СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна

Святилище в Яворові

e-mail Друк
Рейтинг 0.0 з 5. Голосів: 0

odaivЯ пригадав, як у дитинстві років 40 тому гостював у цьому селі в своїх знайомих і з однією тутешньою жіночкою (на жаль, вже покійною) ходив до лісу по гриби в напрямку, як вона казала, «Камара і Бедзвінного». В одному місці мою увагу привернула прямокутна кам’яна огорожа висотою майже в мій зріст з «воротами»-проходом, а також плоский камінь перед нею, з нанесеними численними − явно дуже давно, знаками. Я запитав своєї супутниці, хто й для чого спорудив цю огорожу, а також що б мали означати знаки на камені, але жінка відповіла: «Не знаю. Ця загорода стоїть, відколи пам’ятаю, ну а на камені знаки, певно, лишили літники. Мабуть ще за Австрії. Це місце ми називаємо Одаїв». На моє запитання, що значить «Одаїв», жінка знову знизала плечима й трохи роздратовано відрекла: «Ну так назвали, тай усе. Ось там Корондино, тут Заподок, туди – Чопівка. Яке це має значення? Краще гриби шукай!»

Дитяча пам’ять феноменальна. Почув один раз, і чудернацькі назви відклалися на все життя. Тож доповіді про древні скельні святилища, ритуальні камені-мегаліти, якими так багатий Яворів «оживили» спогади про загадковий Одаїв, кам’яну огорожу і численні знаки, викарбувані на плоскій плиті поза нею. У кулуарах я запитав доповідачів, чи їм щось відомо про таке? «Метри» знизували плечима і відповідали «чую вперше», але, зіславшись на безліч справ, делікатно відмовлялись сходити до названої місцини, хоча до неї з центра Яворова яких 1,5-2 км. Довелося запланувати ще один візит до села – потрібні були елементарні приладдя – карта, компас, GPS-трекер, лінійка, фотоапарат… Бо хто повірить на слово, якщо немає доказів? Хоча з іншого боку брали сумніви – чи збереглося щось із того, адже пройшли десятиліття. Каміння могли забрати на фундаменти, поле – переорати. Чи навпаки – все заросло лісом або чагарниками, шукай тоді вітра в полі.

І ось я знову в Яворові. Пан Василь Магнич, директор школи на присілку Безулька, охоче відповів: так, Одаїв ще є, це їхнє пасовище. Правда, останні два роки вони ним не користуються, але ні лісу, ні чагарників там нема. Яка така кам’яна огорожа і камінь зі знаками? Хіба таке було? Перший раз чую!

Мені опустилися руки, але все-таки вирішив сходити на Одаїв. Була погожа осіння днина, яскраво світило сонце, в яворівських лісах буяла золота осінь. «Там кладка через Рибницю, а далі дорога, якою кіньми тягають ліс. Заблудити неможливо; минете другу літню стайню і за нею – Одаїв. Йти хвилин 30, не більше. Я, на жаль, не маю часу – справи!» − пан Василь включив свій мобільник, який захлинався від дзвінків.

Попри те, що контури лісу змінилися до невпізнання, відчуття, що я вже на Одаєві, прийшло інтуїтивно. Могутньої двостовбурної смереки, яка росла на схилку і запам’яталася як орієнтир, вже не було, але сліди пня від неї збереглися. Глянувши вниз, я побачив огорожу, вірніше нікчемні її залишки, порослі мохом і повзучою ожиною. 40 років тому це був монолітний, акуратно складений мур у вигляді прямокутника, висотою може метр, а може й більше, а зараз це лише фрагменти, котрі виступають над поверхнею де на 50 см, а де ще й менше:

image0012

Урочище Одаїв. Площа, огороджена колись кам’яним муром. Нині по його периметру ростуть смереки, деякі засохли. Але прохід прослідковується; з точки фотографування видно гору з ритуальним каменем «Сокіл»

Я сумно бродив по колись огородженій площі і марно шукав точки фотографування, яка б могла передати колорит місцини, але врешті-решт заспокоївся: залишки муру все-таки є, а рівна площа, де не ростуть ні дерева, ні чагарники (рідкість серед лісу!) – ось перед нами! А над самим проходом у мурі (такими собі «воротами») здіймалася гора з каменем «Сокіл» (хребет Сокільський), яку впізнаєш відразу по скельній гряді поміж дерев.

image0032

На цьому фото залишки огорожі-муру видно дещо краще; зверніть увагу, що поза нею чагарник вже інтенсивно росте

Я не став розгрібати мур, аби сфотографувати краще бодай його якийсь фрагмент. Не було найменших сумнівів: за минулі десятиліття більшу його частину несвідомі сільські жителі розібрали на «господарські потреби», не віддаючи собі звіту в тому, що руйнують, імовірно, цінну історичну пам’ятку. А оголивши від моху й ожиннику чергову «порцію», я спровокую подальші «заготівлі»…

Найбільше постраждала західна частина муру-огорожі. Мабуть тому, що вона заважала прокласти стежку в напрямку на присілок Широкий. 40 років тому тут була глуха стіна, а за нею густий ліс. Ліс вирубали, мур, очевидно, повністю розібрали, і тепер важко встановити навіть місце його розташування. Але майже повністю збережена (хоча й зменшена у висоті) північна частина дозволяє реконструювати розміри огородженої колись площі: 16 метрів з півночі на південь і 24 метри зі сходу на захід. Стіни муру-огорожі строго орієнтовані за сторонами світу; про імовірний час спорудження мова піде нижче, але оскільки орієнтація зроблена як за компасом, це вказує на певний задум і особливе призначення даної місцини. Є всі підстави припускати: перед нами давнє святилище, посередині якого могло знаходитися капище, місце ритуального вогню чи статуя певного ідола. Спростувати або підтвердити таке припущення можуть лише фахові археологічні розкопки, і підставою для їх проведення може бути етимологія назви урочища. На моє прохання інтерпретувати значення терміну «Одаїв» на санскриті (за переконливими доказами Л.Держипільського ця мова сформувалася в Снідавці-Терношорах і була транспортована аріями аж до Індії) авторитетний його знавець і дослідник Василь Кобилюх відповів: «Боже, допоможи нам!» Сумніви в доцільності розкопок, таким чином, розвіюються остаточно!

image0052

Фрагмент муру в Одаєві крупним планом. Південна сторона

Для скептиків повідомляю мобільний номер Василя Олексійовича Кобилюха: 067-673-23-79; зателефонуйте і переконайтеся в правдивості сказаного (сподіваюся на вашу коректність і незловживання приватною інформацією).

Побродивши по внутрішній частині огородженої площі-святилища, я із здивуванням відмітив, що тут нема й натяку на проростання чагарників – ліщини, граба, трепети, берези, ялівцю – не кажучи вже про дерева – бук, смереку чи ялицю. А буквально за пару метрів поза муром всієї цієї рослинності хоч відбавляй; майже щороку Магничі (власники території-толоки) змушені боротися із заростанням травостою і, як кажуть гуцули, «теребити» пасовище, аби там могла ефективно утримуватися корова.

І хоча очищувати бодай фрагмент муру для фотографування мені не хотілося (хай це зроблять археологи, якщо їх ця інформація зацікавить), все-таки я підійшов до кута, де сходяться північна і східна сторони. Вона поросла мохом найменше, бо затінена гілками смерек. Мою увагу привернув невеликий плоский камінець явно іншої породи, аніж пісковики, з яких збудовано мур. Він виступав гострим краєм з-під значно більших брил і легко вийнявся зі свого місця. Одного погляду на його поверхню було достатньо, аби неймовірне хвилювання охопило все моє єство. Але про цей камінь розповім насамкінець, бо головною моєю метою було віднайти плиту зі знаками, яка запам’яталася колись найбільше.

Справа виявилася непростою. Два останні роки Магничі толоку не теребили, і поза муром то там, то тут росли «глоги» − колючий стоячий ожинник і шипшина. Та доволі велика плоска плита тоді була відкритою, а зараз її просто не виявилося. Невже покололи і також забрали на фундамент?! Я у відчаї колесував по території поміж колючками і вже втратив надію на віднайдення каменя, заради якого, властиво кажучи, й приїхав знову до Яворова. Присівши на пеньок і заново «прокрутивши» дитячі спогади, я окреслив візуально місце, де він мав би бути. Там ожинник ріс особливо густо, тож треба було скористатися сокиркою – добре, що цей інструмент був при мені.

Сяк-так розчистивши імовірну площу, я побачив покритий мохами й лишайниками камінь. Що це саме те, чого шукав, були великі сумніви:

 image0072

Камінь в урочищі Одаїв. Вигляд до очищення

Одягнувши рукавиці (добре, що взяв!), я почав обережно знімати мох і лишайник, а також стебла повзучої ожини. Розпочав, як мені здавалося, з того місця, де мали бути викарбувані заповітні знаки. Але відкрита поверхня була чистою. Невже то була тільки дитяча уява? Якось приречено, я сантиметр за сантиметром обережно розгортав поверхню плити, і моя праця виявилася недаремною!

Викарбувані знаки були на місці, хоча рослинність зробила свою «чорну справу»: контури фігур стали нечіткими, заглибини ніби вирівнялися, а пилюка і залишки перепрілого моху й лишайника «змазували» рисунки давнини. Але вони були, і це головне!

Виготовивши з березових гілок імпровізованого віника, я почистив поверхню плити і поклав у центрі компас. Моєму здивуванню не було меж: камінь майже квадратної (чи ромбічної?) форми виявився строго орієнтованим за сторонами світу!

image0092

 Камінь зі знаками в Одаєві. Компас показує, що він орієнтований за сторонами світу
(вигляд після очищення від моху, лишайника і повзучого ожинника)

Коли я завершив сяку-таку очистку об’єкта, небо захмарилося і умови для фотографування стали геть кепськими: контраст упав до мінімуму, нечіткі й до того фігури «злилися» з фоном, але виходу не було – погоду, як відомо, не вибирають, а поганою вона не буває. Згодом, я думаю, сюди прийдуть професійні історики, археологи і мовознавці. Вони ретельніше оцінять, опишуть й інтерпретують побачене-почуте, підтвердивши чи заперечивши висновки любителя, але моє завдання – ініціювати їх сюди прихід.

Знаків, фігур та ліній на цьому камені, попри його невеликий розмір (по діагоналі – 205 см) чимало й мені вони незрозумілі, однак три групи інтепретуються, мабуть, однозначно і заперечень у спеціалістів не буде. Йдеться про зображення Сонця та Місяця, «ромб» з виїмкою в центрі і дугою в куті на південь, а також трьома виїмками, розташованими по лінії північний захід – південний схід. Але насамперед – фото переліченого.

image0112

Камінь в Одаєві. Фото з північно-східної точки, з якої на момент фотографування найкраще «проглядалися» таємничі знаки

Найважливішою, як на мене фігурою, є два кола, розташовані приблизно в південно-східному кутку плити (точна азимутальна орієнтація буде описана нижче):

image0132

Зображення Сонця та Місяця на камені в Одаєві. На контурах світил нанесені додаткові знаки, які слід відчистити від залишків моху та лишайника, чого зробити (аби не пошкодити) я не ризикнув

image0152

Зображення ромба на камені в Одаєві із фігурою в центрі та «дугою» біля правого кута. За інформацією Л.Держипільського, ромбом у давнину зображали яйце – символ зародження життя

image0172

Як видно з цього фото, вершини ромба на камені в Одаєві орієнтовані за сторонами світу; «дугою» позначено кут, спрямований на південь. Позначені цифрами 1, 2 і 3 заглибини розташовані по лінії північний захід – південний схід. Очищувати їх від моху та лишайника я теж не став

Оглянувши все вищенаведене, відразу виникають два питання: 1) в якому часовому інтервалі нанесені ці знаки на камінь, зорієнтований по сторонах світу?; 2) чому був присвячений цей камінь і який його взаємозв’язок з огородженою муром площею?

Спробуємо відповісти; розпочнемо з другого. Ключовим вважаємо зображення двох кіл, які правдоподібно символізують Сонце і повний Місяць. Азимут напрямку зображень співпадає з точкою зимового сонцестояння; співпадіння точки повернення Сонця на літо з настанням Місячної повні спостерігається один раз на приблизно 80-90 років, а кожні 465 років цієї ночі відбувається повне місячне затемнення. Розташування Сонця і Місяця на одній лінії може вказувати, що зафіксовано саме такі три явища: зимове сонцестояння, повний Місяць і його повне затемнення. Востанне таке астрономічне явище мало місце в ніч з 22-го на 23-тє грудня 2010-го року, тому легко побудувати хронологічну шкалу, коли явище могло бути зафіксоване на камені в Одаєві. Відкинувши 2010-й рік, отримуємо такий ряд років (в сторону минувшини): 1545, 1080, 615, 150 (нова ера), 315, 780, 1245, 1710, 2175, 2640, 3105, 3570, 4035 і 4500 (до нової ери; вести розрахунки ще глибше, очевидно, недоцільно). І якщо 1545-й рік н.е. з цього ряду можна сміливо викинути (повсюдне запровадження християнства на наших землях), то 1080-й рік н.е. може бути найпізнішим терміном нанесення знаків на камінь в урочищі Одаїв й відповідно спорудження якогось язичницького тут святилища. З високим ступенем вірогідності можна припускати, що в Одаєві здійснювали ритуали поклоніння Сонцю, отож перед нами – залишки святилища сонцепоклонників.

На користь такого припущення говорить ще і той факт, що орієнтований за сторонами світу ромб вершиною кута «схід» вказує на гору Сокільського, де знаходиться ритуальний камінь «Сокіл»:

image0192

Ритуальний камінь «Сокіл»; крупним планом вставлені зображення жертовних ніш зі слідами вогню

Саме з-за цього каменя сходить Сонце в день літнього сонцестояння, якщо дивитися з точки «воріт» святилища в Одаєві. А те, що птах сокіл у сонцепоклонників вважається «посланником» верховного божества – Сонця є загальновідомим фактом. Таким чином Одаївський комплекс тісно пов’язаний азимутальними координатами зі святилищами на Сокільському, а як побачимо далі – й іншими карпатськими язичницькими пам’ятками, детально описаними професором М.Кугутяком і співавторами в двотомнику «Старожитності Гуцульщини» (2011 р.).

Коли ж було споруджене це Одаївське святилище? Само собою зрозуміло, що без докладних археологічних досліджень відповісти на таке питання складно, хоча (якщо наше припущення вірне), певні хронологічні репери, розраховані вище, вже є. Один з найавторитетніших знавців санскриту і Терношорської Лади, кандидат біологічних наук Любомир Держипільський відносить спорудження останньої до античного періоду, наімовірніше часів завоювання Трої (орієнтовно 1200-й рік до н.е.). В нашому хронологічному ряді є дата «1245-й рік до н.е», однак малоімовірно, аби в такий короткий часовий інтервал споруджувалися територіально близько відразу два святилища, що потребувало значних матеріальних затрат. Крім того, Терношорське святилище присвячене Великій Богині, а не суто культові Сонця, хоча елементи сонцепоклоніння там простежуються також. Але наблизится до істини дозволяє віднайдений у мурі камінь, про що йшлося вище:

image0212

Камінь із загадковими знаками, виявлений у залишках муру в Одаєві

На конференції 20 вересня багато згадувалися так звані «протошумерські» письмена, виявлені в Карпатах (в першу чергу на території вже відкритих святилищ), які пообіцяв розшифрувати російський академік-шумеролог Анатолій Кифішин. Цілком, на мою думку справедливо, Степан Пушик запропонував вживати термін не «прото-», а «дошумерські» написи, позаяк за попередніми оцінками, ці карпатські знаки набагато древніші за глиняні таблички Месопотамії, котрі датуються в основному третім тисячоліттям до н.е.

Камінь з Одаївського муру, очевидно, також приналежний до цієї групи знахідок і можна припускати, що на ньому міститься інформація про яворівське святилище, або гімни на честь Сонячного божества. Позаяк хронологічні рамки дошумерського періоду – це події, які мали місце раніше за 3000 років до н.е., то спорудження Одаївського святилища слід датувати 3105, 3570, 4035 або 4500 роками перед новою ерою. Особисто мені найбільше імпонує перша дата: вона дає підставу відзначити 22 грудня 2015-го року 5120-річчя древньої пам’ятки, яка заслуговує і ретельного дослідження, і, можливо, навіть реконструкції.

І насамкінець кілька слів про азимутальні взаємозв’язки урочища Одаїв з іншими знаковими місцинами Яворова та Гуцульщини. Провівши на моє прохання відповідні заміри й розрахунки, кандидат фізико-математичних наук Володимир Павлюк був розчарований тим, що географічні азимути, виражені в градусах кутів мають дробні величини, вкласти які в строгу закономірність не вдається. Але коли мій приятель застосував для обчислень не градусну, а радіанну міру кутів, було отримано просто неймовірні результати.

Ось його коментар: «Хоча градусна міра кутів, яка приналежна до «шісткової» числової системи, а не десятичної, якою користуємося нині ми, і походить з Вавілону (сюди, до речі, належить й часовий поділ доби, кратний числу 6, а не 10), можна припускати, що радіанна міра кутів більш древня і простіша для практичного застосування. Адже поділити коло на 360 рівних частин (градусів) без спеціального приладу складно, тоді як кут в один радіан легко побудувати за допомогою палки, довжина якої – радіус кола».

На думку мого приятеля В.Павлюка, азимутальні напрямки в давнину мали саме радіанне, а не градусне вираження, хоча зараз ними ніхто не користується. Умовно позначивши такий азимут А-R1-6, де А – азимут і R його значення в радіанах (коло, як відомо, ділиться на 2π радіан, тобто приблизно 6,284… його одиниць), отримуємо такі азимутальні напрямки з каменя зі знаками в урочищі Одаїв:

  •    А-R2 – азимут Кашицького каменя («голова Довбуша» за М.Кугутяком);
  •    А-R3 – азимут Писаного каменя (широковідоме мегалітичне святилище);
  •    А-R4 – азимут святилища в Терношорах (Велика Богиня за Л.Держипільським);
  •    А-R5 – азимут Лисини Космацької (календарне святилище Гуцульщини).

Отримати випадково такі цифрові значення малоімовірно, якщо взагалі можливо. Таким чином спорудження сонячного святилища в урочищі Одаїв здійснювалося не аби-де, а в чітко визначеному місці, яке відповідало цілому комплексові вимог географічного розташування.

Й ще пару слів з області теоретичних припущень. Населені пункти з подібною назвою є у Коломийському і Тлумацькому районах Івано-Франківської області, причому останнє так і називається: Одаїв. Припускаю, що це невипадково. В Тлумацькому Одаєві люди оселилися ще в епоху верхнього палеоліту (30-25 тисяч років тому) й тут виявлено поселення практично усіх культур – від найдавнішої в нас лінійно-стрічкової кераміки, наступної трипільської й аж до середніх віків (давньоруський час). Саме вихідці з цього центру цивілізації на Прикарпатті («столиці»?) були, мабуть, будівничими описаного святилища в Яворові, принісши сюди й відповідну назву. Якщо це дійсно так, то час заснування Яворова перенесеться на кілька тисячоліть вглиб віків, причому даному фактові, можливо, буде отримано й письмове підтвердження.

Василь ПАВЛІВ,
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

Теги:     Карпати      святилище      Яворів      Одаїв      шумери      санскрит      капище      культовий камінь
AddThis Social Bookmark Button

Залишити відгук:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: