СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Наші експедиції КАМ'ЯНА ТРИЛОГІЯ: УРИЧ - БУБНИЩЕ - СТІЛЬСЬКО

КАМ'ЯНА ТРИЛОГІЯ: УРИЧ - БУБНИЩЕ - СТІЛЬСЬКО

e-mail Друк

223423424dasyuilldko1-10 травня 2015 року, спільно з духовним центром "Єдинство" (м.Київ), товариство "Спадщина Предків" провело унікальну в своєму роді експедицію-паломництво, здійснивши подорож в часі та завітавши в гості до прикарпатських племен, а саме відвідавши унікальні сакральні пам'ятки й культові місця сили Західної України: Урицький скельний комплекс Тустан, Мегалітичний комплекс Бубнище (Скелі Довбуша) та прадавній мегалоліс білих хорват Стільсько.

На святинях була проведена комплексна робота з гармонізації простору Руси-України на відновлення миру і спокою в країні. Реконструйовано давньоукраїнський обряд по Рігведі, розкрито потоки усіх видів енергії (землі, вогню, води і повітря), що дало можливість спрямувати їх на цілісність та лад українського народу. Кожен з учасників вже володів необхідним досвідом з біолокації та космоенергетики, а тому проведена робота миттєво відобразилася у часі і просторі, що не може не радувати! 

В ході експедиції було відвідано три сакральні культурно-історичні пам'ятки загальноєвропейського масштабу:

- Урицький культовий скельний комплекс - праслов'янський храм Сонця і астрономічна палеобсерваторія, бастіон карпатських племен (кельтів, фракійців, даків, білих хорват), ранньосередньовічне місто-фортеця Київської Русі; розташований в Українських Бескидах на висоті 800 м над рівнем моря, неподалік від населених пунктів Урич, Східниця і Трускавець; 

- Бубнищанський культовий скельний комплекс - язичницький ритуально-печерний комплекс, святилище-паеобсерваторія, пункт карпатської лінії оборони XII-XVI ст. часів Білої Хорватії та Київської Русі; розташований в Українських Бескидах на висоті 668 м над рівнем моря, неподалік населених пунктів Бубнище, Поляниця, Тростянець та Болехів;

- Культовий і опорно-стратегічний центр, столиця білих хорватів - Стільсько - унікальний мегаполіс племен докиївської доби, площею 250 га, який покривав територію трьох сіл: Ілів, Стільсько та Дуброва, а також околиці міста Миколаєва. Являв собою резиденцію білих хорватів (VI-Xст.), шлях до якої надійно захищали опорні пункти і святилища Прикарпаття, зокрема в Бубнищі та Уричі.    

Урицький культовий скельний комплекс

Першою сакральною територією древніх, котру відвідала і дослідила наша група був комлекс скельних пам'яток в селі Уріч, Сколівського району, Львівської області.   

Уріч – то край гірських потоків, край скам'янілих велетів. Розсипані, мов здоровенне лото й поскладані рядами як пазл, повстають перед нами гігантським муром камінні твердині. І ця скеляста стіна як магічний кордон, як буфер між минулим і майбутнім, відкриває якусь прадавню велич, якусь непізнану суть буття, повертаючи нас до древніх глибин архаїчних культур...

Урицька котловина немає аналогів не тільки в Україні, а й в світі. На думку хіба що приходять величні камінні храми Екстерншайн (Німеччина) та Мачу-Пікчу (Перу). Складається котловина з 4-х основних груп пісковиків: Камінь (Велике та Мале Крило, Окремий камінь), Жолоб, Мала Скеля та Острий Камінь. Першим, хто дослідив пам'ятку та відкрив світові - був відомий львівський вчений, археолог Михайло Михайлович Рожко. Скелі розташовані в заповіднику Сколівські Бескиди.

0oHJGxWp qU

Вигляд з скельного масиву Острий Камінь     

Скелястий заповідник нараховує близько 280 петрогліфів - найбільше в Україні, серед яких і велетенські антропорфні зображення, і зображення вовків, левів, оленів, і солярні безкінечники, колеса, спіралі, рога, сокири, блискавки, сцени танцюючих чоловічків та обрядів тощо. З чого можна зробити закономірний висновок, що призначення цих скель не лише "суто оборонне", а й релігійне. 

10

Вигляд з скельного масиву Жолоб. Заглиблення під ритуальне багаття 

Починаючи з І-ІІ ст. ця територія була заселена білими хорватами, столиця котрих знаходилася в Стільсько (Миколаївський р-н). Іранські народи визначали сторони світу за кольорами: білий означав захід, червоний - південь, зелений - схід, а чорний - північ. Звідси назва "білі" хорвати. Назва "Хорват" зустрічається в написах ІІ-ІІІ ст. у давньогрецькому полісі Танаїсі, що знаходився в гирлі Дону. Історики роблять висновок: спочатку "хорватами" називалося об'єднання північнопричорноморських іранських племен, що мешкали на схід від Дону. Серед науковців мовний і культурний впливи іранського світу на пращурів східних і південних слов'ян визнано вже давно. Під час гунської навали іраномовні хорвати рушили із східних районів Дону на північний захід до Карпат, де зіткнулися з слов'янськими племенами та племенами Гальштату. 

Власне, цікаві свідчення дає нам етимологія Урицьких скель, які в народі прийнято називати "Тустань" і трактувати як "тут стань". За матеріалами дослідження О.Купчинського, назва Тустань належить до праслов'янських утворень, а за своєю семантикою належить до типу відприсвійних антропонімів. Як пише М.Рожко у своїй книзі "Тустань: наскельне місто-фортеця", цей антропонім праслов'янський, двочленного типу, складається з двох коренів: ТУ + СТАН. Такий двочленний тип переважно зустрічається серед індо-іранської мовної спільноти і зафіксований в санскриті. Є версія, що він походить від особового білохорватського ім'я Тустан. Таку антропонімічну структуру засвідчують імена, відомі з скіфо-сарматської доби: наприклад ім'я скіфського вождя Таргістан, або ряд іранських топонімів з цим коренем: Пакистан, Такестан, Айастан і т.д. Сам же корінь "стан" - походить від індоєвропейського sta (стояти) і на перській мові означає "місце стоянки, стійбище", а згодом в сучасному значенні - "станиця, поселення, країна/страна". Щодо кореня "Ту", то тут існує кілька думок. Одна з них: він може походити від праслов'янського – тугь<-tagь, що означає – відважний, сильний, твердий, неподатливий, впертий, завзятий. Тож можливо, і назва Урицької твердині спочатку могла звучати як Тухостан або Тугостан, пізніше скоротившись в Тустан, де під дією місцевої говірки до неї додався м'який знак і не вірне трактування. Відомі сербські топоніми Тухоград, Тухомисл. Дивлячись на те, що білохорватські племена є нащадками іраномовних скіфо-сарматських племен, така версія може бути цілком вірогідною. Отож, вимальовується цікаве значення: Тустан – станиця сильних, град відважних.

В скелях продовбано чимало цистерн-збірників, тут збиралася вода з дощів, щоб можна було забезпечити водою ціле військо-гарнізон, в разі облоги. Вода у цистернах спеціально очищувалась, для цього на дно клали ялинкові гілки, потім пісок, і так в декілька ярусів, для того щоб вода у цистерні насичувалась киснем і довше була придатною для пиття.

Чудернацькі форми скель і велика кількість різноманітних заглиблень, зафіксованих на скелях, наштовхнули дослідників експедиції на думку, що природня поверхня пісковиків піддавалась неодноразовій штучній обробці, причому не тільки для оборонно-фортефікаційного, а й ритуального призначення. Деякі з них було обтесано і перетворено на вівтарі. В районі Малої Скелі виявлено такий добре відшліфований кам'яний стіл, що міг служити олтарем для підношень в часи язичницьких племен, котрі проживали тут, на цій території.

img 3763

y 0e2a3891

img 3760

 

Деякі перетворено на людські обличчя, в котрих давні вбачали своїх богів, прибульців, першопредків або родоначальників. Наприклад, в районі підйому на скельну групу Острий Камінь, було зафіксоване велетенське кам'яне обличчя людини, а на вершині каменя форму, що дуже нагадує кам'яну бабу.   

karpaty-petroglif-1

karpaty-kamjana-baba

В районі основного скельного масиву Камінь також було знайдене антропоморфне зображення - обличчя, яке археологами датується добою фракійського гальштату.

999552 410471695740864 1315793088 n

Вцілому, кам'яних зображень дуже багато, і часто їх важко ідентифікувати по часу та походженню (штучне/природнє).

P5260143

На всіх групах скель дуже багато рівних, столоподібних плоских оглядових майданичиків, терас з солярними та руноподібними знаками, декотрі з них, ймовірно, використовувалося жерцями для спостереження за переміщенням Сонця під час зимового і літнього сонцестоянь, ще до того як вони були облаштовані під дозорні пункти. 

y fcb1f508

3434

Ознайомившись з працями дослідників, присвяченими Урицьким скелям, мусимо константувати той факт, що на протязі усіх часів майже ніхто так і не заявив про Тустан як про пам'ятку священну, наділену ритуальним, сакральним змістом, котра просто не могла не привернути око тогочасного язичника і не стати їх культовим, релігійним осередком. Адже, навіть сьогодні монументальність її вражає! Найрізноманітніші думки сплітаються мереживом в голові мандрівника, коли він бачить Урицькі скелі вперше, уява викристалізовує цілу Атлантиду, скелі здаються якимось покинутими житлами наших далеких-далеких Пращурів... 

2000772

Одними з тих, хто привідкрив цю занавісу були відомі польські археологи-аматори XIX ст. Йозеф Крашевський (Kraszewski I. Sztuka u Słowian, szczególnie w Polsce i Litwie przedchrześcijańskiéj - Wilno, 1860) та Адам Кіркор (Kirkor A. Zabytki Bałwochwalcze w Galicyi // Kłosy. – Warszawa, 1879. – S.107), а також наш Іван Вагилевич ("Берда в Урічу", 1843) - у своїх працях чи не єдині повідомляють, що пам'ятка була центром ідолопоклонства в Європі і лише тільки згодом перетворена в оборонну цитадель, приводять численні паралелі з іншими індоєвропейськими пам'ятками та нагалошують на культовому призначенні.

Мало хто помічає, що якщо уважно придивитися з височини, то Урицька святиня знаходиться у велетенському чашоподібному заглибленні. Це дало можливість нашим учасникам висунути фантастичну гіпотезу про те, що скелі могли утворитися не тільки природним чином на дні світового океану Тетіс, а й бути останцями якогось величезного метеориту, котрий впав багато мільйонів років тому і, власне, утворив цю чашоподібну воронку, а також цілий шлейф скель, котрий тягнеться від Урича до самого Бубнища (Ямельниця, Підгородці, Розгірче, Бубнище).

photo 

Підбиваючи підсумки, хочеться написати кілька слів про енергетику Тустані, а вона у деяких її частинах різниться. Наприклад, було неодноразово досліджено, що основна скельна група Камінь дещо відрізняється за енергіями від віддалених груп скель, що лежать на північний захід від неї – це Острий Камінь та Мала Скеля. Група Камінь характерезується яскраво вираженою жіночою зцілювальною енергетикою, що може пояснюватись великою кількістю цілющих підземних вод, котрі протікають під нею. Дещо інший за відчуттями масив Острий Камінь, розташований на віддалі від води. Його ще називають - Три Пальці. Енергетика тут більш містична, а місцями й похмура. Є версії, що на одній з терас стояв ідол Велеса - язичницького покровителя господарства та худоби, бога підземного світу у віруваннях давніх слов'ян. Ще Іван Вагилевич наголошував про ритуальний відтінок Острого Каменю та знайдені ним кістки й черепки тварин, котрі були залишені, мабуть, язичниками-чорнокнижниками (мольфарами, знахарками, відьмамим і ворожбитами), що збиралися там, за думкою Вагилевича й досі, тобто майже до кінця XIX ст. Щодо Жолоба, то за даними археологів, нічим таким не відрізняється. Однак, уважне обстеження скельного масиву дозволило зафіксувати декілька заглиблень, швидше всього для ритуальних багать, а згодом оборонних сигналізацій. Також з Жолоба відкривається просто неперевершений вигляд на дві інші групи скель, це ідеальний пункт для спостережень за небесними світилами, міг застососуватись як астрономічне святилище.   

ore 0069 edited

 

Ще багато роботи доведеться провести історикам та дослідникам-ентузіастам. Мудрець - хто розшифрує. Хай ці скелі оберігають нащадків і будуть для них дороговказом ще не одну сотню тисяч літ!

 

Бубнищанський культовий скельний комплекс

 

Другою частиною нашої експедиції став ритуально-печерний комплекс в селі Бубнище, розташований на горі Соколиній, у вододілі річки Сукіль, неподалік від міста Болехова, Івано Франківської області. Ці скелі не пройшли поза увагою видатних українських вчених, зокрема вже вище згаданого Івана Вагилевича, Михайла Грушевського та Івана Франка. 

Влітку 1884 року Іван Франко разом з групою львівських студентів здійснив мандрівку по Підкарпаттю та Гуцульщині. Маршрут починався з Дрогобича, проходив через Трускавець, Борислав, а далі територією сучасного національного парку “Сколівські Бескиди" через Східницю на Урич, Підгородці, Крушельницю, потім через Корчин та Верхнє Синьовидне до Бубнища. Ця мандрівка набула значення широко запланованої національно-просвітницької й політичної акції. У програму входило не тільки знайомство з історичними пам’ятками, життям народу, а й виступи з доповідями на актуальні теми тогочасного життя, концертами, дискусіями тощо. Мандрівка започаткувала добру традицію щорічних культурно-просвітницьких подорожей української студентської молоді. 

Іван Франко не менше трьох разів відвідував скелі у Бубнищі. Перший раз після закінчення сьомого класу гімназії у 1874 році. Згодом, перебуваючи тут ще раз, письменник так захопився довколишніми пейзажами, що задумав створити спеціальний цикл поезій про цей мальовничий куточок Карпат із його багатовіковими історичними таємницями:

…Но що се за велет потужний,
Що гордо, мов ворог, підніс
Чоло своє темне до сонця,
А в землю по колінки вріс?

Чи привід се пітьми нічної,
Що з сонцем боротись забаг?
Чи велет предвічний заклятий
Тут, ставши скалою, застряг?
("Бубнище", 1881)

Продовжуючи традицію подорожей, започатковану Франком, ми зібрались великою групою та виїхали з експедицією на місце сили, щоб провести ретельний аналіз та вивчити кожен закуток доісторичної камінної пущі. Якщо Тустан захищала соляні шахти та трансконтинентальні шляхи із заходу, то із сходу таким форпостом було Бубнище. Побічні дані говорять, що через скелі вів угрів на початку X ст. їх князь Альмуш. Будова скель значно компактніша у порівнянні з Урицькою котловиною, хоч густота скупчення пісковиків дещо щільніша.

Михайло Грушевський у 1900 році, готуючи матеріали до своєї "Історії Руси-України" заперечив доісторичне використання Бубнища, звівши все до оборонного пункту XII-XVI ст. А також, за його словами, тут був печерно-монастирський комплекс. Так це чи ні, ми змогли переконатись, продовживши наше дослідження.  

Дві найбільші скельні групи утворюють невеличке природнє подвір'я. Візуальний огляд скель дає змогу побачити велику кількість штучно утворених заглиблень, слідів, пазів та петрогліфів. Їх тут особлива велика кількість. На жаль, вони не настільки ідентифіковані, як в Уричі, щоб про них говорити, але особливо в очі кидається зображення лева, викарбуваного на правому крилі подвір'я. В учасників експедиції з'вилось слушне питання: а чи могли наші предки зобразити цього лева, якщо його не бачили? Могли. Бачили. Річ в тому, що ще в кам’яну добу, V-VII тисяч років тому печерні леви та саблезубі тигри зустрічались у лісостеповій смузі Європи, зокрема й в Українських Бескидах. Лев вважався у первісної людини захисником та першопредком як тотем. Не даремно, пізніше лев став символом і гербом Галичини.

Тут, в Українських Карпатах, людина проживала дуже давно. Чого тільки вартує знахідка на Закарпатті. Коли в середині 70-х років молодий київський учений Владислав Гладилін виявив поблизу селища Королеве на Закарпатті стоянку первісної людини, ніхто не гадав, що невдовзі вона ввійде до числа найвизначніших палеолітичних пам’яток світу. А проте результати досліджень, проведених у наступні роки експедицією Археологічного музею АН України, засвідчили, що йдеться про унікальний об’єкт. Той об’єкт має глибину 12 метрів, у ньому “виявили 16 культурних шарів зі слідами матеріяльної культури кількох палеолітичних епох. Число знахідок, серед яких – знаряддя праці кроманьйонців, неандертальців, пітекантропів, нині сягає вже більше ста тисяч. Тобто зібрано одну з найбільших у Європі палеолітичних колекцій. 

Відкриття українських археологів змусило науковців переглянути питання терміну і шляхів заселення Карпатського ареалу. Нині вже ні в кого не викликає жодного сумніву: освоєння цієї території, у тому числі й терену України, почалося ще мільйон років тому, причому заселення йшло не зі Сходу, як вважали, а із Заходу – Центральної та Південної Європи, тобто із західних земель Праукраїни.

Основний скельний масив Бубнинського моноліту складається з 4 печер, де три - штучного походження і одна природнього - ущелина. Перша печера акуратно видовбана і підтесана, з широкими кам'яними лавами всередині. Вхід до печери зроблено у вигляді глибокого тамбура, який повторюється наче балкон на другому ярусі. Над другим ярусом в стіні видовбано профіль даху, що перекривав дерев'яну забудову і прилягав до скель. Швидше всього це печера мала житловий характер, тут була гридниця (казарма) для розташування гарнізону воїнів. Друга печера - двокамерне приміщення, що організоване в природній, неширокій ущелині, її ще називають "холодильник". І справді, при наближенні відчувається нестримний потік холодного пронизливого повітря, що віє наче з морозильної камери. Тут завжди прохолодно, бо ніколи не потрапляють сонячні промені. Ймовірно, тут, у цій печері зберігали свої запаси і провіант племена, які проживали в скелях, а згодом і опришки, котрі тут переховувались, з якими пов'язана друга назва цього унікального місця сили (Скелі Довбуша). Третя печера - відкрите приміщення видовбане в суцільному камені, тут тримали коней. Четверта печера - дуже давня печера, з архаїчною остроконечною рубкую, нерівною стелею, з багатьма заглибленнями. Атмосфера скелі вражає. На думку спеціалістів, їй не одна тисяча років, цілком могла бути творінням людських рук кам'яної доби.

Те, що в Бубнищі знаходилися прадавні жер­товники, не викликає сумнівів у дослідників. Один з найретельніших дослідників скельного комплексу — Роман Скворій у книзі «Розгадка Бубнища» (1994) припускає, що видовбані на вершинах скель «чаші» півметрового діаметру зі стічними рівчаками могли бути місцями риту­альних офір давніх людей. 

Можемо тільки здогадуватися про сакральний ранг цього святилища в часи, коли кельтські, фра­кійські та гетські царі воювали між собою за кар­патські перевали. Можливо, саме жерці Бубнища благословляли воїнів кельтського вождя Брінія на знаменитий Балканський похід 282—279 рр. до н. е. Адже в еліністичній традиції місцем меш­кання «страшних і диких кельтів» вважалися саме Карпати. Серед «метафізичних звичок» кельтів чітко фіксується поклоніння великим каменям, "сакральна енергетика" яких небезпідставно вважалася друїдами могутнім джерелом для ча­клунства. Біля каменів приносилися жертви, на камені наносили містичні знаки.

Навіть у наші часи існують ентузіасти кам'яного візіонерства. Відомий прак­тик тантричної йоги Лодой Пехар (нар. 1954 р.) провів багато годин біля най­більш «критичних» точок енергетичного поля скельного комплексу Бубнища. Він стверджує, що навіть неглибокі медитації біля скель, особливо вночі, дозволяють провести попередню локальну реконструкцію системи вівтарів та шляхів для жрецьких процесій між скелями і каменями колишнього свя­тилища. Місце головного вівтаря він визна­чив біля підніжжя Одинця (50-метрової скелі з південного заходу комплексу). Лодой Пехар стверджує, що в цьому місці жертви — не виклю­чено, що й людські — приносилися століттями. Куди потім подівалися сліди офірувань? Стерлися часом? Були знищені християнськими ченцями? Невідомо.

У XIX столітті Бубнище привернуло увагу дослід­ників давнини та містиків. У 1843 році австрій­ський ерцгерцог Альбрехт, в оточенні якого історики числять видатних містиків свого часу спеціально відвідав скелі Бубнища. За переказа­ми, вельможного Габсбурґа супроводжував маг і візіонер Карло Селондо, за наказом якого були здійснені розкопи під каменем Малим Один­цем і звідти вивезені «кам'яні таблиці», вкриті загадковими письменами.

Крім описаної основної вище групи скель в навколишньому лісі є чимало окремих скель-веж. Серед них є найвища скеля "Тюльпан" (до 40 м висоти), на південний захід від неї — "Лялька", а також на північ - "Вітряк". Є і інші скелі з такими назвами, як "Поцілунок собаки-барабаки", "Майн Кампф", "Шлях самурая", "Корчма при дорозі", "Кошерний секс",  "Привіт свинособаки", "Мракобісся і джаз", "Зрада батьківщини", "Політ над гніздом зозулі", "Лісоповал",  "Клаустрофобія", "Бородата дупа", "Ворчання ягнят", "Лежача в полуденній спеці", "За Сисяри", "Ненавиджу футбол", "Валіза Сальвадора Далі", "Чугайстер", "Відьма", "Вій", "Чорна рада", "Гомункул", "Зловмисники з космосу", "Сталкер", "Блукаюча тінь", "Цвіт папороті", "Евтаназія", "Забудь мене", "Пістони армагедону", "Міст через вічність", "Життя прекрасне", "Веселий Роджер", "Сердечні стосунки", "Четвертак", "Відродження Фенікса", "Веселенький", "Надія є".
Крім окремих скель зустрічаються і досить цікаві природні конструкції.

Народна містика пов'язує скелі з ім'ям Олекси Довбуша,який у легендах ви­ступає не тільки в іпостасі карпатського Робіна Гуда, але й в якості могутнього чаклуна, здатного спілкуватися з пра­вічними силами гір. Саме у Бубнищі він відновлює сили для боротьби зі шляхтою за допомогою гірської магії.

В наші часи Бубнище вважається одним з центрів паранормальної активності. Сотні містиків з'їжаються сюди щороку, щоб пізнати себе і розкрити істину Природи.  

 

Культовий і опорно-стратегічний центр, столиця білих хорватів - Стільсько

Завершилася наша кам'яна трилогія місцем, яке логічним ланцюжком зв'язане з попередніми двом, ми завітали в древню столицю білих хорватів - Стільсько - ранньосередньовіне місто-мегаполіс на Дністрі, датоване VI-X століттям, розташоване вздовж східних околиць сіл Стільсько і Дуброва Миколаївського району Львівської області.

У 1980-х роках XX століття Верхньодністрянською археологічною експедицією Національної академії наук України під керівництвом археолога Ореста Корчинського були започатковані дослідження пам'яток білих хорватів у Верхньому Подністров'ї. У результаті археологічних досліджень було встановлено, що на плато над сучасним селом у IX — на початку XI ст. існувало велике місто, площа якого сягала 250 га, а довжина оборонних стін — близько 10 км. На це вказують потужні земляні вали, оточені ровами та штучно споруджені тераси, що кількома рядами йшли навколо давнього ґраду. В одному із проїздів до міста було розкопано кам'яний брук, який за давнім переказом називали «Білою дорогою», згодом була розкпана й кузня. За переказами, під городищем глибоко під землею розташовувалось підземне місто. Згаданий дослідник стверджує наявність тут підземних лабіринтів, можливо, рукотворного походження. У найближчих околицях міста археологи дослідили густу мережу поселень, культових місць та некрополів. Давнє місто було з'єднане з Дністром водним шляхом завдовжки 11 км, спорудженим ще у IX ст. на річці Колодниці. Осередки язичницького культу були виявлені і досліджені археологами на околицях Стільська і в сусідніх селах: Дуброва, Ілів, Велика Воля та поблизу міста Миколаєва. На окремих із них досліджувалися капища і жертовні ями, в яких були виявлені рештки жертвопринесень.

Український науковий бомонд і керівництво держави скептично поставилися до цієї унікальної знахідки, яка повністю перевертає радянську історіографію. Адже якби Стільсько хтось з наукових лав і визнав, довелося б довго-нудно переписувати підручники. Як видно з постороннього боку, місцева влада абсолютно нічого не робить, щоб цю пам'ятку якось уберегти для майбутніх поколінь, захистити від руйнувань, популяризувати. Немає ні вказівників на дорозі, ні таблиць, які б засвідчували їхню величезну роль та цінність для українського народу, ні навіть краєзнавчного музею. Словом, ні заповідник, ні городище не функціонують на належному рівні, не зафіксовані як явище культурно-історичного характеру на мапі пам'яток загальноєвропейського масштабу. Де знаходяться ті чи інші печерні комплекси - можна почути лише з уст інформаторів, які часто далекі від історії й дещо зухвало ставляться до пам'яток. Наприклад, використовують їх в своїх цілях – добувають пісок, в скелях продовбані льохи, де зберігається картопля й інший провіант, а в деяких печерах дуже засмічено. Люди не розуміють, чому сюди приходять, що цікавого можна тут шукати, адже це всього лиш "кусок пісковика"… Розповідають, що іноземці мали бажання привозити сюди людей з Хорватії на екскурсію, на землю прадідів, але проект заглох. Нікому це не вигідно. Скелі розвалюють діти, загаджують невігласи. 

Сама назва "Стільсько" давня і походить від слова «стольний», тобто столиця, стольний град. Престіл, престол. Поверхня городища знаходиться на високому пагорбі і справді являє собою такий собі великий стіл. Місто простягалось по хребту від Стільсько (трапецеподібна форма, князівський дитинець, 15 га – більше на той час Київ, найбільше місто в Європі) аж до села Дуброва. Під містом текла ріка, котра зберегла свою первісну назву Колодниця. Місто було збудоване також стратегічно з обороною від мадярів. Місто мало два порти.

Першим ми відвідали таємничий храм з 7-ми печер на околицях Миколаєва, що знаходиться на Чорній горі або Бабиній горі (культ гори Баби - Матері Сирої Землі). Можна почути розповідь, що вони є рештками об’єктів військового призначення Першої світової війни. При цьому наводять приклад печери в ур. Дзот, де справді була встановлена вогняна точка. Проте отримані наукові дані незаперечно вказують на те, що ці об’єкти були створені дуже давно, а відтак мали зовсім інше первісне призначення. Печери мають аркоподібні входи і наділені внутрішніми переходами. Невід’ємним елементом інтер’єру більшості печер є різноманітні ніші, які, очевидно, мали різне призначення.

stilsdko4342342

stell42342342

skrrmykolaiv

Кількість печер тут теж, очевидно, не випадкова і носить глибинний характер. Число “сім” найчастіше пов’язане з небесними, в першу чергу сонячними або громовими божествами, інколи – з підземним світом і божествами хтонічними. У різноманітних варіантах це число вживалося як необхідний елемент магічних обрядів, перш за все, обряду дароприношення, наприклад: кількість дарів, які приносились, кількість культових предметів та магічних знаків на них, кількість заклинань і т.д. Сім основних Богів нараховував слов’янський язичницький пантеон (Дажбог, Стрибог, Семаргл, Перун, Мокоша, Велес, Хорс), власне яким, на нашу думку, й були присвячена кожна з цих ритуальних заглибин. Сім коней, за уявленнями Предків, запряжені у колісницю Перуна. Семипроменевим зображався Ярило - бог родючості, весняного і літнього тепла, дітороддя. Можливо від нього й походить слово "сім'я" - сім променів Ярила (Семиярило), які запліднюють Землю. Деякі дослідники Семиярила ототожнюють з вогняним Семарглом. Археологами були знайдені захоронені в курганах семиколесні колісниці. Сім променів, як і сім коліс зображують, скоріш за все, сім відомих аріям на той час планет.

skelamykolaiv666

stislkimiuell

syilsdasdasda

Untitled-2

Неподалік від ритуального комплексу з 7 печер, розташовані ще кілька пар печер. Український археолог, першовідкривач Стільсько подав припущення, що увесь цей печерний комплекс узагалі може являти собою світовий орган. Що цікаво, печери розташовані неабияк, а саме до Сонця, на південь.

4342342342

 

Наш подальший шлях прокладався через села Стільсько, Ілів та Дуброва, які лежать майже поряд одне від одного.

doroga-na-Stilsko

zhivipoddd

Шлях на Стільсько

syilovoikg

 

В'їзд у Стільсько

 

stilhkopafiord

syilopogre

Вигляд на городище

Заслуговує на детальну увагу храм з трьох печер в селі Ілові, котре розташоване на Токаровій горі, у дуже живописній пагористій місцевості, з усіх боків оточене лісами та озерами, фактично закрите від всіх очей. Сама назва села, можливо, походить від культу святого Іллі, що свідчить про дохристиянську історію краю. Загальновідомий факт, що з приходом християнства функції язичницького бога Перуна перебрав на себе християнський святий-громовержець Ілля, відповідно усі топоніми і назви, приказки і легнди були замінені й отримали подвійне значення, а на капищах Перуна повстали церкви Святого Іллі (М.Ящевська - ВІДОБРАЖЕННЯ КУЛЬТУ СВЯТОГО ІЛЛІ У ПОЛЬСЬКИХ, РОСІЙСЬКИХ І УКРАЇНСЬКИХ ПРИСЛІВ’ЯХ). 

Якщо в Стільську було городище білих хорватів, то печери в Ілові однозначно – місце жерців, сакральний комплекс, капище білих хорватівПечери представлені однокамерними прямокутними приміщеннями (3,0×3,5 м) з горизонтально розміщеними стелями на висоті 2,1—2,3 м. Стіни печер — вертикальні, досить рівні, що вказує на їхнє безумовно рукотворне походження. Через відсутність у печерах будь-яких археологічних матеріалів, час їхнього виникнення та функціонування не встановлено. Основна печера ритуального комплексу в Ілові являє собою доволі таки чудернацьку заглибину у вигляді жіночої піхви. Якщо пролізти всередину, відчуваєш себе немов у материнського лоні - потрапляєш в архаїчну яйцеподібну (округлу) кімнату, з безліччю дрібних заглиблень у пісковику. Є припущення, що ця печера слугувала культом Рожаниці - жіночій першобогині запліднення і родючості, покровительки роду, сім'ї, домашнього вогнища. Стародавні жерці могли провадити тут ритуали на урожайність, адже життя тогочасної людини було нерозривно й тісно пов'язано з сільсько-господарськими роботами. В дари Рожаницям приносили: млинці, кашу, хліб, сир, мед, олію, крупу, пироги, нитки, візерунчате печиво, шкірки куниць, ласок і соболів, зерно, яйця,пиво, хустки, вовну, молоко. 

alt

rozhanycaa44

rterterterterterte

Так виглядає перша, основна печера Ілівського святилища зовні і зсередини

alt

Друга печера Ілівського святилища

Наступною і останньою сакральною пам'яткою Стільська, до якої ми завітали - був камінь в селі Дуброва, який має цікаву назву Дирявець. Це жертовний камінь, під ним знайдені рештки кісток тварин – півня, биків. Цікаво, що на кам'яній горі, як підніматися до Дирявця, є 7 сходинок, і помост –  ймовірно тут стояв ідол, помітні також цятки-петрогліфи, солярні знаки. В горі продовбана 21 келія, де жили монахи-скитники. Подейкують, тут існувало ціле підземне місто. Як копали домовину, то наткнулись на яму. Домовина впала і дзенькнула, ніхто її більше не знайшов. Під пагорбом Дирявця – пустоти. Детальніше про всі пам'ятки Стільська можна прочитати >>тут.

alt

alt

 

P.S. Висловлюємо величезну щиру подяку усім, хто приєднався до цієї поїздки та допоміг в її реалізації! 

 

Культурно-просвітницьке товариство "Спадщина Предків"

 

Використані джерела:

Рожко М. Тустань - давньоруська наскельна фортеця. - К. : Наук. думка, 1996. - 240 с.
Бандрівський М. Сварожі лики. —Львів, 1992.
Корчинський О. М. Звіт загону по дослідженню городищ Прикарпаття Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства АН України. – Львів. – 1993. – С. 1–5. 
Корчинський О. М. Нові дані про великі городища у Верхньому Подністров’ї // Галич і Галицька земля. Збірник наукових праць. – Київ-Галич. – С. 78–82.
Корчинський О. М. Слов’янські культові центри ІХ–ХІV ст. в околицях Стільського городища // Народознавчі Зошити 2'98. – Львів. – С. 129–133. 
Корчинський О. М. Нові дані про поганські культові центри східних слов’ян у Верхньому Подністров’ї // Медобори і духовна культура давніх, середньовічних слов’ян. Матеріали наукової конференції. – Гримайлів. – С. 9–77. 
Корчинський О. М. Городище в селі Стільське на Львівщині (Короткий підсумок досліджень) // Записки НТШ. – Т. ССLІІІ. – С. 490–510. 
Войтович Л. "Білі" хорвати чи карпатські хорвати? - Дрогобицький краєзнавчий збірник. Збірник наукових праць / 2004. - Вип. VIII
Скворій Р. Розгадка Бубнища. – Брошнів : Таля, 2005. – 24 с.

Kraszewski I. Sztuka u Słowian, szczególnie w Polsce i Litwie przedchrześcijańskiéj - Wilno, 1860.
Kirkor A. Zabytki Bałwochwalcze w Galicyi // Kłosy. – Warszawa, 1879. – S.107.
Вагилевич І. Берди —в Уричі. // Подорожі в Українські Карпати. —Львів, 1993.
Франко І. Українсько-руська студентська мандрівка. Зібрання творів: у 50 т. —Київ, 1973. Т. 3.

 

AddThis Social Bookmark Button

Залишити відгук:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: