АЗОВСЬКЕ МОРЕ (Меотида) - внутрішнє море басейну Атлантичного океану, що знаходиться на південному сході України. З'єднано з Чорним морем Керченською протокою завширшки 3–15 км і завдовжки близько 40 км. Площа: 39,1 тис. км2. Азовське море досить мілке: найбільша глибина – 15 м, середня – 7,4 м. В нього впадають ріки: Дон, Кубань, Кальміус, Міус та ін. Узбережжя посічене затоками: найбільші – Темрюцька і Таганрозька, а також – Обитічна, Арабатська, Бердянська та ін. Характерною рисою берегів є намивні піщані коси – Крива, Білосарайська, Бердянська, Федотова, Єйська, Довга. Коса Арабатська Стрілка відокремлює солоноводну затоку Сиваш (Гниле море) від Азовського моря. Солоність води в Азовському морі не вища від 14%, а біля берегів ще менша. Влітку біля берегів вода прогрівається до 25–30 С і вище. Взимку море на короткий час частково замерзає: край берегів стоїть нерухома крига, а центр. частина – плавуча. Прозорість води мала.
У давнину Азовське море називалося Меотійським озером або Меотидою (Paludes Meotides). Першу карту Понта Євксинського (Чорного моря) та Меотиди склав Клавдій Птолемей, він же визначив географічні координати міст, гирл річок, мисів і заток Азовського моря. У сиву давнину його також називали Кіммерійське море. Скіфи - Каргалук, а меоти - Тамеринда. У часи Русі - Сурозьким, Синім, Руським морем. З падінням Тмутороканського князівства його перейменовували багато разів: Самакуш, Салакар, Майутіс, Саксинське озеро тощо. Генуезці і венеціанці знали Азовське море як - Mare delle Zabacche або Mare Tane. Вони ж склали портулани (високоточні морські карти) Чорного і Азовського моря.
Портолан, портулан (італ. portolano — «лоція») — високоточні середньовічні навігаційні морські карти. Виготовлялись за своїм прямим призначенням протягом XIV—XVII століть, головним чином на пергаменті. Головною особливістю цих карт є детально і реалістично промальована лінія узбережжя з вказаними навігаційними небезпеками (скелі, підводні камені, мілини) та топонімами, що написані з боку узбережжя перпендикулярно до нього, нанесена на карту мережа ліній румбів і лінійний масштаб.
Атлас світу Клавдія Птолемея, 1482 р.
Карта Сарматії - TABVLA SARMATIAE, створена К.Птолемеєм і перевидана європейським картографом Себастьяном Мюнствром 1571 р.
Щодо назви "Азов", то на сьогодні немає одностайної думки. Швидше за все, назва виникла у середовищі племен які проживали у цьому регіоні, а саме скіфо-сарматів: роксоланів, асогів, язигів та синдів, зигів, меотів. Існують також різні альтернативні версії походження назви "Азов": 1) від арабського "Бахр-Азу" або "Бахр-аль-Азов/Азау" ("бахр" - море, "азау" - темносиній); 2) від кримсько-татарського "Азав дензиги"; 3) від турецького "Азак" (гирло річки, пониззя).
Цікаво, що: За версією Чорноморського потопу, Азовського моря у глибоку давнину не існувало, Дон впадав у Чорне море в районі сучасної Керченської протоки. Заповнення акваторії Азовського моря сталося близько 5600 р. до н.е. Мільйони років тому це море входило до складу величезного стародавнього праокеана, названого геологами Тетіс. Під впливом внутрішніх сил земна кора багаторазово піднімалася і опускалася. В результаті Тетіс зазнавав грандіозні зміни, виникали і зникали великі моря. І тільки в еру нового життя (кайнозойської ера) обриси морів і материків наблизилися до сучасних. Остаточно Азовське і сусідні моря сформувалися в четвертинному періоді (або антропогене), тобто близько мільйона років тому, коли на землі з’явилася людина. Таким чином, можна з повною підставою стверджувати. що Азовське море формувалося в буквальному сенсі на очах доісторичної людини – пітекантропа і неандертальця. До речі, археологи виявили сліди життя стародавніх людей в деяких пунктах північного узбережжя Азовського моря, в тому числі ознаки стійбища неандертальців на Обитічній косі. Окремі крем’яні знаряддя праці стародавніх мешканців коси зберігаються в Бердянському і Запорізькому краєзнавчих музеях.
Природні можливості Азовського моря століттями приваблювали людей - на берегах моря з давніх часів будувалися прекрасні міста і селилися племена. Рибні багатства моря, його плодородні береги, вигідне торгово-економічне половження, можливість швидкого пересування по морських хвилях до інших міст античної цивілізації - усе зробило Азовський регіон надзвичайно перспективним. За продуктивністю Азовське море просто не мало собі рівних. Кожний гектар його площі давав риби у 6 разів більше, ніж можна було виловити в Каспійському, і в 8 разів більше, ніж в Балтійському, і в 25 разів більше, ніж у Чорному морі, а це - до 300 тисяч тонн! Оселедця, судака, ляща, сазана, камбали, піленгаса, тюльки, лобана, ставриди, скумбрії і ще багатьох видів риб. Особливу гордість Азовського моря становили осетрові - білуга, осетер, севрюга, стерлядь.
Невдовзі "азовськими племенами" і переселенцями з грецького Мілету наприкінці VII ст. до н. е. було засноване легендарне місто Пантікапей, яке перебувало на місці сучасної Керчі. Сама назва "Пантікапей" має скіфо-сарматське походження і означає «рибний шлях», що дуже красномовно підтверджує, наскільки великими були природні багатства цього краю у ті часи. Пантікапей виник на перехресті найважливіших торгових шляхів між Середньою Азією, Китаєм і Європою. Основним товаров, звичайно, була риба. А також зерно, вино і оливкова олія, кераміка, тканини і предмети розкоші. Одним словом, все, чим міг похвалитися тодішній світ. Розвалини античного акрополя Пантікапея досі збереглися на горі Мітрідат. Колись тут стояли грандіозні храми, присвячені Аполону, Афродіті і Діонісу.
Історики стверджують, що міцні кам'яні мури Пантікапею були більш могутнішими та грандіознішими, ніж мури тодішніх Афін. І в це можна було повіпити - Пантікапей на той час був досить заможним мімтом, в місті карбувалися срібні і золоті монети, місто мало кошти на витрати щодо покращення власної безпеки. А загроз для безпеки міста була достатньо - не завжди мирно складались відносини з різними племенами.
У IV ст. до н. а. Пантікапей разом з його містами-союзниками увійшов в Боспорське царство. Останній боспорський правитель Мітрідат IV ст. 63 р. до н. е. покінчив з життям у Пантікапеї, а держава потрапила у васальну залежність Риму. Так на побережжі Азовського моря встановили нові, римські порядки і зазвучала дзвінка латинь. Та навіть навала гунів і зруйнування міста в IV ст. н. е. не зупинили його історію. Пантікапей був відновлений і знову став великим торгово-ремесленим центром регіону. З VI ст. тут править Візантійська імперія. У ІХ-Х ст. місто стало називається слов'янським ім'ям Корчев і, як частина Тмутараканського князівста, став морськими воротами давньої Київської Русі. Монголи, татари, генуезці, турки, московити - Керч перевідала багато господарів.
Подібна доля була і у інших античних міст-колоній Азовського узбережжя - Гермонасса, Фанагорії, Танаїса:
- Гермонасса (давньоруська Тмуторокань) - держава-поліс у Північному Причорномор'ї, розташована неподалік сучасного міста Керч на протилежному березі моря. У X-XII ст. називали Тмутараканню і була столицею Тмутараканського князівства, того самого, правитель якого Мстислав Хоробрий (бл. 983-1036), рідний брат Ярослава Мудрого, перед військом супротивників-касогів в чесному бою убив їх князя Редедю.
- Про Фанагорію (25 км від Тамані) історики стверджують, що саме тут в VII ст. була столиця Великої Булгарії, заснованої ханом Кубратом, тут же у 704 р оселився вигнаний з Константинополя імператор Юстиніан II. Фанагорія була другим, після Пантікапея, центром Боспорського царства. Земля синдів - загадкових причорноморських племен.
- Танаїс був найбільш віддаленим античним містом на берегах Азовського моря, у витоків ріки Дон. Сьогодні тут знаходиться величезний археологічний розкоп.
© Портал SPADOK.ORG.UA
