СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Скіфія СКІФСЬКІ СОКИРИ-СКІПЕТРИ

СКІФСЬКІ СОКИРИ-СКІПЕТРИ

e-mail Друк
Рейтинг 0.0 з 5. Голосів: 0

skiftoporВідразу зазначимо, що знахідки бойових сокир у пам’ятках скіфського часу, на відміну від коротких мечів-акінаків та списів, не кажучи вже про сагайдачні набори, досить нечисленні. Це може бути пов’язано із тим, що сокири були, перш за все, зброєю знатних скіфів. Про це свідчать деякі факти.

По-перше, згідно з однією зі скіфських етногенетичних легенд, серед свячених золотих дарів, що впали з неба при синах прародителя скіфів - Таргітая, була й сокира. Оволодіти дарами пощастило наймолодшому брату – Колоксаю, який і став родоначальником скіфських царів [Геродот, IV, 5].

По-друге, бойові сокири у деяких випадках зображені підвішеними до поясу на скіфських антропоморфних статуях, котрі за переконливою думкою М.І. Артамонова [1, c. 79], являють собою втілений у камені образ героя-родоначальника. Наприклад, саме сокира зображена на відомій кам’яній статуї з Нововасилівки (Рис. 1). Не випадково, як свідчить Геродот [IV, 70], під час укладення клятвеної угоди скіфи, які домовлялися, занурювали у чашу, де були змішана їхня кров та вино, зброю, серед котрої була й сокира. Таким чином, сокира ніби освячувала угоду.

screenshot-history.org.ua 2015-09-29 13-30-50

По-третє, на предметах грецької торевтики, що знайдені у багатих пам’ятках скіфського часу Східної Європи, сокири зображені у руках воїнів, вірогідно аристократів. Насамперед, це зображення на срібному келиху з Частих курганів, що поблизу Воронежу (Рис. 2).

screenshot-history.org.ua 2015-09-29 13-36-59

Скіфські бойові сокири стали предметом детального аналізу В.А. Іллінської2 та А.І. Мелюкової3 . Перша з них поділила бойові сокири на клиновидні сокири, клювці та сокири-молотки4 . Згідно даним В.А. Іллінської, на момент підготовки її публікації на території Північного Причорномор’я було виявлено близько 60 екземплярів як робочих, так і бойових сокир5 .

Нині їхня кількість, зрозуміло, дещо збільшилася, але незначною мірою.

Крім того, В.А. Іллінська підтримала думку М.І. Ростовцева, засновника скіфознавства як окремої галузі історико-археологічної науки, про виділення у окрему групу невеликих вотивних бронзових сокирок6. Як вважав М.І. Ростовцев, такі сокирки були своєрідними скіпетрами, що являли собою символи влади скіфських царів.

Але, як слушно зауважила В.А. Іллінська, в усіх науково зафіксованих випадках вони були виявлені в похованнях представників середнього скіфського шару і могли служити військовими знаками ватажків родових скіфських загонів або інших невеликих загонів скіфського війська. Це спостереження добре підтверджується, зокрема, знахідкою бронзового молоточка-скіпетра у вигляді голови хижого птаха в похованні № 25 Кічкаського могильника, що датується V ст. до н. е., у невеликій могильній ямі разом з іншим дуже скромним інвентарем9 .

Загалом В.А. Іллінською було враховано 9 екземплярів подібних сокирок. У останній час до них додався ще один – це витончена бронзова сокирка, обух котрої виконаний у вигляді голови грифона, що була знайдена в кургані № 18 біля с. Львово на Херсонщині10.

Заслуговує на увагу той факт, що у відомому ольвійському декреті ІІІ ст. до н. е. на честь Протогена, який зміг підготувати дари для Сайтафарна, царя саїв - чи то скіфів, чи то сарматів, якій привів своє військо під мури Ольвії для так званого «годування», що було своєрідною формою данини, згадується не тільки сам цар, а й багато його скіпетроносців. Досить поширеною є думка, що Сайтафарн був царем пізніх скіфів пониззя Нижнього Дніпра11.

Зрозуміло, що зважуючи на відносно невелику кількість бронзових вотивних сокирок, котрі, за слушною думкою В.А. Іллінської, були символом влади ватажків невеликих військових загонів, виникає цілком закономірне питання – чим позначалася влада середньої та вищої скіфської аристократії.

Про інсігнії царської влади дає яскраве уявлення відома сокира VII ст. до н. е. з кургану № 1 біля ст. Келермеської, що у Адигеї. Сама сокира виготовлена із заліза та насаджена на дерев’яне руків’я довжиною 72,3 см. Руків’я було всуціль вкрите золотим листом, прикра- шеним виконаними у високому рельєфі фігурами фантастичних тварин, у характерному для Передньої Азії художньому стилі. Схожи- ми золотими пластинами були прикрашені обух та отвір для руків’я. Унікальність цієї сокири цілком дозволяє погодитися з думкою В.А. Киселя12, що вона була символом сакральної влади скіфського царя.

Якщо бронзові вотивні сокирки та келер- меська сокира нібито уособлюють два полюси у реальній ієрархії скіфського суспільства, то що ж являли собою скіпетри середньої та вищої скіфської аристократії?

На нашу, можливо гіпотетичну думку, вони можуть бути репрезентовані сокирами-клювцями та сокирами-молотками.

Вони практично ніколи не були виявлені у похованнях рядових скіфських воїнів, а походять з курганів скіфської знаті. Крім того, можливо найраніші (вірогідно, VII або початку VI ст. до н. е) з клювців скіфського типу, що по- ходять з поховання поблизу Цукур-Лиману на Таманському півострові13 та зі станиці Гостага- євської Краснодарського краю14, виготовлені з бронзи, котра на той час для виготовлення зброї (за виключенням литих наконечників стріл) вже не використовувалася. Проте, сакральний характер бронзової зброї може бути підтверджений тим, що саме з бронзи були виготовлені дві пари бронзових жертовних ножів, що походять з кургану VI ст. до н. е. Репехов’ята Могила, що на Черкащині15.

А.І. Мелюкова16, зваживши на відносно невелику кількість бойових сокир, що знайдені на території степової частини Північного При- чорномор’я порівняно з пам’ятками Лісостепу, зокрема з курганами Посулля, дійшла висновку, що цей вид зброї мав лише другорядне значення у скіфському військовому побуті.

Проте, вона не врахувала, що у північнопричорноморських степах виявлено лише трохи більше 100 скіфських поховань VII – V ст. до н. е.17, тоді як В.А. Іллінська впевнено ототожнила зі скіфськими дружинними некрополями епохи архаїки кургани Посулля.18 Саме цим й можна пояснити, чому у посульських курганах виявлено так багато бойових сокир – щонайменше 21.

screenshot-history.org.ua 2015-09-29 13-46-52

screenshot-history.org.ua 2015-09-29 13-48-01

screenshot-history.org.ua 2015-09-29 13-47-11

Щодо клювців з пам’яток Північного Причорномор’я, то найбільший їх набір був виявлений у Бердянському кургані початку IV ст. до н. е., котрий, скоріш за все, був усипальницею одного з правителів великого військово-територіального об’єднання скіфів (Геродот називає їх номархами), які, вірогідно, були представниками царського скіфського роду. Як і інші оздоби кінської вузди та предмети озброєння, чотири залізних та один біметалічний клювця було підвішано на залізному гаку, вбитому у стінку поховальної камери Центральної могили20.

Унікальним для скіфських старожитностей є біметалічний клювець. Він довгий та дещо вигнутий, а обушок прикрашений бронзовою обоймою, верхня частина якої виконана у вигляді голови людини. Не викликає сумніву, що даний клювець мав сакральне навантаження та був символом влади.

Отже, після такого короткого огляду питання про скіфські бойові сокири, перейдемо до тих, що зберігаються у Музеї історії зброї у м. Запоріжжі (вірогідно, вони походять із пам’яток Таманського півострова, де мешкали споріднені зі скіфами племена синдів та меотів), та котрі сокири ми вважаємо символами влади.

По-перше, це невелика (довжина 9 см) вотивна сокирка (Рис. 3, 1; 6), але на відміну від інших подібних виробів, вона виготовлена не з бронзи, а є суцільно залізною. Діаметр провуха – 1,7 см. Одна частина сокирки має вигляд молотка, інша – прикрашена зображенням голови хижого птаха, скоріш за все фантастичного грифона із загнутим дзьобом та великими очами. На жаль, у зв’язку з корозією металу виявити усі деталі зображення неможливо. Але, безперечно, за своєю стилізацією це зображення дозволяє датувати дану сокирку VII – першою половиною VI ст. до н. е. Адже саме таким чином були оформлені багато речей епохи скіфської архаїки. Наприклад, це кістяні наконечники дерев’яних піхов мечів з Тлійського могильника у Південній Осетії, зокрема з поховання № 24621, або верхня частина кістяного псалія з кургану VI ст. до н. е. Старша Могила у Посуллі22. Серед інших аналогічних зображень можна згадати псаліїв з кургану № 6 поблизу хут. Червоний Прапор, що у Ставропольському краї, котрий датується другою половиною VII ст. до н. е.23.

Інші сокири-скіпетри з Музею історії зброї відносяться до категорії сокир-клювців та сокир-молотків.

Розглянемо спочатку найдавніші з них. Безумовно, до їх числа відноситься, перш за все, біметалічний клювець (Рис. 4, 1; 9). Його залізна бойова частина довжиною 22 см, що складається з кіркоподібного клинка та мо- лотковидного обуха, з’єднана з бронзовою втулкою, нижній отвір якої дорівнює 28 мм. У втулці є невеликий отвір, що забезпечував надійне кріплення клювця до дерев’яного ру- ків’я за допомогою якоїсь металевого стрижня.

screenshot-history.org.ua 2015-09-29 13-47-26

screenshot-history.org.ua 2015-09-29 13-52-37

Аналогій цьому клювцю відомо не дуже багато. Перш за все це північнокавказькі ек- земпляри з Перкальського могильника24 та знахідка поблизу сел. Гунделен25. Як вважає В.Б. Віноградов26, у населення Північного Кавказу вони з’явилися унаслідок зв’язків з «ананінським світом» через посередництво савроматських племен.

Дійсно, у пам’ятках савроматів відомо кілька екземплярів таких клювців. Наприклад, це біметалічний клювець, знайдений поблизу Оренбургу27.

Подібні клювці зустрічаються й у пам’ятках ананінської культури. Зокрема це оригінальний клювець довжиною 17 см, що походить з сел. Велика Тояба. Він має подібний до дзьо- ба залізний клинок, бронзовий провух, що пе- реходить у залізний обух зі шляпкою на кінці. Бронзова частина декорована геометричним орнаментом. Цей клювець, який А.Х. Халіков безперечно вважає символом влади, дату- ється, приблизно, VII – VI ст. до н. е.28

До ранніх екземплярів відносяться ще кіль- ка клювців з експозиції музею. Серед них залізний клювець довжиною 175 мм з кинджа- лоподібним клинком, овальним провухом та молоткоподібним обухом (Рис. 4, 3; 11). Даний виріб є зброєю рідкого типу, найближча його аналогія – клювець з поховання № 258 Тлійського могильника29.

Унікальним є клювець (довжина 237 мм), який також має кинджалоподібний, трохи вигнутий клинок та обух у вигляді молотка. На закінченні обух має розширення, прикрашене геометричним орнаментом (Рис. З, 3; 7). Близьких аналогій йому нам невідомо, хіба що можна дещо порівняти його зі вже згадуваними клювцями зі станиці Гостигаєвської та з сел. Велика Тояба, але перший є бронзовим, а останній - біметалічним, а його геометрична орнаментація більш пишна. Проте це може вказувати на досить ранню дату (вірогідно, у межах VII - першої половини VI ст. до н. е.) клювця з Музею.

screenshot-history.org.ua 2015-09-29 13-56-05

До досить рідкого типу відносяться й бойові залізні сокири, одна з частин котрих являє собою типовий клювець, а інша має вигляд сокири з широким лезом. Дві з них досить масивні та мають довжину 327 мм (Рис. 5,1; 12) та 315 мм (Рис. 5, 2; 13). Третя менша за розмірами (довжина 134 мм), а її клювоподібна частина вельми коротка (Рис. 5, 3; 14). Інших подібних залізних сокир ми не знаємо, певною аналогією їм може бути бронзовий клювець з Цукур-Ліману, що вже згадувався. Незважаючи на те, що вони виготовлені з різного матеріалу, їх типологічна близькість дозволяє датувати ці три сокири із зібрання Музею приблизно VII – VI ст. до н.е. На жаль, як і у інших випадках, точне визначення їхньої дати утруднено відсутністю даних про речі, що були знайдені разом з ними.

Ще один виріб відноситься до категорії сокир-молотків. За В.А. Іллінською30, вони є основним типом скіфських бойових залізних сокир. Дослідниця поділила їх на три типи: дуговидно вигнуті; з прямою спинкою та з лопаттю, що симетрично розширюється до леза.

До першого типу відноситься залізна сокира довжиною 227 мм, що нібито походить з око- лиць м. Геленджик (Рис. 4, 2; 10).

Нарешті згадаємо ще дві незвичні бойові залізні сокири. Одна з них, довжиною 193 мм (Рис. 5, 4; 15), має пряму спинку та складається із двох клиноподібних лез. Друга – це сокира-молоток довжиною 150 мм, обух якої вигнутий до низу у вигляді гачка (Рис. 3, 2; 8).

Ми ще раз нагадуємо, що наша думка про такі сокири, як про своєрідні скіпетри не є безперечною, але сподіваємось, що публікація цієї колекції, ще не введеної до наукового обігу, буде сприяти вивченню бойових сокир скіфського типу.

Автори: Мурзін В.Ю. Шлайфер В.Г.

ЛИТЕРАТУРА:

1. Артамонов М.И. Антропоморфные божества в религии скифов // АСГЭ.— Вып. 2.— 1961. — С. 79.

2. Іллінська В.А. Скіфські сокири // Археологія. – Т. ХІІ.— 1961.— С. 26–48.

3. Мелюкова А.И. Вооружение скифов.— САИ.— Вып. Д 1–4.— М., 1964. — 91 с.

4. Іллінська В.А. Скіфські сокири. — С. 31. 5. Іллінська В.А. Вказ. праця. — С. 27.

5. Іллінська В.А. Вказ. праця. — С. 44–46.

6. Ростовцев М.И. Представления о монархической власти в Скифии и на Боспоре // ИАК.— Вып. 49.— 1913.

7. Іллінська В.А. Скіфські сокири. — С. 46–47.

8. Добровольський А. Звіт за археологічні дослід- ження на території Дніпрельстану р. 1927 // Зб. Дніпропетр. краєвого іст.—арх. музею. — Т. 1. — 1929.— С. 80–82.

9. Кубышев А.И., Николова А.В., Полин С.В. Скиф- ские курганы у с.Львово на Херсонщине // Древ- ности Степной Скифии.—К., 1982.

10. Артамонов М.И. Скифское царство в Крыму // Вестник ЛГУ.— №8.—1948; Болтенко М.Ф. Канкит ольвийского декрета в честь Протогена // СА.— Т.28.— 1958; Полин С.В. От Скифии к Сарматии.— К., 1992.— С.109.

11. Кисель В.А. Священная секира скифов.— СПб., 1997.— С.46.

12. Прушевская Е. Родосская ваза и бронзовые вещи из могилы на Таманском полуострове // ИАК.— Вып.63.— 1917.

13. Новичихин А.М. Бронзовый клевец из станицы Гостогаевской // Археологический вестник.— №12.— 2005.

14. Ильинская В.А., Мозолевский Б.Н., Тереножкин А.И. Курганы VI в. до н.э. у с.Матусов // Скифия и Кавказ.— К., 1980.— С. 49—51.

15. Мелюкова А.И. Указ. соч. – С. 66.

16. Мурзин В.Ю. Скифская архаика Северного При- черноморья.— К., 1984.

17. Ильинская В.А. Скифы Днепровского лесостепно- го Левобережья.— К., 1968.— С. 187.

18. Ильинская В.А. Скифы Днепровского лесостепно- го Левобережья.— С. 92.

19. Мурзін В.Ю., Фіалко О.Є. Зброя з Бердянського кургану // Археологія.— №3.— 1998.— С. 107—108.

20. Техов В.Б. Скифы и материальная культура Цен- трального Кавказа в VII – VI вв. до н.э. // Скифия и Кавказ.— К., 1980.— Рис. 18, 2—3.

21. Ильинская В.А. Скифы Днепровского лесостепно- го Левобережья.— Табл. IV, 2.

22. Петренко В.Г. Краснознаменский могильник. Элитные курганы раннескифской епохи на Северином Кавказе.— Москва—Берлин—Бор- до.— 2006.— С. 112—113, табл. 62.

23. Егоров Н.М. Могильник скифского времени близ г. Минеральные Воды // КСИИМК.— Вып. 58.— 1955.— С. 58, рис. 20,3.

24. Виноградов В.Б. Центральный и Северо—Восточный Кавказ в скифское время.— Грозный, 1972.— С. 125.

25. Виноградов В.Б. Указ. соч.— С. 125.

26. Смирнов К.Ф., Петренко В.Г. Савроматы Повол- жья и Южного Приуралья.— САИ— Вып. Д1—9.— М., 1963.— Табл. 14, 34.

27. Халиков А.Х. Волго—Камье в начале эпохи раннего железа. VIII – VII вв. до н.э.— М., 1997.— С. 179, рис. 68, 5.

28. Техов В.Б. Указ. соч.— С. 236, рис. 19, 4.

29. Іллінська В.А. Скіфські сокири.— С. 3.

Теги:     Скіфи      зброя      сокири      скіпетри      археологія      Скіфія      клювці      старожитності      кургани      розкопки      сколоти      культура
AddThis Social Bookmark Button

Залишити відгук:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: