СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Давні вірування Тотемізм ВОВК - ПЕРШОПРЕДОК, СОБАКА ВОЛХВА

ВОВК - ПЕРШОПРЕДОК, СОБАКА ВОЛХВА

e-mail Друк
Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

Untук42442422цукцукцукцitled4444-478У всій так званій західній цивілізації, породженій християнством і націленій на "перемогу" над Природою, панувало переконання, що великі хижаки по своїй сутності люті і нещадні, що вони одвічно ворожі людині, і їх слід знищувати при будь-якій нагоді. Однак, первісна людина і великі тварини ніколи не були заклятими ворогами тому, що людина не була їх постійною здобиччю. Є підстави вважати, що "найстрашніші" царські хижаки - печерний лев і ведмідь найменше загрожували людині.

Звичайними відносинами людини і цих звірів була взаємна повага; вони рахувалися один з одним і воліли уникати зустрічей, без крайньої потреби не втручалися в життя один одного. Дійсною небезпекою людині був напад злісних диких биків, носорога, вепра.

Дивною таємничістю були оточені відносини мисливця кам'яного віку з найдосконалішим хижаком - вовком. У глибині його загадкових зеленуватих зіниць горять чарівні вогники, а від моторошного нічного виття холоне кров. Його надзвичайна лякаюча кмітливість, надчуттєва здатність вловлювати таємні думки людини, прозрівати її справжні наміри і передбачати їх - все це дивувало людину.

Вовк завжди стежив за людиною, а людина - за вовком, але, дотримуючись неписаного закону, вони не полювали один на одного. Вони, безумовно, відчували взаємний підсвідомий потяг. І саме звір на йм'я Вовк був священною твариною у всіх північних народів: навіть у тих, для кого він не був тотемним Прабатьком-Покровителем.

Тотем - значить опікун і оберіг. Тотемізм - це впевненість у потаємному зв'язку племені з його вірним природним родичем в звіриному обличчі.

alt

Бушмени називають тварин не звірами, птахами або комахами, а "людьми древньої раси". Вони не "брати наші менші", а просто інші істоти, співпричетні до життя: істоти більш давні, а, отже, більш досконалі. Вони ближчі Матері-Природі, і від того їм доступно багато чого такого, чого не знає, не розуміє і не відчуває людина. І наш далекий пращур виховував у собі їх цінності, рівнявся на їх досвід, силу, витримку, відвагу, самовідданість - всі необхідні мисливцеві якості.

Саме мисливець, відаючий життя диких звірів, найбільш пошановував ВОВКА. Якщо по відношенню до ведмедя він відчував змішане почуття поваги і страху, то вовк вселяв йому щось схоже на товариське співчуття: адже він теж ризикуючий добувач, теж мисливець! А полювання - це не забава, а чиясь смерть. І всі мисливці залежать від розташування певного загального Духа - Господаря звірів.

Це змушувало людину осмислювати вовка як споріднену душу, як найближчу йому за подобою істоту. Чимало племен називали його Сірим Братом і ховали з пошаною.

Перекази різних народів оповідають про людські дитинчата, вигодувані вовками. Вовчиця виховала Ромула і Рема, перського царя Кіра, німецького героя Вольф-Дітріха, слов'янських близнюків-велетнів Гориню і Дубиню. За повір'ями, вовче молоко володіє чарівними властивостями: воно дає силу, красу, молодість і невразливість. Діти, вирощені вовками - або майбутні родоначальники, або племінні вожді і богатирі.

У ті далекі часи, коли джерелом прожитку для людини було мисливство та дари Природи, її шляхи з хижим вовком майже не перетиналися. Люди жили пліч-о-пліч з вовками, ділячи з ними одні і ті ж джерела їжі й суворе буття, і ніякої кровної ворожнечі між ними не було. Їх мирне співіснування тривало доти, поки люди не зайнялися скотарством, поки вони не приручили - поневолили тварину, не повели БОРОТЬБУ З ЛІСОМ. Але навіть раннім хліборобам вовки були в поміч: полюючи на кабанів і козуль, які причиняли величезний збиток засіяним нивам, вони тим самим мимоволі оберігали поля від потрави.

Тільки з виникненням скотарства (тобто вирощування тварин на забій) людина стала дійсно протистояти Природі, руйнуючи її вогнем, залізом і полчищами своїх одомашнених тварин. Вовки почали полювати на одомашнену худобу. І тоді людина прокляла вовка, назвавши його хижаком. Хижак - значить злодій, той, що краде. Але у Природи вовки нічого не викрадають, навпаки, їх присутність необхідна для збереження зеленої рослинності, яка інакше була б знищена надмірно розплодившимся травоїдними. Хижаком назвав вовка власник худоби: адже вовк поїдає тих овець, яких людина має намір з'їсти сама.

Невдовзі худоба стає засобом збагачення, з'являються рабовласницькі держави, засновані на майновій нерівності. Потреби тваринництва змінюють ставлення людини до дикої природи. Убожіє відчуття своїх тотемних коренів, починають рватися узи природньої спорідненості Людини і Природи. Язичництво втрачає початкову силу і чистоту.

Для скотаря Ліс, притулок вовка - ворог, Лісові Духи - ворожа стихія. Вовк стає уособленням зла, уособленням людського страху перед, тепер вже, дикою Природою.

Але остаточно "поза законом" вовк був поставлений з утвердженням християнства, яке пов'язало священну тварину з "нечистю". Вовк був оголошений втіленням язичницьких жерців-перевертнів, тобто втіленням "зла", і тим самим йому був винесений смертний вирок...

У давнину вовкулаки не вважались чимось завідомо зловісним. Навіть боги могли приймати вигляд тварин: так, Зевс обертався биком, орлом, лебедем ... Однак найчастіше це явище було пов'язане саме з вовком. Адже саме вовкулацтво по-грецьки - лікантропія (від "Ликос" - вовк). Сонячний Аполлон Лікейський (Вовчий) у міфі перетворюється на вовка. Вервольф буквально означає "обертатись вовком". У литовців жерці-вовкулаки називалися "вілкатси".

Душа вовкулаки може змінювати свій тілесний одяг. Впадаючий в непритомність шаман "виходить з себе" за допомогою виділення свого тонкого (тіла) двійника і матеріалізується потім в образі звіра. Інші ж шамани могли вселятися в справжнього вовка, немов би "зливаючись" з ним.

Шамани інків могли приймати обличчя пуми, шамани Яви оберталися тигром, а деякі шамани юкагірів (юкагіри - один з найдревніших і загадкових сибірських народів) навіть вміли явити своїм родичам "холбут АйБі" - привид мамонта.

Шаманство в тому чи іншому вигляді було колись притаманне всім народам. Слово "шаман" прийшло до нас через тунгусів з Тибету, де воно означало: "несамовитий, одержимий подвижник".

У звичайному стані людина пізнає Природу тільки із зовнішнього боку. У лунатичному забутті і в деяких подібних виняткових станах людина вступає в абсолютно особливі, задушевні стосунки з іншими живими істотами. Не дарма латинські слова "аніма" - душа і "анімал" - тварина, споріднені.

Першою домашньою твариною людини була собака. Всі породи собак мають одного предка-родоначальника: величезного полярного вовка. Приручення цього хижака - досягнення настільки ж величезне, як і дивовижне. Як тільки історики намагаються описати перше взаємне спілкування незалежної, недовірливої людини з ще більш незалежним, недовірливим вовком, в їх умоглядних міркуваннях все частіше починає миготіти слово "загадка".

alt

Відомо, що вовки майже не піддаються дресируванню. Вони бояться приниження більше, ніж болю! Вони і вмирають мовчки. У цирку на задніх лапках улесливо чекають підгодівлю леви, тигри і ведмеді. Але не вовки! Вовк - завжди особистість! Завжди бунтар!

До речі, про цирк: прикро, що сьогодні, коли знову зазеленіло язичницьке Древо Життя, на нього деруться усілякі "жерці", "волхви" та інші, в основному душевно хворі люди, які ганьблять Віру Предків. Як кажуть, лізе в вовки, а хвіст собачий...

Канадський біолог Фарлі Моует, що спостерігав за життям вовків у природних умовах, у своїй прекрасній книзі "Не кричи:" Вовки! " неодноразово підкреслює, що часто відчував почуття сорому перед ними за людство.

Відомі випадки, коли вовки вигодовували собак. Собаки так не можуть.

Вовк уміє бути вдячним, і якщо він полюбить людину, то буде любити беззавітно, самозабутньо і жертовно.

Цікаво, що в латиських народних піснях вовк нерідко іменується "діва санс", що значить "божий син".

Неймовірно, але це так: вовк сам собі перегризає лапу, що потрапила в капкан і йде покалічений, але вільний; настільки шалено велика жага свободи!

Очевидно, що приручити настільки неприборканого хижака міг тільки своєрідний посередник, шаман-перевертень, що володів величезною силою навіювання. Здатність приймати вовче обличчя дозволяла йому вступити в безпосереднє спілкування зі звіром, заворожити його, послабити природну волю до опору і заручитися деякою довірою. Зрозуміло, що втілення звіра приваблювало інших звірів-родичів.

Зіграли свою роль і схожі прийоми полювання. Природньо, що два високорозвинутих мисливці рано чи пізно повинні були зустрітися як співтовариші. І вовки і люди навчилися розуміти, що для більш успішного полювання на велику дичину (а стало бути, для виживання і для продовження Роду) необхідний союз, об'єднання з виділенням ватажка у вигляді найбільш вправного, найбільш сміливого, найбільш владного і впевненого в собі мисливця. Звірі не обирають вожака "таємним або відкритим" голосуванням, а своїм внутрішнім, не обманюючим чуттям визнають його перевагу - право першості, і підкоряються.

Яскраво виражене обрядове поховання вовкоподібної собаки виявлено археологами в Північно-східній Азії в ОСЕЛІ шамана (вік поховання - 11 тисяч років).

Стародавні греки, подібно до Сократа, клялися собакою, маючи на увазі собачу вірність. У арійців Індостану і у зороастрійців собака була свещенною твариною. Парси-огнепоклонники і понині до вмираючого підводять собаку і змушують її дивитися в його обличчя. Цей обряд називається сас-дід (собачий погляд), так як собака - єдина жива істота, погляду якого боїться злий демон, що сторожить вмираючого, аби заволодіти його тілом.

alt

Ставлення до собаки стає прямо протилежним з утвердженням християнства і мусульманства, котре успадкувало юдейську ненависть до собаки.

Під впливом християнських забобонів на собаку стали дивитися як на твар без душі, втілення "скверни і непристойності". "Свещеннослужителям" заборонялося тримати собаку в будинку. "Пес" і "сучий син" робляться гіршими з лайки.

Вовчий тотем був колись широко поширений в Європі. У германців він зображений в іменах: Адольф, тобто благородний вовк, Рудольф - червоний вовк і інших. У сербів і понині вовчим ім'ям Вук називають дитину, щоб їй прищепилося вовче здоров'я і мужність.

Серед слов'ян тотем Вовка був найбільш впливовим. Ще Геродот писав, що скіфи клятвено засвідчували свої свідоцтва про неврів - перевертнів, які вміли перетворюватися на вовків. Неври - лісове праслов'янське плем'я, що мешкало на землях нинішньої Білої Русі.

Усі слов'янські народи справляли взимку "Вовчі свята". На Поліссі в Коляду і Комоєдицю майже не до наших днів влаштовувалися танці ряджених у вовчі шкури і личини. Пережили і "російське" православ'я, і "науковий" матеріалізм ці обрядові танці - глухі відгомони стародавніх таїнодій.

У гуцулів Закарпаття, де вовк досі - священна тварина, вовкулаків називають босоркунами. Босой – слово індоєвропейського походження, походить з найдавніших часів. Тюркське "бос" означає "сірий", проте раніше в це слово вкладався сокровенний священний зміст. Звір на латині – бестія. Боснією зветься країна, де жах на турків-завойовників наводили волкодлаки (вовкулаки). Древньогерманське "босе" означає "злий". Адже перевертнем міг бути і злий чаклун. Вважалося, що вовк, котрий безпричинно напав на людину, не справжній вовк, а чорний шаман, який прийняв звіриний лик. Про це свідчило те, що чаклун, який перетворився вночі в звіра і отримав рану від людини, на ранок, прийнявши знову людський вигляд, опинявся пораненим саме в тих місцях, куди був поранений звір. Гоголь торкнувся цього повсюдно поширеного повір'я в "Травневій ночі, або Утоплена".

Вовкодлак - означає буквально "вовча шкура". Вовкодлак - чарівник, який прийняв вовчий лик. Заповітний звір називався: ВОВК. Свещеннодійство називалося: ВОЛОШБА. Свещеннослужитель (здатний обертатися вовком) іменувався: Волхом або ВОЛХВ. У слові цьому відбилася і вовча волосистість - волохатий.

Стародавніх волхвів можна умовно назвати слов'янськими шаманами. Для своїх одноплемінників вони були тими, хто в змозі наснаги спілкувався з рідними Берегинями, Духами-покровителями. Вони були віщунами - глашатаями - виявляли волю Богів і Предків.

Інші могутні волхви приборкували негоду, душею зливаючись з природними Духами-Стихіями, відвертали бурю, розганяли градові хмари і самі могли обернутися вихором. У літописах вони іменуються - хмарниками, планетниками, мольфарами.

alt

Кожне наше спонукання, кожна думка, кожне вірне слово приводить в дію могутні незримі сили. Задушевне спілкування з дикою Природою, навіть одне лише співчутливе споглядання її квітучого, тріумфуючого, самоцінного буття геть виганяє з свідомості усяку думку про якогось злобливого бога або диявола.

Вченим, часом, здається, що Природа помиляється. Але в літописі Природи помилок немає. Вникнувши в суть того, що відбувається, ті ж учені з подивом виявляють, що дії, названі ними помилкою, є насправді наслідком такої прихованої доцільності, яка недоступна їх поверхневому спостереженню.

Простий приклад. Не перестають дивувати біологів терміти загадковим способом споруджуючи п'ятиметрові і бездоганно правильні споруди-житла. В "царських" покоях готується до продовження роду матка - "цариця". До появи перших яєць вона нізвідки не отримує жодного корму, а живе за рахунок запасів свого жирового тіла. При відкладанні яєць вона починає поїдати те чи інше знесене нею яйце. Що таке? Ретельні дослідження показали, що ці яйця позбавлені зародків; це так звані кормові яйця, тобто їжа у вигляді яйця.

Деякі хижаки так само іноді пожирають свій приплід. Однак це не кровожерливість, на яку так люблять посилатися неосвічені, відірвані від Живої Природи церковники. Встановлено, що дитинчата ці з вродженими, невиліковними хворобами. Тут знову заявляє про себе така передбачливість Природи, яку люди через обмеженість свого кругозору вважають випадковим збоченням, інакше злом.

На жаль, людина нового часу, пізнавши лише малу дещицю природного порядку, під впливом протиприродніх, ворожих Природі (а, отже, і самій людині) релігій наділила все непізнане негативним змістом.

Навіть чарівну Купальську Ніч напередодні Сонцевороту, коли здійснювалися слов'янами очисні обряди, навіть це священне ЧИСТИЛИЩЕ церковники наділили "нечистю", а наших рідних віщих Русалок-Берегинь прозвали зловісними відьмами.

Ніч, несуча прохолоду, цілюще натхнення і радість нового пробудження, так само потрібна Природі, як і день. Життя було б немислиме без зміни дня і ночі, без зміни пір року, без коловороту Світла і Темряви. Адже на світлій стороні Ярило-Сонце своєю пекучою любов'ю висушив би все живе, а на протилежній, темній стороні життя заціпеніло б у кайданах вічної мерзлоти Мари.

Природа сама підтримує рівновагу, причому у ролі охоронців цієї рівноваги виступають самі хижаки. Росомахи Східного Сибіру відбивають частину оленячого стада, відганяють його в гірську долину і по черзі пасуть, "ламаючи" лише необхідне число оленів. Вовки знищують в першу чергу старих, ослаблених копитних, нездатних дати повноцінне потомство, а також вбивають деяку кількість молодняка, щоб запобігти біологічному вибуху.

Приписавши собі виключне право на любов, її таїнство і красу, людина залишила тваринам - одні пристрасті та скотинячі інстинкти.Однак, до скотолозтва, мужолозтва та іншої содомії (Содом - біблійне місто) додумався тільки сам "вінець творіння".

Вовк обирає собі пару на все життя. І вовчиця, втративши чоловіка-вовка, до кінця днів своїх зберігає вдівство. Вдова орла теж залишається вдовою на все життя. Довічні шлюбні узи об'єднують вусатих китів, лисиць, бобрів та інших тварин...

Тож вигадки дарвіністів про те, ніби люди успадкували все погане, в тому числі жорстокість від тварин - безглузді. Навпаки, тваринам зобов'язана людина своїми моральними поняттями відповідальності, честі, почуттями власної гідності і великодушності.

ПРИРОДА НІКОЛИ НЕ ЗРАДИТЬ ТВОЄ СЕРЦЕ, ЛЮБИ ЇЇ!

Теги:     Природовір'я      родолюбіє      Доброслав      натурфілософія      духовність      язичництво      людина      тварина      вовк      вовки      священний      сакральний      прабатько      тотем      анімізм      фетишизм      тотемізм      вовкулацтво      лікантропія      вервольф      оборотень      шаманізм      юкагіри      аніма      душа      перевертні      неври      вовкодлак      чарівництво      мольфари      планетники      хмарники
AddThis Social Bookmark Button

Залишити відгук:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: