СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Давні вірування Тотемізм Культ дерев у давніх слов'ян

Культ дерев у давніх слов'ян

e-mail Друк

cultderevНаші пращури як істинні діти Матері-Природи одухотворювали кожну стеблинку, кожну травину, кожне деревце. Обрядові дії, пов'язані з рослинним світом, зокрема деревами, були найбільш поширеними у слов'ян і мали на меті забезпечити здоров'я та добробут племені, плодючість землі та загальне благополуччя роду. Споконвіку вагомими символами для українців були такі дерева як калина, верба, береза, тополя, яблуня, горобина, бузина, липа та багато інших. Безсумнівно, найперше місце займав правічний дуб - священне дерево бога-громовержця Перуна. 

Про жертвопринесення дубу свідчили ще візантійські джерела, зокрема імператор Костянтин VII Багрянородний. Під величезним дубом, що ріс на о. Хортиця, руси приносили в жертву живих півнів, частини хліба і м'ясо "як того вимагав звичай". На культову роль дуба у наших предків вказують і археологічні знахідки: у 1975 році з дна Дніпра підняли древній дуб, у стовбур якого було встромлено щелепи молодих кабанів догори іклами — так, щоб вони утворювали за формою чотирикутник. А у 1910 році подібний дуб був знайдений на дні річки Десни. Як свідчать етнографи, культ дерев у деяких областях зберігався ще до XIX ст. В Україні найстарішим деревом вважається 1300-річний дуб, який росте в урочищі Юзефін Рівненської області, а у с. Верхня Хортиця росте 800-річний козацький дуб, під яким, за переказами, відпочивали Т. Шевченко, І. Рєпін, М. Лисенко. Обхват його стовбура - 8 м.

У давньоруських пам'ятках XI-XVII ст., зокрема в "Початковому літописі" (1093), повідомляється про поклоніння наших предків "pощеніям" і "дpевесам" та про молитви в священних дібровах і гаях ("pощенієм жpяхy"). В Уставі Володимира про церковні суди говориться про тих, "кто молится въ рощеньи", а у Іпатіївському літописі згадується про службу біля куща. Про це також говорить Єпископ Кирило Туровський у XII столітті і Густинський літопис. На думку Є. Анічкова, на тому місці, де тепер знаходиться Києво-Печерська лавра, раніше був священний гай, в якому стояли київські боги, а серед них, ймовірно, Перун.

Священний гай у слов'ян мав різні назви: «божелісся», «гай-бог», «божниця», «пpаведний ліс», «святибоp». У священних гаях не полювали, не збирали хмиз і, звичайно, не рубали дерева. Навіть сухостій чи бурелом заборонялося прибирати, все повинно гнити природним чином, всередині самої рощі. Під час обрядів свіжими гілками народ прикрашав своїх жерців, жінки одягали на голову березові вінки, а чоловіки - дубові. Усі ранні шлюби влаштовувалися під деревами, і коли жінка хотіла дитину, часом її знаходили в лісі, пристрасно обіймаючу могутній дуб.

На гілки священних дерев в якості приношень давні язичники вішали хустки з різних тканин, кольорові стрічки, шматки полотна, вишиті рушники з проханнями про позбавлення від хвороби або в подяку за зцілення. Звичай цей був дуже давнім. Ще в «Житії князя Костянтина Муромського» засуджуються люди, які «дуплінам дерев'яним гілки рушниками обважують і цим поклоняються». У народі ходило безліч розповідей про страшні кари, які спіткали тих, хто насмілився зрубати дерево у священному гаю - одних осягала смерть на місці, інші сліпли, ламали руки і ноги, вмирали від страшних недуг.

Ототожнення дерева з живою істотою, його повага і шанування мали широке поширення у всіх слов'ян - вони вірили, що дерева як і люди відчувають біль. Тріск зламаної гілки або скрип розколотого дерева асоціювався з хворобливими стогонами, в'янення - з висушуючим горем. Якщо дерево рубали сокирою, то виділений сік вважався кров'ю. Деpева тісно пов'язувались з долею самих людей. Деpево могло стати двійником людини, оберігати її, як пеpедавати так і забирати частину її сил. Воно співвідносилося з людиною, насамперед, за зовнішніми ознаками: стовбур - тyлуб, коpіння - ноги, гілки - pyки, соки - кpов і т.д. Є "чоловічі" і "жіночі" деpева (беpеза - беpезyн, дyбиця - дyб), що різняться і по формі: y беpези гілки pозпyскаются в осторонь, y беpезyна - ввеpх. Пpи народженні дитини часто садили деpево, вірячи у те, що дитина виросте міцною як і те дерево. Однак, у деяких повір'ях, pіст такого деpева викликав виснаження людини і пpиводив його іноді до загибелі, тому заборонялося садити кpyпні деpева біля свого будинку.

Самі поняття "дерево" і "життя" - тотожні. Мовознавець В.В.Колесов з'ясував, що слово "здоровий"/здоров'я походить від давньої форми su-dorr-o, що дослівно означає "із гарного дерева, міцний як дерево, сильний". Побажання здоров'я, а, отже, довголіття "Здрастуй! Здорові будьте!" утворено із побажання бути твердим і міцним, як лісове дерево" (Колесов В.В. Мир человека в Слове Древней Руси. - Ленинград, 1986. - С.211). 

Найчастіше священними вважалися старі дерева, з наростами і дуплами, виступаючими з-під землі корінням або розщепленими стовбурами, а також які мали два або три стовбури, що виросли з одного кореня. Між стовбурами таких дерев пролізали хворі, протягували хворих дітей в надії на одужання. Іноді обряд лікування був поскладніший. До цілющого древа хворий приходив до сходу Сонця і разом з знахаркою повз до нього на колінах. Знахарка запалювала свічки, роздягала хворого догола і укладала головою до коріння дерева. Читаючи молитви і замовляння, вона обсипала свого пацієнта пшоном і обливала водою, після чого той переодягався в чистий одяг. Старий одяг в якості жертви залишали на гілках дерева, а хворий і знахарка кланялися дереву зі словами: «Прости, Матінка Сира-Земля та Святе Дерево, відпусти». Під кінець хворий і знахарка влаштовували ритуальну трапезу, не забуваючи залишити коровай хліба та трохи солі у коренів священного дерева.

Хвороби в епоху анімізму представлялись, зазвичай, в антропоморфних і зооморфних формах, причому духи хвороб мають у більшості випадків своє корінне місце в лісі, і взагалі багато в чому подібні з лісовими та рослинними духами. Деякі хвороби ліс, за віруванням східних слов'ян, приймає на себе. Наприклад, давньоруські чаклуни пускали на ліс килу (грижу), і нібито від цього на древах з'являлися напливи або нарости [Завойко 1914, с. 111]. За українським повір'ям липа і осика брали на себе лайливі злобажання відьом на адресу чоловіків; нібито саме з цих злобажань на даних деревах і виростають нарости [Грінченко 1901, с. 17-18, № 25; Чубинський, 1, с. 76]. У наведених випадках хвороби переходять на ліс не в силу договору, а в силу заклинання. Поруч для тієї ж мети застосовувалися договори-союзи з лісом і частіше з окремими деревами про передачу їм хвороби, на різних умовах. В одних випадках передача хвороб уявляється в вигляді шлюбного союзу. Так, українське замовляння від дитячого безсоння говорить: «Лice-недоборе (не повний, недолік), побратаймося; я маю сина, а ти дочку, посватаймося: на мого сина дрiмливищ, сонливищ, i сплячки, а на твою дочку сирливищ, плаксивищ i несплячки» [Чубинський , 1, с. 112]. Селяни в районі Воронежа для лікування хворого зуба зверталися з проханням про лікування до зростаючого дуба, причому приваблювали його такою перспективою: «а я тебе сховаю - ніхто не знайде!» [Селіванов А. 1886, с. 94]. У наведених випадках очевидна тенденція обдурити дерево, хоча у нас і немає підстав думати, що цей обман був вихідним, найдавнішим моментом. В іншому типі договору зобов'язання обох сторін цілком серйозні: просячи дерево зцілити від хвороби, тобто іншими словами, прийняти на себе хворобу, людина клянеться не наносити надалі даному дереву або даному виду дерев ніякої шкоди. Наприклад, хворий лихоманкою білорус, ставав на коліна перед зростаючою осикою, обіймав дерево обома руками і казав йому: «Присягаю тобі, осико, що поки я живий - ніколи не буду рубати чи ламати тебе, тільки зроби, будь ласка, так, щоб мене лихоманка не мучила!» [Federowski, I, s. 260, № 1318]. Як відзначив цей факт етнограф М.Федеровський: «Хто цю присягу порушить, тому загрожує невиліковна хвороба, навіть смерть». Точно таким же чином українці, росіяни та білоруси з хворими зубами клялися перед горобиною, даючи аналогічні обіцянки: не ламати її гілок, не їсти ягід, не обривати квітів і ягід; при порушенні цих умов зубний біль знову повернеться [Зеленін 1916а , с. 1248 ; Попов Г. 1903 , с. 218 ; Доброзраков М. 1853 , с. 53 ; Federowski , I , s.260 , Rokossowska 1889 , s . 192 ; Ср : Познанський 1917 , с. 273].

Існував в Стародавній Русі і звичай ритуального годування дерев. Обрядове годування тотемного дерева. Таке годування займає досить істотне місце в розглянутому ритуалі. Форми його різні. У Новгород-Сіверську, завиваючи вінки на зростаючому дереві, залишали під березою сало і хліб [Зеленін 19166, с. 278], в Переяславі-Заліському - залишки обрядових страв і шкаралупи від яєць [Смирнов М. 1927, с. 30]. Яєчня і інші обрядові страви, які їли під берізками в полі - завжди і обов'язково робилися з продуктів, зібраних від всіх учасниць обряду, тобто від усього дівочого колективу села [Зеленін 1915, с. 713, 774]. Був і ще один спосіб годування берези, що складався в тому, що дві дівиці ставали з двох сторін біля «вінка» на березі, розбивали через вінок яйця і тут же їх з'їдали [Ушаков 1904, с. 162; Мінх 1890, с. 104; Зеленін 1915, с. 713]. У деяких випадках можна бачити вже момент спільної з деревом їжі, спільної трапези. Годування берези було спочатку, на нашу думку, головним і навіть єдиним способом укладення з деревом тотемічного союзу-договору. Необхідною прикрасою дівиць під час троїцького (зеленого) обряду служать вінки на головах і притому головним чином вінки зі свіжих гілок берези. Вінок на голові - це своєрідне рядження, уподібнення - в даному випадку березі. Таким чином, тут ми маємо сліди взаємного уподібнення: люди вбиралися в березову зелень, а обрядову березу прикрашали людським одягом. Але найдавнішим моментом потрібно визнати, звісно, рядження людей в зелень дерев; рядження берези, ймовірно, розвинулося лише з часом - з антропоморфізацією деревного духу. Аналогію цього обряду ми маємо у різних народів Європи - весняних маскуваннях, коли гілки дерева служать єдиним костюмом рядженого. Так, білоруський Кущ - гола дівиця, вся покрита березовими і кленовим листям [Безсонов 1871, с. 25-27; Шейн 1902, с. 171]; сербська Додола [Міліпевіп 1894, с. 135-136; Ястребов І. 1889, с. 176-177] і Прпац в Далмації [Березін 1879, с. 444], болгарська Пеперуга, румунська Paparuda або Calianu [Анічков 1903, с. 212; Дювернуа 1888, с.1616-1617]. Через годування дерева і одночасно через посередництво власного уподібнення деревам, тобто шляхом рядження в зелені гілки, колектив жінок укладав весною тотемічний союз-договір з деревом-тотемом. З часом сенс тотемічного обряду обірвався і був забутий. Залишилася лиш неясна пам'ять, зберігся лиш скам'янілий ритуал з його «завивання вінків» на берізки і пожертвою деревам. До наших днів в українських селах на Трійцю господарі прикрашають свої будинки зеленню беріз, а парафіяни ходять до церкви з березовими гілками - так язичницьке свято перереросло у християнський обряд.

Поряд із дубом, безліч ритуальних пісень і обрядів було пов'язано з горобиною (рябіною). Горобина - дерево молодят. В давнину до красуні-горобини зверталися для захисту наречених: у їх взуття та кишені стелили і ховали її листя. Вважалося, що вони завадять злим справам чаклунів і відьом. Та й взагалі для благополуччя в будинку намагалися посадити біля нього горобину. Стародавні слов'яни вірили: у будинок, під вікнами якого посаджена горобина, не ввійде людина з недобрими намірами. Горобина вважалася оберегом в магії і народному цілительстві. Слов'яни казали: «Постоїш під горобиною - хворобу відженеш».

При різних хворобах людина тричі пролазила крізь горобиновий кущ. За повір'ями, у того, хто заподіє горобині шкоду, будуть боліти зуби. При зубному болю таємно на ранковій зорі вставали перед горобиною на коліна, обіймали і цілували її і вимовляли замовляння: «Горобина, горобина, візьми мою хворобу, віднині і до віку тебе не буду їсти», а потім поверталися додому, не озираючись і намагаючись ні з ким не зустрітися. Якщо вийняти серцевину з горобини, зростаючу на мурашнику, і сказати: «Болять у тебе, горобина, коріння або тілеса? Так би в онука Божого (ім'ярек) зуби не боліли навіки». Можна було також зробити посох з горобини, погризти і залишити щепочку в роті за щокою, щоб не боятися ніяких «кудес» (чаклунства).

Серед всіх слов'ян існувала заборона рубати і ламати горобину, використовувати її на дрова, обривати квіти і навіть ягоди. Наші пращури вважали горобину мстивим деревом і вірили: хто її поламає або зрубає, той незабаром помре сам або помре хтось із родини. Горобину ще не належало рубати й тому, що знахарі переносили хворобу з людини на горобину. А якщо хтось рубав це дерево, то на нього хвороба і переходила .

У магії горобину використовували для захисту будинку від магічних нападів і злих духів. Для цього горобину садили біля ганку або біля воріт . А гілочку горобини з плодами здавна прикріплювали над вхідними дверима, де вона охороняла як будинок, так і його домочадців від злих духів. Горобина є оберегом "від лихих людей і поганих вістей". Якщо уважно подивитися на нижню сторону ягоди горобини, то можна помітити, що за формою вона є рівносторонньою й п'ятикутною зіркою, а це один з найдавніших і найважливіших язичницьких символів - символ захисту. У Новгородській губернії, повернувшись з кладовища, вішали над дверима горобинові прути, щоб небіжчик не повернувся додому. У Воронезькій губернії сваха сипала нареченому за халяву горобинові коріння, щоб на нього не навели порчу на весіллі.

Давнє поклоніння деревам дійшло до нас у народних піснях, піснях, приказках. Дерева часто говорять людською мовою, коли їх збираються рубати або рятують героїв.  Відобразилось воно й в атрибутах низки народних звичаїв, дійшовших до наших днів, таких як весільне вільце, купаль­ське деревце, биття вербою у Вербну суботу, клечання у Зелену неділю тощо.

Християнство не одразу знайшло популярність у слов'янських народів. Щоб привернути неофітів до храмів, їх стали будувати в священних гаях. Збережені письмові та усні перекази оповідають нам про будівництво церковиць на священних пагорбах або поблизу особливо шанованих дерев.

Виходячи з вищенаведеного матеріалу, Культ дерев за структурою можна виділити так:

1. Антропоморфування дерева;
2. Зв'язок дерева з тотемізмом;
3. Дерево об'єднує три світи - Яв, Прав, Нав (Світове Древо);
4. Зв'язок дерева з 4 елементами (вогонь, вода, земля, повітря);
5. Зв'язок дерева з релігійними віруваннями, мітологією;
6. Дерево зцілює, додає силу, могутність, плодороддя;
7. Участь дерева у важливих життєвих подіях (шлюб), смерті і народженні;
8. Соціальна функція дерева (свідоцтво, захист).

Культ дерев - частина нашої історії і культури, нашої генетичної пам'яті. Ніхто не закликає до повсюдного поклоніння деревам, ритуальних жертвопринесень чи обов'язкового відвідування культових місць, пов'язаних з вірою в священну силу дерев. Але знання цієї традиції, її джерел, охорона природних пам'ятників і заповідників, пов'язаних з цим культом, сприяють зміцненню нашої культурної самосвідомості та дбайливому ставленню до Природи загалом. 

Теги:     Культ      деревопоклонство      язичництво      предки      слов'яни      ритуали      магія      дерева      рослини      обряди      дуб      горобина      замовляння      літописи

Поділитись у соц. мережах:
e-max.it: your social media marketing partner
 

Підписатись 
на публікації проекту: