СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Сур’я

e-mail Друк
Рейтинг 0.0 з 5. Голосів: 0

U5225525252ntitled-1“Сонечко лісове все живе любить!
Сонечко лісове твоє серце будить!…”
(Сур’я. З бесіди з Нею.)

— Була культура на Русі, коли сердечна любов була нормою життя, а не рідкісним винятком. Атмічна складова багатомірного організму людини включалася в її життя з народження. І стани гармонії і тонкості, в яких люди жили, дозволяли дуже швидко накопичувати цей безцінний потенціал душі.

 Так розвивався кожний у низці втілень до тієї пори, коли наставав час для повної реалізації цього потенціалу в Злитті з Богом-Отцем — Сварогом. І методи збагнення цього Злиття теж були відомі. Школи душі, де вчили збагненню Творця, існували поруч із поселеннями, і була “м’яка” взаємодія духовних подвижників — й інших людей.

Все це було природно. Так само, як хтось після закінчення середньої школи йде вчитися далі в університет, а інший настільки ж природно хоче створювати сім’ю й обробляти землю, — так і тут: хтось обирав земну любов, а хтось шукав збагнення Творця в любові до Нього. І при цьому ніколи не було презирства до того, хто “ще не доріс”, — як і в люблячій сім’ї всі діти будь-якого віку дружні і люблять своїх батьків і одне одного.

Життя людей не було “біблійним раєм”, де не буває труднощів і суму. Але от, подивіться: люди ненависті, коли їх застає горе, хочуть мститися, щоб іншим стало так само погано, як і їм. А люди протилежного полюсу — люди любові — якщо їх застає лихо, продовжують жити для того, щоб ні з ким більше такого не трапилося! У цьому-от — секрет щастя земного!

… Мій отець був старійшиною роду. Мудро і спокійно допомагав він людям, які жили під його керівництвом — під керівництвом не тирана, а люблячого, турботливого батька. До нього йшли за допомогою і порадою.

Коли Мені прийшов час вирішувати, до якого обранця схиляється Моє серце, — Мій погляд душі був звернений до Сонця. І Мій батько відвів Мене для навчання туди, де посвячували в пізнання світу Духа, світу Бога.

Сонце було символом Сварога. І кожний учень повинен був навчитися запалювати Сонячне Світло спочатку в масштабах тіла, потім у розмірах Землі, а потім наставав і етап Злиття з “Сонцем-Сварогом”.

Що може зрівнятися із Сяйвом Сварога в Обителі Його?!

… От і тепер Божественна Сур’я стоїть над поверхнею Землі в прекрасній жіночій постаті! І Її нематеріальне Сонце сяє — і з Її грудей, і з “Серця Абсолюту”. І звідти ж простягаються Її Сонячні Руки Любові!

— Сур’є, а Ти ще втілювалася потім — уже зі стану Божественності?

— Так, кілька разів, завжди на Русі...

Останній раз — тоді, коли від древніх традицій уже не залишилося пам’яті навіть у сказаннях і піснях...

Жила Я тоді в лісі, у невеликому будиночку. Дорогу до нього могла знайти тільки чиста душею людина… Займалася цілительством і небагатьох учила науці душі, намагалася відродити традицію лісових шкіл Ассиріса… Я із Себе-Світла створювала тонкі енергетичні поля, в яких Мої учні привчалися до нових для них станів… Так, будь-яке місце сили Я створювала Собою-Свідомістю. Потім навчала їх, як цих станів їм самим досягати, власними силами.

Учнів, які здатні це сприймати, було мало, всього кілька людей.

Я допомагала і тим, хто Мене не бачив. На будь-якій відстані Я могла з Океану Сварога проявити Себе на поверхню планети...

Багато уваги Я приділяла мамам і маленьким дітям: так хотілося допомагати тим, хто, можливо, зможе жити у Світлі Бога, в гармонії і любові...

Мене іноді прикликали приймати пологи. Анестезія, яку легко було застосовувати, — це підведення енергії кундаліні породіллі до її тіла й заповнення нею тіл і мами, і дитинки. Це не тільки робило пологи легкими, але й “вмикало” сплячі енергії душ. Тоді такі душі знаходили величезні можливості зростання...

Коли ж Я лікувала дітей, дорослих, старих, то завжди намагалася навчити їх найпростішим прийомам допомоги собі та іншим... Учила світити сонечком із грудей, учила любові до природи, великим її цілющим силам...

… Втілення Аватара — це завжди жертва: радісна, добровільна! Це — дарування Себе людям. Аватари приходять до тих, хто забув, що таке любов... Вони — як Лікарі — приходять зцілювати хворі душі...

Я й Сама навчилася тоді багато чому: придумувала багато прийомів, які дозволяють Мені і зараз допомагати тим, хто..., на жаль, майже не відчуває цієї допомоги...

… Моє лісове Сонечко світить завжди! Приходьте до Мене!

— Не йди, будь ласка! Розкажи детальніше: які прийоми роботи зі свідомістю використовувалися Тобою під час роботи з учнями?

— Ми дуже багато працювали на світанку, використовуючи схід сонця: училися бути сонячним світлом, світити сонячними променями з духовних сердець.

Що робить абсолютна більшість людей раннього ранку? Відповідь проста — спить! Але ж якби людина — хоч один раз у житті! — зустріла світанок свідомо, покинувши для цього теплу постіль і затишний будинок?! Якби вона, завмерши від захвату, сам на сам із сонцем, що сходить, навколишньою тишею і гармонією природи зустріла світанок — саме зустріла, а не просто побачила, — то вона вже, можливо, не даремно б прожила своє земне життя!

alt

Ми використовували методики і прийоми роботи зі свідомістю такі ж, як у вас, тільки надавали їм інше словесне оформлення.

— Розкажи, будь ласка, детальніше про те, як ви працювали?

— Найкращий час для початку такої роботи — весна і літо. Зазвичай місце для медитацій ми вибирали заздалегідь: це могла бути і галявинка в лісі, і беріг лісового озера або річки, і високий пагорб.

Ми виходили до початку світанку і не поспіхом ішли до місця зустрічі сходу сонця, поринаючи в ранкову тишу.

Ти помічала, яка дивна тиша — перед світанком? Майже всі живі істоти ще сплять чистим, світлим дитячим сном. Ніщо не порушує тишу раннього ранку…

Треба вміти слухати тишу, наповнюватися нею і бути нею! Це — найважливіша складова духовного розвитку людини!

Якщо на світанку в лісі, наприклад, почати слухати тишу навколишнього простору “вухами душі” або, точніше, “вухами духовного серця”, то можна стати абсолютною тишею.

Коли усередині тебе встановлюється тиша — нижче “я” перетворюється в ніщо: ніщо від нього не порушує більше тишу і гармонію навколишнього світу! У такій тиші можна почути все: від м’якої говірки лісового струмочка, шепоту листя на деревах, теплого подиху сплячих звірят… — до найсокровенніших таємниць Світобудови. І в такій тиші можна почути Голос Бога, можна ставити запитання і одержувати відповіді…

… Зливаюся із Сур’єю духовним серцем, відчуваю тільки ніжність і тепло Її Любові… Поринаю по Її Божественному Тілу Свідомості в Обитель Сварога… І потім, уже повністю розчинившись у Споконвічній Свідомості, починаю разом із Сур’єю сходити Світлом Любові Творця...

— Є, — говорить Вона мені після завершення медитації, — лише Єдине “Я” Океану Свідомості Споконвічного, де Всім все зрозуміле без слів, де єдина мова, якою Всі говорять, — це мова Любові. Кожний тут дарує Себе, Свою Любов — Усім: Єдиному Споконвічному!

Адже суть Божественного Буття дуже проста: Гармонія і Любов!

Але повністю як Одне зі Споконвічним стає Той, Хто не просто досяг Обителі Творця і навчився в ній жити, а Той, Хто виходить з неї до втілених істот, проявляючи Творця, будучи Ним. Це — завершення повного циклу розвитку. Багато з тих, хто досяг Обителі, втілювалися потім ще раз із Місією Служіння — саме для досягнення цієї повноти, завершеності Божественного Стану. Таких прикладів вам відомо безліч. Так востаннє втілювалась і Я.

Теги:     Предки      духовність      пробудження      Сур'я      Сонце      Дажбог      Сварог      язичництво      світогляд      сонцепоклонництво      Дажбог      світлодід      серце      просвітлення      прав      небеса      Бог      свідомість      мудрість      любов      споконвічне      культура
AddThis Social Bookmark Button

Залишити відгук:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: