Світоглядні нариси волхва Доброслава

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

dobroslavfoovЦі нариси написані у різний час, але скріплені єдиною червоною - оберігаючою ниттю.

Усі ми мимоволі наносимо багато болю іншим живим істотам, особливо непомітним, слабким і беззахисним. Не багато вони благають нас: Пощади! Зробиш ласку хоча б тим, щоб йдучи не згубити, не зламати, не розтоптати...

За задумом Природи людина повинна розвинути у собі співчуття. Але немає деколи іншого засобу викликати в ній це співчуття, як змусити страждати її саму. Катаклізми, повені, зміни температури, неврожайність - це все відповідь Природи на наші беззмістовні вчинки.

Я вважатиму, що працював не даремно, якщо хоча б одна людина, перш ніж зірвати підсніжника чи зрубати новорічну ялинку, задумається: а чи не є всі її душевні і тілесні хвороби наслідком легковажно-безжального ставлення З ЧУЖИМ ЖИТТЯМ???

  • Пізнай Дух, в тобі сущий і пізнаєш ВЕЛИКЕ ДУХОВНЕ СОНЦЕ.
  • Пізнай себе як втілений життєлюбний ПРОМІНЬ і відповісиш на головне питання:
  • В ім'я чого існує світ? В ім'я чого Сонце гріє Землю?
  • - В ІМ'Я ЖИТТЯ! І тому шануй усяку мить життя, що тягнеться до Сонця.

В Махабгараті розповідається про мудреця, що здобував велику славу. За підозрою в крадіжці, він, хоч й не був злодієм, був посаджений на кіл. Мудрець закричав з докором до Божества Закону: "О, Дхарма! Який поганий вчинок здійснив я у невіданні, за який отримав подібну відплату?" І Дхарма відповів: "Тобою колись була встромлена тростинка в тільце метелика і за це тебе спіткала така відплата, о багатий подвигами!".

Древні знали про найцінніше божественне начало у будь-якій живій істоті; звідси й повага, і дбайливе ставлення як до тварин, так і рослин. У Природі діє всеосяжний і непорушний ЗАКОН, свідоме і добровільне дотримання якого є запорукою людського благополуччя. Згідно нього, будь-які біль і страждання, заподіяні людиною іншим живим істотам, неминуче повертаються до неї самої.

Нині мільйони тварин щороку приносяться в жертву безжалісним, безглуздим медико-біологічним "дослідам". Чи варто дивуватися, що людство несе величезний, всезростаючий тягар відплати у вигляді все нових невиліковних хвороб?

Дерево, яке нікого не убиває і харчується сонячним СВІТЛОМ та ВОДОЮ - шанувалося древніми відунами як Священна Істота. Усім земним племенам були притаманні уявлення про особливі, чарівні взаємозв'язки життя людини і дерев. Живучі повір'я і донині нагадують, що рубати дерева надмірно - значить вкорочувати і своє життя, і життя своїх нащадків...

І якщо колись живший чоловік на ім'я Єшуа, умертвив дерево тільки за те, що воно не нагодувало його в позаурочний час ("бо ще не час був для збирання фіг "!), то закономірно, що і його власна смерть була болісною. Кожному - своє.

Людина відчуває часом, що душа її тяжіє до чогось світлого, піднесеного, спорідненого їй і в той же час нескінченно перевершує її. Це віще почуття - найсильніше підтвердження духовності людини.

Животворящий ДУХ РОДУ дає людині, як частці загального, можливість ще в земному житті ПІЗНАТИ СВОЄ БЕЗСМЕРТЯ. Але досяжно це тільки на шляху милосердя, на шляху праведності. Все наше життя - це випробування на милосердя, милосердя до всіх живих істот, ДО ВСЯКОГО ЖИТТЯ.

Усе живе прагне любові і співчуття. Все живе відгукується на ласку. Лише до серцевої туги полюбивши трепет беззахисного життя, лише відчувший біль зірваної квітки чи зрубаного дерева як свою власну, лише той долучається світлоносного Духу, який є сам ЛЮБОВ.

Усяке Життя, осяяне Сонцем - священне.

Доброта - це не просто відсутність зла, це - безумовне моральне ПОКЛИКАННЯ творити, плекати Добро. Служіння Добру немислиме без боротьби зі злом (в Природі, за великим рахунком, зла як такого не існує: зло привносить людина, що назвала себе "вінцем творіння").

Доброта - це не лицемірна християнська "чеснота" всепрощення, потураюча порокам. Християни були "добренькими" до тих пір, поки вони були безсилими. Дірвавшись до влади, вони живцем ("без пролиття крові") спалювали інакомислячих.

Доброта - це, мабуть, єдина самоціль і самоцінність, сама собі нагорода.

"Добра наживати" - це єдиний благородний вигляд наживи.

Адже саме можливість творити Добро є найціннішим, що дарує душі почуття глибокого задоволення і ріднить людину з Духами - чарівними силами одухотвореної Природи.

Безсердечність - така ж отрута для душі, як сік цикути для тіла.

Байдужість так само роз'їдає тонку матерію душі, як іржа залізо. Визнай Природу ЖИВОЮ, і Вона визнає ЖИВИМ тебе!

Первісне, сокровенне значення слова "філософія" було не "любов до мудрості", а "мудрість любові". Вища мудрість є вища любов, а вища любов є вищою мудрістю.

Любов - початкова, цілюща, чудодійна сила Природи, єдина сила, що долає саму смерть. І лише любов'ю творить людина своє тонке внутрішнє тіло - капище Душі, в якому судилося їй пережити смерть.

Всякий, який зловмисно зневажає заповітне право на життя інших істот, відчужується від життєдайного ПРОМЕНЯ ЛЮБОВІ, і сам втрачає право на життя.

Він приречений. Його чекає жахлива доля ІНШОЇ СМЕРТІ, тобто смерті душі, наступної за смертю тіла.

Смерть - це не розставання з тілом, ні. Смерть - це відрив від ДУХУ-РОДА і зникнення кодла мерзотника НАЗАВЖДИ, без будь-якої надії на ВІДРОДЖЕННЯ.

Все, вкорінене в РОДІ, зберігається навіки. А все розпорошене, безрідне - сходить в НЕБУТТЯ, розчиняється в стихіях, будучи позбавлене стрижня, скріпи, опори.

У Веданті і Зенд-Авесті стверджується, що злий йде прямо у "вічність темряви", занурюється в темряву вічної безсвідомості. Слов'янам були чужі християнські уявлення про бога, що створив світ і призначив вічний пекельний вогонь. Пекла як такого немає. Добрий себе творить, злий себе знищує. Нечисті душі просто зникають, втрачаючи свій ОБРАЗ, розчиняючись у потворному НІЩО.

Природу не перехитриш. Згідно Її задуму, людина повинна творити ДОБРО ЗАРАДИ ДОБРА, нічого не очікуючи, єдино з потреби в любові, що виливається з її серця на все суще. А в результаті все, що твориться її Доброю Волею, виявляється для неї найбільш значущим і доцільним: адже і на цьому, і на тому світі безсмертна одна лиш Добра Воля.

Так звана західна цивілізація втілила в собі усе зло християнства - релігії, нав'язаної індоєвропейцям чужою і ворожою їм расою. Для успішної боротьби з цим злом необхідно усвідомити не тільки світоглядну неспроможність християнства: треба зрозуміти всю пагубність цієї смертоносної релігії, що загрожує загибеллю усьому живому на Землі...

Вся жахливо-вампірична суть християнства укладена в євангельських текстах Матвія (гл.21) і Марка (гл.11), де Єшуа одним зловісним прокляттям умертвляє смоківницю - дерево, що уособлює ЖИТТЯ у багатьох народів. За великим рахунком не настільки важливо, чи було це злодіяння в дійсності (так само, як не настільки важливо, чи жив коли-небудь чоловік на йм'я Єшуа). Набагато важливіше інше: навіть якщо це тільки каббалістична притча - алегоричне повалення "зла" в особі безневинного, беззахисного дерева, то подібний образ міг зародитися лише в умах юдеїв - ненависників ЖИТТЯ, ПРИРОДИ і СВІТЛА.

Якщо рай або досконале "царство боже" лише в "небесному Єрусалимі", то вся видима Природа - недосконалість і зло. Краще, якби взагалі не було цієї "грішної" Землі. 

Мислителі сивої давнини, посилаючись на ще більш древніх пращурів-ясновидців, що зберігали таємне віще ЗНАННЯ-НАТХНЕННЯ, отримане колись безпосередньо від СВІТЛИХ духовних сутностей, визнавали Світ нескінченним у часі і в просторі. Для них питання про початок і кінець Світу були нісенітницею, подібній спробі відшукати початок і кінець персня.

Життя не закінчується смертю, а лише знаходить тимчасово інше обличчя. Обидві, здавалось, протилежності - ЖИТТЯ І СМЕРТЬ одвічно утворюють єдине кільце, адже в кожній з них укладена інша. Що у світі Предків називається смертю, то у світі людей називається народженням, і навпаки.

Не можна відродитися, не померши. Плоть, що служила оплотом для втілення Духу, зношується, і потрібно нове вмістилище. У такому проясненому відношенні до смерті язичника переконувала сама Мати-Природа: рослина передбачає необхідність пройти через стан насіння, щоб не загинути безслідно взимку і знову розквітнути весною.

З світом Предків пов'язувалися уявлення про відродження земної людини: Предки втілювалися у світі людей в особі новонароджених, які потім знову йдуть в Країну Предків - Вирій, звідки знову неминуче повернення до Роду - на Рідну Землю. Не було того страху зникнення зі світу, що терзає християн і матеріалістів; для язичника Природа - єдине всеосяжне буття.

Мною було помічено, що в деяких виняткових станах - лунатизмі, самозабутті, захопленості, одержимості, натхнення - людина вступає в абсолютно незвичайні, якісно інші зв'язки з Природою.

Якщо в повсякденному стані людина пізнає Природу тільки з зовнішнього боку, то в лунатичному забутті і подібних станах, пов'язаних з погашенням головної свідомості - розуму, душа ніби занурюючись у Природу і зливаючись з нею - стає Початком, прозріває безпосередньо таємну суть явищ, - здобуває всевідання.

Це підтверджують віщі пророкування, ясновидіння в часі і в просторі, знахарство, зцілення і ворожба на відстані, пророчі сни, екстатичне натхнення і багато інших сил та здібностей душі, діючих поза відомих науці законів, поза відомих п'яти органів чуття - поза тісних меж плоті.

Тут криється сенс виразів: "вне собі", "вийти з себе", "прийшов у себе", і т. п. Ми вживаємо їх, не замислюючись про те, який глибокий і прямий сенс вкладали в них стародавні. Перебувати в екстазі - означає перебувати вне собі (приставка "ек" означає "поза", "вне"). Часом одне лише гостре переживання захоплення чудової, пахучої красою Природи може у особливо чутливих (сентиментальних, як кажуть нігілісти) натур піднятися до захопленої екзальтації - несамовитості.

Надчутлива свідомість у повсякденному житті заглушується головним мозком - порогом нашої свідомості. І тому надчуттєві здібності можуть виявлятися, зазвичай, лише під час знаходження людини в деяких несвідомих (з точки зору розумової свідомості) станах, пов'язаних із затьмаренням свідомого сприйняття. Точно так само темрява ночі не є причиною появи на небі зірок, а лише необхідною умовою їх видимості.

Яснобачення сновид і сомнамбул вказує, що душа наша аж ніяк не тотожна нашій безсонній "денній" ??самосвідомості з її п'ятьма органами чуття. Душа не вичерпується нашим мислячим Я, але корениться в прихованій області так званого несвідомого.

Внутрішнє пробудження душі безпосередньо залежить від глибини забуття - "чим ніч темніша, тим яскравіші зірки". Чим більше присипляється, слабшає зовнішнє чуттєве сприйняття, що є лише перешкодою для спілкування нашої внутрішньої тонкоматеріальної істоти з іншими духовними сутностями, тим більш незалежним і дієвим стає тонке тіло, тим легше йому проявляти себе, відділяючись тимчасово від щільної оболонки.

Повне ж зникнення поверхневої "денної" ??свідомості - фізична смерть - буде лише повним усуненням цієї перешкоди, повним розкріпаченням душі, над якою смерть не владна.

Якщо світ Предків відділений від нас тільки порогом нашого розуму, якщо потойбічний світ Є світ, який лежить по той бік нашої свідомості, то чи не означає це, що ми вступаємо у потойбічний світ не вперше після смерті нашої, а знаходимося в ньому несвідомого ще за життя???

Область несвідомого душевного життя і є ті двері, через які тільки й можливе спілкування наше з ІНШИМИ ДУХОВНИМИ СУТНОСТЯМИ...

***
Слово ЗЕМЛЯ - одне з найголовніших, одне з найдавніших слів рідної мови. У віщій мові Пращурів слова ЗЕМЛЯ і ЗМІЯ звучать майже однаково. Вони споріднені. Для наших пращурів ІМ'Я свешенного плазуна було забороненим, невимовним. Люди не знають первісного ІМЕНІ цієї тварини. Назва "змія" - лише пересказ, похідне від "земля". Це підтверджується найдавнішими текстами, наприклад з "Златоструя" XII ст.: "І перти і скаче, і по землі плезеть аки змлія". "Доісторичні" Змієві вали - велетенські земляні насипи південної Русі зберігають таємницю своєї назви до призначення.

Спорідненість ЗЕМЛІ і ЗМІЇ корениться в глибині тисячоліть. Змія означала земне, жіноче начало. Змії мудрі і священні, тому що вони ближче до землі, з якої все виростає і все відроджується. Змія - втілення могутніх земних сил, змія - сполучена з життєдайної міццю землі.

Взагалі змія - заповітна тварина у всіх найдавніших народів. Змія, омолоджуючись зі зміною шкіри, була символом відродження нового життя, шанувалася істотою, позначавшою таємниці життя і смерті, - втіленням всезнання. В Єгипті посвячені у сокровенні таїнства іменувалися "зміями". У кельтів іменування волхвів-друїдів "зміями" вважалося почесним. В Індії кобра - заповітна тварина, яке охороняє древні храми і заповітні дерева. У деяких селах щорічно відзначається свято змій. І лише у юдейській біблії змій постає найбільшим - ворогом, підступним і хитрим супротивником людини, який начебто спокушає первісних Адама і Єву, за що їх Господь проганяє з "раю"... Так само постає і образ змієборця у християнстві, який убиває священну тварину, що являє собою так-звану перемогу християнства над лихим язичництвом - насправді тисячолітнє ярмо для нашого народу...

***

Не безплідні мудрагельства книжних червів, а віще ПІЗНАННЯ СЕРЦЕМ Істинного Я і Божественної Природи - співпереживання та співчуття усьому ЗЕМНОМУ - ось єдине, що не дасть людству впасти у відчай і крайнощі в майбутньому.

Добровольский Олексій Олександрович
(1938 - 2013)


Не забудьте поділитись статею у соцмережах:


Теги:     язичництво      світогляд      філософія

загрузка...

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus

Опитування

Який період історії для Вас є найцікавішим?
 
loading...

загрузка...