СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

TERRA ПРЯШІВЩИНА

e-mail Друк

Untitled434234234234tttttttttt444-478Останнім часом українці почали масово відкривати для себе Словаччину. Однак, відвідуючи цю невеличку центральноєвропейську країну, вони часто навіть не підозрюють, що в її культурі дуже помітною є українська присутність. Тут, звичайно, не йдеться про якість окремі, хай навіть дуже промовисті, випадки, як-от: у селі Венеція, що біля Бардієва, була записана перша надрукована ще 1571 року українська пісня; легендарний засновник поп-арту Енді Ворхол має українське коріння, бо народився в родині українців-греко-католиків із села Микового біля Міжлабірців.

У Словаччині, зокрема в східній її частині, українська присутність помітна всюди: у місцевій говірці, топонімах та прізвищах, які явно виказують своє україномовне походження. За словацьким переписом населення, українців разом із тими, хто записався по-старому – русинами, 30 тис. із лишком. Утім, на Пряшівщині, де вони компактно мешкають, українців таки набагато більше. На початок ХХ століття їх тут налічувалося 130 тисяч. Це справжня прихована діаспора: варто серед словацькомовної молоді кинути кілька слів українською, й ціла компанія почне жваво цікавитися, з якої «дєдіни» (по-місцевому – села) ви приїхали, а якщо скажете, що з України, вас здивовано перепитають: «Що, з самого Ужгорода?!» А те, що десь за Карпатами є ще Львів чи навіть Київ, тут уявляють слаб­­ко – так само, як і в нас мало знають про український Пряшів – місто зі 110 тис. населення, третє за величиною в Словаччині.

altПряшівщина завжди творила єдине ціле із Закарпаттям. Вона являє собою, за винятком найбільше на схід висуненої прилеглої до України частини, смугу до 150 км довжиною, шириною лише на 10-40 км. До 1945 р. північна частина Пряшівщини межувала з Лемківщиною у складі Польщі. Після виселення лемків українська частина Пряшівщини — це вузький клин між словацькою та польською етнічною територіями.

У 1919 році між Підкарпатською Руссю і Словаччиною провели «тимчасову» межу - кілька км на захід від р. Уж, без уваги на етнічні відносини, так що до складу Словаччини увійшло близько 3 500 км? української суцільної етнічної території та близько 100-120 тисяч українського населення.

У 1939-1944 pp. державний кордон між Словацькою Республікою й Угорщиною (з боку Закарпаття) проходив на захід від згаданої межі, бо угорці домоглися силою пересунення кордону, мотивуючи це етнічним складом населення а також прагненням мати спільний кордон з Польщею; до Угорщини приєднано 1700 км? території з 70 000 населення, у тому числі 38 000 українців.

1945 - між Чехо-Словаччиною і УРСР відновлено давній кордон з 1919 р.

На жаль, нині на Пряшівщині вже не залишилося жодного населеного пункту, де би українці становили більшість. А колись таких було до сотні. Пряшівщина посідала четверту частину історичного Закарпаття – і за теренами, і за людністю. Однак, якщо у вас буде час і натхнення побачити «справжніх» словацьких українців, варто поїздити селами Пряшівщини, розкиданими від Татр до українського кордону. Говірка західних пряшівців, центральних і східних, варіюється від суто лемківської зі словацьким нашаруванням до бойківсько-закарпатської, але кирилиця при в’їздах до гірських сіл та в написах на крамницях і церквах має остаточно вас переконати: ви потрапили до своїх.

У міжвоєнний період Пряшівщина дала таких видатних українських письменників та громадських діячів, як Ірина Невицька та Зореслав. Феноменом післявоєнного часу стала Українська секція Спілки словацьких письменників. Гренджа-Донський, Іван Мацинський, Михайло Шмайда, Єва Бісс, Степан Гостиняк, Іван Яцканин, Йосип Збіглей — ці люди не просто творили українську літературу високої якості. Вони розширювали її межі, вносячи відчутні європейські інтонації. Це була абсолютно інша течія, якої так бракує материковій Україні.

Уже півстоліття у Пряшеві виходить український літературний журнал «Дукля», який значну увагу приділяє і Києву, Львову та Ужгороду. Це в той час, коли понад мільйонне Закарпаття так і не спромоглося на свій літературний часопис. Окремого слова заслуговує українське літературознавство Словаччини, представлене такими постатями, як Олена Рудловчак, Микола Неврлий, Михайло Мольнар, Юрій Бача, Микола Мушинка. Кілька десятків томів «Наукового збірника Музею української культури у Свиднику», по суті, реабілітували і зберегли всю довоєнну культурну спадщину Закарпаття.

А ще Пряшівщина — це історія єдиного професійного українського театру за кордоном, кафедра української філології при університеті, згаданий уже музей нашої культури у Свиднику, рівного якому нема в усій закордонній Європі, українське шкільництво, радіо, телебачення, преса.

І це все — на таку невеличку кількість населення. За освіченістю українці посідали перше місце в Словаччині, випереджаючи навіть словаків. Мабуть, звідси такі сильні літературні традиції. Наприклад, із півтисячі словацьких письменників – угорських є шістдесят, а українських – тридцять. Це при тому, що угорців у Словаччині – півмільйона або в 15 разів більше за українців.

alt

На жаль, Україна не робить промоції своїй культурі за кордоном, як та ж маленька Словаччини. І хоча Ужгород розташований на словацькому кордоні і мав би нести прапор пропаганди в Україні нашої закордонної літератури, цього не стається. Спорадично щось відбувається, але продуманої і цілеспрямованої роботи нема. Проте останніми роками зросла цікавість до української літератури Словаччини. У 2006 році у видавництві «Закарпаття» вийшла ґрунтовна антологія «Під синіми Бескидами», в якій представлено близько півсотні українських авторів Словаччини. За останнє десятиліття в Ужгороді виступили Юрій Бача, Прокіп Колісник, Мілан Бобак, Василь Дацей, Йосип Збіглей. Частим гостем є академік Микола Мушинка.

ІСТОРИЧНИЙ НАРИС

Про етнічний склад первісного населення та генезу українців Пряшівщини в науці нема одностайної думки. За чеським ученим Л.Нідерле, межею між західнослов'янською та східнслов'янською колонізацією була у ранні історичні часи долина р. Топлі. Новіші топономічні дослідження (Кнєжа) доводять тільки, що населення тут було слов'янське, але його племінну приналежність важко визначити. У грамотах 12-14 ст. з району Михайлівців І.Панькевич знайшов східнслов'янські топонімічні риси. Територія сучасної Пряшівщини, розташована далі на північ, у ті часи була рідко заселеною пограничною смугою між Угорським королівством, Польським королівством та Руссю і аж до кінця 12 ст. лежала за угорськими прикордонними межами, що тільки на зламі 13-14 ст. наблизилися до головного карпатського пасма.

З 13 ст. є дані про словацьку колонізацію Бардіївської котловини; водночас від Спиша на схід просувалася саксонська колонізація. Перші історичні згадки про руські села на сучасному прикарпатському прикордонні походять з поч. 14 ст., коли на цій території пожвавилася хвиля волосько-руської колонізації, підтримуваної роздаванням пограничних земель першими угорськими королями з династії Анжу (від 1301 p.; визначення «волоський» має соц.-екон., а не етнічний характер; волохи — пастухи, русини — хлібороби). Назагал ця колонізація, що закінчилася в пол. 16 — на початку 17 ст., мала український етнічний характер.

Новий наплив укр. населення з північного (польського) боку припав на злам 17-18 ст. Від пол. 16 аж до 18 ст. українсько-словацька мовна межа зазнала тільки незначних змін. У 2-й пол. 18 ст. на території на південь від Гуменного-Вранова, заселеній до того часу українцями, розгорнулася сильна словацька колонізація, що поступово змінила етнічний характер цього району. Тоді ж частина укр. населення з південної Пряшівщини переселилася на звільнені від турків землі теперішньої Бачки, де вони зберегли свій національний характер донині, або змішавшись із словаками утворило своєрідну русинську мовну групу у Войводині, тоді як корінне українське населення саме в цих районах словакізувалося або зугорщилося.

Через Пряшів, Сабинів і Бардіїв проходили важливі торговельні шляхи з Угорщини до Польщі і на Русь. Культура заможних спиських і шариських міст впливала до певної міри на формування типу народної культури укр. населення (одяг, ремесло); ін. зовн. ознаками збагатило цей своєрідний тип багатовікове культурне співжиття з словаками і концентрація вартостей угорської феодальної культури на цій території. З пол. 15 ст. різні осередки Пряшівщини були у руках чеських братів-гуситів (недалеко працював пізніше видатний чеський педагог Ян Коменський). Після турецької окупації нижньої і центральної Угорщини вся Пряшівщина залишилася в складі Габсбурзької імперії, але на початку 17 ст. південна частина Земплинської жупи відійшла на півсторіччя до турків.

alt

У 16 ст. утворилися міцні феодальні домінії (Маковиця б. Зборова, Страйків, Чічава б. Вранова, Гуменне), що охоплювали більшість укр. сіл. Основним джерелом прожитку сільського населення стало, замість годівлі худоби, хліборобство й дрібне виробництво. Засновувалися фільварки, будувалися замки й кастелі, збільшувалися міри піданських оплат і повинностей, які на Пряшівщині були вищі, ніж у східній частині Закарпаття. Тому вже у кін. 15 ст. почало виникати розбійництво, набувши особливої сили у 1-й половині 17 ст. Життя й економіку краю значно порушила австро-угорська боротьба (війна «лабанців» і «куруців»), а особливо невдале протигабсбурзьке повстання Ференца II Ракоці (1703-1711), в якому брало участь багато укр. селян.

Не зважаючи на феодальні утиски, побутово-еконічний і культурний рівень укр. населення Пряшівщини був у 18 ст. порівняно вищий, ніж у інших районах укр. Карпат. На території П. діяла з 1613 р. єзуїтська колегія у Гуменному, перенесена згодом до Ужгороду. Існували церк. школи — приходські й монастирські, для яких виходили перші книжки («Буквар», «Катехизис», та ін.), особливо в Трнаві на Словаччині. При монастирі у Красному Броді діяла школа філософії, заснована протоігуменом М. Шугайдою, де викладав м. ін. автор першої граматики на Закарпатті Арсеній Коцак. Спрагла до знань русинська молодь навчалася у високих школах Трнави, Кошиць, Еґеру (Угорщина), у віденському «Барбареумі», а також у Львівському «Студіум Рутенум» та в Київ. Академії. З середовища пряшівських українців вийшов у ті часи ряд визначних культ. діячів, вчених та митців. Дехто з них в кін. 18 і поч. 19 вв., не маючи змоги виявитися на Батьківщині, переїжджали на працю до Австрії, Галичини, на Україну і в Росію, де займали визначні позиції, гол. в акад. світі: теолог М. Щавницький, філософи П. Лодій і А. Лудрович, правники . Балудянський і В. Кукольник, економіст М. Білевич, природознавець І. Земанчик та ін.

У другій пололовині XIX ст. на Пряшівщині, особливо після перетворення Австр. Цісарства на федеративну Австро-Угорщину, відбулися два некорисні для укр. населення процеси: з одного боку, посилився угор. тиск на осв. життя (ряд заходів угорщення шкільництва й слідом за тим місц. інтелігенції та священства), а з другого — динаміка словацького нац. відродження охопила й деякі укр. елементи, які воліли словакізуватися, ніж втрачати слов. характер під угор. тиском. У 1870—1900-их pp. мовно пословачився ряд укр. сіл; цьому сприяла і введена під урядовим тиском латинська абетка, замість кирилиці, у «руських» вид., що полегшувало укр. населенню користування словацькою книжкою і пресою. Проте, культ. нац. відродження, розпочатий Духновичем, почав занепадати; центр нац. життя перенісся до Ужгорода.

На зменшення укр. стану посідання на Пряшівщині вплинула також масова еміграція русинів до США, почавши з 1870-их pp.

1919—1945 pp. Програна Австро-Угорщиною світова війна відкрила нові можливості для українців Пряшівщини. З ініціативи О. Невицького скликано в листопаді 1918 р. віче до Старої Любовні, яке утворило Руську Народну Раду та висловилося за приєднання П. до України. Пряшівські діячі під проводом А. Бескида утворили «Карпаторусскій Народный СовЂтъ» у Кошицях та схвалили приєднати все Закарпаття разом з галицькою Лемківщиною до Чехо-Словацької респубіки. Чехословацька орієнтація перемогла і в інших радах, переважно через важку ситуацію в Україні.

Чехо-словацька держава не виконала зобов'язань про пізнішу зміну тимчасового кордону між т. зв. Підкарп. Руссю і Словаччиною за нац. принципом; т. ч. Зах. Закарпаття — П. опинилася в складі Словаччини без забезпечення укр. населенню культ. і політ. прав.

alt

У 1922—1925 pp. політичні представники українського населення розгорнули безуспішну акцію за створення з української території Прящівщини окремої адміністративної одиниці (жупи), що згодом приєдналася б до Закарпаття.

Міжвоєнний період позначився також змаганням за нац. школу, передусім за введення «руської» навчальної мови у держ. та церк. початкових школах, як також за заснування руської гімназії. На близько 300 сіл з укр. населенням на П. діяло у 1933 — 34 р. лише 111 початкових і 2 горожанські (нижчі сер.) школи з «руською» (переважно «язичіє») мовою навчання: 1936 р. засновано першу рос. гімназію у Пряшеві. В освіті, як і в пресі, на П. завдяки традиційному москвофільству, консерватизму інтелігенції та впливам рос. еміграції, переважала пророс. тенденція.

За Словацької респ. (1939-44) становище укр. населення П. погіршилося.Словацький уряд не толерував виявів укр. нац. руху, більшість політ. і гром. організацій було заборонено.

Після 1945. Упадок Словацької респ. більшість українців привітали. Пряшівські керівники намагалися актуалізувати справу приєднання П. до Закарп. України, а тим самим і до СРСР: саме в той час акція за приєднання інтенсивно велася на сх. Закарпатті, Але совкові кола таку можливість щодо укр. П. пригасили, не бажаючи ускладнень з празьким урядом та словацькими керівниками. Тоді УНРП (Українська Народна Рада Пряшівщини) стала домагатися автономії для укр. населення П. в рамках Чехо-Словаччини; вимога територіяльної автономії була відкинена, але УНРП була визнана як речник нац. життя укр. населення.

alt

У 1946-47 pp. у гірських селах П. діяли відділи УПА та через Словаччину пробиралися підпільно на зах. Це дало привід підозрювати деякі місц. чинники у співпраці з «бандерівцями» та прихильності до «укр. буржуазного націоналізму». Після перебрання влади комуністами у Чехо-Словаччині на П. в 1949 — 52 pp. проведено примусову колективізацію, яка натрапила на опір селян, і в наслідку спричинилася до чергового відпливу укр. населення до європейських міст поза українською етнічною територією.


Поділитись у соц. мережах:
e-max.it: your social media marketing partner
 

Підписатись 
на публікації проекту: