заспокоює нерви.

Вк.: настій з бруньок при безсонниці, відвар з кори проти гарячки.

Зап.: порошок, настій, відвар.

94. Salvia officinalis (Labiatае) Шалвія лікарська

Зб.: листя.

Пр.: складник - листя - камфора, лагодить запалення слизівки, на потові залози впливає гальмівно, танін в шалвії зміцнює загально.

Вк.: зовнішньо - для полоскань горла і при жіночих випливах, внутрішньо - при пітливості й анемії і надмірі корму в матерів.

Зап.: напар, настій, відвар, тинктура.

95. Sambucus nigra (Caprifoliaceae) Бузина чорна

Зб.: кора, корінь, цвіт, стрижень стовбура, ягоди.

Пр.: цвіт потогінний і розвільнює, коріння й кора дуже сечогінні.

Вк.: гарячка, грип, суглобовий ревматизм. Зап.: відвар, настій, напар, мармелад з ягід.

96. Saponaria officinalis (Caryophyllaceae) Мильник звичайний

Зб.: корінь, ціла рослина.

Пр.: побуджує секрецію всіх залоз (сапоніни), розріджує флегму.

Вк.: скрофульоз, артритизм, сухий кашель.

Зап.: холодний настій, пізніше коротко заварити. Сапоніни подразнюють слизівку шлунку!

97. Solidago virga urea D. C. (Compositae) Воскобойна звичайна (золотушник)

Зб.: ціла рослина.

Пр.: сечогінна, можливо, що розпускає каміння в нирках і сечовому міхурі.

Вк.: хвороби нирок, каміння ниркове, хвороби простати, артритизм.

Зап.: напар, відвар.

98. Spiraea ulmaria (Rosaceae) Лабазник правдивий. Таволга

Зб.: цвіт, листя.

Пр.: головний складник - саліцилова кислота й танін, тому сечо- й потогінна, стягає.

Вк.: артритизм, суглобовий ревматизм.

Зап.: міцний напар.

99. Symphytum officinale (Borraginaceae) Гав'яз живокіст

Зб.: коріння.

Пр.: стягає, очищає флегму, гоїть (алантоїн), свіжий сік посилює відпорність у дітей.

Вк.: вереди шлунку, запалення кишок, туберкульоз кишок, запобігання хвороб у малих дітей.

Зап.: настій з сушеного коріння на 5-6 годин, свіжий сік, сироп. Не подавати разом із рослинами, що мають танін, бо це стинає слиз живокосту.

100. Tanacetum vulgare (Compositae) Воротиш ранник

Зб.: цвіт, овочі.

Пр.: має глистовбивчі речовини, може заступити сантонін.

Вк.: проти глистів, здуття.

Зап.: напар, овочі в порошку. Не вільно да­вати при вагітності

101. Taraxacum officinale Weber (Compositae) Кульбаба звичайна

Зб.: коріння, сік.

Пр.: сік побуджує жовчний міхур до скорчу, тому жовчогінна, але механічно.

Вк.: хронічні хвороби жовчних шляхів.

Зап.: салат, найліпше свіжий корінь в екстракті або свіжий сік, бо після сушіння - малоцінна рослина.

102. Thymus serpyllum (Labiatae) Чабрик материнка

Зб.: ціла рослина.

Пр.: головний складник - тимол глистовбивчий, розріджує флегму.

Вк.: глисти аскариди, хронічні катари дихалець.

Зап.: напар, тинктура, застосовувати впродовж тижня, коли проти глистів.

103. Tilia platyphyllos Scop. (Tiliaceae) Липа широколиста

Зб.: цвіт.

Пр.: головний складник - ароматична олія і слиз та цукор, заспокоює, присипляє.

Вк.: нервовість, мігрень, коклюш.

Зап.: напар, купелі з напару цвіту, вугілля при здутті.

104. Trigonella foenum – graecum (Leguminosae) Буркун грецьке СІНО

Зб.: насіння.

Пр.: зміцнює травлення, розріджує флегму.

Вк.: ослаблення, худість, особливо в дітей; до певної міри заступає арсен, фосфор і залізо.

105. Tussilago farfara (Compositae) Підбіл звичайний (мати-й-мачуха)

Зб.: цвіт, ціла рослина.

Пр.: її складники - живиці й слиз, облегшують відкашлювання.

Вк.: гостре запален­ня дихалець.

Зап.: напар з цвіту, відвар з рослини.

106. Urtica dioica. (Urticaceae) Кропива ве­лика

Зб.: ціла рослина (листя).

Пр.: пекучість від мурашиної кислоти, побуджує травлення, звужує судини, знижує процент цукру в крові.

Вк.: розвільнення, брак апетиту, недокрів'я, кровотечі, діабет, кропивниця.

Зап.: напар, свіжий сік, салат з верхівок.

107. Vaccinium Myrtillus (Ericaceae) Чорниця

Зб.: ягоди.

Пр.: вартісна своїми антоціановими речовинами, бактеріо-вбивча, протиферментаційна, гальмує кровотечі.

Пк.: гостре запалення кишок, вереди в роті, кровотечі з гемороїдів.

Зап.: відвар, тинктура.

108. Valeriana officinalis (Valerianaceae) Одолян лікарський (валеріана)

Зб.: коріння.

Пр.: знижує напруження нерву пневмогастричного, заспокоює, сповільнює ритм сер­ця, зміцнює скорч серцевого м'яза, глисто­гінна.

Вк.: надвразливість нервів, серця та судин.

Зап.: холодний настій, тинктура, порошок.

109. Verbascum phlomoides (Scrophulariaceae) Дивина звичайна

Зб.: цвіт.

Пр.: лагодить подразнені слизівки трактів віддихового й травного.

Вк.: запалення горла, дихалець, слизівки кишок.

Зап.: напар (добре перецідити через полотно!).

110. Viola odorata (Violaceae) Фіалка пахуча

Зб.: цвіт.

Пр.: розріджує флегму в дихальцях, легкосечогінна.

Вк.: легкі катари дихалець у дітей, коклюш.

Зап.: напар.

111. Viola tricolor (Violaceae) Фіалка трибарвна. Братки

Зб.: цвіт, ціла рослина.

Пр.: головний складник - метиловий саліцилан, сечогінний, дуже надається для дітей.

Вк.: артритизм із шкірною висипкою, скрофульоз.

Зап.: напар з цвіту, відвар з рослини.

112. Viola tricolor (Violaceae) Омела біла

Зб.: листя, ціла рослина (найкраща з глоду й яблуні).

Пр.: головний складник - сапоніни - знижує тиск крові, лагідніша і триваліша від натріум нітрозум, гальмує кровотечі.

Вк.: надтиск крові, кровотечі з легень, кишок, по пологах.

Зап.: порошок, екстракт, тинктура.

113. Viscum album (Loranthaceae) Безсмертник річний

Зб.: цвіт напіврозквітлий, рослина.

Пр.: зміцнення серцевого м'яза, піднесення тиску крові

Вк.: недокрів'я серцевого м'яза із спадком тиску.

Зап.: напар, тинктура.

114. Zea mays (Gram_neas) Кукурудза. Пшеничка

Зб.: стигмата («волосся»).

Пр.: сечогінна, лагодить болі міхура.

Вк.: опухи, хвороби міхура, пісок і каміння в нирках.

Зап.: відвар, екстракт.

 

СПИСОК ПРАЦЬ АВТОРА

1.  Підручник для лікарів. Варшава, 1933.
2. Відживлен­ню дітей (відбиток). Варшава, 1935.
3. Фітотерапія в деяких хворобах переміни ма­терії (відбиток). Варшава, 1935.
4. Лікування рослинними середниками. Варша­ва, 1934.
5. Вереди в старшім віці, тяжкі до гоєння. Вар­шава, 1935.
6. Лікування хронічних хворіб зелами. Варша­ва, 1935.
7. Рослини в лікуванні. Варшава, 1935.
8. Історія зелолічництва. Варшава, 1935.
9. Значіння рослинних ліків у лікуванню діяб- ету. Варшава, 1936.
10. Фітотерапія хворіб органів травлення (моно­графія). Варшава, 1936.
11. Рослини проти полової безсилости. Варшава, 1936
12. Цілющі рослини в давній і сучасній медицині. Львів, 1937.
13. Лічничі рослини в давній і сучасній українсь­кій медицині. Львів, 1937.

---

Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах: