Головна♦ Етнографія♦ Гуцульщина ➤ Нові причинки, щодо етимології "мольфар"

Нові причинки, щодо етимології "мольфар"

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

molpharwtymology huculsczhynaНові дані, щодо етимології гуцульського слова "мольфар" взяті з роботи Н. А. Михайлова (Михайлов Н. А. Укр. мольфар, слвн. malavar и др. Демонологическая параллель // Terra Balcanica / Terra Slavica. К юбилею Т. В. Цивьян. Балканские чтения 9. – М., 2007. С. 93-97), цитати надалі - звідти.

Для подальшої розповіді важливо відзначити, що іноді в румунськомуфольклорі слово balaur або bălaur позначає не дракона, а людину, котра може перетворюватися на дракона і повелівати погодою.

З гуцульських переказів відоме слово "мольфар", що позначає чаклуна. Мольфари можуть бути як світлими (сонячними), так і темними (місячними). Вони готують чаклунські зілля, можуть відвести або наслати грозову хмару, допоможуть приворожити людину або навпаки дадуть відворотне зілля. Вони уміють літати і розмовляти з птахами. У своїй діяльності мольфари використовують магічний зміїний камінь, котрий в народі звуть - "гадюча пацирка"За переказами Михайла Нечая, "гадюки на Воздвиження збираються до певного каменю і починають на нього шипіти, так сильно, що в камені утворюються діри й він робиться на якийсь час м'ягкий як желе" . У літературі мольфари згадуються в романі Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків» (по ньому знятий фільм Параджанова), книзі Марії Чумарної "Мольфар" та "Знаках карпатської магії" Громовиці Бердник.

Певні джерельні дані вказують на те, що слово "мольфар" споріднене зі словенським "molaver"  - вуж, змія, полоз. У різних діалектах воно зустрічається в формах: malavar, malavr, molavr, molavar, mlavor і balavr. У словенському фольклорі це не просто плазун, а істота, подібна на василіск. Тут варто собі нагадати скільки повір'їв та ритуалів пов'язаних з плазунами і мольфарами існує на Гуцульщині. В такому випадку можна припустити, що ця назва поступово перейшла на людину, котра володіла зміями і застосовувала їх силу у магічній практиці. Звідси і латинське "molfare" та "maleficus", котрі, щоправда, тлумачаться як "відьмацтво, чинити зло, робити шкоду". Це можна пояснити наслідком боротьби середньовічної церкви з дохристиянськими звичаями та традиціями, коли назви свідомо перекручувались. Те саме стосується й змії як архаїчного тотеми індоєвропейських народів, на котру було нанесене найголовніше табу - в християнстві її перетворено на демонічну, злу істоту, втілення смерті, уособлення темряви і хаосу. В українській традиції, споконвіку вуж, саламандра, жаба і змія - священні плазуни, ще з часів далекої трипільської культури, пов'язувалися з Богами земної та небесної вологи, а тому дозволяли мольфарам керувати погодніми умовами, лікувати важкі недуги, повелівати градами і громами. Горяни вужа вважали домашнім покровителем, його пригощали молоком і заборонялося вбивати, що зафіксовано не тільки науковцями, а й зустрічається в українських казках, таких як «Вуж і дитина», «Справедливий уж» та ін.

Як зазначає Л. Мусіхіна: "У карпатських мольфарів відома традиція ворожіння за допомогою хліба, спеченного на гадюці. Для цього в певний день ідуть до лісу, шукають там невеличку гадюку і приносять її додому. Розводять у печі вогонь і вкидають у нього гадюку. На цьому вогні печуть хліб із ложки солі, ложки води і ложки борошна. Готовий хліб повинна спожити та людина, що хоче знати з ким їй судилося жити у парі. Після того вже не можна говорити і потрібно відразу лягати спати. Вночі повинен наснитися суджений чи суджена і подати води тому, хто ворожить.

Магічними та цілющини якостями була наділена і гадюча шкіра, так зване«линовище». Нею обкурювали зміїні укуси, в його відварі дівчата мили голову, аби краще росло волосся, проте казали, що робити це небезпечно, оскільки таке волосся може вночі задушити свою хазяйку. Воду, в якій мокло «линовище» давали випити тому, кому бажали зла («дання»).

Чарівною силою наділяли також гадючу голову, яку подекуди намагались зберігати вдома як оберіг.

На Гуцульщині із стародавнім культом змії пов’язане реальне і водночас містичне місце – Зміїне озеро . «За переказами, живе в ньому планета, цебто нечистий дух, що поневолив грішні душі померлих та тримає їх у цьому озері й наказує їм із льодяної криги град на зиму товкти на шкоду людям». Проте саме води цього озера згадують гуцули-газди на Святвечір, що дозволяє укладачам фундаментальної праці «Українська міфологія» висунути припущення, що води цього озера вважались містично-животворними, з часів, коли змій вважався охоронцем та добрим генієм людей.

Відоме в народі повір’я про білу змію, що нібито може робити людину невидимою, дарує чудодійну здатність бачити те, що недоступне іншим. Якщо відрізати голову білої змії і покласти їй у праве око горошину, то виросте чарівний стручок, той, хто матиме його при собі, стане невидимим, а той, хто з’їсть, почне розуміти мову птахів, якщо ж салом білої змії змастити очі, то людина зможе бачити всі скарби, де б сховані вони не були. Окремі джерела подають інформацію, що м’ясо будь-якої гадюки, якщо його спожити, відкриє перед людиною здатність до цілительства травами. «Коли до ранки від укусу гадюки прикласти ясеневу паличку й потім зберігати її при собі – уникнеш обмов і наклепів» [20, 198].

Вірили в народі також у змію-мідянку, що стає зрячою лише один день на рік – на Купала і може пронизати свою жертву наскрізь.

Широко відомий в усіх регіонах України дракон (з грецької означає «змій»). В багатьох казках слово дракон виступає синонімом до «змій». «В українців Карпат ця істота має назву «гадина з крилами». Бог послав її на землю подивитися, чи моляться люди. А то було після потопу, і гадина нажерлася «мерші» й не могла летіти. Тоді Бог зобов’язав її стерегти криниці з водою. Але гадина давала воду хіба тоді, коли їй приносили жертву – людину. Нарешті знайшовся чоловік, що вбив її» [2, 535].

Окремо виділяли зміїного царя – змія Василіска, що його вшановували 4 червня, приносячи йому в жертву чорного півня, інакше вірили, що буде страшна посуха. «Цар змій відрізняється від простих гадюк великими розмірами і, крім того, має на голові золоті ріжки, що світяться. При зустрічі з ним треба покласти червоний пояс або хустину; побачивши червоний колір, він скидає свої золоті ріжки і хто зуміє їх схопити – той буде і здоровий, і щасливий, і багатий; багатий – тому, що йому відкриються під землею всі скарби» [2,194]."

Ось цитата з одного опису: «Млавари - великі ящери, які надзвичайно гарно співають. У них на голові червоний гребінець, а під шкірою - діамант. Однак Боже збережи, якщо вони дмухнуть на яку-небудь людину, вони вб'ють її на місці. Однак і людина може їх умертвити, якщо й випередить і першим на неї дмухне. Той, хто хоче отримати від них діамант, повинен залишити їх на шістнадцять днів на мурашнику, щоб мурахи з'їли їх м'ясо і залишився б чистий діамант. Показуються вони тільки один раз у році, притому в найбільшу спеку. Тоді вони загоряють від полудня до першої години на якій-небудь галявині, а потім зникають і цілий рік більше не з'являються.

Вівчарі на Красі іноді бували багатими людьми. Один з них одного разу заснув на одному пагорбі над Штанельом , і у нього навколо шиї обвився малавар. Коли вівчар прокинувся і відчув малавара навколо шиї , він почав просити і молитися святому Георгію, щоб той його врятував від цього нещастя. Він обіцяв йому, що саме на цьому місці побудує каплицю, якщо той випросить у Бога милість, щоб малавар його не ужалив. І дійсно святий Георгій його почув, малавар пішов, нічого не зробивши. Вівчар потім свою обіцянку виконав, побудував каплицю на честь святого Георгія, яка ще сьогодні стоїть на тому місці. У камінь же він врізав малавара, і ще сьогодні той вбудований в великий вівтар. Та церква - дуже стара, і колись її називали "Перед лісом" ».

Н.А.Михайлов зіставив словенське слово malavar з тією групою споріднених слів, яку виділили Калужська і Цимбурський: алб. bullar 'жовтопузик - безнога ящірка', 'неотруйна змія', фольк. 'сліпий змій, який прозріває лише на одиндень в році', сербохорв. блавор 'жовтопузик', словен. moláver 'вуж, полоз', рум. balaur, bălaur 'дракон', грец. Βέλλερος.

 

Віталій Савітар

Теги:     мольфари      гуцульщина      карпати      традиція
AddThis Social Bookmark Button

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus