СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Відділ мовознавства Мова і писемність Шумерські мовні відповідники у сучасній українській мові

Шумерські мовні відповідники у сучасній українській мові

e-mail Друк
Рейтинг 0.0 з 5. Голосів: 0

shumer434 У попередньому матеріалі «Легенда про Кия, Щека, Хорива, Либідь та її малоазійські корені» ми розглянули етимологію слова кий (камінь) і визначили його шумерське (тюркське) походження. Нове дослідження продовжує пошук, та етимологічне визначення, інших шумерських слів, які знаходять місце в сучасній українській мові.

 

Володимир Петрук ще у 2001 році повідомляв:

“ … чеський вчений Б.Грозний, якому вдалося розшифрувати хеттські письмена (1915), знайшов у них і спонукальне дієслово «нумо», яке в точності відповідає українському варіанту, наприклад, у козацькому вислові «Нумо, хлопці, до бою». (В.Петрук, «Велика Скіфія — Оукраїна», 2001, с. 168). Ми наведемо ще один приклад.

Російська дослідниця І.М. Дунаєвська наводить логограму хеттського клинопису, що означає «писар» : LU. DUB. SAR. GIS.

Фактично, це шумерські логограми, якими користувались мешканці Хеттської держави. Знаки клинопису, що передають фонему LU визначають шумерське слово з визначенням «чоловік» (людина [Б.В.]), DUB – «дерево» (дуб [Б.В.]), SAR- «писати» (царапати [Б.В.]), GIS – «кістка». Таким чином, отримуємо етимологічне визначення шумерського слова «писар» (людина, що вицарапує по дубовій дошці кісткою). (И.М. Дунаевская, 1969, с.31–32).

Привертає увагу фонема LU, яка знаходить відповідник у сучасній українській мові, у слові «людина». Якщо, врахувати, що сучасне слово «людина» - є складним шумерським словом, яке має дві самостійні основи, то збіг шумерського слова LU і сучасного українського – ЛЮ є ідеальний і за значенням, і за фонетикою, основ.

Лю (чоловік) + дин[а] ( дин - числівник, який означає «1», де а – закінчення жіночого роду ) = отримуємо узагальнене значення складного шумерського слова: «один чоловік» – «лю-дин(а)». Числівник «дин» (1) находимо у сучасних українських словах «го(д)-дин(а)», «ро(д)-дин(а)», «один». Ми вважаємо, що числівник, який визначає цифру «1», в давнину хатти (венеди) вимовляли «дин», а

шумери (анти), будучи тюркським племенем, перед початковою приголосною «д» долучали голосну «о» - «(о)дин».

Цей числівник знаходить місце у визначенні грошового номіналу кількістю –«1» - дин(ар), дин(арій), і свідчить, що цей числівник хаттського (венедського) походження.

Дослідник хеттської мови В.Г. Ардзинба вказує: « В хеттских клинописных текстах часто речь идёт о « писцах ( иероглифами ) на деревянных табличках». Во многих клинописних документах отмечается, что они выполнены согласно подлиннику, составленному

( иероглифами ) на деревянной табличке. Опираясь на эти и многие другие факты, некоторые исследователи предполагают, что иероглифическое письмо могло быть наиболее ранней системой

письма хеттов». ( В.Г. Ардзинба «Цивилизации Древней Малой Азии» ).

Інша логограма : LU. MUHAL. DIM. , що означає повар, на нашу думку, читається «мельник». LU означають «чоловік», MUHAL – «мучний» , від «мука», DIM– дім (будинок). Загалом ця шумерська логограма читається: «людина, яка працює у домі, де виробляють муку». Цей будинок у українців називається «млин», а людина, яка працює у млині – «мельник», «мукомол». ( «Древняя Анатолия» М., 1985, с.206 ). В сиву давнину ще не було млинів, у сучасному їх значенні.

Зерно перетирали на кам’яних жорнах, отже, людина, яка перетирала зерно на муку і називалась LU. MUHAL. DIM.

Е.Д. Менадбе вказує : « Изготовлением серебрянных и золотых изделий, чеканкой занимались специальные мастера ( напр. LU.KU.DIM. – «золотых дел мастер» ).

(Э.Д. Менадбе «Хеттское общество» – Тбилиси-1965, с.65)

Автор помиляється. Логограма читається: «людина» (LU), що працює у домі (DIM), де кують ( KU ) метал (мідь). Цей дім називається «кузня», а майстер – «коваль».

Ще одна логограма LU. GIS.TUKUL, на думку дослідника, читається: «человек орудия». (Э.Д. Менадбе с.71)

Насправді логограма має читатись: «людина» ( LU ), яка наносить удар ( TUKUL ), тобто «стукає» по «кістці» ( GIS ), обробляючи метал .

Така людина називається- «чеканник».

Інша логограма LU. MES. HALIIATTALLAS. читається Э.Д. Менадбе

як «стражи». Пропонуємо інше розуміння : «людина» ( LU ), яка «мешкає» ( MES ) у будівлі , де ( HALIIATTALLAS ) «калатають»

( дзвонять у дзвони ), тобто - «дзвонар» ( Э.Д. Менадбе с.152 ).

Фонема H має вимовлятись як - K. Обов'язком «сторожа – дзвонаря» було подавати сигнал про небезпеку.

Логограму LU. MES. IM. ME. грузинський дослідник читає, як:

«люди храма ( табличок «МЕ» )». Вважаємо, що логограма повинна

мати форму LU. MES. DIM. ME. ( людина, яка мешкає в будинку табличок «МЕ» ); ( людина, яка мешкає у будинку знань).

Можливо, мова йде про бібліотекаря, який зберігав ті глиняні таблички- «книги знань» - МЕ. (Э.Д. Менадбе «Хеттское общество», Тбилиси, 1965, с.152) .

Ще один приклад. Науковець пише: «Правда, хеттское законодательство прямо говорит о «взятии» в жёны (DAM. SU dai ) женщины мужчиной, о выплате последним определённого выкупа (KUSATA ) отцу невесты» ( Там само, с.168 ).

Ми пропонуємо таке розуміння логограми : DAM. (даму) SU (цю) dai (дай). Основа - DAMА. (дама) часто зустрічається в іменах шумерських богинь. Це слово означає «господарка Дому» ( хата - хатун, хіжина – жена (жінка), кибітка – коб'єта, дім – дама…)

Дослідник Г.Г. Георгадзе подає значення слова хатта ( срібло ):

« От хаттского слова hattu «серебро» происходят многие имена.

Оно встречается как в географических названиях, так и в именах божеств. Известны, например, имена божеств: Hatepisa, Hatenzavu или же людей: Hattiia, Hatesukima, Hatmuna и т.д. От этого слова происходит и название самой столицы хеттов» ( «Переднеазийский сборник – вопросы хеттологии и хурритологии» [ред. И.М. Дьяконов, Г.В.Церетели], М.,1961, с.204 )

На наше переконання це визначення слова hattu є помилковим.

Етимологія слова хатта знаходить своє пояснення в тюркських мовах, із визначенням «фортеця». Хочемо привернути увагу до подібності українського слова гетьман з хеттським іменем (титулом !) Hatmuna.

Нам видається, що давнє значення слова гетьман (Hatmuna) криється у значенні слова хатта( фортеця ), тобто, Hatmuna ( «той, який очолює оборону тої Hatty) - «фортеці» - «чільник фортеці»

Сучасний етимологічний словник української мови пояснює, що слова

«гетьман, [гатьман, гетман ], гетьманат, гетьманство, гетьманич, гетьманець, гетьманича, гетьманша, [гетьманія ], «гетьманування», гетьманщина, гетьманувати» запозичені, через польську мову з середньоверхньонімецької».

Ми висловлюємо припущення, що це слово потрапило у німецьку від нащадків народів, які складали населення Хеттської держави – хаттів

(венедів), шумерів (антів), хеттів (пралитовців) , палайців ( праполяків), лувійців (праросіян) …

Основу слова, яку дослідники виводять від німецького слова - ман, потрібно, як ми вважаємо, виводити від хетського слова - муна. Очевидно, правильність наших роздумів, підтверджується фактом знаходження в хеттській мові такого сучасного слова, як «гарнізон» (har (a) nisai).

Нагадаємо, що плем’я «Хатти» згадуються істориком Тацитом, як німецьке плем’я .Ми вважаємо, що частина хаттів і шумерів покинули терени між Доном та Дністром, і «рушили» у чужі землі, на захід Європи.

Про це жалкує автор «Велесової книги»: « За цим маємо жалкувати, та не за часами антів, бо ті анти завоювали мечем багато, але ж і погубили дім твій, бо домове ніхто в чужині не будує» ( «Велесова книга», К.,1995, с.121-122 ). Можливо, це був військовий похід – експедиція антів (шумерів), та хаттів (венедів), на підтримку дружнього сусіднього племені ( союзу племен [ гунів -? ] ). В пізнішій світовій історії таких прикладів, коли українські козаки – нащадки антів приймали активну участь в бойових діях далеко за межами своєї країни, чимало.

Нагадаємо, наприклад, що Б. Хмельницький, у супроводі І. Сірка ( у 1645 році ) воював з козаками під Дюнкерном, допомагаючи французам здобути цю фортецю у іспанців.

Кілька тисячоліть до цього, у часи правління фараона Рамзеса - II, хатти і шумери ( венеди і анти) допомагали своїм союзникам – єгиптянам воювати у Нубійській пустелі, десь між 5-м та 6-м порогами.

Нагадаємо, також про походи венедів і антів, в перших століттях нашої ери, на Візантію, та про пізнішу службу антів у імператорів Візантійської імперії. Таким чином, наведені приклади свідчать, що наші далекі пращури – хатти (венеди) і шумери (анти) завжди приймали активну участь у світових подіях.

Шумерськими словами у сучасній українській мові є наступні:

Урожай – урук (зерно) + жати (збирати серпом) – загалом «збір зерна» . Стародавнє шумерське місто Урук, так і називалось - «Зерно».

Наскільки мені відомо , про це не здогадуються історики та археологи – «шумерологи». Згадайте відому всім переписку верховного жерця Аратти з правителем міста Урука - Енменкаром, у якій перший

просить прислати до Аратти «Зерна» ! ! ! .

В уйгурській мові слово урук означає «зерно».

У шумерському міфі про Гільгамеша місто Урук згадується, як

«Світла комора» : «Світлу комору священної Інанни, Урук майданний обвів стіною…»

(« На ріках Вавілонських: з найдавнішої літератури Шумеру, Вавілону, Палестини», Київ, 1991, с.98 ).

Таким чином, це місто було знане своїми великими запасами зерна,

як центр постачання зерна.

Тагар – ( тягар, то гар, тобто « то ( є ) гар» ) - мішок пшениці вагою

більше 100 кг. Це слово знаходимо в українській мові - тягар,

в уйгурській мові – тагар ( «Уйгурско-русский словарь» составил

Э. Н. Наджип, М.,1968, с.277 ), у шумерському міфі - гар (« На ріках Вавілонських: з найдавнішої літератури Шумеру, Вавілону, Палестини», Київ, 1991, с.140 ), у давній єгипетській легенді «Два брати» - хар ( А.Г. Овчинникова «Легенды и мифы Древнего Востока» –

Санкт – Петербург –2002, с.162 ). У всіх згаданих випадках самостійна основа гар ( хар ) означає вагову одиницю. Семантично близьким є болгарське слово харман ( тік для зберігання зерна ).

Знаючи, що в деяких випадках у болгарській мові, «х» витісняє українське «г» ( наприклад, українському слову гармонія відповідає болгарське – хармонія ), приходим до висновку, що первинним є основа «гар», а не - «хар». Щось подібне відбулось і з єгипетським словом хар, де фонема «х» витіснила «г».

Гарний - гар – ний. В сучасному розумінні «красень», «вродливий», а в давні часи – «фізично - сильний чоловік» .

Дім - дім (будинок), лувійське – дом. У німецькій мові – Dom (собор),

в латинській мові – Domus (будинок), Dominatio (господарство), Dominantis (господар) . Це слово часто зустрічається у шумерських

логограмах, та хеттських текстах ( клинописах ).

Терези – ваги ; В уйгурській, турецькій, туркменській мовах, як і в - українській, цим словом визначається пристрій для зважування.

В інших тюркських мовах: тарази ( казахська ), тараза ( киргизька ), тараса та вісе ( чуваська ).

Люлька - назва походить від слова, яке означає «бузок».

Як відомо люлька складається з двох елементів - «чаші» - гнізда для набиття тютюну, яку виготовлялась з глини та обпікали у печі, і з «губника» ( мундштука) - який виготовлювався з трубчатої гілки бузку.

В болгарській мові і сьогодні люляк ( бузок ), а лула ( трубка для куріння ).

Етимологічний словник української мови пояснює, що слово люлька запозичене з турецької мови ( lule, lula –трубка, трубка для куріння ),

і походить від перського слова lule. ( «ЕСУМ», К., 1989, Т.3., с.326 ).

Автор вважає, що це слово у турецьку та перську мови потрапило з давньої тюркської мови - шумерської.

Так, матеріал, з якого виготовлявся «губник» - люляк (бузок), дав назву трубці для куріння – люлька.

Весен - весна ( трава ) . Від цього давнього слова походить і тканина, що згадується у Біблії – вісон :

«І витчеш хітона з вісону, і зробиш завоя з вісону, і зробиш пояса роботою гаптяра» ( Книга Вихід 28(39) - БІБЛІЯ або Книги

Святого Письма Старого й Нового Заповіту – Українського Біблійного

Товариства – 1991- с.88 ).

Там само читаємо: «І поробили вони хітони з вісона, робота ткача, для Аарона та для синів його, і завоя з вісону, і шапки накриття з вісону, і льняна спідня одіж із суканого вісону, і пояса з суканого вісону…»

( Книга Вихід 39(27-29) – Біблія..., с.101.)

В уйгурській мові слово весен ( трава ), весеті ( травяний ).

Таким чином, розуміємо, що «пора року, коли починає проростати трава» і визначається словом - весна ( весен ).

Дослідники зазначають: «Виссон - особо дорогая, очень тонкая ткань,

из которой делались составные элементы царской и жреческой

одежды. В Египте – тончайшее льняное полотно. По Геродоту, виссон сделан из «древесной шерсти» , т. е. , возможно из хлопка.

В переводе Библии Лютера – шёлк. В эпоху Римской империи

продавался на вес золота». ( Иосиф Флавий. «Иудейские древности»

/ пер. с греч. Г.Г.Генкеля СПБ,1900 / , Т.1,Минск – 1994, с.527 )

Більшість етимологічних словників подає це слово, як таке, яке

споріднене з литовським vasara «літо», латиським vasara «весна»,

древньоіндійським vasanta «весна».

Розгляд цього слова наштовхнув автора на думку про пряму залежність слова весен (трава) з давнім, застарілим словом – весь (село), від якого весняк (селянин). На нашу думку, «поселення серед поля, серед трав» називалось - весь, і походить від слова весен(трава).

Це слово виникає у часи, коли наші пращури – хатти (венеди) будували будинки в землі (землянки). Анти(шумери) жили в кибітках.

В літку така будівля заростала травою, яку анти - нащадки шумерів

(тюрки), називали - весен. Скупчення таких будівль, які визначали поселення серед трав, анти називали - весь.

Отже, в російській мові слово весь є запозиченням з мови антів,

далеких пращурів українського народу.

Для української мови це слово є рідним, адже походить з мови їх далеких попередників – антів – пращурів пізніших українських козаків.

Литовське визначення слова viskelis (степова дорога), ми розуміємо, як «польова дорога», «дорога серед трав».

Нагадаємо, що литовці є нащадками хеттів, які тривалий час

проживали з пращурами українців – хаттами (пізніші - венеди) та шумерами ( пізніші - анти ).

Готське слово weihs (село) , на нашу думку, є також запозиченням з мови їх сусідів – антів. ( Див. «Етимологічний словник української мови» , том 1, К., 1982, с.363 (весна), с.365 (весь) ).

Людина. Англійський дослідник Торнільд Якобсон наводить текст шумерського міфу про створення людини: «Свяжу я жилы, скреплю я кости. Создам я LULLU, дам ему имя «человек», сотворю человека –

LULLU. Пусть он несёт труды богов, чтобы они свободно вздохнули …» ( Торнильд Якобсон «Сокровища тьмы – история месопотамской религии – пер. с англ., М. 1995, с.206 ).

Подвійне LU вказує на множину , отже мова йде не про «людину», а про – «людей». Згадаємо шумерські логограми : LU. GIS.TUKUL.

( чеканщик ), LU.DUB.SAR.GIS. ( писар ), LU. MUHAL. DIM. ( мукомол ),

LU.KU.DIM. ( коваль ) LU. MES. HALIIATTALLAS ( дзвонар ).

Такі українські слова, як - людина, люди, людство за своїм значенням та фонетикою, мають близькі відповідники у польській, болгарській, чеській, словацькій мовах, що вказує не тільки на походження цих слів з шумерської мови, але й на хатто – шумерське ( венедське і антське

коріння цих сучасних народів. В лувійській мові ( праросійській ) це слово вживається виключно у визначенні іменника множини – люди

(человек), що свідчить про його запозичення з іншої мови. У німецькій мові – Leute, де німецьке Leu відповідає шумерському Lu , а німецьке

( попсоване ) tе відповідає хаттському (венедському) вказівному займеннику – то . Про те, що німецьке слово Leute ( люди ) є запозиченням з мови хаттів та шумерів ( венедів і антів ) свідчить інше

суто німецьке слово – menshen ( люди ).

Кухар – кух (риба) – (той, що готує рибу) , кух – ня ( місце для приготування риби ), кух - о – варити ( варити рибу ), кух - о – вар, кух - а – рювати, кух - о – ль ( чаша для рибної юшки ), кух – ля, ку (х) – лінар

( майстер приготування риби ), кухарка.

Від цього шумерського слова утворились, запозичені лувійцями

( пращурами сучасних росіян ) : ( к ) - уха, ку (х) - шать; литовське –

(к) - juse ( рибний суп ), німецькі слова – kuche ( кухня ), kochin

( кухарка ), koch ( кухар ), kochen ( варити, готувати ), aufkochen

( закіп’ятити ).

Таким чином, слова: (к) уха, (к) ю(х) шка, kу (х) шать всі мають

спільного пращура – шумерське слово кух (риба).

Сучасне литовське слово- juse ( рибний суп ) втратило початкову приголосну «к» та - «х». Вочевидь, їх далекі пращури

( малоазійські хетти ) вимовляли (k ) ju (ch ) se, від якого, ймовірно, виникло лувійське запозичення - ку (х) - шать.

Основи українських іменників, з закінченням «ар» : «гончар», «титар»,

«паламар», «лікар», «знахар», «пекар», «перукар», «каламар», «кептар», «кулінар», «вікар(ій)», «чоботар», «кухар», «чатар», є суто

шумерськими ! ! !

Кухжух ( сучасне - кожух, одяг з шкіри ). Це слово визначало одяг (zuh) з риби ( kuh ), тобто, з її луски. Існує багато Вавілонських

( аккадських ) зображень Богів у такому одязі.

Отже, шумери шили одяг з луски риби ! Чи відомий цей факт

історикам та археологам ? Хатти (венеди) називали шумерів ( атлантів – антів), за їх уміння ловити рибу та шити з її луски одяг, за їх вміння готувати страви з риби - «риб'янами».

В епосі про Гільгамеша Інанна ( Іштар ) називає шумерів «рибним

народом»: « Іштар волає, мов у муках пологів, владарка богів, чий голос чудовий: “Хай би той день обернувся на глину, як у зборі богів я намислила кари; На згубу людям моїм війну зголосила? Чи на те я людей сама народила, щоб як рибний народ, наповняв море! “

Боги - Ануннаки разом з нею плачуть, боги змирились, плачем

зайшлися…» («На ріках Вавілонських [З найдавнішої літератури Шумеру, Вавілону, Палестини ] », Київ,1991, с.146 )

У «Велесовій книзі» читаємо : « А із Пендеба йдемо досі до неба синього. У старі часи риб’яни не захотіли лишитись ( у своїх краях ).

Прийшли до землі нашої і казали, що мають доблесті. І так загинули – не народжувались і вимерли, як безплідні.І нічого від них не

лишилось ». ( Б. Яценко «Велесова книга – Легенди. Міти. Думи.» – Київ - 1995, с.48 ).

Мова йде про історію малоазійської зустрічі хаттів (венедів) та шумерів

( атлантів-антів) в 3000 – 2460 р. р. до н.е., в часи розквіту могутності їх союзної держави – Атлантиди.

На питання «безплідності» та «вимирання» шумерів ( атлантів – антів), як етносу, можливо, дадуть відповідь генетики, біологи, медики. Автор вважає, що мова може йти лише про значне скорочення етносу,

але не про його остаточне зникнення – «вимирання».

Можливо, Інанна плаче за загиблими мешканцями своєї держави Атлантида? Знаючи, що час загибелі Атлантиди датується 2460 роком до н. е., можна висловити припущенная, що епос про Гільгамеша міг виникнути у шумерів ( атлантів – антів ) лише пізніше цієї дати.

Народ живе, якщо живе його мова !

Факти сьогодення свідчать, що давня мова шумерів – наших з вами пращурів, живе і сьогодні, на що вказує існування шумерських

слів у сучасній українській мові, живучість етнографічних особливостей

народу, наприклад, традиційної зачіски воїнів шумерського народу –

«антів» ( воїнів ), «атлантів» ( вершників ) - оселедця ( косиці, коси).

Кушнір - В сиву давнину слово вимовлялось ку (х) – шнір; кух (риба) + шнір ( шнурувати луску риби, тобто, шити одяг з луски риби ).

Сучасне російське ( лувійське ) значення : скорняк, овчинник,

скорняжить. Слова: шнур, шнурівка, шнурок, шнурувальний,

шнурувати є шумерськими. Вони були запозичені хаттами,

лувійцями та пращурами німецьких племен від антів (атлантів).

Хатти (венеди) мали свій відповідник – мотузка.

З сучасної російської та німецької мов: шнур, шнурок та – schnur,

schnursenkel (шнурівка для взуття ). Це етимологічне визначення дає пояснення на питання, чому шумерологи під час розкопок знаходили в приміщеннях шумерів багато риб’ячої луски. Вочевидь, ці приміщення були майстернями пошиття одягу, або – крамницями.

Жупан ( одяг). Етимологія слова подібна етимології слова кожух ( одяг з шкіри тварини), а в давнину( одяг з луски риби). В давнину вимовлялись ці слова інакше - zuhpan

( жухпан ), kuhzuh ( кухжух ) . Можливо, давнє значення слова жухпан

( одяг з луски риби, в якому ходили на державні збори у часи Хеттської держави – панкус – щось на зразок «панського одягу».

В Хеттській державі слово пан означало заможню людину, яка мала право голоса на державному зібранні – панкус.

Субота – ( назва дня тижня, шостий день тижня ).

Складне слово : су ( вода ) + боти (взуття) , загалом – (день миття взуття) . У цей день, який передував святковому дню – сівату, милось взуття. Свято — святковий день. Сиват-то – сучасна неділя !

З литовської мови неділя ( savaite ), свято ( svente ), святий ( sventas ), храм (sventove , sventykla ).

Греки та іудеї, перейнявши у малоазійців назву сьомого дня тижня - сівато, називали так шостий день тижня , що передував неділі – тобто

– суботу. Вираз «у суботу», по грецьки та єврейськи, звучить - тосавато ( то свято ) . Вказівний хаттський (венедський) займенник «то» вказує на те, що слово субота греками та євреями було запозичене саме у хаттів і шумерів.

У наших пращурів святковим днем була неділя, а не субота !

У євреїв таким днем відпочинку була субота, тому не дивно, що вони саме суботу називали святом ( тосавато ; то свято ! ), тобто, «щасливим»

днем. Це пояснюється тим, що у давні часи днів праці було шість, і лише сьомий день – сівато ( свято ) був днем вільним від роботи (від діла), тому його інколи наші далекі прещури – хатти (венеди) називали - неділя. Саме шість днів працював Бог, створюючи землю та життя на ній. Про це говорить Біблія. Етимологія слів «неділя» та «субота» вказує

дуже виразно на цей день відпочинку – неділю ( сівато).

Другий вихідний - субота - долучився до неділі під впливом життєвих

реалій – розповсюдження християнства, основою якого були Біблійні

канони , написані єврейськими рабінами. У кожній окремій країні,

запровадження суботи, як другого вихідного дня, відбувалось у різні

історичні часи. Це питання може бути темою окремого дослідження.

Напередодні неділі хатти (венеди) і шумери (анти) мили взуття, яке визначалось словом - «су» + «боти», і яке надало назву цьому дню - субота. Цей ритуал «очищення взуття» у суботу передував відвідуванню храму на святкову молитву у неділю. Від хаттів і шумерів слово боти (взуття ) потрапило до німецьких племен та греків: вote (посильний), eilbote (кур’єр), тобто, «той, хто для виконання своїх обов'язків, одягає боти», dienstbote ( відповідає лувійському запозиченню - деньщик). Черевики з грецької мови – ботакя , чоботи –ботес . Українці мають взуття, яке називається чоботи , поляки - бути . Литовський відповідник – batas (взуття), pusbatis , близьке за семантикою слову skubotas ( поспішний ).

З болгарської мови - ботуш (чоботи). У французькій - вotte ( чобіт ), від нього - вottine ( жін. р.). Лувійським відповідником є слова – пехи, сепехи (суч. сапоги), від якого є похідним слово - пехота.

У запозиченній формі, в сучасній російській мові, вживаються слова

ботинок, боты. Порівняйте французьке botte ( сапог ), bottine

( ботинок ), sabot ( деревянный башмак ).

Пройшли тисячоліття ... Сьогодні я згадую , як мої покійні дідусь

Михайло та бабця Ганна Березяки ( с. Білка Перемишлянський р-н

Львівська обл.) з вечора мили взуття перед відвідуванням, у вихідний

день - неділю, церкви. Очевидно, і у давні часи взуття коштувало не дешево. Не всі його мали. Люди ходили до храму у взутті, в якому щоденно працювали. «Миття взуття» було суворою вимогою жерців.

Ми вважаємо, що запозичене далекими пращурами французів від хаттів і шумерів слово sabot ( деревянный башмак ), яке за своєю фонемою відповідає сучасному українському слову - субота, найкращим чином підтверджує втрачену етимологію шумерського словосполучення «су + бота». Давнє шумерське складне слово субота

(миття взуття) сприяло визначенню у хаттів і шумерів шостого дня тижня. Запозичене пращурами французів у формі - sabot, це слово набуло нового визначення – «деревянный башмак» і зберегло у собі давнє шумерське визначення матеріалу, з якого ці боти, чи їх підошва, виготовлялись – дерево ! А через тисячоліття французьке слово sabot сприяє виникненню ще одного французького слова sabotage( саботаж ), від saboter ( стучать деревянными подошвами, не желая работать, подчиняться приказу ) // М.Э. Рут «Этимологический словарь русского языка для школьников», Екатеринбург, У- Фактория, 2007, с.350 ). Таким чином, сучасне українське слово субота, та французьке слово

sabotage, мають спільного давнього пращура - словосполучення, яке вживали хатти (венеди) і шумери (анти – атланти): су (вода) + бота

( взуття ) = « (день) миття взуття» !

У російській мові, як наступниці лівійської мови, заховалось шумерське

(тюркське) запозичення - су (вода) у слові сударь ( той, що подає воду ), сударыня ( дружина того, хто подає воду). Треба наголосити, що сударыня - тільки дружина того, «хто подає воду», і сама вона не подає воду ! Сучасне російське слово судорога, як і його український відповідник – судома, теж мають спільного шумерського попередника.

Читаємо: «Судорога ж. – корча, спазмы, сведенье мышц, дёрганье мясных волокон в животном теле. «Судорога в ногах», в икрах сводит ноги. «Корча» - более сильное, длительное сведенье мышц, с коробленьем членов, а судороги болем местны и полегче. «Судорожные болезни». Судорожные движенья – внезапные, будто кто-нибудь дёргает. «Судорожь» пск. - лёгкая дрожь, озноб»).

( В.И. Даль «Толковый словарь русского языка», М., «ЭКСМО», 2006, с.634-635 ). Вважаємо, що наше етимологічне визначення цього слова, як « водяная дрожь» ( су + д (о) рожь) є цілком обгрунтованим. Работа - робота. Складне слово: Ра + бота ( Ра + боти ), в якому

Ра ( сонце ) + боти ( не «взуття» ! , а «йти, рухатись» – ієрогліф у вигляді зігнутої ноги, який означав «рух»).

Це слово виникло, коли хатти і шумери перебували у Єгипті ( 3000 р. до н.е. – після 2460 р. до н.е. )

Їх перебування ми пізніше підтвердимо історичними документами,

етнографічними матеріалами, мовними відповідниками в наступних матеріалах.

Уявімо велике наметове містечко, поруч кам’яних копалень, чи поруч

недобудованої піраміди… Завершується ніч… Піднімається на небосхилі сонце…Наглядач за роботами ( розпорядник робіт ), йде повз наметове

містечко, і сповіщає: «Ра бота» ! … «Ра бота» ! ( «сонце йде [зійшло]»! … «сонце йде [ зійшло]» ! …, що мало означати початок трудового дня.

Уявімо, що інколи робочий день міг починатись з іншого заклику:

«по – Ра» ! … «по – Ра» ! Це мало означати, що «вже час» починати працювати, «вже час» починати справу. В такому значенні це слово існує і в сучасній українській мові.

Наведемо приклад з давнього тексту, з гробниці головного колісничного Ейя : «… Как прекрасно на небе сияние твоё, солнечный диск живой, положивший начало всему ! Ты восходишь на небосклоне восточном, наполняя всю землю своей красотой ! …вся земля торжествует, всё пробуждается, омывают себя, воссияние славя твоё, а затем люди все начинают работу свою ! … Один ты землю создал по желанию сердца, вместе с людьми, всяким скотом и жывотными, теми, что ходят по ней, и теми, что устремляются в небо на крыльях своих ! Странам чужим назначил ты место, а человеку любому – его пищу и век. Ты всех людей разделил по речи и коже, чтоб различать чужеземца от нас ! … Земля существует под властью твоей изначала, ты время само, и живут все в тебе, созерцают они всю твою красоту до захода,

прекращают работу, когда ты уходищь на запад ! При восходе своём ты людей поднимаешь ради сына твоего от плоти твоей, царя Верхнего

и Нижнего Египта…»

( Петер Элебрехт «Трагедия Пирамид» М.,1984, с. 177 – 179 )

Казахський дослідник-тюрколог Олжас Сулейменов, розглядаючи

лексему робота, помилково, як ми вважаємо, виводить її від слова раб: «раб (роб) > роботи – «працювати, як раб» (укр.) = рабить ( архірус.)

> рабьт > рабьт – ати > «работать» ( рос. ) »

( Олжас Сулейменов «Мова письма – погляд в доісторію – про

походження писемности і мови малого людства», К., 2006, с.451 ).

Ми вважаємо таку взаємозалежність виникнення слів помилковою.

Від словосполучення Ра бота (піднімається сонце) утворюється назва будь - якого виробничого процесу – работа, а вже від назви будь - якого виробничого процесу, утворюється назва того, хто займається ним – работич ( раб ).

О. Сулейменов наголошує, що « Тюрки й слов'яни перебували здавна і

довго у тісних до двомовности союзах, що може свідчити про процеси

соціально-етнічних схрещень» ( Там само, с.451 ) .

Хочемо підкреслити, що шумери ( атланти – анти ), як тюркський етнос, безперечно були у тісних стосунках з лівійцями ( с лувіянами – словіанами – слов’янами ) - пращурами сучасних росіян ( слов'ян ), та

їх стосунки з хаттами (венедами) були тривалішими і ранішими.

Саме з хаттами ( венедами) у шумерів (атлантів – антів ) відбулись значні «соціально-етнічні схрещення».

У ті далекі часи єгиптяни, як і хатти та шумери, мали свій календар.

Вміли орієнтуватись відносно сторін світу, вимірювали час по сонцю, знали геометрію ( науку вимірювання ), математику ( науку рахунку ).

Їм відоме було число «пі» (= 3.14 ), яке є складовою частиною слова Пі – Ра – міда.

Математичні і астрономічні обчислювання робились, орієнтуючись по

сонцю ( Ра ), ці дії називались: розРахунками, Рахувати, Рахунок.

Одиниця вимірювання називалась – Раз ( 1 ) , яка дорівнювала хаттському ( венедському) числівнику – дин, та шумерському

(антському) – один.

І сьогодні, інколи, ми говоримо, не: один, два, три…, а – раз, два рази, три рази…

Слово поРа означало «час», який вимірювався «по Ра» ( по сонцю ).

Таким чином, сучасне розуміння слова пора ( час, вже час ),

цілком відповідав такому ж значенню і у далекому минулому.

Всі категорії часу ( минулий, теперішній, майбутній ) визначались

складними словами, частиною яких, було єгипетське слово Ра (сонце) : «вчо – Ра» (минулий час) , «за- Ра – з», «од- Ра – зу», «з – Ра – зу»

( теперішній час), «завт – Ра» ( майбутній час).

Таке визначення, як «починати роботу разом “з сонцем” визначалось

словами : “з – Ра” – (зу), “Ра – зом”.

Час появи сонця, можливо визначався словом Ра – птом

( зненацька ), Ра-нок ( час сходу сонця).

Впевненість у тому, що кожний раз, після того, як сонце сховається за обрієм, воно знову з’явиться, повернеться, підніметься на небі, визначалось словом «віРа».

Цікавим є те, що слово, яке визначає команду: «підіймай» (Віра !) ,

і яке науковці виводять від італійського слова virare (повертати),

цілком відповідає, за фонетикою, та своїм значенням, українському

слову «віра» - «впевненість» . Впевненість в чому?

Безперечно в «поверненні сонця (Ра)» !!!

Назва єврейської книги - «Тора» теж містить у собі визначення - Ра

( сонце ). Етимологія єврейського слова Тора проста: вказівний займенник хаттського (венедського) вжитку «то» злився з іменником, який визначає єгипетське визначення сонця – Ра ( то [ є ] Ра ).

В давні часи, як і зараз, наші пращури поєднували такі поняття, як «знання» з світлом, сонцем, днем і «відсутність знань» з темрявою ночі.

Отже, назва єврейської релігійної книги «Тора» виникла від запозиченого євреями у хаттів (венедів) словосполучення «то Ра»

( то світло, то сонце ). В сучасній літературі знаходимо пояснення, яке,

як нам здається, цілком відповідає нашому розумінню значення слова «Тора» : «Учение – свет, особенно если это Тора, что и означает “свет”»

( «Тайны мистификаций»,ООО «Бук Хаус», М., 2006, с.177 )

Латинським словам radius , radian (промінь) відповідає українське – радість, яке в сиву равнину означало «милувати око», «вабити», «відчувати приємність», адже, схід сонця завжди «милував око», «вабив погляд»…

Ці приклади автор навів для того, щоб впевнити читача у цілком науковому етимологічному визначенні всіх слів, з основою Ра,

які досліджуються в цьому розділі. Наші далекі пращури – хатти (венеди) і шумери ( атланти – анти) ще в часи перебування в Єгипті

( 3000 – 2460 р. р. до н.е. ) звертались один до одного «добрий Ранок»,

«добрий вечір». Сучасне слово ранок є давнім складним словом з двома самостійними основами Ра ( сонце) + нок (час) . Узагальнене значення

давнього слова є « час сходу сонця».

Так само, слово світанок визначало, і визначає зараз, поняття «час появи світла, променів сонця…», а слово сніданок – «час снідати( їсти)»

В сучасному слові вечір , від давнього слова Ра, залишилась лише початкова приголосна – р, але слово Ра з’являється, коли ми промовляємо «доброго вечора». З єгипетською назвою сонця ( Ра ) пов’язані наступні слова сучасної української мови: Рано ( коли ще не розвиднілося, перед світанком. Це слово схоже на англійське твердження – «сонця немає» : Ra nou ), Ранок, Ранній, Радість, Радіти, поРа, поРатись ( працювати, орієнтуючись у часі, по сонцю ),віРа, вчоРа, позавчоРа, завтРа, післязавтРа, пРадавні часи ( часи, коли було лише сонце?), пРащур ( перша людина ? ), Раптом ( несподівано; лувійське - неожиданно ), Разом ( спільно; лувійське - вместе), Рахувати (лувійське - считать), розРахунок ( лувійське - расчёт), Рахунок ( лувійське - счёт), Раз ( в давнину лувійська одиниця рахунку: один раз, два рази, три рази…; збереглась у попсованому вигляді в сучасному російському слові расчёт ( раз + счёт ), Радуга( веселка; лувійське - дуга солнечных лучей) та лувійські слова: Рассвет, Ранний, Радость, Радоваться, послезавтРа, Расчёт.

У сучасній російській мові існує слово утро, яке за своїм

походженням, - шумерське, і яке відповідає імені шумерського Бога

Сонця – Уту. Шумерське запозичення в лувійській мові - утро, за своїм значенням відповідає хаттському (венедському) слову світанок .

Шар – куля, коло ( szar – И.М. Дьяконов «Люди города Ура» , М., 1990, с.148 ) . Аншар (Коло неба) і Кішар ( Коло землі) –

божественна пара, породжена богами Ламу і Лахаму, втілення лінії

обрію (« На ріках Вавілонських: з найдавнішої літератури Шумеру,

Вавілону, Палестини», Київ, 1991, с.388 ).

Шумерське слово «земля» (кі) знаходимо в давній мові хаттів і

шумерів, як самостійну частину складного шумерського слова кметь

( кіметь).

Миска – мис ( мідь ), тобто – мідний посуд. У тюркських мовах, наприклад, у казахській, туркменській, киргизькій, уйгурській, талишській – мис (мідь). Пращури литовців, якими ми вважаємо малоазійських хеттів, виробляли посуд з кори (деревини) дуба – dubuo

( миска ). У тюркських воїнів на головах були шоломи, у вигляді миски з

кільчастою сіткою, яка накидалася на обличчя, шию, плечі. Цей шолом називався мисюрка. Вважаємо, що назва була започаткована, ще в часи, коли таку шапку виготовляли з міді (мис).

Етимологія слова – «мідна шапка» ( мис+ юр[ка]).

Основа мис ( мідь ) заховалась у сучасному українському слові

намисто. Давня етимологія слова вказувала на жіночу прикрасу,

зроблену з міді. ( «мис то» ( то (є) мідь, [ то є мідна прикраса ] ) >

«на мисто» > ( на мідну прикрасу [ пропозиція під час обміну].

Присутність вказівного хаттського (венедського) займенника – то свідчить, що слово виникло в часи перших контактів хаттів (венедів) та шумерів ( атлантів – антів ) – в кінці 4-го тисячоліття до н.е.

Кулега - Колега (товариш по службі). Сучасний український етимологічний словник виводить це слово від латинського kolega

( 1985, т.2, с.508 ). Впевнений, що у латинську мову це слово було привнесене хаттами (венедами) і шумерами (антами). Таких

запозичень в латинській мові з мови хаттів (венедів) і шумерів (антів) безліч. Цьому автор присвятить окремий матеріал.

Хочу наголосити, що на теренах Західної України це слово

вимовляється, як «кулега», що цілком відповідає шумерському -

Куліанна ( товариш Ана ), Куліенліль ( товариш Енліля ).

Отже, давнє шумерське слово кулі (товариш) відповідає

сучасному українському слову кулега (товариш)

(« На ріках Вавілонських: з найдавнішої літератури Шумеру,

Вавілону, Палестини», Київ, 1991, с.380 ).

Беркут – птах ; з татарської биркут (орел).

Вайгач – дуб ; В уйгурській мові – дуб ягач (дуб), в киргизькій – агач (дуб). Тюркське слово яга ( ягач ) було привнесене в мову наших пращурів саме шумерами (тюрками) – антами в давні часи.

Про це свідчить наявність цього слова в стародавніх українських народних казках.

Саме тюркське визначення цього слова пояснює втрачену сьогодні етимологію словосполучення «баба Яга» ( баба з палицею, баба з посохом ). Казковий персонаж Баба Яга означає «баба з палицею», де яга( палиця, посох ). У болгарському словнику знаходимо слово

тояга ( палиця, посох ), де вказівний займенник «то» злився з іменником «яга», який і несе змістове навантаження «то ( є ) яга» ( то є палиця, то є посох ) . Враховуючи той факт, що в уйгурській мові слово

дуб вимовляється - дуб ягач, в туркменській – агач, можна припустити, що палиця – яга ( ага) робилась з дуба, а сам народ, який був носієм цього слова, проживав у кліматичній зоні, де проростали дуби.

Слово корчага, яке визначає «велику дворучну посудину для рідини або зерна», утворене з двох самостійних основ - корч (кореневище, коріння) + ага (дуб), а етимологія назви посуду вказує на матеріал, з якого він виготовлявся. Зупинимось на розгляді етимології слова баба Яга науковцями 19-20 століть. Словник В.І.Даля не розкриває етимології

цього слова: «ЯГА, яга-баба ж.- сказочный злой дух; или бранно: злая баба. Баба-яга, костяная нога, в ступе едет, пестом погоняет, помелом след заметает» ( В.И. Даль «Толковый словарь русского языка» , М., 2006, с.733 ). Зустрічаємо і такі пояснення, які не витримують будь-якої

критики, і які до філології не мають жодного відношення.

Наприклад, « Баба-Яга. С первой частью этого наименования злой

колдуньи - людоедки всё ясно. А вот яга обьяснить трудно. Одна из наиболее достоверных догадок заключается в том, что это образование от звукоподражательного глагола со значеним «душить», «давить». Другими словами, Баба-яга – колдунья, душащая, давящая людей (детей), обычно по ночам» ( М.Э. Рут «Этимологический словарь русского языка для школьников», Экатеринбург, У- Фактория, 2007, с.37 ). « В. Берестов в своих воспоминаниях рассказывает, что

С. Я. Маршак живо интересовался вопросами этимологии.

Вот одна из его этимологий - экспромтов:

«Баба-яга – это, быть может, татарское «бабай-ага»(старый дядя).

Так на Руси во времена Батыя пугали детей: Спи, а то бабай-

ага возмёт». Следует подчеркнуть, что С. Я. Маршак предлагал свою этимологию в осторожной форме ( «быть может» ), сообщал её в дружеской беседе ( а не в печати ), не навязывал своего предположения собеседникам. К сожалению, как ни остроумно обьяснение

С. Я. Маршака, перед нами – обычный этимологический «миф».

Слово «яга» и его этимологические «родственники» широко представлены в западнословянских языках. Следовательно,

появилось наше слово задолго до Батыя»

( Ю.В. Откупщиков «К истокам слова», Санкт-Петербург, Авалон, 2005, с.330-331 ). На жаль, Юрій Володимирович не подає свого власного розуміння значення слова «Баба-яга». Проаналізувавши його зауваження, зазначимо, що С.Я. Маршак був близьким до розв’язання проблеми етимології слова Баба яга. Між словом Бабай – ага і словом Баба-яга існує прямий взаємозв’язок . Перше слово вказує на «діда з палицею», друге – на «бабу з палицею». Таким чином, ці слова вказували на стареньких людей, які пересувались з допомогою палиці.

Чому ми вважаємо, що ці слова потрапили в українську мову від шумерів ( антів – атлантів ) ще в часи Сивих Пірамід? Тому, що це тюркське слово - Бабай ( дід ) зустрічається в єгипетських народних переказах, як ім’я спільника Сета в боротьбі з Гором ( Ором, Ігором ),

а це свідчить, в свою чергу, на часи виникнення такої легенди – 3000 –

2460 р. р. до н. е., та на перебування шумерів ( атлантів – антів ) в Єгипті. Кийдани - відповідає сучасному - кайдани ( у сучасному розумінні : металеві пута, які одягались на ноги та сковували ланцюгами. В давніші часи, на нашу думку – кам’яні колодки

( від шумерського - кий ( скеля, камінь ).

Сулія - посудина для рідини, де су ( вода ) + лія (лити, наливати) – загалом – «посудина для води». Згадайте хаттське слово літіус, яке означає те саме – «посудину для води». Суміжний – су ( вода ) + міжний ( від - межа ) – загалом, «той, який межує через річку». Тобто, річка виступає певним кордоном – межею. Це ще раз підтверджує , що наші давні пращури селились на берегах річок. Характер взаємовідносин між поселенцями, на двох протилежних берегах річки, міг бути різним. Ці взаємовідносини і посприяли виникненню слів: сумирний, супокій, супротивник, сутичка, сумісний. Виникають і слова, які характеризують подорож по річці:

супровід, супроводження, супутник.

Сусід – су ( вода ) + сід ( від - сидіти, сідати – у значенні «мешкати по той бік річки», «проживати по той бік річки»). Слово сусід тотожнє попередньому слову – «суміжний» ( той, який межує через річку ) та словам - супроти, супротивник. Сучасний – су ( вода ) + часний ( від слова – час), тобто значення слова вказує на те, що дія відбувається у реальному часі, або предмет дії знаходиться у реальному часі ). Очевидно, що давня філософія шумерів поєднувала ці два

поняття - часу і дії , адже дія не може відбуватись поза межами часу. Згадуються такі сучасні філософські висловлювання: «Все тече – все змінюється у часі» ,

«Не можна увійти у воду(річку) двічи»,«Час спливає, як вода».

Суровий – су (вода ) + ровий ( від слова ревти, ревати, ревіти ), давнє значення складного слова : «бурхлива вода», «вода, яка реве». Пригадаємо слова Т. Г. Шевченка:

«Реве та стогне Дніпр широкий».

Суміш – су ( вода ) + міш ( від слова мішати, помішувати, розмішувати). Давнє значення складного слова - «те, що розмішується у воді». Тотожне сучасному слову, яке

використовується у сільському господарстві - суржик

( змішаний). Порівняйте з німецьким словом – mischung, gemisch ( суміш ). Корінь той самий – «міш». Литовське – misinys ( суміш ), sumaisyti (змішувати ).

В останньому, литовському слові, збереглось шумерська самостійна основа - су ( вода ) – sumaisyti.

Сутінки – cу ( вода ) + тін(ь)ки ( від слова тінь, затінок). Давнє значення складного слова – «вечірня пора дня, коли тінь “лягає” на водяне плесо».

Сухар - су ( вода ) + хар . Давнє значення складного слова – «те, що перед вживанням, необхідно замочити у воді, де

- хар (зерно), а не тільки одиниця ваги будь-якого зерна – гар - ( 100 кг.). Дивіться «Тагар» (тягар). Слова харч, харчі визначали не будь-яку їжу, а – «зерно». Пізніше татарське слово харач ( данина, податок), можливо, вказує на те, що наші пращури сплачували татарам податок зерном!

Судний день («день води», «день великої повені», «день всесвітнього потопу», який пам’ятали наші пращури – хатти (венеди) і шумери (анти-атланти). Цей день пам’ятали наші

пращури, як «день загибелі їх держави – Атлантиди».

Хатти (венеди) і шумери (атланти – анти ) вважали цю трагедію покаранням Богів, а тому слово – суд (покарання)

в мові наших пращурів виникає, як похідне слово від слова судний день ( день потопу). Спочатку відбувається трагічна подія (катастрофа-потоп), яка дає визначення назви дня трагедії, а пізніше виникає слово, яке цю трагедію визначає, як покарання Богів. Пізніше це словосполучення змінило своє визначення на «день суду».

Судно. Слово суд ( покарання ) , та судно ( засіб плавання по воді ) похідні від шумерського( тюркського ) слова – су ( вода ).

Згадаємо Біблійне судно «Ноєв ковчег» (судно Ноя).

Судак (риба), Сула(назва річки та риби ). Етимологія менш зрозуміла, але не викликає сумнівів походження цих слів з мови шумерів ( атлантів – антів ).

Суглинок (частина глиняних покладів, зволожених водою), Сухий (відсутність води), Висушувати ( позбавляти води ), Суша(територія, де відсутня вода), Сукно ( тканина, в процесі виготовлення якої, використовується вода, «розмочування льону», тощо ).

Бахур (не посидюча дитина ). Первісне значення цього слова «вогонь». Сучасне значення слова бахур (дитина, яка не знаходить собі місця). На теренах Західної України малих дітей часто називають цим словом, коли дитина «літає» ( та дитина, яка, як вогонь, швидко переміщується у просторі, не знаходячи собі місця).

Зустрічаємо це слово у давньому шумерському складному слові ( логограмі ) – Pu – Sig – Bahar- a , яке означає «піч для обпалення цегли вогнем», де Pu(піч) + Sig(цеглина) +Bahar-a (вогонь). (вahar** И.Т. Конева «Шумерский язык» - СПБ – 1996, с.175 **), ( рahhur*, pahur*, «Древнейшие языки Малой Азии - сборник статей», Москва,1980, с.75 * .)

Знаходимо його і в литовській мові pakurti ( розпалювати вогнище ) та в латинській мові de- bacchor (безумствовать, неистовствовать, бушевать ).

Чабан(пастух овець). Шумерське слово бан (пастух) зустрічаємо у «Велесовій книзі»: «Про першого бана нашого повідаємо і про князя вибраного. Іменувався бо той Киська…» ( Б. Яценко «Велесова книга – Легенди. Міти. Думи.»,Київ, 1995, с.119 ). Ім’я героя шумерського епосу про Гільгамеша – Лугальбанди означає «пастух»:

LU-GAL-BAN-DA ( LU-людина ; GAL- правитель ; BAN- пастух ; а BANDA- стадо ).

Шумерське слово банда( стадо ), у хаттському (венедському) вжитку змінило свою первісну етимологію «зграя крадіїв, волоцюг, розбишак».

Запозичене від хаттів (венедів) це слово в італійській мові, у формі bandito визначає «крадія, оголошеного в розшук».

Привертаємо увагу дослідників на присутність хаттського (венедського) вказівного займенника «то» (to) в італійському запозиченні - bandito.

Сучасні українські слова банкет( свято пастухів > святкове застілля у [головного] Бана ( пана ), можливо, під час зборів хеттським царем панкусу).

Баняк, банька ( посуд пастуха ), банош ( традиційна страва пастухів ), бандура( музичний інструмент пастухів ), барабан

( музичний інструмент пастухів ), turban (чолма, тюрбан –головний убір чабанів).

Dumu ummian с.71** (дім знань = школа); Dumu (дім) + ummian ( уміння, розум, тобто «знання». Отже «Дім знань».

Lu ummeanu с.71** ( учень ); Lu (людина), яка отримує ummeanu (знання ). З шумерської мови «Ме» ( знання ).

В тюркських мовах це значення збереглось в словах: медресе, мечеть, мектеб ( початкова школа для хлопчиків ), меджліс .

Подібним чином греки називали свої храми«Софіями»

( Sophia ), від грецького σοφια (знання, мудрість ).

Можливо, з цим шумерським (тюркським) словом пов’язані назви міст - відомих центрів мусульманської релігії та культури, а отже, і знань - Ме[кка](духовний центр знань) та Ме[діна] (центр знань).

В українській мові давнє шумерське (атлантів – антів ) слово заховалось у сучасних словах: Бігме (Бог знає), яке тотожне хаттському (венедському) - Бог відає ( Відья Бог ).

Слово Біг (Бог) заховалось у слові «спаси Біг» (сучасне - спасибі) , мудрість(медресе), відьма(відьме), майдан(мейдан), месія, меса ( Богослужіння ), мета, метикувати

( розмірковувати ), метикована голова ( мудра голова, розумна голова, світла голова ),медитація ( роздум, міркування, поглиблення своїх знань ), мадикувати

( мудрувати, ламати голову; подібне до слова медитація ), нікчема( нікчеме), нікчемний ( слово нікчеме, у сиву давнину визначало людину, яка не бажала вчитись, а отже, не бажала

отримати знання ( Ме). Сучасне слово нікчема було колись

словосполученням: ні хче ме ( не х[о]че Ме (знань)).

Вислів: «У нього є мета» означав у давнину , що «у нього є бажання отримати знання ( Ме )».

Закінчення «та», у слові мета є зіпсованим хаттським (венедським) вказівним займенником «то», який приєднався

до іменника Ме ( знання). Таким чином, розуміємо етимологію слова мета ( то знання ). Метикуватий ( той, який озброєний

Ме (знаннями)). У Фразеологічному словнику української мови знаходимо зневажливий вислів: «ні бе ні ме» ( «ні (ані) бе ні (ані) ме» ), який означає «не знати», «не тямити», «не вміти».

Шумерське слово ні ме має означати відсутність (ні) знань

( ме). Таким чином, шумерське слово ні бе означає відсутність (ні) бе ( ?). Значення того «бе», для наших сучасників, вже

втрачене. Вважаємо, що те шумерське слово бе пов'язане з сучасним українським словом белькотіти ( говорити не зрозуміло ). Отже, отримуємо зрозумілу реконструкцію шумерського речення «ні бе ні ме» у визначенні:

« не [вміти] говорити, не [вміти] писати », загалом – неук. Якщо реконструкція наша вірна, то можна говорити, що в деяких випадках визначення шумерського слова «ме»

( знання ) змінюється на інше значення - письмо.

Татарське бельмес ( «він не знає», «неук» ).

Запозичене з тюркських мов, російське слово балбес має означати «той, що говорить не зрозумілою мовою».

Порівняйте киргизьке билбес (дурень).

Сучасне українське слово німець, та російське – немец, мають спільне походження з давньої шумерської мови( мови атлантів – антів ), де ні ме ( рос. не ме ) означає «не знає», «не розуміє», а закінчення - ць ( рос. ц), є залишком від повної форми

шумерського вказівного займенника - це.

ні ме ц [е]ь ( не ме ц [э] ) - ( це(й) не «розуміє» мови антів ) =

( це(й) не «знає» мови антів ).

Таким чином, вислів: «ні бе ні ме» (той, що не говорить, і не знає, шумерської мови), де слово розум є тотожнім (за значенням) слову знання ( розуміти = знати ).

Слово мудрість утворене від шумерського (тюркського ) слова медресе (школа знань). Сучасний словник зазначає:

«Медресе ( араб. Мадрасе – давати уроки; місце, де дають уроки ) – середня й вища релігійна школа у мусульман у країнах Близького й Середнього Сходу». ( «Словник іншомовних слів», Київ,1974, с.420 ).

Можемо впевнено поправити науковців:медресе (школа знань), де ме (знання).

Відьме ( та , яка відає(володіє) МЕ (знаннями).

Це слово від хаттів (венедів) і шумерів (антів) потрапило і до

німецьких племен – Widmen ( відповідає лівійському значенню - «посвящать» ). Про запозичення, свідчить наявність суто німецьких слів: weise ( мудрий ), weisheit

( мудрість ). Грецьке жіноче імя Медея (Μεδεια ) визначає жінку чаклунку. Очевидно, що слово медитація є словом

грецького вжитку, в якому знаходимо шумерське запозичення – основу - ме. Інше грецьке імя Мегера (Μεηαιρα) визначає богиню помсти, відплати. Ці грецькі жіночі імена виникли під

впливом мови хаттів (венедів) і шумерів (атлантів – антів), адже запозичили шумерське слово ме (знання).

В сучасній російській мові, як спадкоємиці лувійської мови, шумерське слово ме заховалось в російських словах:

умение, уметь, умелец, ум.

В українській мові , у 17- 19 століттях, зустрічається рідковживане слово меценас ( наприклад «пан Меценас» ).

Воно подібне слову меценат.

Походження слова визначається наступним чином:

« меценат» [ лат. Maecenas ( Maecenatis) ] - 1. Римський політичний діяч 1 ст. до н.е., який уславився покровительством

поетам та художникам. 2) Переносно – багатий покровитель наук і мистецтв. («Словник іншомовних слів», К.,1974, с.431 ).

Враховуючи визначення шумерського слова ме (знання), складне слово меценас розкладається на зрозумілі самостійні складові частини: ме + це + нас, яке тотожне слову менас ( ме + нас ). Слово у латинську мову потрапило через

посередництво грецької мови, як запозичення від нащадків малоазійських хаттів (венедів) і шумерів (атлантів – антів). Латинський словник зазначає, що «Maecenas, Maecenatis m Меценат (C. Cilnius), Римск. всадник из знатного этрусск. рода

(Лукумонов), близкий друг Августа, покровитель Вергилия, Горация и др. поэтов; умер в 8 г. до н. э. H, Sen etc.» (И.Х.Дворецкий «Латинко - русский словарь», около 50000 слов, М.,1976, с.609 ). Прошу звернути увагу, що слово Меценат виводиться від імені реальної історичної особи. Можливо, так воно і було, і благодійність цієї конкретної особи дало назву самій благодійності.

Але, ніхто не буде заперечувати, що саме ім’я (як слово), ще до надання його (у формі імені) певній особі при народженні, вже мало певне значення, певну структуру побудови, певну семантику, свою фонему, а вони – шумерські.

Зверніть увагу, також на прізвище ( фамільне ім’я )

роду, з якого походить Maecenas – «Лукумон», яке

цілком відповідає шумерським логограмам, з початковим «LU» (людина), які визначають посаду, назву ремесла, місце проживання і т. і. тої конкретної людини. Відокремивши те «LU», отримуємо основу слова - «кумон», яке має насти певне самостійне визначення. Корисним буде ознайомитись з етимологією цього слова, та значенням інституту «Лукомонства» в житті етрусків. ( А.Е. Наговицын «Магия хеттов», М., 2004, с.100-104, и далее ).

Шумерське слово «LU» (людина) присутнє, як вважає автор, і в імені малоазійського народу - далеких пращурів сучасних росіян – лувійців. Слово лувієць утворене, як шумерське

визначення, яке вони дали пращурам росіян – «LU WY» ( ви люди !). Пізніше це слово дало назву території, де проживали

«лу ви» - Лувія. Таке визначення свідчить про найдавніші часи, коли люди певного племені ( етносу ) робили перші спроби ототожнити себе з навколишнім середовищем.

На питання шумерів : «Хто ви є ?», майбутні лувійці розводили плечима, давали зрозуміти, що вони не можуть визначити себе.

Шумери ( атланти – анти ), розуміючи це, пояснювали їм: « LU WY» ( Ви – люди).Після переселення з теренів Малої Азії нащадки малоазійських лувійців визначали себе, як «с лувии»,

тобто, називали себе – с лувиянами (суч. «словьяне» ).

До етрусків ми ще повернемось, адже історія їх, як ми вважаємо, приховує таємниці одного з відгалужень малоазійських хаттів ( венедів).

Повернемось до дослідження шумерського слова мейдан.

Мейдан – площа, на якій моляться, де дають ( дан) релігійні знання (ме). В Україні, як правило, на таких площах та

поблизу них, будувались церкви. Згадаємо П.Тичину:

«На майдані, коло церкви, революція іде. Хай чабан, усі гукнули, за отамана буде !». Зверніть увагу, який набір тюркських слів в сучасній українській мові : майдан, чабан, отаман. 35% українських сучасних слів – тюркізми.

Основа дан, в словах мейдан, магадан має теж значення, що і в українському стародавньому імені Богдан ( Богом даний).

На мейданах зачитувались закони держави, відбувались молебні. Таким чином, громадяни держави отримували

світські і релігійні знання.

Біблія говорить: «Кличе мудрість на вулиці, на площах свій голос дає, на шумливих місцях проповідує, у місті при входах до брам вона каже свої слова…» ( Книга приповістей Соломонових 1(20-21) -БІБЛІЯ або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту – Українського Біблійного Товариства – 1991- с.633).

Там само читаємо: «І зібрався ввесь народ, як один чоловік, на майдан, що перед Водною брамою, і сказали учителеві Ездрі

принести книги Мойсеєвого Закону, що наказав був Господь Ізраїлеві.... І читав він у їм на майдані, що перед Водною брамою, від світанку аж до полудня, перед чоловіками й жінками та тими, хто розуміє, а вуха всього народу були звернені до книги Закону…»( Книга Неемії 8(1-3) - БІБЛІЯ або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту – УкраїнськогоБіблійного Товариства – 1991- с.489).

Існує лувійський відповідник магадан, значення якого теж саме – «місце де отримують магічні знання, «місце для моління». Отже, слово магія є суто лувійським словом.

«Словник іншомовних слів» дає, як ми вважаємо, помилкове

тлумачення: «МАГІЯ ( від грецького - μαγεια - ворожба)…»

(«Словник іншомовних слів», К.,1974, с.403 ).

Месія ( той, що сіє знання ( ме ) ! ).

Меса ( Ме се – [ се (це) знання (ме) ] ).

Німецький відповідник – Messe.

«Словник іншомовних слів» подає помилкове тлумачення:

«Месія» ( від давньоєврейського машіах – помазаник )…»

(«Словник іншомовних слів», К.,1974, с.426 ).

Ім’я єврейського пророка Мойсея, за своєю суттю, не є єврейським, воно є результатом тривалих взаємозв’язків хаттів (венедів) і шумерів ( атлантів – антів). На це вказує присутність шумерського слова ме та хаттського вказівного займенника се, який утворено, як зіпсоване запозичення шумерського вказівного займенника – це у слові Меса.

Єврейський біблійний Мойсей ( Мойша) є ім’ям спільного використання хаттів (венедів) і шумерів (атлантів – антів), де

Ме – й – сей ( той, що сіє знання (ме)) є тим самим Месією.

Це слово, яке поєднує у собі шумерську основу – ме, і хаттське самостійне слово – сіяти, за своїм змістом, мовою, суттю, та духом є словом наших з Вами пращурів – шумерів та хаттів.

Ангел( angel ). Це слово не є грецьким, воно – шумерське. Перша частина цього складного слова Ан ( небо ), а друга попсована частина – гель ( правитель), і відповідає шумерському Gal (правитель). Загалом, An + gel = «небесний правитель». Нагадаємо, що головним Богом шумерського пантеону був Ан - Бог неба. Похідним від цього слова стало грецьке «перекручене» запозичення - «архангел», де перша частина арх дійсно є грецькою, а друга частина слова – ангел є шумерською.Шумерськими, а не грецькими, є слова: тартар, меса, месія, ангел, атлет, тапархія, тапарх….

Відомий російський філософ О.Ф.Лосєв писав, що філософ Нуменій – із Апамеї (Сірія), діяльність якого відноситься до другої половини 2 ст. н. е., «хочет сблизить платонизм с Библией, египетскими и индусскими учениями, полагая, напр., что Платон есть « говорящий по-аттически Моисей»

( А.Ф. Лосев «Словарь античной философии», М.,1995, с.79 ).

Нам важко не погодитись з думкою давнього сирійського філософа, адже, знаючи етимологію імені Мойсея (« той, що сіє ме» (знання)), Платона можна впевнено назвати «месією

грецького народу».

Мовознавці вимушені в наш час констатувати, що

« …многие проблемы шумерской грамматики и лексики ещё не решены. Поэтому интерпретации одноязычных

шумерских текстов остаются в ряде случаев спорными…»

(Лингвистический энциклопедический словар,М,1990,с.49 ).

Для підтвердження цієї думки, процитуємо примітку до шумерського тексту, тієї його частини, де згадується слово «ме» : «Словом «таїнство» перекладено слово «ме» - одне з найскладніших шумерських теологічних понять. ( Існує міф про викрадення Інанною «МЕ» у Енкі ). Можливо, слово «МЕ» якоюсь мірою ідентичне дієслову «бути». Це могутні сили, що керують ходом розвитку світу. Силами «МЕ» були наділені міста і храми; вони могли перетворюватись на ворожі «МЕ», а якщо місто зазнавало катастрофи, «МЕ» могли покинути їхнього володаря. Вони могли втілюватись і в якомусь предметному вигляді, зберігаючи при цьому свої незримі властивості».

(« На ріках Вавілонських: з найдавнішої літератури Шумеру, Вавілону, Палестини», Київ, 1991, с.379. / Автор примітки - В.К. Афанасьева, / ).

Як вже зазначалось, пройшли тисячоліття, а шумерське слово «ме» ( знання ) продовжує своє існування в українській мові,

в релігійній мові католиків, православних, мусульман та

в багатьох тюркських мовах і сьогодні.

Казахський дослідник Олжас Сулейменов подає

значення шумерського слова «ме» - (це), наголошуючи, що воно має і друге визначення – (я).

Таке тлумачення казахського дослідника є хибним.

(Олжас Сулейменов «Мова письма – погляд в доісторію – про походження писемности і мови малого людства», К., 2006, с.215 ) Помиляється і башкирський історик-філолог

Галлямов С.А., який поєднує шумерське слово «Ме» з курдським коренем «майин-ма», який визначається поняттям «оставаться», «пребывать неизменным».

Дослідник вказує: «Шумеры считали Ме некими законами,

записанными на табличках, которые бог Ан ( Эйан, курд.) спустил с седьмого неба на землю. Возможно, что проявление Ме у шумеров считали Наме, что в курдском и вообще иранских языках означает «письмо». Ме и Наме (me-name)

у шумеров означало судьбу, предписанную на неких табличках. Известен шумерский миф о похищении

(медных) таблиц Ме (залога постоянства) богиней

кутийско-курдского происхождения Иннаной,

у верховного божества Энки ( Эйан-йэке ) с использованием хмельного напитка» ( С. Галлямов «Древние арии и вечный Курдистан», Москва, «Вече», 2007, с.154. ).

Цей ряд прикладів давніх шумерських слів, які широко використовуються у сучасній українській мові можна продовжити…

Якщо хтось з дослідників хоче заперечити і сказати, що все це вигадка і нісенітниця дослідника, відповім словами Біблії :

«Через темність ми не впорядковуємо слова»

( БІБЛІЯ або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту – УкраїнськогоБіблійного Товариства – 1991- Книга Йова 37(19), с.535.)

Гадаю, що у читачів не виникає сумнівів у значенні та структурній побудові таких сучасних українських слів, як : пивовар, цукровар, солевар, миловар, кашовар, ваговоз, паровоз, пароплав, водоріз, водоспад, Водохреще, водовоз, вододіл, водолій, водолаз, водонос, хлібороб, винороб, вогнегасник, вогнемет, вогнеборець, сухофрукти, димохід, вагонобудування, літакобудування, звукооператор, звукозапис, звукосполучення, звукоуловлювач, злочинець, злочин, злодій…

Загальні закони словоутворення у того чи іншого народу загалом не змінюються. Пройшли тисячоліття…

Кожне наступне покоління створює свої нові слова

для спілкування і широко їх використовує.

У сиву давнину формування складного слово відбувалось шляхом з’єднання двох окремих слів ( у хаттів [венедів]), або більше ( у шумерів [ антів - атлантів] ).

Згадаємо шумерські логограми, які складалися з трьох, і більше, слів.

Ці давні добіблійні слова складались з простих складів (з двох, трьох звуків) : LU. DUB. CAR. GIS. ( «людина» + «дуб» + «царапати» + «кістка» = «писар» ).

У наш час складні слова формуються так само, але можуть складатись з цілих слів, та складів, які утворені з більше ніж трьох фонем…

Згадаємо таке надбання сучасності, як абревіатуру.

За своєю сучасною побудовою це давня шумерська логограма: УКР.ПРОФ.СПІЛКА. ( Українська Професійна Спілка ), НАР.КОМ.ЗЕМ.( НАРОДНИЙ КОМІСАРІАТ ЗЕМЛЕУСТРОЮ ),

РАД.НАР.ГОСПИ.( Радянські Народні Господарства ),

Д.Н.Д.( Добровільна Народна Дружина ),

С.Р.С.Р. ( Союз Радянських Соціалістичних Республік ),

Будіндустрія ( Будівельна індустрія ) …

Пройдуть тисячоліття, і наші далекі нащадки не зможуть пояснити ці написи, так само, як ми зараз важко розуміємо мову шумерів, хеттів, хаттів, лувійців, хуритів, аккадців…

В цьому нічого дивного немає. Через тисячоліття мова наших з вами нащадків буде іншою…

Російський письменник Олександр Кондратов, автор багатьох цікавих праць з історії філології, відзначав:

«Отыскать же язык, родственный шумерскому, не удалось и по сей день. А какие только языки не привлекались! Едва ли не все языковые семьи мира: тюркская, монгольская, уральская, мон-кхмерская, австронезийская, дравидийская, китайско-

тибетская, семитохамитская, индоевропейская и даже языки

Северо-восточной Сибири, Америки, Океании и тропической Африки! Но всё безрезультатно. «В настоящее время шумерский язык приходится считать изолированным, и родство его с каким бы то ни было другим языком – не установленным», - констатирует профессор И.М. Дьяконов итог столетнего поиска «родителей». На первых порах понять шумерский язык помогали специальные словари, составленные вавилонянами: ведь и для них язык шумеров был чужим, они употребляли его в религиозных церемониях, подобно тому как употребляется латынь в католических мессах… И по сей день в шумерской филологии много «белых пятен», много спорного, а порой и просто неизвестного. До сих пор не составлен даже полный словарь языка шумеров. И всё-таки учёные разных стран мира продолжают с неиссякаемым упорством «вгрызаться» в тексты на этом загадочном языке.

Ведь именно шумерам принадлежат древнейшие – самые первые в мире ! – медицинские, юридические, хозяйственные документы…» ( Александр Кондратов «Земля людей-земля языков», Санкт-Петербург, Авалон, 2006, с.164-165 ).

Вважаємо, що саме в українській сучасній мові знаходиться найбільше слів, які є відповідниками, як за фонетикою, так і за значенням, словам давньої шумерської мови.

Такі відповідники знаходимо і в сучасній російській мові, та їх кількість значно менша, а значна частина їх, потрапили у російську мову, через посередництво української мови.

Ми вважаємо, що Біблія, як книга історії єврейського народу, є сумою релігійних і історичних знань багатьох інших народів, і в першу чергу хаттів (венедів) і шумерів (атлантів – антів ).

Прототипом єврейського царя Соломона був цар хаттів (венедів) та шумерів (атлантів – антів), правитель Криту – Менас («Знання наші», «Мудрець наш» ), імя якого було

зіпсоване часом, і якого науковці зараз знають, як царя - Мінаса. Таким чином, приходимо до розуміння, що визначення, яке запропонував сер Артур Евенс «мінойська культура», «мінойська цивілізація» ( близько 2500 – 2000 – 1800 р. р. до н.е.) є культурою та цивілізацією наших з Вами пращурів – хаттів (венедів) і шумерів (атлантів - антів) – нащадків легендарної Атлантиди (3000 – 2460 р. р. до н.е.)

Про те, що Біблія, писалась єврейськими рабінами

на основі суми знань цілої групи давніх народів - сусідів євреїв – в першу чергу хаттів (венедів – пращурів сучасних українців), шумерів (атлантів – антів – пращурів сучасних українців), лувійців ( слувіян – слов’ян – пращурів сучасних росіян), палайців (пращурів сучасних поляків), хеттів

( пращурів сучасних литовців ) та інших народів - хуритів, аккадців …є незаперечним фактом.

Фактом є і те, що ця книга історії єврейського народу писалась не лише з метою концентрації історичних знань про давнє минуле, але й – з метою вихвалення і возвеличення виключно єврейського народу, його культури, історії, релігії, тощо.

З точки зору сучасної філософії історична вартість такої праці для майбутніх поколінь нівелюється, завдячуючи тенденційному підходу її авторів у далекому минулому.

Цей висновок теж є фактом нашого сьогодення і його визнають багато дослідників.

Пошук та прочитання нових клинописних текстів з Месопотамії ( Ірак, Іран), Малої Азії ( Туреччина, Сирія), Єгипту дасть для світової науки значно більше, ніж фальсифікована праця єврейських рабинів.

У сучасній українській мові продовжують співіснувати хаттські (венедські) слова та їх шумерські(антів-атлантів) відповідники (запозичення): щелина – ущелина, хвала – ухвала, творення – утворення, весь – увесь, ввібрати – увібрати, ввійти – увійти, згода – угода, звар – узвар, знавати – узнавати, лов – улов, минати – уминати, мова – умова, сміх – усміх, ступати – уступати, спадкований – успадкований, тиск – утиск, ткнути – уткнути, вверх – уверх, ввести – увести, ввігнутий – увігнутий, ввечері – увечері, вгамувати – угамувати, вглиб – углиб, вгноєний – угноєний, вдень – удень, вночі – уночі, впень – упень, вмерти – умерти, вдарити - ударити, вбити – убити, вміння – уміння, впертий – упертий, вмиватись – умиватись, втрачати – утрачати, стрій – устрій, рвати – урвати, кріпити – укріпити, класти – укласти, рвати – урвати, пливти – упливти, мліти – умліти, вбогий – убогий, втекти – утекти, втім – утім, втома – утома, втретє – утретє, вчення – учення, вхопити – ухопити, втримувати – утримувати, вчитель – учитель, встигати – устигати, врочистий – урочистий, все – усе, врожайний – урожайний, вуста – уста, вправо – управо, впертий – упертий, вперед – уперед, всюди – усюди, вранці – уранці, вкусити – укусити, втім – утім, ява – уява, красти - украсти, кріплення – укріплення, класти – укласти, спіх – успіх, скочити – ускочити, ступати – уступати, спити – іспити, спитати – іспитати, схопити – ухопити, хрестити – охрестити, ржа – іржа, мліти –умліти, крім – окрім, крик – окрик, краса – окраса, горці – угорці ( самоназва – мадяри ), гірок-огірок, город-огород, старік - істарік (історик), стіна - істіна, гра – ігра, гла – ігла, Гор – Ігор (Ор), вкраїна – україна, країна – україна ( Україна )...

Найперша літописна згадка про Україну відмічена у Київському літописі двічі - у 1187 та у 1189 роках.

Галицько-Волинський літопис згадує Україну наприкінці зими 1217-1218 рр. Відсутність цієї назви у літописних згадках раніше, не означає, що її не було, наприклад, у перших століттях нашої доби, чи навіть раніше. На перших картах України (сер. 17 ст. - поч.18 ст. ) саме на сході, де переважно проживали далекі нащадки шумерів (антів – атлантів), де виникає козацький рух, де відзнакою воїнів був тюркський

( шумерський !!! ) оселедець, вперше фіксуються назви: Окраїна, Оукраїна, Україна. В той час, як населення західної та центральної частини держави - нащадки хаттів (венедів) казали країна, населення східної та північно-східної частини держави - нащадки шумерів(антів - атлантів) вимовляли це венедське слово по своєму - україна. Сусіди антів – лувійці (слов’яни) запозичили слово україна ( країна ), як назву, яка вказувала на «порубіжжя, окраїну», так, як анти проживали на кордоні лувійського (слов’янського) розселення.

Венедські слова, у зіпсованій шумерській формі: україна, окраїна, оукраїна, окрай, оукрай почали у лувійській (слов’янській) мові означати «межу, кордон, порубіжжя певної території», «кавалок від цілого».

Визвольна війна українського козацтва у 14-17 ст., героїзм українських косаків (козаків) – нащадків антів, надала розвій саме цій – тюркській (шумерській ) назві – україна.

Спочатку ця назва сприймалась, як назва території козацького розселення - україна, пізніше, як назва козацької держави Україна. Венедське визначення антів за їх косу (оселедець) – косак, у вжитку самих антів вимовлялось – козак.

Слово козак і витіснило шумерське визначення воїнів – анти на початку 7 ст. н.е.

Важливим для нашого дослідження є зауваження

О. Сулейменова стосовно того, що тюрки ( шумери – атланти – анти були саме тюрками ) вимовляють початкову букву «z», як «dz».

Таким чином, можемо припустити, якщо хатти (венеди) казали зеркало, то шумери (анти-атланти)повторювали – дзеркало, збан - дзбан, звеніти - дзвеніти, звін - дзвін, звінкий - дзвінкий, звони - дзвони, звоник - дзвоник, звонити - дзвонити, зінь - дзінь, зв’язати - дзв’якати, зига - дзига, зигар - дзигар, зиглик - дзиглик, зусь - дзусь, зюркіт - дзюркіт, зюрчати - дзюрчати, зюрчання - дзюрчання, зьоб - дзьоб, зьобати – дзьобати («Українсько - Російський Словник», К., 1976, с.152-153).

Таких слів, з початковим дз, подає лише три десятки.

Ми вважаємо, що це є ще однією шумерською ознакою в сучасній українській мові. (Олжас Сулейменов «Мова письма – погляд в доісторію – про походження писемности і мови малого людства», К., 2006, с.392)

В німецькій мові знаходимо слово gurke (огірок).

Зазначимо, що це слово в німецькій мові є запозиченням з хаттської (венедської) мови. Анти (шумери-тюрки) вимовляли його, як – огірок, долучаючи до хаттської основи «гірок» голосну - «о». Етимологія слова гірок вказує, вочевидь, що хатти (венеди) солили цей овоч.

Пропонуючи його антам, вони казали, що він гіркий (засолений) - «гірок». Важливим для нас є те розуміння, що німецькі племена познайомились з цим овочем через

посередництво хаттів [венедів], адже у німецькому слові gurke відсутня шумерська голосна «о», яка присутня у сучасній українській мові.

В. Петрук зазначає: «Українській мові притаманний префікс «о», як-то у словах «одвірок, опасок, очіпок, опеньок» та багатьох інших…» ( В. Петрук «Велика Скіфія-Оукраїна», К., 2001, с. 397 )

Наведені слова, є яскравим свідченням того, як анти [шумери], будучи тюркським етносом, прилаштовували хаттські [венедські] слова: двірок, пасок, чіпок, пеньок, гірок до власного вжитку, залучаючи голосну «о» перед словами, що починались з приголосної.

Шумерськими, за своїм походженням, є сучасні слова в українській мові, в яких шумерський вказівний займенник це

( в сиву давнину ) з’єднався з самостійною основою, яка і несе змістове навантаження (етимологічне визначення) : сонце

( хаттське – сезон ) , яйце, серце, лице, барильце, відерце, дзеркальце, віконце, копитце, місце( хаттське – місто), сальце, м’ясце, сільце (впіймати в сільце), сильце(сплітати сильце), рильце, кільце, цеберко(цебро), цеглина, цегла, церква, центр, цезар, цесар ( попсоване - цісар ), ціна (цена), цивільний(цей вільний).

Вказівний займенник «це», у кінці слова, часто зазнає трансформації, перетворюючись у «ця», «ці»…

Наприклад: хурделиця, митниця, пшениця, житниця, вівця,

полуниця, гірчиця, рукавиця, куриця…

Так, слово пшениця розкладається на всім зрозуміле «пшоно це». Таким самим чином - «вів це», «рукави це»,«полуні це»

( ягода, яка найбільше проростає на полонинах(гірських галявинах, пасовиськах ), «гірчи(ть) це» …

Шумерський вказівний займенник це хаттами вимовлявся – се.

Хатти (венеди) мали свій вказівний займенник – то, який анти промовляли, як – ето. Пращури росіян – лувійці, контактуючи з антами-атлантами, запозичили його, як – это.

Розглянемо кілька прикладів видозміни слів хаттів (венедів) у запозиченні їх сусідів - шумерів (антів ) та лувійців ( слов’ян ) :

то зір (венеди) – дозір ( анти) – дозор (слов’яни),

то віра (венеди) – довіра (анти) – доверие (слов’яни),

то спілий(венеди) – доспілий(анти) - спелый(слов’яни),

то статок(венеди) –достаток(анти)–достаток(слов’яни),

то сипати(венеди) – досипати(анти)–досыпать(слов’яни),

то вічний(венеди)- довічний(анти) - вечный (слов’яни),

то говір(венеди) - договір (анти) - договор(слов’яни),

то писати(венеди)-дописати(анти) -дописать( слов’яни),

то їсти (венеди) – доїсти (анти) - доесть (слов’яни),

то їхати (венеди) - доїхати (анти) – доехать(слов’яни),

то кажи (венеди) – докажи(анти) – докажи(слов’яни),

то казати(венеди) –доказати(анти) –доказать(слов’яни), тітя[ сосок жіночих грудей ] (венеди) – дитя [и-тверда ] (анти) – дитя [и – м’ягка ] (слов’яни),

ти кий(венеди) – дикий[и-тверда ](анти) – дикий[и – м’ягка ] (слов’яни), метал(венеди) – медаль (анти) – медаль (слов’яни).

Уважно досліджуючи сучасні словники української та російської мов, можна було б спробувати знайти і інші характерні ознаки для слів венедів, антів та склавінів (слов’ян).

Наприклад, слова казати у сучасній російській мові не має

( російське - говорить), а це свідчить, що слова доказать, доказательство виникли у лувійській (слов’янській) мові, як запозичення з мови хаттської (венедської), через посередництво шумерської мови ( мови антів ).

Спираючись на дослідження українських мовознавців, зазначимо, що існує два типи прізвищ, які найпоширеніші на Україні, але територіально - географічно вони розташовані у різних регіонах. Ю.К.Редько зазначає:

1). «Прізвища з суфіксом – енк - о, як Бондаренко, Коваленко,

Кузьменко, Cамійленко, Шевченко. Це найтиповіші українські прізвища. Якщо вони й зустрічаються серед інших слов’янських народів, то переважно як прізвища українського

походження. Поширені вони в усіх областях УРСР, проте найпослідовніше в північно-східних. У тринадцяти областях – Київській, Чернігівській, Сумській, Черкаській, Полтавській, Харківській, Донецькій, Луганській, Дніпропетровській,

Кіровоградській, Запорізькій, Херсонській, Кримській – вони займають перше місце серед усіх інших типів українських прізвищ. У середньому четверта частина всього українського населення цих областей має прізвище на – енк – о.

2) Прізвища з суфіксами – ук (- юк ), - чук, як Трохимчик, Іванюк, Максимчук, Катеринчук, Ковальчук. Вони теж поширені серед населення всієї України, хоч їх можна такою ж мірою вважати за основний південно-західний тип українських прізвищ, як прізвища на – енк – о – за північно-східний чи східний. Перше місце щодо кількості

прізвища цього типу займають у Волинській, Ровенській, Житомирській, Вінницькій, Хмельницькій, Івано-Франківській і Чернівецькій областях» ( Ю.К. Редько «Довідник українських прізвищ» – Київ, 1969, с.45 ).

Автор вважає, що саме ці два типи прізвищ характеризують нащадків двох різних етносів - хаттів ( венедів ) та шумерів

( антів ), які сьогодні склали єдину українську спільноту.

Сьогодні ця мовна ознака є умовною, адже ми давно всі стали українцями.

Нащадки хаттів (венедів) є носіями прізвищ на – ук (- юк ), - чук , - як.

Нащадки шумерів є носіями прізвищ на – енк – о.

Згадаємо, що одним з головних Богів у шумерів був Бог

Енкі ( Енкіду ).

Суфікс – енк – о у давнину мав бути етнічною ознакою.

Остання виникла під впливом

релігійного уподобання носіїв цього – енк – о. Цей суфікс, як окреме слово, долучалось до прізвиська - первісного імені. Пізніше, шляхом поєднання і злиття прізвиська ( імені )

та етнічної ознаки енк – о утворилось прізвище.

Генетичні дослідження могли б дати більш точні результати.

Цей генетичний розподіл населення сучасної Української держави підтверджується дослідженнями , які провели харківські генетики за міжнародною програмою ООН, та

деякими нашими лінгвістичними спостереженнями (Елена Хорольская - Газета «По-Киевски» №27, 06.02.2006;

Анна Куль «Вечерние Вести»№ 018 ( 1514 ), 8 февраля 2006 года).

Харківські генетики, констатуючи сьогодні факт такого поділу, не можуть вказати ні етнічної приналежності цих двох груп населення у минулому, ні часу, коли такий етнічний симбіоз міг відбутись. На наше переконання взаємозв’язки між хаттами (венедами) і шумерами (антами-атлантами) почались ще 5000 років тому ( 3000 – 2460 р. р. до н.е. ) на теренах Малої Азії та на прибережних островах Східного Середземномор’я. В 7 ст. до н. е. наші пращури покинули терени Малої Азії та оселились на сучасних територіях.

На нашу думку, у східній частині сучасної України завжди переважав шумерський генетичний тип (анти-атланти-косаки-козаки). Населення центральної частини України генетично теж були шумерами (антами). Це вони (поляни) заснували майбутню столицю нашої держави - Київ. В пізніші часи, коли почали в цій частині держави домінувати хатти (венеди), шумери (анти) були асимільовані переважною частиною хаттів (венедів).

У західних областях нашої держави здавен проживали переважно хатти (венедські роди). Серед сучасних українців ці давні хаттські (венедські) роди продовжують зберігати певну окремість. Їх нащадками є сучасні русини, бойки, лемки, гуцули, та інші українці, які проживають здавен на

західних теренах України. Генетично вони найбільш споріднені з своїми далекими пращурами – малоазійським народом - хаттами ( венедами ).

Підсумовуючи своє дослідження, автор сподівається привернути увагу українських фахівців – істориків, філологів, етнографів, етнологів, археологів до наміченого напрямку розвідок у галузі прадавньої української історії.

Сподіваюсь, що українська академічна наука надасть право на дискусію цьому дослідженню.

Віктор Березяк
Київ. Травень 2010 року

AddThis Social Bookmark Button

Залишити відгук:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: