Четвер
28 бер., 2024
     

Ukrainian English

Амазонки Скіфії: антропологія та спорядження

Рейтинг 3.3 з 5. Голосів: 13

Амазонки Скіфії

Згідно з міфом, амазонки жили на узбережжі Чорного моря, поблизу річок Фермодонт і Ірис (нині Ешільірмак). Історик Снісаренко, Олександр Борисович Алієва К.А. вважає, що ареал проживання племені практично збігається з контурами турецьких вілаетів Амасія (можливо, цей топонім має відношення до етимології назви племені) і Самсун. Звідси амазонки робили свої походи в Азію. Ними побудовані Ефес, Смірна та інші міста.

"Після битви з греками кораблі з полоненими амазонками прибило до берега Меотійського озера, у гавані Кремни - землі скіфів. Зійшовши на берег, амазонки відправилися углиб країни, захопили табун коней і стали грабувати скіфські землі. Через якийсь час вони, нарешті, стали табором. Спочатку скіфи приймали їх за чоловіків (Eust. Epiph. 653). А по закінченні деякого часу, після зближення з молодими скіфами, вони разом пішли за Танаїс, де стали називатися савроматами (Herod. IV, 110-116).

амазонкаНа території України і в інших місцях, де ймовірно жили амазонки, були знайдені поховання жінок, в яких знаходилися луки, стріли і дротики. Однак тут відсутні останки мечів, бойових сокир і іншої зброї ближнього бою (за винятком ритуальних кинджалів, що вказує на аристократичне походження похованої або її статус жриці). Також в знайдених похованнях відсутні захисні пристосування і обладунки. Це вказує на те, що жінки, як і підлітки, могли допомагати починати бій (обстрілюючи противника з безпечної відстані) і потім йшли в тил основного війська, яке складалося з чоловіків.

Існує цілий цикл розповідей про боротьбу греків з цими настирливими жінками, так звана «Амазономахія». Сцени бою греків з амазонками прикрашають розписні грецькі сосуди та фризи храмів. Ми вважаємо, що ці міфи пов'язані своїми витоками з територією степової частини Північного Причорномор'я. Адже під час великої грецької колонізації у VII ст. до н.е. елліни почали активно освоювати північне узбережжя Чорного моря. Тут вони познайомилися з номадами, що кочували степами Східної Європи. За стійкою античною традицією, саме скіфи й амазонки були причетні до складання савроматів як історичного народу, що мешкав східніше від скіфів - за р.Танаїс (сучасний Дон). Згідно з розповіддю «Батька історії» про походження савроматів та їхні звичаї, елліни нанесли поразку амазонкам у битві поблизу р.Термадонт, що знаходилася у Малій Азії, і захопили у полон певну кількість амазонок, яких відправили на трьох суднах до Греції. Але у відкритому морі амазонки знищили грецьких мореплавців. Оскільки вони не вміли керувати кораблями, то віддались на волю хвиль, які врешті-решт прибили судна до північного узбережжя Азовського моря. Опинившись на суші, вони почали грабувати скіфські кочовища. Коли скіфи виявили, що їхніми ворогами є войовничі дівчата, то вирішили: від шлюбів скіфських юнаків та амазонок можуть народитися видатні воїни. Проте амазонки відмовилися жити у Скіфії й умовили своїх чоловіків відкочувати за Танаїс. Це, й за Геродотом, і поклало початок складанню савроматського народу. За Геродотом, савроматські жінки їздили верхи і виходили на війну разом із чоловіками. До того ж, савроматська дівчина не мала права одружитися, поки не вб'є бодай одного ворога. Щоправда, Гіппократ збільшує цей шлюбний «ценз» до трьох ворогів. Тривалий час вважалося, що войовничість савроматських жінок пояснюється пережитками матріархату. Але згодом з'ясувалося, що на території Великого пояса Євразійських степів, котрий простягнувся від західної частини сучасної Монголії до Дунаю, на теренах якого спочатку мешкали споріднені племена іранських кочівників, а пізніше – тюркомовних номадів, кількість жіночих поховань зі зброєю приблизно однакова – від 20% до 30%.

Зовнішність і одяг амазонок

Вік скіфських амазонок коливається від 16 до 60 років, проте половина їх – молоді жінки у віці 25-35 років. Про вигляд амазонок дозволяють судити твори античного мистецтва. Зображені в камені - в статуях або на барельєфах храмів - амазонки, як правило, молоді, з розгорнутими довгим волоссям або в легких шоломах, в коротких напівпрозорих шатах грецького типу. В живописі на вазах, вони ближче персонажам Геродота, одягнені в чоловічий «перський» костюм. Як правило, це юна діва в чоловічому вбранні (каптан і вузькі штани з лампасами) одяг облягає струнку фігуру; ступні ніг або босі, або в м'яких коротких чобітках (скіфіках); на голові м'яка шапочка у формі ковпака, іноді зі звисаючими ззаду і по обидва боки захисними «клапанами». І завжди зі зброєю - або це лук і сагайдак зі стрілами, або спис або дротик. Часто присутній на малюнках і щит, зазвичай овальної форми. Найчастіше зустрічаються зображення амазонок що боряться, як в кінному, так і в пішому бою. Але досить багато і статичних зображень озброєних дів поруч з конем або грифоном.

Основна маса скіфських амазонок була озброєна луком та стрілами, проте відомі й поодинокі жіночі поховання, де небіжчиць супроводжували короткі скіфські мечі, списи і навіть захисний обладунок. Останні, ймовірно, можна вважати похованнями своєрідних військових ватажків амазонок. Поступово стало зрозумілим, що володіння зброєю жінками кочівників не було обумовлене пережитками матріархату, а наслідком кочового способу життя. Адже для кочівника займатися ремеслами чи землеробством було, згідно з його менталітетом, неможливою справою. Справою кожного чоловіка був випас худоби та війна. І тоді, коли чоловіки відправлялися у далекі грабіжницькі походи, захист основного багатства – худоби, від хижих звірів та не менш хижих сусідів, а також безпеку родини брали на себе жінки.

реконструкція зовнішності амазонокРеконструкція зовнішності амазонки, виконана М.Герасимовим.

Як ми вже згадували, найчастіше у жіночих похованнях зустрічаються бронзові наконечники стріл. Але так званий «скіфський» лук, поширений по всій південній Євразії, був досить грізною зброєю. Він був здебільшого луком складного типу, тобто виготовлявся з кількох шарів дерева різних порід, з'єднаних поміж собою клеєм або за рахунок обмотки сухожиллями. Довжина скіфського лука становила у середньому до 60 см, інколи трохи більше. Проте потужність скіфського лука дозволяла посилати стрілу, як зазначають античні писемні джерела, на відстань понад 500 м. Пізніше на зміну луку скіфського типу прийшли так звані гунські луки, що, за технологією виготовлення, були схожими зі скіфським луком, але були значно більшими. Їх довжина сягала 1,5 м. Відповідно, вони були й більш потужними, ніж скіфські луки. Поява гунського лука пояснюється віковічним змаганням поміж наступальною та захисною зброєю. При пострілі для натягування лука було необхідно зусилля у 40 – 60 кг. Якщо вправний лучник випускав за хвилину 10–12 стріл, можна уявити собі, яку фізичну підготовку мали степові амазонки. 

- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber