СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Старожитності «ВЕЛЕСОВА КНИГА» - ГЕРОЇЧНИЙ ЕПОС РУСИ-УКРАЇНИ

«ВЕЛЕСОВА КНИГА» - ГЕРОЇЧНИЙ ЕПОС РУСИ-УКРАЇНИ

e-mail Друк
Рейтинг 0.0 з 5. Голосів: 0

Untitled-24234234Історія – безперечно цікава і точна наука. Але, серед багатьох існуючих у світі наук, вона, мабуть, найбільше залежить від «сильних світу цього». Висвітлення окремих питань, та й самі літописи багаторазово перероблялися (або замовчувалися) на догоду деспотам, династіям, а, іноді, й окремим націям. Ідеологи радянської влади найбільше хотіли, щоб історія України розпочиналася з 1917 р. І якщо в дійсності й було відхилення від цієї настанови, то це можливість розпочинати історію України від Б. Хмельницького (і то лише для того, щоб показати, що здійснилася мрія українців – «навіки об’єднатися» з Росією). Радянська влада виховувала нове покоління істориків, які мусили знати наперед, що все, що розкопується на території України з попередніх тисячоліть – створене іраномовними племенами, і ніякого зв’язку з історією українського народу не має. Але, зате, можна було безперешкодно досліджувати грецькі колонії на Півдні України. Під такі ідеологічні настанови попала і «Велесова книга».

Свої дослідження і висновки автор робив, читаючи «Велесову книгу» (ВК) в перекладі Б.Яценка [1]. Не дивлячись на окремі недоліки перекладу (відмічені, зокрема, Б.Сушинським [2]), його переклад є найбільш ґрунтовним. До того ж, це видання містить автентичний текст.

Автор свідомо не торкається питання походження «Велесової книги» (на тему історії появи «Велесової книги» та доказів – підробка це чи ні – написано багато солідних робіт), а прийняв, як постулат, думку, сформульовану Б.Сушинським [3]: «Незалежно від того, ким і в який спосіб було створено зібрання під умовною назвою «Велесова книга», воно має самодостатню цінність, саме як історично-пізнавальний твір».

В своїй роботі автор:

* беззаперечно прийняв концепцію П. Комнацького [4] про те, що ті кілька подій з ВК, для яких можна визначити дату, є історично достовірними, підтверджені іншими джерелами і 3вкладаються в хронологію загальновідомої історії – наприклад, як дата смерті готського вождя Германаріха;

* оперся на концепцію П. Комнацького [4], що «Велесова книга» – не літопис, а, швидше, пропагандистський матеріал. Це,відповідно, не зобов’язувало авторів «Велесової книги» датувати загальновідомі їм події;

* прийняв свою концепцію, згідно якої автори текстів «Велесової книги» любили свій рід і народ, вірили і довіряли своїм богам, і перед загрозою навали чужинців, перед богами і людьми у них не було ні бажання, ні потреби записувати на дощечках неправдиві факти історії, щоб агітувати ними людей на боротьбу з навалою чужинців. Тим більше, що неправдиві факти зіграли б зворотний ефект.

Виходячи з вищенаведеного, автор вірить, що все, написане у «Велесовій книзі» – щиро правдиве. Отже, це – невідомі раніше факти нашої історії, але викладені не лише без хронології, а й навіть не системно (з погляду історика), з іноді зовсім випадковим розташуванням на одній дощечці фактів, що відносяться до різних історичних епох. Це пояснюється специфікою завдання, яке стояло перед авторами ВК. Потрібно було підняти дух і впевненість у перемозі слов’ян перед нашестям варягів і, одночасно, підняти їх на боротьбу проти християнства, на захист рідних богів. Логічно, що для цього потрібно було звернутися, наприклад, до загальновідомої всім героїчної події, або кількох подій (навіть не пов’язаних часом), нагадати про перемогу батьків чи прадідів і закликати не посоромити їх. Або звернутися до гірких чи трагічних поразок, про які всі пам’ятали, ще раз проаналізувати причини трагедії і застерегти від помилок. Або нагадати відомі всім надзвичайно складні ситуації, вихід з яких могли підказати лише рідні боги і закликати шанувати їх. Або оприлюднити упорядковані постулати релігії та сонм богів; ще раз утвердити звичаї. Отже, тексти «Велесової книги» написані на потребу дня, в яких логікою викладу потрібно було наводити факти сивої давнини і події сьогодення.

Як і відмічають дослідники [5], «Велесова книга» не є закінченим і цілісним твором. Там зустрічаються тексти, написані різними авторами, різними стилями і, можливо, в різні часи. Однак більшість їх написана, як це твердить П.Комнацький[3], на актуальні теми – експансію варягів та поширення християнства. Деякі тексти повторюються з викладенням одних і тих же фактів різними стилями (ніби кільком учням давали одне і те ж завдання),
щоб потім відібрати кращий варіант.

Велесова Книга - це той рідкісний випадок, коли, з погляду представника нашого народу, дається оцінка інших народів і орієнтири нам: хто входив до генетичної основи творення нашої нації, а хто – ні. Що дуже важливо, це погляд представника нашого народу, а не сторонній погляд грека, римлянина чи гота. Археологія свідчить про безперервність розвитку землеробського осілого населення на території України з незапам’ятних часів. Разом з тим, історики губляться в здогадках – Хто ж ми, українці? Орії, кімери, слов’яни, скити, скіфи, сколоти, анти, ... ?

Можна лише висловити здивування, як і куди зникали (безслідно?) цілі етноси, що залишили тисячолітню матеріальну культуру на величезній території? Відомі з археологічних розкопок в Україні (наприклад, Мезинська, чи Трипільська), культури мають кожна свій період існування. Потім ніби кудись зникають. Більшість істориків (в т. ч. і М.Грушевський), посилаючись на нехарактерні для попередніх культур елементи (спосіб поховання та
ін.), відносять ці культури до різних народів. Але ж є ще й інші елементи цих культур (піч, кераміка) які повторюються в наступних культурах.

Окремі історики, критикуючи такий підхід і приводячи археологічні докази свого бачення проблеми, залишаються непочутими[1]. «Велесова книга» дає можливість пояснити цю ситуацію. Згідно «Велесової книги», глобальні переселення викликались різними причинами:

1 . Поразками в боях:
«А прийшов рід злий на нас, напав.
І тому змушені були відійти в ліс.»(ВК,2а).
«Се Русь була відрізана від заходу сонця,
13а інші пішли до сури на південь
і заснували Сурожград біля моря, …»(ВК,4в).

2. Зміною клімату:
«На другу тему був холод великий,
і потяглися ми до півдня –
там бо суть місця злачні.»(ВК,2б).

3. Неврожаєм:
«І настала жорстка засуха.
Тож зерно не вродило,
і пішли ми на землю іншу і там утримались.»(ВК,6е).

Не викликає сумніву, що в результаті переселення в нові умови (з лісу – в степ, чи від моря – до лісу), змінювалася певна частина ритуалів, традицій чи звичок. Ми всі є свідками переселення компактними групами поліщуків, що постраждали від Чорнобильської катастрофи. Чи вдалося їм зберегти повністю матеріальну культуру мешканців полісся в нових для них умовах? І чи ідентифікував би хто-небудь по рештках матеріальної культури, що ці переселенці – це і є колишні поліщуки? Просто не змогли б наші предки в скелястому ґрунті Криму повторити повністю ритуал, який вони звикли робити на поліссі чи в лісостепу. Крім того, зміни чи вдосконалення релігії, без сумніву, вносять зміни в ритуал поховання. Уявімо собі, наприклад, дві частини одного і того ж роду. Одна частина роду мешкала біля Дніпра, а інша мігрувала в Середню Азію, потім в Індію і повернулася через кілька століть. Безперечно, що обряд поховання цих двох частин роду буде обов’язково чимось відрізнятися. Тобто, зміна ознак в похованнях не є достатньою умовою для категоричного твердження, що ці поховання відносяться до різних народів. Вони можуть служити лише точною характеристикою періоду, в якому зроблене це поховання. Тобто, ознакою часу, до якого таких ознак в похованнях ще не могло бути.

Аналізуючи легенди Геродота, В. Паїк [2] відмічає, що «З цієї легенди наочно видно, що сколоти (скити) уважали себе автохтонами Праукраїни й не прийшли нізвідки». На це питання спадковості, яке піднімали ще греки, «Велесова книга» дає чітку відповідь:

«Аскольд – темний воїн, а десь од греків освічений,
що ніяких русів нема, а суть ворове.
А з того можемо сміятися,
бо були кіморії, також отці наші, …»(ВК,3е).
«І се скити-отці повернулись і вступили
в битву з ворожою силою, і потоптали її.»(ВК,17а).

Повернення частини наших предків з Індії та з Ірану (викликане зміною кліматичних умов, або поразками у війні) несправедливо оцінене зарубіжними істориками, як навала якогось невідомого раніше народу (скіфів), а зміна назв – як безслідне зникнення цілих етносів. Арії, орії, слов’яни, скіфи, кіммерійці, сколоти, анти, руси, укри – це все ми, каже «Велесова книга», бо існував механізм, згідно якого всі слов'яни називалися іменем того роду, з якого був вибраний старший князь. Звідси, мабуть, і всі непорозуміння з назвами.

До речі, офіційна історія твердить [5], що «…після 602 року анти більше не згадуються в писемних джерелах. Провідна роль в Україні перейшла до нащадків склавинів – дулібів». А те, що після утворення Антського союзу земля наша стояла п’ятсот літ, лише підтверджує, що незалежно від назви (анти, чи дуліби) – це все одно були ми.

Греки ще здавна називали Північне Причорномор’я Скіфією незалежно від того, хто там перебував. Це щастя, що «Велесова книга» зберегла для нас прямі орієнтири. Бо, не дивлячись на слов’янський вигляд облич, зображених на знахідках у скіфських могилах[6], на прямі вказівки, що і кіморії, і сківи, і анти – це все отці наші, велика частина наших істориків та археологів, на пряме запитання, чи являються кіморії, скіфи і анти прямими нашими
попередниками, не дадуть чітко визначеної відповіді.

Але не лише греки звали нас Скіфією. Ми самі майже так себе величали:

«…і втратили (отці) Сківську землю на побережжі морському і степи, і потяглися ті на північ…» (ВК,17а).

Слід звернути особливу увагу: у «Велесовій книзі» написано «Сківську» землю! Можливо, певну роль зіграла німецька школа в історії, яка в певний час домінувала в російській імперії. А німці (які писали нам історію), читають звук «в» як «ф» за зразком: Смірнов – Smirnoff, Немирів – Nemiroff, Сків – Skiff. Це ще одна причина, чому сківська земля стала скіфською.  Приємно, що серед численних племен «Велесова книга» згадує і укрів. Однак автор залишається з власною думкою, що сьогоднішня назва українці – це самоназва народу. Відомі в історії випадки (особливо в епоху колоніальної експансії європейців), коли за тубільними племенами, чи народами закріплювалися їхні самоназви.Запитували іспанці, чи англійці тубільців: «хто ви?». І їм відповідали на своїй мові: «люди». І це слово закріплювалося за ними, як самоназва, бо вони самі себе так назвали.

У нас споконвіків усі знають, що кожен народ живе у своїй країні. Країна, край – це споріднені слова. Тому на запитання, хто живе в (цьому, нашому чи вашому) краї навіть дитина відповіла б – українці (вкраїнці, краяни)! А як зветься країна, в якій живуть українці? – Україна! Тобто, це самоназва, бо ми самі себе так називали, незалежно від того, були ми дулібами, русами чи волинянами.

Ми не найкращий народ у світі. Але й не найгірший. Ми не знищували індіанців у преріях, ми не влаштовували «Варфоломіївської ночі» для своїх же співгромадян, ми не захоплювали таким шляхом столиці, як це описано в Біблії і не влаштовували для насолоди видовища у вигляді боїв гладіаторів.
Але й ті народи, що так робили, не почувають себе сиротами у Бога. Читаючи історію, нам не соромно за свій народ.

«Ось що бачив отець наш Ор, як до хмар ходив,
узятий будучи і взятий силою до Перунькової кузні..
А бачив там Ор, як Перунько мечі кує на ворогів
і куючи, казав тому:
“Се стріли і мечі маєте на воїв тих
і не смійте боятися їх, бо знищу їх до поду,
і кмота їх буде вмішана до гною ближче, як земля звірам у багні.
І будуть вони, як поросята вмазані од брення,
і сморід свій понесуть слідами своїми
і всюди буде сказано про них,
як про смердючих поросят і свиней”.
Се бо говорив Перунько і кував мечі й Ору казав,
і те Ор повідав отцям нашим.
І така була наша боротьба за житву
і звитязтва многі і многі віки назад,
і зараз віримо в те, що так було»(ВК,24в).

Більшість згаданих у «Велесовій книзі» фактів правдиві, бо автори відчували свою відповідальність перед богами:

«…бо проклятий буде богами нашими і людьми.
І люди ім’я його охибнуть на віки.»(ВК,25)

Повний текст читайте тут: http://shron.chtyvo.org.ua/Shpot_Oleksii/Velesova_knyha__iak_frahment_z_istorii_demokratii.pdf

Теги:     Велесова книга      язичництво      предки      епос      минуле      праісторія      культура
AddThis Social Bookmark Button

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: