СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Трипілля ДОСЛІДЖЕННЯ ТРИПІЛЬСЬКИХ ПОСЕЛЕНЬ ПО p. ЛЯДОВІЙ У СЕРЕДНЬОМУ ПОДНІСТРОВ'Ї

ДОСЛІДЖЕННЯ ТРИПІЛЬСЬКИХ ПОСЕЛЕНЬ ПО p. ЛЯДОВІЙ У СЕРЕДНЬОМУ ПОДНІСТРОВ'Ї

e-mail Друк
Рейтинг 0.0 з 5. Голосів: 0

U111111ntitled-3777777Пам'ятки трипільської культури у Середньому Подністров'ї досить добре вивчені, до того ж досліджувались поселення різних етапів розвитку культури.1 Але роботи, в основному, були зосереджені по берегах Дністра та нижніх течіях його приток, тоді як верхів'я, особливо лівих приток, зостались недостатньо обстеженими. Якщо в першій чверті XX століття тут проводились розвідки та невеликі розкопки трипільських поселень2, то в подальшому, після робіт Південно-подільської експедиції3 , значних досліджень майже не було. Між тим, межиріччя Дністра та Південного Бугу цікаве в тому плані, що по цій території проходили шляхи розселення трипільських племен з корінних земель на схід.

У 1983 р. Вінницьким загоном Лісостепової Правобережної експедиції ІА АН України та співробітниками Вінницького краєзнавчого музею велися розкопки трипільських поселень біля села Ходаки (Барський район Вінницької обл.). Поселення знаходиться у 2,5 км на південний захід від села (ур. Дубки), та займає схили плато, яке переходить до заплави річки (лівий берег). Поселення має площу біля 7 га - 400 м пд.- з. на пн.- с. та 150-200 м з пн.-з. на пд.-с, тобто воно займає тільки східні схили плато. Судячи з того, що на поверхні зафіксовані залишки глинобитних жител, поселення мало «класичне» кругове планування. Кілька «площадок» у північній частині поселення було частково зруйновано траншеями газопроводу Уренгой - Ужгород.

У південно-східній частині поселення при допомозі геомагнітної розвідки вдалося виявити залишки невеликого глинобитного житла у вигляді шару обпаленої глини, що залягав на глибині 30-45 см від поверхні на межі чорнозему та гумусованого суглинку. Житло мало прямокутну в плані форму: довжина — 6 м, ширина — 4 м (рис. 1). Товщина культурного шару — 15-20 см. Обпалена глина залягала суцільним шаром, що розтріскався на невеликі аморфні шматки (рис. 1). У верхній частині ці шматки зберігали відбитки пальців у вигляді мазків — сліди загладжування поверхні обмазки. Глина, не дивлячись на значну домішку полови, щільна, з високим, аж до шлаку, ступенем випалу. Проте випал нерівномірний по площі, а по периметру житла зустрічались ділянки глиняної «крихти». Залягання обмазки не було горизонтальним, деякі шматки знаходились на ребрі та у перевернутому положенні. Ніяких деталей інтер'єру на поверхні обмазки не зафіксовано. Розборка ‹‹площадки›› показала, що шар глини намазувався на дерев'яний настил, про що свідчать відбитки вузьких плах та жердин у нижній частині обмазки. Орієнтовані відбитки хаотично, але вдалося прослідкувати домінуючий напрям — з пн. на пд.-с, тобто перпендикулярно довжині будівлі. Товщина обмазки була не однакова на всій площі. Найбільш масивні шматки (7-10 см) знаходились у східній частині та по периметру житла, в центрі ж товщина не перевищувала 5 см. В розломах шматків глини чітко видно, що найвищу ступінь випалу глина отримала в нижній частині, що краще фіксується в центрі «площадки». Помічена неоднакова насиченість глини рослинною домішкою — в центральній частині, полови в масі була мінімальна кількість. Під шаром обмазки, на рівні земляної підлоги зафіксована неглибока яма (35 см від денної поверхні), що мала округлу в плані (діам.— 1 м) та лінзоподібну в розрізі форму. Її заповнення складали фрагменти кераміки та шматки глини. Поряд знаходилась нижня частина глиняної жіночої статуетки. Більшість знахідок виявлено на рівні залягання обмазки, але немала їх кількість зустрічалась під шаром глини, на земляній підлозі. Так у північному куті «площадки» знайдені були розвал грушоподібної посудини та фрагменти великого біконічного глечика. Поряд знаходився кам'яний розтирач. У західній частині будівлі зафіксовані розвал біконічної посудини, уламок глиняної чоловічої фігурки, окремі фрагменти кераміки, а у південній стороні — ціла амфора, розвал конічної миски, великої посудини кратероподібної форми, фрагменти кубків. Частина фрагментів у результаті повторного випалу була ошлакована та деформована. За межами залягання обмазки зустрічались окремі фрагменти кераміки, мілке каміння, ділянки глиняної «крихти».



Таким чином, «площадку» можна реконструювати як залишки невеликої легкої будівлі господарського призначення, що мала земляну підлогу з неглибокою ямою в центрі та перекриттям горища, яке складалося з тонкого шару глини, намазаного на дерев'яний каркас, що спирався кінцями на подовжні глинобитні стіни. Відсутність, з одного боку, характерних для трипільських жител деталей інтер'єру (печі, вогнища, вимостки), кісток тварин, знарядь праці, інших господарських абовиробничних відходів, а з другого боку — відносно велика кількість столового посуду, до того ж переважно великого розміру та закритих форм (кухонної кераміки маємо кілька фрагментів), може слугувати підтвердженням призначення даної «площадки» як будівлі для зберігання господарських припасів. Аналогічне сховище було розкопане на поселенні біля села Коновка (площадка № 4)4. Подібні будівлі, що входили поряд з житлами до єдиного житло-господарського комплексу, складали значну частину усіх будинків на поселенні, що потребує обліку при палеодемографічних розрахунках.


Не дивлячись на те, що керамічний матеріал подано досить фрагметарно, вдалося реконструювати деякі форми та частково орнаментацію (рис. 2). За техніко-технологічною ознакою кераміка розділена на дві групи — кухонну та столову (рис. 2).



Рис 2. Кераміка, пластика, знаряддя праці Ходакського поселення.


Кухонна кераміка (менше 1 % комплексу) вироблялась із глини з домішкою в тісті піску, зерен кварцу, або товченої черепашки. Випал сильний, рівномірний. Кухонний посуд представлений за формою тільки одним типом — невеликим тонкостінним горщиком з округлими плічками та невисокими, трохи відігнутими назовні вінцями. Поверхня посудин добре загладжена. На плічках маємо орнаментацію у вигляді горизонтального ряду вдавлень або зашипів — на вінцях вертикальні розчіси, а по краю неглибокі насічки.

Столовий посуд ліпився із добре відмуленої глини з незначною природною домішкою мілкого піску. Маса черепка щільна, високого, рівномірного випалу. Зовнішня поверхня посудин вкривалась тонким шаром ангобу із чистої, відмуленої глини. Ангоб в свою чергу фарбувався (фон) у жовтогарячий або світло-жовтий колір. Розпис чорною або темно-брунатною фарбою (рідше в сполученні з червоною фарбою) займав верхню половину корпусу посудин. Лощіння поверхні не зафіксовано.

Вдалося визначити 9 типів форм столової кераміки. Незначною кількістю представлені миски. В більшості це були зрізано-конічні миски з загостреними або потовщеними та горизонтально зрізаними вінцями. Ангоб та розпис наносився тільки на внутрішню поверхню. Найчастіше застосовувалась орнаментальна схема з двох дугоподібних стрічок із тонких ліній, що заходять в центрі одна за одну. На кінцях стрічок невеликі зафарбовані овали. Одна миска прикрашена була фестонами. Рідше зустрічались напівсферичні миски, розпис яких складався тільки з горизонтального ряду невеликих трикутників з обох боків вінець. Знайдено також фрагмент напівсферичної миски з зооморфним наліпом.

Наступним типом, теж мало чисельним, є кубки, що поділяються за формою на два підтипи: а) невеликі, приземкуваті, з округлими плічками та майже вертикальними вінцями; б) гостро-реберні, з увігнуто-циліндричною горловиною та відігнутими краями вінець. Кубки розписувались метопною схемою, де вертикальними тонкими лініями (тригліф) орнаментований фриз розчленовується на метопи, поля яких зайняті навкісними лініями. Найбільш масовими типами столового посуду виступають біконічні та сфероконічні посудини. Серед біконічних маємо два підтипи: а)' невеликі, високі (висота перевищує діаметр плічків) посудини з округлими або гостро-реберними плічками, вузькою горловиною та відігнутими назовні невисокими вінцями; б) великі товстостінні посудини з відносно вузькими, гостро реберними плічками, широкою горловиною та високими трохи відігнутими прямими вінцями. До сфероконічних віднесені посудини трохи приземкуватої форми з широкими округлими плічками, зрізано-сферичною верхньою частиною корпусу, вузькою горловиною та круто відігнутими прямими або лійчастими вінцями. Деякі екземпляри мають на плічках ручки-вушка. Посудини цих двох типів розписувались або схемою «Tangcntenkreisband» або S- подібними дугами у широкому фризі.


Схожі за формою до попередніх типів амфори. Вони бувають невеликих розмірів з широкими округлими плічками на середині (інколи трохи нижче) висоти корпусу, широкою горловиною, невисокими, круто відігнутими, прямими, або високими, плавно відігнутими лійчастими вінцями на шийці яких обов'язково присутні дві ручки-вушка. Для амфор притаманна «лицьова» схема розпису.

Досить чисельний тип — грушоподібні посудини з високими, широкими, опуклими плічками, різким вигином до невисоких вертикальних, або трохи нахилених усередину, вінець. Зрідка грушоподібні посудини мають трохи округло тілу форму з плавним вигином до високих циліндричних вінець. Вказаний тип орнаментувався схемою «Tangcntenkreisband» та, інколи, композиціями у вигляді фризу з навкісних широких смуг. Грушоподібні посудини супроводжують шоломоподібні покришки, орнамент яких у спрощеному вигляді повторює розпис попереднього типу.

Виділяється ще один тип — кратер. Це досить великі, товстостінні посудини з округлими плічками на середині висоти корпусу, широкою горловиною та високими прямими вінцями — раструбами, діаметр яких дорівнює діаметру плічків. По залишкам розпису можна припустити, що ці посудини орнаментувались у вигляді широкого фризу з S- подібних дуг. Серед знахідок маємо також фрагмент верхньої чаші біноклеподібної посудини, але встановити його форму та розпис не вдавалося.

Підрахунки столового посуду, включаючи фрагменти з культурного шару та підйомний матеріал, вказують, що більшість кераміки орнаментована різновидами схеми «Tangentcnkreisband», трохи менше S- подібними дугами, ще менше метопними композиціями та окремі екземпляри у вигляді фризу з навкісних дуг.

Серед інших знахідок потрібно відмітити фрагменти двох схематичних антропоморфних статуеток та уламки крем'яного ножа та серпа.

Крім розкопок Ходакського поселення досліджувалась трипільська пам'ятка біля села Ялтушків (Барського р-ну Вінницької обл.), де в 1978 році співробітником Вінницького краєзнавчого музею В. П. Прилипко було розкрито одне наземне глинобитне житло. Поселення Ялтушків І (ур. Борисове поле) знаходиться в 4 км на південний схід від села, на правому березі р. Лядова та займає розлогий схил мисоподібного виступу плато, утвореного довгою балкою з півдня і вигином ріки зі сходу, та з півночі на південь — біля 1000 м. Таким чином, ялтушківське поселення, маючи площу 100-120 га, є найбільшим з нині відомих трипільських пам'яток Подністров'я.5 Поселення має кругове планування. Візуально зафіксовано кілька концентричних кіл, по яким були розміщені глинобитні житла.

Розкоп 1978 року знаходився у південній частині поселення, біля лісопосадки. Тут була відкрита на глибині 0,7-0,8 м від поверхні, на межі чорнозему та гумусованого суглинку прямокутна в плані глинобитна «площадка». Довжина її з заходу на схід — 10 м, ширина — біля 6 м. Було зафіксовано три шари глиняної обмазки. Верхній шар зберігся лише окремими ділянками у вигляді невеликих аморфних шматків сильно перепаленої глини. їх поверхня мала сліди грубого згладжування, а в нижній частині зафіксовані відбитки вузьких плах та тонких жердин. Орієнтовані відбитки хаотично. Другий шар, на відміну від першого, залягав суцільним, щільним, горизонтальним масивом, розтрісканим на шматки великих розмірів. Найвища ступінь випалу (часто до шлаку) спостерігалась у центральній та південній частинах площадки. Шматки обмазки у центральній частині житла мали зверху тонкий шар підмазки з глини, в масі якої помітна домішка шамоту та піску, тоді як в глину основи обмазки домішувалась полова. Поверхня підмазки в одному місці була ретельно загладжена, що може вказувати на якусь вимостку, але її форма та розміри не піддаються реконструкції. В розрізі шматків другого шару видно, що глина намазувалась кілька разів — чітко фіксуються напластування (можливо сліди ремонтів). Вдалось прослідкувати, що дія полум'я була спрямована на нижню частину обмазки будівлі, тобто туди, де маємо відбитки колотого дерева, горбилів, широких плах, зрідка жердин. Орієнтовані відбитки здебільшого перпендикулярно довгій осі житла. На рівні другого шару в західній половині площадки знайдені були розвал амфори, велика зернотерка з каменю, фрагменти столової кераміки, а в середині — розвали грушоподібних посудин та амфор, фрагменти біконічної посудини, скупчення глиняних відтяжок (32 шт.), розвал покришки та кам'яний розтирач. За межами площадки, біля східного її краю знаходились розвали грушоподібних та біконічних посудин, амфор, кубків, мисок, уламки кількох крем'яних ножів.


Під другим шаром обмазки, на поверхні ґрунту розчищені були ділянки підмазані тонким шаром глини без домішок. Розрив в заляганні підмазки долівки (третій шар підмазки) проходив з півночі на південь, тобто поперек житла і вказував на місце внутрішньої перегородки, що ділила приміщення першого поверху на дві камери — східну (16 м ) та західну (34 м ). У південному кутку східної камери на підмазці підлоги знаходилось підвищення прямокутної форми (0,8 х 0,65, висота — 0,6 м). За складом глина підвищення та підмазки ідентична, тільки поверхня першого більш ретельно загладжена. У камері, біля перегородки на підмазці знайдені фрагменти кратеру, цілий кубок, розвал біконічної посудини, глиняна відтяжка, а біля перегородки зафіксовано розвал кухонного горщика з зооморфним наліпом. За межами підмазки, на земляній підлозі розчищені фрагменти великої миски, цілий кубок, розвал грушоподібної посудини, уламок крем'яного ножа.

Західна камера, що за площею вдвоє перевищувала східну, мала підмазку долівки тільки в центральній частині (18 м ). Підмазка складалась з двох тонких шарів глини, намазаних один на одний. їх поверхня добре загладжена. У північно-східному кутку камери на підмазку було нанесено ще один, третій, відносно товстий та щільний шар глини з домішкою шамоту та піску. Цей шар має площу приблизно 3 м . Поверхня його добре загладжена. На ньому було розміщено скупчення аморфних фрагментів стінок та склепіння печі. В плані вона мала прямокутну форму (1 х 1 м). Піч ліпилась стрічковим способом, в глині відмічена незначна домішка полови та велика кількість піску. Товщина стінок та склепіння від 8 до 15 см. З зовнішньої та внутрішньої сторони стінки мали грубо загладжені поверхні. Описана вже обмазка становила черінь печі, а виходячи за її межі утворювала припічну вимостку. Поряд знаходились розвали конічних мисок, двох біконічних та двох грушоподібних посудин і одного кратеру. Друга група посуду (дві грушоподібні посудини, шоломоподібна покришка, біконічна посудина) знаходилась трохи на схід від печі. Крім того, на площі камери виявлені ще розвали грушоподібної та біконічної посудин, шоломоподібної покришки, кубка, горщика, великого широкогорлого глека, конічної миски. Біля південного краю камери розчищені зернотерка та розтирач.


Розборка підмазки показала, що глина намазувалась безпосередньо на землю — в нижній частині підмазки фіксуються негативні відбитки поверхні ґрунту. Випал глини досить високий, але не рівномірний. В цілому, вищий ступінь випалу спостерігався в західній камері. В розрізі шматків підмазки видно, що найбільший випал глина зазнала у верхній частині, а далі випал поступово зменшувався (в нижній частині зафіксовані сліди кіптяви). Під шаром глини маємо окремі плями пропеченої землі.

У східній камері, під вимосткою виявлено було шар горизонтально викладених окремих фрагментів товстостінних столових посудин, що слугували фундаментом, на який потім була намазана глина. Подібний будівельний спосіб застосувався в житлах петренської локальної групи — Коновка (компл. № 12), Велика Слободка-Хрещате та ін.6 На місці перегородки не зафіксовано слідів стовпів. Мабуть, перегородка, як і зовнішні стіни була глинобитною.

Біля східного краю «площадки» знаходилась неглибока яма прямокутної форми (1,2 х 0,8 х 0,5 м), в заповнені якої були розвали біконічної посудини, двох конічних мисок, кубка, фрагменти біконічних та сфероконічних посудин, уламок крем'яного ножа, дрібне каміння, кістки тварин. Під час прокопки, нижче рівня підлоги, зустрічались окремі фрагменти кераміки, кістки тварин та ін., що свідчить про спорудження даного будинку тоді, коли найближчі ділянки були вже забудовані та заселені.

Аналіз особливостей пошарового залягання обпаленої глини, фіксація відбитків дерев'яних конструкцій, дослідження деталей інтер'єру дозволяє реконструювати площадку як залишки двоповерхового житла з земляною, частково підмазаною глиною, підлогою першого поверху, приміщення якого розділене перегородкою на дві камери, де в більшій камері знаходилась піч та припічне підвищення, а в меншій — вимостка. На глинобитні стіни перпендикулярно довжині житла було покладено дерев'яний каркас, потім обмазаний глиною, який слугував міжповерховим перекриттям. В центрі підлоги другого поверху знаходилась невелика вимостка. Житло також мало перекриття горища,яке складалося з легкого дерев'яного каркасу та тонкого шару глини. За межами житла біля його східної поперечної стіни знаходилась невелика яма господарського призначення.

Таким чином, житло Ялтушківського поселення досить складна будівля, що вказує на високий рівень житлобудівної техніки мешканців цього поселення. Загальний вигляд житла, деякі деталі інтер'єру, способи будівництва досить схожі з будівлями поселень Коновка, Варварівка VIII, Бринзени III та ін.7

Серед знахідок кількісно переважає кераміка. За техніко-технологічними ознаками вона поділяється на кухонну та столову (рис. 3).



Рис 3. Кераміка, трипільського поселення Ялтушків І.


Кухонний посуд малочислений. Виготовлявся він з глини з домішкою жорстви, мілкого піску, товченої черепашки. Поверхня посудин добре загладжена, інколи вкрита розчісами. За формою виділяються великі горщики з широкими, високими плічками та високими прямими вінцями. На вінця нанесені вертикальні розчіси, а по краю вінець та на плічках — ряди відтисків «гусениці», защипів, насічок. На вінцях одного з горщиків маємо зооморфний наліп, а самі вінця вкриті червоною вохрою. Другий підтип горщика — невеликий, тонкостінний, з м'яким S- подібним профілем, як правило, без орнаментації. Одним екземпляром представлена напівсферична миска з закраїною.

Столова кераміка ліпилась з добре відмуленої глини (іноді спостерігається природна домішка мілкого піску). Кераміка тонкостінна, доброго випалу. Поверхня посудин вкривалась тонким шаром ангобу, котрий потім фарбувався у жовтогарячий або майже білий колір, та вкривався переважно монохромним розписом. Інколи застосовувався біхромний малюнок — чорною та червоною, або чорною та білою фарбами. Частина столового посуду зберегла сліди недбалого личкування.

Основними формами столової кераміки є миски (конічні, напівсферичні, циліндроконічні), кубки (високі гостро-реберні та приземкуваті з округлими плічками, іноді з петельчастою ручкою), амфори (деякі з лійчастими вінцями), сфероконічні та біконічні (останні двох підтипів) посудини, кратери, грушоподібні посудини (кількох варіантів), покришки (зрізано-конічні, шоломоподібні, ступкоподібні), горщики. Крім того, серед підйомного матеріалу зустрінуті невиразні фрагменти біноклеподібних посудин та прямокутної в плані, з невисокими вінцями жаровні (?) на 4-х ніжках.

Основними орнаментальними схемами виступають класична «Tangentenkreisband», спрощені та деградовані тангентні композиції, метопна, меандрова (S- подібні дуги), фестонна, зрідка «совиний лик», «лицьова». Досить часто орнамент закомпоновано у два фризи, де верхній розписувався спрощеним малюнком у вигляді навкісних ліній, рядів трикутників, фестонів. В розписі зустрічаються зображення тварин.

Знайдені також глиняні відтяжки до ткацького верстату та фрагмент, можливо, моделі саней. Антропоморфної та зооморфної пластики не виявлено. З кременю виготовлялись ножі, вкладиші до серпів, кінцеві скребачки на пластинах та відщепах, відбійники, а з каменю — зернотерки, розтирачі, відбійники.

Крім розкопок загін проводив розвідки по р. Лядовій між селами Ходаки та Ялтушків.8 Так, напроти Ходакського поселення, на правому березі, на розлогому схилі мису, що утворився вигином ріки, було відкрито досить велике трипільське поселення. Воно знаходилось в 1 км. на південний схід від с Бригидівка (Барський р-он Вінницької обл.) та займало східну частину вказаного мису. Площа поселення біля 40 га (700 х 600 м). Сплановано поселення по концентричних колах. По залишках наземних глинобитних жител чітко простежується два ряди. З площі поселення, а також шурфів маємо досить виразний матеріал.

Посуд, переважно, відноситься до категорії столової кераміки, що вироблялась з тонко-структурної глини з природною домішкою мілкого піску. Столові посудини прикрашені або розписом, або заглибленим орнаментом. На деяких фрагментах зафіксована змішана техніка орнаменту — заглиблений в сполученні з розписом (чорна фарба). Заглиблений орнамент у вигляді спіральних композицій виконувався широкими дугоподібними стрічками, що складались з 5-6 глибоких та тонких ліній. Характерні були наступні форми — великі грушоподібні посудини з широкими округлими плічками та горизонтально розташованими вінцями без шийки; кратероподібні посудини з округлотілою нижньою частиною корпусу та високими і широкими вінцями-раструбами.

Серед розписної кераміки виділяються конічні та напівсферичні миски, приземкуваті кубки з широкими низькими округлими плічками та високою зрізано-конічною горловиною (іноді з ручками-вушками під вінцями); біконічні та сфероконічні (останні переважають) посудини з високими лійчастими або прямими вінцями; амфори — або приземкуваті, з низькими округлими плічками та лійчастими вінцями, або високі, з вузькими плічками та прямими вінцями; шоломоподібні покришки грушоподібні посудини з високими циліндричними вінцями; кратери з високими, широкими вінцями-раструбами.

Більшість посудин прикрашено чорним монохромним малюнком, але зустрінуті окремі фрагменти, розписані біхромним розписом (чорною та червоною, чорною та білою фарбами). Найбільш вживаними орнаментальними схемами були меандрова, волютна, «лицьова», зрідка тангентна та метопна.

Ще одну трипільську пам'ятку було виявлено на західній околиці с Ялтушків, на лівому березі р. Лядова. Поселення займає схили першої надзаплавної тераси та перекрите оселями мешканців села. Серед незначного підйомного матеріалу маємо столову кераміку з монохромним, біхромним і поліхромним розписом та прикрашену заглибленим орнаментом. Переважають округлотілі форми посуду, а окремі екземпляри мали невисокі кільцьові піддони.

Кераміка поселень Ходаки та Ялтушків І, незважаючи на деякі відмінності в посуді та своєрідність, в першу чергу, орнаментації, знаходить найближчі аналогії в посуді таких поселень як Петрени, Сороки-Озеро, Главан І, II, а також, до деякої міри, в матеріалах пам'яток типу Варварівка VIII.9 Це дозволяє віднести досліджені поселення до кінця середньої фази розвитку петренської локально-хронологічної групи (етап СІ за періодизацією Т. С Пассек).

Кераміка з Бригидівки вказує, що поселення відноситься до етапу ВИ та входить до групи пам'яток, нажаль досі слабо вивчену, які зберігають багато в чому традиції попереднього етапу ВІ/ВІІ (Кукутень АВ).

До цієй групи можна віднести поселення Бакота (ур. Пушкарівка), Голосків, Студениця (ур. Ланок), Мерсшівка-Четецус, Раковецьта, можливо, до деякої міри, Яблона 13, Флорешти 5.10

Пам'ятку Ялтушків II, з оглядом на малу кількість матеріалу, можна попередньо віднести до етапу ВІ/ВІІ (Кукутень АВ).

* * *
В останній час дослідники трипільської культури знову звернули свою увагу на пам'ятки етапу СІ у басейнах Пруту, Дністра та Півд. Бугу, зокрема на поселення петренської групи.11 Ці пам'ятки розглядаються або розділеними на ступені чи типи пам'яток12, або в межах однієї локально-хронологічної групи.13 Т. Г. Мовшою запропоновано виділити навіть окрему пстренську культуру.14 Таким чином, до петренської групи можна, на наш погляд, зарахувати поселення каракушанської, петренської, варварівської ступенів (за В. І. Маркевичем); мерешовського (частково) та петренського типів (за В. Я. Сорокіним); перший — п'ятий ступені пізнього періоду (за К. К. Черниш). (Свого часу К. К. Черниш виділяла сороцько-петренський локальний варіант.)

В межах петренської локальної групи дослідники виділяють сім (Т. Г. Мовша) або п'ять (С. М. Рижов) фаз розвитку.

Аналіз матеріалів пам'яток вказує на те, що в еволюції таких великих регіональних етнокультурних утворень, яким є петренська група, можна виділяти три фази розвитку — ранню, середню та пізню. Середня фаза, в свою чергу, розділяється на два ступені. До першого входять пам'ятки, що ще зберігають в деякій мірі елементи ранньої фази, а до другої — поселення, в матеріалі яких починають з'являтися ознаки пізньої фази. Більш дрібне розчленування пам'яток, яке було запропоноване Т. Г. Мовшею призведе до того, що нові відкриті поселення не вміщаючись за ознаками у встановлені жорсткі межі не можна буде залучати до схеми без її перебудови. Крім того дрібне розчленування петренських пам'яток (за Т. Г. Мовшею група за 200-250 років та зміну 6-7 поколінь пройшла в розвитку сім разів) логічно веде до того, що або поселення існували протягом життя одного покоління, або кожне нове покоління відчутно змінює форми та орнамент свого посуду. Цього фактично ні на одному поселенні не спостерігається. Викликає сумніви розширення хронологічних та територіальних меж петренської групи за рахунок включення більш ранніх поселень — Бучач, Голосково, Раковець, та кукутенських пам'яток Румунії (Кукутені-Бейчені (нижній горизонт), Гелсєшті)15 , останні мають свою лінію розвитку. Нажаль у статті Т. Г. Мовші, присвяченій петренській группі, чітко не вказані ознаки за якими визначаються фази, а деякі з них викликають заперечення. Так, дійсно, присутність у розписі білих ліній, штрихів, крапок, що обводили по контуру основний монохромний малюнок (стилістична група 2) наближує ранні петренські пам'ятки (Назвисько, Коновка, Ст. Каракушани, Вел. Слобідка-Хрещате (нижній горизонт) з поселеннями фази Кукутені АВ (Траян-Дялул-Фонтинілор, Гелесшті, Заліщики), але виступати ознакою тільки ранніх комплексів така орнаментація не може. Біла фарба в розписі не зникає, а застосовується не тільки на посуді пізньопетренських поселень (Ялтушків 1), але й на кераміці пам'яток інших локальних груп (Небелівка, Майданецьке, Ворошилівка, Блищанка) та віддалених територій (Пригорсні-Міч, Валені Дрегушені, Валя-Лупулуй, Бодаки, Коржова-Пасічисько).16 Сумнівними здаються такі ознаки як зародження в орнаменті мотивів «лицьової урни» на третій фазі (за Т. Г. Мовшою) або поява на четвертій фазі ступкоподібних покришок.

Дослідження останніх років дозволяють більш широко та дещо по-новому розглядати-питання походження і розвитку петренських племен. Вони займали територію Середнього Подністров'я та Попруття і частково Верхній Дністер, Дністро-Бужське межиріччя та Західну Волинь. За періодизацією Т. С. Пассек пам'ятки групи відносяться до кінця етапу ВII — етап СІ. Співставлення керамічних комплексів, особливо розписного посуду, пам'яток групи дозволяє простежити як хронологічні відмінності, так і локальні особливості, що відображали розвиток окремих груп населення. Т. Г. Мовша визначила в межах ареалу петренської групи три зони — північну (Верхнє Подністров'я та басейн р. Горині), південну (Середнє Подністров'я), південно-західну (Правобережне Попруття на території Румунії), четверта зона була тільки намічена у Буго-Дністровському межиріччі, а в хронологічному плані виділила сім фаз розвитку.17 На нашу думку в петренській групі окреслюється дві підгрупи — шипснецька (Верхнє Подністров'я, частково Середнє Подністров'я переважно правобережне та лівобережне Попруття) та, власне, петренська (Середнє Подністров'я). Поселень петренської групи в «класичному» вигляді на території Румунії поки що не зафіксовано. Кукутенські пам'ятки етапу В (синхронні Петренам) мають свою генетичну підоснову та відмінні від петренської групи шляхи розвитку, що звичайно, не виключає взаємовпливів між спорідненим населенням. В басейні Півд. Бугу відомі тільки поодинокі, «чисто петренські пам'ятки», до того ж відносяться вони здебільшого до пізнього часу (Гандрабури, Саражинка).

Різночасові поселення петренської групи доцільно, як вказано вище, розділити на три фази — ранню, середню (два ступені) та пізню.

До ранньої фази відносяться поселення Назвисько (плато), Марківці І, Мединя, Сокіл (Верхнє Подністров'я), Коновка (Пуцита), Велика Слобідка (Хрещате), Кудринці, Кам'янець-Подільський (Татариська), Попешти IV (Середнє Подністров'я), Ст. Каракушани, Бринзени IV, Коровія (Попруття). На цьому етапі в кераміці відбувається формування визначаючих групу типів посуду та орнаментальних композицій. В орнаменті переважає малюнок в стилі ?, значно в меншій мірі зустрічається стиль ?2. В розписі намічаються відмінності між петренською та шипенецькою підгрупами — для першої притаманні композиції: меандрова (S- подібні дуги), «Tangentcnkreisband», «лицьова», тоді як для другої — волютні, фестонні, метопні. Більш чітке розділення на дві підгрупи спостерігається на першому ступені середньої фази розвитку групи. До шипенецької підгрупи в Попрутті належать Магала, Ринчал; в Середньому Подністов'ї — Залісся, Дорошівці; у Верхньому Подністров'ї можливо Рогиня та Берем'яни. Деякі пам'ятки, що знаходяться на правобережжі Дністра, тобто в контактній зоні обох підгруп, зазнають значного впливу збоку петренської підгрупи (Непоротово, пункт 22). Власне петренські поселення вказаної фази зосереджені в Середньому Подністров'ї—Ходаки, ЯлтушківІ, Підпилип'я, Кубачівка, Раколупенці, Мельниця-Подільська та ін. Домінуючим в кераміці цих пам'яток виступає стиль?1?. Інші стилі (?2, ?1?) зустрічаються рідко.

«Класичного» вигляду пам'ятки обох підгруп набувають на другому ступені середньої фази — Петрени, Главан 1, II, Ходоровці, Каплівка, Бернашівка, Сороки-Озеро, Стіна І, IV (петренська підгрупа), Шипенці-Б, Чернівці, Бабино, Грушівці, Личківці (шипенецька підгрупа). На цьому ступені в орнаментації з'являється розпис стилю ?1а. На пізній фазі (Липчани, Варварівка VIII, Циплешти, Рашків XI, Городище) крім зміни форм посуду та трансформації деяких орнаментальних композицій, стиль розпису ?1а набуває все більшого значення, а сфера його вживання значно розширюється. В шипенецькій підгрупі також відбуваються помітні зміни — орнаментальні композиції наближаються до розпису посуду, який пізніше спостерігається на пам'ятках кошиловецької групи (Кунисівці).

Розглядаючи питання походження пам'яток петренської групи слід вказати, що дослідники вбачають її підоснову в пам'ятках типів Солончени II, Заліщики (етап ВІ/ВІІ) трипільської культури) та фази Кукутені АВ.18 Але між поселеннями солонченської і заліщицької груп та пам'ятками петренської групи спостерігається значний розрив у часі. Цей проміжок заповнюють пам'ятки типу Раковець та типу Мерешовка-Четецує ІІІ, що пов'язані між собою єдиною генетичною лінією розвитку.19 Доцільно виділити вказані пам'ятки у раковецьку локально-хронологічну групу, в межах якої вирізняються рання фаза (типу Раковець) та пізня (типу Мерешовка-Четецує III). Безпосереднім попередником петренської групи виступають пам'ятки пізньої фази раковецької групи.20 Для керамічного комплексу поселень ранньої фази характерним є збереження посуду, оздобленого заглибленим орнаментом (іноді в поєднанні з розписом), а також з розписом стилів ?1 ?2 ?4а. На пізній фазі переважає стиль Є. В орнаментації зустрічаємо меандрові композиції, волюти, «лицьові» схеми. Зосереджені поселення групи переважно в Подністров'ї. До першої фази відносяться поселення Раковець, Михайлівка IV, Флорешти V, до другої — Мерешовка-Четецує III, Бринзени VIII, Каларашівка, Волошкове (коло церкви), Бакота (Пушкарі), Студениця (Ланок), Лоївці, Березівські хутори (пункт 39), Голосково (верх, горизонт), Бригидівка, Кормильче, Дерешове, Незвисько III, Коржова І, Грушів, Одаїв, Белелуя 6, Борщів 5, Городниця-Городоще.

Вже починаючи з ранньої фази племена раковецької групи просуваються в східному напрямку, поступово освоюють Побужжя (Біликівці, Немирівське.21 На пізній фазі вони розширюють свою територію в Побужжі та виходять на Західну та Східну Волинь (Сосни, Вербівка 1,2, Криштопівка, Тростянчик, Кальник, Селище, Станіславка, Борисівка 2, Бондурівка II, Кароліна (Зарудинці), Бодаки, Ланівці, Коржова-Пасічисько, Любар (Громада))22. В кераміці поселень Побужжя маємо характерні особливості — зберігається заглиблений орнамент та стиль розпису ?2. Саме общини раковецької, а не петренської групи, поряд з посткліщівським населенням та племенами «східної» лінії розвитку становили підоснову володимирівської групи.23 В басейні Півд. Бугу відомі поселення другого ступеня середньої фази петренської групи (Гандрабури, Саражинка), а на Волині тільки пізнього (Пединки, Вигнанка (Грабовці, Заставок). Синхронними раннім петренським пам'яткам в Побужжі виступають поселення типу Кринички, в кераміці яких з'являються елементи, що у подальшому стануть характерними для посуду чечельницької групи24. Вказана група сформувалась під значним впливом з боку петренських племен, але починаючи з таких пам'яток як Немирів (Городище), Щербатове (Замчище), Чечельник, Черкасів Сад II, Рахни Собові (відповідають середній фазі розвитку петренської групи) та особливо на пізньочечельницьких поселеннях (Білий Камінь, Кирилівка) чітко спостерігається вплив томашівської групи.25 З'являються навіть синкретичні за характером пам'ятки (Стіна І, IV).26

На корінній території, пройшовши у своєму розвитку три фази, племена петренської підгрупи виступили основою формування пам'яток типу Варварівка XV (Варварівка XV, Костешти X, Ст. Куконешти III, Крутобородинці II), тоді як нащадки общин шипенецької підгруппи стануть однією із складових частин кошиловецької локально-хронологічної групи.

Рижов С. М.



ЛІТЕРАТУРА

1. ПассекТ. С. Периодизация трипольских поселений //МИА — М.; Л., 1949. — №10. — С. 5-43; Її ж. Раннеземледельческие (трипольские) племена Поднестровья // КСИА АН СССР — 1961. — № 84. — С. 5-203; Бибиков С. Н. Раннетрипольское поселение Лука-Врубливецкая на Днестре // Там же. — 1953. — № 38. — С. 7-98; Черниш Е. К. К истории населення знеолитического времени в Среднем Приднестровье // Там же. — 1962. — № 102. — С. 45-58; її ж. Энеолит Правобережной Украины и Молдавии //АрхеологияСССР. Энеолит СССР. — М., 1982, — С. 166-240; Мовша Т. Г. О северной группе позднетрипольских памятников // СА. — 1971. — № 1. — С. 31-54; її ж. Середній етап трипільської культури // Археологія Української РСР. — К., 1971. — Т. 1. — С. 165-175; її ж. Періодизація і хронологія середнього та пізнього Трипілля // Археологія — 1972. — № 5. — С. 3-23; Ті ж. Петренська регіональна група трипільської культури // Там же. — 1984. — № 45. — С. 10-23; Збенович В. Г. Хронологія пізнього Трипілля // Там же. — 1972. — № 7. — С. 3-25; Дергачев В. А. Памятники позднего Триполья. — Кишинев, 1980. — С. 50-153; Маркевич В. И. Позднетрипольские племена Северной Молдавии. — Кишинев, 1981. — С. 7-184.
2. Хвойко В. В. Раскопки площадок в с. Крутобородинцах Летичевского уезда Подольской губ. // Древности: Тр. Моск. Археолог, об-ва. — Т. 22. — Вып. 2. — С. 1-11; Гамченко С. С. Спостереження над даними дослідів трипільської культури 1909-1913 рр. // ТКУ. — К., 1926. — Т. 1. — С. 31-42; Рудинський Н. Я. Досліди на Кам'янеччині // КЗ ВУАК за 1926 р. — 1927. — С. 123-143; Щербаківський Д. М. Знахідки біля Могильова-Подільського // Там же. — 1927. — С. 167-172; Сіцінський Є. Матеріали до археології Поділля //ЗВУАК. — 1931. —Т. 1. — С. 33-42.
3. АртамоновМ. І. Південно-подільська експедиція //АП. — 1949. — Т. 1. — С. 257-262.
4. Шмаглий Н. М. и др. Трипольское поселение у с. Коновка на Среднем Днестре // АО за 1977 г. — М., 978. — С. 403.
5. Прилипко В. П., Рижов С. М. Дослідження трипільського поселення біля с. Ялтушків // Тези доп. VI Подільськ. іст.-краєзн. конф. — Кам'янець-Подільський, 1985. — С. 13-15.
6. Мовша Т. Г. Работы в зоне затоплення Могилёв-Подольской ГЭС//АО за 1979 г. — М., 1980. — С. 307; Шмаглій М. М. ,Рижов С. М., ДудкінВ. П. Трипільське поселення біля с. Коновка в Середньому Подністров'ї//Археологія. — 1985. — № 52. — С. 42-52.
7. Маркевич В. И. Позднетримольские племена... — С. 7-184; Шмаглій М. М. Рижов С. М. Трипільське поселення біля с. Коноека на Середньому Дністрі // Тези доп. V Подільськ. іст.-краєзн. конф. — Кам'янець-Подільський, 1980. — С. 115-116.
8. Рижов С. М. Дослідження трипільських пам'яток по р. Лядовій // Тез. доп. IX Вінниц. іст.-краєзн. конф. — Вінниця, 1990. — С. 11.
9. Штерн Э. Р. Доисторическая греческая культура на юге России // Тр. XIII Арх. съезда в Екатеринославле в 1905 г. — М., 1906. — С. 9-95; Черныш Е. К. Трипольское поселение Сороки-Озеро// КСИААН СССР. — 1970. — Вып. 123. — С. 77-83; Бикбаев В. М. Исследование поселення культури Кукутень-Триполье Главан І // Материалы и иселедопания по археологии и зтнографии Молдови. — Кишинев, 1992. — С. 101-117; Маркевич В. И. Позднетрипольские племена...— С. 192.
10. Шумова В. А. Трипільське поселення біля с. Бакота на Дністрі // Тези доп. VI Подільськ. іст.-краєзн. конф. — Кам'янець-Подільський. 1985. — С. 13-15; Сорокин В. Я. Раскопки многослойного поселення Мерешовка-Четзцуе в 1980 г. // АИМ в 1979-1980 г. — Кишинев, 1983. — С. 102-111; Черныш Е. К. Трипольское поселение Раковец // КСИА АН СССР. — 1973. — Вьш. 134. — С. 48-57; Попов С. И. Археологические памятники окресностей с. Яблона Глодянского района МССР // АИМ в 1970-197Г гг. — Кишинев, 1973. — С. 79-89; Його ж. Археологические исследования у с. Яблона //АИМ в 1973 г. — Кишинев. 1974. — С. 46-53; Борзияк И. А.,ДергачевВ. А. Раскопки на трипольском поселении Яблона I // АО за 1977 г. — М., 1978. — С.465; Тодорова Т. Д. Результаты исследований на поселении Флорешты V // АИМ в 1986 г. — Кишинев, 1992. — С. 58-72.
11. Збенович В. Г. Розвідкові дослідження трипільських поселень на Дністрі // Тези доп. V Вінниц. обл. іст.-краєзн. конф. — Вінниця, 1987. — С. 65-66; Збенович В. Г., Шумова В. А. Трипольская культура Среднего Поднестровья в свете новых исследований // Первобытная археология: Материалы и исследования. — К., 1989. — С. 97-106; Шумова В. А. Трипольское поселение Липчаны // Актуальные проблемы историко-археологических исследований: Тез. докл. VI Республ. конф. молодых ученых. — К. 1987. — С. 180-181; Колесников А. Г. О работе Днестровской экспедиции // Археологічні дослідження в Україні у 1990 р. —Луцьк, 1991, — С. 29-30; Бикбаєв В. М. Исследование поселения... — С. 101-117; Гусев С. О. Трипільське поселення біля с. Курилівка // Тези доп. VII Вінниц. обл. іст.-краєзн. конф. — Вінниця, 1989. — С. 12; Його ж. Пам'ятки розвинутого Трипілля в Середньому Побужжі //Тези доп. VIII Подільськ. іст.-краєзн. конф. — Кам'янець-Подільський, 1990, — С. 15-16.
12. Маркевич В. И. Позднетрипольские племена... — С. 55-68.; Черныш Е. К. Энеолит... — С. 205-219; Сорокин В. Я. К проблеме хронологии памятников среднего триполья Молдавии // Раннеземледельческие поселения-гиганты трипольской культуры на Украине: Тезисы докл. I полевого семинара. — Тальянки, 1990. — С. 94-101.
13. Мовиш Т. Г. Пам'ятки середнього і пізнього Трипілля в Подністров'ї // Тези доп. V Подільськ. іст.-краєзн. конф. — Кам'янець-Подільський, 1980. — С 113; її ж. О расселении племен культур Триполья-Кукутени в среднем и в начале позднего периодов // Археологические исследования на Украине в 1978-1979 гг.: Тез. докл. XVIII конф. И А АН УССР. — Днепропетровск, 1980. — С. 40; її ж. Петренська регіональна... — С. 10-23; її ж. Средний этап трипольской культуры // Археология Украинской ССР. — К., 1985. — Т. 1. — С. 213-217; Рыжов С. II. О периодизации трипольских поселений петренской группы // Актуальные проблемы археологических исследований в Украинской ССР: Тез. докл. Респ. конф. молодых ученых. — К., 1981. — С. 27-28.
14. Мовша Т. Г. Хронология Триполья-Кукутени и степные культуры эпохи раннего металла в ее системе // Проблемы археологии Поднепровья III — I тыс. до н. э. — Днепропетровск, 1984. — С. 66.
15. Мовша Т. Г. Петренська регіональна... — С. 19.
16. Dumitrescu II. Cercetari arheologie la Valeni (jud. Neamt) // SCIV. — 1950. — T. 2. — P. 19-50; Berlescu N. Asezarile cucuteniene de la Razboieni si Prigorcnii — Місі // SCS. Jasi. — 1955. — T. 4 (3/4). — P. 157-163; Dumitrescu VI. Aria culturii Cucuteni. — Bucuresti, 1979. — P. 13-71; Cynkulowski Al. Osiedle kultury irypolskiej w Bodakach nad Horyniem // WA. — T. 34. — Zeszyt-2. — Warszawa, 1969. — S. 221-227; Круц В. О., Рижов С. М. Пам'ятки трипільської культури Східної Волині // Минуле і сучасне Волині: Тези доп. ІІ Волинськ. іст.-краєзн. конф... — Луцьк, 1980. — С. 105-108.
17. Мовша Т. Г. Петренська регіональна група... — С. 10.
18. Там же... — С 19, 22.
19. Сорокин В. Я. К проблеме хронологии... — С. 97-98.
20. Гам же... — С. 98.
21. Заєць І. І., Гусев С. О. Трипільське поселення Біликівці // Тези доп. IX Вінниц. обл. іст.-краєзн. конф. — Вінниця, 1990. — С 14-15; Шмаглий II. М. Исследования в Майданецком // АО за 1986 г. — М., 1988. — С 352.
22. ХавлюкП. И. Материалы к археологической карте бассейна р. Соб // КСИА АН УССР. — К., 1956. — Вып. 6. — С. 18-21; Гусев С. О., Заєць І. І. Нові пам'ятки трипільської культури в Середньому Побужжі // Тези доп. VIII Вінниц. обл. іст.-краєзн. конф. — Вінниця, 1989. — С. 9-10; Цвек О. В. Охоронні розкопки на трипільському поселенні біля с. Тростянчика на Вінниччині // Тез. дон. IX Вінниц. обл. іст.-краєзн. конф. — Вінниця, 1990. — С. 8-9; Cynkalowski Al. Osiedle kultury... — S. 221-227; КруцВ. О. Пам'ятки трипільської культури... — С. 105-108.
23. Рижов С. М. Локально-хронологічне членування пізньотрипільських пам'яток у Буго-Дніпровському межиріччі // Тез. доп. НІ Вінниц. обл. краєзн. конф. — Вінниця, 1985. — С 47; Попови Т. А. О роли населення Поднестровья в формировании трипольской культуры Буго-Днестровского междуречья // Первобытная археология: Материалы и исследования. — К., 1989. — С. 142-148.
24. Косаківський В. А. Про деякі особливості трипільського поселення Чечельник // Раннеземледельческие поселения-гиганты трипольской культуры на Украине: Тез. докл. I полевого семинара. — Тальянки. 1990. — С. 200-204.
25. Зиньковскии К. В., Полищук Л. Ю. Новые данные о памятниках среднего и позднего Триполья на Одещине // Северо-Западное Причерноморье в эпоху первобытно-общинного строя. — К., 1980. — С. 63-70; Полищук Л. Ю. Памятники развитого Триполья // Памятники трипольской культуры в Северо-Западном Причерноморье. — К., 1989. — С. 40-49; Косаківський В. А. Кераміка трипільського поселення Чечельник // Тези доп. VII Вінниц. обл. краєзн. конф. — Вінниця, 1989. — С. ЪЙогож. Пізньотрипільські поселення в басейні річки Савранки // Тези доп.VIII Вінниц. обл. іст.-краєзн. конф. — Вінниця, 1989. — С 10-11.
26. Круц В. О., Рижов С. М. Фази розвитку пам'яток томашівсько-сушківської групи // Археологія. — 1985. — № 51. — С. 54.; Мовша Т. Г. Проблема контактних зон у трипільсько-кукутенській спільності // Тези доп. VII Вінниц. обл. краєзн. конф. — Вінниця, 1989. — С 14-15; Шумова В. А. К проблеме взаимосвязей петренской и томашевской локальних групп позднего Триполья // Актуальные вопросы исторических наук. Деп. ИНИОН АН СССР. — № 27987. — 28.11.1986; Якубенко О. О. Пізньотрипільське поселення Стіна І на Середньому Дністрі // Тези доп. VIII Подільськ. іст.-краєзн. конф.— Кам'янець-Подільський, 1990. — С 21-23; Ткачук Т. М. Контакти населення Середнього Подністров'я в енеоліті // Тези доп. VIII Вінниц. обл. іст.-краєзн. конф. — Вінниця, 1989. — С. 14-15.

AddThis Social Bookmark Button

Залишити відгук:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: