СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Давні вірування ЧУГАЙСТР - ЛІСОВИЙ СТОРОЖ, КАРПАТСЬКА СНІГОВА ЛЮДИНА

ЧУГАЙСТР - ЛІСОВИЙ СТОРОЖ, КАРПАТСЬКА СНІГОВА ЛЮДИНА

e-mail Друк
Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

karpatiertyytПро волохатого лісового велета Чугайстра (Діда, Гая, Ночника) наукових публікацій майже немає, якщо не рахувати двох-трьох записів фольклористів, котрі побачили світ у різних "Етнографічних збірниках" XIX ст. та в "Гуцульщині" В.Шухевича. Звідси Чугайстр перекочував до повісті Михайла Коцюбинського "Тіні забутих предків" й набув чималої популярності серед народу.

Щоправда, письменники й поети впродовж XX століття так "познущалися" над цим, оповитим таємницями, персонажем, що нині майже неможливо уявити собі, ким насправді є Чугайстр. Хтось ототожнює його з Лісовиком, хтось називає Лісовим Паном, який танцює і співає, а хтось вважає самим Арідником, йм'я котрого гуцули вимовляють пошепки...

Який він Чугайстр? За гуцульськими переказами, Чугайстрин - білошерстий або чорний велет, може мати від двох до семи метрів зросту, або ж "такий високий, як смерека і схожий на ведмедя", однак не завмирає і не впадає у зимову сплячку, не боїться холоду, має довгу бороду, сині очі, спить, звившись у клубок десь в хащах, або в сухому листі чи хмизі. 

Як розповідає старожилка села Довгополе Верховинського району Івано-Франківської області Анна Михайлюк., її батьку пощасливилось бачити Чугайстра під час лісорозробок під полониною Луковиця (Гринявські гори). Лісоруби, ховаючись від грози, натрапили на дивну хижу-зимівку, з якої курився дим. Аби не випробовувати свою долю під небезпечними блискавицями, лісоруби вирішили підійти і зайти до хатини. Як тільки наблизились до притулка, звідти вийшла величезна волохата істота, яка усім своїм виглядом нагадувала того, про кого в горах найбільше велося, кого боялися і розповідали. Лісоруби одразу ж впізнали - Чугайстр,  й кинулися тікати. 

Походження самої назви "чугайстр" дослідники пов'язують з архаїзмом "чуга" - так називають верхній одяг в лемків і гуцулів, який має вигляд великої косматої шкури з довгою вовною. Село Космач на Гуцульщині, до речі, може походити саме від цієї назви.

Як бачимо, образ Чугайстра цілком збігається з легендарними мітами про "снігову людину", яка зустрічається у високогірних та лісових регіонах Землі. В Гімалаях його називають - "йєті", на Північному Кавказі — "алмасти", в Сибірі - "мічений", в Індії - "ракшасі", в Греції - "фавн". У 1921 році про існування "косматого велета" світу повідомив Говард-Бері, відомий альпініст, який очолював експедицію на Еверест. За його даними розміри стопи істоти начебто становили 37 сантиметрів у довжину й 16 сантиметрів у ширину (приблизно такі ж "сліди" видовбані на Писаному Камені та інших мегалітах у Карпатах), зріст - приблизно 220 сантиметрів. 

За оповідями, Чугайстр як і "йєті" надзвичайно швидкий, "може випередити кобилу, причому на двох ногах". Не дивно, що деякі етнографи пов'язували його з покровителем вітрів у слов'ян - Стрибогом, про що свідчить й сам індоєвропейський корінь "стр" (stru), котрий позначає рух. Цей корінь часто трапляється в гідронімах України: Дністер, Істр, Стрий, Стривігор. Також дане буквосполучення вживається в назвах річок Стрижень, Стрипа, Струга, Струмок, Остер, Бистриця, Простир, Стривники, Стронавка, Стриня та ін. 

В народній демонології: Чугайстр — охоронець людини далеко від дому - у лісі, на полонині. Він — захисник пастухів і лісорубів. Чатує на лісових Дів (бісиць, опириць, нявок, блудниць), які відволікають горян, заманюють їх у свої нетрі і гублять. Коли яку вгледить, то вхопить, розірве надвоє і з'їсть. 

Пастухи на полонині, коли варили їжу, то обов'язково залишали трохи й Чугайстрові свого кулеша чи баноша на сволоці. Вірили, що він зуміє звідти здійняти, бо високий. Коли ж увечері, повернувшись до колиби, їжі не заставали - раділи, можна було спокійно спати, приходив Чугайстр, а отже, в тому місці нявок уже не було. Пас Чугайстр на полонині й кози біднякам — разом зі своїми. Влада над тваринами в нього була така велика, що вони виконували для нього найдрібніші справи: навіть по воду Чугайстр посилав лиса чи вовка. Проте, все ж таки карпатський волохань стояв нижчим за Арідника. Арідник - то був витоковий образ, який символізував першопричину усього злого і темного для усіх горян.

На Бойківщині дещо призабулося ім'я Чугайстра. Тут його називають просто - Дідо. Саме Дідо в одній із карпатських оповідок рятує хлопця від повітрулі й виводить його із лісових нетрів: "Пішов хлопець по гриби і єго ніч застала. Ну і він рішив розложити ватру і до ранку переночувати. Тут дето коло дванадцятої години появився вітер, і перед його очима прокотився клубок. Подивився назад і побачив іззаду себе Діда. Дід спитав у нього щось незрозуміле і побіг далі за тим клубком. Через кілька хвилин вертається Дід. Хлопець замітив, що то була повітруля у Діда в руках. І Дід її надів на рожен, над ватрою спік, з'їв і попросив тютюну. Хлопець єму дав закурити. Дід єго почав розпитувати, що і як він попав у той ліс. Говорить: "Тобі ще пощастило, що я тебе побачив, а то б ти до ранку не дожив. Була б тебе повітруля заманила в ліси. А тепер збирайся, я тебе виведу на дорогу". Він за тим Дідом пішов і очутився недалековід хати". 

y ba36f069

© Спадщина Предків

СНІГОВА ЛЮДИНА Й ДОСІ ЖИВЕ У ГЛУХИХ КУТОЧКАХ КАРПАТ?

«У кожному куточку світу снігову людину називають по-різному. Фавн, сатир і сілен в Древній Греції; єті на Тибеті, у Непалі і Бутані; гулей-бані в Азербайджані; чучунни в Якутії; алмас в Монголії; єжень, маожень і женьсюн у Китаї; кик-адам і албасти у Казахстані; лєший, шиш, шишига у Росії; сасквоч у Канаді; бігфут у США; терик, арись, джулію на Чукотці; агогве, какундакарі в Африці тощо. В Україні снігових людей називають лєшими, лісовиками, чугайстрами, гуками, песиголовцями та тими, хто хащі ламає… Тут їх зустрічали в основному в Карпатах та в Криму», – розповідає координатор українського уфологічного клубу УФОДОС Ярослав Сочка.

Найбільше повідомлень про зустріч надходило з Гімалаїв. На це звернуло увагу керівництво країни, проблемою зацікавилась Академія наук СССР. І вже у 1958 році за ініціативи члена-кореспондента Академії наук СССР В.Обручева була створена комісія з вивчення проблеми снігової людини. Була організована експедиція в гори, яка, втім, ніяких слідів не знайшла і про снігову людину знову забули. Тим не менш її пошуки продовжуються досі. Стали надходити повідомлення про зустріч з істотою, схожою на снігову людину з усіх континентів світу. Американські бізнесмени стали пропонувати величезні нагороди тим, хто знайде і доставить вченим тіло снігової людини, почали навіть з’являтися цікаві знахідки.

Спочатку люди знаходили тільки клочки шерсті невідомого походження та робили гіпсові зліпки гігантських слідів, пізніше були кисть і скальп снігової людини, а ще пізніше – навіть тіло! Щодо першого, то монахи вважають, що цей скальп належить саме сніговій людині. Він зараз зберігається в монастирі Кумджунг.

Історія скальпу бере початок з 1962 року, коли взимку тибетські монахи вбили снігову людину. Відтоді залишився тільки скальп, який донині показують відвідувачам музею.

bUnQfZ3v8MI

Щодо тіла, то у 1997 році заморожений труп снігової людини демонустрували у Франції, у місті Бурганеф, на провінційній ярмарці. Його привезли з Китаю, а викопаний він був з-під снігової лавини в Тібеті. Але згодом тіло вкрали. Дослідники, на жаль, так і не встигли провести експертизу тіла і залишилися тільки фотографії. А люди, що знайшли єті раптом безслідно зникли після того, як фотографії снігової людини просочилися у пресу.

Останнім часом тема снігової людини в Україні стала настільки популярною, що тут почали проводити пошукові експедиції, на Івано-Франківщині за знахідку єті оголошують призи, сніговій людині присвячуються фестивалі, про неї знімаються документальні фільми.

uJKdo-r-3LM

Фото 1984 року. Воно зроблене у лісах, поблизу міста Яремче, Івано-Франківської області.

Українські Карпати займають площу понад 24 тисячі квадратних кілометрів. Простягаються на 280 кілометрів в довжину та на 110 кілометрів завширшки. Звичайно це не Гімалаї, але і тут достатньо місць, куди людина заходить дуже рідко, тут можна сховатися від цивілізації. Українські криптозоологи, фольклористи та казкарі протягом багатьох років збирали свідчення очевидців та будь-які докази, які можуть довести існування загадкової снігової людини. Нерідко в Українських Карпатах люди наштовхувалися на величезні сліди, які набагато більші за ведмежі. Ось, до прикладу, фото 1984 року. Воно зроблене у лісах, поблизу міста Яремча Івано-Франківської області. Очевидно, що на фото зображений слід значно більший за ведмежий, можливо, це і є слід легендарного єті.

А у сусідніх із Карпатами – Татрах, одному полякові вдалося навіть відзняти снігову людину на відеоплівку.

Про зустрічі з карпатським бігфутом існує велика кількість легенд та переказів: його часто бачили пастухи, лісоруби, опришки. Цю тему опрацьовував журналіст і дослідник Ілля Ільницький.

Ще на початку 70-х з Києва на Гуцульщину вирушила велика експедиція фольклористів, яку очолював видатний український фольклорист Олександр Дей. На околицях Космача, а пізніше й інших гуцульських сіл, фольклористи записали цікаві оповіді про людей-велетнів, яких на Гуцульщині називають чугайстрами. Багато хто бачив фільм Олега Бійми 1986 року «Карпатські джерела». У цій стрічці старожили Космача захоплено розповідають, згадуючи молодість, як вони працювали лісорубами, мешкали в колибі і до них приходила серед ночі міфічна істота.

Про чугайстрів на Гуцульщині також згадується в оповіданні Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». У цьому творі письменник описує реалістичну зустріч чугайстра з людиною: «Сухі гіллячки розсунулись тихо, і з лісу вийшов якийсь чоловік. Він був без одежі. М’яке темне волосся покривало все його тіло, оточало круглі і добрі очі, заклинилось на бороді і звисало на грудях. Він склав на великий живіт зарослі вовною руки і підійшов до Івана. Тоді Іван зразу його впізнав»…

Лісові чугайстри – це людиноподібні істоти, яких за переказами було багато у лісах Гуцульщини в 1728-1918 роках. Їх зникнення спостерігається в період закінчення Першої світової війни. З покоління в покоління у гуцулів передавались розповіді старожителів про цих загадкових істот. Одну з цих історій розповідала старенька жителька села Довгополе Верховинського району Івано-Франківської області Анна Михайлюк. Її батько – Юрій, в юнацькі роки працював кальманом (помічник лісорубів). У той час Гуцульщина була густо вкрита непрохідними лісами, але влада проводила вирубки лісу на невеликих площах. Керували експлуатацією деревини євреї, які володіли значними капіталами і вкладали їх у лісорозробки. Одного дня Юрій перебував на лісорозробках під полониною Луковиці. Там він став очевидцем пригоди, про яку пізніше часто розповідав своїй дочці. Лісоруби натрапили на щось, що було схоже на хатинку. В ній не було ні дверей, ні вікон. Однак, із хатинки виднівся дим, а з середини житла чулися якісь звуки. Лісоруби не наближались до житла через дивний страх, який їх окутав. Через деякий час почався сильний дощ, почало гриміти. Один із лісорубів все-таки запропонував зайти до хатини, аби не мокнути та не сидіти під небезпечними блискавками. Вони спробували наблизитись до хатини, але їм назустріч вийшла величезна волохата людина, яка усім своїм виглядом нагадувала ту істоту, якої гуцули найбільше боялися, про яку ходило стільки перказів та легенд. Лісоруби одразу ж впізнали чугайстра та кинулися тікати.

Після закінчення війни, жителі гуцульських сіл знаходили в лісі двометрові скелети невідомих істот. Сумнівів не виникало, що це кістки легендартного єті. Снігових людей шукають в Карпатах і у наш час. У 2010 році сюди приїжджали науковці з Німеччини під керівництвом Мартіна Ікрістова, які шукали снігову людину у селі Космач на Івано-франківщині. Організовувалися пошукові експедиції і на курорті «Буковель». Тут донині живуть легенди про гігантського лісового чоловіка, який начебто любить «свистіти лісом», грітися біля ватри, яку розкладають вівчарі та лісоруби. Збирачі етнографічного матеріалу запевняють, що є навіть старий офіційний документ, у якому йдеться про зустріч двох братів із песиголовцем. Парубки відтяли страховиську голову і принесли її в село. Про що й склала протокол місцева влада. Проте було це дуже давно і де зараз ці документи – невідомо.

Чимало повідомлень про зустріч зі сніговою людиною надходить із села Космач Івано-Франківської області. Одна із них трапилася 1994 року.

На присілку Медвежому, в урочищі Томчучино, невідому істоту зустрів молодий чоловік Василь. Наближалась друга година ночі, але зоряне небо світило так, що було видно, як удень. Гуцул наблизився до лісу і раптом почув за собою кроки. Згодом кроки почали ставати гучнішими, чудовисько наближалося. Василь почав бігти і коли вдалося відбігти на кількасот метрів, він сховався за деревами. Згодом він побачив істоту, що була значно вища за людину, з довгою шиєю і невеликою головою.

«У мене стало волосся дибки. Я не знав, що маю робити, – згадував чоловік. – Думка була одна: втікати. Я побіг корчами вниз. Перебіг соляне джерело і став добігати до каплички в Медвежому. Забіг до каплички, впав на коліна і почав молитися. Ззаду чувся сильний рев, здавалось, валилось каміння з гір в потоки. Чудовисько вже далі за мною не бігло, певно, воно має свою територію…». Пізніше подібна історія трапилась із молодим хлопцем, який вів коня з пасовиська до свого будинку. На одній ділянці тварина не захотіла йти далі, хлопець не одразу зрозумів що сталося, аж поки не побачив перед собою снігову людину. Втім, вона за ним не побігла, а сама розвернулася і втекла.

Цікавий випадок розповідає і інший житель українського високогір’я –Петро: «Коли мені було приблизно 12 років, ми з хлопцями на ніч гонили пасти коней у ліс. Розпалили вогонь, нанесли хмизу, по черзі дивимось за кіньми. Сидимо біля вогнища — гріємось. Раптом коні чогось стривожилися. А через хвилину із кущів вийшло воно, повністю волохате. Ми дуже налякались. Воно підійшло до нас, взяло Бабія на руки (він був найменший), а потім опустило його на землю і пішло в ліс».

Бачили невідомого монстра і карпатські мисливці, один із яких розповідав, що бачив, як снігова людина спускалася з дерева.

Про монстра, якого бачили в різних місцях Космача, охоче розповідають і інші старожили цього села. Кілька років тому у лісі зник парубок, якого й досі не знайшли. Люди подейкують, що на нього міг напасти чугайстер.

Нерідко бачили снігову людину і в інших куточках України. Так, у 1986 році, загадкову істоту зустріла Варвара Зозуля у Кримських горах. Вона йшла в напрямку мису Мальчин. Дійшла до однієї з морських скель, де й побачила істоту. Невідома тварина спала. Коли жінка підійшла до тварини, щоб роздивитися, чудовисько прокинулося і стало дивитися на неї. Жінка зі страхом почала відступати назад і їй вдалося уникнути небезпеки.

Бачили снігову людину і в лісах Львівщини. Зустріч сталась в Мостиському районі цієї області: « Ще мій дід розповідав, як бачив у 1926 році на польсько-українському кордоні величезну істоту схожу на мавпу, біля села Краковець. Тіло істоти було покрите чорною шерстю», – згадує львів’янин Роман Мельник.

«У тому, що снігова людина ще існує в Карпатах немає жодного сумніву. Що нам відомо про неї? Чугайстер – це величезна лісова людина, покрита густою шерстю. Ця істота навчилася чудово і непомітно жити у дикому середовищі, вона знаходить спільну мову з іншими тваринами. Любить грітися у вогня, який залишають після себе пастухи та лісоруби. Так, це все легенди, але є і задокументовані свідчення зустрічей людей з невідомими істотами» – розповідає сільський голова с.Космач, журналіст та фольклорист Дмитро Пожоджук.

Не має сумнівів в існуванні снігової людини і в українського уфолога Владислава Канюки, який навіть встиг відзняти створіння на відеоплівку: «Я був перший із українців, кому вдалося відзняти снігову людину на кіноплівку. Думав, що я перший в цілому Союзі, але потім виявилося, що двоє людей із Санкт-Петербургу це вже зробили до мене. Вони мене привітали, але сказали, що тепер я буду довго мучатися із плівкою, тому що коли звертатимусь до експертів, вони скажуть мені, що все це вигадки, або що я дурний. Так воно і сталося».

Переконаний у існування снігової людини і відомий закарпатський письменник-містик Юрій Чорі, який записав від людей, які бачили єті чимало історій про їх зустрічі з лісовим гуком – саме так на Міжгірщині називають снігову людину. Пізніше деякі з цих розповідей письменник опублікував у своїй книзі «Не без лукавого».

Відповіді на, мабуть, головне питання криптозоології – існує снігова людина чи ні, можливо так ніколи і не знайдеться. Надалі будуть тривати супечки між вченими. Але одне можна сказати точно – люди й надалі віритимуть у легенди, легенди не вмирають тому що світ сповнений таємниць. Щоразу, коли людина натраплятиме у лісі на гіганстькі сліди, на рештки невідомого скелету чи клочка шерсті – у пресі з’являтиметься нова інформація про єті. Ця тема так само цікавитиме людей, як і можливість існування позаземних цивілізацій, оскільки кожен хоче розгадати загадку, задовольнити власну цікавість, жити з думкою, що в світі ще багато загадкового і чекати на нові відкриття. Одні вчені намагатимуться розшукати цю тварину з іншою метою – прославитися, розбагатіти, інших цікавитиме – наукове вивчення цієї істоти.

Питання чи насправді живе снігова людина в Карпатах чи в Гімалайських горах та хто вона така – неандерталець, мавпа чи дика людина – це питання віри кожного, а віра, як відомо, не потребує абсолютно ніяких доказів. Віра в те, що світ, який оточує нас не вписується в рамки шкільних хрестоматій і він досі переповнений загадками, яких так багато, як і століття тому, загадками, які не здатне розгадати людство.

© Віктор Тар, "Час Закарпаття"

 

//Використана література// 

Дмитро Пожоджук. "Снігова людина в Карпатах"/ "Вісті з України" (№22, 5.06.1997)
Віктор Тар. "Снігова людина й досі живе в снігових куточках Карпат?"/ "Час Закарпаття"
Вікторія Дегтяр. "Украинский йети"/ "Мир увлечений" (блок "Невероятное"), №8(1), 2001
Ігор Меліка. "Карпатський слід снігової людини"

Теги:     Карпати      снігова людина      Чугайстр      йєті      міфологія
AddThis Social Bookmark Button

Залишити відгук:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: