СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Давні вірування Бувальщини та легенди Ямельниці

Бувальщини та легенди Ямельниці

e-mail Друк
Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

jamelsmallІшла одна жінка з Ямельниці раз вночі з клубу до хати, а йти треба було попри нечисте місце – дуплаву вербу на Гірках. Доходит вона до тої верби, а з дупла вилізає чорний кіт, але дуже величезний і починає їй лазити перед ногами і не пускати її. Що вона лиш хоче йти, а він коло ніг крутиться та крутиться і вона кроку не може вперед ступити. А місце то віддавна знали як таке, шо там нечиста сила перебуває. І плюнула на нього та жінка, на того кота, перехрестила його наперед себе та й каже: „Поцюлюй ньи в три сраки”. Як вона лишень то сказала, то з того чорного кота зробилося таке довге біле як звій полотна і шурнуло просто в Гринчин город, а жінка з того страху вже не пам”ятала, як і до хати добігла і вже старалася, щоби сама не йшла з вечорниць до хати, а в якомусь гурті, бо коли йде кілька людей, то нечисте так не має смілості приступити...

 ***

Моєї тітки Анни чоловік, вуйко Василь, мав поле дуже далеко від хати – велике поле, на якому він поставив собі оборіг і влітку, щоби рано стати косити при росі, то він не йшов рано на то поле, а йшов звечора, там ночував і досвіту брався до косовиці. Якось спить він на тім оборозі і чує, ніби десь музика грає. А то на віддалі, по верхах та по границьох ходять упирі. І він трафив на таке, що йшли якраз ті упирі попри той оборіг. Чує він – їдут вози, грає дуже красно музика, як на весіллю, щораз ближче-ближче ідоїжджают до того оборога. „Тпру,- каже старший упир, - поломилося нам колесо, дальше нема як їхати, треба ремонтувати”. А вуйко аж застив на оборозі. Чує він, хтось лізе по драбині на оборіг, але не годен вилізти наверх, бо то людина як знала, що прийдеться вночі бути самій, то старалася при собі мати часник та троян (навіть коло малої дітини треба ставити в хустинку часник, троян, ніж і ще дещо, щоби лихе не мало моци приступити). І через троян та часник не міг підлізти упир до вуйка та й каже: „Подай сокиру!” Вуйко звер їм сокиру і слухає, що буде далі. А упирі так тешут щось, рубают, вевкают, аж поки не зремонтували свою тарадайку і тоді старший упир знов обзивається до вуйка: „Возьмеш собі свою сокиру, ми її тут приложили коло оборожини”. Та й поїхали собі. Вуйко вже не міг заснути до рання, а як почало троха сіріти, дніти, то він зліз по сокиру, але не було жодних трісок чи сліду, що там вночі йшли упирі. Пішов він косити, але більше вже не лишався на ніч на тім полі спати.

А ще давно як стояли хати на Орівськім верху між Ямельницею та Оровом, то люди через ті упирі не могли там жити, то мусіли зсунутися в село, тобто перевожувати свої хати нижче, ближче до людей, до гурту. Бо упирі їздили верхами і як їхали попри якусь хату, то співали: „Ой якби не той чісник та не троян-зілльи, ми би собі поробили в ті хаті весілльи!” І навіть тепер як трафляється йти пізно ввечір, або вночі тими верхами, то віддає такий звук, якби весільна музика грала...

***

Одна жінка нагуляла собі дітину і то не одну, а близнята. І як породила, то задушила їх і кинула в яру, на полі, що його Ярками називають. Після того випадку була страшенна повінь, всі казали, що то небо так плаче за тими невинними діточками, а від того часу то місце стало нечистим і там всіляка нечисть водиться. Одна жінка спала на поді в хаті недалеко від того місця ( то була Матійова хата, тепер від неї майже і сліду нема) і все чула, як ніби діти босими ніжками бігали по піску і все верещали: „Мамо, мамо!” То місце настільки є недобре, що вже після обіду там може щось само по собі шелестіти, гупати, валитися без жодного вітру чи іншої причини і не одному там трафлялося видіти дивні речі. Але найгіршими вважаються такі місця граничні, де є границі трьох сіл. Так, на межі між Оровом, Ямельницею і Синевідськом є Заглухів, то кажуть, що там і в білий день так страшно, що волос на голові дибом стає. Тепер там певно непролазні хащі, а раніше люди як ходили туди, то казали, що показуються там хлопи височезні аж до неба, то ні з того ні з сього починають валитися дерева, якби їх хто підрубав, то блуд чіпається, то ще щось. А коли людину чіпається блуд, то треба нагадувати собі, що ти їв на Святий вечір – всі страви , або обернути весь одяг на собі наруби, не забути перехреститися і виговорити „Отче наш”, а як недалеко є вода, то перше перехрестити її, а далі обмитися і витертися наруби сорочкою чи іншим одягом, але наруби. Бо деколи той блудник може водити людину кілька діб і людина буде ходити по кругу і не зможе з того вийти. А якщо би вночі хтось почув, що плаче нехрещена дитина, то треба витягнути хустину чи просто якийсь кусок одягу, наприклад, сорочки вдерти і кинути в ту сторону як крижму, кажучи: „Якщо то пан, то най буде Іван, а якщо то пані, то най буде Ганя”. І так можна ту дитину похрестити і буде спокій...

***

Померла одного разу в Ямельниці молода дівчина, жила вона на Ровени, а родина далека її тепер жиє в Бичкові, там, де Яньові. Нарядили її і вже мав бути похорон, зійшлися люди, ксьондз, все, як положено. І тут вона відкриває очи і піднімає голову. Всі, хто лиш був у хаті, як рушили надвір одне наперед одного, що аж одвірки повивалювали, лише один ксьондз не втікав, а подав їй руку і поміг встати. Потім вона розказувала, що як зрозуміла вона, що вже померла, то якби вийшла на дорогу, по якій мусіла йти, хочеш чи не хочеш. І доходить вона до пропасти, по якій простелений такий місточок тоненький, як волосина. І ще інші люди йшли по тій дорозі і кожен мав перейти через той місточок. І було, що людина почне йти, а місточок перекрутиться і людина паде, а дехто доходив хіба до середини і падав. Були й такі, що проходили і йшли собі далі. Якось вдалося тій дівчині той місток перейти і йде вона і так ніби бачить все своє життя. А то було ще десь в середині ХІХ ст.., ще перед тим, як Калінський був ксьондзом в Ямельниці і тоді ніхто ще не чув ні про кіно, ні про щось подібне. І казала вона, що як була маленька, то пішла до жида до склепу щось купити, послали її родичі по шкевко до лямпи. І поки жид пішов принести то шкевко, то вона заздріла ланцюжок на стіні, здоймила його і сховала в кишеню. І розказувала, що як ішла по смерти, то якби виділа ту стіну в жида в хаті ( а той жид жив там, де тепер потік тече недалеко коло школи) і що не було на тій стіні того ланцюжка, який вона украла. І багато що ще вона говорила, що бачила, а як дойшла до великої брами, то той чоловік, що стояв на брамі, каже до неї: „А ти чого тут, тобі ще зазрана сюда” і хопив її за руку і щосили кинув звідтам і так вона опритомніла в той момент, коли її вже хотіли з катафалка до труни класти. Після того ця дівчина ще жила 7 років, вона тяжко не робила нічого, не віддавалася, казала, що не можна класти гребінь на вікно, муку в п”ятницю сіяти чи хліб пекти, а коли прийшов їй час помирати, то вона загріла собі води, помилася, розчесалася, гарно одягнулася, лягла та й померла.

***

Одна дівка дуже любилася з хлопцем, але його забрали до війська і він там погинув десь далеко на війні, бо то ще було за Австрії. Але вона дуже сильно банувала за ним, тужила, хоч її люди і розраджували. І вчепився до неї Перелесник – то нечистий прибирає подобу людини. І стала вона вже веселіша, бо здається їй, що то її милий вже вернувся з війська, хоч всі говорили, ніби він погинув. І все вона ходить ввечір на здибанку з ним, а як мати питає її, де вона йде, то вона відповідає, що до Василя. І розказує, як то Василь до неї красно говорить, як він дає їй цукерки їсти солодкі, що скоро він її візьме вже до себе за жінку. А сама з часом почала сохнути, марніти на очах, вся пожовкла, а раніше була дуже красива дівчина. І пішла її мама на пораду до ксьондза, що би то їй робити, щоби дитина цілком не пропала. Ксьондз її вислухав і каже: „То до неї вчепився Перелесник. Ану нехай принесе ті цукерки, що він їй дає.” Коли та дівчина послухала маму і принесла тих пару цукерків, мама дивиться, аж то не цукерки, а козячі чи овечі боберки. А та дівчина їх їла, бо їй здавалося, що то цукерки. Тоді ксьондз дав мамі ладану та й каже: „Ви їй вплетіть у косу той ладан, але так, щоби вона про то ніц не знала, подивимося, що то дасть”. І як приходив вечір, то мама каже до неї: „Ану, донечко, ятебе файно вичешу, бо ти щось не дуже добре себе зачесала”. Вона не хотіла, бо спішила, але мама якось до неї так лагідно говорила, що впросила і вичесала її і як заплітала косу, то вплела їй той ладан. Ну і приходить та дівчина на вмовлене місце і чує, що вже йде до неї Василь, вона хоче до нього підбігти, щоби обіймити, а він від неї цокається і каже: „Ану викинь геть то, що маєш при собі”. А вона не знала, що мама вплела їй ладан в косу і аж плаче: „Та Васильку, та що з тобов, та я ніц не маю”. І він до неї лише „викинь” і „викинь”, що вона вже і хустинку свою викинула, і тих пару цукерків, що від нього лишилося і вже не має що викидати. І так вони торожилися і він не мав сили, щоби приступити до неї. А як стало дніти і запіяв когут, то зробився дуже сильний вітер і Перелесник крикнув: „Іди собі, я вже не прийду більше до тебе” і пропав, аж тоді вона опам”яталася та й побігла в страху до хати. І більше їй то не показувалося і вона почала потроху забувати за Василя,бо старалася не думати про нього. Тому і кажуть, що хоч би хто не вмер, то не вільно дуже сильно банувати за людиною, бо на ту смерть мусіла бути Божа воля і як хтось безперестанку банує, то до нього теж може вчепитися Перелесник, тобто нечиста сила...

***

Кажуть старі люди, що не завше людина то чоловік, або жінка, бо є такі люди, що в них природжіньи і мужеське, і женське. В науці такі особи називають гермафродитами і вони є направду серед нижчих істот, наприклад серед червів плоских та інших. Але є вони і серед людей, хоч і дуже-дуже рідко. В нас в Ямельниці теж була така жінка, що про неї казали, ніби вона місяць жінка, а місяць чоловік, хоч то ніхто не міг доказати. Та жінка щоправда ніколи не була віддана. Набагато більше є тих людей, які мають ззаду маленький хвостик, про них кажуть, що то відьми чи відьмаки, а в науці таке явище називають атавізмами. І кажуть, що якщо жінка відьма вроджена, то в неї не лише є хвостик ззаду, але і нема волосся на статевих органах ні попід пахи. Давно такі відьми відбирали молоко в людських корів, найбільше на Юрія, в Зелених святах, на Русавну п”ятницю, могли і на Великдень чи і в інший якийсь час. Моїй тітці раз так вже було надоїло, що корова дає все мало молока і сметана на тім молоці не стає, що вона вирішила підстерегти, хто ж то відбирає молоко. І в ніч на Юрія вона не спала, а цілу ніч пильнувала. Вже майже над раном бачить вона – виходить одна сусідка з хати, гола-голісінька і з відром і починає так якби з усіх чотирьох сторін світа молоко доїти в то відро. А тітка моя тоді так примовила на то: „Що хочеш собі, аби було мені, а що хочеш мені, аби було тобі” і ще дещо. І мала моя того року тітка стільки молока, що не було де й дівати, а в тої сусідки на самий старий Новий рік мусіли дорізати корову, що так була заслабла. Ще для того, щоби не могли відобрати молоко, чи вректи корову, чи ще якось пошкодити, то як виганяли корову перший раз на пашу десь у квітні, або і в травні, то давали їй з”їсти пиріг, спечений з 12 святвечірніми стравами і засохлий, кропили свяченою водою, виганяли із стайні шуткою (свяченою вербою), щоби корова переступила через сокиру і чіпляли на шию червоний шнурок, або іншу якусь кольорову яскраву стрічку, а як щось корова була слаба, то давали з”їсти паски свяченої з маслом кусок, пити жентиці (сироватки), олії або горілки. А як вели корову до бика, коли вона літилася (бігала), то не вільно було нікому кланятися ні відповідати, а коли корова отелилася, то старалися, щоб ніхто з сусідів не знав точно, коли та корова буде телитися і ще в той день нічого з хати не давали. А крім відьом, казали, що є ще двадушники – люди, які мали по дві душі, коли така людина спить, то друга душа ходить собі по світі і якби під час сну таку людину обернув ногами там, де була голова, то ніби та друга душа вже не зможе зайти в тіло і такий двадушник помре...

***

Коли народиться маленька дитина, то треба, щоб біля неї завжди були в хустинці у вузлик зав”язані часник, троян і ніж, щоб лихе не приступило, бо могло би лихе приступити до дитини, як нікого з родичів коло неї не буде. В одної жінки сталася така підміна, коли нечисте заміняло дитину, як нікого не було в хаті. І все та дитина плакала, була дуже вередлива, аж родичі зрозуміли, що то не їх дитина, а підміна. І порадили їм старі люди, щоби розкласти вогонь недалеко від хати і ту дитину покласти на вогонь, щоб стало її шкода справжній матері. І як вони так зробили, то замість тої дитини зробилося щось таке поморщене, страшне і каже : „Йой, який я чорт старий, мені вже 40 років”. І тоді прибігла стара чортиця, вкинула родичам їхню справжню дитину, а свого чорта забрала геть. А ще дитина може отримати так звану „покусу”, коли серед ночі сіпається, спить з відкритими очима, тоді кажуть, що в неї нечисте ссе з грудей, бо груди в такої дитини збільшені – тоді треба до грудей дитячих на ніч прикладати кал. А якщо дитина дуже захворіє, що майже нема виходу, то таку дитину тоді „продають” – передає мама чи хтось інший чужій людині через вікно і бере якісь гроші за „продаж”, а та людина дає дитині нове ім.”я і вважає, що то вже її дитина, бо вона її купила. Був ще такий випадок в Ямельниці, що хлопчик заснув на нечистому місці під якимось деревом і впав в летаргічний сон і спав 7 років, а як прокинувся, то вже довго не пожив.

Малу дитину дуже легко вректи (хоч вректи можна і старшу людину), то для того їй прив”язують на зап”ястя червону нитку. А якщо все-таки хтось врік вас чи когось з родини, то треба взяти горня води і відлічити вугляр – черкати сірничку за сірничком 9 раз і кидати в воду з словами „ не 9, не 8, не 7, не 6, не 5, не 4, не 3, не 2, не 1” і коли дуже вода шипить, то це є ознака вроків. Хворий має попити цієї води з горнята з трьох сторін. Тоді тою водою хворого треба обмити – лице, шию, руки, ноги, груди, під ямкою живіт і витерти одежиною своєю навиворіт. Далі всі, хто є в хаті, повинні плюнути тричі в ту воду. І той, хто відливав вроки, несе то горня і виливає все це в воду, примовляючи „ідіть вроки на потоки” і йде до хати не озираючись, а дійшовши, не заносить то горня до хати, а перевертає його десь надворі чи в якійсь прибудові, щоб ніхто його не зачепив і там воно має стояти до наступного ранку. І багато є ще інших народних засобів від різних захворювань та примівок у різних випадках. Так, якщо хтось дивиться на дитину, то можна казати „на нігті собі подивися” або „сіль тобі в очі”. І самому треба подивитися на свої нігті, коли дивишся на малу дитину, щоб не вректи її...

***

В одного хлопця помер тато і як прийшов час йому женитися, то він вирішив запросити тата на весілля. Вже все було приготовано на весілля, вже мали йти по молоду, а хлопець каже: „Побіжу я на цвинтар, попрошу тата та й скоро вернуся”. Коли він прийшов на цвинтар і почав просити тата на весілля, то земля відкрилася і вийшов тато та й каже: „Ходи зі мною, я тобі дам подарунок”. Син не хотів, бо не було багато часу, але згодом погодився і пішов. Коли вони йшли, то бачили багато дивного – чоловік бігав по величезному будинку і кричав „мало, мало!”, жінка лізла на таку гору, як яйце і все сповзала і багато іншого. Тато йому пояснював, що той, який бігав по будинку, за життя був великим багачем, який мав величезне поле, а біля нього мала невелику нивку бідна вдовиця і він все ворював собі по скибі, бо йому було мало. А та жінка, що лізла на гору, любила красти яйця в сусідів. Після того дав батько синові подарунок і відвів його знову на це саме місце. Коли хлопець вийшов з могили, то йому здавалося, що пройшло десь менше ніж півгодини, але він щось не міг зрозуміти, що за зміни відбулися навколо. Він ішов селом і не впізнавав людей, а коли дійшов до свого подвір”я, то там були якісь чужі люди, яких він не знав. Всі дуже дивувалися його словам, аж по старих церковних книгах вичитали, що сто років тому був такий випадок, коли молодий пішов перед шлюбом на цвинтар і не повернувся. А коли той хлопець подивився в люстерко, то побачив у ньому старезного діда і зразу ж розсипався на порох...

***

Ішов з Ямельничок до села один чоловік пізно ввечері і в Лугах зустрів його якийсь панок з золотими ґудзиками та й почав щось говорити. А то був чорт. Каже до чорта чоловік: „Ти собі йди на фтей штрони, а я піду на фтей!” І пропав той чорт зразу...

***

Ще кажуть, що бусьок теж походить від людини – від чоловіка, якому Бог доручив віднести всіх змій і жаб в одне місце у зав”язаному мішку і сказав, щоб він не розв”язував мішок по дорозі. А цей чоловік не послухав, хотів з цікавості подивитися, що там і за це був перетворений на буська, коли всі плазуни повилізали з мішка і порозлізалися по світі, а бусьок тому ходить і збирає тих плазунів , змії, жаби, ящірки. А жаба, яку в Ямельниці називають Мариською, теж походить від жінки, яка сховалася під ванну від Бога , який ходив по світі у вигляді жебрака, щоб не дати бідному кусок хліба і була за це проклята і перетворена на жабу. Кажуть, що жаба може пустити „в”їд”, тобто людині може бути дуже зле, якщо жаба довго дивиться на неї, а якщо жаба порахує зуби, то взагалі можна померти. І ту жабу Мариську не можна ображати, бо вона буде йти за такою людиною з поля до хати і може зробити якесь зло чи біду. І багато є ще таких легенд про походження різних видів рослин чи тварин в народному тлумаченні...

***

На вечорницях дівчата були самі і було їм нудно без хлопців. І одна дівчина жартома почала гукати в комин: „Хлопці, ходіть до нас”, хоч подруги її і просили, щоби не викликала часом через комин нечисту силу. Через якийсь час до тої хати зайшов гурт незнайомих хлопців, дуже красивих, веселих, чорнявих і міцних. Почалися різні забави, а одна дівчина пішла швидше додому, бо відчула, що то щось недобре, а дівчина ця була дуже побожна. І хоч її старалися не пустити, вона все ж пішла. А зранку всіх тих дівчат в тій хаті познаходили мертвими із страшно повитріщуваними очима, бо їх всіх понищила нечиста сила. Так що через комин не вільно нікого кликати...

***

Кажуть, що коли курка знесе малесеньке яйце без жовтка – „зносок”- то його обов”язково треба викинути геть. З такого яйця можна собі виховати чорта-„вихованка”, коли цей зносок носити під лівою пахою 12 тижнів ( в цей час не можна молитися, їсти солену їжу і багато чого іншого). З таким чортом підписують договір своєю кров”ю і він буде помагати у всіх справах, зокрема і в бізнесі. Один чоловік довго тримав у себе вихованка, годував його всім несолоним, а як одного разу дав солоне і розізлив його, то чорт повбивав його дітей, запалив хату і зґвалтував його жінку, яка потім народила чорного песика. Лише нерозумна людина, або людина в крайній нужді може рішитися на цей небезпечний крок - виростити „вихованка” чи підписати угоду з дияволом...

***

Є випадки, коли закопують в землю ніби мертвого, а це насправді жива людина і в землі вона оживає. Так, коли одну жінку з Ямельниці, яка жила в Бичкові, поховали, то потім люди чули страшний стогін на цвинтарі якби з-під землі. Коли її розкопали, то побачили, що вона лежить на боці в труні, нігтями подряпала собі долоні до крові і мертва, бо задушилася через брак повітря. І такі випадки непоодинокі, коли людей ховали, а в землі вони відживали. Навіть, якщо в людину б”є блискавка, то таку людину закопують в землю і є, що вона від землі оживає і потім живе ще довгі роки, хоч і не завжди це допомагає...

***

Кажуть, що гадюка кота не кусає, бо вона з котом друзі і є навіть гадюки з котячими головами. А головна гадюка має на голові корону і хто би ту корону мав, то був би найщасливіший на світі. Ту корону можна здобути, якщо мати при собі один з 12 хлібців, посвячених у церкві і коли той хлібець кинути і він покотиться, то гадюка побіжить за ним, а корона з голови впаде. Хто має ту корону, то так якби мав цвіт папороті, який можна здобути в ніч на Івана Купала. Один чоловік з Ямельниці пішов раз по той цвіт папороті, а треба було йти повністю голому, а він пішов у трусах. І йде він, а назустріч їде чорна курка і везе фіру сіна. А сам той чоловік був фірман і як таке побачив, то волосся йому встало на голові і він вже не пам`ятав, як опинився вдома...

***

Один чоловік вважав себе за дуже хороброго і раз посперечався з друзями, що серед ночі піде сам на цвинтар. Для підтвердження він мав застромити в одну могилу ніж. Пішов він і хоч трохи боявся, але зайшов у браму цвинтаря і дійшов до тої могили. Коли він хотів вже йти геть, то почув, що хтось тримає його за плащ і не пускає. Так йому довелося просидіти до ранку, а вранці він побачив, що коли запихав ніж в могилу, то простромив свій плащ і сам себе прикріпив до землі. На ранок той чоловік був повністю сивий і більше вже він не вступав в ніякі суперечки...

***

Була в одного великого багача донька-одиначка. І померла вона. Тато справив величезний похорон, на якім погостив всіх людей, що прийшли на похорон. А її в труні він одягнув у щонайліпші убори, дав кульчики, дорогі пацьорки, перстені на кожний палець. І були на тім похороні злодії, які подивилися, яке то багатство закопується в землю і вирішили вночі піти і відкопати її та й забрати то золото і інші цінності собі. Була дуже холодна і дощова ніч, коли вони її відкопали, познімали з неї кульчики, пацьорки, одяг, а перстені не могли зняти, бо пальці стали розбухати, натрудоватіли, то вони повідрубували ті пальці. Пішли вони в трупарню, там розклали вогонь та й варять ті пальці, щоб м”ясо розварилося і вони могли поділитися тим золотом. Аж тут опівночі почав сильний вітер завивати, щось почало в шиби бити і почули вони, як хтось страшним голосом почав говорити: „Все спить, вся пташка спить, а ти, неборе, мої пальці вариш? ВІДДАЙ!!!” Вони там і повмирали зі страху...

***

Жили собі хлопець і дівчина, Ясєнько і Касєнька. І дуже любилися вони. Забрали Ясєнька на війну і там він погинув. А Касєнька ніяк не могла з тим змиритися, повірити, що Ясєнька вже нема, ходила і співала „wroc, Jasienku, iztejwojnywroc” і все чекала, що Ясєнько по неї колись приїде. А була вона побожна дівчина і завше відмовляла ружанєц на пацір. Якось серед ночі сиділа вона навпроти люстерка і так співала і видно, вимовила в таку годину ( бо кажуть, що є деколи такий час, що що би людина не сказала в той момент, то все це обов”язково збудеться). І зашуміли вітри, вдарила блискавка через ціле небо, а Касєнька почула, що на подвір”ї заіржав кінь. Двері отворилися і на порозі став Ясєнько і каже до Касєньки: „Ти мене кликала і я прийшов, тепер ходи, поїдеш зі мною”. Касєнька взяла собі обгорнутися хіба плєд (груба шаль) і вийшла з Ясєньком. Надворі вони посідали на коня і поїхали. Але кінь скоро перестав їхати по землі, а почав летіти в повітрі понад гори, скали, різні страшні урвища, аж Касєнька не могла дивитися і почала питати ясєнька, чи довго ще летіти. Ясєнько сказав, що вже зараз будуть на місці і дійсно кінь почав вже їхати по землі і завіз їх на велике поле, де було багато хрестів з берези, а там були поховані австрійські вояки. Одна могила була розкопана і каже Ясєнько :”Тут тепер моя хата, ходи, будеш зі мною до віку, так як ти і хотіла”. Касєньку зібрав великий страх і вона почала втікати і забігла в якусь хату, а то була трупарня. Вона почала молитися на ружаньці і побачила, як мертві встають і починають іти до неї, простягаючи страшні обігнилі руки. І що лише мертвий має її вхопити, то вона відірве від ружаньця один пацьорок, кине на трупа і мертвий паде і не може встати. І так вона мордувалася, поки не порозкидала більше 50 пацьорків і вже мало що їх залишилося. І думала Касєнька, що прийдеться їй там загинути, але запіяв когут і всіх тих мерців, а разом з ними і Ясєнька немов вітром позакидало кожного до його ями, буря стихла і Касєнька почала йти з того місця. Довго вона добиралася додому і по дорозі всіх людей заказувала, щоб ніхто не зазнав того, що вона зазнала...

***

Є люди, які вміють підливати іншим на зле і якщо хтось стане у підливки, то може захворіти, або навіть і померти. Деколи такі, що ворожать, можуть кидати на дорогу різні речі – ніж, баняк, ганчірку чи якийсь одяг, або щось інше. Тому не бажано нічого піднімати з дороги, щоб не було біди...

***

Кажуть, що нігті людина не має просто викидати на сміття, а спалювати, бо хто би знайшов чужі нігті, то міг би пошкодити людині. А ще кажуть, що чорт на тамтім світі буде питати кожного: „Де твої нігта за усі літа?” і якщо людина нігті не палила, а обрізала де-небудь, то буде їй дуже скрутно...

Записав Володимир Ключак, 2008

Теги:     Ямельниця      легенди      упирі      Заглух      бувальшина      демонологія      вірування      народна магія      Сколівщина      Карпати      горяни      фольклор      упирі      Орів
AddThis Social Bookmark Button

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: