СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Скелі в Ямельниці

e-mail Друк
Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

skelijamelnycyaОсновою даної статті послужили власні дослідження автора (Володимир Ключак), вихідця з с. Ямельниця та стаття львівського краєзнавця, керівника туристично-дослідницького клубу «Варяги» Олександра Нужного «Jamielnica i skaly jamielnickie» в одному зі спеціалізованих польських видань.

 Загальні відомості про географічне становище села Ямельниця

Село Ямельниця є одним з небагатьох, які природа щедро обдарувала неповторними скалами, які і так чудову карпатську природу збагачують загадковістю та таємничістю свого незрозумілого походження, невідомого призначення в глибині віків та здогадками, які довести так само важко, як і спростувати.

Головною версією появи такої великої кількості скель є гіпотеза про існування колись на цій території великої водойми, океану, а скелі були начебто на дні цього океану. В результаті величезного землетрусу в доісторичні часи вода відступила, а скелі залишилася. Інші воліють говорити про просування велетенського льодовика, який не лише сприяв у формуванні гірської системи, але і залишив по собі власне це каміння. Оскільки скелі є пісковиками, то дехто хотів би пояснювати утворення цих скал власне з піску під дією атмосферного тиску, інших природніх факторів. Версії про метеоритне чи інше походження скал ніколи не розглядалися.

До речі, в селі скелі не називають словами «скелі», «скали», а найчастіше - «каміння», інколи – по власних назвах як то «Пищик», «Шиятий», «Кикошів», «Юшкова Яма» чи «Стіна».

alt

Подібні до ямельницьких скель є в с. Урич на Сколівщині, можливе місце легендарної фортеці Тустань (про це багато розповідається в книжці дослідника Михайла Рожка), а також неподалік від сіл Бубнище та Розгірче на межі між Львівщиною та Станіславівщиною, де в камені видовбані печери, сходи, споруди і пояснюють це з існуванням там в давнину скельного монастиря.

Скелі в с. Ямельниця ніхто ніколи серйозно не досліджував, багато з того, що могло б пролити світло на їхнє походження та призначення в старовину, втрачено назавжди. Так, в «Пищику» могло колись бути язичницьке капище, ще в 30-ті роки ХХ ст. там були витесані з каменю стіл та лавки, які до цього часу не збереглися. Багато скал розмальовані піктограмами (малюнками), солярними знаками (такими, як і на головному камені в с. Урич), оброблені механічно в давніші часи, але коли точно, ніхто не знає. Під впливом сильних злив, перепадів тиску чи температури, вітру та поєднання цих елементів окремі фрагменти скал руйнуються, видозмінюються, окремі печери завалюються назавжди, інші ж скали просто заростають кущами, лісом і за якийсь час можна буде лише здогадуватися, що в нетрях під покривом буйної рослинності є та чи інша невеличка скеля.

alt

В Ямельниці скали є в кожному кінці, вони різняться формою, висотою, грандіозністю та привабливістю. В одних із них є печери, в інших – ущелини, одні цілком голі, а інші зусібіч покриті ягідником, кущами та деревами. Проте про це дещо пізніше, а зараз кілька слів про саме географічне розташування самого населеного пункту та його особливості.

alt

Отже, в невеличкій долині річки Ямельничка, яка несе свої води до Стрия, а той відповідно впадає в Дністер і в Чорне море, знаходиться село, оточене зусібіч пагорбами поза 700 – 800 м над рівнем моря (Ковбура, Стовба, Пессі, Тиса та інші). Село поділяється на 5 історичних частин, з яких найстарішою є Матьхова, назви інших – Бичкова, Підділ, Ровінь, Нижній Кінець.
Короткий опис ямельницьких скель

Скелі на Ровені. Ровінь є центральною частиною села Ямельниці, де розміщені сільська рада, школа, пошта, медичний пункт, клуб, церква та всі три торгівельні заклади. Недалеко від сільської ради знаходиться єдиний більший на Ровені камінь – Ксьондзів Камінь. Висота його порівняно невелика – орієнтовно 6 – 7 м, знаходиться він зразу за мостом навпроти колишньої резиденції священика, де тепер розміщені пошта та медпункт. Проте навряд чи це має якийсь стосунок до назви каменя, адже резиденція була збудована лише в ХХ столітті, а назва каменя існувала значно давніше. Цілком можливо, що камінь розміщувався на грунті, який колись належав церкві і від цього пішла ця назва. Окрім Ксьондзового Каменя на Ровені є ще невеликі скелі, які навіть не отримали окремої назви, знаходяться вони обабіч стежки з Ровені на Тису і від того дехто їх називає Каміння на Тисі, один з них, плоский камінь, має назву Теклина Верета.

Скелі на Тисі. Тиса є одним з найкращих оглядових майданчиків, з якого видно майже всю без винятку територію села. Особливістю Тиси є те, що з цієї частини села можна побачити навіть найстарішу частину села Матьхову, яка більше не проглядається так добре з жодного місця. В цій частині села проживає найменша кількість мешканців, головно через брак води, потрібної для приготування їжі, для худоби та для побутових потреб. На Тисі є кілька Каменів, один з них через свою легку доступність є місцем для забав місцевого люду. Більші чи менші скали можна побачити по дорозі з Тиси на село Підгородці, один з них – Чорний Камінь, який має серед місцевих жителів недобру славу.

Скелі в Бичковій. В цій частині села, назву якої виводять від того, що колись там різали биків (хоча жодних фактів правдивості цієї версії немає), скель є чи не найбільше і саме тут знаходяться найбільш недоступні з них. Вже від церкви та цвинтаря, які знаходяться на межі між Ровінню та Бичковою, можна побачити величні бичківські скали в лісі Сигла, які теж інколи називають Камені Сигли, хоча кожен з них має свою назву. Висотою своєю вони перевершують навіть старі смереки, їхні схили покриті ягідником (так звані афини, які в селі називають «сині ягоди», або ж «чорні ягоди») та кущами. Найвищі камені, які проглядаються з села – це Шиятий, Острий, Високий (чи Великий) та Циганський. Зразу ж варто зауважити, що скель із назвою «Шиятий» в Ямельниці є кілька – не лише в Бичкові, але і в Нижньому Кінці та Підділом каміння, які мають вигляд велетня із кам’яною головою (розміщеній на «шиї»), носять цю назву. Видряпуючись на ці скелі, варто пам’ятати, що інколи спуск із них становить значно більшу проблему, ніж здобуття «голови». Бичківські скелі знаходяться порівняно недалеко від потічка, обрамлені вони густою рослинністю і прикметним запахом біля цих скель є запах сирості, чого практично немає біля інших скель села. Проте найбільшими, найзагадковішими та найдужче віддаленими від села є камені, об’єднані в цілий скельний комплекс під назвою «Юшкова Яма». Адміністративно ці камені знаходяться на території села Підгородці, проте абсолютна більшість туристів добираються до цього без перебільшення чуда природи саме через Бичкову (проходять через всю Бичкову аж на Плай і потім ще потрібно йти біля 20 – 30 хвилин). До речі, багато місцевих людей з інших кінців села не може показати дорогу тільки до цих скель (на інші знають добре), найкраще дорогу туди знають лише жителі Бичкової. Описувати Юшкову Яму не має сенсу, там потрібно побувати.

Скелі Підділом. Кінець села в напрямку до Орова має назву Підділ, назва походить від того, що гора, яка розділяє Ямельницю та Орів, називається Ділом. В даному кінці кількість мікро топонімів є чи не найбільшою. Підділ та Матьхову розділяє невеликий пагорб, який у Матьхові називають просто Горби, а Підділом Матьхівські Горби. Підділом знаходяться камені, в основному заховані в густому лісі, як от Івахів Камінь та інші. Першими підділянськими каміннями, які зустріне подорожний, є Шиятий Камінь (цікаво, що позаду нього є невеличкий камінь теж у формі «голови» (ніби запасної до тієї, яка є на «шиї» велетня) та камінь у Стіні. Останній на відміну від інших підділянських каменів є майже зовсім не покритий рослинністю (тільки біля підніжжя), досить стрімкий і без навичок альпінізму вибратися на нього майже неможливо. Неподалік від каменя у Стіні по дорозі на Івахів є невеличка мальовнича кам`яна печера, яку інколи важко помітити через зарості кущів. Вона може бути прихистком від дощу для групи з кількох осіб, тим більше, що є в ній «вікна», створені самою природою. Йдучи вгору з Підділа на Матьхову, натрапляємо на Кикошів Камінь.

Скелі в Матьховій. Кикошів Камінь в минулому міг бути єдиним величезним каменем-пісковиком, розколеним протягом певного часу на кілька частин. Доказом цього є факт розколу одного з кикошівських каменів на дві частини під час однієї з великих повеней 90-х рр. ХХ ст. Висотою понад 15 метрів Кикошів Камінь умовно можна поділити на два «поверхи» - перший з них є легко доступний, на нього ведуть стежки збирачів ягід, зате на другий вилізти вже не так легко. Неподалік від цього скельного комплексу знаходяться менші брили каміння. Від Матьхової в напрямках Орова, Стинави та Вишнього Синевіцька (так в селі називають селище Верхнє Синєвиднє) – густий ліс, який можна б навіть назвати пралісом. З глибини віків до нас прийшли легенди про місцевість Заглухів на межі Ямельниці, Орова, В. Синевідська, де навіть в полудне страшніше, ніж в інших місцях у північ, де велетенські дерева падають самі по собі, де є змії небаченої довжини та товщини, а перед людиною може постати велетень. Проте в цьому лісі кількість скель є незначною, ці шляхи туристів не приваблюють.

Скелі в Нижньому Кінці. Нижній Кінець є найнижче розташованою (над рівнем моря) частиною села, через нього веде дорога, яка сполучає Ямельницю зі світом, вона в селі найкращої якості, оскільки покрита твердим покриттям. До села курсує автобус «Стрий – Ямельниця» і вже з його вікон можна побачити камінь, званий «Під Черенинов», який немов нависає над дорогою. Проте головною цікавинкою Нижнього Кінця є так званий «Пищик» - скельний комплекс, розміщений на півдні Нижнього Кінця. Ці скелі є найпопулярнішими серед туристів і найбільш відвідуваними, адже потрапити на них можна навіть не побувавши в Ямельниці як населеному пункті. 2 км дороги з Ямельничок (зупинка на дорозі «Верхнє Синьовиднє – Урич») – і ви вже в «Пищику». Неподалік від нього в давнину проходила так звана «цісарська дорога» - дорога, яка сполучала Ямельницю безпосередньо з Верхнім Синевідськом, оминаючи Крушельницю та Корчин, пов’язано це було з недоцільністю будівництва мостів через примхливу річку Стрий, яка себе під час повені вміє показати не з найкращої сторони. Скелі в Пищику місцеві дослідники пов`язують з можливістю існування на цих землях дохристиянського язичницького капища, про те, що на цих теренах в давнину жили люди, доводять результати археологічних розкопок, проведених під керівництвом вчителя історії школи в с. Підгородці (згодом керівника музею «Тустань» в Уричі) Романа Щура, проте це тема зовсім іншого дослідження.

Інші цікаві речі в селі

Відпочинок в Ямельниці не можна собі уявити як відпочинок пасивний. Гори, скелі, гриби та ягоди, цікаві місцини, альпінізм, потічки та річка Стрий, полювання та риболовля, походи та вишкіл – все потребує активності. Окрім скель, які є, без сумніву, головним, заради чого варто приїхати в Ямельницю, можна просто пройтися лісом, горами, неторканою цивілізацією природою. Білка, яка стрибає по деревах, заєць, який перебіжить дорогу, дикий кабан, якого ви сполошите з його лігва, завивання вовків чи гавкання лисиці, стадо диких козуль чи красень-олень, ведмідь, який ласує малиною чи їжачок, який п’є з потічка, бусьок (лелека), який несе в дзьобі змію, ящірка, плямиста саламандра, спів птахів – це фауна. Суниці, чорниці, малина, ожина, трускавки (полуниця) на городах гостинних ямельничан, пахучі трави на луках та полях, листяні та мішані ліси, а в них гриби «до вибору, до кольору», унікальне здорове чисте гірське повітря, джерельна вода, яка взимку тепла аж парує, а влітку зимна, аж кришить зуби – все це Ямельниця. Церква на пагорбі, в якій є як старовинні ікони, так і особлива атмосфера сільської духовності, цвинтар, сільський клуб, в якому щосуботи – щонеділі дискотека, половити форель руками чи вудкою, побачити поєдинок змії та жаби, в якій перша завжди перемагає та з`їдає другу, полежати на свіжій траві чи на пахучому сіні, сховатися від дощу в печері чи змокнути, а потім сушитися біля вогнища, багато іншого, такого, що немає ніде, окрім нашої Ямельниці.

Теги:     Ямельниця      Сколівщина      скелі      святилища      камені      пісковики
AddThis Social Bookmark Button

Залишити відгук:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: