СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

КВАСИ - СТОЛИЦЯ МІНЕРАЛЬНИХ ВОД І ЛІЖНИКАРСТВА

e-mail Друк

kvasyКваси́ (уг.Tiszaborkut) — село в Україні, Закарпатської області, Рахівського району. Розташоване по обидві сторони річки Чорна Тиса на відстані 14 км від районного центру Рахова і за 26 км від Географічного центру Європи.

 

Село розташоване в міжгірській долині річки Чорна Тиса, оточене з півночі Полонинсько-Чорногорським пасмом гір (з вершинами Побори — 1076 м, Близниця — 1880 м, Менчул — 1120 м), з півдня — Мармароським кристалічним масивом. У цьому районі розташовані Чорногори (у складі яких — найвища вершина Українських Карпат г. Говерла — 2061 м, та решта 5 двотисячників, з яких до Квасів найближче розташована г. Петрос, 2020 м). Клімат помірно континентальний, середньорічна температура повітря коливається від +7 °C до +9 °C, найтепліший місяць (липень) з середньою температурою +17 °C, найхолодніший (січень) з середньою температурою −5 °C. Опадів випадає за рік від 850 до 1050 мм. Відносна вологість повітря перебуває в межах 65-88%. Рельєф гірський. Гори лісисті, займають 6082 га площі. Вище лісистих гір простягаються альпійські луки, які називаються полонинами. Ліс змішаний: бук, ясен, ялина, ліщина, черемха, явір, тополя, береза та ін. Також у лісах зустрічається багато грибів та ягід таких як чорниця, суниця, ожина, калина, горобина, брусниця, шипшина та багато ін. Село перетинає залізниця Львів-Рахів. Згідно з Українською загальною енциклопедією (1939) у Квасах є золото.

Існує декілька старовинних легенд про підставу виникнення села Кваси. По одній з них, першими поселенцями в живописній долині були утікачі-кріпосні із-за перевалу, котрі, щоб позбавитися від панщини, поселялися в цій, вкритою густими лісами, місцевості. Так, у давнину від лютого пана з Галичини в долину Чорної Тиси втекла жінка з двома дочками-красунями. Спочатку йшли вони гірською стежкою. Після тривалої і виснажливої дороги пришли до великого каменя і сіли відпочити. З того часу це місце зветься «Бабин камінь». Говорять, що і до цих пір всім самотнім дівчатам і жінкам, які доторкнуться до каменя рукою, обов'язково пощастило в любові, якщо не відразу, то протягом року. Коли утікачки спустилися до річки, жінка відмітила, що до них наближаються двоє молодиків-опришків. З першої ж миті цієї зустрічі зародилася любов між красунями дочками і леґінями. Хлопці попросили у жінки, щоб вона віддала їм дочок в дружини, але мати наполягла, щоб молоді повінчалися. Для цієї любові не могло бути жодних перешкод: опришки сіли на коней і незабаром привезли з собою із-за перевалу священика, який повінчав обидві молоді пари. Щоб священик не втік і не бачив, куди його везуть, леґіні зав'язали йому очі. Після вінчання вони не відпустили попа, а побудували тут невелику вільхову церкву, що обмазана глиною, і хатину для нього. Молоді побудували собі невеликі рубані хатини і почали щасливо поживати і добра наживати. Згодом утікачів від панщини і з армії з гір все більше прибувало, і так поступово виникло село.

Інша легенда розповідає про те, що якось їхали верхи наїждженим плаєм опришки. Плай вів аж до самого Сигота (Мараморош-сигот), звідки возили дорогоцінну сіль. Опришкам дуже сподобалося місце біля річки, і вони вирішили тут поселитися. Знайшли неподалеку джерело «квасної» води, яка постійно «бурчала» та ще і лікувала від різних хвороб. Незабаром тут виникло село, яке отримало назву Кваси.

Згідно з історичними довідками та джерелами появу с. Кваси датують 1684 р. У XVIII ст. село належало до Королівської комори, було руським поселенням, населення якого здебільшого займалося лісорозробками. В селі є безліч мінеральних джерел, вода з яких належить до унікального типу «Арзні» і «Єсентуки». Першу водолікарню та купелі «Буркут», (інша назва мінеральної, дещо газованої води гуцульською говіркою) на базі мінеральних джерел, було збудовано за часів панування Австро-Угорської монархії у середині XIX ст. ання Австро-Угорської монархії. У роки іноземного панування до 1944 року село мало назви Боркут, Тисаборкут. 

Головне багатство й унікальний лікувальний засіб села Кваси — це цілюща мінеральна вода Горнотисянського родовища, яка добувається із власної артезіанської свердловини. За своїм складом вона слабковуглекисла, миш'яковиста, малої мінералізації, хлоридно-гідрокарбонатно-кальцієво-натрієва, холодна, з підвищеним вмістом метаборної кислоти. Іншими словами, вода санаторію «Гірська Тиса» — єдина в Україні природна мінеральна миш'яковиста вода. Цілющі властивості цієї води дуже добре та позитивно впливають на покращення обміну речовин, відновлення опорно-рухового апарату, та виводить з організму зайві солі та радіонукліди.

Село Кваси ще називають столицею ліжникарства, тобто виробництва ліжників — одного з невід'ємних елементів гуцульської культури. Він завжди супроводжував гуцула протягом життя і був не тільки ковдрою, але й символом добробуту та багатства, використовувався в народній медицині, і навіть у шлюбному обряді. Сьогодні він знов набуває популярності, і ткалям закарпатської Гуцульщини не бракує роботи. Тут зберігають давні традиції ремесла та мріють заснувати школу ліжникарства. 

Є у Квасах свій краєзнавчий музей, а також традиційна стара дерев'яна церковиця - Преображенська (Петропавловська), збудована у 1780 р. З боку і позаду храму та дзвіниці знаходиться пантеон села - сільське кладовище, яке є своєрідною книгою пам'яті і історії села. У передній частині кладовища в 1905 р. встановлено великий бетонний хрест з розп'яттям і написом: "Хресту Твоєму поклоняємося, Владико і Твоє воскресіння славімо". Перед дзвіницею, з правого боку від храму, під самою огорожею, знаходяться чотири поховання з трьома залізними надгробними пам'ятками-хрестами з розп'яттям. Перший з написом: "Теофілу Глібовецькому, маляру і фотографові 15.03.1846-19.08.1890". Очевидно, за походженням це був галичанин або поляк, який втік від переслідування.

За селом в урочищі "Чопаш", коли те давно було кладовище, де ховали італійських і австро-угорських робочих, будівельників залізниці в кінці XIX ст. через Кваси до перевалу. На прицерковному кладовищі у верхній частині розташовані майже в ряд 8 могил угорських солдатів, які загинули в боях другої світової війни, тому що поряд з селом проходили бойові дії (їх поховали в 1944 р.). У іншому кінці села, у напрямі Білин розташоване ще одне старе кладовище. В основному тут, коли те ховали виключно бідних, тому що за місце не треба було платити, а також самовбивць. На цьому кладовищі знаходиться і братська могила січовиків. 


Поділитись у соц. мережах:
e-max.it: your social media marketing partner
 

Підписатись 
на публікації проекту: