English German Polish Spanish
Головна♦ Етнографія♦ Гуцульщина┃Мольфарство ➤ Карпатська мольфарка Параска

Карпатська мольфарка Параска

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 3

imgonline-com-ua-Shape-M9wD2m1cjyСтежина серед розлогих пагорбів, як обіцяно, веде догори, потім біжить вниз і підло обривається перед хащами. Далі — колючі кущі та вибиті коровами ями слідів. Не віриш сам собі (хто ж там може жити?), та все ж перестрибуєш ямки. Ти ба — знову з’являється стежка, весело звивається собі пагорбками й різко спускається вниз.

Доганяєш її, даремно намагаючись розгадати задум верткої гірської стрічки, та вражено спиняєшся: урвище. А доріжечка злякано тулиться втоптаними слідами між камінням, плутається, чіпляючись за дрібні кущики вздовж майже вертикальної стіни. На самому дні — хатина. Замість хвіртки — перелаз, на куті хати — старий гладун, над яким похитується від вітру величезне плетиво павутини з достойним господарем посередині.

UaAmvWnX3IQ

У кращих традиціях народних казок дерев’яній хатині бракує тільки курячої ноги. Класичне: «Повернися до мене передом...» — випереджує примарне бубоніння з відчинених дверей: «Не 9, не 8, не 7, не 6, не 5, не 3, не 4, не 1. Хрещеній, породженій Іванці…». Пані Параска чаклує.

Тільки водою зараджує людським бідам відунка. У глиняний посуд через дивний дерев’яний пристрій зливається вода з примовками вслід. Бабця користає водичку-«йорданичку» та головицю (вода, що сама собі шлях з-під землі шукає). Колись у переддень Купала по трави ходила, та ноги зараз відмовили. Зате у неї завжди повна хата відвідувачів: кому примовити, кому відмовити, кого хвороба виснажила, а кому робота не береться... В любовних справах баба Параска теж помічник, каже, буде нова сім’я жити довго та щасливо з її руки.

h-16 1

Господиня та хата могли б змагатися у здоланні старістю. Обидві ветхі, обидві самотні й ледь тримаються на світі. Одна згубилася серед гір, а друга навіть не зачиняє на ніч двері. Їм до пари давній залізний гак на дверях, але від кого захистять кілька збитих дощок із наскрізними щілинами? Нависла над хатою густо-зелена стіна лісу, наче погрожує, та баба Параска тільки заблукалі душі бачить ночами, з іншою нечистю сама легко впорається. Двадцять років самотності змінили відчуття страху на ту мудрість, що приходить із літами. Парадокс, але справжня чарівниця стверджує: їй боятися нічого, бо живе з Богом.

hMnJcbC1nbY
V014vWL3dPw
Параска Стафійчук та її чоловік-мольфар

У старої чарівниці чоловік був магом.

— Він примовляв і мене заставляв. Я не хотіла, бо він цілими днями з людьми говорить, розказує. Так, кажу йому, я буду, як ти, сидіти, а на городі буде не сапано, сіно не висушене. Не хтіла з ним вадитися (сваритися), бо він си буде мартвити (нервуватися). То я тільки заберуся з хати — і до роботи, на тому кінець. Та він казав: «Будеш, прийде такий час, що будеш...».

Бог не дав родині Остафійчуків дітей. Шістнадцятирічною Параска виходила заміж за вдівця на сімнадцять років старшого. Хоч мусила виконувати і чоловічу роботу, все одно впевнена, що ті роки заміжжя були кращими в її житті. Вона мала 46 років, коли помер чоловік. У колгоспі працювала за трудодні й мала порожній гаманець. Буханка хліба коштувала 20 копійок. Тоді-то й знадобилася чоловікова наука, заробить «троячку» — і вдосталь має собі на життя. Все ж довго тій науці впиралася, поки сусід прийшов з бідою — кінь захворів. Вона, не бачачи, заперечила — ні, гадюка вкусила. Взяла часник, зілля та й пішла лікувати.

— Так мені важко було, — жаліється бабця. — Роботу маю, та шкода й гроші втратити, бо я сама. То до вечора роблю в колгоспі, ввечері вдома все пороблю, відтак беру з криниці холодної води та ставлю в неї ноги, бо дуже спати хочеться, а я казала людям на ранок, абись прийшли за примівкою. Сідаю під хатою — і примовляю до третьої ночі, до четвертої. Мали такого батька, що вчив нас: боронь Боже брехати. Як пообіцяла людям — мусила зробити. Але отак ноги простудила .

h-17

До цієї має ще одну біду: смерті з дня на день чекає, а охочих знання мольфарське перейняти немає. Учень теж мусить дар мати, інакше вся наука піде нанівець, а молоді зараз до того байдуже, бідкається стара. У них свої інтереси й зовсім відсутня віра. А хто вірує, тому допоможе все — навіть музика. Дримба — суто жіночий інструмент у Карпатах, тільки вже ніхто й не згадає, коли вона тут з’явилася вперше. Її аналог — варган — існує в Тибеті, та й саме звучання відчутно нагадує буддистські мантри.

— Ті звуки — то примовляння, — всміхається баба Параска, — ними можна лікувати, можна збільшити власну силу та навіть причарувати коханого. Ворог стане другом, дикий звір — слухняним домашнім улюбленцем.

Старенька щиро не відає, що таке Тибет і чим займаються тамтешні монахи, та без дримби вона, наче без пальців.

Жінка б охоче балакала цілий день, але попереду ще не здоланий шлях додому. Прощаючись, баба Параска каже:

— Люди б зараз тільки зле робили. А я кажу: не можеш добра робити — не роби злого тоді. Навіть словами. Куля може пролетіти мимо, а слово — ніколи, бо воно має велику силу. — Всміхається тільки очима й додає: — Ти ще прийдеш до мене, дитино...

original-1296138436

- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"


Теги:     мольфари      карпати      знахарство      приміництво      філософія      гори      традиція

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus


RSS канал Спадщина Предків Facebook Спадщина Предків Vkontakte Спадщина Предків Телеграм Спадщина Предків Twitter Спадщина Предків Instagram Спадщина Предків Flickr Спадщина Предків

Опитування

Який період історії для Вас є найцікавішим?
 

loading...