English German Polish Spanish
Головна♦ Праісторія♦ Трипільська культура ➤ Трипільська культура на землях України

Трипільська культура на землях України

Рейтинг 4.3 з 5. Голосів: 12

trypillyauzhПро Трипільську культуру сказано вже чимало, проте трипільці досі залишаються "білою плямою" в історії України й далеко не кожен знає про них. А тим часом, такі символи як "інь та янь", "свастика", солярний хрест та меандрові орнаменти - першими з'явились саме в Трипіллі. Звідки прийшлио це загадкове плем'я? І чому трипільці спалювали свої помешкання, перед тим як піти? Чи є ми нащадками трипільців? Ці та інші питання досі хвилюють істориків. Трипілля - одна із найзагадковіших допотопних цивілізацій. Спробуємо зробити невеличкий екскурс в їх життя.

На питання, коли і за яких обставин виник цей Світ, давні шумери відповідали: тоді, коли люди почали пекти хліб і плавити метал в оселях країни. Звичайно, вони мали на увазі власну країну, межиріччя Тигру і Єфрату. Але що відбувалося в Європі, на землях України, на берегах Дніпра у ті часи, коли „історія починалася в Шумері“?

462px-Cucuteni-Trypillya culture
Ареал розселення трипільців

tripolye6

Clip2net 180124160232

Символ "інь-ян" на трипільскій кераміці, модель трипільського храму, ~ 7000 до Р.Х.
Виставка археологічних предметів культури Трипілля-Кукутені.

Серед величезної археологічної спадщини України особливе місце посідає культура, з якою пов’язують процес створення підвалин сучасної цивілізації на території нашої Батьківщини – розвиток аграрних технологій, металургії, становлення певного світогляду та етнографічних рис, тощо. Поява трипільської археологічної культури понад 7 тисячоліть тому стала одним із поворотних моментів у історії цього краю і багато в чому визначила його належність до європейської цивілізації.

 
Трипільська культура - це археологічна культура доби неоліту та енеоліту (близько 7000−2750 рр. до н. е.). Свою назву отримала на початку ХХ ст. за місцем розкопок, які проводив у 1896−1998 рр. тоді ще археолог-аматор, чех за походженням Вікентій (Честослав) Хвойка (Čeněk Chvojka) у околицях містечка Трипілля (нині – село Трипілля Обухівського району Київської області). Більшість знахідок із цих розкопок зберігається нині у Національному музеї історії України в м.Києві, за винятком речей, які дослідник подарував музеям інших міст та країн. Так трипільські старожитності потрапили до Харкова, Саратова, Москви і Санкт-Петербурга, і навіть до Праги, де в Карловому університеті зберігалися ще у 30-ті роки ХХ ст. Цю колекцію опублікував Олег Кандиба – український археолог, який навчався і захистив докторат з трипільської культури у цьому ж університеті.
 

Над вивченням трипільської культури в Україні працювали п’ять поколінь дослідників – загалом понад 180 осіб, а бібліографія видань (лише наукових друкованих праць) нині налічує понад 2500 позицій, в тому числі понад 60 монографічних досліджень, опублікованих упродовж останніх 130 років. Численні археологічні колекції виставлені в музеях та нагромаджені в університетах, дослідницьких інститутах та приватних колекціях. Найбільші археологічні скарби зібрані в Києві, у Національному музеї історії України та Археологічному музеї Інституту археології НАНУ. Тут ми можемо побачити чудову кераміку, глиняні фігурки та моделі будинків і храмів. У понад 60 музеях України – у Львові, Одесі, Вінниці, Черкасах та інших містах, у сільських музеях виставлені старожитності цієї культури. Трипільські колекції нині є в музеях Польщі (Краків, Варшава, Познань), Росії (Санкт-Петербург, Москва), Великобританії (Лондон), Австрії (Відень).

В Україні музеї та місця давніх поселень, а також археологічні розкопки на Дніпрі, Південному Бузі та Дністрі притягують багатьох туристів. У с.Трипілля, на Дніпрі, відкрито музей та пам’ятник Вікентію Хвойці. Кілька років тому з’явилася можливість відвідувати печеру Вертеба (Тернопільська обл.), в якій трипільці жили впродовж 1000 років. Археологічні дослідження, які розпочалися тут в ХІХ ст., нині продовжені Михайлом Сохацьким, директором Борщівського музею. В печерному лабіринті було виявлено сотні мальованих посудин та глиняних фігурок.

1fcdf2385f4c21bb15f01c887599dcbe28b821b60a24bd0d3ab6222ccd24c9dd--national-museum-paganism

The-Cucuteni-Trypillian-People-lost-civilization-960x882

46531472151126072cucuteni-35-a3rbb4569465178 89813eccdd

Untitled-25

химера

00e2851ecd44

image055

154478521522

двоповерхове-житло

Трипілля

800px-CucuteniRitualStatues

Трипільська культура, Україна, 6000 до Р.Х.

tripolye366-en

Трипільська культура – складова частина великого кола давньоземлеробських культур доби неоліту та мідного віку (Кріш, Боян, Вінча, Варна, Каранове, Гумельниця, Лендель, Тисаполгар, та ін.), які дослідники часом об’єднують у такзвану „цивілізацію Старої Європи“, час існування якої на території приблизно від сходу сучасної Італії до Дніпра припадає на VI – IV тис. до н.е.  

bd34283c9553401ecd440a0a56e68691Vincafigure

Культура Вінча, Болгарія, 6000 до Р.Х.

gumelnita 13

Культура Гумельниця, Румунія, Олтенія, 4000 р до Р.Х.

 Ganditorul de la Hamangia

Фігурка "мислителя", культура Хамаджія, Румунія, 6000 до Р.Х.

 09-jon-corum-map

1546415 274840106002726 923226743 n

civilizatia-cucuteni1

На території України пам’ятки трипільців відомі у 15 областях, а випадкові знахідки – ще у чотирьох – всього понад 2300 пам’яток, серед яких поселення, могильники і поховання, скарби і окремі знахідки. Своєю появою культура Трипілля, як вважають нині більшість вітчизняних та закордонних дослідників, завдячує кільком європейським археологічним культурам доби неоліту: Боян, культури лінійно-стрічкової кераміки, Дудешть, Кріш, Хаманджія. Найдавнішим в Україні є поселення Бернашівка на Дністрі. Картографування поселень показує поширення трипільської культури в Україні із заходу на схід, на Дніпрі перші трипільці з’явилися приблизно через тисячу років після появи в Україні.

 Clip2net 18011713521440c4c350b94e7586d354d65b4d574ff1--goddesses

 

Перші мегаполіси Європи: гігантські протоміста Тальянки, Майданецьке, Доброводи

Звичайні поселення трипільців налічували від 7–15 до 100–200 споруд (житлових та господарчих), з населенням від 50–100 до 500– 900 мешканців. Серед трипільських селищ археологи відкрили величезні поселення, за плануванням схожі на міста – вони мають значну площу 100−450 га, складне планування, а їх населення могло досягати 10 000. Вони виникли у другій половині, а зникли на початку ІІІ тис. до н.е. – епоха трипільських протоміст тривала понад 1200 років. Нині на всій території поширення трипільської культури відомо понад півтори сотні селищ площею у кілька десятків гектарів.

 Clip2net 180124125112

Триповерхові трипільські житла.

maxresdefault

Кругова (сонячна) структура трипільських поселень. На основі аерофотозйомки.

pyat-samyx-zagadochnyx-mest-rossii-istina-gde-to-ryadom-1

Приблизно так виглядали трипільські міста-гіганти.

Історія цього відкриття, яке сталося у 70-ті роки ХХ ст. пов’язана із застосуванням археометричних методів – аерофотозйомки та магнітної зйомки. Завдяки працям топографа К. Шишкіна, геофізика В. Дудкіна, археологів М. Шмаглія, К. Зіньківського та багатьох інших світ дізнався про найбільші поселення мідного віку на території Європи. Відкриття трипільських протоміст стало однією з найбільших археологічних сенсацій у історії досліджень цивілізації Старої Європи – поряд з „золотим“ Варненським некрополем, неолітичними святилищами – „ронделями“ та мідними копальнями V тис. до н.е. на Балканах.

Спочатку, у середині 60-х років ХХ ст., військовим топографом К. Шишкіним на аерофотознімках Центральної України були прочитані сліди величезних поселень. Це місце нескладно знайти на мапі України – воно знаходиться  там, де річка Синюха відділяє безкраї, випалені безжальним сонцем степи від зеленої смужки лісостепу, між Південним Бугом та Дніпром. Перша реакція археологів була: „це неможливо, бо цього не може бути“. Нині кожен бажаючий може переглянути супутникові знімки у Google та переконатися в існуванні трипільських протоміст.   Вже перші польові дослідження, організовані М. Шмаглієм, підтвердили наявність у вказаних місцях залишків поселень трипільської культури. Радіовуглецеві дати показали, що вони існували в період IV–III тис. до н.е. Археологічні та археометричні дослідження крок за кроком відкривали цю сторінку Праісторії. Це було складним завданням – зробити докладні плани таких великих поселень, похованих під товщею землі. Було неможливо розкопати їх в такій великій мірі, бо це вимагало сотень років розкопок лише для одного поселення.

Після 20 років досліджень В.Дудкіним були створені понад 40 планів трипільських поселень з території України та Молдови, які датовані між 5000–2750 рр. до н.е. Серед них були сім протоміст, зокрема Тальянки, яке мало площу близько 450 га, найбільше в Європі (датоване між 3700–3500 до н.е.). Щоб отримати таку інформацію за допомогою розкопок, археологам знадобилася б тисяча років. Використовуючи ці плани, українські археологи дослідили на давніх поселеннях понад 200 різноманітних об’єктів та отримали багато інформації про трипільську цивілізацію та трипільців. Тривають дослідження трипільських протоміст і нині, в тому числі за участю археологів з різних країн світу – Великої Британії, Швейцарії, Франції та інших.

Будинки трипільских протоміст споруджувалися впритул один до одного, утворюючи до двох ліній укріплень. Перша лінія оточувала центр, а друга знаходилася на віддалі, яка відповідає польоту стріли з першої. Масштаби укріплень вражають – еліптична в плані цитадель поселення біля Майданецького була 1 км в довжину, така ж в Тальянках – 3,5 км!

Clip2net 180124133337

Maidanetske Modell Orte

Mai Streetview

Споруди мали каркасно-стовпову конструкцію, серед них були і двоповерхові. Міжповерхові та горищні перекриття, стіни обмазували глиною. Знайдені керамічні моделі будівель дозволяють уявити зовнішній вигляд, інтер’єри та оздоблення жител і культових споруд. Стіни прикрашали малюванням мінеральними фарбами. Використовували різьблені дерев’яні деталі. Приміщення опалювали як відкритими вогнищами, так і купольними печами. У час Трипілля було створено тип житла, який був характерною рисою архітектури населення лісостепової смуги України у наступні тисячоліття.

Поселення в Тальянках Тальнівського району Черкаської області почало досліджуватися в 1981 р. Площа найбільшого з відомих поселень трипільської культури – близько 450 га. У плані це витягнутий овал, орієнтований довгою віссю з північного заходу на південний схід. Довжина поселенняблизько 3 км, а ширина – в середньому 1,5 км. З 1981 по 2009 рр. на поселенні розкопані залишки 43 наземних і однієї заглибленої споруди.

Геомагнітна зйомка, здійснена тут у 1983–1986 роках, дозволила визначити не тільки систему забудови аж до орієнтації споруд, але і їх приблизну кількість – близько 2700. План поселення є замкнутим із зовнішнього боку контуром у вигляді двох оперізуючих рядів прямокутних у плані споруд, що стоять довгими сторонами паралельно одна одній. Ряди розділяє простір шириною 70–100 м, який в основному не було забудовано. У південній частині поселення намічається ще один (третій) внутрішній ряд, паралельний першим двом, розміщений на відстані 50–70 м від другого, проте тут цей простір переважно був забудований окремими спорудами і їх групами.

maimag12

grabungsübersicht 2013 lowres

uebersicht

Всередині замкнутого поясу чітко читаються радіальні ряди, що йдуть від внутрішнього (другого) оперізуючого ряду до центру поселення. Внутрішня радіальна забудова в основному тяжіє до країв поселення, залишаючи в центрі вільну площу розміром близько 60 га, що служила, мабуть, місцем зборів жителів поселення і як загін для худоби на випадок небезпеки. Слід зазначити, що в межах якоперізуючих, так і радіальних рядів забудови житла розташовувалися не рівномірно, а групами – найчастіше по 4 споруди. Відстань між ними в межах групи коливається від 2 до 3 м, а між групами – від 8 до 20 м. Таке розміщення наштовхує на думку, що тут ми маємо справу з певними соціальними групами. Можливо, якщо в кожному з будинків жила одна парна сім’я, то група будинків була житлом великої сім’ї – основного господарського осередку трипільського суспільства.

Під час розкопок залишки наземних жител виглядають як скупчення шматків обпаленої глини, змішаної з половою, що залягають на прямокутній у плані площі довжиною від 7 до 20 м і шириною від 4,5 до 6 м. Вони отримали назву „майданчики“. Виходячи з нашарувань глини та характеру її випалення, будинки реконструюються як двоповерхові споруди. Оскільки залишки печей на рівні першого поверху практично не зустрічаються, можна вважати, що він служив господарським приміщенням, а житловим був лише другий.

Вивчаючи майданчики в Тальянках, фахівці дійшли висновку, що стіни першого поверху споруд були у вигляді дерев’яного зрубу. Що стосується стін другого поверху, то вони були полегшеними – стовпова конструкція, обплетена лозою або тріскою та обмащена з двох боків глиною. Судячи по знахідках моделей жител (Коломійщина ІІ, Рассохуватка, Ворошилівка), дахи трипільських будинків були двосхилими. За даними розкопок, вхід у житло розташовувався з торцевого боку.   На рівні другого поверху входу в житлову кімнату передували сіни, що займали 1/4 або 1/3 об’єму поверху. У протилежній стіні входу розміщувалося кругле вікно, що служило для освітлення приміщення і виведення диму (якщо топилося „по-орному“).

 

Трипільський побут

e4dde77b956f

cucuteni-trypillian-culture-room-interior-romania-oldest-civilizations-eastern-europe1

640px-CucuteniInteriorReconstruction

interior-view-of-a-Cucuteni-Tripolye-house

Інтер’єр усіх жител в Тальянках практично однаковий. Піч розміщувалася праворуч від входу в кутку між перегородкою, що відокремлювала сіни від житлової кімнати і правою подовжньою стіною. З двох боків її оточувало припічне підвищення. Розміри пічної споруди складали близько 2×2–2,5 м. Достовірних слідівсклепінь печей дуже мало. Судячи по окремих фрагментах, можна уявити, що це був товстий (5–6 см) шар глини, спочатку намащений на дерев’яний каркас, який потім вигорів. Черені печей складалися з кількох шарів намащених глиною з домішкою не полови, а піску, що дозволяє їх чітко визначати під час розкопок. Таких шарів завтовшки від 4 до 11 см зустрічається до 4-х.

Під протилежною входу стіною, на центральній осі споруди, розміщувалося підвищення округлої форми діаметром 1,4–1,7 м, оточене канавкою, яке інтерпретується як вівтар. Він, як і черені печей, виготовлявся з глини без домішки полови, нанесеної в декілька шарів, і підносився над рівнем підлоги на 10–12 см. Поверхня його ретельно загладжувалася, а іноді прикрашалася поглибленим орнаментом у вигляді дугоподібних стрічок з паралельних прокреслених ліній.   Уздовж всієї поздовжньої (лівою від входу) стіни знаходилося вузьке підвищення для розміщення посуду для повсякденного вжитку і тарних посудин – піфосів, в яких, ймовірно, містилося зерно й інші запаси. Під тією ж стіною навпроти печі знаходилося робоче місце – прямокутне глинобитне підвищення із кам’яною зернотеркою на поверхні. Цей інтер’єр повністю аналогічний з моделями трипільських жител з Сушківки і Попудні.

У північно-західному секторі поселення (простір між внутрішнім оперізуючим рядом жител і коротким паралельним рядом внутрішньої забудови) був виявлений величезний овальний в плані котлован шириною 19 м і завдовжки 38 м. Можна припускати, що спочатку котлован використовувався як кар’єр, в якому, очевидно, проводилася підготовка великих об’ємів будівельного розчину для спорудження навколишніх будинків. Лесовидний суглинок тут спушувався, змішувався з половою і – оскільки для приготування розчину була потрібна велика кількість води, а найближче джерело знаходилося на відстані близько 0,5 км – замішувався після дощу.

Неолітичний інтер'єр, реконструкція.

При виявленні лінзи пластичної глини центральна найглибша частина ями стала використовуватися як кар’єр-сховище для керамічного виробництва, тим більше, що стікаюча по пологих стінках котловану дощова вода забезпечувала необхідні умови для відстоювання глини в процесі підготовки керамічного тіста.

800px-Tripolye pots

В процесі розкопок були отримані великі колекції матеріалів, що характеризують різноманітні аспекти життя населення, яке залишило це поселення, та свідчать про високий рівень розвитку культури і господарства (землеробства і тваринництва). Це величезні колекції кераміки, пластика, що зображає людей і тварин, моделі будинків і транспортних засобів (сани), знаряддя праці з кременя і інших порід каменя, глини, кістки, рогу, а також єдиний предмет з міді – невелике чотиригранне в перетині шило.

800px-CucuteniNeoliticBirdSpoon

Для виготовлення знарядь праці, зброї трипільці використовували кремінь, камінь, кістку або ріг. Дослідження мідних виробів показало, що частина з них виготовлена із металу, видобутого трипільцями на території України. Нині ці родовища, вивчені геологами, являють значний інтерес для сучасної промисловості, там є навіть чиста, самородна мідь! „Стратегічною“ сировиною був кремінь, який з трипільських земельна Дністрі та Волині розходився у далекі краї, навіть за Карпати – його виявлено під час розкопок у Польщі, Словаччині та Угорщині. Всього трипільці, за підрахункамигеологів, використовували понад 150 видів мінеральної сировини, частину якої імпортували, часом з досить далеких країв: один з видів мінеральних фарб, який йшов на виготовлення давньої „косметики“, потрапив до них аж із Єгипту!

197249

Основу економіки трипільців, однак, складала аграрна галузь. Тут, на території України, вони мали можливість використовувати величезні площі родючих земель, а природні умови у V–IV тис. до н.е. були достатньо сприятливими, аби отримувати пристойні врожаї невибагливих плівчастих пшениць, ячменю та інших злаків. Багаті пасовиська у долинах великих річок – Дніпра, Дністра, Південного Бугу давали змогу випасати худобу, в лісах можна було полювати, річки багаті рибою.   Так трипільці досягли чималих успіхів завдяки власній праці, розуму та ресурсам дуже багатої країни, яку нині називають Україною. Вони були першими, хто довів: тут можна власноручно збудувати високу цивілізацію та добре життя. Криза економічної системи, викликана глобальними екологічними змінами на зламі IV–ІІІ тис. до н.е привела до колапсу останньої великої цивілізації європейського енеоліту. Потенційні можливості трипільської цивілізації (як і Старої Європи в цілому) не були реалізовані в цей час.

WuKdMDnC

Цивілізація Трипілля захоплює та привертає увагу все більше і більше по мірі того, як ви знайомитеся з нею. Вона, як і раніше, зберігає багато таємниць, однак одне стало достатньо зрозумілим нині: підвалини цивілізації тут було закладено в ті часи, коли люди почали пекти хліб та плавити метал на землі, яку нині називають  Україною.

 

Вікентій Хвойка - першовідкривач Трипільської культури

У 1899 році в науковий обіг увірвалося словосполучення „трипільська культура“ – завдяки чеському археологу-аматору Вікентію Хвойці. З’явився він на Україні в 70-х роках і поселився в Києві, одному з тодішніх губернських центрів Російської імперії. Агроном за освітою, археологією він почав займатися приблизно 1890 року, і за короткий час зажив слави видатного дослідника, який відкрив цілу низку археологічних культур.

Хвойка Вікентій

Взагалі, ще до В. Хвойки, на знахідки цієї культури натрапляли польські вчені на території Західної України, а українські – на Поділлі. Румуни на своїй території знаходили речі, подібні до трипільських, і виділили у себе культуру Кукутень, як з’ясується згодом – одне з трипільських „крил“. Хвойка, провівши розкопки в Києві та кількох місцях поблизу містечка Трипілля, зумів зіставити всі свої знахідки, зрозуміти їхнє місце серед інших і виокремити нову археологічну культуру, якій судилося через сотню років увійти до переліку тих давніх історичних шарів, з яких сучасна людська цивілізація живила свої перші паростки.

Але це буде пізніше, а на зламі минулих століть ще не уявлялася ні територія, яку свого часу покривала давня цивілізація, ні кількість її поселень, навіть час, коли вона існувала, був доволі відносним. Трипільські дослідження вимагали часу, нових людей з ідеями і, звичайно ж, коштів.

vkhvoika-l

„Презентація“ нової культури відбулася на ХІ Всеросійському археологічному з’їзді і зразу викликала бурхливий інтерес та дискусії серед тогочасних науковців. Хвойка вважав, що прямокутні в плані, площами по 40–60 квадратних метрів скупчення перепаленої глини, які він знаходив під землею – це залишки спеціальних дерев’яно-глинобитних поховальних конструкцій, які спалювалися разом із покійниками і посудом, а самі трипільці жили в землянках. Знахідки обвугленого зерна, його відбитків на посуді, зернотерок переконували в тому, що господарі „будинків мертвих“ були землеробами і, можливо, першими на території Східної Європи! Будучи за своїми політичними переконаннями слов’янофілом, Хвойка робить висновок, що трипільці, скоріш за все, були предками слов’ян.

На початку ХХ століття з’явився інший погляд на „трипільську“ глину. Микола Біляшівський, Василь Доманицький проводили розкопки біля села Колодисте, на території теперішньої Черкащини, і переконалися, що скупчення паленої глини – це залишки трипільських жител, а не поховальних споруд. Серед хаосу, на перший погляд схожого на шматки битої цегли, вони знаходили залишки від пічних черіней. Сама глина мала „гнізда“ від полови, часто знизу можна було бачити сліди від дерева, на яке цю глину колись намащували. Складалося враження, що долівка хатибула викладена плитками різної форми з випаленої глини.

Звичайно, не могла не вражати різноманіттям форм і орнаментації знайдена кераміка. На жаль, у більшості випадків, вона була бита і, до того ж, її покривав шар вапняного нальоту, який законсервував під собою малюнки. Серед кераміки траплявся зокрема й посуд незрозумілого призначення, що дістав назву „біноклеподібний“.

Перед початком Першої світової війни Вікентій Хвойка помер, залишивши по собі серед археологів як послідовників, так і опонентів. Війни – світова та громадянська– призупинили розкопки на довгих десять років.

Кінець 20-х та 30-ті роки знову покликали на поля шукачів давно зниклого світу. Вперше біля Києва було розкопано не одне чи кілька жител з поселення, а ціле селище, яке мало 20 будинків. У 1940 році виходить монографія Тетяни Пассек „Трипільська культура“, у якій дослідниця ділить її на три періоди: ранній, середній і пізній. Тоді ж, на розкопках в Коломийщині було проведено археологічний експеримент з трипільського житлобудування: кілька  годин на вогні випалювали шматок глиняної стіни від старої сільської хати. Експеримент переконав тодішніх дослідників, що залишки трипільських жител – це фрагменти випалених глиняних плит, з яких потім складали підлогу. При цьому плитку випалювали десь „на стороні“ і далі використовували як будівельний матеріал – щось на зразок первісної цегли.

Довоєнні розкопки дали дещо в розумінні планування поселень, чим займалося трипільське населення і з чого жило. Відкривався широкий світ релігійних уявлень давніх хліборобів, що шанували мати-богиню, яка в трипільській уяві мала бути початком всіх людей-трипільців, а можливо, і людства в цілому.

Багатий орнамент виводив трипільську кераміку на почесне місце однієї з найкращих для Стародавньої Європи. Крім того, в кінці 30-х років почалися розкопки одного з найбільших трипільських поселень Володимирівка на річці Синюсі, яке досягало цілих 60 га. Небачені розміри для мідно-кам’яної доби! Повоєнний час зробив нові відкриття, які привели до переосмислення багатьох раніше загальноприйнятих поглядів на трипільську культуру. 

Посуд трипільці розписували мінеральними фарбами (вохра, тальк, оксид марганцю) після випалу. При розкопках знайдено як запаси деяких фарб,так і камені, на яких ці фарби розтирали. Перетерті на пил мінерали змішували із розчинниками – це могли бути вода або ж олія. Малювали пензлями, сліди яких можна побачити, якщо уважно придивитися до розпису, особливо на великих посудинах: їх виготовляли різної ширини. Є волосяні лінії, не товщі 1 мм (а бувають і тонші), однак трапляються стрічки шириною від 4-5 до 7-8 мм. Помітні місця перетину та стикування ліній, видно, де вони починаються і де завершуються. На початку стрічки жирніші – адже фарби на пензлі найбільше саме на початку. Часом краплі фарби зривалися під час малювання і налипали на розташованих нижче стінках посудини.

Переважають досконалі витвори, однак трапляються і „учнівські“ роботи, коли лінії наносилися непевною рукою: замість кола з-під пензля виходив багатокутник, а стрічки перетиналися зовсім не там, де це мало бути. Приблизно так виглядають дитячі малюнки. Може і справді ми часом маємо справу із виробами, до яких доклали рук найменші з трипільців? Часом майстер втрачав пильність, і тоді на поверхні посудини з’являлися відбитки його пальців, переважно трапляються вони на ангобі. Так до наших днів дійшли відбитки пальців давніх художників, а вчені сперечаються, кому вони належали – чоловікам, жінкам? Посудина пройшла випалі ці сліди давніх художників збереглися та тисячоліття.

З часом стилі розпису змінюються. Головна тенденція – скорочення числа фарб, які були в ужитку одночасно до однієї-двох. Переважно використовували чорний колір (або відтінки коричневого), який наносили по ангобу, колір якого був від світло-коричневого до помаранчевого.

З часом саме цей стиль оздоблення гончарних виробів запанував на землях від Карпат до Дніпра, коли у першій чверті IV тис. до н.е. трипільці так званої канівської групи стали найсхіднішими виробниками мальованого посуду.

 

 

Світогляд і життєвий устрій трипільців 

Трипільці, виснажуючи землеробством ґрунти, пробувши на одному місці років 50–70, покидали його і переходили на „свіжі“ землі. Житла з дерева та глини, які за цей час старішали – спалювали.

trypil 08

ukrzurnal.eu pdf uz 2010 05.pdf 5

Реконструкція спалення трипільського житла.

дослід-по-спаленню-житла

 

VbJ7VLRZikg

Рештки таких згарищ і знаходять археологи, при цьому ніхто глиняних плиток для підлоги не випалював. Шар перепаленої глини – це здебільшого підлога другого поверху, який під час пожежі прогорів, впав і придушив під собою те хатнє начиння, яке було під ним, тобто на рівні землі. Як вам така ідея?! Тим більше, що дійсно, під шаром глини часто знаходять битий посуд та інші речі, а увесь прямокутний „корж“ трипільської підлоги має знизу чіткі відбитки від дерева, на яке глина намащувалася і на якому трималася. Ця теорія, яка з’явилася завдяки Всеволоду Маркевичу на початку 60-х років, до цього часу має багато прихильників і перевіряється низкою експериментів. Крім того, деякі моменти вказують на те, що таке спалення жител могло бути ритуалом покидання поселення.

Науковою сенсацією стало відкриття у 60-х роках трипільських поселень-гігантів, які розшифрував з військових аерофотознімків майор Костянтин Шишкін.

У 1981 році Інститут археології УРСР створив комплексну Трипільську експедицію, яка складалася з чотирьох загонів і більше десяти років активно вивчала це питання. До справи вдалося залучити геофізиків. Саме вони розробили метод, який давав можливість без „входження“ в землю знаходити місця стародавніх будівель. Так наплан Тальянок нанесли 2700 таких місць, на Майданець – 1500.   Більше ста років розкопок, десятки вчених – і ми маємо можливість трохи відкрити завісу таємниць народу, який ми називаємо трипільським. Сформувавшись як окрема культура, плем’я, яке знало хліб, розводило худобу, знало мідні знаряддя праці, поступово з Румунського Попруття рухалося через теперішню Молдову на схід, множачись і займаючи все більші території. Напевне тут, на нашому Сході, відбувалось змішання з частиною місцевих племен, що і привело до появи яскравої різновидності окремих трипільських груп. Величезні поселення з’явилися в кінці ІV тис. до н.е. в тих місцях, де трипільці межували зі скотарями. Продовжуючи  триматись старих „молдовських“ місць, лише на території сучасної України вони зайняли площу у 200 тис. кв. км і залишили по собі більше півтори тисячі поселень.

Напевне, для своїх сусідів трипільці були об’єктом наслідування і заздрощів, їх захоплювали тисячі гектарів збіжжя, ревіння худоби, мідні речі та прикраси. Хотілося бути схожими на них, одягатися так, як вони, доводилося боятися їхніх могутніх богів.

До пори до часу. Проіснувавши півтори тисячі років, один із центрів поширення землеробства швидко зійшов з історичної арени, не залишивши по собі жодних свідчень, крім археологічних. В період свого занепаду трипільці місцями переймають поховальні обряди сусідів – напевне, їхні боги вже не могли їх захистити.

Сотня років досліджень трипільської культури виявила нові загадки давнини і їхня кількість не є меншою, ніж на час, коли Вікентій Хвойка лише почав вкопуватися в ґрунт поблизу містечка Трипілля.

Давні елліни вважали, що однією з головних ознак цивілізованого суспільства є належне вшанування богів. Свої переконання вони втілювали в життя, не шкодуючи ані часу, ані коштів. Однак подібна традиція, як показуютьархеологічні дослідження, набагато давніша за античну добу. І саме там, в тисячолітній глибині, дослідники нині шукають (і знаходять) витоки не лише античних, але й сучасних релігійних поглядів та обрядів.

В часи неоліту та мідного віку давні європейці доклали чимало зусиль для спорудження величних храмів, а те, скільки часу та ресурсів вони витратили на виготовлення культових речей, чимало з яких мали одноразове використання, безумовно гідне здивування та поваги.

У давні часи обряди, ритуали та свята були важливою складовою частиною життя, адже їх головною метою було забезпечення порядку та вічного кругообігу життяу Всесвіті. Подібна праця не могла перериватися ні на мить – надто важливою вона вважалася. Отож з цієї точки зору можна розглядати і чи не всі археологічні знахідки, пов’язані з трипільською культурою (докладно цю тему розглянуто у науково-популярному виданні Н. Б. Бурдо Сакральний світ трипільської цивілізації, Київ, Наш Час, 2007 – прим. автора).

Є підстави вважати, що склався певний календарний цикл свят, багато у чому подібний до того, який описаний етнографами та існує в наші часи. Кардинальні зміни не сталися навіть після хрещення Русі. Адже так само, як і тисячі років тому, весна змінює зиму, настає час для сівби, а влітку – для збору врожаю; так само щодня сходить сонце, а вночі люди спостерігають за Місяцем, який „народжується“ та „старіє“. Хіба що зоряне небо дещо змінилося із трипільських часів.   

 ACfdETw6A6g

Вшановували трипільці Велику Богиню, Матір всього сущого, інших богів і богинь, образи яких, на думку вчених, втілено у керамічних статуетках, посуді, але й у зображеннях на посудинах та статуетках. Вони мали досить складний та багатий пантеон – лише вивчаючи статуетки, дослідники виділили понад півтора десятка антропоморфних образів. Всемогутні боги, як відомо, могли перевтілюватися, тому й на посуді можна знайти фантастичних з нашого погляду істот – з двома тулубами і чотирма руками, або лише з довгими руками, без ніг, які „зависають“у пентаграмах.

Вшановували богів у трипільські часи так само, як вшановують божества сучасні жителі планети Земля: у храмах різних конфесій, у святковому одязі, зі співами та музикою, урочистими процесіями, обрядами, сутність яких за довгі тисячоліття не змінилася.

Важлива складова обряду – жертвопринесення. Це могла бути безкровна жертва – зерно, узливання, офірування певних речей. Однак „процесії“ тварин, зображені на посуді, знахідки кісток у певному контексті свідчать: узливаннями трипільські жертвопринесення не обмежувалися. Відбувалися ці дійства у відповідний час в різних місцях: у житлах, громадських спорудах (які з повним правом можемо називати храмами – вони відтворені самими трипільцями у керамічних моделях споруд), навіть під відкритим небом – відомі так звані „ландшафтні святилища“, для яких використовували особливі ділянки на берегах рік, „священні гаї“ тощо.

318909 537783149571816 1702851814 n

Навіть печери, „підземний світ“, були використані трипільцями для проведення обрядів. Найвідомішою подібною пам’яткою є печера Вертеба на Тернопільщині, де виявлено не лише жертовний посуд, статуетки, але й поховані у певному порядку людські кістки. У цьому місці обряди проводили також і на поверхні, а використані при цьому речі (посуд, статуетки, кістки тварин) поглинала сама земля – розкопки виявили тріщини у камені, заповнені подібними знахідками. Адже одним із важливих правил жертвопринесень було те, що задіяні у ньому предмети мали бути надійно поховані, адже набували неабиякої магічної сили і більше не могли залишатися у цьому світі – надто небезпечними були для нерозважливих людей, хоча булиі винятки з цього правила.

Temple of Nebelivk

Вивчаючи трипільські статуетки, дослідники звернули увагу на незвичайний одяг, зображений на них: короткі спіднички чи нараменні пов’язки, жилетки, тощо – а на більшості одяг відсутній взагалі. Саме в подібному вигляді виступали учасники давніх ритуалів. Не обходилося без музичного супроводу і танців – останні зображено на мальованому посуді, можна побачити окремі жести – руки підняті чи закладені за голову, уперті в боки.

Керамічні посудини з антропоморфними піддонами відтворюють давні хороводи, у яких приймають участь від двох до трьох пар танцюристів – так само, як і у традиційних обрядових танках, які відтворюють фольклорні ансамблі різних країн(не лише) Європи.

Під час обрядів використовували посуд, виготовлений у вигляді тварин і людей, статуетки – такі речі часто знаходять розбитими, а їх частини часом трапляються у різних сусідніх житлах. Це означає, що учасники обряду розібрали між собою частинки, скажімо, статуетки, які під час обряду набули певної сили і могли бути використані в якості оберегів. Керамічні моделі жител теж використовували під час обрядів, після чого могли розділити між учасниками і частини прикопати поблизу власної оселі, як кажуть нині, „на щастя“. Обереги та амулети супроводжували мешканців трипільських селищ від народження до смерті.

Подібна магічна складова трипільских ритуалів була досить вагомою. На проведення свят і обрядів люди не шкодували ні часу, ні зусиль, ні майна та харчів – надто важливою була ця повсякденна праця. Була й інша сторона – лише на свята, як правило, можна було як слід наїстися м’яса жертовних тварин.

0882149b29c9fc073148709e873e1018

Одним із найвеличніших ритуалів, як вважають дослідники, було спалення трипільських поселень. Коли наставав час переселятися на нове місце, то вогонь переносив у інший світ старі споруди, наповнені посудом, запасами харчів та іншими речами, потрібними предкам, які вже відійшли у потойбічний світ. Ця жертва мала забезпечити також добробут і процвітання громади на новому місці. Завдяки цьому звичаю трипільців, коріння якого можна знайти у ритуалах більш давніх неолітичних культур Балкан та Подунав’я, якраз і дійшли до наших днів тисячі і тисячі посудин, статуетки, залишені тисячоліття тому у житлах перед тим, як вони були віддані вогню.

Зауважимо, ця традиція проіснувала в трипільському світі понад дві тисячі років, а це означає, що релігія цих племен побутувала майже у незмінному вигляді впродовж цього часу. Часом її називають „первісною“ або „примітивною“, однак хіба можуть вважатися такими уявлення про Вищу Силу, Вічність та Безсмертя, які й нині є основою релігій, які вважаються „світовими“?

 

Трипільська протописемність

Якщо на окремих землях з часом і виникали нові звичаї, або дещо призабувалися старі, символіка зображень на посуді та статуетках залишалася однаково зрозумілою трипільцям, які жили від Карпат до Дніпра. У цьому сенсі це були часи суцільної „магічної грамотності“, адже, окрім усної традиції, лише знакова система, втілена у зображеннях на посуді, що їх дослідники зазвичай іменують „декором“, забезпечувала тяглість традиції та передачу важливої інформації. Окрім того, нанесені на посуд символи були надійним засобом спілкування з вищими силами, до яких трипільці ніколи не забували звертатися з надією та впевненістю у позитивній відповіді. Адже і вони на землі не шкодували сил на вшанування богів та підтримки рівноваги у Всесвіті.

tartaria-tabletleri-500x281

Tartaria tablets

Тертерійські таблички, культура Вінча, Балкани. Дошумерська писемність.

Gradeshnitsa front

Табличка знайдена в Болгарії, відома під назвою "Gradeshnitsa tablets", 5000 р. до Р.Х.

Sumerian 26th c Adab

Шумерська табличка.

Подібна знакова система, яку дослідники розглядають в якості піктографічної писемності, мала в майбутньому всі шанси перетворитися на звичну нам формуписьма, як це сталося у Єгипті або Месопотамії. Трипільцям частина знаків перейшла від найдавніших неолітичних культур Європи. Певний відгомін створеного ними ще у VI тис. до н.е. так званого „дунайського письма“ дослідники знаходять у писемності Криту та Мікен III-II тис. до н.е. Мешканці трипільського світу поповнили давнє „дунайське письмо“ власними символами, число яких досягло кількох сотень. Залишалося лише дещо поповнити набір знаків та перейти до „лінійних написів“, однак цього, схоже, так і не сталося, хоча подібні спроби зафіксовані археологічними знахідками.

* * * 

Однак невблаганно спливав час, і трипільський світ вступив у часи свого занепаду. Подібні моменти є критичними для більшості релігійних систем і завершуються певним їх переглядом чи забуттям – повним або ж частковим. Схоже на те, щось подібне відбулося у випадку з трипільцями. Криза – економічна, за нею суспільна наприкінці IV тис. до н.е. виявилися надто складними випробуваннями, аби все залишилося, як було. Ми можемо спостерігати, як люди поступово відмовлялися від якихось обрядів – скажімо, перестали спалювати житла із численними дарами (власне, самі житла змінили свою конструкцію), поступово зникла традиція виготовлення (а отже, і використання) керамічних статуеток, а ті, що виготовлялися, вже були зовсім не схожими на давні.

Вражає різноманітність поховальних обрядів цього часу: тут і кремація (у Подніпров’ї), ґрунтові могильники з кістяками на Дністрі, кургани з конструкціями із каменю на півдні – відчувається, що люди гарячково шукали нових шляхів у досягненні одвічної мрії про безсмертя.

Однак трипільска спадщина виявилася досить привабливою для нових спільнот, які постали на початку ІІІ тис. до н.е. Зокрема ми знаходимо певний відгомін трипільської знакової системи на посуді, створеному носіями катакомбної культури – хоча можна і сперечатися стосовно джерела їх магічних пізнань. Керамічні статуетки, які вже зовсім не схожі на трипільські, на початку ІІІ тис. до н.е. почали використовувати у магічній, поховальній практиці носії сусідніх культур.   У ці часи мальований трипільський посуд ще продовжували виготовляти у кількох ремісничих центрах на Дністрі. Ці вироби напевно мали значну цінність, адже знаходять їх, як правило, у найбагатших похованнях, і то в невеликій кількості. Так трипільська культова традиція стала набутком сусідів, подібно до того, як це сталося з традиціями багатьох зниклих цивілізацій Давнього Світу.

Нині можна лише будувати припущення, яким саме чином символіка доби неоліту дожила до наших днів, але ми можемо побачити на писанках та у вишивках прадавні знаки, відомі ще трипільцям: розділений на чотири частини ромб, „безконечник“, спіраль тощо. Можна сказати, що трипільцям вдалося досягти своєї мети – завдяки створеному колись, про них згадують і нині, отож, певним чином мети – вічності – досягнуто, хоча, можливо, і не таким чином, як вони сподівалися.

Clip2net 180124151952

Сурмить Трипілля.  В наш серцевий біль.
Горять Сонця... Коричневіє глина...
І ключиться в зеленоводі піль
зароддя класне - живизни краплина.

Сім тисяч літ...  Отут.  На цій землі,
Творили власний Рай кмітливі люди,
привиділи: воскреснуть із імли,
і вічна слава їм на світі буде.

Палали горна.  Горщики гули
в двотисячному жарі на планеті.
Світились очі майстра з під золи -
трималася культура у секреті.

Святий секрет той рятував їх люд,
усяка зайда блякла в ойкумені,
по чистих таблицях стікав чужинський блуд, -
орнаменти багрянились знаменні.

Ніхто їх поля перейти не міг.
Що - сотні років? - тисячі їх в Небі!
Кладе нам Хронос диво на поріг,
коли трипільцями стаємо при потребі.

До дива - нам лиш руку простягти:
це ж в Майданецькім, тут, у Кукутенах,
столиччя міст - історії свати -
нам вісті шлють по зріднених антенах.

О, гени-гени -- звуки потайні,
правістя мислі, рознарядка тіла,
індеферентні ви для нас? - ба ні! -
Їх нація своїх собі хотіла.

Природа мислячих у нас - з мільйонів літ,
із Білозірр'я ми, мов з неба , - на Землиці.
Трипілля ж - поспіль Зоряний Політ:
задивлені у Небо їхні лиця.

І все те видиво у нас, отут було!
Зайдім в свою комору - збіжжя: гори!
Родилось.  Мерло.  Знов лицем цвіло.
Якраз до нас - до нас! - воно говоре.

Прокреслюють проміння небеса.
З музею горщик переходить в хату.
Яка збагненна у горі краса!
Як думка гріє думку пелехату!

Народ, що був, назовсім не зника --
він в чомусь та вкарбується на суші:
така знайома в пластиці рука!
такі зрідні нам, ще з Трипілля, душі!

Це ж тут!  це ж тут - не десь у Гімалаях,
та - ба! - і не в московських болотах, -
тут - глина й мисль, і Лада преблагая,
і дух Трипілля попелом пропах!

Земля і Небо вивищились в Вись,
в суціллі Світу Новий День світає,
Вода з Вогнем всуміж перелелись - 
жовтаво-голубійний дар Валдаю.

Живе з живим ключиться повсякчас,
у сплеску барв - розводи пурпурові, -
все в тій кераміці ріднить із нами нас,
яріє кров, пряде чуття здорові.

Трипілля з нами всі віки було,
як зілля з горщиком, настояне , цілюще,
як для уфологів присутність НЛО,
як шал комп'ютерний, що в нас все дужче й дужче...

Сурмлять Три Поля...  Движеться Земля...
Стирає орій піт з чола додолу...
Ми більТрипілля чуєм відтіля -
І хлюскіт вод, і таїну стодолів.
(Володимир Даниленко, Україна, Київ)

 

- Культурно-історичний ресурс "Спадщина Предків", за матеріалами журналу "УЖ"

Скачати повну версію: 5/2010 [PDF, 3 Mb] 


Теги:     Трипілля      трипільці      пращури      праукраїнці      Тальянки      Хвойка      культура      традиція

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus


RSS канал Спадщина Предків Facebook Спадщина Предків Vkontakte Спадщина Предків Телеграм Спадщина Предків Twitter Спадщина Предків Instagram Спадщина Предків Flickr Спадщина Предків

Опитування

Який період історії для Вас є найцікавішим?
 

loading...