СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Давні вірування Народна магія ЯЛИНА В НАРОДНІЙ МАГІЇ І ОБРЯДАХ

ЯЛИНА В НАРОДНІЙ МАГІЇ І ОБРЯДАХ

e-mail Друк
Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

magijsdasdaЯлиновою смолою прокурювали помешкання від усякого зла, особливо у день Велеса (11 лютого) – тут використано дезинфікуючу здатність ялини. Якщо щось недобре комусь лізло в голову – кілька крапель ялинової смоли вкидували у вогонь, прокурювали хату – своєрідна аромотерапія. В старі часи радили влаштовуватись ночувати в лісі під ялиною, бо вона захистить від злих духів. Саме ялинове гілля колись мали за оберіг хати від негоди, буревію, витівок злих духів, посівів – від граду. З ялини робили криничне цямбриння (щоб нечисть біля води не чіплялась), скриню (щоб ніякі шкідники там не заводилися). 

У народній уяві ялина була також повірницею жіночих таємниць. «…Десь у полі чи на узліссі жінки могли таким деревам виповідувати свої тайни, шукати захисту від суперниці». Так оповідає Г. Маковій, етнолог, що зробила багато записів з уст старожилів Західної України. Читаємо в неї далі: «…А чоловікові додавали сили на вірність». Так вважалося. Чому? Бо ялина має здатність знищувати злих духів і демонів, а значить – чари. Особливо помічні в цьому ялинові голочки (по-нашому – глиці):

«Глиці, глиці, з найвищої ялиці,
Відженіть від мої хати розлучницю,
Що діє силою примівниці (чародійниці)».

Жінка збирала голочок, понатрушуваних попід деревом, мотала їх в хустиночку і носила в пазусі. Як її чоловік не міг дивитися на неї, варила і кропила йому тим білизну. Вшивала у подушку. Відваром із ялинових бруньок обливалася жінка, про яку надаремне плескали язики. Три-чотири рази на спадку місяця. Ялинові голочки нанизували на нитку і одягали як намисто при зобі, на чоло – коли падав зір. Люди вірили, що «сила, вкладена богами у ялину, зло розряджає». 

В Україні ялинові гілки (разом з гілками шипшини і кропиви) встромляли напередодні купальської ночі перед воротами, хлівом, в стріху даху і інших місцях, щоб уберегти худобу від відьом, свиней - від хвороб. Поляки при першому доїнні проціджували молоко через покладені навхрест ялинові гілочки, щоб воно не зіпсувалося. Ялинові гілки широко використовувалися для захисту будівель і культурного простору від негоди.

Можна відмахнутися від цього як від пустого, просто посміхнутися страхам та забобонам старих часів. А можна розгледіти бодай крихітне раціональне зерно. Так, наприклад, про шумозахисні властивості хвойних рослин сьогодні добре відомо. Доведено – вони зменшують звукові хвилі на 6–7 дБ сильніше від листяних, що робить їх необхідними в міському озелененні. Це звичайна фізика. Шумова хвиля розбивається, розсіюється, натикаючись на голки хвойних, як морська хвиля об хвилеріз. То, можливо, і хвилі негативної енергії здатна розсіяти ялинова хвоя?

Ялина у весільних обрядах

Здавна ялину використовували і як окрасу до весілля, але з глибоким сакральним підтекстом. З її гілля та барвінку на додаток сили, на міцне життя плели вінки у вигляді півкілець та чіпляли на воротах молодих. Тепер до воріт молодої кріплять крихітні ялинки, прикрашені стрічками, а гіллям оздоблюють вхід до хати. Та головне – ялина виступає тут в ролі весільного деревця, що є своєрідним символом Дерева Життя. Такий атрибут на весіллі був поширений по всій Україні. На Гуцульщині день перед весіллям називали «деревце», бо вбирали весільне деревце – «гильце». В ньому вбачали символ щедрості, достатку, родючості, зв'язок з родом. «Деревцем» ставав вершок ялиці, сосни. У обох молодят повинно було бути своє «гильце». «Першими починали прикрашати «деревце» батько і мати молодих. Вони прив'язували на вершечок китичку калини. Далі і рідня, і гості чіпляли на нього паперові квіти, пофарбовану вовну. Все це відбувалося під спів. В старі часи у день «деревця» веселилася молодь, а вже на весіллі – дорослі.

«Гильце» супроводжувало всі етапи весілля, починаючи із запрошення гостей: благословення, вінчання, всі переміщення молодят. Його ставили на стіл, увіткнувши в калач біля молодих. Часто зв'язували обидва деревця разом для міцності шлюбу. Навколо нього водили танок, намагаючись потрусити. Адже скільки впаде додолу квітів – стільки може бути дітей у пари. В кінці весілля «деревце» «виграють» – дружба «деревце» викрадає і вішає на дереві. Найчастіше його чіпляють на яблуню чи інше плодове дерево. Ось так і відбувається передавання сили весільного деревця, Дерева Життя, реальному дереву саду молодої пари. На продовження роду, на процвітання, як підтримка Роду силами природи. 

Ялина у поховальному обряді

В сиву давнину це дерево сприймали як священне. У багатьох народів воно було пов'язане зі смертю, її сакральним сенсом – звільненням, очищенням, таїнством, протилежною подією в Колесі Життя. З ялинових стовбурів складали ритуальне багаття при похованнях, із дощок робили гроби, оскільки приписували ялині захисну силу: вірили, що саме це дерево не дасть потривожити душу покійного ніяким злим духам. Прадавні слов'янські племена, часів зарубинецької культури (III ст. до н.е. – III ст. н.е.). Свідоцтва Плінія Молодшого, Тацита, знахідки археологів вимальовують перед нами картину побуту та поховань. У слов'ян лісостепової зони в основі найстаріших поховань було спалювання. В стороні від місця поховання складали величезну купу колод, деревини для ритуального багаття, на яку клали померлого. Зазвичай деревиною для цього обирали ялину.

Складно простежити хід думок до такого вибору. Чи її вічнозелена хвоя в уяві людей асоціювалася з безсмертям душі? Дрова горіли довго і віддавали жару більше за інші? Аромат хвої і смоли ялини діяв своєрідно, «магічно», чи просто перебивав трупний запах? Але наші далекі пращури вважали, що душа померлого попадає на небо відразу, разом із димом поховального багаття з ялини, що стає провідником у царство Смерті. Місце багаття оточували Крадою – вогняним кільцем: копали вузький, але глибокий рів у вигляді кола, встановлювали легку огорожу – тин із лози та соломи, та підпалювали їх. Полум'ям і димом затуляли від учасників церемонії процес згорання трупа всередині огорожі, відділяючи світ живих від світу мертвих. Прах збирали у горщик (урну) і поміщали вже на місце поховання у дерев'яну стовбову гробницю. Вона мала такий вигляд: на чотирьох невисоких стовпах стояла маленька хатинка (від 80х120 см) з двоскатним дахом. Це своєрідна домовина. У неї було єдине крихітне віконце, в яке ставили їжу для душі померлого під час культових поминальних відвідувань.

Змінювалися способи поховання (прах ховали в землю, насипали кургани, сопки для захисту праху предків від руйнування чужинцями), але така хатинка на стовпах лишалася протягом століть над землею чи під нею. Пізніше це переросло у звичай встановлювати такі домовини-хатинки над християнськими могилами. Згодом вони перетворились у стовп з дашком, під яким був хрест, ікона. Ці хатинки на стовпах складали цвинтарі в сотні стовпів, що стояли на «путях» – по дорозі до селища. Так предки охороняли свій живий рід. Матеріалом на такі хатинки була ялина, що вже увійшла в ритуал поховання. Розселення слов'ян в сторону литовсько-латишських земель змушувало їх буквально «врубуватись» своїми селищами і цвинтарями в лісові хащі, де росло так багато ялини. Ця історія знайшла своє відображення у фольклорі, коли описується житло Баби Яги, адже у слов'ян-язичників вона – богиня смерті (навіть держак для коси робили із цього дерева, що також пов'язувало її зі смертю) Пізніше із ялини просто робили гроби. Ось так ціле тисячоліття ялині довіряли перехід померлого в інший світ, і чомусь побоювались, використовували її при будівництві своїх помешкань. А ще вірили, ніби у ялинниках живуть лісовики, і що не можна топити пічку ялиновими дровами.


Упорядник А. Яснооk

Мирослава Кізілова "Загадкова ялина"
"Растение и миф"/ель myfhology.info
"Энциклопедия знаков и символов" symbolarium.ru

© Науково-дослідницький, язичницький портал «Автентична Україна»

AddThis Social Bookmark Button

Залишити відгук:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: