СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Чи була кремація у наших Предків?

e-mail Друк
Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

kremationpredkiОбряд трупоспалення або кремації існував у багатьох стародавніх народів, у тому числі й наших пращурів. Власне, поховання в земляну могилу - це грецький обряд, котрий під час поширення християнства навіть зустрічав опір з боку язичників. Адже за слов'янської язичницької мітології з вогнем і димом похоронного багаття душа піднімається в рай - Ирій...

Споглядання власної могили і гіркоти втрати, що виражається близькими, є найважче, що чекає на кожного з нас у свій час (сутність при Переході все бачить і чує, але це односторонній зв'язок, тому ми бачимо тільки покинуте Душею тіло). Людська душа довго ще змушена перебувати поруч з будинком і своєю могилою, так як зв'язок з тілом дуже міцний. Тому існував і існує понині цей найдавніший Арійський обряд - крадування, така собі "катапульта", що відправляє душу в Небо. Сама назва походить від старослов'янського слова «крада», що означає «вогняне коло, жертовник». А. Котляревський зближав його з санскритським cradda - "священна жертва в честь мертвих". 

10105

Процес поховання відбувався так:  складали поховальне багаття, на нього "в'зложаху мьртвьца" і цей обряд супроводжувався релігійно-декоративною спорудою - навколо кради (яка, судячи з роскопочних креслень, мала не надто правильну форму) прокреслювали геометрично точне коло, рили по колу глибокий, але вузький ровик і влаштовували легку огорожу, на кшталт плетіння з лози (слідів колодяного тину немає), до якого прикладалась значна кількість соломи (снопів?). Коли запалювали вогонь, то палаюча огорожа своїм полум'ям і димом закривала від учасників церемонії процес згоряння трупа всередині огорожі. Можливо, що саме таке поєднання похоровального нагромадження дров з правильною окружністю ритуальної огорожі, яка відділяла світ живих від світу мертвих предків, і іменувалося "крадою".

pogreblnyj-obrjad-slavjan4

У похоронне багаття часто кидали речі померлого, якими він при житті часто користувався і котрі могли йому знадобитися в недовгій (бажано) подорожі в Ирій. Так само клали на вогнище їжу (на три дні шляху) + частування для зустрічних сутностей, людей і звірів, щоб не були вони йому по дорозі ворожими. Близько клали покійному в руки пам'ятки - свої дрібнички, амулетики, прикраси, іграшки, тріски та клубочки з посланнями для раніше пішлих родичів, які вже чекають його біля Небесної Брами.

Поки багаття горіло, надсилали уявні та усні послання, ворожили по тріскам і клацанням дров, по диму. Велике багаття створювало сильний вогняний вихор, що спалював усе недобре і підносило душу людини разом з думками близьких йому ввись. Летящі іскри - вважали за успішно послані слідом за померлим послання. Частина золи бралася людьми і розсипалася по їхніх межах. Але в основному все розвіювалося і пускалося по водах, щось клалося під каміння. Так земне поверталося в землю, а небесне без важкості спрямовувалося вгору.

Обряд кродування являв собою велике торжество, де людина відлітала як посланець, несучи Богам і Предкам звісточки від живих. Вважається, що інакше шлях в Ирій довгий, страшний і важкий. Обряд завжди проводиться в урочистій обстановці, виявляти свою печаль при цьому вважається поганим тоном, оскільки це відволікає, затримує душу мертвого.

У багатьох народів вважалося необхідним за допомогою вогню швидше розкласти фізичне тіло на первинні елементи і повернути їх в природу, не зневажаючи цю саму природу заразою, яка може завестися в мертвих тілах. Як ми знаємо, чума, холера та інші середньовічні хвороби виникали в більшості випадків саме через це. Вважається, що душа померлого доти зберігає зв'язок з тілом, поки воно не знищиться настільки, що втрачає свою антропоморфность, а це дуже і дуже довго... І весь цей час Душа відчуває невимовні муки.

Вважається, що іудео-візантійське "православ'я" своєю формою поховання переслідує одну мету - не допустити повернення на землю язичницьких душ наших Предків, адже, втілюючись, вони приносять з собою частину колишніх знань, інтуїтивно втілюючи ті ідеї та принципи, якими ми жили колись. А закопавши тіло в землю, можна на дуже довгий термін заблокувати його в нижчих, матеріальних світах. Звідси, різні полтергейсти, примари, екзорцизм, підселенці та інша "бісовщина", що дуже на руку церкві.  В могили встромляють кілок, увінчаний не рівностороннім хрестом - символом проклять, вічного страждання і заборони шляху. Так християнство на сторіччя позбавляється від найстрашніших своїх ворогів. 

І будь-яка муміфікація чи інша форма збереження тіла, переслідує мету - утримання душі людини десь поруч, іноді, наприклад, для охорони якогось культового місця, або для заступництва роду, племені (кургани, гробниці). Це застосовувалося в різних культурах в усі епохи. Однак, будучи страшною формою посмертного полону душі, такі обряди відносяться до найгірших проявів ритуальної магії, у більшості випадків - це чистої води некромантія... 

url

Обряд крадування в наші дні

Звичай кремації у східних слов'ян згадується в «Повісті временних літ»:

"А радимичи, и вятичи, и северо... И аще кто умряше, творяху трызну надъ нимь, и посемъ творяху кладу велику, и възложать на кладу мертвѣца и съжигаху, и посемъ, събравше кости, вложаху въ ссудъ малъ и поставляху на столпѣ на путехъ, иже творять вятичи и нынѣ. Си же обычаи творяху и кривичи и прочии погании, не вѣдуще закона Божиа, но творяху сами себѣ законъ."

35353535353535

А ось що записав арабський мандрівник Ібн-Фаладн (X ст.), подорожуючи країною русів: 

«Ви, араби, дурні. Ви берете найулюбленішого вами з людей, самого шанованого вами і залишаєте його в поросі, і їдять його комахи і черв'яки, а ми [руси] спалюємо його миттю ока, так що він негайно і тойчас входить в рай»

78789hhhhhh-btrdl

Згідно з концепцією вчених, найдавнішою культурою, пов'язаної зі слов'янським етногенезом, можна поки-що вважати лужицьку культуру, яка була поширена в Середній Європі приблизно до першої половини І тис. н.е. Характерними для лужицької культури, згідно з археологічними даними, можна вважати безкурганні могильники, поховання в яких відбувалося за обрядом кремації. Характерною їх рисою є те, що трупоспалення відбувалося поза межами могильника, після чого лише залишки похоронного багаття підлягали захороненню в загальному могильному комплексі. Залишки багаття (попіл і перепалені кістки) зсипали в глиняну урну. Іноді разом з прахом померлого залишали горщики з ритуальною їжею і одиночні бронзові предмети, хоча в більшості своїй поховання були безінвентарні.

401118 10151621632916178 898274560 n

Починаючи приблизно з 500 р н.е. в ареалі лужицької культури починається розселення представників поморської культури, ймовірно, - перших слов'ян. Для них був характерний обряд «підклошевого» поховання, який повторював лужицькі, але мав одну відмінну особливість. У ньому урну з прахом, вміщену в могильну яму в межах загального могильного комплексу, накривали зверху перевернутим догори дном великою посудиною - клош (звідки і назва похоронної культури). У похованнях починають частіше зустрічатися різні предмети: фібули, шпильки, кільця і ​​т.п.

Майже не існувало тілопокладення й у трипільців, а була кремація. Спалення тіла й захоронення решток у глиняних урнах - основний поховальний обряд Трипільської культури. Власне, саме через відсутність залишків та скелетів вчені досьогодні не можуть визначити антропологічний тип трипцільців. 

alt

У V-VI ст. слов'янські племена широко розселилися на територіях Верхнього Подністров'я та Полісся. Похоронні пам'ятки, які залишилися від цієї групи слов'янських племен - безкурганні могильні комплекси, в кожному з яких налічувалося від 10 до 40 поховань. Поховання відбувалися за обрядом трупоспалення на стороні. Спалювали тіла померлих у спеціально відведеному місці, одне з яких було досліджено на Житомирщині. Воно являло собою вогнище діаметром 8 м, розташований на невеликому пагорбі біля річки Гнилоп'ять. Всі поховання подібного типу на даній території є безінвентарними. Лише деякі з них зверху накриті перевернутою посудиною.

Починаючи з VI-VII ст. на всій території розселення даної групи слов'ян на зміну ґрунтовим похованням приходять курганні. Сам обряд залишився тим самим, лише урни тепер не закопували просто в землю, а насипали над ними невеликі округлі кургани висотою до 1 м і діаметром до 12 м.

Всі курганні поховання до ІХ ст. були колективними. Поступове зникнення курганного обряду поховань обумовлено впливом християнської релігії.

Інша слов'янська племінна група, локалізована на території басейну озера Ільмень та Псковське, мала дещо інший вид поховань. Для цієї культури характерними були поховання в довгих курганах - невисоких насипах-валах довжиною від 10 до 100 м. У кожному такому кургані розташовано кілька поховань, здійснених за обрядом кремації. Могильники ці в більшості своїй є безінвентарними, лише в деяких зустрічаються поодинокі речі.

До другого підвиду обрядів кремації можна віднести поховання, знайдене під час розкопок кургану Чорна Могила в Чернігові. У могилі були знайдені різноманітні види зброї, прикрас, а також робочі інструменти (можливо, ті самі, якими була зроблений могильник та інші роботи з облаштування та оформлення, оскільки вважалося, що ці речі також належать світу мертвих і тому їх більше не можуть використовувати живі), золоті монети, ключі та замки, а також роги тура, прикрашені срібною чеканкою. Також тут знайдено два жертовних ножа та бронзовий ідол, тобто поховані тут люди були наділені правами не тільки воєначальників (на що вказують роги тура), а й жерців. А таке об'єднання можливе було лише в особі князя, оскільки саме князі найчастіше були верховними жерцями у слов'ян.

wallpaper15

У кургані Чорна Могила, який вважають похованням легендарного засновника Чернігова, князя Чорного, були знайдені останки трьох людей: самого князя, його сина і жінки. Всі троє були покладені всередині «домовини». Предмети, знайдені усередині могили, значною мірою оплавлені у верхній частині і покриті товстим шаром попелу. Це вказує на те, що тіла не покладали на похоронне багаття, а розводили вогонь над покійними. Це можна легко пояснити, якщо припустити, що покійних Чорної Могили спалювали в домовині - легкій дерев'яній споруді, «домі мертвих».

alt

Домовина з урною (прахом) всередині.


Привертає увагу те, що курган Чорна Могила, та й інші відомі кургани Чернігівщини насипалися в два етапи, а на вершині першого насипу складалися обладунки. Це, швидше за все, було викликано тим, що на цьому місці відбувалася тризна.

Тризна займала досить важливе місце в поховальному обряді. Вона не є простим поминанням померлого. В принципі вона є нічим іншим, як братським бенкетом, себто братчиною на честь покійного, який супроводжується часто обрядовими іграми.  Інший вид тризни зустрічається серед простого населення - поминання померлих у циклі річних календарних обрядів. За свідченням Г.Костомарова, під час святкування Красної гірки люди приходили на могили предків, приносили їжу і напої, і влаштовували свято на честь померлих.

1308817563 trizna

Дещо пізніше, в часи русів, розповсюдженим було трупоспалення у лодьях, тобто човнах. Човен виконував магічну транспортну функцію - переносив тіла мертвих в загробний світ. Човен також був необхідним для загробного плавання до острова мертвих, розташований за морем.

1620742 682497578481802 400740581 n

Обряд виглядав приблизно так: човен витягувався із води, його ставили на дерев'яний поміст, який підтримували чотири соснових і березових стовпа. На самому човні будували шатер (зруб?). Тут стояла лава, покрита дорогими тканинами - ложе, на якому розміщувався небіжчик, зодягнений в дорогий одяг. Разом з ним клали фрукти, міцний напій (мед), квіти, зброю. У човен кидали порубаних мечами коней, биків, собаку, півня і курку, які повинні були служити небіжчику у потойбічному світі. Деякі дослідники зазначають, що разом з померлим спалювалась одна з представниць жіночого роду, що давала на це добровільну згоду.

003 l

u453454rl

Усім похоронним процесом розпоряджалася дуже стара жінка, жриця. Якщо дівчина не могла природньо прийняти смерть, її, вбрану в розкішний одяг, з різними прикрасами (намистами, браслетами), душили і кололи ножами між ребрами. Потім запалювали під човном приготоване дерево. Величезне багаття охоплювало човен, намет, небіжчика, дівчину... На тому місці, де стояв човен, насипали піднесення із землі, схоже на круглий пагорб (курган), ставили дерев'яний стовп з іменами небіжчиці і руського князя.

082 1

obrjady-8

Лев Диякон, візантійський письменник X століття, зазначав віру руських воїнів в потойбічне життя, на яке вони дивилися як на продовження справжнього, з усіма радощами і бідами. За словами Льва Диякона, за часів Святослава вживався один обряд поховання - спалення. 

Обряд був тісно пов'язаний з вірою у священний вогонь, в культі якого поєднувалися огнепоклонство і шанування сонця. Вогонь на землі (домашнє вогнище) і вогонь на небі (сонце) були священними, оскільки несли добробут людині.

За віруваннями давніх слов'ян, вогонь очищав небіжчиків і, спалюючи їх, відкривав їм царство світла і вічний супокій. Вогонь, власне, і переносив померлих в Ирій, Рай. Беручи вогненне очищення, небіжчик у подорожі в рай ставав недоступним для темних сил. Спалення, себто кремація, за віруваннями язичників - найважливіший вид похоронної почесті. На їхню думку, спалення людей у ​​човні, на котрому вони перепливали повітряний простір і досягали вічного житла - обителі Сонця, куди кожен раз сходить світило, закінчивши свій денний шлях, - допомагало швидше дістатися до оселі прабатьків.

i-248

 

Теги:     культура
AddThis Social Bookmark Button

Залишити відгук:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: