СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Історичні колізії русинської мови

e-mail Друк

Untукцукцу3535355353кцукцitled4444-478РУСИНСЬКА MОBA — один з варіантів руської (української) літ. мови українців Закарпаття, який пробиває собі дорогу до письмового вжитку з кін. 19 ст. Перші спроби створити літ. мову для українців Закарпаття йдуть від місцевих народовців, яких не задовольняла т. з. карпаторуська мова — рос. мова в місцевій укр. вимові. Обстоюючи існування Р. м., ідеологи цього мовного сепаратизму (напр., угор, філолог О. Бонкало) ще в міжвоєнні роки доводили, начебто закарпатці — не українці, не росіяни і не чехи, а самобутній слов’ян. народ із власною мовою і культурою.

Сам термін «русинська мова» серед науковців здавен вважається синонімом термінів «руська мова» чи «українська мова». Чому один і то й же науковий об’єкт має три назви – пояснювати довго, позаяк це пов’язано з певними історичними подіями, внаслідок яких один і той же народ (український, він же руський, він же русинський) впродовж століть був розпорошений, проживаючи в кордонах кількох адміністративно-державних утворень. Внаслідок цього на різних теренах носії однієї і тієї ж мови мали різну самоназву.

Втім, споконвічною самоназвою українців є «русин» (аналогічним чином українці називали представників інших народів «литвин», «німчин» тощо), а також утворений від цього слова прикметник «руський». І лише останні два-три століття набули поширення слова «Україна», «українець», «український», які стали вживатися на території Малоросійського краю Російської імперії на противагу запровадженим з півночі назвам «Малоросія» й «малоросійський». На тих же українських землях, що не входили до складу Російської імперії, автохтонне населення продовжувало використовувати давню самоназву «русин», «руська людина».

Філологи-славісти, що описували мови слов’янського населення російської Малоросії, польської Галичини, австро-угорського Закарпаття чи румунської Буковини, завжди підкреслювали, що то єдина мова, яка має кілька латинських назв-синонимів: lingua ruthena, lingua ruthenica, lingua slavo-ruthena тощо.

Що стосується конкретно мови русинів нинішньої Закарпатської області, то ще в 1830 році видатним славістом, уродженцем села Великі Лучки нинішнього Мукачівського району Закарпатської області, Михайлом Поп-Лучкаєм у Будапешті була видана русинська граматика латинською мовою«Grammatica Slavo-ruthena», тобто «Граматика слов’яно-русинська». Втім, автор паралельно застосовує в свої книжці дві синонімічні назви цієї мови: «ruthena», тобто «русинська», і «ruthenica», тобто руська. Книжка написана латиною за виїмком власне русинських слів, які подані дореформеною кирилицею.

alt

Передусім, наводимо те місце, в якому дослідник описує географічне поширення своєї рідної русинської мови:

«Без граматики, а може, і без зіпсуття, залишилася єдина мова – русинська або карпато-руська, яка вживається, крім Малоросії, Польщі, ще в Галичині та на Буковині, і звідси через південний бік карпатських гір, або верхню Угорщину, по Спиш».

Отже, русинська мова – це мова слов’ян, які мешкають на території Малоросії, Галичини та Буковини, а також «через південний бік карпатських гір … по Спиш».

«Оскільки ця мова відрізняється від усіх інших і дуже часто збігається із старослов’янською, то навряд чи слід вважати її граматику відміною, оскільки флексії старослов’янської годяться також і для неї; щоправда, незначні відхилення не беруться до уваги».

 

Це – також загальновідомий факт. Принаймні, Костомаров також радив російським історикам і філологам їхати в будь-яке малоросійське село та слухати з живих уст, як звучала старо-слов’янська мова («не ліпо лі ни бяшето, братіє, почати старими словеси труднихо повістей слово о плоку Ігореві…» — пікреслено редуковані «о», які вимовлялися ледь чутно й позначалися на письмі єром «ъ») .

У своїй «Граматиці» Михайло Поп-Лучкай докладно описав всі граматичні конструкції русинської мови та найголовніші фонетичні й синтаксичні її особливості, навів великий ілюстративний матеріал (байки, прислів’я, загадки, пісні), а також у передмові розвинув власну теорію походження русинів.

alt

Справа в тім, що на початку ХІХ століття стосовно походження закарпатських русинів в історичні науці точилася боротьба між двома школами. Одні історики стверджували, що русини прийшлі в ці землі з Києва в середині ХІ століття завдяки шлюбу угорського короля Андраша І (правив у 1047 – 1060рр.) з донькою Ярослава Мудрого Анастасією. Інші – що їх привів з Поділля Федір Корятович, вигнаний з подільського намісництва своїм двоюрідним братом, великим князем Вітовтом, у 1393р. за відмову сплачувати податки. Прибувши з вірними йому подолянами на Закарпаття, Корятович отримав від угорського короля Жигмонда землю, розселив на ній колишніх мешканців Поділля й був проголошений князем Мукачівським та Маковицьким. Втім, були й таки, що стверджували, що русини – це колишні мешканці Києва, що прийшли в ці землі разом з угорцями.

Не погоджуючись з цими теоріями, Поп-Лучкай стверджує, що, на його думку, русини є автохтонами й проживали на цих землях з давніх часів. Отже, цитата з книжки 1830 року в перекладі з латини:

«Напевно хтось міг би запитати, звідки цей народ взяв свою мову, відмінну від польської, російської та чеської, і чому не втратив її до сього дня? Вирішення цього питання не належить до завдань граматики, але я трохи торкнусь його, щоб краще з’ясувати своєрідність мови.

Угорські історики кажуть про русинів або мало, або нічого. Угорці, як повідомляє нотар короля Бейли ІІ, увійшли в Паннонію в супроводі русинів. У пізніших джерелах стверджується, що ці супутники були поселені біля Дунаю (в Оросварі) – очевидно з тим, щоби перешкодити їх поверненню. Інші вважають, що русини прийшли сюди з Федором Корятовичем. Насправді ж Корятович прибув в Угорщину біля 1339-1342 років і не міг привести з собою стільки народу, бо був вигнаний зброєю з Поділля своїм безжалісним дядьком Ольгердом за відмову сплачувати податки. В Угорщину він прийшов по допомогу і звідси вже не повернувся, оскільки від шляхетного короля Карла Роберта отримав князівство Мукачеве. Отже, триста тисяч людей, про які йдеться – це дуже багато, і втеча з такою великою кількістю народу дуже незручна. Хто ж повірить, що князь з такою кількістю людей прийшов в Угорщину просити допомогу? … Андраш І теж, будучи вигнаним з Угорщини, одружився в Русі на руській княжні Анастасії, а коли був запрошеним на угорський престол, привів з собою русинів. Проте я не ображу високоосвіченого мужа, якщо пригадаю, що ніколи не було звичаю у посаг княжнам давати народи… Проте більш правдоподібно, що руський народ знаходився в цих місцях вже до приходу угорців».

alt

Принагідно зазначимо, що Поп-Лучкай помилявся, стверджуючи, що Корятовича вигнав з Поділля Ольгерд – насправді його «попросив» з намісництва племінник Ольгерда, Вітовт, причому значно пізніше.

Ну а насамкінець подаємо русинську народну пісню, взяту з «Граматики» Михайла Лучкая:

Братя, что нового?
Не бойтеся того!
Война настала.
От Кесаря Пана
Уже виволана.

Аби держала
Армада Кесарська
Против Турка велікаго.
Сліпого Погана

И Тирана світського
Же поведе воину
Не отпустит ему
А ни жадному.

В Мукаческом замку
Мав єм Марїанку
Я ю добрі знав
Кедь ю с рук випущу
Гет от іті мушу
Потіш тя Бог с неба
Ож проч іду от теба.

До поля на Турка.
От Турка на Брандебурка,
Буду воювати
И кров проливати.
За вас, дівчата.

 

А ось ще одна русинська народна пісня, яку в різних варіаціях можна почути далеко за межами Мукачівського району:

 

Скажи мені правду,
Ци любиш ти мене,
Ци любиш ти мене,
Ци пойдеш за мене,
Ци любиш ти мене альбо ніт.

Не суши серденько во мині,
Бо ти мене береш
Такую молодою
Таку молодою
Таку дорогою.
А кедь ю впаду в недугу,
Не позирай же ти на другу.

 

Ну й, нарешті, знаменита українська, тьху ти, русинська загадка, вперше опублікована в русинській граматиці Михайлом Лучкаєм:

Чтири тики
Два бодики
Семий замахайло

Відгадка звучить латиною як quadrupes et cornutum, тобто чотириноге й рогате.

РУСИНСЬКА МОВА В ЮГОСЛАВІЇ ТА ХОРВАТІЇ, руски язык, руска бешеда, бачванський говір — мова русинів (руснаків) у Югославії та Хорватії. Нею розмовляє бл. 25 тис. чол. Русини Югославії та Хорватії — це нащадки укр. емігрантів, які переселилися на Балкани протягом 18 — 19 ст. і тепер компактно живуть у місцевостях Бачка, Славонія, Срим (міста Новий Сад і Вербас, села Руський Керестур, Коцур, Петровці, Беркосово, Миклошевці та ін.). Р. м. — це перехідна укр. говірка із значними східнословац. впливами, перенесена на балк. землі сучас. переселенцями із західноукр. етнічних теренів. Характерні риси: рефлексація *or, *ol, *ег, *el у ра, ла, ре, лє (бразда ‘борозда’, глава ‘голова’, брег ‘берег, горбок’, влєчиц ше ‘волочитися’), ро, ло (крочай ‘крок’, млода ‘наречена’), оро, оло, ере (зноровиц ше ‘зноровитися — про коня’, черева ‘кишки’); сполуки *dj, *tj, *kt’ переходять у дз, ц (єдзенє ‘їжа, страва’, помоц ‘допомога’) або у дж/ж, ч (меджа ‘межа’, мачоха, унучка); *r переходить в ар (барз ‘дуже’), ор (горди ‘гордий’), ер (верх, змерка ше ‘смеркається’); *l рефлексується в ов/ол (вовк, жовти, колбаса) та лу, ло (слунко ‘сонце’, длобац ‘довбати’); *ъ озвучувався в е (деска ‘дошка’), и (дижд ‘дощ’), о (вонка, молга ‘імла’); *rъ, *rь, *lъ, *lь переходять в ир/ер, ри/ре, лу, ли/лї (кертица, кирвавиц, кресцини, хрибет, яблуко, блиха, глїбоки); фіксований наголос (на передост. складі); сліди давнього поділу відмін за основами, напр., ім. ч. р. у дав. в. мн. мають флексію -ом (слугом, хлопом), дієслова у 1-й ос. одн. теп. ч. приймають закінчення -м (знам, робим). У лексиці помітні впливи утор., польс., нім., серб. та хорв. мов.

Після публікації поет, збірки «З мойого валала...» («З мого села...», 1904) і «Граматики бачвансько-руськой бешеди» (1923) Г. Костельника, а також фолькл. текстів, записаних В. Гнатюком у с. Бачки (етногр. зб. «Казки з Бачки», 1910; зб. «Байки, легенди, історичні перекази, новели, анекдоти — з Бачки», 1914), розпочалося становлення літ. мови русинів Югославії. Утвердженню та кодифікації її норм сприяла діяльність мовознавців Г. Надя, М. Кочиша, Ю. Рамача, літераторів М. Ковача, Ю. Тамаша, ієрархів греко-катол. церкви митрополита Андрея Шептицького та єпископа Д. Нярадія, «Руского народно-просвітного дружества» («Просвіта»). Протягом 20 ст. у Р. м. сформувалися худож., публіцист., наук. та офіц.-діловий стилі. Літературною Р. м. видається період, преса: тижневики «Руски новини» (1922 — 41) і «Руске слово» (з 1945), дит. місячники «Наша заградка» (1937 — 41) і «Пионирска заградка» (з 1947, з 1992 — «Заградка»), молодіжний місячник «МАК» (з 1972), часописи «Шветлосц» (з 1952) та «Нова думка» (1971 — 91); щорічні нар. календарі (з 1921), вісники «Творчосц» (1975 — 87) та «Studia Ruthenica» (з 1988). Ведуться програми телебачення й радіо (Новий Сад). Здійснюється навчання в осн. школах, гімназії та на кафедрі русин, мови і л-ри Новосад. ун-ту. Окр. учені кваліфікують літ. Р. м. як бачвансько-сримський варіант укр. літ. мови. Див. також Українська мова в Югославії, Боснії та Герцеговині, Хорватії. (Л. О. Белей.)

alt

- ЗАВАНТАЖИТИ "Закарпатський словник.exe" (автономна программа, яка працює у Windows)
http://slovo.uz.ua/slovarrusin.rar


Поділитись у соц. мережах:
e-max.it: your social media marketing partner
 

Підписатись 
на публікації проекту: