СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Народні символи Герби старого Галича

Герби старого Галича

e-mail Друк
Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

Untitledукцукцук-1Польському історику XV ст. Яну Длугошу належить першість у спробі дати пояснення походженню назви „Галич”, що нею мала б бути Замкова гора в сучасному місті над Дністром. В іншому – від чорної галки – досить поширеного птаха серед пернатих прикарпатської фауни. 

 

 

Українська сфрагістика засвідчує, що «пташина» гіпотеза має досить міцне підґрунтя. Львівський архівознавець Іван Сварник зібрав печатки Галича за 1591-1668 роки. На кожній з них (міській, лавничій, раєцькій) міститься майже незмінне зображення обернутої по-геральдичному вправо галки з розпростертими крилами. Птах стоїть або сидить на гілці. Зображення галки було дуже поширеним у ХІІ-ХІV ст. у приватній галицькій геральдиці.

05 1

В 1897 р. в с. Молотові над Дністром було відкрито скарб срібних речей, до якого входили персні-печатки. На їх плоских круглих щитках вигравірувані схематичні зображення птахів. По краю щитків зроблено написи кирилицею: «СКОЧКОВА-ПЕЧАТ», «ВАНОВА – ПЕЧАТ», «ПОТАПОВА–ПЕЧАТ». Написи (легенди) засвідчували приналежність печатки до її власника. Молотівські перстені-печатки відносяться за знайденими у складі скарбу чеськими монетами другої половини ХІІІ – першої половини ХІV ст.. У складі скарбу були речі, наприклад, давньоруський срібний браслет, який датується ХІІ ст..  

Орнітологічні мотиви зустрічаються в творах декоративно-прикладного мистецтва, зокрема галки зображено на Вікторівському, Городищенському і Молотівському браслетах. Галицькі жінки залюбки носили котли-кульчики з фігурами співаючих галок, що були виконані в складній техніці перегородчастих емалей. 

slavs-temporal-rings-12

od03-03
Київський історичний музей. 

Дослідник княжого Галича Ярослав Хмілевський(1895-1965) «виводив» символіку міста від тотемістичних вірувань стародавніх людей. Коли люди вірять в походження їхнього роду від різних тварин,птахів чи рослин, то таке вірування називається тотемізмом. Тотеми роду ставали іменами вождів первісних племен, а згодом їх іменем називали місцевості, де проживала родоплемінна община. Такі ж назви на цій території могли отримати ріки, озера,гори. Тотемістичні мотиви знайшли своє гідне місце в геральдиці. Родовий знак, що зображував чорну галку, став основою герба Галича. Подібне явище прослідковується в геральдиці багатьох українських міст: Буська, Лебедина, Львова. Їхні герби відносяться до (гласних),тобто таких, де малюнкове зображення збігається із звуковою назвою. 

ЧИТАТИ: ТРИПІЛЬСЬКІ ТОТЕМИ В ГЕРБАХ УКРАЇНСЬКОЇ ШЛЯХТИ

halgrav 01

Геральдика – наука про герби, які мають держави, окремі історичні регіони,міста і роди. Герби в класичному розумінні з’явилися в Європі у середні віки. Тоді в геральдиці Північної Європи зайняв почесне місце норманський крук. Геральдична символіка Галича дає можливість вченим вивчати також герби Галицького князівства, Галицько-Волинської держави,окремих князів і боярських родів,міських ремісників і купців,церковних діячів. 

05 2

Наскільки значного поширення мала чорна галка в геральдиці Галицько-Волинської держави свідчить той факт,що полк Галицької землі вийшов на поле битви під Грюнвальдом у 1410 р. з коругвою, на якій була зображена саме така символіка.Галич був повністю знищений в 1242 р., але в пам’яті нащадків жила його славна минувшина – корона на голові галки – символ столичного статусу міста. 

Питання про походження і значення символіки Галицького князівства є надзвичайно цікавим і дуже складним. Тільки щодо походження тризуба Рюриковичів, то існує більше ста версій, причому кожна з них має право на існування. Серед археологічних матеріалів, знайдених на території Галицько-Волинської Русі, які мають на собі зображеня найдавнішої української геральдики, в першу чергу слід відзначити ті, що походять з Галича. Символи могутності – двозуби і тризуби – були відкриті археологами на золотниках і срібниках Володимира Великого та Ярослава Мудрого, знайдених на Крилоському городищі; металічній пластинці, виявленій в ході розкопок Золотого Току; орнаментальних мотивах срібних браслетів-наручнів і щитках давньоруських перстенів; стінах Успенського кафедрального собору /1157/ і Пантелеймонівського храму /кінець ХІІ ст./; галицьких керамічних полив’яних плитках. 

Відомі вони також із Звенигорода, де родовий знак Рюриковичів стоїть на свинцевих пломбах. У 1933 р. професор Володимир Січинський знайшов у Володимирі-Волинському знаки тризуба на цеглах, якими було вистелено стежку біля церковного подвір’я. Цеглу завезли сюди з урочища Апостольщина (з фундаментів церкви колишнього монастиря святих Апостолів, збудованої близько ХІІІ ст.). Можна не сумніватись, що тризуби і двозуби служили родовими геральдичними символами не тільки давніх володарів Києва, але й Галицької землі. Що це саме так було, показали два археологічні відкриття. Перше з них належить відомому буковинському археологу Борису Тимощуку. 

Кам’яному саркофагу №10, який розкопав дослідник у давньоруському Василеві, присвячена досить об’ємна наукова література. В даному випадку нас цікавлять знаки Рюриковичів – геральдичні символи, вирізані на верхній плиті усипальниці. «Геральдичні знаки Галицької Русі» поки що не розшифровані, – констатував доктор історичних наук Б. Тимощук. Неможливо визначити і князів, яким належали знаки Рюриковичів. Можна висловити припущення, що на плиті вирізано три таких знаки. Це двозубці з паростками внизу. Вони неоднакові і відрізняються між собою формою відростка. У першого відросток має форму простої палочки, у другого він уже більш складний – роздвоєний, а у третього ще складніший – роздвоєний з перехрестям. Василевські князівські знаки подібні між собою, тому виникає думка про їх генеалогічну єдність. Їх розміщення відповідає прийнятій в Древній Русі системі – більш складний знак, мабуть, сина, ставиться нижче знака батьків. Тому знаки з Василева треба розглядати як такі, що належать одному князівському роду. Можливо, це був рід теребовлянського князя Василька, який мав тут свій двір. Очевидно, від імені князя походить назва Василева. 

Друге важливе спостереження зробив археолог Прикарпатського університету Б.Томенчук. Ним було виявлено і прочитано пам’ятне графіті про смерть галицького князя Ярослава Осмомисла. У своїх публікаціях про епіграфічну пам’ятку з Успенського кафедрального собору вчений відзначав, що текст суттєво доповнює геральдична номінація князя Ярослава у вигляді трьох поєднаних двозубів. Маючи однакову основу, кожен з них містить персоніфікуючі деталі. За допомогою геральдики його можна прочитати: «Князь Галицький Ярослав, син Володимира, онук Володаря Ростиславича». Кожен з цих двозубів відомий як окремий геральдичний символ згаданих князів. 

Зовсім іншим шляхом йшло формування геральдики на особистих родових відзнаках знатних людей Галицької землі. З прадавніх часів існувало вірування у чародійну силу руно подібних знаків, які мали боронити людей від лиха. Німецьке слово „руне” походить від староскандинавського слова „рун” – таємниця. Найбільша кількість гербів з руноподібними емблемами була в галицької шляхти – нащадків дружинників і бояр. Вони мали рунічні /геометричні/ форми, або ж являли собою комбінацію ліній, хрестів, найпростіших літер.

3

4

Знаки гербу "КУРЧ"

 11

Знаки роду Рюриковичів.

Літописи підтверджують, що в давньоруський час наші предки вирізували знаки на перснях, котрим користувалися як печатками. Археолог Я.Пастернак знайшов дорогий перстень на Золотому Току. Він був позолочений, а на щитку прикрашений складним рисунком тамгового /родового/ знаку.

od03-06

Перстень XII, Київський історичний музей

Учений-археолог професор М. Міллер, вивчаючи руноподібні титла волинської знаті, шляхти, констатував, що значна група цих знаків — це готські руни вульфівського напису, літери з готської (вульфівської) абетки (ТТ створив у придунайському осередку готів єпископ Вульфила чи Ульфила, який переклав готською мовою “Біблію”).

З прийняттям християнства поганські знаки стали „хрестити”, додаючи до них хрест або створюючи його поперечною рискою. 

ЧИТАТИ: ЧИ БУЛИ У СЛОВ'ЯН РУНИ?

05 3

Багато років триває наукова дискусія про герби Галицько-Волинської Русі. Зрозуміло, що називаючи Галицько-Волинське територіальне об’єднання державою, його не можна уявляти без державного герба. Славетний Галицько-Волинський літопис розповідає про один з таких гербів: „За поприще од города Холма стоїть також башта кам’яна, і на ній – орел кам’яний вирізьблений; висота ж каменя – десять ліктів, а з верхівками і підніжжями – дванадцять ліктів”. Лікоть – давньоруська міра довжини, дорівнює 38-46 см. За цим описом вчені вважають, що скульптура зображувала двоголового орла. Оскільки на той час тільки візантійські імператори мали аналогічний герб, то історик І.Крип’якевич не відкидав, що галицька символіка мала константинопольське походження. Цікаві думки з приводу геральдики Галицького князівства нещодавно висловив мистецтвознавець В.Жишкович. „Особливе місце в оздобленні галицьких керамічних рельєфів займає орел, – пише дослідник. – Як споконвічний символ неба, сонця і світла, орел в структурі давньоукраїнського храму, зберігаючи значення апотропею, в світлі християнського вчення перш за все був символом тріумфу християнства. Втім, як безпосередній релікт античності, цей атрибут Юпітера, збережений візантійським мистецтвом, слід розглядати й як геральдичний знак феодальної давньоукраїнської княжої верхівки. Геральдичного орла з широко розставленими лапами, з розпростертими крилами вміщено на плитках Василівського дитинця. Ідентичні зображення орла є на плитках з ротонди „Полігон” Карпового Гаю. Геральдичного орла з гордо піднятою, повернутою праворуч головою, вміщено в круглому медальйоні на плитах, знайдених на Золотому Тоці. (рис. 1). Для встановленя генези давньоукраїнської геральдики княжих часів надзвичайно важливими є відкриті керамічні плитки від мозаїчного омфалія дерев’яної ротонди /друга половина ХІІ – поч. ХІІІ ст./ на городищі Замчище в селі Олешкові Снятинського району. Серед віднайдених плит унікальними є складнофігурні рельєфні плити, які в мозаїчному наборі утворювали зображення геральдичного орла. Реально припустити, що галицькі геральдичні зображення орлів мали безпосередній зв’язок із геральдичними орлами з Наддніпров’я і були тісно поєднані з ідеєю сильної влади Великих київських князів. Існує припущення, що зображення орла на шиферній плиті головної української святині Софії Київської було державною емблемою-гербом Київської Русі часів Ярослава Мудрого. Якщо дане твердження є вірним, то не виключено, що й вирізьблений з каменю на одній з оборонних веж при в’їзді до новозакладеної Данилом Галицьким столиці Холма, орел міг бути своєрідним символом-емблемою могутньої Київської держави, славу якої мріяли відродити галицькі князі”. 

Орел належить до найбільш поширених у світовій геральдиці історичних емблем. У часи рабовласницьких цивілізацій він набув найбільшої популярності в Римській республіці, а згодом – імперії. Східнослов’янські племена закріплювали срібні фігурки орлів на древках бойових знамен, про що свідчать археологічні знахідки орла і лева, виявлені при побудові Дніпрогесу. На грудях у орла зображена монограма з грецьких літер, яка означала ім’я «Петро». В епоху розквіту Галицького князівства в другій половині ХІІ ст. символіку з орлами використовували правителі польських, австрійських та німецьких князівств. За легендою, яку переповідає відомий український геральдист Костянтин Наріжний, славнозвісний князь Лех вирушив на пошуки долі. Йшов він, йшов дрімучим лісом, аж поки не натрапив на простору галявину. Посеред неї стояло високе дерево з великим гніздом, в якому сидів білий орел. Силует птаха чітко вирізнявся на фоні багряно-червоного сонця, що заходило. Згодом на цьому місці заклали місто Гнєзно, тобто гніздо, яке за династією “Пястів” – потомків Леха – було столицею Польщі. Від того часу гербом Польського королівства став щит червоного кольору із зображенням білого орла. 

Двоголовий орел був запроваджений у геральдику 395 року як символ Священної Римської імперії.Звідти він потрапив на герб Візантії. Після того, як 1453 р. турецькі війська Махмета ІІ захопили Константинополь і Візантійська держава припинила існування, двоголового чорного орла на золотому фоні привласнило Московське царство, оголосивши себе „Третім Римом”. 

05 4

Існують літописні відомості, що 1067 року, коли в Чернігові почав княжити син Ярослава Мудрого Святослав Ярославович, двоголовий орел став гербом Чернігівського князівства. 

Підсумовуючи все сказане, можемо константувати, що в роки правління Ярослава Осмомисла геральдичним символом Галицького князівства був орел. Практично, всі знахідки з символікою орла датуються другою половиною ХІІ ст.. Але, зрозуміймо правильно, що це не був процес одного дня, а, може, навіть і не одного століття, тому герби з орлом зустрічаються й за часів Галицько-Волинської держави. Друга частина нашої розповіді про геральдику лева переконає вас в тому. Адже ця історія, що розпочалася на Галицько-Волинській Русі, має вже більше 850 років. 

Мабуть, жоден з диких звірів немає у народів світу такої популярності, як лев. Зображення цього могутнього звіра сьогодні є на гербах двадцяти трьох держав. Якою була причина, що так багатьом народам хотілося жити під заступництвом лева? Очевидно, що дивовижна краса царя звірів, його сила і могутність мали нагадувати сусідам про велич Галицько-Волинської держави. 

Те, що леви є на гербах кількох європейських держав, цілком зрозуміло. Як свідчать викопні рештки, ці тварини ще півмільйона років тому (в плестоценову епоху) водилися на величезній території від Британських островів і до західних районів Сибіру. Цікаво, що у Фінляндії, Болгарії, Норвегії та Бельгії лише один лев на гербі, у Нідерландах, Люксембурзі, Данії – по три, в Швеції – чотири, а у Великобританії – їх аж дев’ять. 

Слід зазначити, що в геральдичній науці прийнято називати левом фігуру з зображенням звіра, що звівся на задні лапи. Якщо лев стоїть чи рухається на чотирьох лапах, він у геральдиці називається леопардом. Наші предки, давні галичани, добре зналися на законах геральдики, бо на всіх гербах з території Західної України лев зображений на задніх лапах. 

05 5

Про символічне значення середньовічних гербів з левами найкраще розкаже чеська геральдика. Чеський білий лев на червоному щиті належить до найстаріших „лев’ячих гербів” у світі. Він вперше заявив про себе 1158 року і став для чеського народу святою пам’яттю про мужність і відвагу їхніх предків у боротьбі з чужоземними поневолювачами. Наприкінці ХІІ ст. чеського лева коронували, а ще через 100 років і донині його незмінно стали зображати двохвостим. 

Цілий ряд українських дослідників /А.Гречило, Р.Климкевич, О.Братко-Кубинський/ вважають, що золотий лев на голубому фоні був затверджений як герб Романовичів і Галицько-Волинської держави за князювання Лева Даниловича /помер у 1301 р./. Саме таке зображення збереглося на зворотній стороні печатки князя Юрія І Львовича, яка була видана гросмейстерові німецького рицарського ордену в 1313 році. Воно знаходиться на щиті вершника, а в другій він тримає трьохколірний прапор. Геральдичний символ лева є також на печатці, прикріпленій до листа князів Андрія і Лева ІІ /1316/. Очевидно, лев був родовим знаком відгалуження князів Романовичів, що княжили у Львові (рис. 2). Герб міста Львова – лев, що стоїть на лапах на фоні тризубої вежі /символ Святої Трійці/, може бути класичним прикладом довговічності гербової фігури. За більше як 700 років він майже не зазнав змін, хоч силуети лева широко застосовувалися на печатках, цехових знаках і в архітектурі.       

В одній з наукових праць В.Румянцевої ми знайшли твердження, що лев виступав територіально-династичним символом усього Галицького князівства. Очевидно, що насправді все саме так і було: спочатку в геральдиці Галичини домінував орел, але згодом володарі Галицько-Волинської держави прийняли своїм гербом лева. Зображення лева було досить поширеним у декоративно-прикладному мистецтві й архітектурі княжого Галича, особливо в оздобленні Успенського собору. З цим фактом не міг не рахуватися навіть польський король Казимир ІІІ Великий, який, починаючи з 1356 року карбував монети на львівському монетному дворі. На аверсі руських грошиків містилося зображеня лева – герба королівства Русі. Кругла легенда навколо символу галицької державності називала грошовий знак „монетою Русі”. Такі монети згодом випускали польський король Людовик та князь Владислав Опольський. Зображення лева, як державний символ, було поміщено на печатці Любарта, який вважався спадкоємцем Галицько-Волинського князівства. 

Золотий лев вперше зажив світової слави, коли його гордо підніс полк Львівської землі в бою з хрестоносцями під Грюнвальдом у 1410 р.. Нагадаємо, що полк Галицької землі мав коругву з гербом чорної галки. Цим воїни з Прикарпаття обезсмертлювали пам’ять про старовинну символіку Галича – колишню столицю Галицько-Волинської держави. 

05 6

Після здійснених адміністративних змін у Речі Посполитій лев, що видирається на скелю, стає гербом Русі /Руського воєводства/, яке об’єднувало в ХVI – XVIII ст. Галицьку, Львівську, Перемишльську, Сяноцьку і Холмську землі. 

У 1848 р. (внаслідок революції в Австрійській імперії) створюються Українські Збройні Сили /”Руська гвардія”/. Золотий або Руський лев підноситься на голубих прапорах гвардії. Цей знак був зображений на кокардах Січових Стрільців. Зважаючи на те, що східне українство станом на ХІХ ст. повністю втратило національні і державні права, то золотий лев з честю проніс дух національного Відродження, яке покликало весь наш народ до визвольних змагань у ХХ ст.. 

Принагідно відзначимо, що свою геральдичну символіку мали не тільки імениті громадяни Галича, але й прості смерди і ремісники. Наприклад, спеціальними бортними знаками селяни вказували на свою приналежність до майна. Місцеві умільці (золотарі, бондарі, ковалі) проставляли власні печатки на виготовлених виробах. Торговельне клеймо ставили на вощині, яку масово експортували з Галицької землі. 

Хто тримав першість у ремісничій геральдиці, то це були галицькі гончарі. Виробничі клейма, які проставлялися на щойно виліплених посудинах, мають різноманітні композиційні основи. Найбагаточисельнішу групу складають клейма, на яких зображено круг. Зустрічаються знаки у вигляді одного, двох або трьох концентричних кілець, з’єднаних між собою чотирма, шістьма, вісьмома чи дванадцятьома лініями. Друга група представлена знаками у вигляді хрестів. Трапляються клейма у вигляді квадратів і кіл зі спицями. Є також клейма, які відтворюють княжі знаки /двозубці і тризубці/, або ж ті, що позначали букви давньоруського алфавіту.

Ігор Коваль, доцент Прикарпатського Національного університету імені Василя Стефаника, 
Ігор Креховецький, молодший науковий співробітник Національного заповідника „Давній Галич

AddThis Social Bookmark Button

Залишити відгук:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: