Святилище Писаний Камінь

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 2

Untitled4tttttttrerwerwerwttt444-478Писаний Камінь — унікальний витвір природи і ритуальний комплекс Карпат, гора заввишки 1221 м, із величезними брилами пісковика, які починаються з північного заходу, з каменів висотою 2-3 м. і тягнуться ланцюгом (більше 80 м.) на південний схід, виростаючи у масивні моноліти висотою до 20 м. Верх каменів утворює горизонтальну площину, де можна відпочити, помилуватися навколишньою природою, прийняти сонячні і повітряні ванни. Гора знаходиться за 5 км. від Буковецького перевалу у Верховинському районі, Івано-Франківської обл.

Писаний Камінь - культова скеля Карпат

Феномен писаних каменів відомий вченим в Європі й Азії. Однак, залежно від природних, кліматичних, ландшафтних умов, писані камені (похідні від дієслова – писати) мають свої семантичні, технологічні та інші особливості. Зокрема, аналіз уральських «писаниц», дозволив російському вченому В. Чернецову виділити ряд сюжетних ліній, пов’язаних з солярною символікою, антропоморфними і зооморфними образами. Стародавні пам’ятки наскального мистецтва дослідники датують епохою неоліту.

Писаний Камінь - це продовгувата гряда мальовничих скель ямненського пісковика, загальною довжиною 98 м, що простягається з північного заходу на південний схід, де завершується найбільшою 36-метровою плоскою платформою, висотою 20 – 30 м, шириною 4 – 5,5 м. Зі східного боку розкидано десятки менших каменів. Верх каменів утворює горизонтальну площину. 

Перші згадки про Писаний Камінь  дійшли до нас з 1758 – 1760 років у  зв’язку з гострим конфліктом, що виник на ґрунті розмежування земельної власності Дідушицьких і Потоцьких. Надіслана польським королем Августом ІІІ урядова комісія вивчала спірні межові території і залишила їхній опис, а також чимало документів, що містяться в «Актах Гродських і Земських». Писаний Камінь у документах згадується кілька разів, як «Lapidemque Pisany dictum», «…Lapidem ruposum Pisany», «…Lapidem magnum dictum pisany». Вказувалось також, що хрести та інші знаки і символи є стародавні й нанесені від віку.

pysany kamien

В легендах, переданих Станіславом Вінцензом, йдеться про те, що Писаний Камінь є могилою першопредка, короля велетнів, які з Верховини розійшлись по всьому світу і стали засновниками знаменитих родів і племен, королівських династій.

Doroga-do-Pisanogo-Kamenya

Легенди про могили велетнів поширені в Європі, Азії, Африці, Америці. В Німеччині вони відомі як могили велетнів (Гюненгребен), у Сардинії – як могили гігантів, у Індії їх називають могилами Даїтів (гігантів) і Ракшасів, у Перу і Болівії – Чульпа.  Польський археолог З. Крзак у книзі «Мегаліти Європи» відносить легенди про могили велетнів-першопредків, перекази про запліднюючі властивості каменів, розповіді про мегаліти із зображенням зооморфів чи антропоморфів, а також про камені, що пов’язані з літнім і зимовим сонцестояннями, весняним і осіннім рівноденнями до пережитків мегалітичних релігійних вірувань епохи неоліту, які згодом були переосмислені індоєвропейцями. «Коротко кажучи, – зазначає він, – як нас переконують дані археології і етнографії, неолітичні мегаліти і відгуки про них збереглись у колективній та індивідуальній свідомості й пам’яті народів Європи через багато тисячоліть аж до ХХ століття».

Уперше наукове обстеження Писаного Каменя провела експедиція варшавських істориків і етнографів у 1933 р. Виявлені на камені знаки, зокрема, хрести в колі, були приписані готам (ІІІ – ІV ст. н.е.). Однак ці твердження в 1936 р. були розкритиковані місцевим краєзнавцем П. Контним, який помилково відніс усі знаки на Писаному Камені до категорії межових.

У 1937 р. український дослідник В. Костинів довів місцеве походження знаків. Він перший дав опис шести чашоподібних заглибин на скельній платформі, зробив прорис основних знаків і символів.

Писаний Камінь

петрогліфи писаного каменю

Знак на Писаному Камні

У першій половині 1990-х років обстеження пам’ятки було здійснено львівським дослідником В.  Стефанівим, який дійшов висновку, що зображення на Писаному Камені були викуті до ХІV ст.

Львівський археолог М.  Бандрівський у своїх археологічно-релігійних нарисах «Сварожі лики» (Львів, 1992) звернув увагу на знаково-символічні зображення Писаного Каменя, зокрема ромби з трикутниками, хрестопо-дібні ідеограми. Дослідник висловив припущення, що Писаний Камінь є міжплемінним культовим центром, який виник не пізніше VIII – IX ст.

жертовна чаша писаний камінь

петрогліфи написи на писаному камені

петрогліфи написи на писаному камені 2

Дослідження Писаного Каменя учасниками Карпатської археологічної експедиції Прикарпатського національного університету протягом 2005 – 2011 років дало змогу виявити нові петрогліфічні комплекси, образи, знаки і символи. Це дозволило уточнити характер, загальну структуру і зміст пам’ятки в цілому й окремих її елементів зокрема. Обстеження Писаного Каменя показало, що 98-метрова гряда скель розділена невеликим переходом. Права її частина, направлена на південний схід, сягає 57 м довжини, ліва сторона, спрямована у північно-західному напрямку, має довжину 41 м. Ортогональна (пряма) просторова проекція південно-східної частини гряди має вигляд трьохступінчастої тераси, направленої вверх, до неба, що нагадує сторону прямокутного ступінчастого храму – зиккурату. В Шумері зиккурати символізували священну гору, де живуть боги. На вершині храму знахо-дилось святилище.Південно-східна частина гряди (57 м) має складну внутрішню структуру. Від проходу вона починається трьома петрогліфічними комплексами глибокого сакрального змісту.

план схема писаного каменю

План-схема розташування Писаного каменя: а) розріз по вертикалі; б) південно – західна сторона; в) північно – східна сторона;
1. платформа з чашоподібними заглибинами над великим гротом.
2. платформа 2.
3. платформа з стелами знаків і образів(небо – земля).
4. платформа 4.
5. платформа з гротом.

ритуальні чаші заглибини писаного каменяНа першій вертикальній стелі, що сягає 4,5 м ширини і 2,5 м висоти, методом заглибленого рельєфу зображено образи і символи, які слід віднести до комплексу землі. Посередині стели двома похилими прорізами, що розходяться до низу, передано ідею конуса, трикутника, піраміди, гори-землі. Уявлення про космічну гору-землю склались ще в неоліті й зображались у зооморфно-геометричному вигляді. Гора-земля часто виступала уособленням Великої Богині. Ліворуч від схематичної гори-землі зображено правопрофільний образ риби, яка символізує нижній світ, первісні води. На скелі викуто рот риби, її око, верхній плавник і зігнутий хвіст.

На зв’язок землі-гори з космічними водами неодноразово звертав увагу В. Даниленко. «Образ землі-гори, – писав він, – тісно зв’язаний зі стихією води, як це було показано за інших обставин, – дуже характерний і для первісної стародавньоземлеробської Південної Європи». Типологічно подібні образи дослідник виявив у археологічних матеріалах лінійно-стрічкової, тиської, трипільської культур.

Праворуч від зображення гори-землі вирізьблено узагальнюючий лівопрофільний образ ведмедя, зокрема його голову і лапи. В нижній частині стели зображено череп і лапу ведмедя. Міфологізація образу ведмедя була пов’язана зі сприйняттям його як божества землі, яке жило в печері. Ще неандертальці черепи і лапи вбитих ведмедів зберігали в ритуальних, так званих «ведмежих печерах», що знаходились високо в горах. У повір’ях народів Європи і Кавказу голові й лапам ведмедя приписувались магічні властивості. На жіночих статуетках епохи неоліту богиня іноді зображалась у вигляді ведмедиці. Артеміда пошановувалась у вигляді ведмедиці, а її жриць називали «ведмедицями». У багатьох народів Європи й Азії містичне ставлення до ведмедя, який жив і влаштовував своє лігво на зиму в печерах, надрах гір, спричинило релігійне пошановування печер. В основі культу печер були уявлення про їх зв’язок з божеством землі й підземного світу. За міфами американських індійців, печери – місце виникнення людства і місце, куди люди повертаються після смерті. В інших легендах йдеться, що Бог з’явився з печери, котра знаходиться на горі. У стародавніх китайських джерелах мовиться про «печеру Су», яку вважали входом у царство мертвих. Поховання в печерах практикувались у багатьох народів. Усе це вказує на те, що печери вважалися житлом божества землі в образі ведмедя. Його культ пронизує історію релігії людства від палеоліту до християнства.

Зверху на камені-стелі виявлено чашоподібну заглибину. Прямо перед стелою знаходиться рівна горизонтальна плита, що вказує на місце ритуальних дій.

Якщо на першій стелі зображено зооморфні образи, що символізують комплекс землі і нижнього світу, то наступна стела містить символи і образи комплексу неба. Зокрема з верхньої частини триметрового масиву скелі викуто космогонічну сцену первісного сходу Сонця на небі, переданого півкругом. Нанесені прямі лінії символізують сонячні промені.

У верхній лівій частині другої стели викуто зображення двох семикутних зір, горизонтального місяця-молодика, що своїми рогами єднає їх, а також космічного дерева з сімома гілками. Воно виростає з Місяця, а кроною впирається в дугу небесної сфери. Над деревом еліпсоподібне зображення, заповнене маленькими ямками (крапками). Праворуч, у східній частині композиції, округла заглибина з нанесеним на неї хрестом, що має два горизонтальні рамена. Саме цей знак став предметом дискусій у 1930-х роках, стосовно належності його готам-християнам. Кутові фігури зображено у верхній, нижній і боковій (західній) частині композиції. Символи Місяця і зір доповнюють об’ємно-просторові двометрової висоти зображення двох птахів, направлених на південний схід. Семикутні зорі та інші символи викуто зверху каменя-стели.

Важливо відзначити й те, що петрогліфічна композиція сходу Сонця просторово направлена на північний схід. У день літнього сонцестояння перші промені Сонця спрямовані на верхню частину стели, на якій зображено вранішнє світило. У стародавніх космогонічних міфах Сонцю, Місяцю, зорям відводилась важлива роль. В основі космічної релігії землеробських цивілізацій, на думку М. Еліаде, була закладена ідея періодичного оновлення світу, коловоротності й циклічності часу, який сприймався як повторення одного і того ж ритму: народження, смерть, відродження. У зв’язку з цим у ранніх землеробських культурах особлива роль відводилась Місяцю з його фазами, вічним повторенням і змінами. 

Спостереження за ритмами Місяця, за аналогією, привело до релігійно-філософського осмислення життєвих ритмів природи і людини: народження, розквіт, смерть, воскресіння. Тому Місяць у сакральній традиції стародавніх народів сприймався як божество родючості, плодючості, смерті й вічного відродження.Символ молодого Місяця у вигляді горизонтального серпа набув значного поширення в Шумері, Аккаді, Вавілоні, а також у Трипіллі. За матеріалами Трипілля роги молодика наділялись креаційною силою, енергетикою народження, зростання, родючості. Вони виступали символом Великої Богині, яка є уособленням Місяця.

Антропокосмічний символізм пов’язував жінку з місячними ритмами, із землею, вегетацією.Зображення Світового Дерева у центрі петрогліфічної композиції свідчить про те, що світ, природа, люди аксіологічно усвідомлювались у вигляді рослинного життя з його нескінченним повторенням одного і того ж ритму: народження, смерть, відродження. Зображення дерева є стилізоване, воно не передає його реальні ознаки, а абстрактну ідею священного Дерева Життя, Світового Дерева, опору всесвіту, стовп, що підпирає небо, вертикальну проекцію світобудови.

Рослинний орнамент вперше з’явився ще на палеолітичних амулетах. У Месопотамії побутував міф про священне дерево, яке росте в раю. Біблія називає його «деревом життя». Воно знаходиться посередині саду. Перекази і обряди, пов’язані з пошануванням священного дерева, існували в більшості народів світу. Образ дерева зі змією в його корені і птахом на верхній гілці поширений у слов’янському, зокрема в українському фольклорі й відображає загальноцивілізаційні уявлення стародавніх людей про трьохрівневу світобудову.

Оскільки Велика Богиня була володаркою не тільки неба, але й природи, то священне дерево виступало одним з її численних образів. У Рігведі Світове Дерево порівнюється з жінкою, що народжує. Український фольклор переповнений образами дівчини, що перетворилась у березу, вербу, тополю, калину, квітку, траву, воду, росу, птаха. Дж. Фрезер у своїй праці «Золота гілка» наводить багато прикладів, що ілюструють зв’язок дерева і жінки. Ще однією іпостассю Великої Богині були птахи, які у всіх народів вважались священними і уособлювали небо. Птахи – поширений образ у матеріалах Трипілля. Богиня-птаха є розповсюдженим образом міфів різних народів світу. У повір’ях багатьох народів символом Великої Богині виступають такі птахи, як зозуля, голуб, качка, сова, лебідь, ластівка. У давніх українських колядках про створення світу йдеться про сокола, або ж двох голубів, що сидять на Cвітовому Дереві (явір, дуб, сосна). Містичні птахи беруть участь у творенні світу. В одній з колядок про створення неба і землі розповідається:

«А йак то було з початку сьвіта,
Не було тогди неба, ні землі,
А лишень було синее море,
А на тім мори ой два дубочки
А на тих дубоньках два голубоньки
Два голубоньки з неба зіслані
З неба зіслані на відпитані.
Стали радити, як сьвіт сотворити
Спустімся в море до самого дна
Віберім собі синий каменец
Синій каменец, синяє небо
Віберім собі жовтий каменец
Жовтий каменец, жовтая земля».


Третя стела у вигляді паралелограма з верхнім зрізаним кутом вирубана зі скелі на висоті 1,5 м. Її розміри 2,1х1,7 м. Це стела знаків і символів. Загальний вигляд стели імітує її розміщення не на землі, а на висоті, в космічному просторі. У центрі стели зображено ромб з трикутниками. Цей самий знак поміщено в середину ромба. Його розміри 0,42х0,57 м. Праворуч викуто ще один ромб з трикутниками розміром 0,21х0,23 м. Ромбовидні графеми, іноді перехрещені, з трикутниками на кутах, були поширені в епоху неоліту, енеоліту, бронзи. Подібні символи виявлено на інших сакральних пам’ятках Карпат, а також у Румунії, Греції, Македонії, Албанії. Дослідники відносять їх до балканської групи знаків.

У неолітичній символіці Малої Азії знак землі зображався у вигляді декількох вписаних один в один ромбів або квадратів. А. Голан висловив припущення щодо змісту графеми, в якій він вбачав ступінчасту піраміду, зиккурат, священну гору, що знаходиться в центрі світу. «Вважається, – писав він, – що зиккурат і загалом піраміда– архітектурний образ гори, її аналог… Фетиш, який зображав міфічну священну гору, що стоїть в центрі світу, мав вигляд конуса, піраміди. Конус або піраміда цілком можуть вважатись втіленням гори… Є дані про те, що гори були зв’язані не тільки з богом землі, але і Великою богинею». Таким чином, ромбовидні графеми землі могли символізувати священну гору в центрі світу. Ліворуч від ромбовидних знаків зображено двох коней. Тулуб нижнього з них заповнений вертикальними рисками. Коні – знакова атрибутика індоєвропейців. Внизу вирізьблено мисливця зі списом, що замахнувся на зайця. Привертає увагу пояс мисливця у вигляді трьох ліній. Аналогічне зображення мисливця, що полює зі списом на зайця викуто на камені, недавно виявленому в селі Шепіт Косівського району. Очевидно, що зображення мисливця на Писаному Камені може асоціюватись із сузір’ям Оріона. 

За давньогрецькою міфологією Оріон полюбляв полювати на зайців. Зображення Оріона зі списом виявлено у «Гроті Бізона» Кам’яної Могили. У правому куті стели нанесено зображення двох хрестів з розширеними кінцями рамен, заповнених ялинковим орнаментом. Більший з них розміром 0,96х1,1 м, менший 0,6х0,65 м. Над хрестом і ромбовидним знаком виявлено два косораменні хрести, а також два знаки, подібні до оберненої
букви Е. Знаки, образи і символи третьої стели нанесені в різний час, аж до середньовіччя включно. Частина знаків знищена написами туристів.

ритуальні знаки на мегалітах писаного каменю

Отже, на Писаному Камені виявлено унікальний рельєфно-графічний петрогліфічний комплекс, розміщений на трьох стелах, який відображає вертикальну структуру релігійного світогляду стародавнього населення Карпат. Жодна інша стародавня сакральна пам’ятка в краї не відтворює його в такій повноті. Звертає на себе увагу зооморфно-знакова система подачі інформації. Релігійно-космогонічна система має трьохчленну структуру  – верхній, небесний (птахи, схід Сонця, космічне дерево, Місяць, зорі), середній, земний (ведмідь) і нижній, підземний (риба) світи. Зміст відтворених образів і символів вказує на пошанування Великої Богині неба, божества землі й підземного світу. Стели з петрогліфічними композиціями, оче-видно, були містеріальним сакрально-ритуальним центром святилища.

За 10 м від трьох стел починається найвища частина південно-східної кам’яної гряди у вигляді платформи. Її довжина сягає 36 м. Вона починається виділеним п’ятиметровим скельним виступом, що нагадує схематичне лівопрофільне скульптурне зображення антропоморфа. Подібні зображення, що нагадують велетенських антропоморфів, виявлено на західних бокових плитах в кінці платформи.

Горизонтальна платформа розділена до основи трьома вертикальними розколинами. Вони ділять платформу на три частини. Перша з них довжиною 15 м, друга – 11 м, третя – 10 м. Особливий інтерес становить друга, середня частина платформи, яка, ймовірно, відігравала роль жертовника. Уздовж центральної вісі цієї частини платформи видовбано дві великі чашоподібні заглибини овальної форми. Перша з них розміром 1,1х0,9  м, глибиною 0,25 м, друга  – 1,1х0,7 м, глибиною 0,35 м. Біля неї виявлено 11 так званих «шліфувадл», тобто продовгуватих заглибин. На думку польських вчених, подібні «шліфувадла» утворились у результаті шліфування або гострення крем’яних сокир чи ножів епохи неоліту – енеоліту, або ж, в окремих випадках, періоду бронзи. Значну кількість каменів-оселків з так званими «шліфувадлами» виявлено у Франції на мегалітичних пам’ятках, у Єгипті на облицювальних плитах Луксорського храму Амона у Фівах. 

знаки карпат

антропоморфні знаки на мегалітах в карпатах

святилища карпат кугутяк

У Карпатах їх виявлено майже на кожній стародавній сакральній пам’ятці. Можна припустити, що гострення сокири чи ножа було частиною ритуальних дій під час жертвопринесень. Третя, найбільша, чашоподібна заглибина діаметром 1,5х1,25 м, глибиною – 0,4 м знаходиться ближче до східного боку платформи. Усі три великі лунки постійно заповнені водою. Прорізані зливні рівчаки всіх трьох великих лунок зорієнтовані до східного боку платформи.

Однак, тільки дві найбільші лунки з'єднані зливним рівчаком, вода з яких стікає на землю. Очевидно, що система лунок і зливних рівчаків двох чаш пов'язана з обрядом «поїння землі», проханням дощу. Подібні ритуали застосовувалися трипільцями. 

Три менші чашоподібні заглибини мають діаметр 0,3 – 0,8 м, глибину 0,1 – 0,4 м. Зливні рівчаки всіх трьох «чаш» зорієнтовано на західний бік платформи, що пов'язано з пошануванням культу мертвих. Сьома лунка має квадратну форму й, очевидно, відігравала роль жертовника для небесного божества. Вона знаходиться біля чашоподібного заглиблення зі «шліфувадлами».

Остання, третя десятиметрова частина платформи має дві невеликі лунки, на початку і в кінці. Перша з них діаметром 0,5 м, глибиною – 0,15 м, друга  відповідно 0,6 м і 0,25 м. Відстань між чашоподібними заглибинами 8 м.

заглибина писаний камінь

чашоподібне заглиблення писаний камінь

У кінці платформи збереглись петрогліфи у вигляді хрестів. Рамена більшого з них (0,6х0,8 м) заповнені ялинковим орнаментом, як на стелі знаків, другий, менший (0,2х0,3 м) у вигляді хрестоподібної ідеограми в адоративній поставі. Південно-західний край платформи має округло-ввігнуту форму діаметром 6 м. У середині викуто круг діаметром 3 м. Сходинки до центру круга мають вигляд місяця. В середині круга прорізано прямі лінії, викуто заглибини, що нагадують підкови, стопи.

На західних і східних бокових плитах платформи виявлено ряд знаків і образів (рисунки 25, 26). Зокрема, на західній плиті середньої платформи з чашами виявлено зображення антропоморфа розміром 2,7х2 м. Праворуч від його голови – хрест. Навпроти, на східній стороні платформи, з величезних плит складено одинадцятиметрову споруду. Разом з середньою частиною платформи вона становить єдине ціле. Вода, що стікає під час дощу з трьох найбільших чашоподібних заглибин, виливається з двох сторін від рельєфного зображення, яке нагадує голову антропоморфа. На одній з плит глибоким рельєфом зображено величезну змію, що згорнулась кільцем. Поруч три менші змії повзуть в гору.

Праворуч від продовгуватого майданчика знаходиться кам’яний квадрат розміром 1,9х2,3 м, висотою 0,6 м.Північно-західна частина Писаного Каменя сягає 41 м. На одній із західних бокових плит зображено великий хрест розміром 0,8х0,80 м. Його вертикальне рамено заповнено ялинковим орнаментом. Горизонтальні рамена загнуто вверх, що надає хрестові вигляд трисвічника. По-
верх хреста вирізьблено: «О. Кобилянська 1899».

сакральні знаки мегалітів в карпатах

Таким чином, на Писаному Камені виявлено петрогліфічний сакрально-ритуальний комплекс. Він включає в себе три стели, на яких подано трьохярусну вертикальну структуру світу, ритуальний центр святилища, а також жертовник на найвищій частині платформи у вигляді лунок з чіткою системою східних і західних зливних рівчаків, що корелюються з петрогліфічними зображеннями на нижніх бокових плитах. Південно-східна частина кам’яної гряди концентрує знаки і образи, що вказують на пошанування неолітично-енеолітичної Великої Богині. Північно-західна гряда скель, зокрема грот, камінь-трикутник, що символізує «землю-гору», пов’язана з божеством землі й підземного світу. Розташування окремих елементів пам’ятки вказує на її зв’язок з літнім сонцестоянням. На стелі знаків, поверхні платформи і її бокових плитах виявлено індоєвропейську язичницьку і християнську символіку.

плита писаний камінь

Крім цих артефактних доказів того, що скеля Писаний Камінь була язичницьким святилищем наших Пращурів, можна навести ряд інших аргументів стосовно феномену збереженості віри в магічну силу цієї кам’яної скелі, яка встановлює зв’язок людини з Богом, притаманних синкретичному світоглядові гуцулів, що поєднує в собі залишки язичництва із новочасним християнством. В гуцулів збереглося давнє повір’я, що якщо доторкнутися до скелі Писаного Каменя руками та чолом і загадати життєво важливе позитивне бажання, то воно швидше здійсниться. Існує також легенда про те, що між двома кам’яними плитами Писаного Каменя ватажок гуцульських опришків Олекса Довбуш заховав найцінніші скарби Гуцульщини: трембіту, бартку і кріс. Важливим є також дивна живучість гуцульського повір'я - якщо скаламутити воду в цих чашах, то піде дощ, або град. 

Писаний Камінь: медитація

Слід звернути увагу на важливий історичний факт, що кілька сотень років тому через Чорногірський хребет проходили транскарпатські торгові шляхи із України в Румунію і Угорщину. Тому тогочасні карпатські племена мали можливість культурного спілкування зі своїми східними і західними сусідами.

Неписаний

Писаний Камінь відвідала ціла когорта видатних діячів української культури: Іван Франко, Михайло Грушевський, Михайлом Коцюбинський, Гнат Хоткевич, Василь Стефаник, Ольга Кобилянська, Лук Гарматій, Петро Шекерик-Дониковий та ін. Всі вони на глибокому інтуїтивно-творчому рівні відзначили благотворність енергетики цієї скелі та її давнє культове призначення. Побувавши на Писаному Камені, Іван Франко сказав: “Писаний Камінь вернув мені сили й здоров’я”.

Туристичні маршрути на Писаний Камінь

На Писаний Камінь є декілька маршрутів: з Буковецького перевалу та села Верхній Ясенів.

Найкраще починати підйом на гору до Писаного Каменю з Буковецького перевалу. До села Буковець можна добратися, як з Верховини, так і зі сторони Косова. Можливо, одна з причин, чому цей маршрут такий популярний серед туристів — це його доступність. Насправді, якщо у вас є машина, навіть і не джип, то ви без проблем можете виїхати ледь не на саму гору. Широка, добре втрамбована, не стрімка дорога, з туристичним маркуванням на деревах, — не дасть вам заблукати.

Якщо ж ви йдете на гору на своїх двох, то варто знати, що дорога досить довга і підйом буде тривати 3-4 години. Зворотній шлях, звісно займе менше часу, але якщо ви хочете встигнути все роздивитися за один день, то вам варто поспішити, адже в будні дні після обіду, а у вихідні дні загалом — автобуси ходять вкрай погано та нерегулярно. Найкраще, — йти на Писаний з палатками на два дні, — це буде не так виснажливо. Якщо ви приїхали в Буковець зі сторони Косова, то направо буде дорога на гору Ігрець, а ліворуч підйом до Писаного.

Десь на третині шляху буде роздоріжжя. Вліво йде полога дорога через ліс, а направо стежка через гору Копілаж. Дорога ліворуч коротша десь на 2 кілометри, але не видно краєвидів, тому якщо ви йдете перший раз, то краще все-таки через Копілаж. Дорогою є багато афин якими можна смакувати, проте немає зовсім джерел, — будьте уважні з водою і беріть з собою необхідний запас.

В кінці шляху, вже на самому верху, дорога просто впирається в каміння, тому заблукати дуже важко. Біля каменів є добротно зроблені дерев’яні стіл та лавки, — там можна перекусити та відпочити. Рекомендую також, окрім фотографування і дослідження верхівки каміння, — не лінуватися і обійти каміння до самого низу — там зовсім не гірше, ніж на верху.

  • Маршрут з Буковецького перевалу проходить через село Черетів (цікаве панорамними краєвидами та приватним музеєм — дерев'яна хата зі сторічною історією). Довжина цього маршруту в одну сторону Буковецький Перевал — Писаний Камінь становить 9 км.

По дорозі Ви побачите дерев'яні гуцульські хати, захопливі краєвиди та в залежності від сезону галявини квітів.

На горі Копілаш та вздовж стежки на Писаний Камінь ростуть різні види анемони, підсніжники, проліски та чорниця з брусницею.

- За матеріалами М.Кугутяк "Старожитності Гуцульщини"
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"


Не забудьте поділитись статею у соцмережах:


Теги:     Писаний камінь      Карпати      святилище      скелі      культура

загрузка...

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus

Опитування

Який період історії для Вас є найцікавішим?
 
loading...

загрузка...