СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Ясіня - серце Транскарпатії

e-mail Друк

jasinyaserce zakarpattyaЯсіня (гуцул. діалект Єсінє, угор. Korosmezo, чеськ. Jasna) - це напродчуд мальовниче і відносно велике селище у самому сердці Гуцульщини, в долині між Свидовецьким та Чорногорським хребтами, на берегах річок Лазещина і Чорна Тиса. Звідси видно найбільші хребти Українських Карпат: і Горгани, і Свидовець, і саму Чорногору. Ясіня є відправним пунктом для підняття на Говерлу із закарпатського боку, Петрос та Драгобрат. Через селище проходить найважливіша на Закарпатті та Мараморощині дорога Мукачево – Хуст – Рахів – Яблунецький перевал (Р-03). З давніх давен, окрім автохтонних русинів-українців, тут мешкали й угорці, й чехи, і словаки, і мадяри, і поляки, і австріяки, і німці. Такий собі інтернаціональний калейдоскоп на українській території або іншими словами - серце Транскарпатії...

У писемних згадках селище вперше датується 1555 роком. Назву воно дістало від ясеневого лісу. Місцева легенда розповідає, що дуже давно, кажуть чотири сотні літ тому, задумав прикарпатський вівчар Іван Струк погнати свою отару у Закарпаття на ярмарок. Перевалив через гори й спустився до Чорної Тиси. Аж тут його застала страшна негода (бо було це восени). Заметіль та жахливий снігопад змусили вівчара з його помічниками зупинитись, аби перечекати завірюху. Але метіль мела і мела. День, два, тиждень. Бачить Іван, що буде лихо. Загине він з усією родиною, якщо не піде звідси... Покинули вівчарі отару й повернулися додому. Навесні ж вирішив Іван поглянути, що ж сталося з його вівцями. Був він певен, що пропали вівці від страшного холоду та від вовчих зубів. Але... отара виявилася не лише цілісінькою, але й дала приплід.

Чабан так зрадів, що вирішив тут оселитися, тут, на березі Чорної Тиси звів він кілька хат, а хутір назвав Ясіня. Так з’явилося відоме карпатське поселення. Вдячний пастух також спорудив дерев’яну кап, а ясен відтоді став символом селища і відобразився у його назві.

Нині на місці каплиці стоїть дерев’яна хрещата одноповерхова церковка, збудована у 1824 р., яку ще називають “Струківською”. Храм став візитівкою селища та його окрасою, входить до переліку дерев’яних храмів України, поданих до включення у Список світової спадщини ЮНЕСКО. Поряд з ним збереглася не менш досконала дзвіниця, яка, можливо, є старішою за церкву, адже була перенесена сюди з іншої частини села у 1895 році. А коли її збудували – точно невідомо, дослідники припускають що у 1811 році.

alt

Історичні документи повідомляють, що село у ХVІ столітті отримав від Бичківської казенної домінії угорський феодал Драгфі. Після смерті родини Драгфі в 1572 році Буді Михайло отримав ці землі від короля а в 1580 році король Рудольф віддав їх Каролю Ласлову в залогу (оренду). Ліси ,які оточують своїм багатством околиці за часів Марії Терезії починають розроблятися. Казна велике значення надавала деревообробці, і всьому що з нею пов’язано (вирубка, преробка, сплав, гаті). Переважно в цій справі розумілися німецькі майстри, які були переселені до Ясіня. Промислова вирубка та переробка деревини місцеве населення переймало у німецьких колоністів.

У 18 ст. в околицях селища діяли опришки, тут бували Олекса Довбуш та Григор Пинтя, який діяв у часи визвольної війни Ференца Ракоці ІІ. Легенда стверджує, що останній загинув у Ясінях.

Велике зрушення дало місцевості будівництво залізної дороги, яка була здана в експлуатацію 15 серпня 1895 р. Угорська північно-східна залізниця почала на Мараморощині 1890 році тягнути залізно дорожню лінію, яка згодом стала частиноя МАВ (Угорської загальнодержавної залізниці). 1892 році отримало новий поштовх будівництво залізної дороги. З Великого Бичкова починається будівництво залізниці у Мараморощині у північно-східному напрямку як головної лінії, яка в 1894 році включило Ясіня в залізничну систему імперії. У 1895 році 76,46 кілометрів залізна дорога досягла до Лазіщини та державного кордону Австро-Угорської імперії.

У 19 ст. Ясіня – це містечко Мармароського комітату, яке користувалося власною печаткою з гербом: на срібному тлі – зелене ясеневе дерево, під яким селянин пасе кіз.

У 1914 р. – австро-угорська влада стратила 65 осіб за симпатії до російських військ.

9 листопада 1918 р. Народна Рада в Ясіні проголосила Гуцульську Республіку (президент – Степан Клочурак) як частину Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Тут були власні міністерства і суд. Однак, в ті бурхливі політичні події Гуцульська Республіка протрималася лише декілька місяців.

З 1919 р. селище входило до Чехословаччини, 14 жовтня 1944 р. - після сімнадцятиденного бою Ясіня зайняли радянські війська.

Майже завжди Ясіня знаходились на кордоні (від того часу в горах і нині збереглися прикордонні стовпчики), що зумовило існування у Ясінях чималої єврейської громади. Від тих часів на пагорбі (відразу за поворотом на село Чорна Тиса) зберігся автентичний єврейський цвинтар - кіркут.

Через поселення центральною частиною проходить прямуюча на північ державна дорога у долині потоку Мезелготі із північного боку плеве Донготі (Стебний потік) які зливаються. У долині Стебного потоку лежить адміністративне поселення яке складається з 800 осіб – Стебний що належить до Ясінської селищної ради. Від Лазещини з правого боку Лопуш (або Лопушанський потік) несе з східного боку гір свої води. Нижня частина потоку дала назву невеликому однойменному поселенню Лопушанка яке зараз входить до селища Ясіня.

alt

 

ЯСІНЯНСЬКІ КРАЙОБРАЗИ, БІЛА І ЧОРНА ТИСИ, ОЗЕРА І ВОДОСПАДИ

Для тих хто мандрує у пошуку цікавинок й краєвидів, на відстані 23 кілометрів від селища на захід, де колись був державний кордон, там де Свидовецький хребет до якого належить Вододільний хребет розділяє Тересву та Тису, на висоті 1265 метрів над рівнем моря, відкривається надзвичайна панорама. На південь до хребта Фоголшос лежить на висоті 1707 метрів Татарука, на захід річки Тересви де збирається вода у руслі Турбату ми можемо милуватися надзвичайним крайобразом. На схід із права піднімається гора Гропа (1758 м), ліва Братківська (1788 м). У сором’язливих промінцях сонця на сході привертає до себе увагу пам’ятник. На цьому місці в 1879 році після сегедського наводнення король звелів цю місцевість лісом. Дерева не збереглися, але на камені і сьогодні можна знайти пам’ятну дошку де пишеться: "Тісо Лайош, лісова група так називалося державне лісове товариство 1882 року 23 серпня в честь голови закладено".

alt

На рубежі ХІХ-ХХ століть цю прекрасну місцевість охопив туристичний бум. На це вказує той факт, що у східному напрямку від пам’ятного знаку було побудовано мисливський будинок де приймали туристів. Нижче від пам’ятника на висоті 1230 метрів над рівнем моря знаходиться потічок, це є найвіддаленіша притока річки Чорна Тиса. В 1889 році за допомогою труби воду відвели на декілька метрів на схід. Так відносно легко приблизили камяну стіну, тим самим укріпили бік стіни. Тут і стоїть пам’ятник на якому на мраморній дошці повідомляється : «Початок Тиси».

Після Тріанонського мирного договору табличку було замінено на чесько-русинську. В 1939 році, після повернення Закарпаття до Угорщини табличку знову замінили на угорську, а ще було споруджено кам’яний стовп, на якому знаходився торул (птиця). Сьогодні із кам’яної стіни у круглоподібну посудину із каменю чуронить джерельна вода. Понад кам’яної плити стоять два залізні стовпи, які попадають на бетонну плиту, і які нагадують нам про постамент пам’ятника. У 2006 році силами Сегедського наукового товариства раніші написи на пам’ятнику замінили на мідну таблицю на якій є написи угорською і українською мовами. Джерельна вода із кам’яної посудини просочується крізь базальтову породу і відправляється у 50-ти кілометрову подорож – Чорною Тисою.

Із двох витоків складається річка: друга частина-Біла Тиса. Як і до сьогоднішніх днів можна помити руки у річці. Серед Мараморошських гір де двохтисячники обсідають, там 1700 метрова гора стоїть, одна з вершин Стіг (1651 м), після Тріанонського договору відігравала важливу роль. Тисячолітній державний кордон у Мараморошському комітаті над Тисянською долиною височить гора Стіг, це гора яка стало кордоном між трьома державами. До 1939 року це був кордон польсько-румунсько-чеський, а після повернення Закарпаття до Угорщини короткий період був угорсько-румунсько-польський, а ще пізніше радянсько-угорсько-румунським кордоном. На західній частині гори Стіг на висоті 1400 метрів під лісом у каменистому проваллі можна знайти джерельце. Це найвіддаленіше джерело, з якого починається Біла Тиса. Сегедське наукове товариство і Карпатський Біосферний заповідник дослідили що саме тут починає свої витоки Біла Тиса.

Джерельна вода біжить по деревяному жолобу і дуже милозвучно чурить. А з права стоїть табличка, яка на українській і угорській мовах сповіщає нас про те, що тут бере свій початок Біла Тиса.

alt


Із Ясіня в бік Рахова по хребту Фоголош тече Фоголош потік, який впадає у Чорну Тису. У долині потоку проїздна і піша дорога веде на лижний курорт Драгобрат (1403 м). Серед Свидовецького хребта, на висоті 1400-1800 метрів знаходимо 8 невеликих озер, серед них найбільше озеро Апшінець, яке з меншими озерами живить Апшінецький потік і Чорну Тису. Прямуючи далі вниз по течії Чорної Тиси ми бачимо ряд впадаючих в річку потічків і водоспадів, але найвидовищнішим є водопад Труфанець. Безпосередньо біля дороги із висоти 38 метрів паде вода (найбільший водоспад на Закрпатті). Над водоспадом із дерева зроблена біседка, з якої можна милуватися місцевими краєвидами. Якщо перейти через проїжджу частину дороги навпроти водопаду можна помилуватися красою однією з найвищих вершин Карпат – Петросом (2020 м). Збоку тече Кевелівський потік. Кевелів – найпівденніша частина селища Ясіня.

Теги:     Карпати      Ясіня      Jasna      Струк      Довбуш      гуцули      тиса      марамарош      мармарощина

Поділитись у соц. мережах:
e-max.it: your social media marketing partner
 

Підписатись 
на публікації проекту: