СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Давні вірування Народна магія Купівля молочного посуду як вияв жіночої господарчої магії

Купівля молочного посуду як вияв жіночої господарчої магії

e-mail Друк
Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

Untitled4tt4242342tttttttt444-478Стаття присвячена обрядодії, яку здійснювали українські жінки, купуючи глечики для молока. Вона була притаманна переважно для Середнього Полісся, Поділля, Буковини та Лемківщини. Семантико-палеонтологічний аналіз показав, що йдеться про вияв архаїчної жіночої господарчої магії, пов’язаний зі стародавніми скотарськими традиціями цих регіонів.

Молоко і молочні продукти були одним із основних продуктів харчування українців ХІХ – першої половини ХХ століття. Вживали молоко у свіжому та кислому вигляді, в переважній більшості коров’яче, рідше – козяче та овече. Доїли його в дійниці або відерця, потім проціджували й тримали у глечиках (гладущиках). Із відстояного молока збирали вершки, з яких збивали масло, робили сметану. Споживали й кисле молоко – кисляк. Запаси кисляку йшли також на виготовлення сиру. Кисляк у глечиках відтоплювали, щоб відділити сир від сироватки. Потім сир відкидали на чисте полотно, клали під гніт, щоб стікала сироватка.

Виготовлення й зберігання молочних продуктів належало до найдавніших форм жіночого господарства. Важливе місце у ньому посідав глиняний посуд, де зберігали набіл. Тому саме жінки проявляли особливий інтерес до появи в селі гончаря, причому інтерес не тільки практичний. Жіноцтво приділяло вибору посуду під молоко і молочні продукти особливу увагу: щоб молоко в ньому не скисало, а сметана вдавалася рясною і жирною, він мав бути зробленим за допомогою спеціальних магічних прийомів. Купівля горщиків і глечиків для господарських потреб перетворювалася в оцінку магічних умінь гончаря, які полягали, серед іншого, у його здатності впливати на молочне господарство.

В українців Пряшівщини у Словаччині відомі оповіді про відьмаків, за порадою яких жінки купували на ярмарку глиняні вироби. В одній із них, записаній у селі Вапеник Свидницького округу, таким відьмаком («босором») виступає хрещений батько героїні:

«Моя сестра била на ярмарку в Свиднику а купувала горнец, як то даколи били глиняни горці, а нанашко бил босор та їй повідал:
– Дітино, ти іші горнец не знаш купити.
– Та як мам купувати?
– Дітино – так… так… так… тіко руку вопхаш до горця. Жеби тіко верхлини било, тіко руку вопхаш до горця далеко.
А з руком так до горця пхал. А сестра молода била невіста. Глиняний горнец купувала на молоко».
В іншій бувальщині, також записаній у Вапенику, йдеться просто про чоловіка-відьмака:
«Як оласки циґане ходили на шатрівских возох, кочох, і перини мали, діти г вожі мали, а дзбанки продавали. Єдна купувала дзбанок, а хлоп бил босорош, а гварит їй:
– Ти іші не знаш дзбанок собі купити. Руку вопхай до дзбанка а пообертай х дзбанку, жеби тіко верхлини било, як покаль ті рука гвойде, жебись пообертала.
Як оласки циґане продавали дзбанки, а ґаздині повіли, же слабий дзбанок, а циґан перевернул дзбанок, на нього стал, а повіл:
– Смотьте, же є сильний, кедь я – метровий хлоп на нього станул, а шя не розбил.
А такий сильний бил циґан, дас метровий бил».

Згадана в цих спогадах особлива обрядодія, притаманна для придбання молочного посуду, потребує аналізу в позафольклорному контексті з точки зору семантичної палеонтології.

Її акціональні аналогії зафіксовані на Лівобережній Україні ще наприкінці ХІХ століття. У Куп’янському повіті на Харківщині, купуючи новий глечик, його не брали за вінця, а опускали всередину руку і підіймали, мацаючи, чи є на дні «пуп» – спеціально зроблене узвишшя, оскільки наявність цього «пупа», за повір’ям, обіцяла хороший збір сметани. Відомий він і на Правобережжі, зокрема на Середньому Поліссі. Так, у селі Рясно Ємельчицького району на Житомирщині, «як покупають гладишку, то не беруть от так, зверху, а стромляють руку усередину, то вже сметани буде богато». Такими ж діями супроводжувалася купівля глечиків і на Поділлі. На Черкащині, в селі Громи Уманського району, теж охоче купували гладущики, всередині яких на денці був «пупок». Казали, що сметана в ньому краще «сідає». При цьому опускали руку в гладущик і примовляли: «Сметани – поки рукою дістану, а сиру до дна, а сироватки нема». У Бубнівці Гайсинського повіту на Вінничині, «як купує ладущика, не можна ставити на землю, кілько може рукою засягнути всередину, тільки засягне, та й питає, кілько за цей ладущик – тільки буде в ньому сметани, а гинша не знає, та спитає, кілько за цей ладущик, і пішла, а в гиншого ганчара купує, думає, той буде кращий, чи що». Існував і трохи відмінний варіант купівлі – із замовлянням: «Як купує ладущика, то бере на руку, кілько рукою засягне, і каже нишком: «До половини сметани, до половини сиру, а сироватки нима, бо з’їст дурна». І торгуваться – ні (як купує), ти взяла в руки, й казав гончар кільки, то ти бери, не торгуйся, і на землю не клади; гинша торгується, вона думає, кілька грошей виторгую, то це їй більше пользи буде». Гончар із села Ставки Летичівського району на Хмельниччині розповідав, що глечики з «пупом» жінки беруть більш охоче. Продаючи свої вироби на базарах, він неодноразово помічав, що жінки, підійшовши до нього, щоб купити посуд, роблять дуже дивно, ніби вони «відьмачки». Вони спочатку присядуть над гладущиком, опустять туди човником пальці правої руки так, щоб вони торкались «пупа», і починають тихо щось шептати. На думку гончаря, вони зверталися до «пупа», кажучи: «Давай більше сметани», «Давай більше масла» тощо. Потім жінки вставали, питали, скільки коштує гладущик, і, зовсім не торгуючись, його купували. На Буковині жінки, купуючи глиняні посудини для молока, теж брали їх так, щоб у них увійшла рука.

alt

Дослідники, спираючись на методику тлумачення символів у психоаналізі, висували припущення, що такі жести імітували акт запліднення. Глечик, згідно з їхнім викладом, слугував символом жіночого начала, жіночого дітородного органу, а рука – символом чоловічого начала. Із руками, зокрема з правою рукою, у стародавніх традиціях дійсно співвідносилося благотворне і запліднююче чоловіче начало, вважалося, що кисті рук несуть чоловічий заряд. Однак завжди малися на увазі руки чоловічі, а цю акцію при купівлі посуду здійснював не чоловік, а жінка, «пуп», якого торкалися, сам, натомість, асоціювався у гончарів із чоловічим началом, отже, потрібні більш переконливі витлумачення обрядодії. Принципово інакше її пояснення дає семантико-палеонтологічний підхід. Покладаючи руку на якусь річ чи людину, їх підкорювали, ними користувалися, їх перетворювали на знаряддя. Саме так ритуально закріплявся васалітет. Manus injectio – це прийняття у володіння, жест набуття, яким накладали руку на певну матерію, захоплювали її. Тому в слов’ян до урочистих домовленостей входило потискання руки, а торговельні угоди включали в себе символічну передачу речі з рук у руки, якою вони закріплювалися. Людина в традиційному суспільстві не стільки володіла речами, скільки над ними владарювала, як над усім, що складало її особу. Щоб розірвати зв’язок між річчю та її творцем, нейтралізувати можливість шкідливого впливу майстра на річ, а натомість закріпити вплив на виріб людини, що купувала його, і здійснювались спеціальні ритуали. Так установлювався контакт господині зі своєю власністю. Рука у стародавніх культурах була символом захисту, покровительства, влади, панування й керування. Вона містила снагу, життєву силу. За її допомогою передавали фізичну й духовну енергію, надавали всемогутність.

Важливим моментом при цьому виступало те, що жіноча рука була нічим не прикритою, голою, адже оголення тіла належало до магічних засобів першої ваги. В українців воно практикувалося у хліборобській магії, в народній медицині, у чаклунській практиці та езотеричних ритуалах, в календарних і оказійних обрядах, особливо тих, які мали стосунок до господарчої діяльності жіноцтва. І справа тут не в психоаналітично потрактованій тілесності як онтологічному чинникові, що визначає сутність буття людини. Часткова чи повна нагота виконавиці дуже часто була передумовою магічних маніпуляцій. «Потвердження сьому ми бачимо в таких обрядах, де магічна сила дії збільшується навіть від часткового роздягання. В сих обрядах навіть окремій якійсь частині голого тіла приписується певний вплив на речі, подібний до впливу цілого голого тіла в обрядах з повним роздяганням. Так напр. прибуток з молока зростає, коли жінка доїть корову підтикавши сорочку вище пояса. Подібно як впливає на якість молока, коли корову доїть цілком гола гуцулка на Юрія. Відкривання певних частин тіла для зміцнення магічної сили якоїсь дії дуже часто ускладняється ще дотиком відкритої части тіла до об’єкту, на який треба вплинути. Такий характер має практика при посаді капусти на Поліссю: посадивши розсаду і умнявши ямку коло рослини, жінка придушує її голим коліном, що має вплинути на ріст і якість капусти». Це чари еманацією відкритого жіночого тіла, які спиралися на міфологічну ідею всеохоплюючої жіночої продуктивності. Оголення було покликане визволити вітальні сили людини й природи, зробити людське тіло могутнім засобом магічного впливу на природу. Так само й глиняний посуд в обрядах купівлі мусив уперше вступити у контакт із рукою як оголеним тілом жінки. «Спільна риса що їх об’єднує – се віра в магічну активну силу людського тіла, творчу або агресивну, і можемо зразу-ж таки додати – власне жіночого тіла». Торкання дна глечика було актом контактної магії, торкнутися – означало закріпити владу, примусити служити тільки собі, зарядити своєю енергією чи передати силу, як при рукопокладанні. Рука була каналом, через який ця сила передавалася з тіла або отримувалася. Тому доторку рукою у народних віруваннях взагалі приписувалася магічна дія.

У народному чаклунстві та знахарстві мають відповідності і магічні формули, які використовувалися при купівлі молочного посуду. Так, наприклад, майже тотожна формула: «Поки ніж сажаю, поти смитану збіраю, а сир – до дна, а сироватки нима», у селі Жерденівці того ж Гайсинського повіту на Східному Поділлі входила до складу замовляння, яке читали, копаючи зілля для лікування корів. Заклинання, що спрямовувалося на корову як безпосереднього виробника молока, так само мало на меті збільшити кількість збору сметани й сиру. Отже, вербальний супровід купівлі теж був виявом жіночої господарчої магії.

Жінка своєю рукою проводила маніпуляції із низом, дном глечика, сферою темною і небезпечною. Обрядодії були покликані закріпити її владу над тим, що міститиметься й утворюватиметься в обмеженій ємності посудини. Недаремно дівчину в оповідці навчає поводженню з глиняним посудом саме її хрещений батько-відьмак, тобто опікун, що первісно представляв материнський рід по відношенню до дитини. До нього слід було завжди звертатися за допомогою. У міфології тих народів, де скотарство було основою життєзабезпечення, худоба була найбільшим надбанням людей, головним джерелом продовольства й найвищою суспільною цінністю, а молоко дуже цінувалося. Воно слугувало символом прилучення родини, роду, а насамперед жінок-господинь до верховних божеств, до вічної плодючої сили космосу. Існував зв’язок між споживанням молока, родом матері, чередою, що йому належала, і родовою магією. Приготування молочних продуктів було родинною таємницею, що свято зберігалася. Їх утворювалося більше, за уявленнями скотарів, завдяки контакту із сакральним. Посуд для них у ритуальній практиці слугував наочним речовим утіленням багатства й суспільного статусу. Ілюструючи ідею процвітання роду, вмістилища молочних продуктів слугували одночасно його запорукою. Їхній вміст у ході обрядів наділявся, на думку носіїв традиційної культури, особливою силою, яка надавала щастя й плодючість. Надзвичайно високий семіотичний статус посуду для молочних продуктів у ритуалі зберігався і в повсякденній практиці. Причетність цих речей до категорій макрокосму підтверджувалося їхнім становищем у мікрокосмі житлового простору. Розташування посуду у житлі співпадало з точками максимальної сакральності, наділеними здатністю позначати ту частину міфологічного простору, де сконцентровані творчі потенції природи. Ставлення до молока й молочних продуктів як до культурних цінностей, як до ознак приналежності до роду, знаків спорідненості надавало їхнім вмістилищам особливого статусу. Вони опосередковували контакт людської спільноти з надприродним, магічним. Будучи елементом надзвичайно місткої картини добробуту людського роду, посудина для молочних продуктів слугувала своєрідним індикатором природного достатку і пов’язаного з ним достатку родини. Посуд-вмістилище молочних продуктів, фігуруючи в сакральних текстах, утілював складний знаковий комплекс ритуально-міфологічного характеру. Обряди з його використанням пов’язували між собою цілий ряд явищ і понять. Із посудом для молока співвідносилися ідеї сакральної чистоти й маніфестації існуючих суспільних відносин, ідеї прилучення до верховних божеств, небесної сфери і космічних джерел життя. Молочний посуд був символом безперервності людського роду та пов’язувався із центром універсальної космічної структури, вселенським джерелом чистоти, благодаті й життя. Судячи з етнографічних даних, такі ж уявлення були властиві й українцям. Тому за глечик для молока, як і за посуд, задіяний у деяких календарних обрядах, не торгувалися – його купівля мала бути добровільною пожертвою наділеному магічними уміннями гончареві задля того, щоб краще збиралася сметана. Небажаним було і його контактування із землею.

alt

В українських звичаях, пов’язаних із купівлею глиняного посуду, і супутніх їм оповідях чітко проглядається зв’язок із відьмуванням. Вимоги не торгуватися, не ставити посуд на землю – характерні магічні прийоми, особливо поширені в практиці замовляння, знахарства, чаклування. Саме чаклуни і знахарі добували необхідний інвентар та сировину з примовками й обрядами. У більшості випадків ці магічні дії, що в сукупності, безумовно, мали високий символічний статус, були притаманні для купівлі глечиків – посуду для молока, який цілком і повністю відносився до жіночої сфери господарчої діяльності. На рівні прагматики вони спрямовувалися на забезпечення приготування молочних продуктів. Унаслідок таких обрядодій мало зніматися більше сметани, відтоплюватися більше сиру. Їхнє знання виглядало навіть необхідною умовою соціалізації жінки. Люди, що зналися на цих діях, зараховувалися до відьом, відьмаків, яким відомі таємниці всього універсуму природного існуючого. Відповідно існувало й особливе світобачення, яке проявлялося у ставленні до задіяного в молочному господарстві глиняного посуду. Територіальне поширення цих звичаїв, у свою чергу, наводить на думку про їхній зв’язок зі скотарськими племенами Поділля, Буковини й Закарпаття доби ранньої бронзи, розселення яких сягало Середнього Полісся, а поодинокі культурні впливи простежуються й на Лівобережжі.

Використані джерела:

1. Записала письменниця й фольклористка, доктор філософії Надія Вархол 6 липня 1996 року в селі Вапеник Свидницького округу від Олени Рішко, 1928 р.н. Архів Словесного фольклору Словацького національного музею – Музею української культури в Свиднику, інв. номер 16 764.
2. Записала Надія Вархол 13 грудня 2000 року в селі Вапеник Свидницького округу від Олени Рішко, 1928 р.н. Архів Словесного фольклору Словацького національного музею – Музею української культури в Свиднику, інв. номер 18 022.
3. Щ[елоковская] В[арвара]. Пища и питье крестьян-малоросов с некоторыми относящимися сюда обычаями, повериями и приметами // Этнографическое обозрение. – М., 1899. – № 1-2. – С. 273.
4. Топорков А.Л. Гончарство: мифология и ремесло // Фольклор и этнография: У этнографических истоков фольклорных сюжетов и образов. – Л., 1984. – С. 47.
5. Коека М. Гончарство сіл Громи і Томашівка Уманського району Черкаської области // Українське Гончарство: Національний культурологічний щорічник. За рік 1994. – Опішне, 1995. – Книга 2. – С. 147.
6. Шульгина Л. Ганчарство в с. Бубнівці на Поділлі // Матеріяли до етнології. – К., 1929. – Т. ІІ. – С. 169.
7. Шульгина Л. Вказ. праця. – С. 169.
8. Бобринский А. О двух символах плодородия на украинской керамике // Українське гончарство: Науковий збірник за минулі літа. – К.-Опішне, 1993. – Книга 1. – С. 124.
9. Gorovei A. Credin?i ?i supersti?ii ale poporului rom?n. – Bucure?ti, 1915. – P. 243; Gorovei A. Credin?i ?i supersti?ii ale poporului rom?n. – Bucure?ti, 1995. – P. 175.
10. Пошивайло О. Етнографія українського гончарства: Лів

Теги:     Обрядовість      народна магія      українці      культура      містика      молоко      глечики      посуд      ворожіння      ворожки      відьми      жінки      селянство      господарство      традиція
AddThis Social Bookmark Button

Залишити відгук:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: