СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Загадкове місто Гелон. Троя в Україні

e-mail Друк

Untitled-4454555555547448Ще за давніх часів вчені світу безуспішно намагалися розгадати дві найцікавіші загадки історії, що вважалися майже легендами. Одну з них - чи існувала давньогрецька Троя, про яку повідав людям Гомер у своїй епічній поемі "Іліада", удалося розгадати тільки в сімдесятих роках XIX століття німецькому археологові Генріху Шліману. Це стало тоді відкриттям століття. Розкопавши Трою, Г. Шліман допоміг розкрити нові сторінки історії древнього світу. Друга загадка - про загадкове місто Гелон, що знаходилося в Скифіі.

Про нього вперше стало відомо миру від давньогрецького історика Геродота, якого справедливо назвали "батьком історії". В V столітті до нашої ери Геродот здійснив велику подорож у Північне Причорномор'я, де існували грецькі міста-колонії. Там він пробув кілька місяців, піднімався нагору по річці Гипанису (Південному Бугові), побував в усті Борисфена (Дніпра). Спілкуючись із греками-колоністами й корінним населенням цього краю, Геродот зібрав цікаві відомості про Скифію й загадковий Гелон, що знаходились на землі племені будинів. От що розповідає Геродот на сторінках своєї "Історії":

alt"Будини - велике й численне плем'я; у всіх них світло-блакитні очі й руде волосся. В їхній землі знаходиться дерев'яне місто за назвою Гелон. Кожна сторона міської стіни в 30 стадій. Міська стіна висока й уся дерев'яна. З дерева побудовані також будинки й святилища. Тому що там є святилища еллінських богів зі статуями, вівтарями й храмовими будинками з дерева, спорудженими по еллінському зразку. Кожні три роки будини справляють свято на честь Діоніса. Жителі Гелона із давніх давен були еллінами. Після вигнання з торговельних поселень вони осіли серед будинов. Говорять вони скіфською мовою, а частково на еллінському, однак у будинів інша мова, чим у гелонов, спосіб життя їх також інший...

Будини - корінні жителі країни - кочівники...Гелони, навпаки, займаються землеробством, садівництвом і їдять хліб. По зовнішньому вигляді й кольору шкіри вони зовсім не схожі на будинів. Втім, елліни й будинів кличуть гелонами, хоча й неправильно. Вся земля їх покрита густими лісами різної породи. Серед лісової хащі перебуває величезне озеро, оточене болотами й заростями очерету. У цьому озері ловлять видру, бобрів і інших звірів..."

Перше давньогрецьке поселення в Північному Причорномор'я засноване греками з іонійського Мілета й родоських міст наприкінці VII століття до нашої ери на невеликому острові Березань, між устями Дніпра й Південного Бугу. Воно проіснувало недовго. У першій половині VI століття до нашої ери на правом бережу Буго-Дніпровського лиману вихідці з того ж Мілета заснували Ольвію - одне з найбагатших міст-колоній на північному узбережжі Чорного моря, відомого в ті часи за назвою Понта Евксинського (Гостинного моря).

У результаті інтенсивного припливу сюди переселенців із Греції, особливо її іонійських міст, тут у той же період виникають і інші значні колонії: Пантікапей (зараз Керч) і Феодосія (на східному узбережжі Криму), Фанагорія й Гермонаса (на Таманськім півострові). В V столітті до нашої ери виник заснований даорійцями Херсонес (недалеко від сучасного Севастополя).

Що змушувало багатьох еллінів залишати батьківщину й шукати щастя в далеких берегів? Одержати відповідь на це питання надто важливо. Це допоможе, якоюсь мірою, простежити родовід жителів Гелона. Адже Геродот писав, що гелони по своєму походженню елліни, які після вигнання з торговельних поселень оселилися на землі будинів.

Причин для колонізації було трохи й серед них економічного характеру. У метрополії при чисельності, що збільшується, населення відчувалася нестача землі, зростало соціальне й майнове розшарування громадян. Багато в чому сприяла торгівля, що розвивається, греків з іншими народами, у тому числі племенами, що населяли Північне Причорномор'я. Для причалу своїх судів еллінські моряки - торговці відшукували на узбережжі, переважно в устях більших рік і в морських затоках, зручні місця, де споруджували складські приміщення. Там же виникали й невеликі селища. Через деякий час сюди прибували колоністи і якщо поблизу такої тимчасової гавані були придатні для сільського господарства родючі землі, тут ґрунтувалися міста-колонії, а навколо них зводилися потужні укріплення.

Не менш важливої була й політична причина переселення. У той час у давньогрецьких полісах (містах) ішла напружена боротьба між різними верствами населення. При участі демосу (народу) і аристократії, відбувалися різні перевороти, у результаті яких із міст виганяли або переселялися в колонії потерпілі поразку, політичні супротивники. Багато хто із цих людей змушені були освоювати як колоністів нові території за межами країни.

Троя , греки та Україна

Захоплення персами деяких міст Еллади в ході греко-перських війн в V столітті до нашої ери примушував корінне населення залишати межі країни, рятуючись від загибелі або рабства. Природно, що ці люди також могли брати участь у колонізації нових земель.

У житті давньогрецьких міст-колоній була важлива особливість. Колоністи, що обжилися на новому місці, без особливого бажання приймали у свої міста переселенців, що прибували сюди пізніше, уже після них. Міські влада не включали таких осіб у число повноправних громадян колонії, не виділяли їм земельних ділянок, що примушувало нових колоністів у багатьох випадках іти звідси й шукати для себе ще не освоєні переселенцями території краю. Заселяли ці землі, як правило, за згодою старійшин місцевих племен.

Залишаючи Елладу, колоністи не припиняли зв'язки зі своєю батьківщиною. У містах-колоніях установлювалися подібні з метрополією закони, зберігалася та ж релігія, культи еллінських богів. У колонії перевозили жерців і вогонь, узятий із вогнища рідного колоністами поліса, що вважався священним.

Міста-Колонії Північного Причорномор'я ставали торгово-економічними, ремісничими й релігійними центрами колонізації цього краю. Населення цих міст, поряд із жвавою торгівлею з метрополією, активно розвивало й взаємовигідні зв'язки зі скіфськими й іншими місцевими племенами, серед яких минулого й далеких предків українців - прослав'ян. Елліни-Переселенці купували в них зерно, худобу, мед, віск, шкіри диких звірів і свійських тварин, а продавали, у свою чергу, зброю, тканини, різні вироби з кераміки, прикраси й вино. Багато  з імпортованих місцевим жителям товарів привозилися з Еллади. На новій землі колоністи займалися землеробством і виноградарством.

Багато чого з життя древніх міст-колоній Північного Причорномор'я розкривається в ході археологічних робіт, особливо в Ольвії. Систематичні розкопки почалися тут в 1901 році під керівництвом російського археолога Б.В. Фармаковського й велися до 1915 року. Продовжити їх у той час завадила Перша світова війна. З початку 20-х років вся територія Ольвії була оголошена радянським керівництвом  державним заповідником, а з 1924 року тут відновлені археологічні роботи, які тривають і в наші дні. У результаті розкопок були виявлені потужні фортифікаційні спорудження древнього міста: кам'яні стіни з високими вежами й воротами. У центрі міста на височині знаходилася площа - агора, де відбувалися народні збори. Тут же було місце святилища з вівтарями, жертовниками й скульптурами богів. Площу оточували кам'яні будинки. Житлові будинки з каменю мали один і два поверхи, внутрішні дворики, а в ті, що більш багаті - цистерни з водою. Для всіх жителів у місті діяв водопровід, що включав систему керамічних або кам'яних труб. Існували й водостічні канали. Паралельні вулиці, що перетиналися такими ж під прямим кутом, були вимощені каменем або битою черепицею. На головних вулицях стояли будинку заможних громадян міста. Незаможні жителі проживали на окраїнах, де перебували й виробничі будівлі. В Ольвії діяло кілька еллінських храмів, де проводилися релігійні обряди, був еклесіастерій - будинок народних зборів і "гімнасій" - школа, міські ринки й серед них два рибних, торговельні крамниці, а також іподром для кінних змагань. Гавань Ольвії була обладнана корабельними причалами зі складськими приміщеннями для зберігання товарів.

Переказ говорить, що елліни спочатку називали бурхливе Чорне море Понтом Аксинським. У перекладі із грецької мови це означає "Негостинне море". Але коли вони краще довідалися його північні береги й зрозуміли виняткову вигоду економічних зв'язків із що населяли Скіфію народами, те дали морю протилежну назву. В Ольвії, завдяки розвитку широких торговельних відносин із сусідніми племенами, почали в той час чеканити мідні монети із зображенням дельфіна.

Деякі із представників племінної скіфської знаті мали в грецьких містах-колоніях Північного Причорномор'я свої будинки. Досить часто зустрічалися змішані шлюби між еллінами зі скіфами. Нащадки елліно-скіфів або калипідів, яких Геродот відносив до скіфських племен, проживали на півночі й північно-заході від Ольвії в нижній течії Дніпра. Багато їхніх поселень перебували у важкодоступній місцевості й мали значні укріплень. На внутрішній території фортець будувалися житла й господарські приміщення. Багато в чому будівельні прийоми калипідів були схожими з ольвійськими. Розселення вихідців із причорноморських колоній північного узбережжя і їхніх нащадків було зв'язано й з територією сучасної лісостепової зони України - у ті часи провінції Скіфії. Поступово вони змішувалися з місцевими племенами, передаючи їм свої виробничі навички, звичаї й культуру, а замість одержуючи теж саме від них.

Серед що насіяли Скіфію народів особливе місце за рівнем розвитку економіки, політичній організації, соціальній диференціації, військовій силі й культурі належить скіфам. У цьому зіграли значну роль їхні внутрішні зв'язки й контакти з світом найдавніших цивілізацій.

І все-таки, де перебувало загадкове місто Гелон, що існувало дві з половиною тисячі років тому, і яке відношення воно має до українського Поворсклю? Тривалий період учені світу наполегливо шукали колишнє місцезнаходження землі будинів, роблячи прив'язки до деяких районів території сучасної Росії, Білорусії й України. Були різні гіпотези. По одній із них це плем'я жило в середньому Доні, у північній частині України або в Білорусії, по іншим - у басейні верхньої Волги або Ками, на території сучасної Мордовії. Завдяки багаторічній кропіткій роботі радянських археологів і насамперед скифсько-слов'янської експедиції Харківського державного університету, якою керував доктор історичних наук, професор цього університету, Борис Андрійович Шрамко, таємниця прихованого Гелона була розкрита. Проводячи археологічні розкопки на древньому Бєльському городище в Котелевському районі Полтавщини, експедиція добула винятково цінні в науковому відношенні матеріали, які дають підставу зробити висновок, що саме це городище на річці Ворсклі і є тим місцем, де перебував Гелон.

знахідки та розкопки стародавніх міст УкраїниУ наукових працях і популярних публікаціях, про роботу експедиції на Бєльському городище, професор Б.А. Шрамко поряд з багатьма фактами, що підтверджують давнє існування тут міста Гелона, повідомляє про численні знахідки найцінніших пам'ятників матеріальної культури, особливо за останні роки археологічних досліджень. На городищі знайдені предмети безпосередньо скіфського походження й імпорту із Древньої Греції, міст-колоній Північного Причорномор'я. Серед них вироби з кераміки, безліч культових предметів, різних статуеток, таких як фігурки скіфів, крилатого коня й крилатого собаки, бобра, барана. Попадалися зерна злакових і насіння бобових рослин, садових культур. Також зустрічаються численні металеві вироби - кинджали, ножі, шила, браслети, залізні й бронзові наконечники стріл, пробійник для ювелірних робіт, серпи, човник з кістки - деталь ткацького верстата й інші предмети побуту. Розкопано стародавні житла гелонів, святилище, яке займало спеціальну площадку на одному з високих місць поселення, де проводилися релігійні обряди й жертвоприносини. В 80-ті роки XX століття археологам вдалося виявити сліди безлічі будівельних комплексів. Це залишки глинобитних печей, з'єднаних з житлами гелонів, спеціальних ям для зберігання зерна. Добре збережені частини керамічних виробів дають можливість відновити багато посудин: амфори, лекіфи, килики, канфари й глечики в їхньому первісному виді. На одному з уламків амфори помітна частина клейма власника гончарній майстерні, ім'я якого Гераклед.

Знайдені в ході розкопок на Бєльському городище уламки керамічних посудин із числа предметів грецького імпорту свідчать про торговельні зв'язки й дозволяють визначити як асортименти надходили в Гелон виробів, так і географію, і час їхнього виготовлення - VII-IV століття до нашої ери. Серед них - іонійські, хиоські, протофазоські, середизимноморські амфори, іонійскі й атичні килики, канфари й інші речі. Уламки ливарних форм, тиглів, шлаки й інші відходи залізовидобувного виробництва вказують на місця знаходження ремісничих майстерень у Гелоні.

Однієї з найцінніших знахідок останнього років є комплекс художніх виробів. Це скульптури із глини. Комплекс знайшли в жертовній ямі біля святилища. Професор Б.А. Шрамко свідчив, що не тільки на Бєльському городище, але й взагалі в східній Європі такий комплекс глиняних скульптур археологам ще не попадався. Він містить у собі модель четирехколісного візка з дишлем і ярмом. В неї запряжці дві тварини. Уламки їхніх фігурок непогано збереглися. Ці вироби доповнювалися серією чоловічих і жіночих скульптур. Серед них повністю збереглася статуетка богині родючості.

Професор Б.А. Шрамко так коментував коштовну знахідку: "Вся ця багатофігурна композиція призначалася, мабуть, для культового обряду, що здійснювався під час весняного свята першої борозни. На це вказує комплекс речей, які перевозилися на культовому візку. Тут є глиняні круглі хлібці, так звані "зерна щастя" у вигляді моделей зерен злаків і насіня бобових рослин, культовий черпачок, яким лили воду, щоб викликати дощ, глиняна модель орного знаряддя у вигляді рала й інші культові предмети. За допомогою цих предметів дві з половиною тисячі років тому люди намагалися випросити в богів гарний урожай, що був основою благополуччя землеробських племен. Знайдений у Бельскі художній багатофігурний комплекс відображає міфи древніх землевласників, у тому числі й прославя'н, що населяли вже в ті часи берега річки Ворскли".

Викликає подив гарно збережені до наших днів унікальні по своїх розмірах оборонні споруди Бєльського городища - зовнішнього й трьох внутрішніх: Східного, Західного й Куземинського. Про час їхнього спорудження професор Б.А. Шрамко говорив наступне: "Спочатку, не пізніше першої половини VII в. до н.е., а можливо навіть наприкінці VIII в. до н.е. майже одночасно виникли Західне й Східне зміцнення. Уже в VI в. до н.е. вони були об'єднані загальним валом Великого Бєльського городища, а до кінця цього сторіччя належать сліди пожежі на всіх оборонних спорудах, що зруйнували дерев'яні стіни першого будівельного періоду. Можливо, це варто зв'язувати з подіями часів війни скіфів з Дарієм в 514 р. до н.е. Фортечні спорудження незабаром були відновлені й навіть посилені, а потім до оборонної лінії Великого Бєльського городища було прибудоване невелике Куземинське укріплення, що грало особливу роль. Воно захищало пристань і торговельні склади на березі р. Ворскли..." звернемо увагу на таку важливу деталь. Дані археологічних розкопок говорять про те, що Східне й Західне укріплення побудовані не пізніше першої половини VII століття до нашої ери або навіть наприкінці VIII-го. Із цього слідує, що їх звели ще створення в Північному Причорномор'ї грецьких міст-колоній. Виходить, укріплення побудовані не прибульцями, а одним або декількома місцевими племенами серед яких були й прославя'ни. Ці місцеві племена мали значний досвід в області військового зодчества, тому що спорудити такі потужні оборонні укріплення, якими були Східне й Західне городища, було б немислимим без достатніх знань і практики в питаннях фортифікації. Природно, що згодом і саме гелони разом з іншими племенами, що населяли ці землі, займалися будівництвом укріплень.

alt

Ознайомимося докладно з фортифікаційними спорудженнями городищ. Велике Бельське городище розміщається на високому плато правого берега ріки Ворскли, що трохи знижується в напрямку мальовничої долини ріки Суха Груня. Загальна площа цього городища досягала 4 400 гектарів. Оточуючий його земляний вал простягнувся в довжину майже на 30 кілометрів, у своїй основі має ширину більше 18 метрів. Висота вала близько 8 метрів, а дерев'яної стіни, що проходила колись по оборонній лінії фортеці, - 7 метрів. Прилеглий валу зовнішній рів, зараз у багатьох місцях уже заплилий, досягав у глибину від підошви (основи) вала 5-6 метра. У середній частині цього городища був споруджений ще один, уже внутрішній вал, що пройшов полу дугою від Західного укріплення до ріки Ворскли. Його залишки були виявлені ще в 1906 році в результаті тодішніх археологічних розкопок. Із внутрішніх городищ найбільш значимим по своїй території й оборонних спорудах було Західне, біля сучасного села Бельськ. По вимірах, зробленим експедицією Харківського Державного університету, площа цього городища - 121 гектар. Навколишнє городище земляний вал на деяких ділянках досягає у висоту 10 метрів. Поруч із валом простежується зовнішній рів. Городище має чотири в'їзди - з півночі, півдня, заходу й сходу, шириною біля чотирьох метрів кожний. За давніх часів у цих пунктах знаходилися міські ворота.

Зроблений археологами поперечний розріз вала дає уявлення про будову цього фортифікаційного спорудження. Нижнім шаром, що ліг в основу вала, був чорнозем, знятий з поверхні в тім місці, де починали копати рів. Потім поклали шар глини з того ж рову. Загальна товщина перших шарів майже три метри. На цьому рівні припинилася подача ґрунту для спорудження вала безпосередньо з рову, тому що будівельники досягли його необхідної граничної глибини. Але якщо будівництво рову було закінчено, то вал необхідно було піднімати й далі. І тоді сюди пішов чорнозем, узятий з території городища біля внутрішньої сторони вала. Це підтверджується наявністю тут на всім його протязі неглибокої виїмки. Далі вал насипали вже різноманітним ґрунтом, у якому попадаються бита цегла, шматочки крейди, деревне вугілля, кості тварин. Останній, більш пізній шар (близько 2,5 м) складається із ґрунту сірого кольору, складовими частинами якого є річковий іл і пісок. Це може говорити про те, що матеріал для верхньої частини вала привозили очевидно з берегової смуги ріки Ворскли. Його могли покласти під час ремонту фортифікаційних споруджень або в зв'язку з якоюсь військовою необхідністю, що зажадала підсилити міцність. Східне городище площею 65,2 гектари перебуває в урочище, що має сучасну назву - Лука. Оточено валом висотою 8 метрів і ровом глибиною до 2 метрів. Земляні укріплення мало, і городище біля села Куземин Ахтирського району Сумської області. Його довжина близько 600 метрів, ширина - 250 метрів. Північний фланг Великого Бєльського городища підходить біля села Куземин до ріки Ворсклі. Ще на початку XX століття жителі села називали це місце "Замком" або "Замковою горою", ототожнюючи його з давньою фортецею.

Професор Б.А. Шрамко зауважував, що на території городищ "по самих скромних підрахунках...проживало від 60 до 80 тис. чоловік", і далі: "Розміри Бєльського городища, що перевищують площу кожного з античних міст Північного Причорномор'я, не дозволяють розглядати його як звичайний родовий або племінний центр. Швидше за все це був центр союзу двох племен, первісні поселення яких до об'єднання були на Західному й Східному укріпленнях. Завдяки розвитку тут ремесла й торгівлі й ремесла, що представляє собою початкову стадію утворення древнього міста...У межах усього Бєльського городища селилися, мабуть, уже вихідці з різних родин і племен, які повинні були підкорятися якомусь загальному керівництву. Без такого керівництва не можливі були б будівля й використання всієї грандіозної системи оборонних споруд і взагалі нормальне життя величезного поселення, пов'язана з постійною необхідністю вирішувати загальні питання, що виходять за рамки функцій окремих родів і племен..." Виникає ще одне істотне питання щодо найменування міста. Хто дав йому ім'я Гелон? Що прийшли сюди з міст-колоній Північного Причорномор'я елліни, або ж місто на землі будинів нарік своїм ім'ям переселенців? Швидше за все, що Гелоном назвали місто самі переселенці, тому що це слово має давньогрецьке походження, про що свідчить і історія Еллади.

Ще в 689 році до нашої ери на південному березі Сицилії критянами й родосцями засноване місто Гела. У першому десятилітті VI століття до нашої ери Гела при сприянні тих же родосців вивела свою колонію в західну частину Сицилії, де виникло місто Акрагант. На початку V століття до нашої ери при місцевому правителі Гіппократі Гела досягла значної могутності й у військовому зіткненні із Сіракузами здобула перемогу. Гелі відійшли багато які сиракузські землі, куди переселилася частина її жителів. Згодом новий правитель Гели видний давньогрецький полководець і політичний діяч Гелон повністю підкоряє Сіракузи, робить це місто своєю резиденцією й переселяє туди інших жителів Гели.

Чи не з'являлися вихідці з Гели в грецьких містах-колоніях Північного Причорномор'я, звідки по невідомих причинах могли бути вигнані, а потім опинилися в далекій провінції Скифії на землі будинів? Історична наука не має і відомостей, щоб відповісти на це питання.

alt

Познайомимося із цікавою історією походження гелонів по одній з еллінських легенд, розказаних Геродотом. У ній говориться, що скіфи, гелони й агафірси ведуть свій родовід від Геракла. Мандруючи, міфічний герой прийшов у невідому країну Гилею, що перебувала на нижньому Дніпрі. Її володарка напівдіва-напівзмія стала дружиною Геракла й народила йому трьох синів: Агафирса, Гелона й Скіфа. Готуючись продовжити подальший шлях, Геракл залишив їй свій лук і пояс, і наказав: "Коли побачиш, що сини змужніли, то найкраще тобі надійти так: подивися, хто з них зможе от так натягнути мій лук і оперезатися цим поясом, як я тобі вказую, того залиши жити тут. Того ж, хто не виконає моїх вказівок, відійшли на чужину. Якщо ти так вдієш, то й сама залишишся задоволена й виконаєш моє бажання".

Поставлене Гераклом завдання вдалося виконати тільки молодшому з його синів - Скіфові. Він, по легенді, і став родоначальником цього народу. Гелону й Агафирсу довелося з Гилеї піти. Легенда могла виникнути не раніше, ніж елліни просунулися в Північне Причорномор'я й довідалися про існування Скифії

Як же виглядало місто Гелон? Щоб відповісти на це питання дозволимо собі трохи пофантазувати. У нашій фантазії більшою мірою нам допоможуть відтворити вид Гелона археологічні знахідки - пам'ятники матеріальної культури, виявлені при розкопках Бєльського городища, а також наявні достовірні відомості про Скифію й Древню Грецію. Звернемо також в увагу, що культура й звичаї Еллади, принесені переселенцями з метрополії у свої колонії Північного Причорномор'я, прийшли потім з гелонами й у провінцію Скифії. Ця обставина закономірно дає нам право провести деякі аналогії між життєвим укладом еллінів, у тому числі колоністів Північного Причорномор'я, і жителів Гелона.

alt

Що б довелося нам побачити, опинися ми дві з половиною тисячі років тому на Східному городищі? Наша увага залучили б ремісничі майстерні й насамперед залізоробні, де добували метал сиродутним способом. Із труб валить густий блакитнуватий дим. Роздмухують ковальські горни, і темні прорізи дверей опромінюються багряними відблисками. Чутний металевий дзенькіт від частих ударів молотів по ковадлах. У повітрі витає ні із чим непорівнянний запах розпеченого металу й деревного вугілля. У майстерень кілька сиродутних горнів - особливих печей, куди завантажується деревне вугілля й залізна руда - у більшості бурих залізняків, що добувається з околишніх болот. У нижній частині кожної печі влаштоване дуття - підведені керамічні труби, з'єднані, у свою чергу, зі шкіряними міхами. З їхньою допомогою в печі нагнітається повітря, збільшуючи таким способом ступінь горіння. Наступав строк, і залізо виділялося з руди у вигляді розпеченої пористої губки - криці. Її витягали з горна й кидали на ковадло, де під ударами важкого молота вона позбувалася від шлаків, здобувала щільність і ставала цільним шматком металу. За день у кожному горні можна було одержати кілька таких криць.

Збройова майстерня

майстерні та виробництва у древніх скіфівПерейдемо тепер у збройову майстерню. На дерев'яному помосту лежать різної величини зубила, ковальські кліщі, пробійники, молоти й молотки. На втрамбованій земляній підлозі - тиглі (подоба горна). Тут же, поруч, валяються уламки заліза, шматки шлаків, перепалені кістки тварин, зіпсовані заготовки мечів і наконечників копій. Окремо покладені в ряд готові вироби - акинаки, скіфські мечі. Всі однакові, майже як близнюки, у загальній масі зброї не розрізнити. Обоюдогострі клинки, рукояті з кістки, хваткі й зручні. Щоб зробити такий меч спочатку проковували на ковадлі залізні прути - заготівлі, а потім рубали їх на частині. Кожну поміщали в окремий тигель, куди кидали деревне вугілля, кістки тварин і шкіру. Тиглі наглухо закупорювали кришкою й ставили на великий вогонь. Посудини довго обдавали жаром, а коли підходило відоме тільки майстрові час, розбивали. Так заготівку рятували від шкідливих домішок у залозі. Потім починалася сама головна робота, важка й складна, що вимагала від древніх зброярів великого терпіння й точності. Заготівку розковували на плоску смугу, збивали вдвічі й знову ударами молота повертали їй первісну форму. І так робили багато разів. Повторним проковуванням одержували внутрішній сердечник меча з м'якої сталі, разом з тим його зовнішня оболонка здобувала особливу твердість. Кований клинок шліфували й добре заточували спеціальними каменями різної твердості. Потім наступав час загартування. Добіла розпечений у горні клинок занурювали в казан з розтопленим тваринним жиром. Виймали, знову нагрівали й, нарешті, давали повільно охолонути над слабко тліючими вугіллями. На клинок насажували рукоять, і меч був готовий.

Гончарня

Тепер заглянемо, звичайно, умовно, в одну з гончарень на тім же Східному городищі. На площадці у входу в майстерню помічники готували глиняний розчин. Рідку глину пропускали через спеціальне сито й збирали у відстійник. Там витримували до згустіння. Інші розминали тверді грудки, доводячи до необхідної в'язкості. У майстерні стоять кілька гончарних верстатів для формування виробів. Кожний складався з вертикального дерев'яного вала на нижньому кінці, якого, укріплене горизонтальне махове колесо, а на верхньому - диск, куди й клали глину для формування. Майстер, що сидів у верстата, переміщенням ноги надавав маховику, а разом з ним і диску обертовий рух. Під умілими руками гончаря із глини спочатку утворювався тупий конус. Надавлюючи великими пальцями рук на його верхню частину, а іншими на бічні, майстер надавав конусу необхідну форму вази, амфори, чаші або іншого виготовленої посудини. Деякі деталі посудин, такі як ніжки, для чаш і ваз, фігурні ручки для амфор і блюд ліпилися з окремих грудок глини, а потім уже прикріплювалися до виробів. Відформована посудина відокремлювали від диска й ставили на просушку. Коли ж виробу підсихали, за них приймалися майстри-живописці. Вони наносили на стінки посудин різні малюнки, для яких використовувалися сюжети з давньогрецької міфології, зображення дивовижних звірів і риб, різні вигадливі візерунки. Потім вироби поміщали в гончарні печі для випалу. Улаштовано вони були прямо в землі й мали по два отвори - з однієї сторони топкове, з іншої димове.

Землеробство та садівництво

За свідченням Геродота, гелони займалися землеробством і садівництвом. Відомості давньогрецького історика підтверджуються археологічними розкопками. На Бєльському городище були виявлені зерна злакових культур: пшениці, жита, вівса, ячменя, проса, а також бобових: квасолі, гороху. Знайдено насіння яблунь. Серед цікавих знахідок кістки свійських тварина, у тому числі волів і коней - основної тяглової сили при обробці землі.

Немаловажне значення для людей, що населяли городище, мало полювання на диких тваринах, якими в ті далекі часи буяли околишні ліси - оленів, лосів, козуль, кабанів, ведмедів, вовків, лисиць, бобрів, зайців, куниць. Геродот у своїй "Історії" повідомляє, що у Гелоні було "святилище еллінських богів зі статуями, вівтарями й храмовими будинками з дерева, спорудженими по еллінському зразку".

Боги та богині у греків

У ті часи природа представлялася грекам населеною могутніми істотами, що мали подобу людини, які управляли всім життям. Про них складалися численні міфи й легенди. Головні із цих істот, як уважали стародавні греки, були боги, які оселилися над горою Олімп. Їх і називали олімпійськими, на чолі яких стояв Зевс - верховний бог, володар неба, грому й блискавки. Його дружина - богиня Гера вважалася покровителькою шлюбів. Діти Зевса й Гери: Арес - бог війни, Гефест - ковалів і зброярів, Геба - юність, що персоніфікувала. Нащадки Зевса: бог світлого початку в природі, мудрості, мистецтва, проводир муз Аполлон і його прекрасна сестра Артеміда - богиня місяця й полювання, Діоніс - бог продуктивних сил природи. Богиня землеробства - Деметра, перемоги - Ніка, мудрості - Афіна. Бог моря, вологи й вітрів - Посейдон. Богиня кохання й краси - Афродіта, її син Ерот - бог любові. Гермес захищав скотарів і торговців, а пізніше злодіїв і шахраїв. Гестія вважалася богинею домівки, Аід або Плутон - богом підземного царства.

Крім головних богів, греки почитали безліч міфічних істот, що заселяли по їхніх уявленнях, увесь навколишній світ - ліси, озера, ріки, струмочки, луги, поля, гаї. Серед цих істот були німфи - вічно юні прекрасні діви, напівконі-напівлюди кентаври, сфінкси - з головою й грудьми жінки, а тулубом крилатого лева, напівптаха-напівжінки - сирени. У міфології еллінів значне місце відведене героям-напівбогам і насамперед синові Зевса - Гераклу. Місцем, де стародавні греки проводили культові обряди, були святилища, храми й вівтарі. Головним святилищем еллінів на батьківщині вважалося дельфійське. Перекази Еллади говорять, що кожний, що відвідав Дельфи, запам'ятовував це місто надовго. Воно розташувалося на височині, Федриади й Гиамнейя. Тут крізь кам'янистий ґрунт знайшов собі шлях до поверхні сильне Кастальське джерело. Одне зі сказань Древньої Греції оповідає про те, що поблизу цих місць Аполлон переміг страшного дракона Пифона. Дельфійське святилище оточувала огорожа з безліччю входів. Головний з них перебував у Кастальського джерела, де стояла статуя величезного мідного бика - дарунок жителів острова Керкири. Поблизу були встановлені статуї Зевса, Аполлона й Артеміди, Ніки, Посейдона, спартанських вождів і їхніх союзників, древніх героїв міста Тегеї. Дарунки Афін - скульптури Аполлона й Артеміди, афінських царів, полководця Мільтіада виліплені знаменитим скульптором Фідієм. Аргосці поставили тут статуї своїх героїв і мідного коня. Після переможної битви греків з персами в 479 році до нашої ери при Платеях всі міста країни виділили десяту частину військового видобутку й спорудили для дельфійського святилища золотий триніжок. Був тут і богатий дарунок видатного давньогрецького врачевателя Гіппократа. Статуя з міді зображувала хворого схудлого до межі людини. Цар Лідії - Крез, подарував святилищу безліч дорогоцінних речей і серед них дві величезні чаші - одну зі срібла, іншу із золота, роботи знаменитого майстра із Самоса Феодора.

На площадці дельфіського святилища був улаштований жертовник і поруч установлений статуя вовка - дарунок спартанців. Поблизу - будинок з мармуровою галереєю, стіни якого барвисто розписані видатним художником Древньої Греції Полигнотом. На одній з великих картин докладне зображення узяття греками Трої, на другий царство мертвих - Аід.

Багатьох богів шанували елліни, але перевага віддавали Аполлону. На честь цього бога сонця й тепла споруджували гарні храми. Перший з них, за часом, являв собою сплетений з гілок лавра, намет. Другий був зроблений нібито з воску й бджолиних крил. Третій - споруджений з міді, а останній з мармуру, яким так багата ця древня земля.

Храм Аполлона стояв із самому центрі дельфійського святилища. На фронтоні зображення цього бога, його сестри Артеміди і їхньої матері Латони. На стінах виречення, складені, по переказу, давньогрецькими мудрецями: "Пізнай самого себе" і "Нічого занадто!". Усередині храму місце оракула - віщуна людських доль. Тут же розташовувалася ущелина, звідки піднімалися ядушливі випари. Над нею стояв величезний мідний триніжок із сидінням для жриці храму Піфії. Сказання говорить, що першим, що відкрили цю ущелину, був місцевий пастух Корет, що бродив тут зі своєю отарою. Устрій святилища в Дельфах приписується сусідньому місту Крисе - критської колонії. Діями оракула керували п'ять головних жерців. Їх обирали по жеребію зі знатних родин міста й служили вони на цьому поприщі довічно. Від Піфії було потрібно шляхетне походження, безвадна поведінка й вік - старше п'ятдесятьох років. По існуючому у країні закону задавати оракулові питання могли лише чоловіки. Кожний зобов'язаний перед цим принести в жертву тварин. Одягнена в дівочий одяг жриця сходила на прикрашений лаврами жертовник. отрутні випари, Що Повільно піднімалися з ущелини, приводили Піфію в збуджений стан. Серед судорог і конвульсій вона викрикувала окремі слова й фрази, які вловлював розумний жрець храму й підготовляв для питавшего відповіді. Вони були загадкові й допускали різні тлумачення. Колись їх становили у віршованій формі, а пізніше задовольнялися й прозою.

Протягом тривалого часу дельфійське святилище брало діяльну участь майже у всіх важливих подіях і підприємствах у країні. Законодавчі заходи, проблеми суспільного  приватного життя, релігії - усе підлягало рішенню дельфійського оракула. Перш ніж зробити якісь важливі дії просили на ту думку оракула. Навіть питання про поновлення олімпійських ігор ставили оракулові, і тільки одержавши позитивну відповідь, приймали відповідне рішення. Сюди також являлися врочисті посольства з різних місць країни, сподіваючись одержати раду або вказівку, знайти пояснення в тім або іншому випадку життя.

В епоху воєн греків з персами оракул вплинув у єднанні всіх сил країни проти ворога. Але вчасно Пелопонеській війни, з збільшенням у країні освіти й релігійного розділення починається занепад святилища. У наступні століття були ще кількаразові його піднесення, і знову заходи, поки разом із загибеллю еллінського язичества закінчилася й історія Дельф. У римський період історії Греції оракул був знищений за розпорядженням нових правителів країни, а храм Аполлона закритий. Але це відбулося на багато пізніше того часу про яке триває наше оповідання. Звичайно ж, на землі будинів святилища гелонів не були так багаті як еллінські в Греції й прямих аналогіях, у цьому плані, проводити між ними не можна. У Гелоні їх будували, використовуючи місцевий матеріал. У цьому краї, покритому дрімучими лісами, на будівлю храмів ішли, насамперед, могутні стовбури майже вічного по міцності дуба. Елліни досить почитали цього патріарха лісів і в себе на батьківщині, так само як і камінь, що в Елладі вважався прабатьком роду людського. У Додоні, де перебував храм Зевса, стояв священний дуб, по шелесту листів якого жерці намагалися вгадувати волю богів і пророкувати долі людей. Перекази Древньої Греції говорять, що там же в Додоні цей оракул проголосив долю найбільшому з героїв - Гераклові. Елліни щиро вірили, що в гілках  дуба живуть німфи - казкові істоти у вигляді прекрасних дів  й навіть дали їм назви дріад - "ті що живуть у дубах". Стародавні греки на своїй батьківщині надавали особливого значення культу богів - заступників землеробів. Ці звичаї не могли забути колоністи на північних берегах Понта Эвксинського й ті, хто переселився в провінцію Скифії. Адже й вони займалися землеробством. Познайомимося з одним з таких обрядів.

Обряд

Сьомого числа місяця Пианепсиона, по древньому афінському календарі одному з осінньому, відповідному нашому жовтню або листопаду, коли закінчувалися осінні польові роботи, жителі Еллади влаштовували врочисті ходи по вулицях своїх міст. Кожний такий хід очолював підліток. Він ішов поперед процесії в гарному вбранні, з маслиновою гілкою в руках, обвішаною плодами фруктових дерев, маленькими хлібцями, посудинами з маслом, вином, медом. Кожний, хто брав участь у ході, будь те дорослий або дитина, чоловік або жінка, ніс таку ж зелену гілку оливи. Їхній шлях лежав до храму Аполлона. Тут всі учасники врочистої церемонії піднімали свої маслинові гілки й просили бога, сонця й тепла, і дарувати їм на наступні роки багатий урожай. У завершенні свята гілку, що ніс маленький жрець, прибивали над дверима храму, інші несли кожний до себе додому й закріплювали над входом у житло. Багаті дарунки несли елліни й богині Деметрі - покровительці врожаю. Чи не її зображення - глиняну статуетку, знайшли археологи на Східному городищі серед культових предметів? У древніх Афінах, де було розвинене ремесло, греки влаштовували торжества на честь Афіни й Гефеста. Археологічні розкопки на Бєльському городище показують, що тут було багато прекрасних майстрів. Мабуть й вони віддавали данину своїм богам - заступникам ремесел. За словами Геродота в Гелоні кожні три роки проводилися свята на честь Діоніса. От як описував цього одного із самих видних персонажів грецької міфології радянський історик професор Н.А. Кун:"З веселою юрбою прикрашених вінками менад і сатирів ходить веселий бог Діоніс по всьому світу, із країни в країну. Він іде попереду у вінку з винограду із прикрашеним плющем тирсом у руках. Довкола нього в швидкому танці кружляються зі співом і лементами молоді менади; скакають охмелілі від вина незграбні сатири із хвостами  цапиними ногами. За ними везуть на ослу старого Силена, мудрого вчителя Діоніса. Він сильно схмелів, ледве сидить на ослі, обпершись на лежачий біля нього міх з вином. Вінок із плюща сповз набік на його лисій голові. Погойдуючись, їде він, добродушно посміхаючись. Молоді сатири йдуть біля обережно, що ступає осла, і дбайливо підтримують старого, щоб він не впав. Під звуки флейт, сопілок і тимпанів гучний хід весело рухається в горах, серед тінистих лісів, по зелених галявинах. Весело йде по землі Діоніс - Вакх, всі скоряючи своєї влади. Він учить людей розводити виноград і робити з його важких спілих грон вино".

У Древній Греції свята на честь Діоніса носили найменування "діонісії" і розділялися на малі або "міські". Перші відзначалися в місяці Посейдоні (грудні), коли наближалася пора збору винограду. Вони супроводжувалися врочистими процесіями, гуляннями, веселими й гучними гулянками, піснями й поданнями. До числа особливостей "сільських діонісій" ставився танець на хутрах. Робилося це в такий спосіб. Як жертва божеству приносили козла. Приготовлений зі шкіри тваринне хутро наповнювали вином і зовні змазували маслом. Стрибаючи по слизькому хутру на одній нозі, намагалися удержатися й не впасти. Переможцем залишався найбільш спритний. Великі або "міські діонісії" проводилися в місяці Элафеболіоне (березні). По суті це було свято весни. В Афінах стародавнє зображення Діоніса в супроводі великої й урочистої процесії несли в храм, а хори чоловіків і хлопчиків співали в його честь дифірамби. Одягнені по святковому, що прикрасили себе виноградними листами, жителі Афін і гості з інших міст проголошували вітання Діонісу. Два дні присвячувалися драматичним дійствам. Нові комедії, трагедії, сатиричні драми ставилися на багато декорованих сценах. Присудження й роздача призів завершували це свято.

Гелонам імовірно були відомі забавні історії про цього бога-веселуна. Згадаємо й ми одну з них, досить повчальну, із глибоким змістом, що проповідував, видимо, не стільки релігійну, як світську мораль.

Історія про Діоніса

Один раз, під час чергової гулянки Діоніса від веселої компанії відстав хмільний Силен. Його побачили фригійські селяни й привели до царя Мідасу. Той пригощав високого гостя, а потім супроводив до Діоніса, що на подяку за це пообіцяв виконати будь-яке бажання пануючи Фрігії. Щасливий Мідас попросив зробити так, щоб всі, до чого він не доторкнеться, перетворювалося в золото. Діоніс задовольнив його бажання. І стоїло тепер, фригійському царю доторкнутися рукою до будь-якого предмета й той відразу ж ставав золотим. Коли ж Мідас сіл за стіл, те не на жарт злякався. Їжа й напої теж перетворилися в дорогоцінний метал. Не з'їсти, не випити. Довелося просити Діоніса забрати свій дарунок назад. В 514 році до нашої ери перський цар Дарій пішов на скіфів війною. Геродот пише, що причиною цього було бажання пануючи персів помститися скіфам за їхнє давнє вторгнення в Мідію, що уже пізніше ввійшла до складу перської держави. Але таке вторгнення відбулося за 150 років до Дарія. Дійсним мотивом походу персів на Скіфію став намір Дарія розширити кордони своєї держави, приєднавши до нього Північне Причорномор'я. Армія персів нараховувала тоді 700 тисяч воїнів і 600 кораблів. Чим закінчилося це вторгнення нам відомо, та й не про це ми ведемо розповідь.

Яке ж відношення мали гелони до війни скіфів з персами? Справа в тому, що вожді скіфів заздалегідь довідалися про наміри Дарія, кількісному складі його військ, озброєнні, передбачуваному маршруті руху. Уважаючи, що самотужки вести війну їм буде важко, вони звернулися й до нескіфських племен країни із закликом об'єднатися в цій боротьбі. Вожді гелонів, будинів і сарматів дали згоду допомогти скіфам у війні проти Дарія. Скіфи розділили свої війська на три частини. Одне угруповання, під командуванням скіфського царя Скопасиса, у яку входили скіфи й сармати, відходила уздовж Меотіди (Азовського моря) до Танаісу (Дону). Дві частини, очолювані царями Іданфирсом і Таксакисом, до складу яких увійшли крім скіфів гелони й будини, пішли на північ. Їхній шлях частково пройшов і через землі меланхленів, андрофагів і неврів, що відмовилися допомогти скіфам у цій війні. Царі скіфів розраховували утягнути таким способом ці племена у війну проти Дарія. Адже ідучи слідом за скіфськими військами, що відходили на північ, Іданфирса й Таксакиса перси завдавали шкоди й названих нескіфських племен. Кінні стрілки - скіфи, збройні легкими луками, постійними набігами на ар'єргарди й фланги супротивника змушували персів перебувати в постійній напрузі. Ідучи за скіфами, що відходили у свої північні провінції, перси підійшли до Гелону. Геродот сповіщає про це в такий спосіб: "Проникнувши в землю будинів, перси знайшли там місто, оточене дерев'яною стіною. Будини бігли, місто спорожніли й перси віддали його вогню... " Дані археологічних розкопок на Бєльському городище говорять про велику пожежу, що знищила саме в той період захисні спорудження й міські будівлі. Пройшовши далі через землі будинів і гелонів на північ, перси потрапили в пустельний край. Незабаром після цього війська Дарія були змушені хаотично відступати, переслідувані скіфами і їхніми союзниками. Не будемо зупинятися на переказі цих подій, кожний знає про їх зі шкільного курсу історії.

Результати розкопок свідчать, що в III столітті до нашої ери життя на Бєльському городище пішла на спад. Чим це було викликано - невідомо. У пошуках відповіді на це питання оборотна наша увага на важливі події, що відбувалися в ті часи в Північному Причорномор'ї. Пересування різних племен, а із другої половини III століття до нашої ери натиск скіфів і сармат на Ольвію й Херсонес, порушило сформовані економічні зв'язки. Все це привело до занепаду в грецькі міста-колоніях торгівлі й ремісничого виробництва, що постачало значною мірою внутрішні ринки. Чи не вплинули ці обставини в негативному плані й на основи життя в Гелоні, жителі якого, як говорять об цьому знайдені на Бєльському городище пам'ятники матеріальної культури, підтримували зв'язок з містами-колоніями Північного Причорномор'я? У тривалому процесі зміни в той історичний період на цих землях племен і народів гелони й будини, як і скіфи, пішли, не залишивши після себе прямих нащадків. Про їх нагадують зараз, насамперед пам'ятники древньої культури, якими багаті древні городища й кургани.

Яка ж наступна історія Бєльського городища? Що говорять про це дослідники?У праці відомого історика А.Ф. Шафонського "Чернігівського намісництва топографічний опис", складене в 1786 році, є відомості про Бєльського городище, де зокрема говориться: "...Під селом Бєльському два земляних древніх укріплення; між цими земляними укріпленнями - вал, що з'єднує їх...Видно, що по кутах стояла кам'яна стіна з вежами, руїни яких ще збереглися..."

В "Працях Полтавської вченої архівної комісії" (випуск перший, 1905 р.) поміщена стаття місцевого історика й краєзнавця Л.В. Падалки "Древні земельні спорудження в межах Полтавської губернії" де автор повідомляє: "...На іншій стороні через яр Суха Грунь перебуває проти Бєльського городища три більших групи могильних курганів. Перша - "Скоробир", займає площу близько 32 десятин. Друга - "Войновскі могили" - 15-20 десятин (біля села Войновки). Третя - "Голубовскі могили" (біля села Голубовка) до 8 десятин. Можливо тут в 1399 р. татари по водійством Темир-Кузлука розбили Витовта..." і "...знамените урочище "Скоробор" являє собою сліди колосального селитреного заводу, на якому, за документальним даними польського історика Яблоновського, вироблялася селітра для потреб Польщі в першій половині XVII..." Л.В. Падалка припускав, що "...Бельське городище...може бути добудоване в литовський період нашої історії ,що жили на Поворскльи хрещеним татарським князем Лексой, вихідцем із Золотої орди..." уже після битви Витовта з татарами на Ворсклі. Про це ж говорить і відомий історик М.А. Максимович. Відомості цих авторів про Бєльського городище більше пізнього періоду історії не дають повного подання про його долю. Однак, що збереглися тут ще до XVIII сторіччя залишки кам'яних фортифікаційних споруджень, таких як кріпосні стіни й вежі, можуть свідчити про вдосконалювання й використання зміцнень народами, що населяли цей край, уже після гелонів і будинів, у тому числі слов'янами Дніпровського Лівобережжя.У майбутньому нас чекають нові відкриття на Бєльському городище, і археологи ще поповнять наші відомості про людей місця, що населяли ці, у древні часи.

alt

alt

 

Теги:     Скіфія      Скитія      Скифія      скіфи      Гелон      Гомер      Троя      Геродот      Північне Причорномор'я      Гипанис      будини      елліни      Ольвія      праісторія      Більське городище      Шрамко      археологія      розкопки

Поділитись у соц. мережах:
e-max.it: your social media marketing partner
 

Підписатись 
на публікації проекту: